Філософсько-ідеологічні основи існування та виховання молоді в тоталітарному суспільстві (критичний аналіз)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Філософсько-ідеологічні основи існування та виховання молоді в тоталітарному суспільстві (критичний аналіз)

комсомол марксистський тоталітарний режим

Визначивши молодіжну політику як систему ідей, теоретичних положень та концепцій про місце та роль молоді в суспільстві; систему змістовних ліній практичної політичної діяльності молоді; як частину загальної політики держави, що стосується соціалізації молоді, виховання та відтворення трудових ресурсів, важливо проаналізувати особливості її реалізації в колишньому СРСР, які ще й досі нагадують про себе партійно-ідеологічним тиском на молодь, спробами маніпуляції її свідомістю і поведінкою, особливо в період виборчих кампаній.

Спосіб життя, організацію політичного управління суспільством в колишньому СРСР називають тоталітарним. Десятки й сотні праць відомих вчених, діячів культури та освіти присвячені розкриттю природи цього феномена, його виявів у різноманітних сферах суспільної життєдіяльності. Не є виключенням і молодіжна політика. Проаналізуємо її більш детально.

Особливості молодіжної політики окремого періоду значною мірою визначаються сутністю політичної системи та адаптацією її до потреб молоді. Від цього залежать вектори молодіжної ініціативи, ступінь її радикалізму та безкомпромісності; кількість молодіжних організацій та їх політизованість; поширення неформального руху та рівень девіацій в молодіжному середовищі.

Зокрема, заслуговують на аналіз такі важливі проблеми, як участь молоді в політичних подіях, політика правлячого тоталітарного режиму щодо неї, ставлення юнаків та дівчат до цього режиму, розвиток руху опору тощо. В радянській історіографії всі питання, пов'язані з молоддю, розглядалися надзвичайно упереджено й однобічно.

Молодь завжди відігравала важливу роль у житті суспільства, особливо на переломних етапах його розвитку. Цілком природно, що, здійснюючи «революцію зверху», правлячий режим прагнув залучити для досягнення своїх цілей молоде покоління. З цією метою більшовицька партія створила власну молодіжну спілку - комсомол, який став важливою складовою тоталітарного режиму. Нині діяльність цієї спілки важко оцінити однозначно. Поряд з вихованням та мобілізацією молоді на ті чи інші форми позитивної активності, вона спонукала їх до руйнівних справ, аморальної (з точки зору християнської етики) поведінки.

З перших днів існування спілки більшовицька партія надала комсомолу право на монополію в молодіжному русі, й одночасно придушувала усі спроби молоді об'єднатися поза його межами. Проте для того, щоб контролювати широкі верстви молоді, тоталітарному режимові було замало тільки ліквідувати інші об'єднання, що мали вплив на підростаюче покоління. Треба було завоювати авторитет серед юнаків і дівчат, залучити їх до комсомолу. Використовуючи можливості, які надала останньому правляча партія, комуністична спілка молоді доклала чимало зусиль, щоб показати себе захисником інтересів молодого покоління, організацією, яка ставить за мету задоволення його потреб. Але переважна більшість юнаків і дівчат вбачала в ЛКСМУ не більшовицьку спілку, а економічну чи культурно-просвітницьку організацію. Саме в цьому, а не в любові молоді до партії більшовиків та її режиму, полягала головна причина значного зростання лав комсомолу.

Залучивши до комуністичної спілки молоді сотні тисяч юнаків і дівчат, правлячий режим встановив над ними жорсткий контроль, фактично закабалив підростаюче покоління, намагався зробити з молодих людей слухняний інструмент для втілення в життя своїх цілей. Основним інструментом управління суспільним і політичним життям тоталітарної держави виступає ідеологія правлячої партії. В країнах з тоталітаризмом лівого спрямування, такою партією була комуністична, а переважаючою ідеологією - марксистсько-ленінська з провідним постулатом про необхідність її активного впровадження у свідомість мас. Сфера виховання та освіти молоді не стала виключенням, навпаки через неї найшвидше й найефективніше насаджували ці ідеї в свідомість молоді та й всього населення взагалі, адже молодь сьогодні - це суспільство завтра.

