Можливість раціонального вираження істини у мові: досвід філософії XX ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Можливість раціонального вираження істини у мові: досвід філософії XX ст.

СтасенкоС.О.

Визначною особливістю філософії другої половини XX ст. можна вважати недовіру до раціональних форм пізнання. Очевидно, що ця недовіра є реакцією на надмірну самовпевненість філософії та науки минулих сторіч. Необхідно визнати, що існують деякі межі у формалізації знання і мови. Але виводити абсолютну рівнозначність всіх методологій і форм знання з факту існування меж формалізації - означає робити грубу помилку. Подолання догматичної віри в те, що вираження істини в мові залежить від ступеня формалізації мови, необхідно поєднувати і з подоланням методологічної «вседозволеності», яка є просто крайньою реакцією на цю віру, оскільки ця вседозволеність є руйнівною для самих основ наукової раціональності.

Таким чином, метою роботи є доказ тези про те,що вираження істини в мові не залежить від ступеню формалізації мови, а також доведення неспроможності і зворотної точки зору, згідно з якою істина в логіці і філософії взагалі не залежить від формального апарату її вираження і, в принципі, є результатом фантазійного теоретизування, «методологічного анархізму».

Завданнями даної роботи є класифікація основних концепцій західної філософії відносно природи мови, критика методологічного анархізму як програми обґрунтування знання, виявлення протиріччя сутності і вираження при спробі формалізації мови, підкреслення значення історичного аспекту формування понять, що створюють сучасну картину світу.

Джерельну базу цієї роботи формують дослідження Г. Левіна [1], І. Цехмістро [2], С. Яновської [3] із загальної методології науки, праці П. Гайденко [4] та Н. Мотрошилової [5] з історії формування ключових понять західної філософії та дослідження А. Єсеніна-Вольпіна [6], В. Фінна [7], Я. Хинтікки [8], які присвячені виявленню логіки побудови наукових концепцій. Визначною особливістю даної роботи є спроба виокремлення меж формалізації мови на основі матеріалу західної філософії XX ст.Сучасний дослідник Р. Левін зробив цікаве спостереження про пропаганду т.з. «наукової свободи», яка утілилася для більшості у формулі «anything goes», «все є дозволеним». Він стверджує, що «фактично цю формулу не захищає ніхто. Мною вона узята з роботи К. Поппера, головного борця з релятивізмом. Навіть П. Фейерабенд, при найближчому розгляді, формулює своє «anything goes» в рекламних цілях. Спроби включити кого-небудь з сучасних філософів, наприклад, Р. Рорті в число релятивістів викликають у них бурхливий протест» [ 1 ,с.81 ]. І далі ним робиться цікавий висновок про те, що методологічний анархізм - це якась епохальна спокуса, яку випробовують всі і альтернативи якій не бачать [ 1 ,с.81 ].

Очевидно, що і самовпевненість логічного позитивізму, і скепсис методологічного анархізму виникли з невірного розуміння допустимих меж формалізації мови. Повністю формалізувати мову неможливо. Але апріорі відмовлятися від всякої формалізації означає регресувати у методологічному сенсі.

Намагаючись визначити межі і допустимі межі формалізації мови, розум неминуче натрапляє на дві суперечності, які ігноруються логічним позитивізмом. Усвідомлюючи умовність всякої термінології, їх можна позначити як суперечність сутності і суперечність виразу. Якщо перша суперечність стосується суті формальної мови, як зразка - мови формальної логіки, то друга - це констатація труднощів при використанні виразних можливостей цієї мови.

Суперечність сутності можна сформулювати у вигляді питання: чи правомірно використовувати формалізовану мову для формалізованого виразу істини, якщо засади цієї мови самі не є в достатній мірі формалізованими? Конкретніше це питання формулює С. Яновська: «Як відомо, точність математики пояснюється тим, що математичні докази носять строго логічний характер. З іншого боку, завдання математичної логіки полягає якраз в тому, щоб зробити логіку точною наукою, застосовуючи до неї методи математики. Чи немає тут круга?» [3,с.200]. Звичайно ж, тут є логічний круг, що свідчить про те, що формальна логіка потребує подальшого прояснення своїх філософських першооснов.

