Теорія взаємодій: культура і природа мислення

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

взаємодія мислення міркування логіка

Теорія взаємодій: культура і природа мислення

Сорудейкін К.О.

Кажуть, все геніальне - просто. Але у чому полягає ця простота? Якщо проаналізувати будь-який з найскладніших законів математики або фізики, його можливо буде описати у формі слів, або представити схематично. Tобто складний запис на важкозрозумілій мові формул ми можемо представити як певні просторові взаємодії, які сприймаються більш інтуїтивно. Складність виникає лише тоді, коли ми не можемо зрозуміти сутність понять, якими доводиться оперувати, або коли не маємо змоги поставити перед собою проблему у належному ступені деталізації. Великий Ейнштейн казав, що головна задача у міркуванні - вірно поставити проблему і від цього залежить те, наскільки ефективно ми зможемо дати відповідь на питання. Так само і у мистецтві - потрібні початкові умови, чітка концепція, щоб побачити напрям прояву творчості. Мистецтво - це, в сутності своїй, відображення динаміки розумової діяльності, у якій би формі вона не реалізовувалася. Міркування не можуть бути побудовані без визначених цілей і без напрямку вони не мають сенсу. Але яким чином визначається цей напрямок? Яким чином реалізується вміння побачити певну проблему в цілому? І як не заплутатися у безлічі можливих шляхів, які відкриваються нашому розуму?

Багато літератури присвячено механізмам міркування та природі творчого мислення. Переважна частина відомих науковців в певний період своєї діяльності задається цим питанням і розповідає свій досвід та свої ідеї з цього приводу. Деякі з них зробили це питання основою досліджень усього свого життя. Tакими авторами є, наприклад, Ейнштейн, Пуанкаре, Дарвін, Мах, Шредінгер, Адамар, Пойя, Гейзенберг, Тьюрінг, Мінський. Вони говорять про логіку, інтуїцію, підсвідомість та образи. І.П. Бардін казав, що різниця між знанням та розумінням полягає дуже велика, бо знання досягаються пам'яттю, а розуміння - мисленням. В той же час, Ейнштейн відмічав: «Уява важливіша, ніж знання. Знання обмежені, втой час як уява охоплює цілий світ, стимулюючи прогрес, породжуючи еволюцію» [3]. Ми бачимо чисельні спроби формалізувати процес мислення. Що змушує людей замислюватися над цим? Чому, незважаючи на глибину наших знань про життя, логіку та закони побудови світу, розум та творчість в певному сенсі досі залишаються таємницею?

Філософські уявлення про логіку зводяться до трактування її як основи процесу міркування. Кажуть, що без знань у цій науці неможливий успішний розвиток процесу пізнання. Наука логіки розвивалася з давніх-давен. Згадки про неї можна знайти у давньоіндійській та давньокитайській філософії, у філософії античної Греції. Найвизначнішою фігурою в цьому напрямку був Аристотель, якого вважають засновником формальної логіки. У його творах ми можемо знайти основи теоретичного знання про форми та прийоми мислення. З розвитком філософської думки сформувалися різні гілки науки логіки, а її мова стала основним інструментом точних наук. Логіка поєднує в собі і дійсне, і абстрактне. Як і раніше, вона тісно пов'язана з розумом і вважається наукою про «правильне мислення», тобто таке, яке приводить до істини. Але поняття істини має сенс тільки у рамках певного світогляду, визначеної точки зору, в той час як логіка тяжіє до абстракцій та формалізації.

Поступово розширюючи простір відомостей про мислення людини, людство все глибше занурюється у полон власних теорій про когнітивні процеси, відхиляючи науку у синтетичну область маніпулювання формулами та відповідності стандартам. Завдання нашого дослідження - проаналізувати, як в дійсності відбувається процес мислення та які закономірності стоять за цим. Рефлексивні експерименти автора цієї роботи показують, що людина може заплутатися і сприйняти нав'язану їй (набуту) модель міркування як приклад для наслідування. Вона буде шукати у своїх думках те, що відповідає цій моделі, і не буде знаходити, бо підсвідомо, як і раніше, спиратиметься на власну систему цінностей і бачитиме рішення, не характерні для набутої моделі. Але, свідомо сприймаючи останню за орієнтир, вона буде відкидати ті розв'язки, які підказує підсвідомість, як некоректні, «чекаючи натхнення», що буде насправді проявлятися затримкою у прийнятті рішень. Тобто набута модель не є тісно пов'язаною з дійсними думками суб'єкту, і йому важко зрозуміти точно сенс термінів цієї набутої моделі (він не відчуває її). Це призводить до дезорієнтації у ментальному просторі і нездатності чітко і швидко формулювати (усвідомлювати) цілі.

