Гносеологічна теорія В.М. Карпова: складові суб'єкта пізнання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Гносеологічна теорія В.М.Карпова: складові суб'єкта пізнання

Курпіль Н.І.

Співвідношення духовного та фізичного - це проблема, яка розглядалася у площині багатьох аспектів філософського знання. Філософи не одного покоління будували свої теорії на основі різного бачення, щодо вирішення цієї проблеми. В гносеології це співвідношення є взаємним зв'язком суб'єкта та об'єкта пізнання. Проте, більшість із них сходились на думці, що поняття «суб'єкт» і «об'єкт» є різними, але в той же час, пов'язаними одне з одним. Між ними немає абсолютних меж.

На початку XIX ст. гносеологічна проблематика була в центрі уваги вітчизняних філософів. При цьому, акцент ставився переважно на її суб'єктивні складові. Можливо цьому сприяла традиція осмислення проблем духовності людини, яка започаткувалася ще з часів філософії Сковороди та знайшла своє продовження у дослідженнях сучасних українських та російських філософів.

У даній статті йдеться про основні складові суб'єкта пізнання гносеологічної теорії вітчизняного філософа Василя Миколайовича Карпова (1798-1867). Він ототожнював суб'єкт та об'єкт пізнання. За допомогою особливого світу мисленнєвої діяльності, яка являється умовою їх зв'язку та пов'язує пізнання із буттям. Початковим моментом пізнання мислитель називає людину. «Людина утворює нову сферу життя, яка є посередником між протилежними сферами - фізичним і духовним»[1,с.28]. Мабуть недаремно, наприкінці своєї творчої діяльності В. Карпов акцентує увагу на проблемах самопізнання та психології, а останньою його філософською працею є «Вступні лекції в психологію»(1868)[1].

Він неодноразово наголошував на виключній важливості внутрішнього способу пізнання, за допомогою якого відкриваються явища внутрішнього та зовнішнього світу. Усі ці явища центруються нашим «Я» в його рефлексивних та арефлексивних, актуальних та диспозиційних вимірах. Але, чи відображає, на думку В.Карпова, знання про всякий предмет зовнішнього світу наші суб'єктивні переживання? Тобто, ті явища суб'єктивної реальності, у яких людині дається зміст певного предмета.Щоб дати відповідь на це питання - потрібно детально розглянути складові суб'єкта пізнання у гносеологічній теорії В.Карпова. На його думку, суб'єктивна реальність включає у себе деякі складові, які неможна дискредитувати. У своїй гносеологічній теорії В.Карпов виділяє такі складові суб'єкта пізнання: свідомість, «Я», душу.

Якщо говорити про розуміння свідомості, то сьогодні її значення досить неоднозначне. Представники філософських шкіл XX ст. по різному описували свідомість: з точки зору її феноменальної виразності (Е.Гуссерль, Ж.-П. Сартр); феноменально-тілесного рівня (Ф.Ніцше, М.Мерло-Понті), детермінації свідомості через мовні структури несвідомого (структуралізм, психологізм). Такі тлумачення здебільшого призводили до теоретичної безвиході у розумінні свідомості. До прикладу - рішуче виведення Е.Гуссерлем свідомості за межі природного в подальшому привело до загрози розчинення суб'єкта в «ніщо». Досліджуючи термін екзистенціалізму через призму свідомості і міркуючи про те, що людське буття неможливе без звернення до свідомості, Ж.-П.Сартр дійшов висновку, що свідомість є чистою суб'єктивністю, вона - абсолютна.

Тобто, такі висновки переважно приводять до знищення суб'єкта у західній філософській традиції. Натомість, традицією української філософії було, і залишається, акцентування уваги на важливому значенні суб'єкта (свідомості, серця, душі) у пізнанні зовнішнього та внутрішнього світу.

На думку В. Карпова, у природі людини свідомість - це єдиний факт, який свідчить «про саму себе через себе». Явище нашої свідомості є цілком надійним та виступає у ролі висхідної, для більш глибокого пізнання нетривкого об'єкта. «Свідомість - це єдине безпосереднє явище, для пізнання якого не потрібно нічого іншого, крім нього, тоді, як сама вона безумовно потрібна для пізнання всього іншого»[1,с.7]. Якби це було не так, то пізнання взагалі виявилося б неможливим, адже будь-яке знання здійснюється через свідомість. Свідомість - носій змісту сприйняття, уявлення та думок окремо взятої людини.

