Громадянське суспільство в історико-філософському і сучасному політичному дискурсі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Громадянське суспільство в історико-філософському і сучасному політичному дискурсі

Івченко О.Г

У світовій та вітчизняній літературі існує широкий спектр визначень поняття - «громадянське суспільство». Воно розглядається філософами, політологами, соціологами, істориками. Цей інтерес зумовлений тією актуальністю, яку зберігає проблема побудови та розвитку громадянського суспільства у різних країнах світу. Серед дослідників існують різні погляди на громадянське суспільство як соціальний інститут і демократичне середовище життєдіяльності людини. Одні вчені скептично оцінюють ідею такого суспільства як конкретної моделі демократичного функціонування суспільства (хоча й визнають його привабливість як політичного гасла у наш час) [1, с. 210-211]; інші - навпаки, вважають, що вирішення сучасних проблем людства залежить виключно від розбудови громадянського суспільства, особливо в умовах глобалізації [2, с. 250-256].

Більшість вчених дотримуються думки, що громадянське суспільство існує не у вигляді єдиного загальносвітового зразку, однаково придатного для всіх країн, а у вигляді конкретно-історичних моделей, що залежать від специфіки окремих культур та цивілізацій. У той же час широко дискутується питання щодо розбудови глобального громадянського суспільства. Тому важливо враховувати, що кожне громадянське суспільство завжди виникає на ґрунті інститутів і принципів співжиття, які складалися протягом багатьох віків конкретного історичного розвитку певного народу[3, с. 17].

Питання громадянського суспільства історично постало як питання про найбільш розумний і доцільний устрій людського буття. Фактично йшлося про новий етап розвитку цивілізації, новий виток суспільного процесу та прогресу, який мав би одержати адекватне офіційне визнання й вираження [4,с. 46].

Основними історичними передумовами процесу формування громадянського суспільства є:

• індивід, який має фундаментальні громадянські права і свободи;

• існування вільних від прямого державного втручання «зон», необхідних для створення інститутів громадянського суспільства;

• формалізована законність, свобода підприємництва, публічність, наявність у суспільстві прагнення злагоди, толерантності, взаємоповаги, які мають стати основою мотивації поведінки як окремого індивіда, так і суспільства в цілому [5,с. 76].

Осмислення цих історичних передумов громадянського суспільства бере початок уже в античну епоху. Серед перших мислителів, які звернулися до їх розгляду, дослідники, зокрема, виокремлюють постать Платона. Важливою складовою його філософської системи є цілісна концепція суспільної спільноти - спільноти громадян. За Платоном, природні соціальні потреби, притаманні людям від народження, та головні чесноти людини узгоджені між собою. Як у душі людини наявні три складові - чуттєва, вольова й розумна, так і в суспільстві наявні три основні верстви: виробники, воїни та правителі. Кожній з них притаманні свої чесноти: для виробників - поміркованість у задоволенні чуттєвих бажань, для воїнів - мужність у послідовній реалізації вольових прагнень (передусім, на користь Батьківщини), для правителів - мудрість як застосування розуму в інтересах усієї спільноти. До певної верстви людина потрапляє внаслідок власних природжених нахилів, тому соціальна структура є похідною від потреб індивіда. Жорстка критика Платоном реальних державних режимів свого часу, а також уявлення про ідеальну державу, що відповідала б вимогам певної суспільної структури, а отже, й потребам людини, дозволяє говорити про певний концептуальний підхід, який цілком відповідає ідеї громадянського суспільства.

У працях Аристотеля спільноту вперше було визначено як «політичне суспільство». Філософ характеризує його як правовим чином організовану спільнота вільних та рівних громадян, які об'єднуються для спільного добра і підкоряються формі політичного спілкування, яку самі визначають. Усю системну складність суспільства Аристотель, отже, зводить до однієї ієрархії - політичної.

Сучасний український філософ А. Карась обґрунтовує думку про те, що у творах Аристотеля людська свобода розглядається в якості громадянської етичності. За Аристотелем, звільнення від поневолення власними почуттями означає набуття чеснот полісних, громадських і громадянських, у контексті яких бажання людини набувають олюдненого ґатунку. Tаким чином, у філософії Аристотеля поняття «політичне суспільство» має складну природу: воно поєднує етичне розуміння соціальності як середовища формування людських чеснот і статус громадянина як людини вільної та законослухняної, [с. 14].

