Погляди Г.В.Ф. Гегеля на право і філософсько-правові питання сучасності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Погляди Г.В.Ф. Гегеля на право і філософсько-правові питання сучасності

Павлова Т.С.

Філософські і юридичні науки сподіваються віднайти відповіді на актуальні і складні питання, які постають сьогодні у правовій сфері. Філософсько-правова концепція Г.В.Ф. Гегеля на право дозволяє не тільки поставити такі питання, а й відповісти на них, звісно у межах даної концепції. Вона є комплексною і відповідно охоплює багато правових питань, як теоретичного так і практичного характеру.

Проблемами права у гегелівській концепції займалися такі мислителі як Ф. Коплстон, І. Ільїн, Т. Ойзерман, Ж. Іпполіт, Ж. Валь, В. Пушкін, В. Нерсесянц, А Кричевський та інші. У своїх роботах вони аналізували гегелівські філософсько-правові погляди, але не намагалися поставити сучасні правові проблеми, на які повинна відповісти філософія і вирішити їх з точки зору гегелівської концепції. Ціллю даної статті є розглянути особливості філософсько-правового підходу Г.В.Ф. Гегеля у контексті сучасних правових питань.

Розгляд правової проблематики проводиться Г.В.Ф. Гегелем виходячи з його принципових основ - раціоналізму, об'єктивного ідеалізму, діалектики.

Щодо структури філософії Г.В.Ф. Гегеля, влучно зазначає Ф. Коплстон, що життя Абсолюту містить у собі три головні фази: логічної ідеї, природи, а також духу. І система філософії розпадається на три головні частини: логіку, що є для Гегеля метафізикою, у тому сенсі, що вона вивчає природу Абсолюта «у собі», філософію природи і філософію духу. Логіка вивчає Абсолют «у собі», філософія природи вивчає Абсолют «для себе», а філософія духу вивчає Абсолют «в собі і для себе». Разом вони складають повну конструкцію життя Абсолюту [ I,С.205].

А. Кричевський розглядає загальну структуру абсолютного духу у Г.В.Ф. Гегеля як систему кіл: а) дух є ідея, яка через природу з'єднується із собою в середині духу і тим самим являє собою наявне буття абсолютного духу; в) ідея є природа, яка через дух за допомогою духовного просвітлення і перетворення - з'єднується з собою у ідеї і тим самим також являє собою наявне буття абсолютного духу; с) природа є дух, який через ідею з'єднується з собою у природі і тим самим знову - таки являє собою наявне буття абсолютного духу [2,с. 130].

Гегель трактує право і моральність, виходячи з особливого предметного досвіду, але зосереджується при цьому не на даних звичного юристу і загальнодоступного, повсякденного правового досвіду, а на «духовній» сутності і на «духовному» значенні правових і моральних станів [3,с.297]. Це є особливістю гегелівської філософії. Юристу, який звик до чіткого розділення теорії і практики права, права і моралі спочатку дивним видається такій спосіб викладення філософсько-правових поглядів, оскільки емпірична реальність, яка аналізується мислителем не є у чистому вигляді емпіричною, вона є розумною емпіричною реальністю. Розумність міститься у кожному прояві світу і у правовій реальності теж. Ступінь відповідності реальності розуму є різним, але вона обов'язково у ній міститься. Крім того, вражає широта поглядів філософа, його філософсько-правовий аналіз є комплексним, теоретико-практичним, до розгляду правових проблем він підходить нестандартно. Вписує їх у загал своїх філософських поглядів і таким чином показує всю глибину і складність права, його значущість і своєрідність, системність вирішення правових проблем. Духовне і практичне, зміст і форма розглядаються ним не як такі, що протиставлені одне одному, а у гармонійному поєднанні.

Об'єктивний дух, у межах якого і розглядається Г.В.Ф. Гегелем правова проблематика, є цариною свободи, яка реалізується у світі. Розвиток, розгортання права фактично є розвитком і розгортанням свободи, що містить у своєму визначенні розумність і є дещо відмінне від свавілля, оскільки свавілля враховує лише особливу, суб'єктивну волю, яка може бути як доброю, так і злою, як правомірною, так і неправомірною, у той час, як свобода є реалізація узгодженої суб'єктивної і загальної волі, що є універсальною, правовою по суті. Право виступає як розумне утворення і для людини є природним прагнути всього розумного, оскільки вона сама є розум. Розум є «розлитим» у світі і людський розум у процесі пізнання світу, віднаходить його і ототожнює себе з ним.

