Проблема толерантності в контексті формування її світоглядних джерел

Размещено на http://www.allbest.ru/

Проблема толерантності в контексті формування її світоглядних джерел

Поляков П.М.

За роки незалежності України поняття «толерантність» поступово поширюється і стає об'єктом досліджень науковців. Надруковано низку публікацій та дисертацій; тематика яких безпосередньо чи опосередковано пов'язана з толерантністю; їй присвячено наукові семінари, конференції, круглі столи. Проте не все так однозначно. Навіть поверхневого аналізу достатньо, аби збагнути, що існують фактори, які негативно впливають на процес укорінення толерантності в українському суспільстві, а, саме: перебування українського суспільства та держави на етапі трансформації від тоталітаризму до демократії. Адже зрозуміло, що толерантність за своєю природою просто не сумісна з недемократичним режимом. Цей глибинний чинник виступає фактично як об'єктивна перешкода, яка може бути подолана протягом тривалого періоду державного будівництва лише завдяки системній, згуртованій роботі усіх конструктивних елементів та інституцій держави й суспільства. А, по-друге, це і є та міра конструктивності та ефективності становлення правової держави і громадянського суспільства, яку сьогодні демонструє, чи радше не демонструє політична еліта У країни, та й в цілому народ, як джерело формування цієї еліти. Звісно це тема окремого, глибокого дослідження, але, очевидно, соціальна філософія має дати відповідь на питання «то ж чи не є поняття толерантності для нас порожнім, а спроби його уведення тимчасовою даниною моді? Чи має толерантність у суспільстві доби поставторитарних трансформацій реальну цінність?»[1].

Значну увагу вивченню толерантності приділяють російські й вітчизняні дослідники А.Асмолов, А.Ахієзер, В.Бабкін, В.Васильєв, Н.Гасанов, В.Горбатенко, Е.Демичева, А.Зимбулі, Д.Зинов'єв, В.Золотухін, А.Казакевич, О.Картунов, В.Кемеров, Т.Керімов, Т.Ковальчук, М.Котелевський, І.Кресіна, Н.Круглова, М.Лебедева, Н.Левада, М.Ледовський, В.Лекторський, А.Леонова, М.Малахов, І.Оніщенко, А.Панченко, А.Погодіна, Л.Скворцов, М.Ходаківський, М.Хомяков, К.Человєчков, В.Шаліна, Я.Шемякін та ін.

Протягом останніх років суттєвий внесок у наукове різнопланове розуміння проблеми толерантності здійснили С.Дрожжина, О.Кривицька, І.Кушніренко, В.Логвінчук, О.Тарасишина (політологічно-правові аспекти проблеми), О.Грива, О.Дубасенюк (психолого-педагогічні аспекти), Ю.Іщенко, О.Лягло (філософські аспекти) та інші.

Проте, як правило, розглядається той чи інший аспект толерантності і бракує системного погляду на толерантність як на історико-філософсько-аксіологічне явище.

Об'єктом даного дослідження є сукупність та різноманітність філософських поглядів на толерантність. Предмет дослідження історико-філософський процес формування толерантності як важливої складової прогресивних світоглядних надбань людства. Саме з цієї позиції важливо розглянути походження поняття толерантності, яке стає ключовим у сучасних умовах розвитку світу.

Мета дослідження полягає у розгляді проблеми толерантності з позиції з'ясування світоглядних джерел філософської думки про толерантність. Дана мета зумовила визначення наступних завдань: висвітлити генезис поглядів на толерантність, сформулювати, які саме аспекти толерантності є предметом дослідження філософії, психології, соціології; акцентувати увагу на ціннісному потенціалі толерантності в сучасних умовах.

Поняття «толерантність» регулярно звучить у контексті розгляду й аналізу міжнародних, міжнаціональних, міжетнічних, міжконфесійних відносин. І при цьому, досить часто, вичерпується змістом терміну «терпимість».

В українській та російській мовах існують два слова зі схожим значенням «толерантність» і «терпимість». Слово «терпимість» означає здатність, уміння терпіти, погоджуватися з чужою думкою, бути поблажливим до вчинків інших людей. Терпимість часто асоціюється з пасивним прийняттям оточуючої реальності, відсутності опору злу. Толерантність навпаки передбачає активну життєву позицію, яка передбачає формування самосвідомості, відповідальності, захист прав будь-якої людини, і своїх прав не в останню чергу. Тобто девіз «поважай іншого, уміючи поважати себе». Тут позиція: «зроби так, щоб не довелося підставляти навіть першу щоку».

