Концептуально-методологічні аспекти інтерпретації поняття "світогляд"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Концептуально-методологічні аспекти інтерпретації поняття «світогляд»

Андрієнко О.В.

Проблема світогляду посідала важливе місце у філософії ще з часів Античності, проте досі залишається повністю не вирішеною. З'являються нові науково-методологічні парадигми, які змушують переоцінювати раніше зроблені висновки. Незмінною залишається лише актуальність проблеми світогляду як невід'ємної частини людського буття.

Світоглядна проблематика розроблялась в роботах таких дослідників як: О. Бобков [1], Є. Бистрицький, В. Іванов, М. Тарасенко [2], Ф. Кирилюк [3], Є. Курбацький [4], А. Назаретян [5], С. Нікольський [6], В. Стьопин [7], В. Табачковський [8], Д. Гудінь, Дж. Леннокс [9], Р. Редвільд [10] та ін. Проте існуючі інтерпретації поняття «світогляд» відрізняються неузгодженістю і суперечливістю, що говорить про необхідність їх систематизації з метою створення єдиного компліментарного підходу до цієї проблеми.

Метою даної роботи є дослідження концептуально-методологічних підходів до змісту поняття «світогляд».

Дослідження світогляду з необхідністю передбачає конкретизацію змісту і значення цього терміну. Володіння світоглядом є «загальною необхідністю, як соціальною, так й індивідуальною, і визнання цієї необхідності повинно стати вихідним при філософському аналізі природи і функцій світоглядної свідомості» [2,с.20]. Новітній етап розвитку суспільства характеризується багатьма кризовими явищами (політичними, економічними, соціальними тощо), які набувають дедалі більш масштабного характеру і глибини. Не є виключенням і світоглядна криза. Світоглядна сфера як суспільства, так і особистості наразі стала полем жорсткої соціальної боротьби та, водночас, її визначальним фактором. Це безпосередньо пов'язано з різними аспектами глобалізації, девальвацією цінностей минулого, жорсткою установкою на споживання, а також з тенденцією тотальної деконструкції світобудови та світосприйняття, яка охопила сучасний світ. Якщо минулі історичні епохи становили універсальну світоглядну цілісність, то для сьогоднішнього суспільства притаманна постійна проблема вибору світоглядних орієнтирів, яких сліддотримуватись у процесі подальшого розвитку. Для того, щоби визначити оптимальні шляхи подолання світоглядної кризи, необхідно чітко визначитись із поняттям, типами і функціями світоглядних універсалій як базових світоглядних орієнтирів особистості та суспільства.

На відміну від тварини, людина має сама сформувати своє ставлення до навколишнього світу. Вищою формою цього ставлення і є світогляд. Не дивлячись на те, що питання світогляду розглядається вже с перших сторінок будь-якого підручника з філософії, єдиного підходу до цього поняття досі немає. За словами А. Бобкова, саму філософію визначають або як частину світогляду, або як його рівень, або як його тип (вид), або як етап його розвитку, або як все разом [1,с.5].

Світогляд поділяється на наступні рівні: 1) елементарний (що включає поняття, ідеї, оцінки, які є характерними для повсякденної свідомості); 2) концептуальний (включає різноманітні концепції світу, пізнання, соціального розвитку та ін.); 3) методологічний (формується на основі понять, принципів, а також ціннісного сприйняття світу і суспільства).

Цілком можливим є і інший підхід до структури світогляду:

1) знання про світ в цілому;

2) оцінка навколишньої дійсності та окремих ситуацій;

3) активність, яка заснована на попередній оцінці.

До історичних типів світогляду, як відомо, відносять міфологію, релігію та філософію. Проте на практиці все є набагато складнішим, ніж у теоретичних схемах. Так, не до кінця чітким видається співвідношення понять «світогляд» та «філософія», «світогляд» та «життєві переконання».

