Армія як суб’єкт забезпечення національної безпеки України (соціально-філософський аналіз)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ ВІЙСЬКОВИЙ УНІВЕРСИТЕТ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

«Армія як суб'єкт забезпечення національної безпеки України» (соціально-філософський аналіз)

УДК 14: (355.1+355.2)+ 351.73

09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії

КРУТЬ

ПЕТРО ПАВЛОВИЧ

Харків - 1999

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Університеті внутрішніх справ МВС України, м. Харків.

Науковий керівник - доктор соціологічних наук, професор СОБОЛЄВ Василь Олександрович, Університет внутрішніх справ, начальник кафедри прикладної соціології.

Офіційні опоненти: - доктор філософських наук, професор ШКОДА Володимир Васильович, Харківський військовий університет, старший науковий співробітник науково-дослідного відділу наукових проблем військової освіти кандидат філософських наук, доцент ПЕТРОВ Олександр Олександрович, Харківський інститут танкових військ, доцент кафедри суспільних наук

Провідна установа: Академія Збройних Сил України, м. Київ.

Захист відбудеться " 6 " 05 1999 року о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.702.05 при Харківському військовому університеті за адресою: 310043, м. Харків, майдан Свободи, 6, ауд. .

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Харківського військового університету за адресою:310043, м. Харків, майдан Свободи.

Автореферат розісланий " 05 “ 04 1999 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат філософських наук, професор МАНУЙЛОВ Є.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Наприкінці ХХ ст. проблема безпеки набула нового змісту. По-перше, це стосується безпеки людства, що стало перед реальною альтернативою рішуче змінити парадигму діяльності або знищити себе. По-друге, це безпека конфліктогенних регіонів міжнародних взаємовідносин. По-третє, це безпека молодих держав, що утворились після закінчення "холодної війни", коли насильства, пов'язаного з використанням зброї, на світовій арені не поменшало. Значимість проблеми національної безпеки збільшується ще й тим, що на теоретичних і практичних рівнях її забезпечення немає чіткого уявлення про взаємозв'язок тенденцій суспільного розвитку, спрямованих на інтеграцію країн та зростання впливу етнонаціональних чинників на процеси державотворення і характер міжнародних відносин. Ці обставини актуалізують розробку нових концепцій та теорій безпеки, створення ефективних механізмів захисту базових цінностей людської життєдіяльності.

Найважливішою умовою успішного будівництва як суспільних, так і державних органів і структур є усвідомлення необхідності суттєвого уточнення теоретико-методологічної бази дослідження місця та ролі армії в системі національної безпеки країни. Сучасні концепції національної безпеки розробляються при наявності швидких змін соціальної структури, звичних норм життя, зміни ідеологічних цінностей та орієнтирів, легітимізації прихованих вогнищ напруженості на економічному та соціокультурному грунті. У створенні системи національної безпеки українського суспільства беруть участь різні соціальні інститути: держава, громадсько-політичні об'єднання, підприємницькі структури та ін. Геополітичне, геостратегічне положення України в центрі Європи значно звужує її перспективи на збереження нейтралітету як основного напрямку у військово-політичному курсі зовнішньої політики, тому для українського суспільства особливе практичне значення має військова міць держави як один із важливих факторів у досягненні економічних та політичних цілей.

Крім того, внаслідок трансформації українського суспільства виникла невизначеність інтересів більшості громадян у реалізації відповідних програм у різних сферах національної безпеки. Особливе значення має розробка теоретико-методологічних проблем забезпечення безпеки у воєнній сфері, соціально-філософський аналіз місця та ролі армії як головного суб'єкта захисту базових цінностей українського народу.

Україна протягом тривалого періоду не мала можливості розробляти і реалізовувати власну концепцію сталого розвитку та у відповідності з нею стратегію національної безпеки. Історичне відставання в досвіді комплексного захисту життєво важливих інтересів значно ускладнює процес військового будівництва. Для здійснення переходу до нових якісних параметрів збройних сил необхідно постійно поглиблювати соціальне пізнання специфічних для них законів та закономірностей, на які ринкові відносини впливають побічно.

Нерозвиненість інститутів громадянського суспільства сучасної України, а також успадкований від радянських Збройних Сил “закритий” характер військово-соціальних відносин та відповідний до них механізм управління надзвичайно ускладнюють процес практичного будівництва армії на підставі кращих національних традицій і зарубіжних новацій у сфері воєнної безпеки.

