Евристична цінність історичного схематизму К. Маркса

Размещено на http://www.allbest.ru/

Евристична цінність історичного схематизму К. Маркса

Вощенко В.Ю.

Соціальна філософія і філософія історії досліджують різноманітні інтерпретації загальноісторичного розвитку суспільства. Минуле людства обґрунтовується концепціями полілінійності, стадійності, поліваріантності, цивілізаційної унікальності, які детально вивчаються сучасними філософами та істориками. На сьогодні переважна більшість науковців критично ставиться до формаційної теорії, котра була онтологічною схемою історичного матеріалізму. Проте поділ історії на п'ять суспільноекономічних формацій був запроваджений ленінсько-сталінською історіографією, що спиралася на марксистське вчення. Але сам К. Маркс неодноразово робив спробу здійснити типологію людського суспільства не лише стадійно, а й полілінійно, враховуючи природно-кліматичні і політико-соціальні особливості різних регіонів. Концепція «азійського способу виробництва», подана у контексті матеріалістичного розуміння історії, жодним чином не суперечить цивілізаційній теорії, а, навпаки, ставить під сумнів формаційну. К. Маркс звернув увагу на специфіку розвитку східних цивілізацій, виокремив їх соціально-економічні та політичні особливості, що дало змогу говорити про своєрідну форму власності азійську. Проте мова йде не лише про Азію, географія даного концепту достатньо широка й охоплює Африку, Америку, Австралію та певним чином і Україну. Історія нашої країни не вписується у п'ятичленну формаційну схему, і тому ми звернемося до тих Марксових робіт, котрі не зводять загальноісторичний розвиток до певного стандарту, а близькі до концепцій полілінійності та цивілізаційної унікальності, що робить їх актуальними для сучасних філософських досліджень.

Джерелами даної роботи є твори К. Маркса, у котрих подається періодизація суспільного розвитку від первісності до тих часів, коли у світі почали утверджуватися капіталістичні відносини. Дослідження витоків капіталізму спонукали К. Маркса до філософського аналізу форм виробництва, що передували епосі первинного нагромадження капіталу. Серед праць із даної тематики варто відзначити наступні: «Форми, що передують капіталістичному виробництву»[7], «Тези про Фейєрбаха»[8], «До критики політичної економії»[5], «Метод політичної економії»[6]. У цих роботах К. Маркс, характеризуючи різні форми власності, досліджує особливості розвитку суспільних відносин і враховує при цьому специфіку східних суспільств. Зокрема він формулює концепцію «азійського способу виробництва», якій відповідає азійська форма власності[7,с.462].

Як відомо, радянська історіографія ґрунтувалася на марксистсько-ленінській теорії і не виходила за межі історичного матеріалізму. Проте, вдаючись до глибокого аналізу марксистської філософської спадщини, тогочасні дослідники звертали увагу на неспроможність п'ятичленної формаційної концепції схематично окреслити історичний рух народів світу. Цілі регіони і окремі країни не вписувалися у визначені стандарти, і тому теорія «азійського способу виробництва» поступово перетворювалася на цікавий об'єкт філософських дискусій. У даному контексті необхідно відзначити радянського дослідника Л. Алаєва, який, у ході вивчення проблеми типології східного феодалізму, говорив про три концепції розвитку східних суспільств[1,с.67]. Прихильники першої вважають, що Схід і Захід пройшли однакові етапи на шляху формування капіталізму, а, отже, і при побудові комунізму. В історії Азії, таким чином, визначають період панування рабовласництва, етапи зародження, розквіту та розкладу феодалізму, а також епоху генезису капіталістичних відносин. Друга концепція протиставляє Захід і Схід, стверджуючи, що останній розвивався на основі «азійського способу виробництва» особливого устрою, котрий характерний для східних суспільств. І, нарешті, третя точка зору була певним компромісом, оскільки її прибічники вважали, що східні суспільства, як і західні, пройшли у своєму розвиткові ті ж самі етапи (рабовласництво, феодалізм), проте на Сході зберігалися свої особливості та певні відмінності, що призвело до незначних розбіжностей в історичному русі цих двох частин світу.