Місце й роль освіти як важливого ланцюга суспільного життя добре розуміли і теоретики, і практики соціалістичного будівництва, а тому й не дивно, що комуністична партія постійно приймала тези і програми комуністичного виховання молоді.

Одним із перших документів були матеріали з питань соціалістичного виховання молоді, основною ідеєю яких була теза про необхідність надання виховному процесу в середній та вищій школі соціалістичного за змістом та формою характеру. Першим із цих завдань було формування правильного співвідношення між колективом й особистістю, в якому первинне значення має колектив, а особистість діє лише як частка колективу. Свобода особистості тут отримала визначення дрібнобуржуазної та небезпечної утопії.

Другим завданням стало виховання любові до праці, яка представлялася як прояв трудового ентузіазму, участь в трудових змаганнях типу ударництва та бригадирства, розуміння того, що всі матеріальні та духовні блага є справою робітничого класу.

Далі було ставлення до батьківщини, яке визначили як складне почуття, що має своєю сутністю готовність власної жертви в ім'я її безпеки і працю для її всебічного зростання. Поряд із почуттям любові до батьківщини необхідно виховувати почуття любові та вшанування до країн соціалістичного вибору, а також неприйняття капіталістичного способу життя.

Також було сформульовано завдання формування у молоді дисципліни, яка розумілася як свідоме виконання своїх обов'язків з оволодіння основами наук та науковим світоглядом, основними носіями якого в історії стали Маркс, Енгельс, Ленін, Сталін[1].

Наявність масового суспільства, яке виступає однією з передумов його тоталітарності, призводить до необхідності харизматичного лідера або лідера, який згодом стає харизматичним. Зокрема К.Фрідріх та З.Бжезинський у праці «Тоталітарна диктатура та автократія» зазначали, що необхідною для тоталітаризму є наявність єдиної масової партії, яку, як правило, очолює одна людина і до складу якої входить відносно невелика частина населення; таку партію організовано за ієрархічним принципом, і вона або стоїть над бюрократичною державною організацією, або тісно з нею пов'язана[2]. Р.Арон у праці «Демократія та тоталітаризм» також писав про наявність монопольного права партії на політичну діяльність[3,с.230-231]. Таки форма побудови стосується і молодіжних організацій.

Останні потребують не лише усунення опору з боку населення, але й висловлення лояльності до режиму у формі активної підтримки, яка є подібною до поведінки членів масового суспільства. Таку підтримку громадяни мають висловлювати на мітингах, маніфестаціях, інших масових зібраннях. Все це має формувати ілюзію причетності особи до ширших суспільних процесів та ілюструє прагнення тоталітарного режиму мобілізувати маси на реалізацію поставлених ним завдань, зумовлене потребою використання рис маси та її атомізованих індивідів.

Тоталітаризм широко використовує такі форми виховання та впливу на молодь як вибори (які є формальними), урочисті збори, мітинги, паради (оскільки маніпулювати масою набагато легше через наявність спільного для неї настрою та зменшення схильності її членів критично сприймати інформацію)[4]. Тут важливу роль відіграє й патерналістська свідомість, для якої будь-яка влада є законною та виправданою, оскільки може гарантувати стабільність. (Наявність патерналістської свідомості також має суттєве значення у деяких авторитарних державах).

Саме для доведення своєї законності тоталітаризм використовує ідеологічні доктрини, які містять відповідні положення.

Засобом виховання та навчання молоді та легітимності режиму при тоталітаризмі виступає відповідна ідеологія. Тому наявність єдиної офіційної ідеології є визначальною рисою тоталітарного режиму щодо молодіжної політики. Ідеологію, настанови якої стосуються всіх сфер суспільства і якій притаманне неприйняття старих порядків та заклик будувати новий світ (за необхідності - й насильницьким шляхом), мають підтримувати всі громадяни, а особливо - молодь.