Недосконалість нормативно-правової бази воєнної політики держави актуалізує необхідність соціально-філософського аналізу оптимальності функціонування та розвитку української армії, його суттєвий вплив на інституціональні підвалини системи національної безпеки. Ускладнення завдань та розширення напрямків функціонального застосування збройних сил (за рахунок небойової діяльності армійських підрозділів), обумовлює необхідність професійно підготовлених військових кадрів. Дослідницький характер майбутньої службово-бойової діяльності офіцера потребує адекватних змін змісту військової освіти на підставі наукових вимог до розбудови системи національної безпеки України.

Соціально-філософський аналіз армії як основного суб'єкта захисту національних інтересів сприяє пошуку концептуальних засад утворення ефективних механізмів трансформації пріоритетів індивідуального виживання в базові цінності життєдіяльності розвинутої європейської країни.

Виникає потреба теоретичного розв'язання і практичного вирішення проблем забезпечення оптимізації діяльності армії у контексті захисту життєво важливих цінностей особи, суспільства, держави, без яких неможливе існування, самозбереження і прогресивний розвиток України.

Зв'язок дослідження з науковими програмами, планами, темами. Дисертація пов'язана із завданнями науково-дослідної праці (НДП) “Федерація”, що здійснювалася за планом Національного інституту стратегічних досліджень при Раді національної безпеки та оборони України Головним управлінням командувача Національної гвардії України та науково-організаційним відділом і кафедрами військового інституту Національної гвардії України. Отримані результати знайшли відображення у проміжних та заключному звітах НДП. Дослідження уточнює деякі напрямки реалізації Державної програми будівництва і розвитку Збройних Сил України на період до 2005 року.

Ступінь наукового дослідження проблеми. Проблема місця та ролі армії знайшла певне відображення у законодавчих актах, працях вітчизняних та зарубіжних дослідників. Незважаючи на те, що науковці займалися розробкою деяких аспектів даної проблеми, тема дисертації є недостатньо вивченою стосовно періоду трансформації посттоталітарного суспільства.

За тематикою та змістом всі джерела, в яких є теоретико-методологічні положення про безпеку конкретно-історичних соціумів і про особливості головних видів соціальної практики захисту життєво важливих національних інтересів, можна звести до п'яти основних груп.

Першу групу складають праці класиків світової соціальної думки: Платона, Арістотеля, М.Макіавеллі, Т.Гоббса, Г.Гегеля, О.Конта, К.Маркса, Г.Спенсера, Е.Дюркгейма, М.Вебера, Г.Зіммеля, К.Манхейма, М.Хайдеггера, А.Тойнбі, Р.Арона та ін., - які створили підвалини наукових уявлень про проблеми безпеки людської життєдіяльності. Відомі мислителі заклали теоретико-методологічні основи, за якими безпека насамперед забезпечується силовими засобами, і головним інститутом, який захищає її, є держава.

Другу групу складають праці вітчизняних і зарубіжних вчених В.Андрущенка, О.Ахієзера, Д.Бадовського, Є.Головахи, Е.Гідденса, О.Данилова, М.В.Ільїна, В.В.Ільїна, Ф.Конака, В.Кременя, А.Лойа, М.Мокляка, Ю.Римаренка, Г.Осипова, В.Осовського, О.Панаріна, О.Тоффлера, С.Хантінгтона, П.Штомпки та ін., у яких досліджуються теоретико-методологічні проблеми сучасної динамічної соціальної реальності у контексті цивілізаційного зламу, соціокультурної реформації та системної трансформації, явища і процеси яких зумовлюють існування широкого спектру загроз базовим цінностям особи, суспільства і держави. Більшість науковців стверджує, що за відсутністю виключно благотворного впливу демократії на еволюцію людства, внутрішньодержавні, субнаціональні й регіональні конфлікти стануть найбільш вірогідною формою силового вирішення територіальних, етнонаціональних, релігійних, економічних та інших можливих суперечностей.

До третьої групи досліджень належать зарубіжні та вітчизняні розробки теоретичних і практичних основ системи безпеки особи, суспільства і держави В.Ананьїна, О.Белькова, О.Бєлова, І.Бінька, З.Бжезінського, К.Гаджієва, В.Горбуліна, О.Дергачева, А.Кокошина, О.Маначинського, М.Мельника, Г.Моргентау, О.Новікової, В.Паламарчука, С.Пирожкова, В.Пірумова, Е.Пронкіна, Д.Проектора, В.Рубанова, В.Серебрянікова, Р.Нібура та ін. Це - найчисленніша група джерел, де національна безпека розглядається як складний об'єкт суспільно-історичної практики, який можна розкрити у процесі спеціального комплексного аналізу. Зокрема, є спроба дослідити національну безпеку, визначити, виходячи з пріоритетних національних інтересів, шляхи ії будівництва, місце і роль у ній власне військової сили.

