Мораль та її порівняння з природним і позитивним правом у філософсько-правовому вченні Гегеля

Размещено на http://www.allbest.ru/

Мораль та її порівняння з природним і позитивним правом у філософсько - правовому вченні Гегеля

право природний позитивний гегель

Павлова Т.С.

Питання про природне і позитивне право має велике значення і викликало до себе значний інтерес на протязі розвитку історії філософії, часто ця проблема розумілася як співвідношення права і закону. В юридичній літературі увага приділяється більше позитивному праву, а у філософській - природному, яке ще іноді називають «філософським правом». Головною відмінністю природного права від позитивного, незважаючи на різність підходів щодо його розгляду, є те, що природне право є принад ежним людині по її природі, від її народження в силу вищих законів і принципів, воно не залежить від волі законодавця тієї країни, у якій вона проживає, від якої залежить позитивне право, вона має його вже тільки тому, що вона людина.

Проблеми позитивного і природного права у гегелівській філософії цікавили багатьох філософів і правознавців. Зокрема, В. Нерсесянц, Т. Ойзерман, С. Алексеев, П. Сінгер, С. Кечекьян, А. Піонтковский та інші. У своїх роботах зазначені автори розглядали питання юридичного закону як розумного прояву природного права. Але питання природи права, що розкриваються у його природності і позитивності потребують окремого, більш досконалого дослідження. Метою даної статті є розгляд позитивного і природного права, його розумності у філософско - правовій концепції Гегеля.

Розділення права на природне і позитивне має важливе значення в осмисленні права. С. Алексеев зазначає, що філософське осмислення правової реальності розпочалося з розмежування права на природне і позитивне, - з того, що саме це розмежування зорієнтувало на пошук основ права у природному житті людей, у «людській» суті їх буття [1,с.491]. Розділення права на природне і позитивне як методологічний підхід використовується й сьогодні для його осмислення.

У самій назві роботи Г.В.Ф. Гегеля «Філософія права» міститься той широкий зміст у якому мислитель розглядає право. П. Сінгер, зазначає, що є певні особливості перекладу німецького слова Recht, дійсно, воно переводиться як право, але має більш широке значення, наприклад, законяк загальне поняття, а не якийсь конкретний нормативно-правовий акт. Тому він вважає, що «Філософія права» Гегеля носить скоріше характер філософської роботи, що розглядає питання не тільки етики, а і права і політики.

Проблематика розгляду природного і позитивного права у гегелівській філософії стосується й проблеми співвідношення права і моралі. Справа в тому, що правові питання розглядаються мислителем поряд з моральними у контексті цілого - моральності. З одного боку - право і мораль являють собою дві різні складові моральності, що мають свою специфіку, з іншого - вони мають свій розвиток лише у межах цього цілого. Розвиток об'єктивного духу являє собою розвиток права. Моральність є синтез абстрактного права і моралі. Aлe при цьому філософ також відрізняє право від моралі. Він зазначає, що закони як такі є умовою зовнішнього обов'язку у відношенні до них, оскільки вони як закони строгого права стосуються тільки абстрактної, тобто зовнішньої сторони, а не моралі чи моральності [4,с.347]. Відміною рисою права від моралі є важливість лише зовнішнього виконання свого обов'язку особою, у той час як для моралі є важливим і внутрішній момент, тобто відношення особи до свого обов'язку.

Мислитель зазначає, що мораль вимагає не тільки дотримання права по відношенню до інших, а й, навпаки, поєднує з правом умонастрій, суть якого в тому, щоб поважати право заради права. Мораль вимагає навіть, щоб перш за все було дотримано права і лише після того, як воно вичерпане, вступали б в дію моральні визначення. Щоб вчинок мав моральну цінність, необхідне розуміння того, є він справедливим чи несправедливим, є він хорошим чи дурним [6,с.32]. Таким чином право виступає як дещо негативне, для його реалізації достатнім є не порушувати прав інших і не має ніяких вимог щодо здійснення на користь особи якихось позитивних дій, у той час, як мораль вимагає і позитивного відношення, наприклад вимога допомоги тому, хто цього потребує. І ще один важливий момент, на який звертає увагу філософ у зазначеній цитаті, право розуміється ним як вища мораль. Мораль містить у собі вимогу, відповідно до якої право повинне дотримуватися перш за все. Право є вищою мораллю, у тому сенсі, що воно містить у собі мінімум моральності, але самий важливий, необхідний мінімум, якій є легальністю і є обов'язковим для виконання.

