Філософські концепції суспільного статусу жінки в західній політичній культурі: від античності до марксизму

Размещено на http://www.allbest.ru/

Філософські концепції суспільного статусу жінки в західній політичній культурі: від античності до марксизму

Ворчакова І.Є.

Сформувати повноцінну картину сучасного становища жінок у суспільстві можливо за допомогою порівняльної ретроспективи. Ідейно- філософські погляди на соціостатеві відносини прямим чином впливають на формування сучасних тендерних та феміністичних ідеологій.

Нерівність статей, другорядність жінки по відношенню до чоловіка у суспільстві (визнання тільки її репродуктивної та господарської функції), принизливе позиціювання ролі жінки в громадсько-політичному житті, в більшості випадків чітко прослідковується в працях стародавніх мислителів. Хоча деякі науковці, такі як Ю. Івченко[16], К. Левченко[22], О. Кулачек[19], філософів Платона та Піфагора називають першими в історії феміністами. Але існують інші дослідники, такі як О. Вегнер[8], С. Айвазова[1], які підкреслюють суперечливість ставлення Платона та Піфагора до жінки. Так, О. Вегнер у праці «Фемінізм як джерело тендерної політики» зазначає, що Платон, з одного боку, вважав жінку нижчою істотою (навіть стверджував, що якщо чоловік був трусом та нечесною людиною, то після смерті його душа переходила до жінки), з іншого боку - у трактаті «Держава» він серед інших ідей висловлював ідею про соціальну та політичну рівність обох статей[8,с.636]: «Однакові природні властивості зустрічаються у живих істот обох статей, і за своєю природою як жінки, так і чоловіки можуть брати участь у всіх справах»[11,с. 13]. Погляди Піфагора на соціальний статус жінки теж можна назвати амбівалентними. З одного боку, дослідниця О.Кулачек, цитуючи, доводить його егалітаристські погляди: «Жінки як стать, - твердив Піфагор, - за самою природою своєю схильні до благочестя». Тому в товариство, - продовжує дослідниця, - яке заснував Піфагор, чоловіків і жінок приймали нарівні; власність була спільна і спосіб життя теж у всіх однаковий[ 19,с. 14]. В свою чергу російський науковець С. Айвазова заперечує феміністичні позиції Піфагора, наводячи, в своїй роботі, вислів самого філософа: «Існує позитивний принцип, який створив порядок, світло, чоловіка, і негативний принцип, який створив хаос, сутінки і жінку»[1,с.154].

Негативне ставлення до жінки простежується і в думках Сократа та Демосфена. Три речі можна вважати щастям, - стверджував старогрецький філософ Сократ, - те, що ти людина, а не дика тварина, що ти грек, а не варвар, що ти чоловік, а не жінка[22,с.34]. Відомий афінський оратор Демосфен так висловлював традиційний погляд на стосунки статей: «коханок ми тримаємо заради задоволення, наложниць для щоденної турботи про нас, а дружин - щоб вони виношували нам законних дітей і були вірними охоронцями наших домашніх вогниш>[7,с.27].

Tаким чином, різні мислителі виявляються єдиними у відокремленні зі сфери «політики» жінок. Відмінність між соціальними статями і сексуальними відносинами розглядається переважно як маргінальна або зовнішня до об'єкта політичного дослідження проблема. За жінками закріплювалася роль берегині приватних основ політичного життя чоловіків; жінка символізує приватні домашні, сімейні відносини, стабільність, на якій будується «поліс» у Арістотеля[20,с.79]. Тут автор статті хоче зробити одну ремарку, що на відміну від соціальних тендерних позицій вищезгаданих давньогрецьких філософів, відповідні погляди давньокитайських мислителів були ще більш принизливими по відношенню до жінки. Наприклад, Конфуцій, в книзі «Бесіди та судження» доволі образливо, для жіночої статі, писав : «У звичайної жінки розуму стільки, скільки у курки, а у незвичайної - скільки у двох»[ 15,с.44].