Кожен з законів формальної логіки говорить нам про одне - ми повинні враховувати усі перетворення об'єктів, або іншими словами, контролювати усі об'єкти, над якими виконуються певні дії, і не втрачати з поля зору будь-які з них, бо в цьому випадку, навіть слідуючи законам формальної логіки, ми не зможемо прийти до висновку, який відповідає встановленим вимогам та початковим умовам. Але тут не говориться про те, навіщо нам робити ці перетворення та врахування. Усе, що ми можемо сказати - формальна логіка намагається розглядати якусь систему окремо, як щось самостійне, як обмежену систему, в якій діють певні правила. Мета дій розглядається як дещо емоційне, не пов'язане з логікою. А чи справді це так? Ми не замислюючись кажемо, що закон тяжіння, фізичний закон, відповідає логіці. Але при цьому не беремо до уваги, що саме цей закон цілком і побудував сучасну логіку. Будь яке тіло, яке знаходиться у вільному падінні, врешті решт опиниться на землі. Ніщо не зможе, окрім, звісно, логічних факторів, таких як інші тіла, магнітні поля тощо, завадити тілу впасти на землю, або бути притягнутим нею. Сила тяжіння - це, в певному розумінні, критерій істини у наших міркуваннях. Він був відомий з часів зародження розуму на нашій планеті, і хоч і не був усвідомлюваним довгий час у межах наукового знання, завжди формував інтуїтивне розуміння явищ причинності та плину часу. Візьмемо інший приклад - комп'ютерна програма. Практично кожна людина, маючи відповідну підготовку, може побудувати прекрасний алгоритм, тим паче якщо розуміється у сфері, де цей алгоритм буде використовуватись. Ta без перевірки працездатності програми, на перший погляд бездоганної, ми не можемо впевнено сказати, чи вірно вона працює. У своїх думках автор програми, створюючи її, виходить саме з того, що вона працює бездоганно. Він створює віртуальну модель програми в своїй уяві, подумки посилає сигнали по тих чи інших гілках виконання програми та враховує, що потрібно здійснити, куди передати управління, яку частину програми активізувати, щоб досягти бажаного результату. Ane його модель може виявитися неповною і практика виявить цю неповноту. Тобто зараз ми підходимо до проблеми філософської інтерсуб'єктивності, у якій кожна людина має своє уявлення, свій «відбиток» певного предмету реальності. І якщо емоційний фактор підштовхує людину казати про те, що все враховано, закони дійсності - наш критерій істини, те, що ми називаємо логікою - обов'язково «знайдуть» слабке місце у програмі, чи у будь-якій іншій конструкції, моделі, теорії тощо. Знову ж таки, повертаємося до питання про сутність логіки. Якщо не вважати людські бажання рушійною силою людської діяльності, частиною логіки (а людина в усіх своїх діях прямує до отримання певного задоволення, яке може мати різні джерела - моральні, фізіологічні, емоціональні), то ми порушуємо закон логіки, за яким в кожній системі обов'язково повинен бути «центр тяжіння». Ми маємо на увазі систему цінностей людини, акценти, які вона робить на тих чи інших речах. Мислення неможливе, якщо не робити пріоритетів, бо без них ми не маємо змоги вибирати. Здатність порівнювати, яка є основою будь-яких взаємодій будь-якого роду, потребує можливості виділяти більш вагомі об'єкти поміж багатьох інших. У випадку з мисленням такі об'єкти повинні бути більш привабливими з певної точки зору, ніж інші. У фізичній реальності, в свою чергу, критерієм порівняння може виступати, наприклад, вага тіл, їх форма, або розмір. Таким чином формується порядок і структура простору, яка проявляє себе у гармонії співвідношень, у зникненні протиріч. Ми починаємо бачити, що мислення з його законами - це ніби природна властивість простору, у якому здійснюються взаємодії певних об'єктів, а розмірність простору виступає у ролі обмеження, яке зумовлює конкуренцію між об'єктами навколо центру відліку.