Саме свідомість являється єдиним початком усього, що людина мислить, відчуває, бажає, які цілі перед собою ставить. Свідомість є початком пізнання, бо все, що попадає у її спектр, рано чи пізно, стає знанням. Саме знання засвідчує унікальний статус свідомості. Проте свідомість варто розглядати як поняття, значно ширше, ніж знання. Бо вона включає в себе рефлексію та саморефлексію.

Крім цього, В. Карпов підкреслює, що свідомість є також і початком буття. Хоч деякі філософи іноді намагалися пізнати природу саму по собі, їх прагнення здебільшого починалися і закінчувалися гіпотетичними припущеннями. «Чи потрібно взагалі шукати річ там, де її не існує безпосередньо для людини, тоді як зовнішній світ, змінюючи тільки об'єктивні умови буття, сам по собі входить у нашу свідомість і безперервно у ній живе? Ми прагнемо насильно викрити природу, однак природа добровільно себе викриває кожного дня у змісті нашого мислення, наших почуттів, наших бажань та прагнень, - у цілісному існуванні людини, і разом із цим наповненням, вносить своє буття у нашу свідомість»[2,с.63].

Щодо емоцій - ця сфера не контролюється свідомістю. Емоції скоріше впливають на свідомість та виконують функцію засад. Проте, поки не вступає в дію самосвідомість. Для неї важливе значення має достовірність наших емоцій. Особливо це актуально, для сучасної інформаційної епохи на фоні виникнення технологій дезінформації та їх впливу на особистість, що дуже часто приводить до самообману. Сьогодні наша свідомість потерпає від надлишкового втручання з боку інших суб'єктів, для яких свідомість окремо взятої людини є полем битви, перемога на якому забезпечує реалізацію переважно меркантильних цілей. Тому, ще В.Карпов зазначав, що в області свідомості найважливішим моментом має бути її здатність усвідомлювати саму себе.

Але чим все таки є свідомість, якщо вона не визначає форми нашого пізнання про душу, не показує, яким чином факти внутрішнього досвіду мають бути поєднанні? Адже із самого поняття про свідомість не можна зрозуміти - якими є людина і предмети, що її оточують. Якщо ми й маємо певні особисті критерії, що дозволяють орієнтуватися в особистому світі, оцінювати певні події, підтримувати здатність до саморегуляції, цілісність та ідентичність нашого «Я». Такі критерії, на думку В.Карпова, виходять із певного знання про себе та світ.

Карпов наголошує, що свідомість у формальному і реальному відношенні є початком не доказовим, а лише вказівним, оскільки вказує на готові явища і випереджає внутрішній досвід у його спостереженнях. Щоб він не випускав із поля зору жодного факту і міг вірно визначити їх значення. Тобто, свідомість лише проливає світло на численні факти нашого внутрішнього досвіду, але, що тоді являться творцем цього досвіду? Якщо припустити, що цим творцем є «Я», то постає інше питання, що ж таке наше «Я» ?

Варто зазначити, що В.Карпов на відміну від Й.Фіхте, Ф.Шеллінга та Ґ.Геґеля не ототожнював «Я» та свідомість. Свідомість містить у собі факти, явища зовнішнього та внутрішнього світів. Внутрішній світ - це природа людини загалом, що крім усього іншого, включає у себе і природу «Я». Ця природа підлягає усвідомленню, аналогічно природі зовнішнього світу. Усвідомлення природи внутрішнього світу, у співставленні із зовнішнім світом, переростає у знання про природу людини загалом.

Формою фактів внутрішнього досвіду є здатність цих фактів проявлятися та взаємодіяти між собою. Людина може свої думки, почуття, бажання у будь-який момент співставляти одне з одним, порівнювати і т.д. Прояв різних форм внутрішнього життя в межах конкретного організму вказує на особистісне «Я». Тобто, такі зв'язки екстраполюються «Я».

Однак, варто зазначити, що факти внутрішнього досвіду В. Карпов порівнював із «емпіричною особистістю» - те, що мінливе, схильне до постійних змін. Філософ зазначає, що через такі зв'язки дуже важко пізнати природу людини загалом. Tому, психологу краще робити акцент на матерії внутрішнього досвіду. «He форма життя має давати психології матерію, а навпаки - матерія психологічних досліджень має визначати, у яких формах має розвиватися життя; подібно тому, як не ринок має вказувати, що потрібно людині, а навпаки - потреби людини мають показати, що має бути на ринку>>[1,с.16].

