Філософія як наука у "Феноменології духу" Ґ. Геґеля та право як об'єкт філософського дослідження

Размещено на http://www.allbest.ru/

Філософія як наука у "Феноменології духу" Ґ. Геґеля та право як об'єкт філософського дослідження

філософській концепція індивідуальний свідомість

У філософській концепції Ґ.В.Ф.Геґеля філософія є основною наукою, яка окрім інших об'єктів, досліджує правові питання, виступаючи при цьому філософською наукою про право. До сьогодні залишається актуальним питання про місце філософії та філософії права у системі знання. Про статус філософії як науки мислитель говорить у своїй роботі «Феноменологія духу». Ця робота має різні оцінки з точки зору її ролі у філософській системі Ґ.В.Ф.Геґеля, але однозначно вона є однією із найважливіших його робіт. Є припущення, що «Феноменологія духу» це перша частина філософської системи Ґ.В.Ф.Геґеля, другою повинна була стати «Наука логіки», а у роботі «Енциклопедія філософських наук» Ґ.В.Ф.Геґель представить свою систему, яка складається з логіки, філософії природи і філософії духу.

Філософській системі Ґ.В.Ф.Геґеля присвятили свої наукові роботи Т.Ойзерман, В.Нерсесянц, А.ҐЦербаков, Д.Шкаліков, В.Шинкарук, В.Короткіх, Ю.Селіванов, О.Сумін, С.Труфанов, І.Болдирєв, Д.Бабушкіна, А.С.Пашков, 3.Борисова, Д.Кірюхін, Е.Фегелін, А.Тімофєєв, Л.Суворов, М.Мітін, Р.Гайм та ін. Ane проблема філософії як науки та філософського вчення про право потребує більш детального дослідження. Саме цій проблематиці і призначена дана стаття.

Завдання, яке намагається вирішити філософ у роботі «Феноменологія духу» полягає у тому, щоб показати яким чином філософія є наукою. Робота «Феноменологія духу» присвячена розгляду становлення науки, знання, у ній показано як наука відноситься до знання, що є і дослідженням і перевіркою реальності пізнання. З цього приводу Ґ.В.Ф.Геґель зазначає, що його наміром було сприяти наближенню філософії до форми науки до тієї мети, досягнувши якої воно могла би відмовитися від свого імені любові до знання і бути дійсним знанням[5,с. 10]. Філософія розглядається мислителем як завершена система. Про роль і значення філософії свідчить його висловлювання про те, що у якомусь знанні і в якійсь науці вважається істинною за змістом, може бути гідним цього імені тільки тоді, коли воно породжене філософією; що інші науки скільки б вони не намагалися роздумувати, не звертаючись до філософії, без неї не можуть володіти ніжиттям, ні духом, ні істиною[5,с.41]. Безумовне знання, на думку Ґ.В.Ф.Геґеля, повинно отримати наукове виправдання, таким чином у «Феноменології духу» описане виникнення і розвиток знання.

У передмові до роботи «Феноменологія духу», Ґ.В.Ф.Геґель зазначає, що істинною формою, у якій існує істина, може бути лише її наукова система і його наміром було сприяти наближенню філософії до форми науки до тієї мети, досягнувши якої вона могла б відмовитися від свого імені любові до знання і бути дійсним знанням[5,с.10]. Крім того, філософія не повинна бути повчальною. Філософ зазначає, що у його час є поширеним уявлення про те, що абсолютне осягається не у понятті, а його необхідно відчувати або споглядати, тобто існує пріоритет чуттєвого способу пізнання над раціональним, і це, на його думку не є вірним. Методом «Феноменології духу» є розвиток свідомості.

Дух постійно знаходиться у процесі розвитку, так як і наука. Дух, що знає себе як розвиток духу, є наукою. Нове знання є ціле, яке повертається у себе і створює поняття цілого. Знання є дійсним, а викладене воно може бути як наука або система. Наука повинна бути загальнозрозумілою і тому вона повинна мати форму розсудку. Проблемою сучасної науки є формалізм, який буде наявним до тих пір, поки пізнання абсолютної дійсності не з'ясує себе у своїй власній природі. Абсолютне є певним результатом, лише наприкінці свого розвитку воно є істинним.

Ґ.В.Ф.Геґель розглядає субстанцію як суб'єкт, як рух самоствердження, з певним роздвоєнням, що поєднується в процесі рефлексії у себе в інобутті. І ця нова єдність як раз і становить істину. Субстанція як суб'єкт у розумінні філософа також свідчить про те, що всякий зміст є його власного рефлексією в себе. Людина у собі є зародком, який не є людиною для себе; для себе він є таким тільки розвинутим розумом, що перетворив себе в те, що він є у собі. Лише в цьому, на його думку, є дійсність розуму. Розум є цілеспрямованою діяльністю. Результат лише тому є тотожним початку, що початок є мета; або: дійсне тільки тому тотожне своєму поняттю, що безпосереднє в ньому самому має у якості мети замість або чисту дійсність[5,с.18-19].