Суперечність вираження стосується меж допустимої формалізації природної мови і меж застосування формалізованої мови. По відношенню до вихідного розуміння природи мови фінський логік Я. Хинтікка виділяє два підходи в західній філософії XX ст., в яких знайшли своє втілення проти- борчі логічний позитивізм і методологічний релятивізм [8,с.48]. Перший з цих підходів постулював універсальність мови як єдиного посередника між людиною і світом. Цей підхід є характерним для М. Гайдеґґера і Ж. Дерріда, які намагаються за допомогою нагромадження незвичних синтаксичних і семантичних конструкцій, своєрідного «метафізичного жаргону» виразити невимовне - виразити і висловити істину у природній мові і засобами природної мови [8,с.49]. Другий підхід базується на так званому «принципі Фреге» про семантичну незалежність вираження істини від контексту. В рамках цього підходу мова розуміється як чисте числення. Цей підхід є характерним для раннього Л. Вітгенштайна, який, багато в чому, звичайно ж, полемічно вважав більшість висловів філософи М. Гайдеґґера взагалі просто безглуздими.

З погляду питання, що розглядається тут, саме другий підхід представляє найбільший інтерес. Дійсно, для того, щоб добитися несуперечливого і повного вираження істини в мові, необхідно добитися певного ступеню формалізації мови. В цьому відношенні доречно привести декілька прикладів.

Перший з них стосується логіки висловлювань і показує незалежність інтуїтивно очевидної істини і такого ж інтуїтивно очевидного безглуздя від формально правильного їх вираження. Мова йде про т.з. «парадокси матеріальної імплікації». Аналізуючи імплікативні вислови, що мають значення «1», «істинно», можна виявити, що істинність висловів не завжди означає існування тих об'єктів, про які мовиться у висловленні. Так, стверджуючи А в теорії множин, ми стверджуємо існування множини А. Стверджуючи А в логіці висловлювань, ми стверджуємо істинність висловлення А. Істинність А зовсім не означає існування А. «Парадокси матеріальної імплікації» витікають з факту незалежності фактичного сенсу AiBy висловленні АзВ від характеру імплікативного зв'язку між ними.

Переходячи від аналізу висловлювань до аналізу формул і відносин між ними, можна виявити, що в логіці висловлювань завжди істинна формула логічно виходить з будь-якої формули, наприклад, Z: Z 1=1. Хибний консенквент дає завжди істинну імплікацію: 0 Z =1. Інтуїтивно безглузді висловлення виявляються істинними з формальної точки зору.

Можна привести ще один приклад, який, навпаки, показує, що інтуїтивне очевидне розуміння істини потребує подальшої формалізації.

Коли мова йде про логічну рівність, то здається само собою зрозумілим, що вона володіє властивостями рефлексивності (A=A), транзитивності ((А=ВлВ=С)=>А=С) і симетричності (А=В=>В=А). Ane це той випадок, коли інтуїтивна очевидність лише відводить від формальної істинності. Врешті-решт, виявляється, що інтуїтивне очевидне розуміння логічної рівності потребує принципових уточнень.

Як відзначає С. Яновська, «в логіці, що відображає дійсний стан речей, абсолютно природно виводити рефлексивність з симетричності і транзитивності, а не приєднувати її просто до них як особливу додаткову вимогу» [3,с.58]. Це дуже цікаве зауваження, бо поширеною є зворотна точка зору, згідно з якою саме з рефлексивності слід виводити транзитивність і симетричність.

У даному випадку можна навести доказ С. Яновської, щоправда у дещо спрощеному вигляді [3,с.56]. Хай R - це відношення тотожності, х і у - непусті пропозиційні перемінні. Тоді відношення симетричності на мові логіки предикатів буде мати вигляд: xRy-->yRx. Відношення транзитивності формалізується як (хRyAyRz)^xRz.