Ідея вільного громадянина і вільного народу знайшла продовження у працях Ціцерона. Він трактує громадянське суспільство як об'єднання людей, пов'язаних між собою згодою в питаннях права та спільністю інтересів. Саме у громадянському суспільстві виникає й реалізується цей зв'язок. Воно буде присутнім як субстанція, коли закон набуває право- чинності, а право стає регламентом, що діє однаково для всіх.

Запровадження концепту «громадянське суспільство» (societas civilis) дало змогу Ціцерону не тільки зафіксувати саме поняття громадянського суспільства, а й дати однозначне його трактування. До нього входить верховенство права, оскільки його універсальні вимоги впливають на рівність людей стосовно закону. На базі цього створюється спільнота людей, яка досягає злагоди задля реалізації загальних інтересів. У змістовному розумінні громадянського суспільства Ціцерона цікавлять чинники, які забезпечують цілісне існування інституту громадянського суспільства. Держава ж, за Ціцероном, є субстанцією, яку народ привласнив з метою здійснення тріади завдань: досягнення рівності всіх, реалізації інтересу й забезпечення злагоди. Сутність держави має відповідати сутності народу.

Римська імперія не породила й не могла породити громадянського суспільства. Проте в римську добу на історичну арену вийшли соціальні інституції, що стали естафетним явищем щодо поширення грецького пошанування свободи та зразків «societas civilis». Найперше це стосується принципу «верховенства закону» [6, с. 14].

У середньовічній філософській думці концепт громадянського суспільства залишається предметом уваги у творах Фоми Аквінського. Спираючись на філософію Аристотеля, Аквінат стверджував, що природним є не лише первісне людське суспільство, але й суспільство організоване, або громадянське. Громадянське суспільство, на його думку, включає в себе домашнє господарство з його приватною сферою. Проте держава є первинною відносно цієї сфери. Істотним є також розмежування, яке накреслює Фома Аквінський щодо влади: найвища за значенням досконалості є влада політична, бо це стан притаманний лише для вільних людей. Далі існує економічна влада, вона стосується домашнього рівня стосунків і є владою над усіма, хто проживає в хаті. Нарешті, господарська влада простягається лише над рабами. Найбільш очевидною ознакою громадянського статусу особи залишається наявність свободи як її атрибутивної властивості. Громадянська спільнота - це «влада вільних», а кінцева мета громадянського суспільства - досягнення щасливого життя, що йому сприяють і державні, й особисті відносини.

Отже, оскільки всі люди, згідно з християнським ученням, мають рівні «вільні волі», то громадянське суспільство - це той проект, що може здійснюватися лише на двох рівнях життя: політичному та позаполітичному (на рівні християнської громади і церковної організації) [6, с. 15]. Таким чином, у межах християнства склалося нове розуміння ідеї громадянського суспільства порівняно з античною епохою.

В епоху Нового часу оновленого значення набувають поняття «громадянин» та «громадянство». Тепер це - така людина, яка є не просто членом самоврядної спільноти, а мешканцем міського соціального світу. Трактування громадянського суспільства і громадянина в теорії Т. Гоббса забезпечується громадською самоорганізацією, яка може реалізуватися тільки в межах держави. Англійський мислитель пропонує своєрідну модель громадянського суспільства, яка є органічно пов'язаною з державою.

На відміну від Т. Гоббса, Дж. JIoкк чітко розрізняє суспільство й державу, пропонуючи розуміння громадянського суспільства як універсальну форму реалізації законів, соціальний стан формальної рівності. Визначаючи залежність соціальності і свободи від законів природи й вимог розуму, Дж. Локк дає підстави розуміти, що не всі типи звичаєвості складаються навколо здійснення закону природи та свободи людини. Існує звичаєвість, що суперечить і свободі, і збереженню життя. З погляду Дж. Локка, англійське суспільство й англійське врядування стали диференційованими сутностями. Друге має існувати для добробуту першого.

Загальний характер тенденції творення громадянського суспільства обґрунтовано висвітлив видатний німецький філософ І. Кант. Його концептуальні засади формування громадянського суспільства ґрунтуються на свободі кожного громадянина. Закон та право виступають інструментом, яким можна реалізувати й досягнути цієї свободи лише в рамках держави.