У різних мовах залежно від історичного досвіду народів толерантність має різні смислові відтінки, в більшості пов'язані з мирним співіснуванням і розвитком суспільних відносин. У англійській мові толерантність «готовність і здатність без протесту сприймати особу або річ»; у французькій «пошана свободи іншого, його способу мислення»; у арабській «м'якість, співчуття, терпіння»; у перській «готовність до примирення»; у китайській мові бути толерантним означає «проявляти великодушність відносно інших».

Сьогодні толерантність, пройшовши тривалий шлях становлення, постає як явище планетарного масштабу. Тому й не дивно, що це явище із об'єкта уваги філософії перетворюється у предмет дослідження таких наук, як соціологія, психологія, педагогіка, конфліктологія, політологія. Розглянемо, у загальних рисах, що спільного має толерантність, як предмет дослідження філософії, психології та соціології, а також у чому полягає специфіка дослідження толерантності зазначеними науками. Навіть початкова інформація, котра міститься у довідниковій літературі свідчить про відмінність аспектів толерантності, котрі є об'єктом уваги.

Так, зокрема, у словнику з психології зазначається, що «толерантність (від лат. tolerantia терпіння) відсутність або ослаблення реагування на який-небудь несприятливий чинник в результаті зниження чутливості до його дії. Наприклад, толерантність відносно тривоги виявляється у підвищенні порогу емоційного реагування на загрозливу ситуацію, а зовні у витримці, самовладанні, здатності тривалий час витримувати несприятливі дії без зниження адаптивних можливостей[2,с.401].

Цікаво, що у «Філософському словнику» 1986 року видання за редакцією В.І. Шинкарука термін «толерантність» взагалі не подається, а от Філософський енциклопедичний словник 1999 року видання зазначає: «толерантність (від лат. tolerantia терпіння) терпимість до іншого роду поглядів, рис, звичок. Толерантність необхідна у ставленні до особливостей різних народів, націй і релігій. Вона є ознакою упевненості в собі та усвідомленням надійності своїх власних позицій, ознакою відкритої для всіх ідейної течії, яка не боїться порівняння з іншими точками зору і не уникає духовної конкуренції[3,с.457].

З позиції політології, толерантність розуміється як різновид взаємодії та взаємовідносин між різними сторонами індивідами, соціальними групами, державами, політичними партіями, за якого сторони виявляють сприйняття і терпіння щодо різниці у поглядах, уявленнях, позиціях та діях. Поява терміна у політичній теорії і практиці характерна саме для сучасного світового співтовариства, коли люди (у т.ч. державні і політичні діячі) все більше розуміють необхідність установлення цивілізованих, дружніх взаємовідносин між різними народами і країнами. З наукового погляду політологія виділяє деклараційний, реляційний та акційний види толерантності. У першому випадку сприйняття і терпіння виявляються «на словах», тобто у заявах, деклараціях тощо. У другому випадку їх характеризують самі стосунки між різними суб'єктами. У третьому випадку вони виявляються в діях протиборствуючих сторін. Толерантність являє собою перший ступінь позитивних взаємовідносин, що утворюють тріаду: толерантність повага співробітництво^,с.352]. З точки зору політології толерантність виступає як міра готовності влади допускати інакомислення в суспільстві і навіть в своїх рядах, вирішувати в рамках конституції питання, пов'язані з діяльністю опозиції, здатність гідно визнати свою поразку в політичній боротьбі, приймати політичний плюралізм як прояв різноманітності в державі.

Причиною значного підвищення інтересу до толерантності з боку соціології є зростання кількості конфліктів у всіх сферах соціальної взаємодії (відсутність взаєморозуміння, насилля, агресія, тероризм, страх перед майбутнім). Соціологія розглядає толерантність як соціальний фактор, який спрямовує міжособистісні стосунки в суспільстві до співробітництва, пов'язуючи індивідів між собою, а також з традиціями, нормами культури тощо. Таким чином, толерантність допомагає здійснювати саморегуляцію соціуму, зберігаючи стійкість і зовнішню терпимість до іншого, не схожого, не такого. Установка толерантності закликає відмовитися від такої позиції, коли єдиним критерієм правоти є сила.

В нинішніх умовах важко переоцінити роль соціології для філософської науки в контексті вивчення питань, які безпосередньо або опосередковано розкривають сутнісні аспекти толерантності. Зрозуміти питання, пов'язані зі станом, проблемами, тенденціями та перспективами становлення толерантності в українському, зокрема, суспільстві, взагалі неможливо без соціологічних досліджень, котрі дають багатющий матеріал для філософського осмислення щодо стану та генезису стосунків між різними етнічними, конфесійними, мовними, політичними, ідеологічними складовими українського соціуму.

Толерантність та нетолерантність стають об'єктом уваги психологів з кінця XIX століття, коли, власне, психологія, вийшовши з надр філософії, стала формуватися як окрема наука.

