Зміна світоглядних орієнтирів у філософії досократиків: вчення Фалеса

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміна світоглядних орієнтирів у філософії досократиків: вчення Фалеса

Янковський С.В.

Вивчення співвідношення міфологічного і раціонального в контексті творення філософії становить один із фундаментальних напрямків в історії гуманітарних наук, який бере початок від Аристотеля. Існуючи напрямки дозволяють вивчати міф в соціальному, історичному, етнокультурному контекстах. Ґенеза раціональності, як трансформації міфологічно-сакрального світосприйняття і життєрозуміння, характеризує дослідження, викладені в працях Ж.-П.Вернана, М.К.Мамардашвілі, Ф.Х.Кессіді. Міф як основа ідентичності вивчається в роботах Р.Барта, М.Еліаде, Ю.Кристевої, Ж.-Л.Нансі, В.Шнирельмана та інших, але в контексті осмислення ролі раціональних структур і дискурсів в формуванні суспільства споживання і політичної діяльності. У той самий час, як змінність ідентичності при переході від міфологічних і сакральних уявлень до раціонального і дискурсивного світосприйняття залишається загальним місцем і само зрозумілим фактом трансформації людської свідомості, розглядаючись більшою мірою лише з точки зору зародження і еволюції монотеїстичних уявлень.

Міфологічно-сакральний образ світу-космосу існував у математичноастрономічних реєстрах цивілізацій стародавнього Сходу, позначаючи змінність існуючого стану речей. Система релігійно-містичних поглядів єгиптян і вавілонян набула вигляду мап і таблиць. Вони вміщували відомості про тривалість і періодичність астрономічних подій, засвідчуючи здатність людини через знання і навчання уподібнюватися богам.

Напередодні творення філософії давні греки мали у своєму розпорядженні землеробський календар, заснований на спостереженні за положенням зірок, фаз місяця і сонцевороту. Наприклад, у поемі «Роботи і дні» Ґесіод подає відомості стосовно сходу/заходу, сяйва, руху зірок Оріона, Арктура, Сиріуса, сузір'я Плеяд-Атлантид та Гіад. Описані автором космічні явища в сучасному календарі охоплюють період від початку квітня-середини травня до початку двадцятих чисел листопада[10,60-61;5,283,287]. Зміни видимості зірок і метеорологічних явищ (спека, дощ, холод, буревій) характеризують клімат середньої Греції, в чому могли переконатися читачі та дослідники поеми. У відповідності до описаних явищ визначається мета господарчої діяльності: сівба, жнива, збір винограду, торгівельне мореплавство (див. «Роботи і дні» ст. 381694). Проте споглядання часу як самостійного астрофізичного явища не існувало, тому визначення астрономічного року наразі не видавалося можливим. Тривалість календарного часу обчислювалася із фізико-теологічної точки зору. Зафіксовані в поемі астро-, геофізичні явища репрезентують космічний час. В тлумаченні причин відтворюваного в оповіді стану речей використано імперативні норми: «роби» і «дій», «питай» і «слухай», «використовуй» і «запобігай». Бути землеробом означає здатність перебувати у плинності виміряного Зевсом часу.

Вчення ранніх грецьких філософів навпаки обстоюють передбачуваність космічних подій. І, якщо міфологія вшановувала в них прояв володарювання Мойр, панування Олімпійців, одкровення Елевсінських, Діонісійських містерій, то філософи вбачали виявлення якісної своєрідності природи. Спостереження невідповідності речей їх змінності, створювали умоглядний простір фізичного існування.

Первинний філософський досвід споріднює мислення та дію. Давні греки наділяли умінням спостереження мудреців і поетів, наприклад, Фалеса і Гомера, Гесіода і Солона. Філософи відрізняються від поетів і мудреців прагненням оволодіти істиною заради самої тільки втіхи від її спостереження. В теоретизуваннях перших філософів відбувається перехід від уявлення до існування.