У своїй статті «Сучасні підходи до розуміння світогляду» [1], А. Бобков зупиняється на визначеннях цього поняття такими вченими як Х. Ортега-і-Гассет, А. Радугін, Б. Рассел, А. Спіркін та А. Чанишев. Підбиваючи підсумки свого аналізу, дослідник говорить про наявність спільних недоліків у всіх цих підходах: 1) відсутність диференціації теоретичного і практичного аспектів світогляду; 2) відсутність прагнення до впорядкування і ранжирування перелічуваних ними світоглядних питань, тоді як цілком очевидно, що не всі світоглядні питання мають для людини однакове значення.

Загалом, можна виділити наступні аспекти інтерпретації світогляду:

По-перше, існує тенденція розуміти світогляд як знання. Справді, наявність світогляду у людини є результатом її розумності. В умовах швидких змін життєвих умов та обставин неодмінно виникає потреба в узагальненому погляді на всю систему існуючих соціальних і природних зв'язків. Це допомагає окреслювати для себе сенс і мету дії, ставити завдання та досягати їх, просто швидше орієнтуватись в обставинах. Сучасна людина у процесі соціалізації проходить обов'язковий етап навчання, що передбачає знайомство з науковим баченням світу. У цьому контексті виникає спокуса ототожнювати світогляд з науково-освітньою (в тому числі, і філософською) підготовкою індивіда. Але, хоча роль освіти у сучасному суспільстві є надзвичайно важливою, неможна сказати, що саме в процесі освіти (зокрема, вивчення філософських дисциплін) і формується світогляд. Адже світогляд є в усіх членів суспільства, тоді як далеко не кожен з них підіймається до рівня філософсько-теоретичного осмислення дійсності. Цілком справедливою є наступна думка авторів монографії «Світоглядна культура особистості (філософські проблеми формування)»: «Зведення світогляду до філософії, як бачимо, тягне за собою його редукцію до знання, тобто до уявлення про те, що у свідомості особистості світогляд перебуває лише у вигляді знання, в теоретичній формі. Подібна теоретизація... світогляду звужує уявлення про соціальну базу його виникнення...» [2,с.11]. На відміну від науки, яка апелює лише до інтелекту людини, світогляд звертається також до вольової та емоційної сфер. Кожна людина вільна приймати або заперечувати певні світоглядні установки, чого неможна зробити, наприклад, із фізичними або математичними законами. Світогляд неможна зводити лише до світорозуміння. Загалом, перш ніж перейти до наступного аспекту трактовки світогляду, слід чітко розділити поняття «світогляд», «світорозуміння», «світовідчуття». Світорозуміння не слід ставити на перше місце в цій тріаді, як це почасти робилось в філософських роботах радянської доби. Сучасний російський дослідник С. Нікольський називає «світовідчуття» і «світосприйняття» (які пізніше злились у «світоусвідомлення»), «протоформами» світогляду, «невідрефлексованими світоглядними утвореннями», які на певних стадіях історичного розвитку є характерними для народу або великих соціальних груп [6]. Не слід забувати, що людина є цілісною істотою, і її світогляд включає і знання, і вірування, і переконання, а на рівні буденного сприйняття «здоровий глузд».