Четверту групу джерел складають праці та публікації радянських та західних вчених, які присвячені питанням функціонування і розвитку армій різних типів. Ці розробки потребують критичного переосмислення з метою “зняття” значущих для вирішення сучасних проблем національної безпеки ідей та певних концептуальних положень.

Серед наукових розробок радянського періоду заслуговують на серйозну увагу праці К.Воробйова, Г.Дьоміна, Є.Долгополова, І.Климова, О.Коваленка, В.Чиркіна та ін., які, незважаючи на ідеологічну заангажованість, достатньо повно та об'єктивно показали соціально-політичні передумови виникнення, інституціоналізації як суб'єктів взаємодії із суспільством воєнних організацій нових незалежних держав, а також запропонували систему їх типологізації.

Соціальна роль і завдання армії, але поза контекстом забезпечення національної безпеки, проаналізовані в працях військових вчених У.Алієва, З.Гафурова, М.Іщука, Д.Волкогонова, В.Красікова, Ю.Мамонтова, В.Самойленка, С.Тюшкевича та ін. Тривалий період законні озброєні формування неоптимально функціонували в умовах невідповідності оборонній спрямованості воєнної доктрини та наступальної структури війск і сил, проголошення демократичних цінностей та відсутності ефективного соціально-політичного механізму прийняття і реалізації найважливіших військово-політичних рішень.

Відсутність глибокого і всебічного наукового аналізу збройних сил країни у контексті суперечливих соціокультурних реальностей суттєво ускладнювала процес трансформації армії із знаряддя адміністративно-командної системи в армію демократичної, правової держави і громадянського суспільства. Обмеженість теоретико-методологічного значення радянських філософсько-соціологічних досліджень зумовлена їх догматизмом, слабкою спрямованістю на обгрунтування діагнозу воєнної сфери суспільства, зайвим тлумаченням партійних і державних рішень, що підміняло пошук нових засобів мобілізації соціальних ресурсів та агрегування дійсно загальнонаціональних інтересів. Поза межами наукового опанування залишився цілий комплекс проблем, пов'язаних із вивченням характеру соціальних змін (на підставі адекватної соціально-класової структури суспільства), дослідженням суб'єктності головних соціально-політичних інститутів у захисті життєво важливих інтересів особи, суспільства і держави.

Серед західної наукової літератури, що присвячена тематиці воєнного виміру національної безпеки, заслуговують на увагу праці П.Гарсіа, К.Данопулоса, Дж.Еберлі, К.Клаузевіца, М.Леві, Ч.Москоса, С.Олійника, Б.Перрота, К.Райса, У.Хаузера, М.Яновітца та ін.

П'яту групу джерел складають сучасні соціально-філософські, історичні, соціологічні і політологічні дослідження вітчизняних і зарубіжних вчених, в яких подані різні аспекти сутності, змісту і ролі армії в забезпеченні національної безпеки країни.

Теоретико-методологічний аналіз соціальних передумов та особливостей формування Збройних Сил України здійснено в працях Е.Афоніна, Л.Гончаренка, В.Грубова, А.Зачепи, С.Здіорука, А.Ігнатенка, Л.Ільчука, Г.Костенка, В.Кохна, Г.Перепелиці, В.Смолянюка, А.Соболєва, Г.Темка, М.Требіна, М.Цюрупи, В.Чорного, В.Шамрая та ін. За межами досліджень залишилась комплексна розробка сутності, місця і ролі збройних сил у трансформаційних процесах українського суспільства, у контексті вирішення завдань національної безпеки. Отже, проблематика суб'єктності армії в процесі забезпечення національної безпеки України вивчається вузьким колом військових дослідників, без необхідного для певної об'єктивності дискутування з академічною наукою, що зумовлює наявність в їх працях лише обмеженого аналізу структурних змін усередині військового механізму, поза існуючими і оптимальними воєнно-соціальними відносинами.

Віддаючи належне науковому та практичному значенню досліджень вітчизняних та зарубіжних вчених, зусилля яких спрямовані на вивчення різних джерел небезпеки для людської життєдіяльності та на вирішення проблем формування ефективної системи захисту інтересів особи, суспільства і держави, необхідно підкреслити недостатнє соціально-філософське осмислення теми суб'єктності політики національної безпеки періоду системної трансформації. Аналіз теоретичних розробок дозволяє вказати на обмеженість існуючих концептуальних моделей воєнної безпеки у розумінні того, що національна безпека забезпечується діяльністю (суспільною системою, що постійно відтворюється) певних соціальних суб'єктів, які мають чітку культурно-історичну природу. Отже, військова справа як специфічний різновид соціальної практики потребує спеціального аналізу, що передбачає використання широких методологічних підходів для вивчення людської життєдіяльності.