Розглянемо твердження Фалеса про першоджерело. Із численних фрагментів відомо, що він у своїй космології обстоював тезу: «27. Apxnv бЈ Twv navrav u5wp ипєотпаато, каі tov Koa^ove^uxov каі Sai^ovwv пЛпрп Taq те wpaq тои eviauTOu фaстlvaйт6v EupeTv каі eiq TpiaKoai'aq є^пкоута пєутє ipЈpaq бієЛш.» (AiOYEvqq ЛaЈpтюq. Bioi каі yvw^ai Twv ev фіЛостофі'а ^SoKi^noavrav BlpЛiov А'27) [13]. Тобто: «27. Над усім же вода отримує першість, а космос життєвою силою і божествами сповнений. Стверджують, що також річний колообіг ним знайдено та на триста шістдесят п'ять днів його розподілено». Вода, про яку твердить Фалес, не є поняттям фізичним, тобто не йдеться про ту воду, яку ми позначаємо як Н2О і ту, що ми споживаємо, йдеться про космічну стихію води. Вода першоджерела існуючого є складовою космогонічних міфів різних народів світу. Нею позначаються джерело і шлях виявлення сущого. Основні функції води пов'язані з її властивостями. Вона здатна рухатися згори до низу, змінювати свої стани, заповнювати простір, вона живить, очищує, захищає, зцілює, поглинає. Отже, водна стихія є складовою світобудови. Людське існування передбачає використання води для власною потреби в цьому та іншому світах. Її використовують з метою перетворення, покарання, навернення. У випадку із вченням Фалеса ми маємо справу із необлаштованим, непристосованим для потреб людини всесвітом. Ця риса і відрізняє філософський досвід від міфологічної свідомості.

Міф розповідає про «техне» («тє^п»), пристосування сущого для потреб божественного панування, і людського задоволення потреб і бажань, існування. Що важливіше бажання чи володарювання? Це питання становить основу суперечок світу божого і людського. Боги панують у відповідності до довершеності власного існування безсмертя; люди лише прагнуть жити, як бажають. Одна з основних властивостей божественного у природному володінні «техне». Наприклад, Аполлон музичними та лікувальними мистецтвами; діва Артеміда маєвтикою; Гефест ковальством. Кожному з богів належить своя галузь, тобто те, чим він опікується, і те, завдяки чому бере участь у налаштуванні космічної гармонії. Сутність божественної влади полягає у тому, щоб облаштувати свою царину буття за власним бажанням, що робить її непередбачуваною для будь-кого зі смертних.

Людина отримала «техне» від Прометея, який невідомо чого прагнув більше, помститися за рід титанів Олімпійським богам, чи допомогти роду людському вижити. Вирішуючи це питання без відповіді, необхідно відзначити, що рід людський, на момент отримання дару від Прометея, загрози божественному устрою всесвіту не становив, а тому навряд чи боги цікавились тим, що перебувало у темряві печер, позбавлене можливості зав'язувати стосунки не тільки з оточуючим світом, а й поміж собою. Людина, яка опанувала «техне», становить загрозу для божественної світобудови. Тому боги прискіпливо спостерігають за людьми і карають їх за зухвалість. Наприклад, Афіна перетворює на павука жінку, яка почала змагання з богинею у ткацтві. Не тільки людину, але й будь-яку іншу істоту, котра зазіхне на божественне «техне», буде покарано згадаємо долю сатира Марсія. Домінуюче становище богів відображає «техне», люди оволодівають «техне» з метою облаштування свого «життєвого світу» у відповідності до бажань, потреб, задоволення. Фалес пориває з міфологічним уявленням про «техне».