У формулі транзитивності підставимо замість х z. Отримаємо формулу (xRyAyRx)-->xRx. Здається, що ця формула і є вираженням рефлексивності, але це не так, бо формула, що позначає відношення симетричності xRy-->у Rx, не співпадає з формулою xRyAyRx. He можна замінити xRyAy Rz формулою xRy-->у Rz, оскільки в цьому випадку замість вихідної формули (xRyAyRz)-->xRz буде мати місце формула (xRy-->yRz)-->xRz, але вони не є рівнозначними за своєю логічною структурою. Також і закон транзитивності не можна виразити у вигляді (xRy-->yRz)-->xRz, бо у цьому випадку зміниться сам зміст відношення транзитивності. Отже, інтуїтивно очевидне розуміння тотожності потребує на певні уточнення та не є досконалим у формальному сенсі.

Слід підкреслити, що проблема суперечності вираження істини у мові не зводиться тільки до елементарної точності формулювання, здавалося б, самоочевидних речей. Вона зачіпає серйознішу проблему меж і можливостей формалізації і, як окремий випадок, математизації знання.

В процесі формалізації і математизації знання необхідно враховувати два принципові моменти. По-перше, семантична незалежність вираження від контексту в семантиці природних мов є просто нереальною. А по-друге, захопленість застосуваннями математики може стати серйозною перешкодою на шляху до досягнення строгості природничонаукового знання, на що звертає увагу творець оригінальної «неологіцистської» теорії А. Єсенін-Вольпін [6,с. 124]. Коментуючи статтю А. Єсеніна-Вольпіна,

В. Фінн відзначає, що цю захопленість можна назвати ідолом, який є характерним, в цілому, для науки другої половини XX ст. і заважає її розвитку, стаючи серйозною перешкодою на шляху до досягнення строгості природничонаукового мислення, як такого [7,с.92].

В світлі проведеної Я Хинтіккою розмежування двох підходів до розуміння природи мови досить дивно звучать заяви про «постмодернізм в математиці», про що пише, зокрема І. Цехмістро. Саме формулювання «постмодернізм в математиці» - це оксюморон, оскільки розуміння мови як універсальної реальності (постмодернізм) є абсолютно протилежним розумінню мови як числення (математична логіка).

За словами І. Цехмістро, осмислення ідей інтуїтивізму як методологічного напряму в математиці початку XX ст. дозволяє зробити висновок про те, що «ще з початку XX ст. деякі математики вже мислили у дусі постмодерна» [2,с. 10]. Ane ж математика - це числення, тоді як постмодернізм в особі Ж. Дерріда - це щось абсолютно протилежне. І заяви про те, що «в математичному пізнанні дозріли постмодерністські способи осмислення світу» сприймаються, щонайменше, як апологетичні акції на підтримку постмодернізму без жодного серйозного обґрунтування.

Продовжуючи окреслювати область допустимих меж формалізації мови, слід окремо згадати про феномен моралі і численних спробах її кодифікування. Як відомо, Л. Вітгенштайн у пізній період своєї творчості відмовився від всяких спроб раціоналізувати мораль, хоча не втомлювався признаватися в своїй глибокій пошані до цього прагнення людської свідомості до усвідомлення сенсу життя і абсолютного добра. Приблизно в цьому ж дусі виразився и В. Бібіхін: «Формулювання «загальнозначущих моральних принципів» хоче той, хто розучився мати з такими речами справу. Римське право чесно працювало тисячі років і працює, обходячись без визначення договору, недобросовісності, злочину» [9,с. 140].

Необхідного відзначити, що класифікаційну схему Я. Хинтікки можна доповнити, залишивши основний критерій незмінним. З точки зору того підходу, який інтерпретує мову як універсальну реальність, «будинок буття», необхідно враховувати історичний аспект формування картини світу та її зв'язок із мовою. З погляду цього підходу саме закладені в мові структури і концепти створюють певний образ світу. Ясно, що стверджувати абсолютну лінгвістичну детерміацію реальності - означає потрапляти в пастку некритичного реалізму. Історія онтології включає історію мови, але не зводиться виключно до неї.