По-друге, світогляд іноді трактують як картину (образ, модель) світу. Картина світу є індивідуальною системою уявлень людини про те, як влаштований світ в цілому, та в окремих його деталях. Вона відрізняється цілісністю, та, в водночас є дуже суб'єктивною. Не дивлячись на те, що людина досі не має об'єктивних відповідей на цілу низку питань (а питання ці водночас, все ж потребують відповіді), у феноменологічному аспекті картина світу не містить жодних «білих плям» - вони заповнюються за рахунок переконань, думок, свідчень, здогадок (часто таких, що не мають жодного відношення до науки). В англомовній науковій літературі не робиться розгалуження між світоглядом і картиною світу (для позначення цих понять використовують англійське слово «wоrldvіеw», і лише зрідка без перекладу німецьке «Wеltаnschаuung»), у той час, коли в багатьох україномовних та російськомовних виданнях світогляд визначається як центральний елемент картини світу. На думку Є. Курбацького, поняття «образ світу» відображає «історичний період примітивного міфообразного осмислення людиною свого активно-предметного відношення до навколишньої дійсності» [4,с.18]. Західна соціокультурна концепція «картини світу» («wоrldvіеw») була сформульована Р. Редфільдом [10,с.32]. За визначенням дослідника вона є баченням всесвіту, характерним для того, чи іншого народу, уявленням членів суспільства про самих себе та свої дії, свою активність і світі, вивченням погляду людини на зовнішній світ. На думку Р. Редфільда, не існує єдиної загальнонаціональної картини світу. В межах однієї культури, на його думку, існує декілька різних культурних традицій: культурна традиція шкіл і храмів («велика традиція»), та традиція селянської общини («мала традиція»). Кожна традиція в цій концепції являє собою окрему картину світу. Таке ствердження є справедливим лише до певного моменту. З одного боку, світогляд, світовідношення (а значить і картина світу) є глибоко індивідуальним утворенням, а з іншого наявність в різних моделях світу спільних універсальних аспектів також заперечувати неможливо, оскільки в разі їх відсутності були б неможливі взаєморозуміння в міжособистісних стосунках, міжнародні та міжцивілі- заційні діалоги. Слід також відмітити, що за результатами дослідження категорії «світогляд», проведеного Є. Курбацьким, сам цей термін був запозичений з німецької мови саме як калька зі слова «Wеltаnschаuung», яке, в свою чергу, було введено Ф.Е.Д. Шлеєрмахєром в «Розмовах про релігію», з метою «ствердження універсальності і пріоритетності статусу «духовного» [4,с.5]. У ХХ ст. виникла нагальна необхідність зміни розуміння поняття «світогляд», оскільки його статус змістився в бік науки і мистецтва. Насправді найбільш логічним видається розподіл картини світу на світогляд (як єдність світовідчуття і світорозуміння) та світовідношення, що включає як абстрактно-теоретичний, так і конкретно-практичний аспекти взаємодії людини і світу. Отже, поняття «картина світу» є родовим до поняття «світогляд». ідеологія світогляд освіта переконання

По-третє, світогляд розуміється як система переконань. Проте зводити його до переконань буде неправильним з тих же причин, з яких неможна зводити до знання. Адже переконання народжуються в результаті засвоєння знань, коли людина вже не потребує доказів певних положень, а є впевненою в їх істинності. Переконання являють собою реалізацією знань у практичному досвіді індивіда. Глибина наукового знання завжди залишається відносною, тоді як у повсякденному житті «люди ніколи не діють в ситуації всезнання», а значить - їм залишається або бездіяльність, або ж діяльність згідно суб'єктивних переконань [2,с.13]. Суб'єктивна позиція є не менш важливою, ніж об'єктивна. Так, індивідуальні думки, як правило, «є джерелом оригінальних пропозицій, які так необхідні для аналізу нестандартних, неочевидних ситуацій» [8,с.14]. Отже, знання мають як об'єктивний, так і суб'єктивний аспекти, і ототожнювати світогляд лише з одним з цих аспектів буде помилкою.

По-четверте, світогляд розглядають як форму свідомості. З психологічної точки зору свідомість є властивістю високоорганізованої матерії, яка виникає і розвивається в процесі соціальної діяльності і комунікації. Більш логічним, на наш погляд, буде розуміння свідомості (і, особливо, самоусвідомлення) як невід'ємних аспектів світогляду (відомий український вчений В. Шинкарук говорячи про світогляд як форму самоусвідомлення людини, вживав поняття «світоглядна свідомість») [3,с.37]. Дослідник національного світогляду С. Нікольський також вказує на близькість світогляду та самоусвідомлення, хоча і застерігає від ототожнення цих понять. Надаючи визначення національному світогляду, він пише, що під ним розуміє «систему ідей, поглядів, уявлень, переконань, вірувань, норм, цілей, цінностей і звичок, які склалися в історії культури народу, сприймаються та відтворюються суб'єктом, проявляються в його поведінці і діях в буденно-типових або екзистенційно-екстремальних ситуаціях»

