Свободотворчість як найвища цінність людського духу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Свободотворчість як найвища цінність людського духу

Рохман Б.М.

Свобода як ідея та ідеал, цінність і норматив, суспільна реалія і характеристика практичної життєдіяльності соціуму та окремого індивіда набула нового звучання на межі XX-XXI століть. Істотно збагатився зміст поняття свободи. Філософський дискурс зафіксував нові, часом вражаючі людську уяву, явища свободи, її численні іпостасі.

Метою статті є розгляд проблеми індивідуальної, особистісновизначеної і здобутої свободи, а також вибір людиною свободи як форми і засобу самореалізації. Актуальність обраної проблематики визначає розуміння свободи як однієї з головних умов становлення особистості, найважливішою цінністю буття людини. Людина, позбавлена свободи, не може повноцінно розвивати свою індивідуальність. Тому факти обмеження свободи слід не тільки констатувати, але й осмислювати з філософсько-етичних позицій.

Свобода творчості право людського суб'єкта втілювати свої мрії і задуми, створювати щось нове. Від свободи дії в широкому розумінні свобода творчості відрізняється передусім своєю не утилітарною спрямованістю. людина свобода самореалізація творчість

Оскільки саме поняття "творчість" нерозривно пов'язане з поняттям "нове" проблема свободотворчості є питанням про нові грані свободи, її інноваційні ресурси, нестандартні форми прояву свободи волі, вибору, діяльності. Саме у креативній, цілеспрямованій діяльності проявляється духовна сутність людини, її прагнення до саморозвитку, самоздійснення і самореалізації. Свобода діяльності головна умова будь-якої творчості виробничої, культурної, соціальної тощо. Акт свободотворчості є результатом взаємодії двох її складових інтелектуального (ідеального) уявлення про бажану свободу і праксеологічної енергії, підпорядкованої її досягненню. Творчість переважно має на меті внутрішню досконалість свого предмета, а не задоволення нагальних життєвих потреб.

Мотивація свободотворчої діяльності складний комплекс, в якому центральне місце посідає потреба у добровільному здійснені вибору бажаної свободи, формуванні певної "моделі" умов, що забезпечують її реалізацію. Неабияку роль у системі цієї мотивації відіграє почуття незадоволення своїм буттям. Раціональні та чуттєві шари свободи творчої свідомості у своєму перетинанні породжують відповідальність людини, таку інтегральну якість, яка зумовлює послідовність життєвої практики індивіда на її шляху до свободи.

Свободотворчість важливий компонент концепції і практики свободи, її буття. Творчі акти розбудови свободи вузлові лінії міри, котрі знаменують перехід свободи від одного стану до іншого, її еволюцію до вищого ступеня свого прояву. За своїм змістом сутність вільного і в цьому сенсі справжнього людського буття полягає у здатності постійно змінювати як зовнішні умови свого існування, так і внутрішні підвалини власної невимушеної поведінки у відповідності з поставленими завданнями, значущими цінностями та ідеалами. Момент творчості істотно визначає сенс людської свободи. Поза ним життя є ніщо інше, як рутинне існування, невиразне "сіре буття", в якому панує зовнішня необхідність. Лише завдяки творчості і за її допомогою людина розриває пута примусової обов'язковості обставин, підноситься над повсякденним існуванням, демонструє свої креативні сили, здійснює життєвий проект. Адже людина набуває якості вільної особистості лише тоді, коли вона зорієнтована на майбутнє. Ця орієнтація супроводжується, з одного боку, постійним запереченням того, що ще вчора видавалося незмінним підґрунтям сталої життєдіяльності. З іншого боку, такий перспективізм передбачає перетворення теперішнього, його перевлаштування.

У творчості особа виходить за межі емпіричного, виокремленого буття і підноситься до всезагального. Вона здобуває свободу над своєю вітальною природою, знаходячи сутнісні засади буття в духовному світі, утверджує у ньому свою творчу природу. М. Бердяев говорить про моральну природу творчості на тій підставі, що вона підносить особистість на новий, якісно вищий рівень буття. "Демонічне зло людської природи згорає в творчому екстазі, перетворюється в інше буття. Адже усяке зло є прикутістю до цього світу, до його пристрастей та його тягара"[1,с.386].

Виступаючи як ідея, свобода постає здатністю до самовизначення, самопрояву, самоусвідомлення. При цьому свобода, як трансцендентний суб'єкт, перебуває у сфері самосвідомості і виявляється антиномічно, балансуючи на межі із сваволею.

Отже, свобода виступає як процес розгортання творчо-екзистенційних потенцій трансцендентного суб'єкта. І такий суб'єкт є ідеєю, невід'ємною рисою якого виступає здатність до саморуху і саморозвитку.