І. Кант жив і працював за часів, коли європейська практика розвитку, концепти й знання, що узагальнювали його, давали змогу сформулювати філософу алгоритми, за допомогою яких можна було реалізувати свободу кожного громадянина в рамках державних законів. Філософ вважав, що найбільша проблема для людського роду - це досягнення загального правового громадянського суспільства. І. Кант пов'язує громадянський і культурний стани суспільства. До поняття «культура» він відносить лише такі цінності, які слугують для блага людини і громади. Це, передусім, культура «плекання» й виховання, яка відрізняється від «навичок» і «технічного вміння», що класифікуються філософом як цивілізація. Нові виміри значень свободи продукуються саме ресурсами людської культури і відіграють важливу роль у житті громадянського суспільства.

У працях Г. Гегеля знайшли своє обґрунтування принципи правової держави, реалізація яких, на думку філософа, створює сприятливі умови для функціонування громадянського суспільства. Підносячи значення держави як «дійсності Розуму» та «ходи Бога у світі», Г. Гегель вважав таким ідеалом не будь-яку державу, а лише конституційну монархію. Він виступав за кодифікацію законів, публічність судочинства, створення суду присяжних, формулюючи тим самим найважливіші принципи правової держави, реалізація яких забезпечує можливість функціонування громадянського суспільства [7, с. 1]. Г. Гегель виступив не тільки як теоретик ідеї громадянського суспільства, але і як його критик. Вагомий внесок Г. Гегеля у розробку теорії громадянського суспільства полягає, насамперед, у тому, що він був зосереджений на дослідженні реальних процесів та тенденцій у суспільстві. Йому вдалося розробити універсальну методологію, на ґрунті якої було створено теорію держави і громадянського суспільства та їх взаємодії. Можна стверджувати, що Г. Гегель перетворив теоретичну концепцію громадянського суспільства на важливий чинник реального цивілізаційного розвитку, де чітко визначені структурні елементи, їхні взаємозв'язки, діалектика відносин між ними. Німецький філософ характеризував громадянське суспільство як роз'єднання, що виникає між родиною і державою, хоча розвиток громадянського суспільства настає пізніше, ніж розвиток держави, тому що як роз'єднання воно потребує наявності держави, повинно мати перед собою щось самостійне, щоб існувати[8,с.228].

Однак у XIX ст. були висунуті й інші підходи до проблеми громадянського суспільства. Зокрема, в політичній теорії А. де Токвіля рівність набуває пріоритетного значення щодо свободи і є базовим знаком концептуалізації єдності людей у громадянській соціальності. Французький мислитель переконаний, що шлях до рівності є шляхом до демократії, успіхи якої визначаються досягненнями цивілізації й освіти. Домагання ж так званої «чистої» свободи несе у собі небезпеку: представники народу, досягнувши влади, перетворюють новий статус свободи на право чинити насильство. У цьому сенсі А. де Токвіль, подібно до Г. Гегеля, піддає свободу обмеженню, але не раціональним розумом держави, а здоровим глуздом громадського духу, самоврядної громади. Громадський дух проймає мережу взаємодії людей громадянського суспільства сенсом взаємодовіри, толерантності і солідарності.

Порівнюючи погляди Г. Гегеля та А. де Токвіля на поняття громадянського суспільство, можна зробити висновок, що німецький філософ виходить з визнання пріоритету держави, важливості інституціонального порядку, колективістської орієнтації. А. де Токвіль же ставить громадянське суспільство вище за державу. Він наголошує на приматі права та свобод особистості, асоціативності і самоорганізації, індивідуалістських ціннісних орієнтаціях [9, с. 6].

У теорії громадянського суспільства італійського філософа А. Росміні це поняття окреслене як відносно автономна царина взаємодії, зумовлена природним прагненням людей до співпраці на основі товариськості, солідарності і доброзичливості. Громадянське суспільство складається як мережа громадських відносин та стосунків між людьми, що мають добровільну мотивацію, пов'язану з самореалізацію здібностей і талантів особи, й носять суспільну вартість. Соціальність не тотожна громадянському суспільству, останнє також поєднує сеньйоральний елемент, обумовлений потребами «батьківства» та відповідними набутими правами. Соціальність формується як реалізація суспільного прагнення до подолання меж: родинних, станових, етнічних, національних бар'єрів до співробітництва і спілкування. філософський соціальний громадянський суспільство

Подібно до А. де Токвіля, ядро громадянського суспільства А. Росміні вбачає у природному потягу людей до життя у добровільних асоціаціях, або громадах. Він вважає, що послідовне домагання свободи та рівності мотивує людство до усунення родинного й національного егоїзму, який заважає просуванню шляхом солідарності і братерства людей до створення універсального громадянського суспільства. З іншого боку, з позицій християнського універсалізму італійський мислитель застерігає щодо містифікації образу нації, яка у руках проімперських сил стає загрозою для прав людини в межах самої нації. Для нього громадянське суспільство - це простір для здійснення модальності прав людини стосовно присутності Бога, її власної природи і соціальності [6, с. 23].