Радянська історіографія більше схилялася до першої концепції, але важливим є той факт, що теорія «азійського способу виробництва» все ж визнавалася тогочасними дослідниками і мала прихильників серед науковців (Л. Васильєв, М. Нікольський, Й. Стучевський, Ж. Сюре-Каналь, О. Тюменєв та ін.).

На початку 90-х років минулого століття історичний матеріалізм зазнає критики з боку науковців. Доктор історичних наук, професор М. Барг, досліджуючи проблеми радянської історіографії, наголошував на неспроможності останньої об'єктивно оцінити минуле людства. Аналіз змісту історичного процесу ґрунтувався на чіткій схемі, за якою кожне конкретне суспільство складалося з базису (основи усіх суспільних зв'язків) і надбудови (системи, яка походить від виробничих відносин держава, релігія, філософія, право, мораль). Тому в радянській історіографії домінував моністичний погляд на історію як на процес, зумовлений дією економічних чинників, тобто відповідністю і взаємозалежністю продуктивних сил і виробничих відносин. М. Барг зазначав наступне: «...будучи перенесеною на ґрунт всесвітньо-історичного процесу, онтологічна схема (поділ історії на суспільно-економічні формації. В.В.) дала можливість причому скоріше коментаторам, ніж самому К. Марксу, періодизувати цей процес на основі історично послідовної зміни типів виробничих відносин: первіснообщинний рабовласницький феодальний капіталістичний комуністичний (як «кінцеве» майбутнє людства)»[2,с.28].

Дослідник протиставляє формаційній теорії цивілізаційну концепцію, яка ґрунтується на основі циклічного розвитку і здатна забезпечити глобальне бачення історії суспільства, що охоплює як об'єктивний, так і суб'єктивний її аспект (людський, тобто історико-антропологічний).

Марксова схема суспільного розвитку привертала увагу істориків сходознавців. Так, у праці «Історія Сходу» дослідник Л. Васильєв висловлює критичне ставлення до історичного матеріалізму, проте позитивно оцінює ідею «азійського способу виробництва» К. Маркса, яку протиставляє «вульгаризованій істматівській схемі»[3,с.32]. Історик вважає, що Марксова концепція виступала своєрідним аналогом цивілізаційної теорії, котра не сприймалася в радянській історіографії. «Коли старі стереотипи рішуче відкинуто, пише він а переосмислення історії стало важливим завданням сьогодення, прикриватися щитом ідеї К. Маркса про «азійський спосіб виробництва» немає необхідності. Ті, хто вважає, що з позицій способів виробництва, формацій і взагалі безумовної первинності політекономічного аналізу історичний процес, особливо на традиційному Сході, не пояснити, схиляється у бік цивілізаційного підходу, тобто до висування на передній план історико-культурних процесів або до багатофакторного аналізу, у процесі якого цивілізаційним особливостям приділяється головна увага»[3,с.41].

Сучасний український філософ А. Мельник вказував на недосконалість Марксового схематизму. «Розуміння історії як закономірного процесу, пише він, коли одна суспільно-економічна формація з «залізною логікою» змінює іншу засобами класової боротьби, з самого початку проявило свою слабкість. Не усі суспільства в Азії, Африці, Америці бажали виконувати «залізну логіку» історичного процесу»[9,с.70]. А. Мельник наводить приклад Росії 1917 року, яка у березні перейшла від феодалізму (царизму) до капіталізму, а потім до соціалізму у жовтні цього ж року. Така швидка зміна формацій є неможливою, проте варто зауважити, що даний приклад спростовує не власне Марксову схему суспільного розвитку, а ленінсько-сталінську теорію історичного матеріалізму, яка поділила історію на п'ять економічних формацій, що послідовно змінюють одна одну, наближаючи людство до «світлого майбутнього» соціалізму (комунізму).

З огляду на все вищесказане зазначимо, що метою даної статті є детальний аналіз марксистської періодизації суспільного розвитку і визначення її евристичної функції у філософському пізнанні.