Ґ.В.Ф.Геґель визначає специфіку філософського мислення. Змістом філософії є дійсне, наявне буття у своєму понятті. Істинної думки можна набути лише у роботі поняття. Все те, що в науці зветься істиною може так називатися лише якщо воно породжене філософією.

Абсолютне знання постає у цій роботі як вища форма розвитку абсолютного духу, якій є справжньою дійсністю. Сутність абсолютного духу є у процесі його самопізнання і таким чином, він сам є своєю метою, і сам себе здійснює у історичному процесі. Розвиток дійсності є формоутвореннями абсолютного духу. Дух первісно не є тотожним собі, він відкриває у собі дещо відмінне від себе, він роздвоюється на свідомість і предмет, але у процесі розвитку він долає цю роздвоєність і досягає тотожності.

Істина є у тому, що свідомість, пізнаючи предмет, порівнює відповідність свого знання про предмет з самим предметом. Свідомість, яка прагне абсолютного знання, повинна досягнути такого знання, у якому поняття і предмет співпадуть. Вихідним пунктом теорії пізнання виступає таким чином співвідношення свідомості і предмета, що є незалежним від неї. Відділення і порівняння явища предмета і його сутності відбувається на всіх етапах розвитку свідомості.

На етапі свідомості, предмет виступає як зовнішня даність і протистоїть людському «я». Тут розглядається чуттєва достовірність, сприйняття і розсудок. Процес пізнання починається з чуттєвої достовірності, але він виявляється абстракцією, що є позбавленою змісту. Сприймаюча свідомість визнає предмет суттєвим, існуючим сам по собі, а розсудок сприймає як зовнішнє, несуттєве. Розсудок, піднімається до внутрішньої сутності закону. На наступному етапі, що зветься самосвідомістю, предмет і свідомість є тотожними. Самосвідомістю свідомість стає тоді, коли осягає духовну природу предмета. При чому свідомість тоді стає предметом самосвідомості. На цьому етапі, самосвідомість ще протистоїть свідомості. Одиничне і загальне поєднуються, якщо одинична самосвідомість вступає у відносини з іншою самосвідомістю.

Свобода самосвідомості особи стає реальною лише за умови визнання нею свободи іншої особи. Ґ.В.Ф.Геґель використовує поняття «нещасної свідомості», що означає пошук свідомістю своєї незмінної сутності, яка завжди вислизає і не дозволяє відновити втрачену єдність. Свідомість перестає бути нещасною, коли вона усвідомлює, що світ існує у самій свідомості, коли знімається протилежність між самосвідомістю і дійсністю. Наступний етап розвитку свідомості розум. На цьому етапі знімається дуалізм суб'єктивного і об'єктивного, відбувається тотожність самосвідомості і предмета. На цьому етапі свідомість проявляє себе як розум, що спостерігає, у той час як самосвідомість розум, що діє. Щоб досягти абсолютного знання, розум проходить в індивідуальній свідомості вже пройдені людством етапи пізнання дійсності і розвитку. Це такі етапи: дух, релігія і абсолютне знання. Новий етап розвитку свідомості, який зветься у «Феноменології духу» дух, включає в себе істинний дух, моральність; відчужений від себе дух, освіченість; дух, що володіє достовірністю себе самого. Свідомість осягає дух і себе як вираження духовної реальності світу. Дух буде розвиватися Ґ.В.Ф.Геґелем у наступних роботах і у тому числі об'єктивний дух. Релігія виступає як явище абсолютного духу, в залежності від того, де цей дух розкривається як ціле, він проявляє себе у різних релігіях, коли абсолютний дух досягає форми суб'єкта, а відбувається це на ступені абсолютної релігії, він досягає свого змісту, але зміст тут є не у формі поняття, а у формі уявлення. І лише на наступному етапі, етапі абсолютного знання, дух виражає себе у формі понятійного мислення. У понятті зберігається увесь шлях, що є пройденим у процесі розвитку. Абсолютне знання являє собою дух, що у абсолютній формі виразив свій абсолютний зміст, цей дух і є наука. Але у подальших своїх роботах Ґ.В.Ф.Геґель буде розвивати і змінювати свої погляди.