Вихідним пунктом процесу творення свободи є розвинута особистість, для якої остання виступає природною потребою, необхідною умовою існування.

Поняття "творчість свободи" потребує свого визначення. Відомий український дослідник проблеми творчості Б. Новіков, аналізуючи категоріальний статус цього поняття, з'ясовує його відмінність від суміжних понять "розвиток" та "креативність", поділяючи в цілому позицію тих, хто розуміє під креативністю переважно психологічний аспект нестандартного мислення і діяльності. Він справедливо наголошує, що творчість виступає не лише у значенні індивідуально-психологічної самодіяльності суб'єкта, але й у суспільно узагальненому об'єктивованому вигляді. Такий погляд на сутність творчості надає проблемі свободотворення праксеологічного вияву, що має винятково важливе значення в контексті реального діяльного розуміння можливостей людини і людства в цілому впливати на умови свого існування. Творчість, підкреслює Б. Новіков, є діяльність створення, освоєння і використання "культурної культури", процес, "двоєдиними моментами якого є творчість свободи і свобода творчості" [2,с.25]. Tворчість багатовимірний процес, теоретичну рефлексію якого здійснює спеціальна наука креатологія. Але не лише вона. У з'ясуванні й розвитку теорії творчості, в тому числі у аспекті свободотворчості, задіяні також філософія, соціологія і логіка творчості, психологія, етика й естетика.

З'ясування сутності свободотворчості потребує визначення людини саме як суб'єкта самодіяльності, що здатна впливати на зовнішні та внутрішні обставини, котрі сприяють або заважають здійсненню людської свободи. Tворчість свободи це привілей людини, що прагне до самореалізації. Саме така людина істотно відрізняється від "випадкового індивіда", який формується спонтанно і життя якого великою мірою визначається збігом обставин. На відміну від "випадкової" людини, особистість в її справжньому значенні це індивід, який спроможний вириватися із тіней повсякденності, випадкової визначальності. Буття людини особистості визначається її власного енергією подолання, є проекцією бажань влаштування свого життя згідно з прагненням самоздійснення.

Свобода це стан людського духу, його можливостей. Як влучно зазначив Й. Гете, свобода це той прафеномен свідомості, який виступає перед людиною у тисячах різноманітних образів. Водночас наголошується на тому, що свобода це завжди можливість, котра здатна набути конкретних форм і проявів лише завдяки людській практиці актів свободотворчості. На перший погляд розуміння свободи як можливості суперечить судженням про свободу як природний стан людини. Згадаємо положення М. Бердяева про те, що свободу неможливо вивести із чогось, у ній можна лише споконвічно перебувати. Однак зазначена суперечність має діалектичний характер: свобода як одвічна характеристика людини, її свавілля є, застосовуючи кантівську термінологію, "річ у собі", можливість прояву вольової свободи, здатність людини до самореалізації, її існування як незалежного, самодостатнього індивіда. Реалізуючи свої потенції свободи, людина утворює новий простір свого буття, в якому, в свою чергу, виникають нові можливості моральної свободи. Інакше кажучи, людина сама творить власну свободу, доводить, що вона не лише свобода і вибір, але й творчість. Ця тріада визначає каркас її духовності, життєвого шляху, поступ людської свободи.

Іноді виявляється, що бути вільним набагато важче, ніж відмовитися від свободи: адже розуміння екзистенції свободи вимагає увесь час йти проти течії, повставати проти загальноприйнятих норм, бути "чужим серед своїх". He кожному піддається цей тяжкий "тягар свободи", який повинна нести людина. Тільки окремі особи реалізують своє право на свободу в моральній творчості або інакомисленні. Тому-то свобода часто відлякує людину.

Концепція свободотворчості у її сучасному виді враховує новітні моделі світосприйняття, їх наукові рефлексії. В цьому плані особливо показові теоретичні позиції постмодернізму, який, зокрема, відкидаючи будь-які абсолюти та раціональні запобіжники, обстоює тезу про "безрозмірність свободи". Було б помилковим спрощувати наміри лідерів цієї філософської течії Ж. Дерріда, М. Фуко та ін. Спростовуючи картезіанську "диктатуру розуму" і, відповідно, раціонально визначений ідеал свободи, постмодерністи одночасно декларують свої наміри всіляко сприяти "визволенню" і самореалізації особистості, послідовно "розширювати спектр можливостей людини, усувати перешкоди на цьому шляху" [4,с,56]. При цьому вони заявляють про своє намагання виявити раніше невідомі або ж належно не поціновані різноманітні шляхи розвитку людської суб'єктивності, багатомірні сфери людської творчої активності.