Західне християнство розвивалось найбільше під впливом гностичних уявлень про шлюб і стосунки статей Августина Блаженного. Філософ називал жінку знівеченим чоловіком і звинувачував її в гріхопадінні людей[17,с,95]. У середньовічній християнській філософії Ф. Аквінський продовжує традиції Св. Августина і Ф. Олександрійського, які протиставляли форму і матерію, душу та тіло, раціональність та емоційність, маскулінність та фемінність. Ф. Аквінський проголошує, що жінка - «це невдало зліплений чоловік», «випадкова істота»[16,с.111].

Сьогодні більшість науковців (наприклад, В. Успенська[27], О. Вороніна[10], С. Павличко[24], А. Фурман, Т. Надвична[29]) вважають, що зародження феміністичних ідей відноситься до епохи Відродження з її культом людини. Саме тоді з'явилися перші трактати Крістини де Пізан і Корнеліуса Агріпи, в яких відкрито говорилося про придушення особистості жінки і несправедливе ставлення до неї суспільства[ 13,с.466].

Крістина де Пізан сформулювала одну з основних вимог фемінізму наступних століть : жінки повинні бути допущені до серйозної освіти. Фактично, вона була однією з небагатьох феміністок досучасної (дофеміністичної?) епохи, тому що її твори і ідеї про відносини статей зробили великий вклад в розвиток феміністичної свідомості майбутнього. Захищаючи жінок від несправедливих нападів літераторів, вона склала перелік досягнень жінок, взявши історії з міфології, і написала «Книгу о граде женском» (1405). Ця перша профеміністська книга була написана в період підйому гуманізму[27,с.81].

Інший, згадуваний вище філософ, відомий представник «окультної філософії» Відродження Корнеліус Агріпа (1468-1535) написав трактат «О благородстве и преимуществе женского пола» (1529), де доводив, що жінка за своїми духовними характеристиками стоїть значно вище чоловіка[7,с.39-40].

Впевнений прихильник жіночої рівноправності П. де ля Барр в ессе «Про рівність обох статей» запевняв, що нерівність статей є результатом підкорення жінки грубій чоловічій силі, а зовсім не припис природи. Просвітники в цілому розділяли цей підхід: Вольтер викривав несправедливість жіночої долі; Дідро припускав, що принижене існування жінки є наслідком певних громадянських законів та звичаїв; Монтеск'є вважав, що жінка може і повинна брати участь в суспільному житті; Гельвецій доводив, що громадянська «непросвіченість» жінки викликана недоліками її виховання, а той зовсім відсутністю такого, тощо[1,с.155-156].

В епоху Відродження слід відзначити ставлення до міжстатевих стосунків утопістів Т. Mopa і Т. Кампанелла.

Т. Мор у своїй ідеальній державі не ділив заняття на «чоловічі» та «жіночі». Жінки можуть займатися наукою, мистецтвом, суспільною та релігійною діяльністю (як священики), служити в армії (щоправда тільки разом з чоловіком). На вищих посадах можуть перебувати і чоловіки, і жінки. Т. Мор розглядав проблеми, які й сьогодні не втратили своєї актуальності: рівність статей, рівність здібностей чоловіків та жінок, а також лідерські здатності, проблеми тендерних відносин. Т. Кампанелла у «Місті сонця» змалював ідеальне місце, в якому освіта чоловіків та жінок не відрізняється, не відрізняється й їхній одяг. Однак заняття в них дещо різні: чоловіки займаються важливою фізичною роботою, а жінки народжують дітей. Але сім'ї немає. Т. Кампанелла висловив ідею про рівності здібностей статей, вказав на вплив подібності в одягу, на подібність характеристик особистості та поведінки та жорстко регламентував тендерні ролі[8,с.637].

Концепції пізнання, які безпосередньо впливали на статус жінки у суспільстві, були розвинуті в ліберальних ідеях філософів Нового часу.