Філософ у «Феноменології духу» часто критикує метод, що застосовують емпіричні науки, застосовує історію, заглиблюється у вивчення історії філософії. Людський дух розглядається у «Феноменології духу» у різних формах його діяльності, у ній описаний шлях, що проходить свідомість від нижчого до вищого ступеня. Р.Гайм приводить дуже влучне порівняння, коли говорить про «Феноменологію духу» Ґ.В.Ф.Геґеля, подібно до того, як фізіологія може представити історію розвитку насіння у плід, яйця у живу істоту, так феноменологія намагається викласти, в такому ж роді, історію розвитку природної, як би ембріональної свідомості до найвищої, зрілої точки свідомості[4,с.188]. Свідомість повинна пройти певний шлях, щоб осягнути сутність духу.

У цій своїй роботі мислитель висловлює думку, яка є основоположенням його абсолютного ідеалізму, про те, що буття є мислення, а мислення є буття. Поняття у нього виступає як форма розвинутого мислення, субстанція суб'єкт. Ґ.В.Ф.Геґель зазначає, що поняття є власна самість предмету, яка проявляється як його становлення, то це мислення не є суб'єкт, що покоїться та нерухомо несе акциденції, а є поняття, яке саме приводить себе у рух і приймає в себе назад свої визначення[5,с.37]. Реальність виступає у мислителя як відповідність наявного буття своєму поняттю.

Шлях свідомості індивіда розглядається Ґ.В.Ф.Гегелем у роботі як шлях від індивідуальної свідомості до загальної свідомості, трансформація свідомості у таку, що історично розвивається у самосвідомість. На своєму шляху, свідомість осягає єдність людського і божественного і отримує абсолютне знання. На думку Р.Гайма, у «Феноменології духу» Ґ.В.Ф.Геґеля, все, що є, є абсолютним, тому зображуватися може лише одна жива, гармонічна цілісність, тільки «дух» в його саморозкритті, що із самого себе виходить і в самого себе повертається. Немає іншого істинного пізнання, крім того, яке виходить з точки зору безумовного знання. Немає ніякої філософії раніше філософії. Всякий філософський доказ, якщо щось дійсно повинне бути доказане, повинне здійснитися в сфері безумовного знання[4,с.201].

На думку Т.Ойзермана, філософія Ґ.В.Ф.Геґеля є метафізикою суб'єктивності, але суб'єктивність тлумачиться не суб'єктивістські, оскільки мова йде не тільки про людський індивід, але і про єдність людського і божественного[7,с.268].

Щодо абсолютної суб'єктивності, то на думку Ґ.В.Ф.Геґеля, вона не має реальності сама у собі, оскільки для того, щоб бути реальністю, їй не вистачає об'єктивації, виходу в емпіричний світ, у сферу буття.

Розгляд чуттєвої сторони сприйняття дозволяє пізнати істину предметів. Свідомості протистоять предмети як дещо відмінне. На думку І.Раміеля, таке положення Ґ.В.Ф.Геґеля слід розуміти виходячи з того, що свідомість відповідно до різноманіття предметів має три ступеня. Предмет є або об'єкт, що протистоїть Я, або воно саме є Я, або дещо предметне, що теж належить Я. Це не ззовні взяті емпіричні визначення, а моменти свідомості. Воно є: 1)свідомість взагалі; 2)самосвідомість; 3)розум[2,с.21].

Дух виступає як розум, що усвідомив себе як світ, а світ як себе самого. Як зазначає Т.Ойзерман, дух як моральність, точніше як моральний світ, суттєво відрізняється від суб'єктивної моральності самосвідомості. Це об'єктивна моральність, втілена у сім'ї, у народі, в його неписаних звичаях. До цієї об'єктивної моральності Геґель відносить державу, маючи на увазі ідею держави, яка, за його вченням, об'єктивна, існує безвідносно до свідомості і самосвідомості індивідів.

Світ моральності Ґ.В.Ф.Геґель називає божественним світом, тобто божественне проявляє себе у світі, у суспільному житті. Але божественне у той же час відрізняється від людського, емпіричний світ, у якому діє людина, є сферою відчуження божественного, абсолютною ідеєю.

У своїй роботі «Феноменологія духу», Ґ.В.Ф.Геґель вже розглядає правові питання. На думку Т.Ойзермана, Гегель ще далекій від тих ідей, які будуть обґрунтовуватися у його «Філософії права». Право поки що визначається як система формалізму, необхідність якої обумовлена тим, що суспільство роздрібнене на абсолютну множинність індивідів атомів, кожен з яких є особа, абстрактна одинична особа, що протистоїть іншим особам. Tому і необхідні норми, що встановлюють формальну рівність між особами, які у дійсності не є рівними не тільки внаслідок своїх особистих якостей, але і як такі, що займають різне положення у суспільстві, а також в майновому відношенні[7,с.275-276].