Принципово інший підхід до громадянського суспільства був закладений К. Марксом, який творчо переосмислив концепцію Г. Гегеля. К. Маркс трактує історію громадянського суспільства як процес вивільнення суспільних індивідів з лабетів всеохоплюючої держави. Водночас для нього, громадянське суспільство це лише суто економічні відносини адекватні певному рівню розвитку продуктивних сил, тобто це суспільство буржуазне, яке мусить бути піддане історичному запереченню. У соціально-філософській розвідці «Вісімнадцяте брюмера Луї Бонапарта» К. Маркс виходить за межі визначення громадянського суспільства як суто економічної сфери, протиставляючи авторитарній державі незалежну пресу й соціальні ініціативи громад. Однак ці думки не мали поглибленого теоретичного розвитку.

Подальше поглиблення марксистської концепції громадянського суспільства пов'язане з ім'ям А. Грамші. Він зауважує, що у XX ст. все вагоміше місце у світі починають посідати суспільні інститути, які не можуть бути віднесені ані до економічної, ані до політичної сфери соціуму. Цю сферу він називає соціальною. Громадянське суспільство, згідно з його переконаннями, є суспільством соціальним, сферою громадянських асоціацій, профспілок, церкви, засобів масової комунікації, своєрідним прошарком між державою і економічною структурою, простором боротьби різних соціальних груп за гегемонію [10, с. 4].

Однак загалом на межі XIX-XX ст. європейська філософська та політична думка дещо втратила інтерес до ідеї громадянського суспільства. Лише наприкінці 70-х років XX ст. проблема громадянського суспільства знову висувається на порядок денний інтелектуальних дискусій і з тих часів залишається у фокусі європейської соціально-філософської думки. Так, Е. Геллнер вважає, що громадянське суспільство є противагою державі, яка прагне до домінування й атомізації суспільства. Крім того, дослідник протиставляє громадянське суспільство іншим історичним типам суспільства:

• традиційному (аграрному) суспільству, де соціальна роль наперед виписується, а не обирається, де панує диктат ритуалу;

• сегментованому суспільству, яке ззовні може здатися схожим на громадянське суспільство, але несе в собі принципово інше розуміння свободи, не допускає свободи індивідуума;

• політико-централізованому суспільству, прикладом якого слугує ісламське суспільство: воно не дає можливості розвитку індивідуалізму, що є важливою умовою існування громадянського суспільства;

• тоталітарному суспільству, яке дослідник вважає породженням марксизму - своєрідної «світської релігії» , що не зуміла витворити мирського простору для людини[ 11].

На думку Е. Геллнера, фундаментом розвитку громадянського суспільства є економічна свобода. «Найпростіша формула громадянського суспільства, - вважає мислитель, - це, з одного боку, політична централізація, що забезпечується механізмами підзвітності та змінності, а з іншого - економічний плюралізм... Але економічний плюралізм накладає на політичний централізм обмеження, не дає йому виходу за чітко окреслені рамки та змушує дотримуватися наперед визначеної ролі. [12, с. 101].

He погоджуючись з ліберальним тлумаченням громадянського суспільства Е. Геллнером, Дж. Кін наполягає на тісному зв'язку демократії та громадянського суспільства. Для успішного функціонування перша вимагає інституційного поділу між конкретною формою держави та громадянським суспільством, передбачає процедури колективного формування рішень в інституційно розмежованих, але взаємопов'язаних сферах громадянського суспільства й державних структур, що досягається ненасильницькими публічними дискусіями, компромісами у поділі владних повноважень, основаними на якомога ширшому і якіснішому залученні всіх зацікавлених сторін [13, с. 88-89]. Дж. Кін розвиває традицію розрізнення громадянської та політичної сфер, започаткованого ще А. де Токвілем. Цього підходу дотримуються й інші сучасні американські дослідники - Дж. Коген та Е. Арато, які наголошують на інституціоналізованості та юридичній розмежованості життя громадянського суспільства [11].