Об'єктом дослідження виступає національна безпека України, що розглядається як соціальний феномен.

Предметом дослідження є армія як основний суб'єкт забезпечення національної безпеки України.

Мета і завдання дослідження. Виходячи з актуальності та ступеня вивчення проблеми, головною метою дисертації є розробка теоретико- методологічних засад оптимальної діяльності армії як суб'єкта забезпечення національної безпеки українського суспільства (у період його трансформації).

Реалізації поставленої мети підпорядковане рішення таких дослідницьких завдань:

- виявити та узагальнити теоретико-методологічні аспекти і принципи дослідження проблем формування та функціонування системи (яка дійсно пов'язана з об'єктивно-суб'єктивним процесом розгортання людської життєдіяльності) безпеки соціуму, що є необхідною умовою уточнення соціально-філософського змісту категорій “національна безпека”, “війна”, "армія";

- сформулювати сутність сучасної національної армії як специфічного соціального інституту посттоталітарної країни;

- визначити місце та роль армії як основного суб'єкта забезпечення національної безпеки в сучасних умовах життєдіяльності українського суспільства;

- виявити основні суперечності і особливості практичного будівництва Збройних Сил України;

- теоретично обгрунтувати і розкрити головні проблеми оптимізації діяльності армії у контексті забезпечення національної безпеки України.

Теоретична і методологічна база дослідження. Визначаючи методологічну основу роботи, дисертант виходив з необхідності комплексного підходу до вибору методів дослідження проблем суб'єктно-об'єктних взаємовідносин у системі національної безпеки сучасної країни. На різних етапах дослідження автор використовував такі методи: діалектичний, логічний, системний, порівняльний, водночас керуючись принципами: об'єктивності, єдності зв'язку та розвитку, цілісності, соціального детермінізму, діяльності.

Дисертант постійно звертався до положень Конституції України (1996 р.), Концепції (основ державної політики) національної безпеки України, Воєнної доктрини України, законодавчих актів Верховної Ради України, нормативно-правових актів Президента України, Кабінету Міністрів України.

Емпіричну базу дисертації складають аналітичні матеріали Національного інституту стратегічних досліджень при Раді національної безпеки і оборони України, наукового і методичного центру Міністерства оборони України, Національного інституту проблем молоді, служби “СОЦІС-Геллап”, що висвітлюють та пояснюють соціальні проблеми забезпечення національної безпеки України.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше предметом соціально-філософського аналізу постали проблеми сутності функціонування та розвитку армії як суб'єкта захисту життєво важливих інтересів особи, суспільства і держави у ракурсі її діяльнісної природи, яка концентровано відбивається у системних якостях збройних сил країни. В результаті дослідження викладено низку положень, що конкретизують наукову новизну: армія безпека національна філософська

- обгрунтовано, що безпека як соціальний феномен постає одним з необхідних засобів буття людської суб'єктності та відображає певний зміст залежностей і зв'язків між компонентами суспільства, серед яких військова міць (визначається, перш за все, збройними силами країни) суттєво підвищує ймовірність конкретно-державного виживання в умовах зубожіння значної частини світової спільноти;

- виявлено, що основними елементами системи національної безпеки, серед яких армія зберігає особливий статус, є: суб'єкти соціальної діяльності (перш за все особистість, соціальні організації та інститути); відповідні основним сферам життєдіяльності супільства зв'язки та відносини людей; певні соціокультурні параметри суб'єктів захисту життєво важливих інтересів (потреби, інтереси, цінності, рівень світогляду);

- запропоновано авторське розуміння широкого та вузького змісту національної безпеки (це дозволяє сформулювати сутність сучасної національної армії як соціального інституту незалежної країни) на підставі визначення реальних та потенційних загроз особі, суспільству та державі у контексті загострення неадекватності існуючих соціальних і природних компонентів потребам саморозгортання соціуму, що суттєво впливає на динаміку і розвиток його військової сфери;

- розкрито основні суперечності і особливості практичного будівництва Збройних Сил України, розпочатого з метою створення сучасної національної армії як повноцінної соціальної інституції та ефективного державного органу, що всебічно контролюється цивільними структурами влади;

- доведено, що проблеми оптимізації діяльності армії визначаються співвідношенням об'єктивних умов і суб'єктивних факторів у генеруванні соціальних суперечностей в перехідних системах забезпечення національної безпеки, тому головні завдання надійного забезпечення воєнної безпеки можливо вирішити на підставі розроблення технологій соціальної діяльності, у межах яких синхронізовані перетворення у військовій сфері із загальними трансформаційними змінами в українському суспільстві, здатними обмежувати егоїстичні пристрасті та підпорядковувати активність індивідів реально визначеним пріоритетним національним інтересам.