Для французького просвітителя і демократа Ж.-Ж. Руссо, в уявленні якого природа є дійсною цінністю, жінка, що тотожна природі, все ж виявляється нижчою істотою порівняно з чоловіком. Тому що, на думку Руссо, тільки чоловік, який не має настільки тісного зв'язку з природою, завдяки своєму розуму здійснює інтелектуальних шлях підсилення в собі істинної людської природи, що тільки і робить його дійсно моральною істотою[16,с.112].

Думки Ж.-Ж. Руссо, людини, що великою мірою посприяла Французькій революції, про освіту, яка потрібна жінкам, були як надзвичайно впливові, так і страшенно реакційні: «Вся жіноча освіта має бути спрямована на чоловіка. Догоджати чоловікам, бути їм корисними, заслужити їх кохання і повагу, виховувати їх в юному віці, дбати про них уже в зрілому, ставати в пригоді доброю порадою, робити їхнє життя приємним і щасливим - ось споконвічні обов'язки жінки і те, чого її треба навчати з дитинства»[23,с.126].

Активні теоретичні дискусії з Ж.-Ж. Pycco провадила М. У олстоункрафт - авторка книги «На захист прав жінок» (1792), виданої одночасно в Англії і СІЛА. Ця праця має засадниче значення у серії феміністської публіцистики кінця XVIII ст. У ній авторка докладно описала стан неуцтва і рабської покірності, на який через соціальні забобони і систему виховання були приречені жінки; проаналізувала «чесноти жіночого характеру», підкресливши, що вони є результатом чоловічого погляду на жінок. Ж.-Ж. Pycco вона критикувала за погляди на виховання, особливо на те, що він вважав, що жінка ніколи не спроможна відчути себе незалежною, що нею треба керувати[22,с.36].

Відома українська дослідниця Т. Журженко висловила думку про те, що сучасний фемінізм до сих пір стикається з тим, що було названо в літературі «дилемою Мері Уолстонкрафт»: ліберальною вимогою гендерно-нейтрального суспільства і рівних прав, з одного боку, і врахування специфічно жіночих інтересів і вимог, які протирічать ліберальному універсалізму - з іншого[14,с.73-74].

Прихильником політичної рівноправності жінок був французький філософ і політичний ідеолог епохи Великої французькою революції Жде Кондорсе. Він виходив з того, що жінки, так само як і чоловіки, обдаровані розумом і моральними ідеями, тож повинні мати ті ж права, що і чоловіки. Він вимагав для них активного і пасивного виборчого права. У 1790 р. де Кондорсе опублікував статті «Про даруванням жінкам громадянських прав». На його думку, проголошений революцією принцип рівності було розтоптано, оскільки половину роду людського було позбавлено права на участь у законодавстві: «Або взагалі не існує уроджених людських прав, або кожна людина незалежно від статі, релігії, раси, має однакові права>>[6,с.72].

Інший прогресивний мислитель того часу, пруський письменник Теодор Готтліб фон Гіппель, опублікував у 1792 р. книгу «Про поліпшення статусу жінок», що поклала початок дебатам про права жінок у Німеччині. У ній автор закликав до рівноправ'я жінок у політиці, освіті, професійній діяльності. Від участі жінок у державному управлінні Гіппель очікував на великі результати, вважаючи, що « в цьому випадку було б менше тиранів і марнотратства сил підданих»[4,с.35].

Видатний англійський вчений XIX ст. Дж. С. Мілль у своєму ессе «Про підкорення жінок» обґрунтував своє переконання в тому, що «протягом усіх прогресивних періодів в історії людства становище жінок змінювалося в бік наближення до рівності з чоловіками»[3,с.70]. Але найголовніші слова Дж. Мілля, які часто цитують сучасні гендерологи, наступні : «Звеличення або приниження жінок можна розглядати як найкращий тест і найточнішу міру цивілізованості народу чи епохи... Моральне відродження людства насправді розпочнеться лише тоді, коли найфундаментальніші соціальні відносини регулюватимуться законом однакової справедливості і коли людські істини навчаться культивувати найміцнішу солідарність рівноправних освічених громадян[25,с.13].