Отже, еволюція західного типу соціальності пов'язана з громадянським суспільством у кількох головних іпостасях, а саме: у забезпеченні індивідуальної й соціальної свободи, поширенні природних засад довіри серед громадян національної держави, можливостях солідарності і взаємодопомоги між вільними людьми. Практика здійснення громадянського суспільства стала водночас практикою закріплення вільного ринку з гарантією недоторканності права на приватну власність та конституційним встановленням громадянських прав людини [14, с. 95].

Узагальнюючи досвід вивчення громадянського суспільства, Н. Філик виокремлює п'ять основних періодів, що характеризують процес становлення цієї концепції у світовій науковій думці. Перший етап характеризується вибірковими поглядами на суспільство, державу в цілому. Він бере початок в античну епоху і триває до XVI ст. До другого етапу дослідниця відносить період з початку XVI до кінця XVII ст. Для нього є характерною розробка теорії суспільного договору і природних прав людини, відповідно до якої вперше були обумовлені механізми взаємодії громадянського суспільства та держави. Згідно з цією теорією, громадяни утворюють державу, щоб захистити від свавілля своє життя, свободу та власність, тобто основні цінності громадянського суспільства, і мають право контролювати виконання нею своїх функцій. На думку Н. Філик, саме в цей період були закладені теоретичні передумови концепції громадянського суспільства. До третього періоду дослідниця відносить час розквіту і становлення буржуазної держави, яка є основою громадянського суспільства (XVIII-XIX ст.), та розробку обґрунтованої концепції цього суспільства Г. Гегелем. До четвертого етапу авторка відносить період з кінця XIX ст. до 90-х pp. XX ст. Для цього періоду характерним є становлення громадянського суспільства у більшості країнах світу, де відносини між особою і державою регулюються на принципах демократизму, гласності, справедливості, поділу влади, економічної свободи. П'ятий (сучасний) період розвитку громадянського суспільства бере початок з 90-х років XX ст. і триває досі. Для нього характерна втрата інтересу до проблеми громадянського суспільства у більшості розвинутих країнах, які вже живуть за його правилами досить тривалий час. Водночас ідея громадянського суспільства стає важливим орієнтиром суспільного розвитку в колишніх країнах соціалістичного табору [15, с. 8].

На нашу думку, деякі характеристики цієї періодизації потребують уточнення. Зокрема, не досить обґрунтованим є поєднання в межах першого етапу підходів античної та середньовічної філософської і політичної думки. Адже їх принципи, як було зазначено вище, принципово різняться. Крім того, не зовсім коректно стверджувати, що дослідники розвинутих країн повністю втрачають інтерес до проблеми громадянського суспільства. У їх працях, швидше, відбувається переосмислення відносин громадянського суспільства з державними інститутами.

У той же час Н. Філик має рацію, стверджуючи, що з 90-х років XX ст. розпочинається впровадження концепції громадянського суспільства як подальшого орієнтиру суспільного розвитку у багатьох постсоціалістичних країнах, до яких належить і Україна[15,с,8]. Увага вітчизняних дослідників до феномена громадянського суспільства пояснюється тим, що його становлення та розвиток нерозривно пов'язані з новими політичними й економічними умовами життя країни. Як зазначає Ю. Бальцій, воно є не стільки метою реформ, що проводяться в нашій державі, скільки неодмінною умовою їх успішної реалізації [4,с. 46].

Соціально-філософські, політологічні, історичні аспекти феномена громадянського суспільства та його реалізації в Україні вивчають, зокрема, такі сучасні дослідники, як В. Бебик, В. Безродна, М. Буник, М. Калініченко, А. Карась, А. Колодій, О. Михайловська, М. Мокляк, Я. Пасько, Ф. Рудич, Ю. Сурмін, О. Чувардинський.

Внаслідок цих досліджень було уточнено саме поняття «громадянське суспільство» та його зміст. Зокрема, відомий український політолог Ф. Рудич визначає його як суспільство зрілих громадян із високим рівнем економічної, соціальної, духовної, політичної культури, яке спільно із державою утворює розвинені правові відносини. Це суспільство вільних громадян, яке є вільним від держави, але взаємодіє з нею заради спільного блага [16, с. 14].