Для розуміння психологічної суті толерантності в сучасних умовах необхідне уявлення про людину як живу систему, яка істотно відрізняється від інших систем такою особливістю як стійкість, тобто здатністю одночасно активно зберігати свою організацію і розвиватися. Така стійкість для особи визначається як відносна незалежність від зовнішніх дій і змін, що не виключає розвитку особи. Стійкість має активний характер, тобто активність системи передбачає підтримку досягнутих нею станів в ході розвитку і збереження самого процесу розвитку. Толерантність це фактор, який стабілізує особистість зсередини як систему. Ефективність поведінки толерантної особистості в конфліктній ситуації у порівнянні з інтолерантною значно вища, адже толерантна особистість відрізняється психологічною стійкістю (стресостійкістю, конфліктостійкістю).

Загалом виділяться два типи толерантності: зовнішня толерантність (до інших) переконання, що інші люди можуть мати власну позицію, здатні бачити речі з інших (різних) точок зору, враховувати різні аспекти й аргументи. Тобто толерантність як соціальна якість, котра характеризує культуру відносин в суспільстві, побудовану на таких важливих принципах, як відмова від насилля, сприйняття іншого, підпорядкуванням законами тощо; внутрішня толерантність (внутрішня стійкість) здатність зберігати рівновагу в несподіваних ситуаціях: конфліктах, невизначеності, моментах ризику та стресу; здатність приймати рішення і діяти в цих умовах, навіть якщо не відомі всі факти і можливі наслідки.

М.Мольц визначає умови набуття особистістю толерантності: усвідомлення образу власного Я; реагування на факти, а не на уявлення про них; позитивне ставлення до інших; менш емоційна реакція на зовнішні подразники; позбавлення себе почуття образи, жалю до себе; зцілюючи сила прощення; спрямування агресії в інше русло (клапан); не змагатися з «повітряними млинами»; «не робити з мухи слона»; чітке формулювання мети і прагнення до неї[5].

Отже, толерантність і нетолерантність це риси, які містяться «всередині» особистості. І тому кожен може обирати, як жити і як чинити в тих чи інших ситуаціях. Вибір кожного визначається в значній мірі знаннями й досвідом, умінням вирішувати ті чи інші завдання. Для того, щоб якісно жити й працювати важливо цьому навчатися, коригуючи власне ставлення до себе і до оточуючого світу. Толерантність сприяє саморегуляції особистості в складних життєвих ситуаціях завдяки свідомому ставленню до норм, оцінок і самооцінки. Психологи стверджують, що толерантність це не є уникнення конфлікту (безконфліктність це також вид конфліктності), відмова від будь-якої критики, вміння відмовчуватися тощо. Насправді це внутрішня позиція ідентифікації і відокремлення, яка дозволяє зберегти стійкість, спокій, рівновагу, впевненість. Це позиція, яка містить повагу до іншого і до себе, цілісність власного Я і поєднання зі світом.

Крім того, психологія вивчає толерантність як засіб підвищення ефективності спілкування; невербальні прояви толерантності; роль та значення толерантності у подоланні комунікативних бар'єрів; потенціал та прояви толерантності в різноманітних формах і стилях спілкування; толерантність як психологічна установка та особистісна якість; вплив установок толерантної свідомості на реагування в конфлікті.

Але, як комплексне, багатовимірне поняття толерантність є в повній мірі об'єктом саме філософських досліджень, адже вона прямо пов'язана з існуванням та перспективами розвитку людства, з розумінням сутності людини, вона виступає як людська особистісна якість, норма співіснування, джерело морального розвитку особи й суспільства, соціальна цінність, котра веде до миру, згоди, згуртованості.

Безумовно, толерантність у сучасному розумінні цього терміну пройшла тривалий і складний шлях формування. Розглянемо основні віхи цього шляху.

Саме поняття «толерантність» з'явилося в XVI ст. у зв'язку з конфесійним розколом. В цьому історичному контексті воно спочатку мало більш обмежений смисл і розумілося як терпимість до інших релігійних вірувань («Toleranz» (від іт. Tolerate терпіти, витримувати) це терпимість. Це слово використовувалося, проте, в основному в більш вузькому смислі релігійної терпимості, так само як і його антонім «intolerance» як релігійна нетерпимість).

Протягом XVI-XVII ст.ст. релігійна толерантність поступово стає поняттям з області права. Уряди видають декрети про толерантність (Toleranzakten), котрі містять приписи чиновникам та правовірному населенню щодо толерантної поведінки відносно релігійних меншин лютеран, гугенотів, папістів (Нантський едикт Генріха IV (1594р.), Act Concerning Religion уряду Меріленда (1649р.), патент толерантності Йосипа II (1781р.). Згідно з цими документами мало бути забезпечене толерантне ставлення до представників релігійних об'єднань, які раніше переслідувалися[6].