Імплементація такої ідеології в молодіжну політику, а також здійснення тотального контролю над суспільством є метою тоталітарної влади. Для цього тоталітаризм використовує ідеологічну пропаганду, індоктринацію та методи політичної соціалізації, коли індивіди опановують форми політичної поведінки, суспільні норми та цінності. І якщо для функціонування тоталітарного режиму суттєвою є дієвість тоталітарної пропаганди (в реальності - заміна пропаганди ідеологічною обробкою) для формування тотальної відданості, яка виступає психологічною основою тоталітарного панування. Також, якщо наголошувати на політизації суспільства (освіти тощо) при тоталітаризмі такі заходи спрямовуються на формування відповідного типу особистості, психологія якої і дозволяє тотальне домінування (як здійснення мети режиму).

Для виправдання масових репресій, а також жорстких методів управління і обмеження свободи особистості, використовується створення так званого образу ворога, у якості якого виступають адепти інших ідеологій.

Засобам масової інформації - ще одному із засобів виховання та пропаганди, часів культу особи і періоду застою, - притаманні, насамперед, політична нетерпимість, проповідь єдиної думки, відірваність від життя, спроби нав'язати всім «єдиновірне вчення», брехня і напівправда, догматизм мислення, наказний тон, відсутність критики самих основ суспільних вад. З цим тісно пов'язані постійне запізнення в інформуванні населення, неповнота і спотворення інформації, замовчування характерних особливостей життя людей за кордоном.

Ще однією з найважливіших тез тоталітарного суспільства у вихованні молоді є вчення про класову боротьбу, яке збудоване на марксистсько-ленінській філософії. Комуністи на основі вчення про природу і суспільство будують своє вчення про мораль. Мораль в тоталітарному суспільстві - це одна з форм ідеології і як вся ідеологія вона є надбудовою над виробничими відношеннями. Маркс вчить, що рушійними силами суспільства є не ідеї, не релігія й мораль, а засоби виробництва й виробничі відносини. І саме на цих відносинах творяться і розвиваються різні форми ідеології: релігія, наука, мораль і мистецтво. Ідеологія, розвиваючись на базі певних виробничих відношень, сама починає діяти на них. Комуністичні ідеї, говорячи словами К.Маркса, повинні перетворитися в «узи, з яких не можна вирватися, не розірвавши свого серця».

Основна мораль комунізму - це мораль пролетарська. Загальнолюдську мораль взагалі відкидають, кажучи що це обман, що це шахрайство, задурювання голів робітників і селян в інтересах буржуазії. В.Ленін на третьому з'їзді комсомолу очорнює таку мораль, яка все ж таки має в собі елементи християнства, намагається довести, що це мораль грабунку, насильства й крайнього егоїзму. Він також наголошує, що пануючий клас засобом ідеологічного тиску прагне узаконити існуючу нерівність і одночасно подати це як вираження істинної справедливості. Більше того, марксисти твердили, що в релігії закладений принцип ієрархічної залежності - підкорення нижчих класів вищими. Найвищими чеснотами простого народу проголошувалися такі якості як смирення, терпіння і лагідність.