Досвід «софії»(«coф^a») і «техне», природно, різні речі. Перше є уособленням закону, перед яким усі рівні, а друге підпорядкуванням. Відмінність між ними визначає розуміння «архе» («архл»). Теогонії, як основний вид давньогрецьких міфологічних космогоній, є оповіданнями про змагання за владу, де одне покоління богів змінює інше, і з кожною такою зміною космос набуває предметних властивостей. Суще виявляє себе у відношенні до «архе». І такі стосунки не є стійкими, незмінними, постійними ознаками світобудови, вони час від часу змінюються, а напрямок перетворень визначають «мойри» у відповідності до призначеної богам і людському родові долі. Нездоланними у світі є тільки доленосні зміни, проте вони не є тим, що усвідомлюються як «архе». Аналогією є деякі з нинішніх комп'ютерних ігор, де кожний «оплот» має власний сценарій розвитку. В міфологічних уявленнях «архе» («архл») усвідомлюється як певний стрижень існування, те, в чому все перебуває. Змінність означає трансформацію сущого, і мислиться вона у двох напрямках. Один з них до більшої гармонії, яка врешті-решт є сталістю буття і відсутністю змін; непорушна рівновага сущого і протилежна розпорошенню втрата цілокупності буття. Цей напрямок репрезентує долю космосу: від однієї трансформації до іншої світ стає більш впорядкованим, у світі Олімпійських богів править Істинна Справедливість Зевс. Очевидно, світ зміниться, а втім, хто може усвідомити більш довершений порядок. Інший напрямок «життєвий світ» роду людського, який є протилежністю космічній гармонії, кожна зміна «архе» є кроком в його деволюції і дегенерації, від «золотого» до «залізного» віків, від нездоланного єднання до розбрату. Таким чином, світ-космос і «життєвий світ» є природно різними речами, останній визначається як людський. Ймовірно, йдеться про кризу антропоморфних уявлень давніх греків. Чим більше боги набирали людської подоби в релігійних уявленнях, тим більше віддалялися від «життєвого світу». Їх вже не турбували людські справи, як за часів Трої, вони вже не спілкувалися із людьми безпосередньо, зникли герої, зникають обрані (тобто таких стосунків, які мав Одіссей з Афіною вже геть не можна уявити), замість обраних з'являються навернені, які можуть чути, що промовляють боги. Разом із цим відбувається інше: без посередництва богів люди в своєму «життєвому світі» не можуть встановити безпосередніх стосунків зі світом, тобто замість перебування у «космосі» вони мають перебувати в «ойкумені». Людські стосунки, ставлення до іншого при всій недосконалості людської природи стають мірилом існування. Прикладом стурбованості такими змінами є лірика Феогніда. Не демократія викликає його занепокоєння, а втрата відчуття космічного закону. Ймовірно,Фалес був свідком таких змін у релігійному житті. Подорож на Схід, до Єгипту і Вавилону, про яку пишуть Геродот, Діоген Лаертський, Плутарх, Прокл, Гесілій, Йосип Флавій, Ямвліх, Стобей, Псевдо-Плутарх, не могла залишити його осторонь. Тим більше, як засвідчує історія із триногом (кубком), в свідомості давніх греків Фалес разом із іншими, зарахованими до числа «мудреців», мав особливі стосунки з богами. Більше того, його першим було обрано до когорти «семи мудреців», тобто був він «першим у змаганнях в мудрості», а також «тим, хто має багатство думок», «вправним, кмітливим, спритним за своїми розумовими здібностями». До нього шанобливо ставилися, прислухалися до його думок, прославляли не тільки співгромадяни, але й Алкей, Аристотель, Діоген Лаертський тощо. Навіть існує легенда, що місце, яке він обрав для свого поховання, згодом перетворилося на агору міста Мілет. Утім, слід взяти до уваги і релігійноміфологічне уявлення про те, що особливе ставлення богів засвідчується й тим, що місце поховання стає благим. Наприклад, Едіп в Колоні. Отже, можна стверджувати, що Фалес був не лише свідком релігійного життя, але й відіграв у ньому певну роль. До того ж його вчення про воду як «архе» та світ, сповнений «божеств», не суперечить релігійним уявленням давніх греків. Про відповідність філософських роздумів Фалеса широко відомим тогочасним релігійно-міфологічним поглядам писали Аристотель, Стобей, Геракліт Алегорист, Сервій, Іпполіт та інші.