Зараз не йде мова про те, системи яких об'єктів ми розглядаємо. Закони логіки повинні проявлятися в будь-яких системах. Якщо ми прив'язуємо логіку до деякого чітко визначеного типу систем, як наприклад, математичні вирази, ми, знову ж таки, порушуємо закон логіки про її універсальність. Бо, що б не було сказано, уся математика базується на людському образному мисленні, яке дозволяє нам будувати в своєму розумі модель оточуючого світу і таким чином сприймати реальність. Вона базується на відносно простих просторових взаємодіях об'єктів. Складність, про яку так багато говорять, чи то математична, чи будь-яка інша, полягає тільки у важкості віри в те, що усі складні процеси можна представити, як відносно прості різнорівневі просторові взаємодії. Наприклад, як можна описати рух єдиного електрона з точки зору всесвіту? Ми не розглядаємо цей рух, як сукупність усіх його складових: рух навколо ядра елементарної частки, рухи молекул, рухи тіл, які складаються з молекул, рухи планет, на яких ці тіла знаходяться, рухи сонячних систем, рухи галактик і так до нескінченності. Але ми дивимось на цю траєкторію, як на самостійний закон. Тут можна привести аналогію також з нескінченністю чисел, бо ми не зможемо задати таке число, більше якого значень не буває. Або з довжиною прямої, коли ми говоримо, що ця довжина дорівнює довжині відрізку, взятому на цій прямій, бо довжину прямої ми не зможемо виміряти, доки не візьмемо певний відрізок на ній.

Як ми бачимо, логіка - це дуже багатогранне поняття. Розглядати усе з позиції формальної логіки було б помилкою, бо формальна логіка позбавлена засобів, якими можна було б пояснити власне її саму. Вона може грати роль алфавіту, але це не сутність логіки, як і букви - це не сутність слів, а тим паче - речень, текстів, та тих почуттів, що в них закладено. Намагання пояснити сутність взаємодій тільки формальною логікою на мові програмної інженерії може бути асоційоване з програмуванням «знизу до гори», коли ми намагаємось будувати деяку програмну систему починаючи не з цілого, не з загальної архітектури системи, як при програмуванні «згори до низу», коли ускладнення є прямим наслідком розвитку її, а з найдрібніших деталей, намагаючись врахувати які, ми нескінченно плутаємось, бо неможемо конструктивно зрозуміти, які деталі до чого віднести. І це веде до краху усієї роботи, бо таким шляхом велику систему розробити неможливо.

Ліпше було б сказати, що логіка - це точка зору. Ми можемо розглядати певні об'єкти окремо, або як єдиний об'єкт, поєднуючи усі складові між собою за певними ознаками. Таким чином, постійно змінюючи точку зору, ми переходимо від умови задачі до її розв'язку тощо. Час таким чином можна представити як ці моменти переходів, які у мозку дозволяють зіставити минуле та майбутнє і зрозуміти плин часу. Час - це межа розмірності, зокрема, тривимірного простору, бо людина не може стрибати у часі. Ніщо з того, що ми бачимо, що існує у світі, який ми знаємо, не може позбавитись впливу часу на себе. Але, якщо час представити у вигляді певної деревоподібної структури, ми отримуємо щось на зразок простору - чотиривимірний простір, у якому так само діють просторові взаємодії. Людина може порівняти минуле, теперішнє та майбутнє і таким чином, у певному сенсі, своїм розумом вона заглядає у простір більшої розмірності. Психологічні уявлення про ці процеси полягають у намаганні пояснити, що є головним, спрямовуючим фактором діяльності людини. Вважають, що у людини в мозку (у мисленні) є розділення на майбутнє, минуле та теперішнє і врахування взаємодій між цими точками зору зумовлює поведінку. Але, на думку автора, насправді не існує подібного розділення. Можна сказати абстрактно, що є тільки теперішнє, але таке пояснення надто просте. Говорячи детальніше, у дійсності людина має, як ми вже казали, в своєму розумі віртуальну модель оточуючого світу, себе в ньому і ззовні, і зсередини, у минулому та майбутньому. І це є одне ціле. Критерій логіки (у випадку фізичного простору - тривимірність) задає обмеження, або правила, за якими людина розуміє сутність терміну «послідовність», і набуває вміння логічно мислити, тобто послідовно переходити від однієї точки зору до іншої. Обмеження простору (виміри) викликають необхідність у плині часу, оскільки миттєво охопити увесь простір стає неможливим. Майбутнє та минуле існують лише у вигляді образів у нашій пам'яті та уяві, а також у вигляді стану речей навколишнього світу, на який ми спираємось, щоб розуміти реальність.