Мораль виступає у «Феноменології духу» як дух, що поєднує розум та чуттєвість. Одночасно чуттєвість протилежна розуму. Розвитком такого протиріччя і є моральний світогляд. Протилежність добра і зла, за Ґ.В.Ф.Гегелем, є абсолютною і у той же час відносною. Совість на відміну від моральної свідомості, є впевненою і однозначною. Обов'язок як абстрактне поняття Ґ.В.Ф.Геґель протиставляє совісті, яка є визначеністю.

Мислення Ґ.В.Ф.Геґель визначає як об'єктивне. Добро і зло виходячи з таких позицій, існують незалежно одне від іншого, але оскільки вони є визначеннями мислення, тому вони є єдиними.

Відносно абсолютного знання, яке слід розуміти як абсолютну ідею, Ґ.В.Ф.Геґель зазначає, що коли дух досягає свого поняття, цього наявного буття, він повертається до себе. На думку Т.Ойзермана, рух від свідомості до абсолютного знання являє собою у викладенні Геґеля логічний саморозвиток поняття, яке тлумачиться онтологічно, тобто безвідносно до людського мислення і слововживання[7,с.285]. Дух, що виступає як самоусвідомлюючий є таким, що досяг свого повного розвитку, таким чином свій розвиток в історії повністю закінчено світовим духом.

Індивід має свої власні потреби, на задоволення яких він спрямовує свою діяльність. Щоб задовольнити свої потреби індивіду необхідно працювати. Своєю працею індивід задовольняє не тільки свої потреби, а і потреби інших, у той же час, завдяки праці інших, він теж може задовольнити свої потреби. Індивід своєю трудовою діяльністю включається до загального. Спосіб буття індивіда таким чином виступає як спосіб буття для другого і це знаходить своє відображення у вдачах і законах народу. Філософ зазначає, що закони виражають те, що є і що робить кожна окрема особа[5,с.208]. У «Феноменології духу» проблематика включення особливого до загального, бере свій початок з включення особи до трудової діяльності. У більш пізніх роботах акцент буде робитися на власності, як початковому моменті руху особливого до загального.

Р.Гайм, передбачає, що ступінь і хід розвитку індивідуальної свідомості і свідомості взагалі є в один і той же час і як епохи історії, і як розвиток всесвітнього духу, що відкриває себе у часі. Трансцендентальнопсихологічна історія свідомості, в сутності, тотожна з історією створення світу. Ціле людство повинне було в продовж тисячоліть пройти той же учбовий курс, ті ж уроки, які складають станції індивідуума і моменти свідомості, що розглядаються як такі[4,с.189-190].

Д.Лукач відзначав, що у «Феноменології духу» Ґ.В.Ф.Геґеля, поняття відчуження стає центральним, ведучим поняттям всієї діалектики^,с.532].

На думку К.Бакрадзе, своєрідність «Феноменології духу» є в тому, що в ній викладається теорія пізнання, історія пізнання людством дійсності у її логічній необхідності[3,с.65]. Т.Адорно зазначає, надаючи характеристику «Феноменології духу» Ґ.В.Ф.Геґеля, що його філософія є в іманентному змісті критична філософія[1,с.93].

На думку Р.Гайма, «Феноменологія духу» є робота в якій міститься повна філософська система Ґ.В.Ф.Геґеля і більш пізнє викладення системи у її цілісності є тільки розкриття і доповнення того, що міститься у феноменології[4,с.205].

Особливістю «Феноменології духу» є те, що загальне, яке у більш пізніх роботах у своєму вищому прояві розуміється як держава, у цій роботі ототожнюється з народом. В житті народу індивіди віднаходять себе у загальному. Ґ.В.Ф.Геґель зазначає, що розум є текуча загальна субстанція, незмінна проста річ, що розсипається на безліч абсолютно самостійних сутностей, подібно до світла у зірках, незчисленними для себе точками, що виблискують, які у своєму абсолютному для-себе-бутті розчинені у простій сам остійній субстанції не тільки у собі, але і для самих себе; вони усвідомлюють, що вони суть ці одиничні самостійні сутності завдяки тому, що вони жертвують своєю одиничністю, і ця загальна субстанція є їх душа і сутність, подібно до того, як це загальне у свою чергу є діяльність їх як окремих осіб або ними створений твір. У загальному дусі особа усвідомлює себе самостійною сутністю, але про інших вона знає, що вони теж усвідомлюють себе як самостійні сутності. З цього приводу Ґ.В.Ф.Геґель зазначає, що у вільного народу розум істинно перетворений у дійсність; розум є наявний живий дух, у якому індивід знаходить не тільки висловленим і наявним у якості речі своє визначення, тобто свою загальну і одиничну сутність, але він сам є ця сутність і він також досяг свого визначення. Мудрі люди старовини, тому, вирішили, що мудрість і доброчесність є у тому, щоб жити згідно вдачам свого народу[5,с.208-209]. Дух, оскільки він є безпосередня істина, є моральне життя народу; він індивід, який є деякий світ[5,с.257].