Теоретичне і практичне значення дисертації визначається, в першу чергу, новизною і сукупністю положень, що виносяться на захист. Його результати складають певну методологічну базу для подальшого дослідження такого соціального феномена, як національна безпека в цілому, і армія як суб'єкт її забезпечення, зокрема.

У висновках дисертації формулюються наукові рекомендації, які сприяють більш глибокому розумінню причин і умов виникнення соціальних суперечностей у сфері безпеки суспільства (що трансформується), в тому числі наслідків їх впливів на діяльність армії.

В той же час науково-практичне значення роботи виявляється ще й у тому, що матеріали дисертації, її найважливіші положення і висновки можуть бути:

- використані як теоретичні засади при розробці зовнішньополітичних та військових стратегій, а також конкретних практичних рекомендацій щодо оптимізації військового будівництва;

- втілені в навчальний процес вузів при вивченні деяких тем філософії, етнодержавознавства, міжнародних відносин, військових дисциплін. Це допоможе студентам глибше розібратися в сутності сучасних проблем забезпечення національної безпеки України, запобігання та врегулювання воєнно-політичних конфліктів.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та практичні висновки дисертації знайшли відображення в опублікованих працях, вони доповідалися та обговорювалися на Всеукраїнській науково-практичній конференції “Українознавство та гуманізація освіти” (Дніпропетровськ, 1993), міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми та завдання воєнної історії у сучасних умовах” (Київ, 1998).

Положення дисертації використовуються в ході навчального процесу в військовому інституті Національної гвардії України. Дисертація обговорювалась на кафедрі соціології Університету внутрішніх справ і кафедрі філософії Харківського військового університету, отримала позитивну оцінку і рекомендована для захисту у спеціалізованій вченій раді.

Структура дисертації. Логіка вирішення завдань дослідження визначила структуру дисертації, назву розділів та підрозділів. Дисертація складається з вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел (282 найменування). Дисертація має 180 сторінок тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДОСЛІДЖЕННЯ

У вступі обгрунтовано актуальність теми, подано характеристику ступеня її вивчення, визначено об'єкт, предмет, мету і завдання дослідження, розкриваються методологічні та теоретичні засади, новизна, теоретична та практична значимість роботи й апробація її результатів.

У першому розділі “Національна безпека в аспекті соціально-філософського аналізу”, який структурно складається з двох підрозділів, досліджується генеза комплексного, багаторівневого соціального пізнання проблем національної безпеки стосовно військової справи як важливого різновиду сучасної соціальної практики.

Розділ починається з розгляду уявлень про безпеку суспільства, держави і особи, що є в історичних типах філософствування. Підвалини розуміння безпеки людської життєдіяльності можна розкрити тільки шляхом вивчення процесу розвитку суспільства як еволюції соціальної суб'єктності. Проблема безпеки не могла не виникнути в світі, переповненому насильством, якому можна протистояти тільки за допомогою насильства ж. Отже, безпека соціуму завжди знаходилася серед найголовніших проблем буття та духу.

Наголошується значимість у соціально-філософському пізнанні проблем національної безпеки аналізу взаємодії суб'єктів безпеки в традиційному (сегментарному), стратифікованому та сучасному (функціонально диференційованому) суспільстві, вагомість діалектико-матеріалістичної розробки соціальної практики, що реалізується людьми у різних видах і формах діяльності. Але поряд з цим вказано на суттєву обмеженість натуралістичних і суб'єктивістських концепцій в осягненні різноманітних інституціональних та діяльнісних суперечностей процесу надійного захисту базових цінностей особи, суспільства і держави. Підкреслюється внесок позитивізму, багатьох антропологічних шкіл у розуміння явищ небезпечного “напруження” між генералізацією та індивідуалізацією людського способу буття, що дозволило суттєво розширити значення традиційної безпеки, орієнтованої на зміцнення влади та збільшення економічних ресурсів, більш важливим компонентом - культурним конструюванням соціальної ідентичності.