Не підлягає сумніву той факт, що К. Маркс ґрунтовно дослідив своєрідність та особливості становлення західного капіталізму як особливого варіанта суспільного устрою, який принципово відрізняється від того, що складає основи азійських або східних суспільств. Німецький філософ розрізняв також два окремі типи соціальності західний і східний, проте концепція самостійного розвитку незахідних суспільств сформульована не була. Передбачалося, що визрівання капіталізму на Заході призведе до втягування у буржуазні відносини інших цивілізацій, долаючи національні бар'єри. Дискусії про «азійський спосіб виробництва» допомогли усвідомити різницю у структурі динаміки східних і західних суспільств. Російський культуролог Б. Єрасов із цього приводу зазначав наступне: «Дослідження процесів сучасного розвитку незахідних суспільств відбувалося у межах теоретичної дихотомії капіталістичний некапіталістичний розвиток. Як передбачалося, «некапіталістичний шлях» має привести деякі країни Азії, Африки і Латинської Америки, котрі зробили політикоідеологічний вибір на користь того чи іншого варіанта соціалізму, до подолання протиріч буржуазної модернізації і побудови стабільного справедливого суспільства»[4,с.456].

Полеміка з приводу «азійського способу виробництва» багато пояснила відносно соціально-економічного і політичного устрою добуржуазних суспільств. Проте дана концепція у філософському вченні К. Маркса з'явилася в результаті спроб періодизувати суспільний розвиток, що передував зародженню капіталістичних відносин. Схематично добуржуазний період було поділено ним на три етапи, кожному з яких відповідала певна форма власності. К. Маркс у першу чергу виокремлював стадію нерозвинутого виробництва, коли «люди живуть мисливством та рибальством, скотарством або землеробством», а, отже, першою формою власності була племінна власність. «На цій стадії, пише К. Маркс, розподіл праці розвинутий слабко і обмежується подальшим розширенням сім'ї: патріархальні старійшини племен, залежні від них члени племен, нарешті раби[8,20]. Даний етап мав місце в історії усіх народів світу, і на сьогодні у Центральній Африці та в Австралії існують первісні так звані синполітейні суспільства, які за рівнем розвитку подібні тим, що жили багато тисяч років тому.

Наступній стадії розвитку відповідала антична общинна і державна власність, яка «виникає завдяки об'єднанню шляхом договору або завоювання декількох племен в одне місто і за якої зберігається рабство»[8,с.21]. До того ж поряд із общинною існувала підпорядкована їй нерухома і рухома приватна власність. Розвивався розподіл праці між містом і селом.

Третій етап, котрий передував зародженню капіталістичних відносин, був представлений феодальною або становою власністю. За часів середньовіччя вихідним пунктом розвитку виступало село, що зумовлювалося незначною кількістю населення і обширною територією, підготовленою римськими завоюваннями. Основою феодалізму були земельна власність і цехове виробництво, розподіл праці був незначний. У кожній країні існувала відмінність між містом та селом, станова структура мала яскраво виражений характер. Землеробство було представлене парцелярною обробкою землі, поряд із якою виникала домашня промисловість самих селян; у промисловості, в середині окремих ремесел, була відсутня спеціалізація, а між ними була незначною.

Схема періодизації суспільного розвитку людства, за К. Марксом, включала первісну, античну і феодальну стадії, які передували зародженню капіталістичних відносин, проте дана теорія мала низку недоліків, які постали внаслідок падіння Римської імперії. Східні цивілізації виявилися викресленими із загальноісторичного розвитку, вони не знали античної форми власності і від первісного стану одразу перейшли до феодалізму (з огляду на аналіз етапів, окреслених К. Марксом). Проте радянська історіографія не звернула на цей факт належної уваги і поставила східні суспільства на один щабель із західними, вписавши їх у єдину п'ятичленну формаційну схему.

Сам К. Маркс удався до вдосконалення своєї концепції, включивши до неї азійську форму власності, яка була поширена у східних країнах.

Враховуючи особливості розвитку цивілізацій Сходу, німецький філософ розрізняє азіатський, античний і германський способи виробництва, котрі виникли і одночасно розвивалися у різних регіонах світу.