Питанням розуму і розумності Г.В.Ф. Гегель присвячує багато уваги у своїй філософії. Розум виступає у нього не лише як могутній, а і як хитрий, при чому хитрість розуміється як його мудрість, могутність. На думку Т.І. Ойзермана, у філософії Гегеля людський розум при всій його природній та історичній обмеженості є тотожним божественному розуму. Більш того, він створював культ хитрості розуму, як необхідний, на його думку, вираз його могутності [4,с.68-69]. Розум є властивим не тільки людині, він властивий і Богу, і всій субстанціальній сутності сущого. У процесі пізнання, мислитель відводить керівну роль розуму, а не, наприклад, інтуїції або чуттєвості. Розумність є аналогом божественного, істинного. Людина здійснює своє буття, реалізує свою свободу в емпіричному світі, якій теж містить розум, тому положення філософії Г.В.Ф. Гегеля мають не тільки теоретичне, наукове значення, а й мають застосовуватися до емпіричних, практичних відносин у світі.

Про чуттєвий і духовний досвід у гегелівській філософії дуже влучно зазначає І. Ільїн. Філософ повинен впевнено споглядати «незриме», скрите за видимістю того стану речей, який настирливо і уперто твердить про свою самобутність: філософ повинен тут вірити духовному досвіду всупереч досвіду чуттєвому і добиватися того, щоб його «духовні і тілесні очі співпали одне з іншим». У цій довірі до показань предметної інтроспекції - ключ до розуміння всієї філософії Гегеля і особливо його етики [3,с.353-354]. Чуттєвість є невід'ємною частиною людського світосприйняття. Людина має п'ять органів чуття і вони опосередковують її пізнання. Г.В.Ф. цього не заперечує і не заперечує важливості і невідворотність чуттєвого сприйняття світу людиною. Він лише зазначає, що філософ, тобто людина, яка філософську науку з її раціоналістичним методом ставить понад усе, повинна не довіряти безумовно органам почуття і чуттєво сприйманому світові, він повинен опосередкувати чуттєвість розумом. Розум людини повинен як би ідентифікувати себе з розумом світу, побачити своїм внутрішнім оком духовну, розумну сутність світу. За часто недосконалим емпіричним буттям необхідно побачити його хоча і не досконалу, але розумність, оскільки розум міститься у всьому. Але спиратися при цьому необхідно не на чуттєвість, а на духовність, бачити у емпіричному бутті поступ духу. Емпіричний досвід у філософії Г.В.Ф. Гегеля, таким чином, не є виключно емпіричним, він містить у собі розумність, яку слід у ньому віднайти, побачити, усвідомити.

Незважаючи на високий раціоналізм гегелівських поглядів, високу оцінку мислителем розуму та його можливостей, логіки як науки про пізнання світу, не всі поняття, на думку філософа є виключно логічними, вони містять у собі дещо таке, що виходить за межі людської логіки. Ж. Валь зазначає, Бог, абсолют, розум, істина, життя, любов - всі ці поняття «скривають дещо таке, що з самого початку не є чисто логічним». Можна віднести їх саме до таких понять, власність на які не є правом людини, та й претензії на володіння ними не приносять їй ніякої користі [5,с.330]. Зазначені категорії не є суто логічними у тому сенсі, що вони містять у собі не тільки «людське раціональне», а й дещо раціональне, але «понад людське». Ці поняття не можуть бути повністю розкриті за допомогою тільки логіки, як можуть бути розкриті інші, їх розуміння вимагає вищого споглядання, високого розвитку людської свідомості і духу.

Поняття у Г.В.Ф. Гегеля виступає як дещо таке, що складається з трьох складових, про які влучно говорить І. Ільїн. Він зазначає, що загальне є «вільна рівність з самим собою у своїй визначеності»: особливе є «визначеність, у якій загальне залишається незатьмареним, рівним самому собі», одиничне є «рефлексія визначеностей загального і особливого у собі, негативна єдність з собою, визначене саме по собі і для себе і у той же час тотожне з собою або загальне». Всі ці три ступені разом створюють єдине ціле, тобто поняття [6,с.108]. Поняття являє собою складну структуру, яку складають три зазначені елементи: загальне, особливе, одиничне. Відносини між цими елементами є суперечливими, але це є нормальним станом цих відносин. Внутрішня суперечливість складових поняття не говорить у гегелівській філософії про якісь проблеми, а свідчить, про необхідний і нормальний стан його розвитку і становлення. І. Ільїн зазначає, що логічне «протиріччя» не є обезцінюючий порок, а досягнення, що підвищує істинність поняття. Правда, це досягнення ще не є кінцевим, вищим, завершеним: вище досягнення є в усуненні подоланні протиріччя; воно має не подвоєну природу, а з'єднану і примирену. Але це з'єднання і примирення є можливим лише у результаті «протиріччя» як його висновок і підсумок. Логічне, внутрішнє «протиріччя» є необхідний і дорогоцінний стан поняття: без нього немислимий увесь процес діалектичного розвитку [3,с. 121]. Поняття, таким чином, можна розглядати як процес і як результат. Як процес, поняття є протиріччям, як результат - єдністю. Як процес, наприклад, поняття права, є розвиток об'єктивного духу від абстрактного права до моралі через моральність. Це є рух одиничного, особливого до загального. Цей шлях є суперечливим, складним, але він приводить до єдності поняття права як результату - гармонійно поєднаного у понятті одиничного, особливого і загального.