Розглядаючи позитивне право Г.В.Ф. Гегель зазначає, що закон може регулювати лише зовнішню поведінку людини, і не може регулювати мораль. Закон може застосовуватися лише до об'єктивованої діяльності особи, тобто до того, що має зовнішній прояв і не може застосовуватися до внутрішнього світу людини, її думок, поглядів, переконань. Таке розділення правової і моральної сфер є дуже важливим, оскільки воно встановлює межі правового регулювання і юридичної відповідальності і відмежовує їх від сфери моралі. Підставами юридичної відповідальності за Г.В.Ф. Гегелем виступають: 1) вчинок, 2) порушення юридичного закону, при чому обов'язкова наявність як першого так і другого. Якщо особа порушує закон лише подумки, і більш ніяк не об'єктивує ці свої думки, вона не може бути притягнута до юридичної відповідальності.

У суспільстві існує незчисленна кількість правових відносин, відносно ж моральної сторони і моральних заповідей, що стосуються волі і її справжньої суб'єктивності і особливості, вони не можуть бути предметом позитивного законодавства. Г.В.Ф. Гегель чітко відрізняє сферу регулювання позивного права і моралі. Позитивне право може регулювати тільки правові відносини і не може втручатися у сферу моралі. У таких відносинах як шлюб, кохання, релігія предметом законодавчого регулювання можуть бути лише зовнішня їх сторона, а не внутрішня, яка відноситься до сфери моралі. Про це говорить і В. Нерсесянц, він зазначає, що у філософії Гегеля предметом позитивного законодавства можуть бути лише зовнішні сторони тих чи інших людських відносин, але ж не їх внутрішня сфера. Моральна сторона і моральні заповіді, що стосуються внутрішнього самовизначення суб'єкту, не підлягають тому законодавчому регулюванню [4,с.5]. Цей принцип невтручання правового регулювання у приватну, моральну сферу є дуже важливим принципом, що захищає свободу волі людини.

У пізнанні правових і моральних законів, на думку Г.В.Ф. Гегеля, є сенс, оскільки пізнані, вони реалізуються у наявній дійсності. Згідно гегелівської ідеї історизму, світ - це процес, і істина теж є процес. Для діалектики немає ніяких вічних і незмінних форм не щодо дійсності, не щодо знання про неї. Юридичний закон повинен реалізовуватися у громадянському суспільстві, державі. П. Сінгер зазначає, що у Г.В.Ф. Гегеля, оскільки універсальний закон є втіленим у конкретних інститутах держави, він перестає бути абстрактним і позбавленим сенсу [10,с.76]. Позитивний закон у гегелівській концепції є не лише формою права, він сам по собі є розумним проявом природного права. Тобто позитивне право, якщо воно постає як правовий закон, є правом не лише за формою, а й за змістом. Наскільки повно він відповідає природному праву, настільки ж він відповідає й принципу розумності, настільки він і є дійсним. Якщо ж він не відповідає природному праву, він є лише існуючим, тобто недостатньо розумним. До процесу розвитку об'єктивного духу теж включені як природне так і позитивне право, разом вони у процесі свого розвитку опосередковані свідомістю створюють поняття права.

Добре було б не тільки відрізняти право природне від права позитивного, а й природне право від моралі, що потребує більш тонкого, філософського аналізу. Такі дослідження фактично не проводилися. Але у гегелівському комплексному філософському дослідженні і це питання набуває свого розвитку.

Г.В.Ф. Гегель звертає увагу на те, що позитивне передує негативному по самій своїй природі. Мораль існує у формі заперечення, оскільки виражає себе в одиничному, вона є можливість загального духу, тобто не як його повна наявність, а як його потенція. У загальній моралі можуть перебувати моральні якості окремої людини. Таке перебування виступає як можливість, доброчесності тут надані у негативному значенні - це і складає предмет моралі. Tобто претендувати на те, щоб моральні якості якоїсь окремої людини входити до загальної моралі можна лише тоді, коли вони є розумними і відповідають загальному.

До предмету моралі відноситься негативне, а до предмету природного права позитивне. Природне право повинне надати визначення як досягнути свого справжнього права моральній природі. У той же час є неістинний предмет природного права, про який говорить Г.В.Ф. Гегель. Він зазначає, що якби негативне, а також негативне у якості абстракції зовнішньої сторони формального морального закону, чистої волі окремої людини, а також синтез цих абстракцій, подібно до примусу, обмеженню свободи окремої особи завдяки поняттю загальної свободи і тому подібне - якби це все виражало визначення природного права, то це було б природним правом, завдяки якому подібні заперечення, що покладені в основу у якості реальностей, повергли б моральну природу у великий занепад і нещастя [5,с.253]. Г.В.Ф. Гегель говорить про те, що неможливо, щоб предметом природного права були суб'єктивні, особливі воління осіб, їх емпіричні прояви, що не зведені до розумного, універсального загального, оскільки тоді фактично природне право перетворилося б на суб'єктивне, нічим не обумовлене право. Тоді б особа вважала своїм природним правом все те, що їй заманеться або емпіричний стан суспільства, що не є дійсністю, а є лише існуванням і нівелювалося б тим самим саме поняття права, яке повністю є розумним. He можна включати до природного права щось суб'єктивне, нерозумне, чисто емпіричне, таке, що не визнає розумної загальної волі - саме про це застерігає філософ.