Особливістю даної теорії є те, що вона у рамках історичного матеріалізму порушила сувору формаційну схему і була близькою до цивілізаційної концепції. «Азійський спосіб виробництва» як своєрідний соціокультурний тип свідчив про унікальність суспільно-економічного розвитку східних цивілізацій. Російський культуролог Б. Єрасов, характеризуючи концепцію К. Маркса, зазначав наступне: «... у багатьох суспільствах стародавнього і середньовічного Сходу, а у деяких інших варіантах також в Африці і доколумбовій Америці, держава виступала як верховний власник і розпорядник землі, головного предмета праці, і населення як основної продуктивної сили. Організовуючи і регулюючи виробництво, держава була разом із тим і головним «колективним експлуататором» трудової частини суспільства. Соціальним втіленням держави виступала бюрократія, перш за все її верхівка, котра поєднувала функції управління суспільством з його експлуатацією. Вилучення продукту здійснювалося на основі державної монополії та високої централізації і подавалося як захист суспільних інтересів»[4,с.347].

Дана цитата виявляє специфіку східних суспільств, яку у свій час помітив К. Маркс, розробляючи періодизацію історичного руху людства. Цінність схематизму філософа полягає у тому, що він, визначивши в історії два великих етапи докапіталістичний і капіталістичний розподілив перший на три типологічно відмінні один від одного шляхи розвитку. Азійський, античний і германський способи виробництва втілювали у собі концепцію полілінійності, культурно-цивілізаційної унікальності різних регіонів світу.

Отже, підсумовуючи усе вищесказане, зазначимо, що формаційна теорія періодизації історії трактується сучасними науковцями як збіжність історичного і логічного моментів у західноєвропейському варіанті суспільного розвитку. Проте філософська концепція К. Маркса, сформульована у контексті матеріалістичного розуміння історії, певним чином суперечить п'ятичленній радянській схемі. Сутність категорії «азійський спосіб виробництва» полягає у своєрідному поєднанні економічного і культурно-цивілізаційного чинників, тобто вона є плюралістичною, полі-концептуальною теорією історичного розвитку людства. Тому марксистський схематизм виконує важливу евристичну функцію у філософській інтерпретації історії.

евристична цінність історичний схематизм маркс

Список використаних джерел

Алаєв Л. К типологии феодализма на Востоке / Л. Алаев // Народы Азии и Африки. 1977. №4. С.67-79.

Барг М. Цивилизационный подход к истории / М. Барг // Коммунист. - №3. с.27-35.

Васильев Л. История Востока: В 2т. Т.1 [Учеб. по спец. «История»]. / Л. Васильев. М.: Высшая школа, 1998. 495с.

Ерасов Б. Социальная культурология: учеб [для студ. вузов] / 3-е изд., доп. и перераб. М.: Аспект Пресс, 2000. 591с.

Маркс К. К критике политической экономии / К. Маркс, Ф. Энгельс // Сочинения. 2-е изд. Т.13. М.: Госполитиздат, 1959. 770с. (Ин-т марксизмаленинизма при ЦК КПСС).

Маркс К. Метод политической экономии / К. Маркс, Ф.Энгельс // Сочинения. 2-е изд. Т.12. М.: Госполитиздат, 1958. 879с.

Маркс К. Твори / К. Маркс, Ф. Енгельс; пер. з 2-го рос. вид. К.: Політвидав України. Т.46. Ч.1. 1982. 515с. (Ін-т історії партії при ЦК Компартії України філіал Ін-ту марксизму-ленінізму при ЦК КПРС).

Маркс К. Тезисы о Фейербахе / К. Маркс, Ф. Энгельс // Сочинения. 2-е изд. Т.3. М.: Госполитиздат, 1955. 629с. (Ин-т марксизма-ленинизма при ЦК КПСС).

Мельник А. Історія як предмет соціально-філософської рефлексії (український дискурс на межі століть) / А. Мельник. Чернігів: ЧДІЕІУ; Київ: Інститут вищої освіти НАН України, 2008. 360с.

Размещено на Allbest.ru