До періоду революцій поняття «Toleranz» містило в собі не лише звернення до релігійних адресатів, але й адміністративно-владну вимогу терпимості.

Звичайно філософське осмислення толерантності і нетолерантності розпочалося раніше, не в епоху Відродження і, тим більше, Просвітництва. Спостерігаючи за природною і культурною несхожістю людей, філософи давнини намагалися знайти шляхи гармонізації співіснування людей. І хоча в часи Античності тема толерантності ще не перетворилася в окрему філософську проблему, її мотиви простежуються у висловлюваннях таких мислителів як Сенека, Аристотель, Геракліт та інших. Так, грецький філософ Геракліт (530-470 рр. до н.е.) вважав війну єдиним всезагальним законом, хоча в той же час в природі та космосі він вбачав наявність внутрішньої прихованої гармонії. Майже одночасно з ним, на іншій частині континенту китайський філософ Конфуцій (551-479 рр. до н.е.) запропонував ідею толерантності, проголосивши всесвітньо відоме: «He роби іншому того, чого не бажаєш собі, і тоді в державі і в сім'ї не буде ворожості». При цьому філософ визначав джерело конфліктів в невихованості та неосвіченості людей. Підтримуючи в цілому ідеї Геракліта, інший грецький філософ Епікур (341-270 рр. до н.е.) вважав, що війни та їх наслідки врешті-решт підштовхнуть людей до пошуку мирних форм співіснування.

В подальшому в працях філософів з'являється ідея про насильство справедливе та несправедливе. Така думка Цицерона (106-43 pp. до н.е.) про війну як про відплату за нанесене зло, як справедливе насильство була продовжена у Середньовіччя Томою Аквінським (1125-1274), хоча і з певного обмовкою, що війна завжди залишається гріхом.

Таким чином, важливо, що первинні уявлення про толерантність у міркуваннях філософів давнини завжди пов'язувалися з війною та миром. Розуміючи неминучість війни та насильства, яке вона спричиняє, мислителі намагалися знайти способи співіснування, котрі забезпечать мир.

Обґрунтування важливості толерантності для християнства міститься у працях багатьох філософів, але особливо в цьому контексті слід відзначити Тертуліана, котрий вважав, що зло породжує гнів, а гнів веде до гріха. Звідси ворожість, вбивства, людські злодіяння, тобто нетерпимість, чи інтолерантність. Основою толерантності є рівновага, яка визначається людині як її обов'язок: забороняється гнів, приборкуються душі, приборкується свавілля і «вилучається отрута з язика». А все можливе лише завдяки терпінню, яке слід формувати в собі як рятівну і приємну звичку.

Історично першою формою толерантності була віротерпимість. У вченні раннього християнства сформульовано моральний принцип взаємної поваги і взаємної свободи. Знаменита Нагірна проповідь закінчується словами «Тож усе, чого тільки бажаєте, щоб чинили вам люди, те саме чиніть їм і ви» (Матв. 7.12.).

Проголошуючи принципи терпимості, християнство не внесло нічого особливо нового, оскільки й до того вважалося правильним не робити ближньому зла. До того ж світ античного язичництва був толерантним до переконань. У християнстві толерантність виявляється як відмова від насилля (як неприйнятного засобу залучення людини до віри) і щирість переконань (вибору віри).

Принципи толерантності в області релігії і віри вперше виклав відомий реформатор церкви Мартін Лютер (1483-1546) у своєму трактаті «Про світську владу».

XVII століття дає відомих апологетів толерантності це ліберальні кальвіністи в Голландії, вільнодумці в Англії, піонери американських колоній Вільям Пен (1644-1718) і Роджер Вільямс (1603-1683). Вони сформулювали основні принципи толерантності, перелік яких майже не поповнився наступного століття.

Перехідний період від Середньовіччя до Нового часу характеризується складними й суперечливими оцінками соціальних конфліктів. Епоха Відродження період культурного та ідейного розвитку країн Західної та Центральної Європи різко засуджує соціальні сутички та збройні конфлікти. Такі відомі гуманісти, як Т.Мор, Е.Ротердамський, Ф.Рабле, Ф.Бекон виступають з різкою критикою конфліктів.