Фрейд вважав, що різниця між статями має природну зумовленість, і виступив проти Дж. Мілля[24,с.162].

Тема соціальної взаємозалежності статей підіймається і у німецькій класичній філософії, яку презентують І.Кант, Г. Гегель, Ф. Ніцше, А. Шопенгауер та інші.

У І. Канта є роздуми спеціально присвячені питанню визначення, різниці, порівняння чоловічого та жіночого «характеру». За І. Кантом, природа у відповідності зі своїми цілями чітко розподілила якості духовного устрою між статями, ні один з яких не має переваг над іншим, і єдине, що вимагається від людини в цьому сенсі, - точно відповідати в поведінці своєму природному призначенню. Філософ приписує чоловікові такий набір природних якостей: благородність, глибокомислення, здатність до подолання труднощів, принциповість, працелюбство, абстрактне мислення. Що стосується жінки, то в ній в ідеалі закладено наступне: краса, чуттєвість, сором'язливість, добросердечність, співчуття, доброзичливість, приємність, прихильність тощо. Вона явно програє чоловікові в якостях розуму, зате безперечно виграє в сфері почуттів. 11. Кант пише про взаємодоповнюючі цінності кожної статі[5,с.168].

Так, як і І. Кант, Г. Гегель виводив жінок і пов'язані з ними форми буття та свідомості за сфери громадянського суспільства і моралі. Розглядаючи сім'ю у «Фемінології духу», він визначив її як нижчу стадію громадянського суспільства, оскільки відносини у сім'ї формуються між родичами по крові, а не між громадянами. За Г. Гегелем, це - «нижчий світ». І саме тому, що жінки не визнавалися громадянами, це - світ жінок. Як у І. Гегеля, так і у Ж.-Ж. Руссо, підхід до розуміння фемінності має подвійний зміст. З одного боку, це - раціоналізація вилучення жінок і жіночого з соціокультурної сфери. Основою їх розвитку є почуття, а не розуміння універсальності, тому фемінне відповідно до Г. Гегеля, є загрозою громадянському суспільству. З іншого боку, існування та функціонування нижчого жіночого світу - важлива складова громадянського суспільства, оскільки цей світ дозволяє чоловікам розвиватися як самосвідомим етичним істотам. В результаті такої подвійності формується ідея про пригнічення фемінного і відсторонення його у приватну (нижчу) сферу [ 16,с. 112].

А. Шопенгауер, Ф. Ніцше, О. Вейнінгер стверджували, що природа обдарувала жінку лише нещирістю, брехливістю, схильністю до зрад, невдячністю. «...Жінка за своєю вдачею приречена на покірність, їй потрібен пан... найяскравіші представники цієї статі ніколи не виробляли... нічого дійсно великого і самобутнього». Ці слова А. Шопенгауера відображали епоху чоловічого права, тиранії, а також і індивідуальні особливості автора. Ф. Ніцше також принижував жінок, ні бачив в них ні таланту, ні розуму. «Чоловіки повинні дивитись на жінку, як на предмет володіння, як на власність, яку треба забирати». І далі: «Бажання емансипувати йде від впливу «тупоголових» ... вчених віслюків чоловічої статі»[15,с.57].

Філософська думка про рівноправність жінок і чоловіків представлена в працях соціалістів-утопістів А. Сен-Сімона та ПІ. Фур'є. Один з них, соціальний філософ ПІарль Фур'є в своїй праці «Теорія чотирьох рухів», який з'явився як результат роздумів автора над подіями Великої французької революції, писав: «Розширення прав жінок є головний принцип соціального прогресу». Інший великий утопіст Анрі де Сен-Сімон, вмираючи, залишив у спадок своїм учням загадкову думку: «Чоловік і жінка - ось повноцінний соціальний індивід». Обидва вони розробляли ідеальні проекти гармонійного, щасливо і справедливо влаштованого соціального життя, основою якого, за їх задумкою, повинна була стати тендерна рівність[ 12,с.29].