Розглянувши «Я» однієї людини, можна побачити, що це безкінечна історія думок, бажань, відчуттів. Вони кожного дня ллються потоком, збуджуючись одне одним, і зникають одне в одному. Між тим все це мало місце, давало плоди, було усвідомленим. Всі ці думки мають властивість видозмінюватись, відтворюватись і різноманітним чином поєднуватись та роз'єднуватись, організовуватись у поняття і приходити до розумового погляду на речі. А скільки разів у житті ми змінюємо свої поняття, перебудовуємо свої погляди, змінюємо свої переконання, змінюємо свій характер. І скільки таких вільних, розумних істот по всій земній кулі. Тому, професійний психолог має звертати увагу, в першу чергу, на природу досвіду «Я», а не на форми його особистісних проявів. Які, у свою чергу, входять у компетенцію самопізнання.

Незважаючи на популярність питань про самопізнання серед мислителів давніх часів, не дивлячись на великий об'єм сказаного та написаного з тих пір філософами та вченими, ми тут значно мало просунулись вперед.

У багатьох розмовах Сократа неодноразово повторювалось, що істина філософія - полягає у самопізнанні. Незважаючи на те, що інші науки, які входили у філософію (психологія, антропологія та інші) вже давно розвиваються самостійно, самопізнання постійно діє у сфері філософії.

У роботі «Вступ до філософії» В.Карпов зазначає, що самопізнання розвивалось постійно в сфері філософії і завжди слугувало для неї основою. На його думку, всі люди, якщо брати до уваги їх прагнення взагалі, переслідують дві цілі: 1 )досягнути якомога більшого самовдосконалення;

знайти кращі відносини із всім, що їх оточує. Умовно досягнення першої цілі залежить виключно від нас, а другої від зовнішнього світу.

Ще за часів Г.Ляйбніца та Х.Вольфа, основою людської діяльності було самовдосконалення, але ясність цього поняття ніколи не розкривалась повного мірою. Адже, воно не дає ні матерії для діяльності, ні реального прикладу. А без цього, кожний може удосконалювати себе по своєму. Всі ми намагаємось рухатися вперед, щоб через цей поступовий рух стати досконалішими. Але, хто скаже нам, що рухаючись у певному напрямку, ми прийдемо до того, що дійсно складе досконалість нашої природи? Очевидно, що дати відповідь на це питання може лише сама природа людини. Якщо вона рухає нас на шляху до вдосконалення, то зрозуміло, що у ній, без сумніву, є усвідомлення своєї недосконалості. «Тому ми повинні запитати у природи людини, чого їй не вистачає, у чому вона недосконала, щоб доставити їй таку досконалість, якої вона потребує» [ 1,с.27]. Іншими словами, В.Карпов робить акцент на природному походженні прагнення людини до кращого. І міра цих стремлінь залежить від міри усвідомлення людиною своєї недосконалості.

Таким чином, на думку вітчизняного філософа, самопізнання - природній потяг до самоорганізації та самовдосконалення. Це означає підтримку цілісності, ідентичності «Я», його погляд на світ та на себе через вольову установку. Перед тим як щось пізнати людина, неодмінно керується певною метою, переважно ця мета збуджується усвідомленням своєї недосконалості, що сприяє вольовій активізації.

Із цього випливає, що будь-яке відображення зовнішнього об'єкта органічно включає самоорганізацію суб'єкта, залежить від міри його усвідомлення, цілі та волі. Справедливо буде припустити, що самопізнання також включає даний фактор.

Пізнання власного «Я» неодмінно здійснюється через усвідомлення своєї недосконалості, яка може спостерігатись у площині антропології, гносеології, аксіології, праксеології. Наприклад: відчуття власного голоду, що веде до усвідомлення біологічної нестабільності (недосконалості) нашого організму, спричинює пізнання про себе, як про істоту, яка для функціонування своєї життєдіяльності потребує підтримки ззовні. Усвідомлення потреби задоволення відчуття голоду, у свою чергу спричинює потребу у пізнанні смакових рецепторів людини, що у результаті приводить до дослідження того, що було б найбільш прийнятним для наших смакових рецепторів. Практично, це призводить до виникнення індустрії різноманітних закладів харчування, національної кухні та ін. Tаким чином, самопізнання поступово переходить у пізнання зовнішнього світу. Акт усвідомлення включає, перш за все, звіт для себе, і тільки потім, для іншого.