Безпосередньо питання толерантності обґрунтував Джон Лок (16321704). Згідно з його поглядами, толерантність має подвійну основу: політичну і моральну. Політична полягає у розмежуванні ролі церкви і держави, а моральна в ідеї, що примус у релігійній сфері суперечить цілі спасіння душі. Базуючись на відомій теорії суспільного договору, Джон Лок сформулював основні принципи власного бачення концепції толерантності, зміст якої полягає в наступному: існує чітко визначена межа між тим, що належить до сфери духовної і тим, що належить до сфери суспільної злагоди й безпеки, завдання держави захист і підтримка громадян. Політична влада має право створювати закони, з тим щоб регламентувати і зберігати власність. Що ж до церкви, то вона є співтовариством вільним і добровільним, яке звертається до душ і їх порятунку. Влада церкви при цьому повинна бути обмежена рамками церкви і жодним чином не може розповсюджуватися на цивільні справи, бо сама церква абсолютно відокремлена і відмінна від держави. При цьому людина вільна у виборі релігії.

Толерантність і розвиток цих ідей тісно пов'язані з обмеженням насильства і розвитком як людини, так і держави шляхом виховання в більшості однодумності і заохочення чеснот, які розповсюджуються шляхом ухвалення законів і суворого їх дотримання. Дж. JIok підкреслює: «Хай ніхто не намагається прикрити жорстокі переслідування <...> турботою про державу і дотримання законів, і, навпаки, хай ніхто, прикриваючись посиланням на іншу релігію, не шукає для себе моральної вседозволеності і безкарності злочинів». У зв'язку з цим ведеться пошук меж існування насильства і одночасно меж толерантності.

Толерантність у Дж.Лока пов'язана із справедливим розподілом благ життя і є громадянським обов'язком людини, обов'язковим для всіх. У разі його порушення держава має право припиняти такі спроби допустимими методами і заходами покарання. Суворе дотримання законів необхідне, а «міру права повинен перевершити обов'язок доброзичливості і людинолюбства». Позиція Дж.Лока свідчить про те, що толерантність в певному значенні «золота середина», що дозволяє знайти рівновагу між крайніми непримиренними позиціями. Вона також доводить, що толерантність зазвичай йде в парі зі своїм антиподом інтолерантністю.

Таким чином, цьому видатному британському мислителю XVII століття належить фундаментальне твердження «правильно осягнутої» або «досконалої толерантності».: справедливий правитель ніколи не наказує людям покладати на себе особливі громадянські обов'язки і не примушує їх віддаватися своїм особливим інтересам більше, ніж це є необхідним для блага суспільства, а лише охороняє їх від того, щоб вони не терпіли в цих справах перешкод і шкоди від інших; ось це і є найдосконаліша толерантність[7]. Отже, досконала толерантність це не тільки свідоме і позбавлене негативного забарвлення визнання державою свободи кожної дієздатної людини самій вести свої громадянські або приватні справи у будь-який спосіб, аби тільки у встановлених справедливим законом межах. Це ще й захист державою її свободи від будь-якого нелегітимного обмеження чи просто непроханого втручання з боку «іншого». Внесок філософа в розробку ідей толерантності, поза сумнівом, великий.

Загалом, у філософських обґрунтуваннях релігійної толерантності у Спінози, Лока, Форета, Бейля окреслюється шлях від правового акту односторонньо оголошеної верховною владою релігійної терпимості до права на вільне відправлення релігійних обрядів, яке опирається на взаємне визнання свободи віросповідання по відношенню до інших конфесій (наприклад, за Р.Форстом, відбувається трансформація «Дозвільної концепції», а саме надання владою релігійної свободи до «Концепції поваги», змістом якої є сучасне розуміння релігійної свободи як одного з найголовніших прав громадян).

Культурний і релігійний плюралізм, що розвинувся в західному світі, особливо серед англосаксів, викликав до життя толерантність, необхідну для встановлення спільності в умовах плюралізму. Толерантність була, з одного боку, необхідним побічним продуктом цього плюралізму, а з іншої умовою його подальшого розвитку. В цілому толерантність була встановлена як в Європі, так і в Америці не стільки як ідеальний принцип, скільки з потреби коли було зруйновано монолітну єдність суспільства. Виявилось, що в суспільстві буде більше миру, якщо не намагатися нав'язувати йому зверху релігійної єдності.

Практика ліберального співіснування різних релігійних спільнот стала підґрунтям для формування таких принципів як відмова від засобів політичного примусу; свобода асоціацій; стримування прагнень людини відкинути чужі інші переконання.

Таким чином, досить цікавою постає теза Еллінека про походження ідеї про права людини від релігійної свободи. He викликає сумніву те, що є концептуальний зв'язок між обґрунтуванням права на релігійну свободу та нормативними основами правової держави, тобто демократії й прав людини. При цьому толерантність реалізується повного мірою, оскільки, правовий акт взаємної терпимості поєднується з доброчинним прийняттям зобов'язання самому особисте толерантне ставлення.