Якщо взяти до уваги сучасні наукові тенденції, то говорять, що мозок - це абсолютно адаптивна система і що власне тіло, оточуючі люди, механізми, якими людина може керувати за допомогою інтерфейсу «мозок-комп'ютер», побудованому на основі електроенцефалографії, сприймаються мозком на певному рівні однаково. Людина має бажання виконати певну дію, використовує для цього «зовнішні ресурси» і отримує деякий результат. Віртуальна модель світу дозволяє робити це і у неї можна внести додатковий «орган керування», наприклад, штучного керованого думками робота. Вчені розподіляють ментальні процеси на свідомість, підсвідомість, пам'ять тощо, і зводять мозок до взаємодіючих між собою підрозділів, що носить назву «теорія функціональних систем». Чи відповідає такий розподіл дійсності ніхто впевнено сказати не може. Це також прояв логіки у сенсі зміни точок зору. Що ми уявляємо собі у процесі міркування? Це різноманітні образи, картинки, звуки, - усе це сплітається у дещо цільне, об'ємне, і ми бачимо якісь шляхи, уявляємо собі простір. У момент, коли ми знаходимо відповідь на питання, ми бачимо, як два шляхи - питання і відповідь, ніби знаходять кінцівки одне одного і створюють цільне коло ідеї. Невже формули дають нам змогу описати цей процес? Звісно, ні. Формули, математика - це спрощення. Вони цілком пройняті відносністю, і погляд на них, як на «точні науки», також є абстракцією.

Тепер перед нами постає питання про те, що повинно бути розглянуто як первинне - надсистема чи підсистема. Спробуємо проаналізувати. Що зумовлює поведінку об'єктів? Ейнштейн стверджував, що закони природи не залежать від обраної для аналізу системи відліку[3]. Як ми вже переконалися, таке саме означення ми можемо дати логіці. При зміні точки зору на систему, закони логіки, зокрема формальної логіки, залишаються незмінними. Тепер ми можемо розглядати логіку з точки зору законів природи, як головну тенденцію, що завжди проявляється, як урахування взаємодій об'єктів певної системи з точки зору центру цієї системи, атрактору, та властивостей об'єктів, за допомогою яких можливо ці об'єкти поєднати навколо центру системи. Взагалі-то питання про первинність якоїсь системи не зовсім коректне. Якщо ми маємо певну систему, у якій надсистеми та підсистеми стоять на одному рівні, то тоді про будь-яку первинність не може бути й мови, бо це протирічить законам логіки. Якщо ми розглядаємо логіку тільки як явище, притаманне розуму, яке проявляється у лише процесі мислення, тоді ми не можемо казати про закони природи. Але таємниця зародження свідомості та розуму залишається нерозкритою, тому ми не в змозі заперечувати, що, можливо, саме закони логіки побудували розум та свідомість. Тоді ми можемо асоціювати Бога з силою, рушить нашим світом, із законами логіки, і це буде цілком справедливо.

Розглянемо деяку хаотичну систему. Хаос в звичному розумінні - відсутність будь-якого визначеного порядку. Але навіть у хаосі є певні тіла, які формують цей хаос, і у ньому взаємодіють між собою. Говорячи про хаос, ми автоматично говоримо також про простір. Якщо маються просторові взаємодії, тоді може йти мова про те, що під впливом багато - кількісних взаємодій, тіла почнуть самі створювати системи, так само, як маятник, що був колись запущений, врешті решт зупиниться у положенні рівноваги. Простір, у тому розумінні, як ми можемо пізнати його, є також наслідком взаємодії, бо про нього може йти мова тільки у випадку, коли є певні тіла, між якими ми можемо встановити просторові відносини. Як казав Георг Гегель, все, що існує, знаходиться у відносинах, і ці відносини є істина всякого існування[2]. Tакою є також одна з точок зору про простір у фізиків. Просторово-часовий контінуум, як сутність чотиривимірного простіру - не єдиний варіант його наукового пояснення. Кажуть, також, що чотиривимірний простір - це незалежність від точки перебування і коли ми спроєктовуємо чотиривимірний простір на тривимірний, ми можемо побачити це, як перебування одночасно у кількох місцях, або можливість перейти миттєво з однієї точки простору до іншої, не долаючи при цьому ніякої дистанції між цими точками, незалежно від того, як далеко вони одна від однієї знаходяться у тривимірному просторі, хоч навіть у різних галактиках.