Особливістю гегелівської філософії є те, що його спекулятивне поняття є ніщо інше як буття. Мова йде про поєднання Г.В.Ф. Гегелем його онтології і метафізики, теорії і практики, «по сей бічного» і «по той бічного», таке поєднання відбувається на підставі розумності як поняття так і буття. Розумність є тією загальною характеристикою, що властива як поняттю, так і буттю, на підставі розумності вони поєднуються. І. Ільїн зазначає, що поняття не тільки саме є «дещо суще», але стоїть у простій і безпосередній єдності з буттям як таким. Поняття, або, що те ж саме «логічно - реальне», є саме істинне буття, воно є «об'єктивна думка», «суща у собі» і «по собі». Воно безумовне і «самостійне», і той, хто його пізнав, «досяг потойбічного». У цьому своєму значенні поняття не є множинним, а є єдиним. Різні поняття суть «лише одне і те ж поняття», «що підтримує себе у всіх переходах» і розгортає себе у цілу систему визначених і зрощених в єдине ідей [3,с.161-162]. Поняття постає як єдиний цілісний світ, який проявляє себе як множина різних понять, але від цього його цілісна сутність не змінюється. Сам світ виступає як поняття, поняття як процес і як результат.

Таке відношення поняття до буття обумовлене самою гегелівською діалектикою. Діалектика систем повинна в той чи іншій мірі відтворювати діалектику буття, якщо ця діалектика не виявляється всього лише пустим базіканням [6,с.29].

В. Пушкін зазначає, що поняття Гегеля відрізняється від формального поняття саме тим, що воно у корені своєму значно делогізоване, воно обтяжене рисами, що властиві не - логічним по суті сферам: живій природі, живій душі, здійсненій красоті, реальній моральності. Спекулятивне поняття оживлене, одушевлене, одухотворене; воно є реальність, реальний фактор, творча сила; воно живе по законам своєї внутрішньої доцільності, воно є організм [7,с.242]. Гегелівське поняття не тільки логічне, а й «живе», тобто поєднує у собі логіку і буття. Воно живе своїм життям, розвивається, переходить зі стану поняття як процесу до стану поняття як результату.

Що б не пізнала філософська думка, вона у всьому побачить поняття як безумовну і єдину стихію змісту. Поняття є те, до чого прагне, йде розум. Поняття є «головне» і «суттєве». Воно є сутність сущого, «істинна природа речей». Воно є «Логос», «розум того, що є», «істина того, що носить ім'я речей». Поняття «містить цінність предмету», його внутрішнє; воно складає «власну самість предмету». І тому можна сказати, що «думка є принцип і сутність світу». Поняття є саме свій власний предмет: воно не просто мислиться саме; «абсолютне поняття робить само себе своїм предметом». Сутність абсолютного поняття у тому, що «знання і предмет знання суть одне і те ж», так що поняття є «самомислення» і «самоспоглядання», і «суб'єкт» співпадає з «об'єктом». Поняття є субстанція. Субстанціальність поняття виражається у тому, що окрім нього - нічого немає [3,с. 161 - 163]. Всякі філософські пошуки повинні намагатися віднайти поняття, оскільки поняття ототожнюється у філософії Г.В.Ф. Гегеля з істиною, субстанцією. Коли предмет відповідає своєму поняттю, він стає тотожним із субстанцією.

Сучасні філософські і юридичні дослідження права показують, що досі не існує універсального визначення, поняття права, що утруднює вирішення багатьох теоретичних і практичних правових проблем. Право було і залишається важливим об'єктом філософського аналізу. Сучасність демонструє все нові проблеми, що виникають у зв'язку із правом. Aлe фундаментальна проблема, що пов'язана з його поняттям залишається не вирішеною.