У комуністичному вихованні моральності наголошувалося на формуванні ідейної серцевини особистості - громадських поглядів, переконань, почуттів, поведінки, єдності слова і діла. Сутність комуністичної ідейності відображено в моральних принципах будівника комунізму. Важливим елементом моральної культури будівничого комунізму є засвоєння азбуки моралі в ім'я величі і могутності Батьківщини, в ім'я справи комуністичної партії, ненавидіти зло, мерзенність, боротися за торжество добра. В.Сухомлинський азбуку моральної культури розкриває в таких правилах і нормах поведінки: 1)Ти живеш серед людей. Кожний твій вчинок, кожне бажання відбивається на людях, які тебе оточують. Є чітка межа між тим, що тобі хочеться, і тим, що можна. Перевіряй свої вчинки запитанням до самого себе: чи не чиниш ти зла, незручності чесним, хорошим людям? Роби все так, щоб хорошим людям було добре, а злим - нестерпно. 2) Ти користуєшся благами, створеними іншими людьми. Люди дають тобі щастя дитинства. Плати їм за це добром. 3)Всі блага і радощі життя створюються працею. Без праці не мислили чесне життя. Народ учить: хто не працює, той не їсть, назавжди запам'ятай цю заповідь, умій бути гнівним, нетерпимим, непримиренним до неробства, лінощів, недбайливості, пустопорожнього базікання. Ледар, дармоїд - ворог суспільства, твій особистий ідейний противник. Навчання - твоя перша праця. Ідучи до школи, ти йдеш на роботу. Працьовитість - твоя честь і доблесть. Своєю працьовитістю ти примножуєш честь сім'ї, роду і створюєш своє ім'я. Справжня людина створюється тільки працею. 4)Будь добрим і чуйним до людей. Допомагай слабким і беззахисним. Допомагай товаришеві у біді. Поважай і шануй матір і батька - вони дали тобі життя, вони виховують тебе, вони хочуть, щоб ти став чесним громадянином, людиною з добрим і непримиренним до зла серцем. Твоя любов до батьків - це твоя праця в ім'я того, щоб вони були раді за твою громадську красу, честь і гідність. У доброті й великодушності щодо чесних, добрих, безпорадних, беззахисних - не слабкість, а сила. Безсердечність породжує байдужість, байдужість породжує себелюбство, а себелюбство - джерело жорстокості. 5)Борись проти зла, обману, несправедливості. Будь непримиренним до того, хто прагне жити за рахунок інших людей, обкрадає суспільство. Найбільше зло - відступництво, зрада високих ідеалів[5,с.120].

На основі цих принципів моралі В.Сухомлинський намагається розкрити молоді суть найвищих моральних цінностей, як любов до Вітчизни, героїзм, стійкість.

Один з радянських дослідників, М.Задесенець пропонує виховувати у молоді патріотичні та інтернаціональні почуття. Прикладом такого виховання має бути життя і діяльність В.Леніна, видатних діячів Комуністичної партії Радянського Союзу і міжнародного комуністичного руху, на героїзмі і патріотизмі радянського народу треба виховувати у них любов до своєї соціалістичної Батьківщини, гордість за її успіхи, формувати у них готовність захищати її свободу і незалежність[5,с.120].

У тоталітарному вихованні одним із найголовніших завдань були проблеми виховання комуністичної волі, мужності і цілеспрямованості. При цьому зазначалося, що комуністичну волю, мужність і цілеспрямованість не можна виховати без спеціальних вправ у колективі. Колектив - це взаємовідносини людей, які будуються на нормах, прийнятих колективом. Це не є щось безлике і абстрактне, а яскравий вияв сил кожної особистості.

Комуністичне виховання наголошує на тому, що почуття колективізму зароджується ще у дитинстві, саме тоді діти відчувають задоволення від колективних ігор, спілкування з однолітками. Ці відчуття є ще не усвідомленими, стихійними і лише з віком приходить розуміння, що у колективі можна знайти захист, задоволення своїх потреб. Радянське виховання наголошує на тому, що колективізм є характерною особливістю комуністичних відносин, а також важливою рисою у всебічному розвитку людини. Колективізм порівнюється із комплексом засобів, що впливають на формування людської свідомості, поглядів, вчинків. Комуністичне виховання переконане, що від тих взаємовідносин, які панують між членами колективу, залежить взагалі розуміння і уявлення про добро і зло, справедливість, честь і гідність. Від гармонії стосунків у колективі залежить гармонія духовного життя людини, щаслива і повноцінна праця. К.Маркс писав, що «тільки в колективі можлива особиста свобода»[6,с.70]. Велику увагу тогочасні вихователі приділяють вивченню і дослідженню принципів розвитку колективу і колективних відносин. Того часу існувало переконання, що ідеал комуністичного виховання залежить від досконалої організації колективу. Згідно із В.Сухомлинським, один з глибоких коренів колективізму полягає в умінні розуміти і відчувати те, що кожний мій крок, кожний мій вчинок відгукується в душі іншої людини. Без цього розуміння і відчування немислимі нетерпимість, непримиренність до зла і мерзенностей[7,с.157].