У результаті здійсненого аналізу автор робить висновок, що, незважаючи на суттєві концептуальні відмінності в наведених філософсько-світоглядних підходах до вивчення національної безпеки, усі вони засновані на загальній методологічній підставі, тобто що уніфікованою базою безпечного соціального розвитку є суттєві сили людини, а необхідною та достатньою умовою захисту базових цінностей соціуму виступає діяльність професійно підготовлених суб'єктів.

Аналізуючи різні підходи науковців до визначення національної безпеки, дисертант вважає більш перспективним розгляд її тлумачення, як певної соціально-історичної практики захисту базових цінностей людської життєдіяльності, які відображають необхідні умови функціонування і розвитку суспільства. Пропонується "широке" розуміння національної безпеки як системостворюючої властивості, стану і процесу життєдіяльності українського суспільства, що має бути спрямованим на усунення (мінімізацію) небезпек і загроз становленню суверенної країни. З такої точки зору система забезпечення національної безпеки відбиває специфічні риси конкретного соціуму. Автор підкреслює її постійний зв'язок з державою та силовими структурами в концепціях іноземних і вітчизняних дослідників, що дозволяє використовувати “вузьке” значення національної безпеки для адекватного розуміння процесів та явищ у воєнній сфері людської життєдіяльності.

В дисертації підкреслено, що наявність системних якостей індивідів, соціальних груп і спільностей, які захищають життєво важливі інтереси особи, суспільства і держави, визначає характер суб'єктно-об'єктних та суб'єктно-суб'єктних відносин у сфері національної безпеки країни. Відзначається, що відносини між суб'єктами національної безпеки потрібно вивчати на підставі принципів діалектичного, структурно-функціонального, діяльнісного підходів з урахуванням можливостей “м'якої” системної методології дослідження особливостей процесу комплексоутворювання чинників безпечного суспільного розвитку. Головною особливістю “м'якого” системного підходу до вивчення проблем безпеки є “соціальна” стадія аналізу, яка максималізує інформаційну взаємодію результатів дослідження із дійсністю на підставі уявлень про цілісне регулювання діяльності суб'єкта захисту пріоритетних національних інтересів.

Знаючи, що мета, починаючи із загальнопізнавальної до конкретнотрудової, є ідеально-інформаційним відображенням бажаного результату, виваженого соціальними потребами і об'єктивними можливостями, можна зробити висновки про вирішальне значення знань (інформаційного ресурсу) у структурі національної безпеки в цілому, а також для успішності діяльності кожного суб'єкта (перш за все, армії та інших державних органів) захисту життєво важливих інтересів українського народу.

Істотне розширення традиційного тлумачення поняття “національна безпека” за рахунок введення додаткових вимірів в економічній, екологічній, соціокультурній та інших сферах буття, а також за рахунок визначення безумовного примату прав і свобод людини над правами держави не повинно зменшувати значення військової справи як важливого різновиду сучасної соціально-історичної практики.

Зроблено висновки про необхідність використання суб'єктно-гуманістичної моделі наукового знання для реалізації відповідних доктрин, стратегій, концепцій і програм у різних сферах національної безпеки України.

У другому розділі “Армія як соціальний інститут захисту життєво важливих інтересів суспільства”, який містить три підрозділи, на підставі комплексного підходу, з урахуванням певних методологічних положень діалектичного вчення про війну та армію, подається аналіз сучасного розуміння сутності армії як суб'єкта забезпечення національної безпеки України, розкривається її своєрідність. Доводиться, що сутність армії визначається особливостями діяльнісної природи людини, всім комплексом соціокультурних, економічних, територіально-географічних, політичних та інших факторів індивідуального і суспільного буття. Деідеологізація наукових висновків про суперечності соціально-історичної практики людства дозволяє стверджувати, що збройне насильство, як і бажання безпеки, є іманентною властивістю становлення і розвитку різних цивілізаційних утворень.

Одним із визначальних моментів творчого переосмислення вихідних соціально-філософських принципів дослідження суб'єкта забезпечення національної безпеки є його вивчення з позицій комплексного, багаторівневого соціального аналізу, що дозволяє отримати наукові знання про:

причини виникнення та існування армії як суб'єкта забезпечення національної безпеки;

потрібну структуру комплексу законних озброєних формувань національної армії;

функціональні завдання збройних сил та найважливіші напрямки діяльності воєнної організації в цілому;

реальне положення та роль армії серед інших суб'єктів системи національної безпеки України.