Якщо негативне стане предметом природного права, а не моралі, то це призведе до занепаду моральності, оскільки важливим є те, щоб право і мораль розвивалися у рамках єдиного цілого - моральності, але щоб вони не переходили одне в інше, а лише складали дві невід'ємні частини єдиного розвитку процесу цього розгортання об'єктивного духу. Якщо ж розглядати сутність речей, то виходить, що по суті, як зазначає філософ природному праву дане у якості його сутності формальне і негативне, моралі - абсолютне і позитивне, але дане так, що саме це абсолютне істинно складає не менш формальне і негативне, а те, що зветься тут формальним і негативним є взагалі ніщо [5,с.256--257]. Відбувається це тому, що у філософії Г.В.Ф. Гегеля, абсолютна моральність є представленою у моментах її цілісності, критикується пануюча модель поділу моралі і легальності, а різниця між науками про мораль і право визначається у відповідності до абсолютної ідеї. У цій абсолютній ідеї не змішуються принципи моралі і легальності, а вони знімаються, формується абсолютна тотожність, що є можливою у моральності. Принципом моралі і легальності є життєвість моральності, а не дещо формальне, абстракція. Різниця моралі і легальності є у негативному, зовнішньому, крім того ця різниця виступає як зворотне відношення до іншого.

Розуміння природного і позитивного права має у філософії Г.В.Ф. Гегеля свою специфіку. Вони не виступають як дещо протиставлене. Позитивне право являє собою об'єктивоване природне, тобто фактично стає його дійсністю. Aлe відбуватися так може лише за умови, що воно відповідає своєму поняттю, є розумним. Крім того, необхідно, щоб воно відповідало принципу універсальності, тобто стверджувало волю не якоїсь однієї конкретної особи, а загальну волю, яка звичайно ж містить і індивідуальну, якщо та є розумною. Філософ зазначає, що науку про основні поняття права назвали природним правом, начебто існує якесь право, що належить людям від природи, і якесь відмінне від нього право, що виникає в суспільстві у зв'язку з тим, що там природним правом як істинним правом доводиться частково жертвувати. На справді ж завдяки суспільству виникають всього лише особливі права, що є відсутніми у тому праві, основою якого слугує тільки одинична особистість. Але разом з тим вони-то і являють собою ліквідацію однобічності вказаного принципу і його істинну реалізацію [6,с. 200-201]. Право, реалізуючи у собі принцип універсальності, реалізує одночасно і загальну розумну волю. Загальне право виступає у гегелівській філософії як право взагалі. Особливе право розуміється мислителем як конкретизоване, наприклад, право на власність. У такому особливому праві особа не виступає вже виключно як суб'єктивна воля, оскільки якщо вона має право скажімо на власність, вона у той же час повинна визнавати право власності взагалі і право на власність кожної конкретної особи, а значить воля її йде шляхом усвідомлення не тільки суб'єктивної, особливої волі, а й об'єктивної, загальної. Тому, наприклад якщо особа оспорює у суді особливе право, вона поважає право взагалі, а оспорює лише якісь конкретні правовідносини з приводу застосування особливого права. А якщо особа вчиняє злочин проти життя та здоров'я іншої особа, вона заперечує загальне право, право взагалі, і своє у тому числі.

Щодо визначення природного права мислителем, дуже влучно зазначає С. Кечекьян: для Гегеля природне право являє собою єдність буття і зобов'язання, що здійснюється у конкретній індивідуальній творчості народного духу[7,с.454]. Природне право у гегелівській філософії не протиставляється позитивному, тому що позитивне право як і природне має розумність своєю властивістю. Позитивне право є предметом розгляду юриспруденції, оскільки вона займається протиріччями, яки виникають у процесі виконання позитивного права. А от філософія розглядає розумність права, тобто займається ідеєю, вихідними принципами, обґрунтуванням права[2,с.57-58]. Визначаючи специфіку предметності розгляду юриспруденції та філософії мислитель розділяє їх сфери щодо загального об'єкту вивчення - права. Фактично юриспруденція займається практичними проблемами реалізації позитивного права і проблемами, які виникають з цього приводу, у той час, як філософія займається ідеєю права, тобто природним правом.

Г.В.Ф. Гегель високо цінить закон або позитивне право і надає йому глибокого змісту, розглядає його у широкому аспекті. Людський закон у своєму живому русі виходить із божественного закону, закон, що діє на землі, - із підземного, свідомий - із несвідомого, опосередковано - із нео- посередкованого, - і так же повертається туди, звідки виходив[3,с.267]. Щодо правового закону такій об'єктивно - ідеалістичний підхід можна інтерпретувати таким чином, що позитивне право являє собою проявлене, об'єктивоване природне право і має з ним постійний зв'язок, повертається до нього у тому сенсі, що співвідносить себе з ним, перевіряє свою йому відповідність.