Міцним є той колектив, де дружба наповнена високою комуністичною ідеєю, лише такий колектив називали морально-сильним. Він формується на основі суворої дисципліни де кожного формують у той спосіб, який спонукає до того, що можна робити, а чого не слід.

Наголошувалося, що важливим є насамперед постати перед думкою колективу, і лише тоді перед власною совістю. Дисципліна совісті - най- міцніша з усіх форм дисциплінованості - формується саме на основі того, що людина постійно відчуває себе осяяною яскравим світлом комуністичного ідеалу і бореться за його здійснення[7,с.165]. Колектив називають скарбницею традицій, сюди кожен вкладає свій дар. Ці традиції у колективній діяльності старший передає молодшому. Цими дарами називають ідейні переконання, трудовий досвід, творчі вміння. Саме через те, що колектив дає щось людині, морально виправданим було втручання колективу у життя цієї людини. Радянські педагоги зрозуміли, що примушувати вчитися старшокласників треба не прямолінійно, не посиленням засобів примусу і контролю, а різноманітними тонкими спонуканнями[7,с.165].

Лише тоді людина, що переступила поріг школи, буде під контролем і впливом керівної влади через знання і ідеали, що були їй прищеплені у цій школі. Один із ідеалів комуністичної влади - виховання борця- колективіста, борця за високі комуністичні ідеї. Благородство вчинків тогочасних вихованців мало виявляти себе у непримиренності до ворожої ідеології, аполітизму, байдужості. Отже, основна ціль суспільства бачилась у максимальному задоволенні зростаючих матеріальних і духовних потреб радянського народу. Така ціль могла бути реалізована завдяки колективним формам праці, навчання й організації відпочинку. В комуністичному суспільстві взагалі не існує приватної власності, окремих предметів повсякденного вжитку та знарядь праці. Комуна повинна утримувати кожного і кожному повинна подати працю. Після революції школу починають називати трудовою і вводиться новий метод, що називають трудовим. Тут існує суворий обов'язок працювати. Юнакам і дівчатам ще у шкільні роки прищеплювалася готовність до фізичної праці. Кожне трудове завдання, яким би воно буденним не було, має реалізовуватися. Комуна переконує, що у кожній трудовій діяльності можливий розумовий розвиток і духовний зріст. Існувало також переконання, що суспільство, яке побудоване на експлуатації, отуплює людину, прирікаючи її на жалюгідне існування, і лише соціалістичне суспільство робить усе для того, щоб максимально збагатити фізичну працю духовним виміром. Саме тому організовуються гуртки, що працюють при школі, а потім відбувався перехід молоді до праці у колгоспні ферми і майстерні. Зрештою, серед молоді існувало переконання в тому, що фізична праця є основою інтелектуального розвитку і високою моральною якістю. Комуністичне виробництво - це кооперативна діяльність і тут, зрештою, немає розрізнення між фізичною і розумовою працею.

Вся комуністична поведінка, моральність і виховання мали інші лінії розвитку, зовсім нові форми і термінологію. Лінія поділу між «добрим» і «поганим» мала проходити абсолютно новими місцями, оскільки християнська етика не цікавилася питаннями праці і трудової чесності. В комунізмі праця вважалася справою честі, доблесті і геройства. Праця була не тільки категорією економічною, але і категорією моральною[8,с.213]. Тому у тоталітарному вихованні найперше місце займають ідеї трудового виховання як найважливіший фактор розвитку особистості, а також виправлення негативних взірців поведінки. Варто згадати про виховну роль партії та організацію трудового виховання у колоніях. Тут чітко встановлювалися норми виробітку і якості продукції, а також перевищення планового виробітку. У колоніях працювали без заробітної платні, або існувала думка, що платня псує і розколює моральний добробут. Так звана навчальна праця повинна виходити з уявлень про цінності, які ця праця може створити.