Феміністи марксистсько-соціалістичної орієнтації вважали класове суспільство головним винуватцем пригнічення жінки. У витоків цієї теорії ще у другій половині XIX століття стояли теоретики історичного матеріалізму К. Маркс, Ф. Енгельс, В. Ленін. Як оцінює класик фемінізму Сімона де Бовуар у своїй праці «Друга стать»[2], «теорія історичного матеріалізму відкрила дуже важливі істини. Людство - це не тваринний вид, а історична реальність. Воно не пасивно терпить присутність природи, а бере на себе відповідальність за неї. Це сприйняття природи здійснюється не як суб'єктивна операція, а об'єктивно - в практиці»[ЗО,с.27].

У передмові до вищеобговорюваної праці, В. Агеєва робить акцент на тому, що в класичній роботі Ф. Енгельса «походження сім'ї, приватної власності і держави» мова йде не про цілісну людину з усією багатогранністю її почуттів, бажань і поглядів, а лише про одну абстрактну іпостась - homo economicus. Соціалістичне суспільство, всупереч прогнозу Ф. Енгельса, не знищило сім'ю і не звільнило жінку, бо справа не лише у зміні виробничих відносин. У патріархальному суспільстві чоловіки трактують її як іншу, як проміжну опосередковану ланку між мертвою природою, що її підкорює, самостверджуючись, чоловік, - і вищою духовною сутністю, носіями якої представники «сильної» статі визнають лише себе. Саме в переході від матріархату до патріархату Ф. Енгельс вбачав «велику історичну поразку жіночої статі»[2,с.7,8]. Він це пов'язує з преворотом від гуртових форм статевого життя до статевого альянсу, парування і, врешті, моногамії. В основі моногамії лежить приватна власніть, її перемога над природним первісним колективізмом. Феміністка С. Павличко вважає, Ф. Енгельс лише вікторіанець, який вважає, що жінка завойовує своє право через фрігідність, відмову від статевого життя. Жінці відмовляється в статевій насолоді[24,с.163].

Ф. Енгельс дуже чітко показав, чому і як саме розвиток приватновласницьких відносин призвів до поневолення і дискримінації жінки в суспільстві та сім'ї і яку дійсно роль зіграли в цьому процесі чоловіки[9,с.44].

У праці «Німецька ідеологія» К. Маркс визначив ідеологію як хибну свідомість стосовно матеріальної реальності. Якщо змінити реальність, наприклад, закріпити і ній нове, незалежне економічне та правове становище жінки, то зміниться ідеологія. Ane ідеологія, як переконує практика, виявляє значну автономність свого існування щодо економічних систем суспільства. Марксистську феміністичну стратегію можна сформулювати так : визначити вплив і дію статевих відносин скрізь, де їх можна виокремити та пов'язати із процесом виробництва[21,с.65]. Класична стратифікаційна теорія К. Маркса виключала зі сфери уваги тендерні аспекти стратифікації, не розглядаючи можливості заняття жінкою визначеної соціальної позиції, оскільки соціальний статус жінки розглядався як залежний від класової позиції її чоловіка та батька[26,с.152].

Погляди К. Маркса та Ф. Енгельса отримали подальший розвиток в працях відомого німецького марксиста Августа Бебеля. Як і Ф. Енгельс, А. Бебель вірив, що повна емансипація жінок можлива тільки при соціалізмові.

Він стверджував, класові протиріччя між жінками дещо згладжуються, дякуючи тому, що у всіх жінок є певні спільні інтереси.

Але головним А. Бебель вважав беззастережну класову боротьбу. Союзи між жінками з буржуазного і пролетарського середовища для досягнення конкретних цілей в межах існуючого соціального порядку повинні бути підкорені вищій меті - обов'язку жінок-пролетарок приєднатися до чоловіків свого класу для перетворення капіталістичного суспільства в соціалістичне[28,с.153].