Дійсною моральністю, за Ґ.В.Ф.Геґелем, виступає життя вільного народу, і лише у пізнанні своєї сутності, а не у безпосередньому своєму бутті є істина моральності. Філософ наголошує про гносеологічний момент осягнення істинної моральності, який буде ним розвиватися у «Філософії права». Находження єдності самосвідомості і духу народу є щастям для людини. Самосвідомість стає доброчесністю коли вона стає здатною усвідомити іншу самосвідомість як себе, а от самосвідомість, що визнає лише дійсність одиничної свідомості, сприймає вдачі, закони, як дещо інше, зовнішнє, не сприйняте нею як своє. Філософ зазначає, що не якійсь визначений закон, про встановлення якого могла б іти мова, а безпосередня єдність одиничного серця із загальним є зведена до закону і та, що мусить володіти значимістю думка, що кожне серце повинне пізнати себе саме у тому, що є закон[5,с.2І8].

Метод, продемонстрований Ґ.В.Ф.Геґелем у «Феноменології духу» є рух, взятого в цілому феноменального досвіду. У своєму розвитку кожен його одиничний прояв знімається, втрачає свою відокремленість і стає моментом цілого. Відбувається діалектичний рух. У цій роботі не тільки показаний цей метод, але і пояснено як він діє. Закони, що існують, спрямовані на захист від закону одного індивіда у тому сенсі, що він захищає лише його власні інтереси без усвідомлення загального і може бути за своєю суттю свавіллям. Право, що виступає як закон, є проявом суб'єктивності, але такої суб'єктивності, що живе своїм життям, але усвідомлює загальне, відповідно і такий закон не сприймається нею як дещо, що їй протистоїть, а як усвідомлений і необхідний закон без якого не можливе нормальне існування. Вчення про онтологічні і гносеологічні засади права являє собою філософське вчення про право, яке є відмінним від юриспруденції, яка займається практичними питаннями правозастосування.

Список використаних джерел

філософія гегель моральність субстанція

1.Adomo, T.W. Drei StudienzuHegel /T.W.Adomo Frankfurt а/М, 1963. S.93.

2.Texte zu Hegels Phanomenologie. Hrsg. und erlatert von J.Ramiel / J.Ramiel // Hegel Studien. Bd.29. Bonn, 1994. S.21

3.Бакрадзе, К. Система и метод философии Гегеля [Текст] / К.Бакрадзе. Тбилиси, 1958.-346с.

4.Гайм Р. Гегель и его время [Текст] / РГайм. СПб.: Наука, 2006. 391с.

5.Гегель, Г.В.Ф. Феноменология духа. Философия истории [Текст] /Г.В.Ф.Гегель. М.: Эксмо, 2007. 880с.

6.Лукач, Г. Молодой Гегель [Текст] / Г. Лукач. М.: Мысль, 1987. 620с. 7,Ойзерман, Т.П. Кант и Гегель (опыт сравнительного исследования) [Текст] /

Т.И.Ойзерман. М.: «Кнон +» РООИ «Реабилитация», 2008. 520с.

8.Суворов, Л.H., Митин, М.Б. Философия Гегеля и современность [Текст] / Л.Н.Суворов, М.Б. Митин. М.: «Мысль», 1973. -431с.

9.Тимофеев, А.И. Исследование оснований бытия человека в классической немецкой философии. СПб.: С.-Петерб. гос. ун-т аэрокосм, приборостроения, 2000.-261с.

Ю.Фегелин, Э. О Гегеле (Исследование чародейства) [Текст] / Э.О.Фегелин // Логос.-Л,1991,-С.78-88.

П.Шинкарук, В.И. Логика, диалектика и теория познания Гегеля: проблема тождества логики, диалектики и теории познания в философии Гегеля [Текст] / В.И.Шинкарук. М.: Наука, 1964. 394с.

12.Шкаликов, Д.В. Ґ.В.Ф.Геґель о гражданском обществе [Текст] / Д.В.Шкаликов // Гражданское общество и региональное развитие. Томск, 1994. С.75-76.

Размещено на Allbest.ru