Визнаємо, що за життя до Фалеса ставилися шанобливо. Але навряд чи визнання він здобув за «стихійний матеріалізм», «абстрактний матеріалізм», ідею науки. Вже сучасники та найближчі нащадки усвідомили значущість відкритого ним досвіду використання можливостей мислення. Проте, як не дивно, мало кого цікавив Фалес-письменник. І вже за Античної доби достеменно не було відомо, чи писав він дійсно, чи його щирі шанувальники приписали авторство декількох трактатів вже тоді, коли цінність філософів-письменників почала швидко зростати. Його внесок в астрономію, математику, географію сприймався як свідчення його кмітливості, проникливості й гостроти розуму, але вони не сприймались як значущі самі по собі. З його винаходів найважливішим був внесок в судноплавство: впровадження фінікійської технології орієнтації у морському просторі. Ще зважимо, що Фалес наділений усіма тими рисами, які притаманні магам, астрологам, провісникам, і не як просвітникам і вченим, а як тим, хто шукає «душу всесвіту». Відомості щодо філософської школи, заснованої ним у Мілеті, дозволяють стверджувати, що спадковість теоретичних пошуків Фалеса існувала у вченнях Анаксимандра, Анаксимена, які заклали початки натурфілософського обґрунтування сущого. Однак вважати ці теорії матеріалістичними непереконливо. По-перше, натурфілософія не є специфічною ознакою матеріалістичного світогляду. По-друге, те, що поняття первня репрезентує «вода» (Фалес) або «повітря» (Анаксимен) стихії, які підлягають чуттєвому сприйняттю, не дає достатніх підстав для заперечення їх міфологічного коріння. По-третє, концепт «апейрон», який ввів Анаксимандр, найближчий учень Фалеса, можна інтерпретувати як спробу застереження від необачного ухилу в бік матеріалізму. По-четверте, суто матеріалістичної інтерпретації натурфілософським поглядам Фалеса надав Аристотель, якій і ввів поняття матерії; трактування натурфілософських поглядів Фалеса повторив Симплікій, і згодом воно утвердилось у філософській традиції. Потреба в матеріалістичному погляді була необхідна Аристотелю в контексті його суперечок із теоретичними викладами Платона, він прагнув продемонструвати неправомірність однобічного погляду на існування і пізнання, однак не міг і передбачити, що його суперечка із вчителем через тисячоліття буде викладатися як «основне питання філософії». Проте Аристотель, як уже зазначалося вище, стверджує, що Фалес і Гомер однаково розуміли поняття «архе»; він також засвідчує, що викладення міфів має евристичну цінність. По-п'яте, питання, які можна сформулювати у відповідності до свідоцтв про вчення Фалеса, можуть стосуватися того, що сьогодні позначається терміном «онтологія». Світоглядний матеріалізм сягає, вочевидь, пізніших вчень Демокрита та Епікура. Обґрунтовані ними атомістські теорії містять відповідь на питання істинності та хибності знань. У цих класичних моделях матеріалістичного світогляду суще мислиться як результат пізнання, коли істинне є тим, що сприймається як правильне. Фалес і започаткована в Мілетській школі натурфілософія розглядають природу під іншим кутом зору: природа є здатністю речей повертатися у своєму існуванні до першооснови, пізнання ж полягає у тому, щоб встановити через спостереження те, що здатне існувати як таке і продемонструвати правильність через завбачення подій космічного масштабу, тобто астрофізичних і геофізичних явищ. Отже, весь світ-космос у своєму існуванні стає демонстрацією істинності «архе». По-шосте, Демокрит і Епікур намагалися змінити ставлення людей до богів. Теорія Фалеса була свідченням співіснування у «життєвому світі» людини, астрономічного всесвіту і світу-космосу. Виникнення цієї теорії не підлягає верифікації або фальсифікації, бо «архе» є тим, що неможливо спростувати і тим, що є необхідним, цінність «архе» стверджує його споглядання людиною. В будь-якому випадку, спостерігаючи всесвіт, людина спостерігає обрії власного розуміння.

Сакрально-міфологічний образ світу пристосовано до множинності існування, прикмет, знаків, всього того, що сповіщає волю Богів і Долю. Незмінні у своїй численності людські прагнення співвідносяться із множинністю божественних настанов, впорядкованих Долею Олімпійців. Людина постає одномірною «смертнонародженою» істотою. Тривалість часу обмежує її прагнення, а божественне «техне» надає їй можливість знайти своє місце у колообігу. Закони всесвіту існують задля благополуччя як наслідок вдалого пристосування. Задоволення і втіха є миттєвими, як засвідчує Гесіод: «за доби цвітіння артишоків» людина може перепочити від робіт (див. «Роботи і дні» ст. 582). Плинність часу, ймовірно, пояснюється незчисленністю божественних первнів, кожне з яких утверджується і прагне перерозподілу людських доль і речей, які становлять царину сущого. На противагу цьому, всесвіт філософів, крок за кроком окреслюючи існуючий стан речей, відокремлюється від неоднорідності і поширює уявну довершеність спостереження на поспіх існування незалежно від «техне». Ранні античні натурфілософи не прагнуть заволодіти часом через мапи і таблиці, вони прагнуть позбавитися залежності від його впливу через передбачуваність.