В цілому, за думкою Ю.Габермаса, «толерантність, як чеснота, котрою мають бути наділені громадяни ліберального суспільства трансформувалася з неупередженого ставлення до людей іншої віри до терпимого ставлення взагалі до інакодумців»[6]. З цим важко не погодитися, адже, якщо ми готові терпимо, толерантно сприймати існування поруч із собою тих, хто не сприймає «нашого» Бога, нашу віру, тобто те, що є для нас надзвичайно значимим (для деякої категорії віруючих значимим абсолютно, фанатично), адже віра на те й віра, щоб бути елементом не раціонального, а емоційного, а відповідно більш глибинної і менш пластичної складової духовного світу людини. Так от, якщо людина готова бути толерантною в цьому, то бути толерантною до членів соціуму в іншому видається вже не таким складним.

Цікаві думки щодо толерантності висловлював Готфрід Вільгельм Ляйбніц (1646-1716), котрий аналізував релігійні війни та конфлікти в християнському світі. Теоретичних робіт з толерантності Ляйбніц не залишив, хоча міркування на цю тему присутні в його обширному листуванні. Він займався, скоріше, пропагандою толерантності ніж її практичним впровадженням. Поза сумнівом, ця діяльність пов'язана і з філософськими поглядами Ляйбніца, який розглядав окрему людину як неповторну індивідуальність. Але індивід знаходить себе лише в рамках цілого, усвідомлюючи свій зв'язок зі світом. Суспільство ж є гармонійний хор людей, і кожен через розвиток своєї індивідуальності сприяє прогресу і благу всіх.

Походження зла і, отже, інтолерантності Г.Ляйбніц пояснює браком знань. Людина, неуміло користуючись своєю здатністю вільного вибору, зробила безліч помилок з-за незнання, але подолання власної недосконалості у владі людини і досягається освітою.

У Новий час з відкритою критикою озброєних конфліктів, із засудженням завоювань і насильства виступали англійські демократи і французькі просвітителі XVIII ст. Озброєні конфлікти вони розглядали як пережиток «варварської епохи». У працях цього періоду велика увага була приділена раціональним формам організації суспільного життя, усуненню причин соціальних конфліктів, які містяться у віджилих формах державного устрою громадянського суспільства. Одним з найвидатніших поборників толерантності в ту епоху був Вольтер. Йому приписують вислів: «Я не згоден з тим, що ви говорите, але пожертвую своїм життям, захищаючи ваше право висловлювати власну думку», афоризм, в якому виражена класична теорія толерантності. Погляди Вольтера склалися, коли він спостерігав за подіями в Англії, де в XVII ст. в умовах релігійного плюралізму і релігійної толерантності був досягнутий цивільний мир і встановилася загальна атмосфера милосердя.

Саме у XVIII ст. мислителі спробували усвідомити логіку цілісного світового розвитку, розглянути суспільне життя в рамках всесвітньої історії. Все це особливо яскраво виявилося в поглядах Жан Жака Руссо (1712-1778). Всесвітньо історичний процес у нього мовби розпадається на три моменти: спочатку існує «природний стан», коли люди вільні і рівні, потім розвиток цивілізації приводить до втрати людьми стану рівності, свободи і щастя і, нарешті, уклавши «суспільний договір», люди знов знаходять втрачену гармонію суспільних відносин, «вічний мир, згоду і єдність». По суті справи, навколо цих складові і розгорталася полеміка цілої епохи.

Ці погляди Ж.Ж.Pycco не поділяли багато хто з його сучасників, наприклад, німецький філософ Імануель Кант (1724-1804) вважав, що стан миру між людьми, що живуть по сусідству, не є природний стан. Природнім, навпаки, є стан війни, тобто якщо і не безперервні ворожі дії, то постійна їх загроза. Отже, стан миру необхідно встановлювати. Тут ми бачимо перетин двох позицій: з одного боку, позиція, схожа з позицією Т.Гоббса, який розглядав «природний стан як стан війни всіх проти всіх», а з іншої позиція Ж.Ж.Pycco віра в можливість встановлення в майбутньому принципово нового стану миру і злагоди.

Сьогодні розуміння толерантності поглиблюється, наприклад, Полем Рікьором. Цей французький філософ відмічає необхідність не тільки гарантування свободи легітимному «іншому», а й надання слабкому «іншому» певних переваг для самореалізації. Tочніше, бажане збільшення переваг для більш слабкого має бути компенсоване зменшенням ймовірної шкоди для сильнішого в опозиції. Такий хід думки видається вельми плідним для подолання кризових явищ у поставторитарних суспільствах, що викликані посиленням у них різних видів поляризації (політичної, почасти економічної тощо), а далі і для їх цивілізованого поступу.