Однак пафос таких свободоборчих намірів, як справедливо зазначають численні опоненти постмодернізму, нейтралізується тими відверто релятивістськими і нігілістичними висновками, які неминуче випливають із їх деконструктивістських посилань. Насамперед йдеться про те, що заперечення можливості окремої особистості бути відповідальною теза, яка логічно підпорядкована радикальній дискредитації абсолютів раціоналізму і гуманізму, перекреслює саму можливість вибудови "нових шляхів свободи". На таке принципове заперечення працює і твердження про принципову нездатність людини протистояти могутності понадособистісних структур, неможливість визволення від "тиску влади, традиційних ціннісних регулятивів, звичайних норм, правил, соціальних залежностей" [4,с.56].

Увесь арсенал аргументації, покликаної обґрунтувати гасло "безрозмірної свободи", насправді перетворюється на апологію безвідповідальності, "втечу від свободи" (Е. Фромм). Головний урок постмодернізму це урок наслідків свідомої нерозумності, вільної відмови від відповідальності. У такому випадку такий заклик стає відкиданням свободи взагалі, що означає відмову від етичної визначеності людського життя.

Людина, яка не усвідомила межі власної свободи і відповідальності, позаетична, справедливо наголошує сучасний російський філософ Г. Тульчинський: "Чим ширше зона моєї автономної (невимушеної) поведінки, тим ширше зона відповідальності людини, тим етичніша (вільніша відповідальніша), чим ширша ця сфера..."[5,с.41]. Така теоретична позиція "автоматично" знімає питання про свободотворчість, адже такий різновид духовної і соціальної творчості похідне від усвідомлення свободи як вищої ціннісної ознаки особистості. Вона піддає сумніву саму можливість особистості здійснювати невимушений, добровільний вибір, тобто бути Людиною. Осмислення проблематики людської свободи, її вибору в контексті реалій сьогодення теоретичне і практичне завдання.

Свобода є умовою можливості творчої діяльності. Aлe всяка діяльність, що заслуговує цього імені, має в собі елементи творчості інакше ми мали б справу з механізованим виробництвом. Проте і в основі механізованого виробництва повинен лежати задум інженера, який вклав свою творчість в створення машини, за допомогою якої здійснюється механізоване виробництво. Тому не буде перебільшенням сказати, що в основі всілякої діяльності лежить свобода. "Де є дія, там є діяч"(Г. Лейбніц). Aлe діяч, що заслуговує цього імені, повинен володіти первинною свободою.

Усяка діяльність коїться діячем, і здійснення її можливо на основі якоїсь ідеї, якогось "плану", хоча б несвідомого. Tому кожна дія є втіленням певної ідеї якимсь діячем.

Проте здійснення свободи неможливе без матерії, і повинне якоюсь мірою підкорятися законам цієї матерії. Мало того, будь-яке здійснення свободи повинне підкорятися логіці ідеї, вибраній як мета діяльності. Звідси витікає, що всяке здійснення свободи є її вступ на шлях детермінації. Лише нереалізована свобода перебувала б зовні детермінації, але така свобода не могла б приносити плодів. Отже, свобода лежить в основі творчої діяльності. Aлe звідси до визнання того, що кожний вчинок, кожна дія, узята окремо, вільно дистанція величезного розміру. Саме тому, що свобода лежить в основі діяльності, вона проявляє себе не в окремих діях, але в їх сукупності, як умова можливості цієї сукупності окремих дій. Якщо ми помножимо складну формулу на коефіцієнт "х", то цей коефіцієнт відноситиметься до всіх членів формули, але ні до одного з них окремо. Свобода подібна такому коефіцієнту, без якого формула не матиме сенсу. Свобода не знаходиться у вимірюваннях буття, вона "під" буттям, як те "суще", яке прагне втілитися у бутті.

Здійснюючи будь-який вчинок, я повинен узгоджуватися як із середовищем та технічними знаряддями здійснення вчинку, так і зі значенням, з ідеєю вчинку, логікою цієї ідеї. Звичайно перед нами спочатку відкритий цілий ряд можливостей, із яких ми в змозі вибрати лише кілька.

Я абсолютно вільний обирати ту чи іншу можливість. Але щоб здійснювати будь-яку з цих можливостей, мені необхідно вільно підпорядкувати себе тим зв'язкам, які накладає на мене їх здійснення. Чим вища мета, тим більше дисципліни, самообмеження вона вимагає.

Існує складна ієрархія детермінацій, починаючи від сліпої матеріальної детермінації, якій підкоряються неживі тіла, і закінчуючи вищими формами детермінації виконання обов'язку, логіки світу цінностей, шляху геніальності і шляхів святості. Геній тим і геніальний, що він уміє підпорядковувати своє "я" логіці ідей і образів, що йому відкриваються.