Оскільки дослідження суб'єкта діяльності у сфері захисту життєво важливих інтересів особи, суспільства та держави не набули достатнього теоретичного опрацювання, яке відповідало б належній повноті цього феномена, автор відмічає основні суб'єктні характеристики сучасних збройних сил:

- рівень свідомості (самосвідомості) особового складу в аспекті уявлень про реальні та потенційні загрози (небезпеки) людської життєдіяльності;

- параметри соціальної спрямованості армії в сфері захисту життєво важливих інтересів особи, суспільства і держави;

- готовність збройних сил до оптимальної діяльності в системі забезпечення національної безпеки країни;

- здатність до управління (самоуправління) явищами та процесами сфери воєнної безпеки на підставі базових соціальних регуляторів (соціальної структури конкретного військового формування, домінуючої ціннісно-нормативної моделі діяльності та певної системи управління, що дійсно функціонує).

Недостатня розробка соціально-філософського рівня обгрунтування можливих напрямків діяльності армії обмежує пізнання дійсних підстав військово-соціальних відносин: потреб, оцінок та мотиваційної орієнтації, реальних соціальних інтересів, цінностей, базових та другорядних цілей діяльності суб'єктів збройного захисту національних інтересів українського народу. Тому в дослідженні обгрунтовується структурно-параметричний підхід для уточнення якостей армії (засобами соціальної діагностики) як суб'єкта забезпечення національної безпеки: особистісний блок, соціальний блок, блок механізмів управління. В дисертації на підставі визначення цільових і практичних функцій сучасної армії вказується на важливість аналізу можливих дисфункцій збройних сил у системі забезпечення національної безпеки країни.

При уточненні місцезнаходження і функціональної ролі арміі в системі національної безпеки з'ясовується, що сучасна війна, яка визначається широким комплексом факторів існування людських спільнот (де пріоритетне місце належить політичним мотивам необхідності усунення неадекватності соціальних і природних компонентів зростаючим потребам самореалізації особи, суспільства і держави), актуалізує значимість ефективних механізмів запобігання можливій агресії або воєнному конфлікту. Головним суб'єктом цієї практики повинна бути армія - базовий компонент воєнної організації української держави.

Підкреслюється, що основні суперечності і особливості практичного будівництва Збройних Сил України, розпочатого з метою створення сучасної національної армії як повноцінної соціальної інституції та єфективного державного органу обумовлюється повнотою вирішення таких завдань:

- чітке усвідомлення особовим складом, на підставі розуміння потреб безпеки людської життєдіяльності, свого соціального призначення (обсягу суспільних завдань, цілей та функцій сучасної військової справи);

- спроможність керівної ланки воєнної організації держави до ефективного управління процесом збройного захисту національних інтересів українського народу;

- наявність засобів і способів надійного забезпечення національної безпеки.

Стан і тенденції розвитку воєнної небезпеки України актуалізують не лише потребу модернізації її збройних сил. Пріоритетне значення набуває обгрунтування основних напрямків трансформації структур національної армії, які можуть перетворитися на джерело небезпеки не тільки для держави, але й для суспільства загалом.

У третьому розділі “Проблеми оптимізації діяльності армії у контексті забезпечення національної безпеки України”, який містить два підрозділи, відзначається, що стосовно трансформації воєнної сфери в умовах перехідного суспільства, сутність оптимізації діяльності армії розуміється як процес розв'язання соціальних суперечностей, що виражають стосунки між суб'єктами системи забезпечення національної безпеки (діяльність яких стримує обмеженість цінностей, ресурсів і протидія інших суб'єктів), компонентами самої воєнної системи, та виникають з причин невідповідності особистих потреб індивідів, груп у складі законних озброєних формувань пріоритетним національним інтересам України.

Головні проблеми надійного забезпечення воєнної безпеки зумовлені розв'язанням протиріччя між іноваційними, авангардними формами організації соціальної діяльності щодо усунення (мінімізації) загроз індивідуальному та суспільному буттю і реальними характеристиками суб'єктів захисту пріоритетних національних інтересів. Зазначені проблеми мають прояв у таких деформаціях життєдіяльності Збройних Сил України:

- послаблення принципу єдиноначальності (який інколи заміщується єдиновладдям), широке розповсюдження бюрократизму, протекціонізму, формалізму, волюнтаризму та дійсної безвідповідальності;

- суттєвою деформацією військово-соціальних відносин, що знижує пріоритет професійної готовності та компетентності військовослужбовця стосовно суб'єктивістських поглядів начальників по відношенню до підлеглих, відсутністю реальної правової та соціальної захищенності особового складу;

- послаблення системи мотивації і стимулювання діяльності щодо забезпечення воєнної безпеки (постійне переважання духовних стимулів може існувати лише в надзвичайних ситуаціях);

- значна закритість армії від громадської думки, цивільного контролю та недостатній статус збройних сил в системі забезпечення національної безпеки України.