За можливість користуватися сучасними виданнями античних авторів при підготовці цієї невеликої розвідки хотілося б висловити слова вдячності співробітникам бібліотеки Елліністичних студій «Костянтиноса Левендіса» Маріупольського державного гуманітарного університету, створеної завдяки зусиллям ректора Маріупольського державного гуманітарного університету, доктора політичних наук, почесного консула Республіки Кіпр в Маріуполі, професора Костянтина Васильовича Балабанова та за благодійної підтримки фонду «Анастасіоса Г. Левендіса» на добру згадку про Костянтиноса Левендіса.

Література

філософія досократик фалес

1. Ван-дер-Варден Б. Пробуждающаяся наука ІІ. Рождение астрономии: Пер. с англ. Г.Е. Куртика/Под ред.А.А. Гурштейна. М.: Наука, Гл. ред. физ.-мат. лит.. 1991. 384с.

2. ВернанЖ.-П. Происхождение древнегреческой мысли: Пер. с фр./Общ. ред. Ф.Х. Кессиди, А.П. Юшкевича; Послесл. Ф.Х. Кессиди. М.: Прогресс. 1988. 224с.

3. Виндельбанд В. История философии: Пер. с нем. П.Рудина, автор предисловия Ю.В.Павленко. К.; Ника-Центр, 1997. 560с. (Серия «Познание»; вып.5).

4. Гейзенберг В. Физика и философия. Часть и целое: Пер. с нем. М.: Наука. Гл. ред. физ-мат. лит.. 1990. 400с.

5. Гесиод. Труды и дни\О происхождении богов/Сост., вступ. ст. И.В.Шталь; Примеч.В.В. Вересаева, И.В. Шталь; Худож. П.С. Сацкий. М.: Сов. Россия, 1990. 320с.

6. Гельвеций К.А. Сочинения в 2-х томах/Сост. и общ. ред. Х.Н.Момджяна. Т.2. М.: Мысль, 1974. 687с. (АН СССР. Ин-т философии. Философское наследие).

7. Диоген Лаэртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов. Книга I. Перевод с древнегреческого М.Л.Гаспарова М.: «Мысль», 1986

8. Фрагменты ранних греческих философов. Часть І. От эпических теокосмогоний до возникновения атомистики/Издание подготовил А. В. Лебедев; Ответст. ред. и автор вступ. статьи И. Д.Рожанский М.: Наука, 1989. 576с.

9. ХафнерГ. Выдающиеся портреты Античности. 337 портретов в слове и образе: Пер. с нем. В.А.Сеферьянц / Предисловие и редакция Г.Б.Федорова. М.: Прогресс, 1981. 311с.

10. Hsiodou. Erga kai emerai\ Apanta arkhaion ellenon syggrafeon/Arkhaion keimenon. Eisagoge Metafrasis Semeioseis Panage G. Lekatsa. Epistemonioke etaireia ton ellenikon grammaton Papyros. 114s.

11. hftp.T/litopys.org.ua/procop/proc205.htm: Феофан Прокопович. Філософські твори. Том II. Натурфілософія. Частина I. Книжка I.

12. hftp://www.classicpersuasion.org/pw/bumet/index.h1m: Created for Peitho's Web from Early Greek Philosophy by John Burnet, 3rd edition (1920). London: A & C Black Ltd. Burnet's footnotes have been converted to endnotes. Greek Unicode text entered with Peitho's.

13. hftp://www.mikrosapoplous.gr/dl/dl.html Дюуєуп<; Лаєрно^. Bioi каі Yvffl|Jai rav Јv фіЛоаофі'а Јu5oKi|jr|advTOv BipAiov A', [ed. H S Long, Oxford 1964]

Размещено на Allbest.ru