Традиційно у багатьох публікаціях наводяться міркування представника філософського крила розгляду поняття толерантності В.Лекторського, який пропонує чотири можливі способи розуміння толерантності. Перший, «толерантність як байдужість», припускає існування думок, істинність яких ніколи не може бути доведена (релігійні погляди, специфічні цінності різних культур, особливі етнічні вірування і переконання тощо) Другий, «толерантність як неможливість взаєморозуміння», обмежує прояв терпимості пошаною до іншого, якого разом з тим зрозуміти неможливо і з яким неможливо взаємодіяти. Третій, «толерантність як поблажливість» передбачає привілейоване в свідомості людини становище своєї власної культури, тому все інші оцінюються як слабші: їх можна терпіти, але при цьому одночасно і зневажати. І нарешті, четвертий, «терпимість як розширення власного досвіду і критичний діалог» дозволяє не тільки поважати чужу позицію, але і змінювати свою в результаті критичного діалогу[8].

Майкл Уолцер, професор Гарвардського університету, наголошує на різноаспектності явища толерантності:

1) відчужено-покірне ставлення до відмінностей в ім'я збереження миру;

2) милостива байдужість до відмінностей («Хай розцвітають всі квіти»);

3) принципове визнання того, що і «інші» володіють правами, навіть якщо їх спосіб користування цими правами викликає неприязнь;

4) відвертість відносно інших, допитливість, повага, бажання прислухатися і вчитися;

5) захоплене схвалення відмінностей (вони сприймаються як культурна іпостась різноманіття творінь Божих)[9].

Отже, в сучасному розумінні толерантність є багатшою як за терпимість, так і за локівську досконалу толерантність. Для мовного вираження цієї обставини доцільно використовувати, на думку британця Майкла Дамміта, два споріднених, але не тотожних слова: toleration (терпимість) для позначення толерантності-терпимості та tolerance (толерантність) для позначення повної толерантності.

Український дослідник О.Тягло визначає, що з позиції філософії толерантність не є безмежною, виділяючи принаймні два джерела її обмеження. Перше пов'язане з характерними для конкретної спільноти особливими цінностями, зафіксованими у локальних нормах права чи моралі. Але оскільки такі виявляються відносними до часу-місця-культури, то перше встановлення меж толерантності є релятивним, таким, що припускає винятки, з часом змінюваним. Натомість друге видається абсолютним. У цьому випадку межа досягається через зіткнення з «дурним запереченням» толерантності, тобто з антитолерантністю: тоді заради самозбереження толерантність мусить перейти у своє інше нетолерантність, проте не в антитолерантність. Зазначена можливість переходу толерантності у нетолерантність спростовує спрощене ототожнення толерантності з некритичністю, з повним свавільним або вимушеним відкиданням критики. Толерантність не повинна схилятися перед «іншим» некритично тільки тому, що воно іноземне, іншомовне... Вона виправдана у зазначених вище межах, особливо з урахуванням другої. Але і критичність мусить розповсюджуватися не тільки на «інше», а й на «своє». Критичне ж ставлення до «свого» гармонує з визнанням права на існування, певної свободи «іншого», зокрема з прийняттям плюралізму ідей та толерантних взаємин їх носіїв. Сприйняття і, тим більше, практика повної толерантності вимагає мудрості й мужності[ 1].

На кожному етапі свого розвитку людство обирає між війною і миром і знову повертається до цього складного і водночас простого питання. Протягом значного періоду свого розвитку люди сподівалися на Бога, іншу вищу духовну субстанцію, врешті, на «керівну і спрямовуючу партію». Зараз, на зламі тисячоліть, суттєво посилюється інтерес до толерантності з боку філософії, адже сучасний етап розвитку людства це період, коли воно бере, чи хоча б повинно брати на себе відповідальність за своє подальше існування. Досягнення світової філософської, правової, політичної думки однозначно зробили Людину, її права, честь, гідність найвищою соціальною цінністю, поставили державу й інші соціальні інститути на користь служіння людям. Проте вкотре виникають роздуми: чи насправді стало людство гуманнішим, чи так вже безповоротно укорінилися у розумінні світової спільноти постулати Добра, Людяності, Миру; чи не виникає в нашій свідомості образ далекого первісного предка, для якого основним смислом життя було тваринне виживання, причому, будь-якою ціною, в тому числі, і за рахунок життя інших особин; чи дійсно світова громада трансформувалася у своїх нормах від «око за око, зуб за зуб» до «права розмахувати руками, обмеженого носом свого ближнього».