Ми не вільні в причинній детермінації хоча можемо використовувати її на користь своєї доцільної діяльності. Aлe в сфері цільових детермінацій володіємо здатністю давати той чи інший напрям нашим інтересам та захопленням. Горизонт можливостей перед нами завжди відкритий. Люди вільні вибрати те або інше коло цільової детермінації. Можуть, нарешті, взагалі нічого не робити і вести вегетативний спосіб життя.

Ми не вільні в причинно-стихійних детермінаціях. Але перед нами відкрито достатньо широке поле вибору між різними цільовими детермінаціями, і здатність вибирати між різними засобами здійснення однієї і тієї ж мети. Люди вільні у предметі вибору, але не вільні в самій необхідності вибирати.

Свобода є творчим джерелом діяльності у тому числі джерелом динамізму матеріальних процесів. Але це темна (перебуваючи до свідомості) свобода хаосу, яку важко відрізнити від випадковості. Яскравіше ж всього свобода в повноцінному значенні цього слова виявляється в кінцевому значенні діяльності в обранні головної цінності людиною або діячами, що стоять на вищих ступенях розвитку. Тому свобода яскравіше за все виявляється на початку і в кінці в зачатті і народженні, з одного боку, і в завершенні з іншого.

Істинна свобода не є безвідповідальною грою можливостями, а здійсненням своїх неповторних можливостей, обтяжених відповідальністю.

Лише в людському бутті ми маємо справу зі свободою у всій глибині її значущості. Вважаємо, що без урахування свободи не можна зрозуміти ні еволюції матерії, ні еволюції органічного життя. Чим вище підіймаємося по буттю, тим ширше стає коло свободи. Але в центрі нашої уваги стоїть саме людська свобода, яка якісно, а не тільки кількісно відрізняється від дуже вже відносної свободи нижчих типів буття.

Спробу визначити межі свободи ми зустрічаємо в працях Дж. Ролза і Ф. Хайека.

Так, Ф. Хайек вважає, що межі й обсяг свободи визначаються у відповідності з правами власності індивіда: "свобода приймати індивідуальні рішення стає можливою завдяки розподілу чітких меж прав індивідів"[6,с.111]. Володіння власністю, розподіл сфер розпорядження власними засобами встановлює кожній людині законну сферу свободи. "Але як забезпечити найбільшу можливість свободи для всіх?", запитує Ф. Хайек. І відповідає: "однаково обмежити свободу всіх за допомогою єдиних абстрактних правил, які б запобігали свавіллю, дискримінації чи насиллю" [6,с.111]. Пропонуючи таке розуміння негативної та позитивної свободи Ф. Хайек переконаний у тому, що певні обмеження індивідуальної свободи за допомогою юридичних і моральних норм у кінцевому результаті спричиняють появу більш широкого і більш вільного порядку[6,с.114].

Американський філософ Дж. Ролз, у свою чергу, визначає межі свободи в залежності від співвідношення міри рівності людей користуватися різними свободами (економічною, політичною, свободою совісті, славою тощо) таким чином, "щоб в результаті утворилася найкраща всезагальна система свободи" [3,с. 183].

Таким чином, свободотворчість постає як своєрідний підсумок життя свободи, її розгортання. Це апофеоз людського духу, демонстрація його величі. Вона є важливим компонентом концепції і практики свободи, її буття.

Особистість, творчість, свобода органічні ланки справжнього духовного і соціального життя людини.

Справжнє буття починається там, де закінчується визначеність і де формується особистісне ставлення до світу. Останнє містить етичні орієнтири, моральні установки й уявлення про належне.

Список використаних джерел

1. Бердяев Н. Философия свободы. Смысл творчества / Николай Бердяев. М.: Правда, 1989. 607с.

2. Новиков Б.В. Творчество и философия / Борис Владимирович Новиков. К.: Изд-во при Киев. гос. ун-те, 1989. 164с.

3. Ролз Джон. Теорія справедливості / Дж. Ролз [Олександр Мокровольський (пер.)]. К.: Видавництво Соломії Павличко "Основи", 200! 822с.

4. Соболь О.Н. Постмодерн і майбутнє філософії / О.Н. Соболь К.: Наукова думка, 1997. 185с.

5. Тульчинский Г.Л. Самоубийство. Слово и тело постмодернизма от феноменологии невменяемости к метафизике свободы / Г.Л. Тульчинський // Вопросы философии. 1998. №3. С.35-54.

6. Хайек Ф.А. Пагубная самонадеянность. Ошибки социализма / Ф.А. Хайек. М.: Новости, 1992. 302с.

Размещено на Allbest.ru