Сучасні питання, що постають відносно права, якщо їх проаналізувати, можна поділити на чотири групи. До першої відносяться ті, що стосуються онтологічної природи права, до них можна віднести такі: що таке право? У чому сутність права? Яким є поняття права? До другої групи відносяться ті, що стосуються гносеологічної природи права: пізнаване чи не пізнаване право? Якими методами право може бути пізнане? Як опосередковує правосвідомість процес пізнання права і його реалізацію? До третьої групи можна віднести ті, що стосуються співвідношення людини і природи права: як відносяться один до одного свобода волі людини і право? Чому, на підставі чого, людина повинна підкорятися праву? Яка природа і у чому значення правового покарання? І, нарешті, до четвертої групи ті, що стосуються взаємодії суспільства і права: яким чином право може бути фактично реалізоване? Які існують форми реалізації права? Яким є значення і роль права у суспільстві? Вирішити ці питання необхідно сучасній філософії. У своїх філософсько-правових поглядах Г.В.Ф. Гегель розкриває зазначену проблематику, надає універсальну методологію дослідження, яка може бути застосована до вирішення правових проблем як сучасних так і минулого. Свої погляди Г.В.Ф. Гегель розкриває у відповідності до цих важливих правових питань.

Право розглядається Г.В.Ф. Гегелем у контексті всієї його філософії. У його загальній системі мислення, абсолютна ідея, яка знаходиться у процесі безперервного розвитку, розгортання, являє собою і розум, і дух. Сутність абсолютної ідеї є в тому, щоб проявити себе в окремих обмежених формах, а потім повернутися до себе і отримати нове знання. Цей розвиток, якій проходить дух, має три стадії, які називаються тезис, антитезис, синтез та три ступеня діалектичного розвитку: суб'єктивний, об'єктивний і абсолютний дух. Суб'єктивний дух містить у собі антропологію, феноменологію, психологію. Об'єктивний дух - абстрактне право, мораль і моральність. Абсолютний дух - мистецтво, релігію, філософію.

Правова проблематика розглядається Г.В.Ф. Гегелем у контексті процесу розвитку об'єктивного духу. Людина у процесі свого розвитку необхідно вступає у людське суспільство, що і являє собою сферу об'єктивного духу. При розгляді об'єктивного духу Г.В.Ф. Гегель піднімає питання, які виникають у системі відносин «людина - суспільство». Ці відносини є необхідною складовою життя, самоусвідомлення і самореалізації особи. Право постає як посередник у цій системі. З одного боку воно захищає найважливіші людські цінності, а з іншого боку, саме по собі є цінністю, що потребує захисту. Право фактично виступає як ланка, що пов'язує людину зі світом, у тому аспекті відносин «людина - суспільство», яке потребує нормативності, чіткого врегулювання. Право постулює і забезпечує основи людського буття, такі як життя, свобода, справедливість, власність. Саме тому значення і роль права у системі відносин «людина - суспільство» важко переоцінити. Комплексний розгляд Г.В.Ф. Гегелем права у рамках філософії, і з застосуванням філософської методології пов'язане з цим важливим, онтологічним статусом права. Тільки філософії під силу надати поняття права. Право має таку специфічну характеристику як універсальність, тому увесь розвиток об'єктивного духу фактично є розвитком цього універсального начала. Потяг до загальності - є потягом до універсальності, до поняття права.

Право виступає об'єктом філософського дослідження. Вчення про право, визначення його поняття у Г.В.Ф. Гегеля виступає як філософський пошук істини про право. Мислитель наголошує на такому завданні філософії щодо права, оскільки намагається відділити істинне знання права від простої думки про нього, яка обумовлена лише уявленням, або його відчуттям. Завдання філософії - пошук істини, у відношенні до права уточнюється як пошук істини права, його поняття. Можна сказати, що Г.В.Ф. Гегеля цікавить не суб'єктивне право - те, яким його хтось бачить, а об'єктивне право - те, яким воно є на справді, його поняття.

гегель право моральність філософський

Список використаних джерел

1. Коплстон Ф. От Фихте до Ницше. - М.: Республика, 2004. - 542 с.

2. Кричевский А.В. Образ абсолюта в философии Гегеля и позднего Шеллинга. - М.: ИФ РАН, 2009,- 199 с.

3. Ильин И. Философия Гегеля как учение о конкретности Бога и человека: в 2 т. / И. А. Ильин. - СПб..: Наука, 1994. - 541 с.

4. Ойзерман Т.И. Кант и Гегель (опыт сравнительного исследования / Т.И. Ойзерман. - М.: «Канон+» РООИ «Реабилитация», 2008. - 520 с.

5. Валь Ж. Несчастное сознание в философии Гегеля. - СПб.: Владимир Даль, 2006 - 331 с.

6. Ипполит Ж. Логика и существование: очерк логики Гегеля / Ж. Ипполит. - Санкт-Петербург: Владимир Даль, 2006. - 321 с.

7. Пушкин В.Г. Философия Гегеля. Абсолютное в человеке / В.Г. Пушкин. - СПб.: Лань, 2000. - 447 с.

Размещено на Allbest.ru