Національне самоусвідомлення включає розуміння індивідом самого себе, своїх відмінностей від представників інших національних спільнот, що виражається як в позитивних, так і в негативних ствердженнях. На думку С. Нікольського, на відміну від самоусвідомлення, світогляд активно спрямований назовні, в світ, і включає в себе самосвідомість індивіда, пов'язуючи погляд на світ з інтересами і потребами індивіда. Необхідно також вказати на наявність несвідомих аспектів світогляду. Будь-який індивід є носієм діяльності, а не набором чітко визначених і усвідомлених даних. У своїх діях він виходить з самого себе, особливостей власного характеру, звичок тощо. Процес самоусвідомлення триває протягом сього життя, тому і світогляд не є чимось статичним і незмінним. У визначенні світогляду, яке дається американськими дослідниками Д. Гудингом та Дж. Ленноксом акцентується увага саме на його нетотожності лише зі свідомістю: «... система уявлень про світ, нас самих та суспільство - як свідомих, так і несвідомих - називається світоглядом» [9,с.15]. Таким чином, світогляд є дуже своєрідним сплавом свідомого і несвідомого, він несе відбиток соціокультурного досвіду, міфів, стереотипів, вподобань, результатів теоретичного та емпіричного досвіду.

По-п'яте, за часів СРСР поняття світогляду почасти ототожнювали з ідеологією. Звідси - такі поширені у радянському суспільстві заклики до виховання комуністичного за змістом світогляду у молодого покоління. У СРСР це пояснювалось тенденцією до створення монолітної суспільно- політичної єдності зі спільним, «офіційно легітимованим» світоглядом на основі марксистсько-ленінського вчення. Для сучасної полікультурної, поліетнічної, демократичної України така позиція є цілком неприйнятною, що невипадково відображено в її Конституції, де чітко говориться про неможливість існування в українській державі офіційної ідеології. Філософський аналіз співвідношення понять «світогляд» та «ідеологія» дає в своїй роботі сучасний український автор Ф. Кирилюк [3,с.35-43]. Він визначає світогляд як «одну із суспільно вироблених форм відображення дійсності в свідомості людини», роблячи акцент на розгляді особливостей міфологічного, релігійного та наукового типів світогляду. Це відображення є вибірковим, тобто відображується, передусім, те, що є важливим для людини (виникає своєрідний акт «олюднення» світу). Стосовно ж ідеології, то дослідник окреслює її як «систему концептуально оформлених уявлень, ідей і поглядів на політичне життя, яка відображає інтереси, світогляд, ідеали соціальних класів, націй, різних суб'єктів політики». Виходячи з цього можна зробити висновок про те, що ідеологія включає в себе світогляд. Але таке твердження буде справедливим лише частково. Ідеологія є принципово більш обмеженою, ніж світогляд, і може включати лише деякі його фрагменти (дефрагментація сучасного світогляду становить окрему наукову проблему, якої торкалось у своїх роботах багато вчених, зокрема Е. Тоффлер та З. Бауман). А. Назаретян та інші дослідники вказують на релігійне (або квазірелегійне) ядро ідеології [5,с.15] і пов'язують її міфологізацією певних конструктів (наприклад, «нація», «партія», «клас», «демократія», «ринок»), і їхнім перетворенням на сакральні символи. Думку про те, що ідеологія не може бути повноцінним світоглядом, можна підтвердити, звернувшись до витоків поняття «ідеологія». Воно виникло наприкінці XVІІІ ст. серед французьких еволюціоністів (П. Кабаніс та інші) для позначення науки про біологічні основи мислення. Спроба розробити цю науку виявилась невдалою, але саме слово «ідеологія» Наполеон Бонапарт став використовувати як штамп для «розвінчання безплідних політичних спекуляцій» [5,с.14]. Пізніше ідеологіями стали називати обмежені соціальні теорії, які виражали інтереси лише однієї соціальної спільноти, потім стали говорити про «класові ідеології», а ще пізніше В. Ленін ввів словосполучення «наукова (або істинна) ідеологія».