Таким чином, ми можемо об'єднати релігійні та наукові погляди про сутність речей та побудову всесвіту навколо терміну «логіка», ми можемо пояснити одночасно і наукові і містичні позиції, бо обидві ці точки зору знаходять відображення у нашій концепції. Назвемо цю проблему Теорією Взаємодій. У цій теорії усі критерії, що обмежують певну систему, в якій ми здійснюємо логічні перетворення, ми можемо назвати або логікою, або Богом. Ми знаємо, що головний прояв, сутність та наслідки логіки - це взаємодії між об'єктами цієї системи. Перехід між точками зору описується формальною логікою, рушійну силу логічних перетворень, головну мету та те, що задає правила формальної логіки, саму сутність логіки ми описуємо взаємодіями - різнорівневими взаємодіями між різними точками зору, між різними системами. Тут об'єднується абстрактне і точне, як різні назви одного і того самого - логічних взаємодій. За допомогою теорії Взаємодій ми пояснюємо зародження свідомості, як невід'ємний наслідок логічних взаємодій об'єктів. Теорія ієрархічної побудови всесвіту також задовольняє теорії Взаємодій. Справедлива рука Бога, в свою чергу, завжди описувалося передусім логікою - зроби добро і будеш нагороджений, зроби зло - будеш покараний. «Споконвіку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово. Воно в Бога було споконвіку. Усе через Нього повстало, і ніщо, що повстало, не повстало без Нього. І життя було в Нім, а життя було Світлом людей» (Іван. 1:1-4)[4] - ці рядки з Біблії за своїм смислом глибоко відповідають нашим міркуванням про зміст теорії Взаємодій. І послідовність, і одночасність, і багатомірність, і відносність, і головне, і другорядне, і, навіть, емоціональне - все ми можемо описати логікою, виразити через взаємодії, пояснити теорією Взаємодій. І пояснюємо.

Що ми розуміємо під законами природи? Це світ повторення якихось подій, світ контрастів, це вплив дійсності на характер її явищ та предметів, підпорядкування їх певним закономірностям. Закони природи, у достатньому для обчислень та прогнозувань вигляді, вивчає фізика. Існує дуже велика кількість різних теорій, які описують різноманітні процеси, або різним чином описують ті ж самі. Але, якщо ми звернемося до цієї науки за відповіддю на питання про те, який же закон зумовлює рух усього всесвіту, що змушує світ створювати живі істоти, розум, свідомість, чому виконуються закони логіки, ми не отримаємо задовільну відповідь. Логіка, як науковий напрям, почала зароджуватися з намагань описати розумову діяльність людини. Але, для того, щоб механізми розуму працювали належним чином, забезпечуючи здатність логічно мислити, вони також повинні відповідати законам логіки, тобто бути самостійною системою, і ця система повинна мати певний центр. Тут ми торкаємося питання про єдність протиріччь, про множину в єдиному та єдине у множині. Логіка сама по собі вводить поняття цілісності та дискретності. Тому поняття логіки виходить за межи просто пояснення мислення людини, як окремого явища. Мислення людини - це один з проявів логіки, як основи побудови універсуму.