«Жіноче питання, - говорить А. Бебель, - є для нас лише однією стороною соціального питання...; тому він може знайти своє заключне рішення лише зі знищенням суспільних протилежностей і знищенням зла, що витікає з них». Це одне з основних положень, яке визначило ставлення соціал-демократії до боротьби жінок за свою емансипацію. Цим положенням А. Бебель розгромив ілюзії феміністок, які розраховували відвоювати собі рівні права та привілегії з чоловіками, не порушуючи основ сучасного класового суспільства[18,с.121].

Роль, яку відводять жінці філософи у своїх працях, формуючи таким чином певні ідеологічні концепції, детально вивчається тендерними студіями. Така серйозна увага науковців є важливою з огляду на те, що ці знання дають уявлення про те, яким чином і на якому рівні, підіймалася проблема, що досліджується, в різні періоди існування філософської думки. А відтак, є можливість в наукових колах проводити аналогії сучасного гендерного світобачення з відповідними філософськими концепціями різних історичних часів. Сьогодні, важливим аспектом при формуванні освітніх методологій, є пошук шляхів презентації матеріалу таким чином, щоб він допомагав тим, хто навчається, сформувати раціональне сприйняття тендерних процесів. Тому, саме філософська культурна традиція допоможе збагнути позитивні та негативні сторони позиціонування жінок у суспільстві.

Список використаних джерел

суспільний статус жінка

1. Айвазова С. Г. К истории феминизма / С. Г. Айвазова // Общественные науки и современность. - 1992. - № 6. - С.153-168.

2. Бовуар де Сімона Друга стать: у 2 т. / [пер. з фр. Н. Воробйової, П. Воробйова, Я. Собкор- К.: Основи, 1994. - Т.1 - 1994. - 390 с.

3. Богданова І. В. Тендерне питания в контексті європейської інтеграції / В. Богданова // Державна наукова політика України в умовах європейської інтеграції: збірник матер, наук.-практ. конф. (за підсумками стажування слухачів у 2005 р.)21.09. 2005. - X.: Вид-во XAPPI НАДУ «Магістр», 2005'! - 176с. - С.69- 73.

4. Бондаренко Н. А. До питання про історію жіночого руху за надання рівних із чоловіками виборчих прав / Н. А. Бондаренко // Актуальні проблеми державного управління : збірник наукових праць. - X.: Вид-во ХарРІУАДУ «Магістр», 2003 "- № 1 (15). - 180 с. - С.33-39.

5. Брандт Г. А. Природа женщины как проблема (концепции феминизма) / Г.А. Брандт // Общественные науки и современность. - 1998. - № 2. - С.167- 180.

6. Браун Ли Ли Женский вопрос, его историческое развитие и экономическое значение / Под ред. Г. А. Гроссмана. - СПб.: Изд. ред. журн. «Образование». Тип.

В. М. Вольфа, 1903. - 508 с.

7. Введение в гендерные исследования : [учеб. пособие для вузов / под общ. ред. И.В. Костиковой]; Моск. гос. ун-т им. М. В. Ломоносова. - [2-е изд., перераб. и доп.]. - М.: Аспект Пресс, 2005. - 252 с.

8. Вегнер О. М. Фемінізм як джерело тендерної політики // Держава і право : збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 34. - К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького HAH України, 2006. - 688 с. - С.635-643.

9. Воронина О. А. Идеология феминистского движения / О. А. Воронина // США: Экономика, политика, идеология. - 1980. - № 9. - С.38-49.

10. Воронина О. А. Формирование гендерного подхода в социальных науках // Гендерный калейдоскоп : [курс лекций / под общ. ред. М. М. Малышевой]. - М.: Academia, 2002. - 519 с. (РАН, Моск. центр гендер, исслед., Ин-т соц. экон. проблем народонаселения).