Таким чином, В.Карпов зазначає, що самопізнання є філософською наукою, яка рухається від пізнання окремої людини до пізнання природи загалом. Самопізнання не повинне виходити із області філософської науки. Адже неможливо вступити в область метафізичного чи мисленнє- вого безпосередньо, війти в них можна, лише спираючись на пізнання про людину. Варто зазначити, що через самопізнання В.Карпов відкриває не тільки філософію, а й психологію.

Ще однією складовою світу мисленнєвого або надчуттєвого у В.Карпова є душа. Її складовою є моральний закон природи людини. Саме такий закон прагнула розкрити психологія. Однак, що робити з такими філософськими науками, як логіка (закони і форми мислення), іоніка (закони про бажання), естетика (закони і форми чуттєвості). У зв'язку з цим, В.Карпов наголошує, що психологія є наукою реальною, оскільки займається дослідженням самого буття, того, що дійсно існує в душі. Всі інші науки Карпов називає формальними. Предмет їх обмежується спостереженням того, як все, що знаходиться в душі живе і діє.

Отже, сьогодні, як і у минулому, постає гостра проблема пізнання суб'єктивної реальності. Сьогодні, коли земна цивілізація вступає в інформаційне суспільство, проблематика самопізнання набуває виключно доленосний характер. Tеоретичні труднощі, які виникли під час побудови суб'єктивної реальності, призводили у певних точках до замкнутості теорії, що не давало подальшого її розвитку. Такими точками можна назвати, наприклад: «парадоксальний скептицизм», до якого прийшли Д.Берклі та Д.Юм; «трансцендентальний суб'єктивізм» І.Канта, який привів до теоретичного суб'єкта та спричинює проблему його співвідношення з емпіричним; радикальний антипсихологізм Ё.Гуссерля, що веде до феномену «відречення від себе». Натомість, В.Карпов робить акцент на важливості суб'єкта у процесі пізнання, намагаючись при цьому не прийти до суб'єктивізму.

Таким чином, головними складовими суб'єкта пізнання та водночас складовими мисленнєвого світу є:

- Свідомість, як причина будь-якої інтроспекції та початок будь-якого поняття про світ. Вона утримує явища духовного та фізичного світу. Тим самим, дає початок новому світу мисленнєвого, що приналежний до людини. Свідомість є значно ширшою ніж знання, бо включає у себе рефлексію та саморефлексію;

- «Я», що складається із фактів внутрішнього досвіду. Матерія внутрішнього досвіду відкривається для конкретної особистості у вигляді того, що відбулося або відбувається. Природа «Я» підлягає усвідомленню, аналогічно природі зовнішнього світу. Усвідомлення природи внутрішнього світу, у співставленні із зовнішнім світом, переростає у знання про природу взагалі. Водночас усвідомлення природи особистісного «Я» переростає у самопізнання. ГІри цьому, наше знання про особистісне «Я» спочатку свого формування і є наше «Я»;

- Душа, яка вміщує у собі моральний закон та є основою формування особистості. Якщо «Я» є апперцепцією досвіду, то душа - є законом природи людини.

самопізнання рефлексія самовдосконалення духовний

Список використаних джерел

1. Карпов В.Н. Вступительная лекция в психологию / В.Н.Карпов // Памяти

1. В.Н.Карпова, заслуженного профессора Санкт-Петербургской духовной академии. - СПб.: В типографии Департамента Уделов, 1868. - 41с.

2. Карпов В.Н. Введение в философию // В.Н.Карпов. - СПб.: В типографии И.Глазунова, 1840. - 135с.

3. Дубровский Д.И. Новое открытие сознания? (По поводу книги Джона Серла «Открывая сознание заново») [Електронный ресурс. Предоставленно автором на Московском семинаре по когнитивной наукеї http://virtualco2lab.cs.msu.su/ html/ddi 2. html

4. Иванов Е.М. Онтология субъективного [Електронный Ресурс Русского Гуманитарного Інтернет-Университета]: http://www.i-u.ru/biblio/archive/ ivanovontologij а/01 .aspx

Размещено на Allbest.ru