У сучасній науці налічується більше, ніж двадцять визначень поняття «світогляд». На нашу думку найбільш правильним буде визначити світогляд як узагальнену систему поглядів людини на світ, на своє місце в ньому, а також на сенс власного життя та діяльності, яка впорядковує дійсність і відображає її теоретико-інтелектуальний та емпіричний досвід. У будь-якому разі не слід забувати, що світогляд є набагато ширшим і багатшим за його визначення.

Таким чином, знання формують світоглядний каркас, тому виступають основою світогляду. Проте інформаційно-когнітивною складовою світогляд не обмежується, адже включає також аксіологічний компонент (оцінювання знань, цінності, ідеали). Світогляд, разом із світовідно- шенням (яке почасти носить емоційний характер), складають картину світу. Знання входять у світогляд у вигляді переконань. Переконання є результатами не лише інтелектуальної діяльності людини, але й її психологічних установок та емоційного стану. Світогляд є змістом і способом усвідомлення дійсності, тому цілком виправданим є вживання поняття «світоглядна свідомість», яке було запропоноване В. Шинкаруком. Поняття світогляду є набагато ширшим за поняття ідеології, хоча будь- яка світоглядна система включає ідеали - життєві цілі, які можуть бути як реальними, науково-обґрунтованими, так і ілюзорними, а будь-яка ідеологія нерозривно пов'язана із загальною світоглядною системою епохи і має релігійне (квазірелігійне) ядро.

Список використаних джерел

1. Бобков А.Н. Современные подходы к пониманию мировоззрения / А.Н. Бобков // Философия науки. - 2005. - №12. - С.15-22.

2. Мировоззренческая культура личности (философские проблемы формирования) / [Иванов В.П., Быстрицкий Е.К., Тарасенко Н.Ф. и др.]; под ред. В.П. Иванова. - К.: Наукова думка, 1986. - 312 с.

3. Кирилюк Ф.М. Філософія політичної ідеології: Навчальний посібник / Ф.М. Кирилюк. - К.: Центр учбової літератури, 2009. - 520 с.

4. Курбацкий Е.А. Эволюция категории мировоззрения. Гносеологический анализ: автореф. дис. на соискание ученой степени к. филос. наук: спец. 09.00.01. «Онтология и теория познания» / Е.А. Курбацкий. - Ростов-на-Дону, 2009. - 22 с.

5. Назаретян А.П. Смыслообразование как глобальная проблема современности: синергетический взгляд / А.П. Назаретян // Вопросы философии. - 2009. - №5. - С.3-19.

6. Никольский С.А. О русском мировоззрении: предмет и методы исследования / С.А. Никольский // Сайт Института философии Российскойакадемии наук [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://іph.rаs.ru/pаgе49175891. htm - Заголовок с экрана.

7. Степин В.С. Саморазвивающиеся системы и философия синергетики / В.С. Степин // Сайт С.П. Курдюмова «Синергетика» [Электронный ресурс]. - Режим доступа: spкurdуumоv.nаrоd.ru - Заголовок с экрана.

8. Мировоззренческие ориентиры мыслительной культуры / [Табачковский

В.Г., Андрос Е.И., Бычко И.В. и др.]; под ред. В.Г. Табачковского, Е.И. Андрос. - К.: Наукова думка, 1993. - 462 с.

9. Гуддинг Д., Леннокс Дж. Мировоззрение: Для чего мы живем и каково наше место в мире / Гуддинг Д., Леннокс Дж.; [пер. с англ. Т. Барчунова]. - Минск: Принткорп, 2004. - 448 с.

10. Rеdfіеld R. Thе Prіmіtіvе Wоrld Vіеw. Prоcееdіngs оf thе Аmеr^аn phіlоsоphіcаl Sоtіеtу / R. Rеdfіеld. - Nеw-Уоrк: Nеw-Уоrк-Prеss, 1952. - 214 с.

Размещено на Allbest.ru