Ф.Енгельс розглядає працю як головний зміст і сенс життя, вбачаючи потребу працювати основним завданням всієї системи комуністичного виховання, оцінює працю, як результат складних і нелегких розумових і фізичних операцій. «Праця стає великим вихователем, коли вона входить у духовне життя наших вихованців, - стверджував Сухомлинський, - дає радість дружби і товариства, розвиває допитливість, народжує велику радість подолання труднощів, відкриває все нову і нову красу в навколишньому світі, збуджує перше громадянське почуття - почуття творця матеріальних благ, без яких неможливе життя людини»[9,с.202].

Щоб розвинути комуністичний ідеал у молодого покоління, дуже важливо показати єдність особистої долі і долі людства. Розповідаючи молоді про життя, працю і боротьбу В.Леніна, вихователі, вчителі, педагоги повинні відкрити перед кожною дитиною красу моральної доблесті, утвердити вірність комуністичним переконанням, щоб вже учні 1-4 класів почували себе живою, творчою часткою вічного і неминущого - трудового народу. Одне з найважливіших завдань освіти - виховання почуття любові до комуністичної партії, вірності її ідеалам, готовності боротися за ідеї комунізму. Слово «комуніст» діти чують дуже часто. Потрібно прагнути, щоб у їхній свідомості це слово і поняття зливалося із найбільш яскравими, найбільш благородними образами борців за звільнення народу від визискувачів, за побудову соціалізму, за перемогу над фашизмом, за комуністичне перетворення суспільства. В результаті виховної роботи діти, будучи спадкоємцями комуністичних ідеалів своїх дідів і батьків, пишалися їх минулим, були правдивими господарями своєї країни, борцями за побудову і утвердження комунізму. Досягнення цього виховного завдання було можливе насамперед, у бесідах про комуністів. Діти переконувалися в тому, що комуністична партія - це еліта народу, його найкращі сини і дочки. Проводилися зустрічі дітей з комуністами. Розповіді комуністів про своє життя і боротьбу були для дітей часткою історії не лише комуністичної партії, а взагалі головними набутками вітчизняної історії.

Комуністичне виховання не може розніжувати і розслаблювати громадянина тоталітарного суспільства. Навпаки, воно повинно загартовувати людину фізично і духовно. Повинно вчити не тільки любити, але і ненавидіти, учити бути не тільки чуйним, але і нещадним. Не тільки створювати та милуватися красою, але і стріляти у ворога, що зазіхне на волю і незалежність Батьківщини. По-справжньому ненавидіти ворога і бути нещадним з ним може тільки людина великої духовної шляхетності, твердих атеїстично-комуністичних переконань.

Ще одним важливим виховним завданням як навчальних закладів, так і молодіжних організацій, є формування духовної готовності до ідейної боротьби за справу комуністичної партії. У цій боротьбі найголовніше - почуття класового братерства, почуття ідейної єдності зі своїми однодумцями по боротьбі. Дружба, товариство, братерство - святі закони комуністичної моралі утверджуються в юних серцях не для чогось абстрактного, але для того, щоб у будь-яку хвилину людина людині приходила на допомогу. Мова йде про допомогу знов-таки не якійсь абстрактній людині, а своєму співвітчизнику і соратнику по партії.

Ідеологія тоталітарного суспільства не тільки сповіщає про завершення доби приватного багатства і приватної власності у виробництві цінностей, але й оголошує про інший спосіб життя, що базуватиметься на кооперації та соціальній солідарності. Загалом комунізм характеризують його ключові слова «рівність» і «братерство». На перший погляд, задекларовані принципи про всезагальне добро, рівноправність та єдність є близькими до християнських принципів: любові, добра, милосердя. Однак, практична реалізація цих лозунгів, відбувалася з використанням специфічних комуністичних поглядів на мораль та її головні норми «добра» і «зла».