Розглянемо ще один аспект. Існують точки зору, і цих точок дотримується велика кількість філософів, що розумова діяльність жорстко пов'язана з здатністю оперувати словесними формами. Пізнання, як процес формування понять стосовно оточуючого світу, не зовсім справедливо асоціюється з результатом користування мовою, яка, насправді, сама є продуктом розумової діяльності. Таким чином приходять до висновку, нібито розум, не беручи до уваги рефлекси та інше, тільки і створений для того, щоб людина могла розмовляти. Aлe погляньмо вглиб цієї проблеми. Безумовно, структура будь-якого речення відповідає вже розглянутим нами законам логіки. Тут є і різні точки зору, перехід між якими може бути у одному реченні. Тут є також можливість образного представлення певних думок за рахунок цілком логічного надання словам більш широкого значення, що іменується літературними зворотами, прийомами та відноситься до гуманітарної сфери. Але зараз ми підішли до одного з найважливіших питань філософії, проблеми творчості. Розповсюдженою є точка зору, що гуманітарія не пов'язана безпосередньо з точними науками. Що образне мислення - це відмінний від математичних перетворень процес, який ускладнює взаєморозуміння між людьми, які належать до протилежних груп. Знову випливає та сама проблема інтерсуб'єктивності, про яку ми вже казали раніше, тільки тепер в масштабі об'єднань людей, в масштабі колективів, тобто логічно змінюється точка зору. Багато філософів аналізували проблему нерозуміння між людьми. Наприклад, Чарльз Сноу у своїй роботі «Дві культури і наукова революція>>[ 1,195--226] відмічав проблему взаємного непорозуміння між художньою інтелігенцією та вченими. Справа в тому, що непорозуміння - це багаторівнева проблема, і тому списувати усе на особливості побудови механізму мислення, що дійсно в певній мірі має місце, було б не зовсім коректно. Теорія Взаємодій дає нам шлях вирішення цієї проблеми. Коли ми розглядаємо явище непорозуміння, ми без класифікування поєднуємо розум, етику, звички, традиції, рід діяльності - забуваючи про їх власний сенс, як центрів кожен свого логічного простору, ми намагаємося розмірковувати так, ніби вони є об'єктами однієї логічної системи, ніби вони є одне і те саме, або зводяться один до одного. Якщо ж встановити взаємодії між системами, кожна з яких представлена своїм терміном, тобто зрозуміти, як вони, системи, взаємодіють між собою, ніби зрозуміти, як сонячні системи взаємодіють у галактиці, тобто рухаються навколо галактичного центру, нам стане кристалічна зрозумілою сутність проблеми. Вона як раз і полягає в тому, що, маючи на увазі одне й те саме за сенсом, тобто творчість, як, знову ж таки, процес створення дечого нового за рахунок варіацій взаємодій складових частин на певному рівні абстракції, кожен говорить про неї власного мовою, не зовсім зрозумілою іншому. Співрозмовник зіставляє почуте зі своєю моделлю світу і розуміє зовсім інше, ніж було сказано. А, враховуючи, за теорією Взаємодій, що кожна людина - центр її власного світу логіки, і що кожен об'єкт прямує до самостійності, бо сам у собі несе головну сутність побудови всесвіту - логіку, людина не поєднується своїм розумом з іншою людиною, не погоджується, а навпаки, вступає у суперечку. Резонанс цих суперечок утворює колективи, об'єднані суспільними інтересами, і ми бачимо у цьому логічну картину, про яку нам каже теорія Взаємодій.

Ми бачимо, що мислення, як найяскравіший прояв законів природи, насправді не може бути явищем досконалим. Тому, щоб забезпечити високу інтелектуальну продуктивність, яка буде проявлятися в здібностях до творчості, ми змушені вдаватися до ментальної дисципліни, формуючи при цьому культуру мислення. Ми повинні враховувати специфічні фактори процесу міркування, називаючи їх властивостями розуму, і організовувати свою інтелектуальну діяльність так, щоб обминати протиріччя за рахунок глибини наших пізнань та гармонійності світоглядів. Займаючи цю позицію, перед нами відчиняється світ, де немає меж між філософією, уявленнями та матерією.

Список використаних джерел

1. Чарльз П. Сноу. Две культуры и научная революция / Ч.П. Сноу. Портреты и размышления. - М.: Изд. »Прогресс», 1985 г.

2. Георг Гегель, «Наука логіки» / Г.В.Ф. Гегель. - М.: «Наука», 2005 г. - 800 с.

3. А. Эйнштейн. Собрание научных трудов. Том 4 / Под. ред. И.Е. Тамма, Я.А. Смородинского, Б.Г. Кузнецова. - М.: Наука, 1967 - 600 с.

4. Новый завет. / Новый завет (русск. изд.) - М.: Изд. «Слово», 2010 г. - 696 с.

Размещено на Allbest.ru