Природне право і його співвідношення з позитивним є предметом розгляду філософа у роботі «Про наукові способи дослідження природного права, його місці у практичній філософії і його відношенні до науки про позитивне право». Науку про природне право мислитель відносить до філософської науки. Проблема є у тому, що оскільки питання природного права розглядалися без зв'язку з ідеєю, ця наука втратила свій зв'язок із філософією.

Основна проблема, що пов'язана з відходом науки про природне право від ідеї і філософії полягає у тому, що нівелюється раціональне, на перший план виходить принцип досвіду, при чому у невірному, на думку філософа, сучасному йому його розумінні. Знання про природне право таким чином перетворюється на сукупність емпіричних знань, замість раціонального підходу панує довільне використання даних емпіричного досвіду. Te, що робить вчення про природне право справді наукою є абсолютне, воно виступає як вихідний принцип, а не особливе, що робить його віднесеним лише до зовнішньої необхідності. Наука може бути відособленою, але для того, щоб їй знати свої кордони, необхідно пізнати свій принцип, якій має абсолютну форму, сьогодні ж вона намагається віднайти свої кордони емпірично і це призводить до помилок. У зв'язку з цим і спроби пізнання природного права не є науковими, оскільки позбавлені абсолютного, розумності.

Мислитель зазначає, що стан емпіричного світу як найкраще виражений у стані природного права, оскільки воно безпосередньо співвідноситься з моральним началом, рушійною силою всього людського існування[5,с.189]. Таке велике значення природного права для емпіричного світу говорить про відсутність принципового протиставлення теоретичного і практичного у філософсько - правових поглядах Г.В.Ф. Гегеля, про що говорилося вище у даній роботі. Наука про природне право повинна виражати загальне у емпіричній реальності.

Дослідженням природного права займалися емпіричні і формальні науки, але вони є несправжніми. Принципом емпіричних наук є змішення емпіричного споглядання із загальним, принципом формальних наук є абсолютна протилежність і абсолютна загальність. Ane очевидним є, що це одне і те ж. Єдність, якої прагне наука і яка досягається при емпіричному підході є випадковою, оскільки до уваги приймається якась фактичність, або ряд фактичностей, що можуть бути випадковими. Кожна з таких фактичностей намагається виражати ціле, але при цьому таким не є, і всякі намагання такого викладення будуть однобічними і випадковими. При формальному підході абсолютизується діяльність розсудку, форма бере верх над змістом. Загальне таким чином виступає як єдність зовнішня, а не усвідомлена, внутрішня. Для того, щоб розглянути ці способи докладніше, Г.В.Ф. Гегель звертає увагу на науки про моральність, як філософські науки і науку про позитивне право[5,с.190-191].

Список використаних джерел

1. Алексеев С.С. Право. Азбука. Теория. Философия. Опыт комплексного исследования / С.С. Алексеев. - М.: Издательская группа НОРМА - ИНФРА, - М. 1998. - 840 с.

2. Гегель Г.В.Ф. Философия права / Г.В.Ф. Гегель. - М.: Мысль, 1990. - 526

3. Гегель Г.В.Ф. Феноменология духа. Философия истории / Г.В.Ф. Гегель. -М.: Эксмо, 2007. - 880 с.

4. Гегель Г.В.Ф. Энциклопедия философских наук / Г.В.Ф. Гегель. Том 3. Философия духа. - М.: Мысль, 1977. - 471с.

5. Гегель Г.В.Ф. О научных способах исследования естественного права, его месте в практической философии и его отношении к науке о позитивном праве / Г.В.Ф. Гегель Политические произведения. - М.: Наука, 1978. - 437 с.

6. Гегель Г.В.Ф. Философская пропедевтика / Г.В.Ф. Гегель //Работы разных лет. В двух томах. Т. 2. - М.: Мысль: 1973. - 630 с.

7. Кечекьян С. О понятии естественного права Канта и Гегеля / С. Кечекьян// Вопросы философии и психологии. - 1915. - № 3. - С. 45-54.

8. Нерсесянц B.C. Философия права Гегеля / B.C. Нерсесянц - М.: Юристъ, 1998. - 352 с.

9. Ойзерман Т.И. Кант и Гегель (опыт сравнительного исследования) / Т.И. Ойзермаи. - М.: «Канон +» РООИ «Реабилитация», 2008. -520 с.

10. Сингер П. Гегель: краткое введение / П. Сингер. - М.: ACT: Астрель, 3007. - 158 с.

Размещено на Allbest.ru