Комуністична мораль - це те, що служить руйнуванню старого експлуататорського суспільства і об'єднанню всіх «трудящих» навколо пролетаріату, що мало би створити нове суспільство - суспільство комуністичне. Це мораль, що служить боротьбі, яка об'єднує «трудящих» проти всякої експлуатації, проти всякої дрібної власності, бо дрібна власність дає в руки однієї людини те, що створене працею всього суспільства. Отже, моральним є все, що в інтересах пролетаріату. З цього виходить, що коли вбивство, шахрайство, підступ, доноси в конкретних випадках будуть корисні пролетаріату, то їх треба оцінювати як морально добрі вчинки. Особистість лише член колективу і її приватні інтереси мусять беззастережно підкорюватись інтересам колективу.

Основне завдання радянської школи, піонерської та комсомольської організацій полягало в тому, щоб підготувати борців за комунізм. Інакше кажучи, виховати молодь як покірне знаряддя в руках комуністичної партії. Щоб молоде покоління дивилося на відступ від норм комуністичної моралі як на тяжкий злочин. Найважливіше місце в моральному кодексі будівника комунізму займає принцип відданості справі комунізму. Принцип колективізму і принцип відданості справі комунізму неможливо розмежовувати. З одного боку, боротьба за укріплення і завершення комунізму нерозривно пов'язана із перемогою колективізму. З іншого - в колективі і через колектив здійснюються ті великі перетворення в суспільстві, без яких неможливо побудувати комунізм.

Для побудови комунізму в радянському вихованні ставилося два завдання. Перше - це величезна творча марксистська робота щодо визначення і розв'язання усіх питань теорії комуністичного виховання та комуністичної поведінки. Для тоталітарного суспільства потрібна не проста номенклатура моральних норм, а струнка і практично здійснена цільна моральна система, подана, з одного боку, у найсерйозніших філософських розробках і, з другого -в системі суспільних етичних традицій. Своєю цільністю, ясністю, переконливістю і привабливістю для широких мас, своєю відповідністю до живих потреб життя і розвитку, така система етики повинна лишити далеко за собою абсолютно всі моральні кодекси, які коли-небудь існували в історії. Ця ідейна цільність комуністичної етики мала б полегшити і прискорити перемогу над пережитками капіталізму.

Друге завдання полягало у зруйнуванні цих пережитків капіталізму. Етична система капіталізму виросла на релігійному ґрунті. Комуністичне вчення говорить, що це є найстрашніша купа пережитків, бо це і є мораль класового суспільства. Моральна система була необхідна для того, щоб класове придушення могло існувати з «чистою совістю» і найбільшими успіхами.

Таким чином, молодіжні організації, мережа навчальних закладів, як засобів трансляції виховних ідей є породженням і продовженням системи з її надмірною централізацією, безумовним підпорядкуванням центру, командними методами керівництва, придушенням навіть найменшого інакомислення та ініціативи, догматизмом і прислужництвом. Однопартійна система, жорстке планування в економіці, відсутність матеріальної зацікавленості у якісній праці, канонізація єдиної ідеології з її міфами і стереотипами, відірваність від реальності, постійні пошуки ворога, наліплювання ярликів - усе це є філософсько-ідеологічними основами існування та виховання молоді в тоталітарному суспільстві.

Список використаних джерел

1.Докашенко Г.П. Ідеологізація освіти як засіб контролю тоталітарної держави (на матеріалах болгарської школи кінця 40-х початку 50-х років ХХ століття) // Наукові праці. - Том 104. - Випуск 91. - С.137-142.

2.Friedrich, C.J. and Brzezinsky, Z.K. (1962). Totalitarian Dictatorship and Autocracy. New York: Frederick A. Praeger, Inc., Publisher. Pages 10-11.

3.Арон Р. Демократия и тоталитаризм. - М.: Текст, 1993.

4.Чабанна М. Авторитаризм і тоталітаризм. Уявна подібність та сутнісна різниця // Політичний менеджмент №1 (серпень 2003). - С.16-19.

5.Сухомлинський В. Вибрані твори. - К., 1976. - Т.1.

6.Маркс К. і Енгельс Ф. Твори. T.3.

7.Сухомлинський В. Вибрані твори. - К., 1976. -Т.1.

8.Макаренко А. Про комуністичне виховання. - К., 1982.

9.Сухомлинський В. Серце отдаю детям. - К., 1985.

Размещено на Allbest.ru