М. Калініченко доповнює це визначення характеристикою громадянського суспільства як нелінійного соціального утворення, що консолідує певний обсяг прав та свобод і повинно мати «свій» сегмент правового поля. На його думку, правове поле держави й правове поле громадянського суспільства не суперечать одне одному, а навпаки, інтегруються у цілісність і тому потребують більш-менш рівномірного розподілу влади, як субстрату, що наповнює загально-правовий простір соціального організму будь-якої країни. Крім того, поняття «громадянське суспільство» він пов'язує з поняттям саме правової держави, оскільки і перше, і друге відображають найважливіші характеристики життєдіяльності сучасної демократії [17,с. 1].

Уточнення поняття «громадянського суспільства» продовжується, Філософський дискурс з цього приводу для нашого наукового простору лише розпочався. Це обумовлює неодноразове повернення до визначень, які ввійшли в літературу у якості «майже класичних».

Список використаних джерел

1. Селігман А.Б. Ідея громадянського суспільства / А.Б. Селігман [пер. з англ. О. Камінського] - К.: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2000. - 248 с.

2. Дарендорф Р. Современный социальный конфликт. Очерк политической свободы / Р. Дарендорф [пер. с нем]. - М.: РОССПЭН, 2002. - 288 с.

3. Кравченко JI. Розбудова українського громадянського суспільства: крізь призму бачення окремих проблем / JI. Кравченко, М. Цимбалюк // Право України. - 2003. - №10. - С, 17-21.

4. Бальцій Ю. Громадянське суспільство в Україні в умовах розбудови правової демократичної державності / Ю. Бальцій // Вісник Центральної виборчої комісії. - 2008. - №1 (11). - С, 46-49.

2006. Михайловська О. Інститути громадянського суспільства і формування ідеології модернізації в Україні / О. Михайловська // Політичний менеджмент - - №3 - С. 76-88.

5. Карась А.Ф. Філософія громадянського суспільства як інтерпретація свободи і соціальності : автореф. дис. на здобуття наук, ступеня доктора філософ, наук: спец. 09.00.03 / А.Ф. Карась; Львівський національний університет ім. Івана Франка. - Львів, 2005. - 42 с.

2007. Пашков А.С. Вчення про громадянське суспільство в філософії права Гегеля: автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд. філософ, наук: спец. 09.00.05 / А.С. Пашков; Київський національний університет ім. Тараса Шевченка. - K., - 16 с.

6. Гегель Г.В.Ф. Философия права / Г.В.Ф. Гегель [пер. с нем., ред. и сост. Д.А. Керимов и B.C. Нерсесянц] - М.: Мысль, 1990. - 524 с.

7. Безродна В.Ф. Особливості формування громадянського суспільства в процесі політичної модернізації України: автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд. політ, наук: спец. 23.00.02 / В.Ф. Безродна; Одеська національна юридична академія - Одеса, 2004. - 16 с.

8. Пасько Я.І. Громадянське суспільство: світоглядні версії та історичне втілення (соціально-філософський аналіз): автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд. філософ, наук: спец. 09.00.03 /Я.І. Пасько; HAH України, Інститут філософії ім. Г. Сковороди. - K., 1998. - 16 с.

9. Гребіневич О.М. Ернест Геллнер і Джон Кін у поглядах на громадянське суспільство (порівняльний аналіз) / О.М. Гребіневич

10. Геллнер Э. Условия свободы. Гражданское общество и его исторические суперники / Э. Геллнер [пер. с англ.]. - М.: Ad Marginem, 1995 - 224 с.

11. Кін Дж. Громадянське суспільство. Старі образи, нове бачення / Дж. Кін. - К.: «К.І.С.»; «АНОД», 2002 - 205 с.

12. Чувардинський О. Історична рефлексія поняття «громадянське суспільство» та його філософська еволюція / О. Чувардинський // Політичний менеджмент - 2006. - №3. - С. 89-96.

13. Філик Н.В. Державно-правові засади громадянського суспільства: автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.01 / Н.В. Філик; Національна академія внутрішніх справ України - K., 2004. - 19 с.

14. Громадянське суспільство в сучасній Україні: специфіка становлення, тенденції розвитку / Ф.М. Рудич [заг. ред., кер. авт. кол.] - К.: Інститут політичних і етнонаціональних досліджень HAH України, 2006. - 350 с.

15. Калініченко М.М. Політико-владний потенціал громадянського суспільства в сучасній теорії політики: автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд. політ, наук: спец. 23.00.01 / М.М. Калініченко; Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова. - K., 2006. - 20 с.

Размещено на Allbest.ru