Онтологія відображає рівень розвитку науки. Як відзначає Н. Мотрошилова, коментуючи пізню філософію Е. Гуссерля, в діяльності великих першовідкривачів Нового часу склалося велике спотворення реальної картини світу і людської діяльності у цьому світі [5,с. 109]. До виникнення науки як соціальної і світоглядної сили європейського суспільства панувало абсолютно інше уявлення про реальність. «Геометрії ідеальностей передувало практичне мистецтво вимірювання площ поля, яке нічого не знало про ідеальності. Така догеометрична продукуюча дія і була для геометрії чуттєвим фундаментом для великого винаходу, яким була ідеалізація.» [5,с.109].

Завдяки дослідженням Е. Гуссерля стало можливим реконструювати послідовність подій в процесі створення новоєвропейської онтології: теоретична ідеалізація, «перекачування» в природу результатів цієї ідеалізації і, як наслідок, математизація природи.

Виникає питання: але тоді яку роль в цьому процесі грає мова, і яка її роль як «будинку буття»? За Е. Гуссерлем, життєвий світ, як забутий чуттєвий фундамент природознавства, завжди і всьому передує, його важко виразити в поняттях науки, тому що його існування не залежить від науки. Але перш ніж наука стає онтологією, відбуваються корінні зміни в мові і мисленні суспільства, які провокує і популяризує філософія. В результаті, мова стає чинником онтологічних трансформацій.

Таким чином, у західній філософії XX ст. існують дві точки зору на вираження істини в мові. Перша з них констатує, що вираження істини в мові залежить від ступеню формалізації мови. Друга стверджує, що істина є завжди контекстуальною, а мова - це «будинок буття». Якщо прийняти першу точку зору, то слід враховувати протиріччя сутності та вираження, коли інтуїтивно очевидне розуміння істини не є формально правильним або інтуїтивно безглузде судження є формально істинним. Якщо прийняти другий підхід, то важливо враховувати історичний аспект формування понять, що формують сучасну картину світу. Взагалі, формалізація мови створює передумови для виникнення науки. Але вираження логічно повної і несуперечливої істини в мові зовсім не залежить від рівня її формалізації. Швидше, упевненість в такій можливості стимулює подальшу формалізацію мови, таку плідну для розвитку науки і раціонального мислення.

Список використаних джерел

філософія мова формалізація істина

1. Левин Г.Д. О трех видах релятивизма / Г.Д. Левин // Вопросы философии. 2007. -№ 7. -С, 70-81.

2. Цехмістро LI. Постмодернізм і математика /LI. Цехмістро // Філософська думка. - 2007. - №5. - С.3-11.

3. Яновская С. А. Методологические проблемы науки / С.А. Яновская. - М.: Мысль, 1972. - 280 с.

4. Гайденко П.П. К проблеме становления новоевропейской науки / П.П. Гайденко // Вопросы философии. - 2009. - № 5. - С.80-92.

5. Мотрошилова Н.В. Понятие и концепция жизненного мира в поздней философии Эдмунда Гуссерля / Н.В. Мотрошилова // Вопросы философии. - 2007 - № 7. - СЛ02-112.

6. Есенин-Вольпин А. С. Об антитрадиционной (ультраинтуиционистской) программе оснований математики и естественнонаучном мышлении / А. С. Есенин-Вольпин // Вопросы философии. - 1996. - №8. - С.100-136.

7. Финн В.К. Неологицизм - философия обоснованного знания / В.К. Финн // Вопросы философии. - 1996. - №8. - С.89-99.

8. Хинтикка Я. Проблема истины в современной философии / Я. Хинтикка; [пер. с англ.] // Вопросы философии. - 1996. - №9. - С.46-58.

9. Бибихин В.В. Послесловие переводчика / В.В. Бибихии // Везен Ф. Философия французская и немецкая; Федье Ф. Воображаемое. Власть / Пер. с фр. - М.: Едиториал УРСС, 2002. - С.137-15Е

Размещено на Allbest.ru