11. Тендерний паритет в умовах розбудови сучасного українського суспільства. - [2-е вид., допов., уточ]. - К: Український ін-т соціальних досліджень, 2003 - 129 с.

12. Гендерные аспекты политической социологии : [Учеб. пособ. для студ. высш. учеб. заведений / отв. ред. : С. Г. Айвазова, О. А. Хасбулатова]. - М. : «Российская политическая энциклопедия» (РОССПЭН), 2004. - 260 с.

13. Грицяк Н. Фемінізм як джерело тендерної теорії / Н. Грицяк // Вісник НАДУ при Президентові України. - 2003. - № 3. - С.465-472.

14. Журженко Т. Ю. Социальное воспроизводство и гендерная политика в Украине / Татьяна Юрьевна Журженко. - Харьков : Фолио, 2001. - 240 с.

15. Зуйкова Е. М. Феминология : [учебное пособие] / Е. М. Зуйкова, Р. И. Ерусланова. - М.: Издательско-книготорговый центр «Маркетинг», 2001. - 448 с.

16. Івченко Ю. Історичний аналіз ролі жінки в суспільстві / Ю. Івченко // Право України. - 2007. - № 9. - С. 110-113.

17. Козлова О. Н. Гендерные роли в репродукции социальной жизни /

О.Н. Козлова // Социально-гуманитарные знания. - 2004. - № 3. - С.91-111.

18. Коллонтай А. М. Избранные статьи и речи / А. М. Коллонтай. - М.: Политиздат, 1972. - 430 с.

19. Ky.пачек О. Роль жінки в державному управлінні: старі образи, нові обрії: [монографія] / О. Кулачек. - K : Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2005. - 301 с.

20. Кулачек О. Українська жінка на початку третього тисячоліття : від соціальних рухів до політики / О. Кулачек // Суспільні реформи та становлення громадянського суспільства в Україні : матеріали науково-практичної конференції / за заг. ред. В. І. Лугового, В. М. Князева. - К. : Вид-во УАДУ, 2001. - 380 с. - С.78-81.

21. Лазар І. Г. Тендерна політика: поняття, визначення, управлінські підходи: словник-довідник / І. Г. Лазар. - Львів : Ліга-Прес, 2005. - 142 с.

22. Левченко К. Б. Тендерна політика в Україні: визначення, формування, управління : [монографія]. - X.: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2003. - 344 с.

23. Мілет К. Сексуальна політика / Кейт Мілет ; [пер. з англ. У. Потятиник, П. Таращука]. - К.: Основи, 1998. - 619 с.

24. Павличко С. Фемінізм / Соломія Павличко ; [передм. Віри Агеєвої]. - K.: Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2002. - 322с.

25. Погорєлова А. Як позбутися тендерної асиметрії / А. Погорєлова // Віче. - 2004 -№6(147). -С, 13-16. *

26. Стрельник О. Тендерна нерівність : теоретико-методологічні підходи до інтерпретації / О. Стрельник // Социология: теорія, методи, маркетинг. - 2005. - №4.-С,147-154.

27. Успенская В. И. Феминизм до феминизма: идеи в защиту прав женщин в истории европейской социальной мысли, XV - XVIII вв. // Гендерный калейдоскоп : [курс лекций / под общ. ред. М. М. Малышевой]. - М.: Academia, 2002. - 519 с. (РАН, Моск. центр гендер, исслед., Ин-т соц. экон. проблем народонаселения).

28. Феминизм в общественной мысле и литературе. - М. : Грифон, 2006. - 399 с.

29. Фурман А. В. Основи тендерної рівності: навчальний посібник / А. Фурман, Т. Надвинична. - Тернопіль : Економічна думка, 2006. - 168 с.

ЗО. Цуницька О. В. Жіночий рух в Україні: погляд з регіону : [монографія] / Цуницька О. В. - О.: Астропринт, 2001. - 248 с.

Размещено на Allbest.ru