Толерантність має надзвичайно глибокий ціннісний потенціал, оскільки, вона може допомогти кожному і всім разом відчувати себе більш впевнено і стійко в цьому мінливому світі. При цьому, краще розуміючи іншого, ми краще розуміємо себе. Співіснування з людьми іншої раси, інших переконань, які мають інші традиції і норми, це толерантність до іншого, не такого, як я сам. Явище соціальної рефлексії, тобто розуміння себе через інше, дозволяє людині відкривати в собі нові грані і нові можливості. Толерантність в суспільстві сприяє внутрішній стійкості суспільства і кожної людини, створює умови для саморозкриття і саморозвитку. Толерантність взаємодія різних культур, рас, націй, етносів і та ін., різноманіття людей і разом з тим приналежність до загальної групи людства. Толерантність виступає як важлива форма існування й співіснування, адже, «якби не було толерантності, як універсальної норми співіснування різних форм еволюційного розвитку, то хвилі агресії, конфліктності, нетерпимості, фанатизму, геноциду, ксенофобії, людинофобїї давно б стерли будь-які прояви різноманітності на Землі. І загальна гомогенність, однорідність, тоталітаризм, сірість, непорушність запанували б у світі»[ 10].

Виходячи із вищезазначеного, можна зробити наступні висновки.

Перше. Поняття «толерантності» протягом останнього часу все частіше стає предметом дослідження ряду суспільно-гуманітарних наук як у світі, так, і, зокрема, в У країні, де існує нагальна потреба таких досліджень як в теоретичній площині, так і в контексті постановки та вирішення практичних завдань щодо стану та перспектив укорінення толерантності в українському соціумі.

Друге. Кожна із суспільних наук (психологія, соціологія, політологія, філософія) визначає свій конкретний предмет дослідження толерантності, обумовлений специфікою самої науки. Так, психологія розглядає толерантність, насамперед, як важливу психологічну установку та особистісну рису людини, її потенціал у побудові оптимальних схем спілкування людей; політологія як важливий чинник ефективного функціонування механізму взаємодії усіх складових політичної системи суспільства; соціологія досліджує як соціальний фактор, який спрямовує міжособистісні стосунки в суспільстві до співробітництва, пов'язуючи індивідів між собою, слугуючи конструктивним регулятором соціуму. Але найбільш системно, комплексно толерантність протягом тривалого часу є об'єктом вивчення саме філософії, яка використовує, в тому числі результати дослідження толерантності зазначеними науками.

Третє. Незважаючи на суттєві відмінності у визначенні предмета дослідження толерантності вказаними науками, всі вони мають і спільність у вивченні толерантності, наголошуючи на значному її позитивному, гуманістичному, конструктивному потенціалі.

Четверте. Як явище толерантність пройшла тривалий період формування від дохристиянських часів до наших днів, хоча безпосередньо, як філософська проблема, толерантність вперше виникла в західній цивілізації саме на релігійному рівні, а релігійна толерантність поклала початок всім іншим свободам, які були досягнуті у вільному суспільстві. Tаким чином, толерантність у значній мірі стала фундатором більшості сучасних базових свобод людини.

П'яте. He дивлячись на тривалий і значний інтерес мислителів до проблем становлення і перспектив толерантності, до сьогоднішнього дня не існує єдиного узгодженого підходу до трактування толерантності. Отже, дане питання ще довго буде причиною дискусій різноманітних філософських напрямків.

толерантність філософський світоглядний

Список використаних джерел

1. Тягло О.В. Що таке сучасна толерантність? // Міграція і толерантність в Україні: 36. ст./ За ред. Ярослава Пилинського. K.: Стилос, 2007. С.143-149.

2. Психология. Словарь / Под общ. ред. А.В.Петровского, М.Г. Ярошевского. 2-е изд., испр. и доп. М.: Политиздат, 1990. 494с.

3. Философский энциклопедический словарь. М.: ИНФРА-М, 1999. 576с.

4. Політологічний енциклопедичний словник: Навч. посібник для студентів вищ. навч. закладів. К.: Ґенеза, 1997. 400с.

5. Мольц М. Я это Я, или как стать счастливым. СПб, 1992. 312с.

6. Хабермас Ю. Когда мы должны бать толерантными? О конкуренции видений мира, ценностей и теорий / Торжественный доклад ко дню Лейбница в БерлинБранденбургской Академии Наук (29.06.2002 г.) [Електронний ресурс] Режим доступу: <http://www.isras.ru/files/File/Socis/l-6-2006/habermas.pdf>.

7. Локк Дж. Опыт о веротерпимости // Локк Дж. Соч. в 3-х т. М., 1988. Т.З. С,268.

8. Лекторский В. О толерантности, плюрализме и критицизме // Философия, наука, цивилизация. М., 1999. С.15-23.

9. ІО.Асмолов AT. Слово о толерантности // Век толерантности. 2001. №1. С.1.

Размещено на Allbest.ru