На думку автора, в основу створення ефективних механізмів і проведення комплексних заходів запобігання можливій агресії (конфлікту) мають стати питання виявлення та реалізації гуманістичного потенціалу забезпечення на гарантованому рівні мінімалізації загроз існуванню незалежної країни.

Критерії та фактори оптимізації функціонування та розвитку армії “приховані” в системі людської діяльності і набувають адекватності лише з урахуванням реалістичних інтересів індивідів та соціальних груп. Під час опису і пояснення проблем оптимізації діяльності соціального суб'єкта, що аналізується з причин ефективності захисту базових цінностей життєдіяльності, слід відзначити важливість тенденції переходу від домінування соціально-економічних структур життєдіяльності до їх паритетності з культурно-історичними структурами суспільства (це дозволяє характеризувати наочні зміни як соціокультурну реформацію). Для суттєвого покращення діяльності армії як суб'єкта воєнної безпеки країни необхідно:

- визначити діапазон значимих соціокультурних параметрів функціонування і розвитку збройних сил (особливо показники “ідеальної”, “нормативної” та “реальної” моделей структур цінностей службово-бойової діяльності), а також зміст особистісної, цільової, ціннісної і нормативної форми регулювання соціально відповідальної поведінки військовослужбовця;

- виявити характер траєкторії ймовірного руху певного параметра, між його граничними значеннями та встановити чисельність варіантів щодо цього руху і швидкості;

- розробити конкретну стратегію життєдіяльності української армії з метою забезпечення її відтворення на основі реальної готовності захищати національні інтереси та знання своїх життєво важливих параметрів і характеру їх зв'язків між собою (особливе значення має спроможність військово-політичного керівництва до мотивації дій суб`єктів системи національної безпеки країни).

Встановлено певні обмеження громадської думки (які визначаються недостатньою роллю ціннісних інтерпретацій мілітарної культури суспільства у складному процесі націодержавотворення) щодо реалій небезпеки України як негативний фактор оптимізації діяльності армії.

Потреба суспільного самозбереження у складних воєнно-політичних реаліях кінця другого тисячоліття невпинно відтворює необхідність глибокого соціально-філософського аналізу проблем діяльності армії на її різних рівнях: блоковому, коаліційному, регіональному, державному.

ВИСНОВКИ

Внаслідок аналізу вітчизняної та зарубіжної наукової літератури та узагальнення практичного досвіду зроблено низку висновків:

1. Комплексне, багаторівневе соціальне пізнання проблем формування та функціонування системи (яка дійсно повязана з обєктивно-субєктивним процесом розгортання людської життєдіяльності) безпеки соціуму дозволяє стверджувати, що військова міць залишається важливим чинником загальноцивілізаційного соціогенезу, а тому питання потрібності і доцільності військового будівництва у демократичних державах Європи (тим більше в молодих незалежних країнах) повинні і надалі перебувати у переліку першочергових заходів із державотворчого процесу.

2. Сучасна соціально-філософська думка про національну безпеку починається з розробок, де основою досліджень є: практична і пізнавальна діяльність суб'єктів, відносини і зв'язки між ними; соціальні організації та соціальні інститути, що гарантують безпеку; численні явища культури. Взагалі розуміння соціальної активності людини, родини, етнічної спільноти, суспільства і держави в сфері захисту інтересів життєдіяльності складає “широкий” сенс поняття національної безпеки. В той же час потреба збройного захисту базових цінностей буття соціуму реалізується ефективними діяльнісними системами (де існує рівень професійної готовності суб'єктів), що доцільно відобразити у “вузькому” сенсі категорії “національна безпека”.

3. Сутність армії визначається особливостями діяльнісної природи людини, усім комплексом соціокультурних, економічних, територіально-географічних, політичних та інших факторів індивідуального і суспільного буття, що зумовлюють причини масового застосування найстрахітливіших форм насильницького активізму у ХХ ст.

4. Головні проблеми надійного забезпечення воєнної безпеки України зумовлені розв'язанням протиріччя між іноваційними, авангардними формами організації соціальної діяльності щодо усунення (мінімізації) загроз індивідуальному та суспільному буттю і реальними характеристиками армії як субєкта захисту пріоритетних національних інтересів: збройні сили гуманістичного типу з нерепресивними засобами спілкування - важливий елемент майбутнього громадянського суспільства; технічно забезпечений, здатний до швидкої рефлексії нових проблем соціальний інститут негайного впливу на загрозливі ситуації (з гнучкими структурами, постійно готовими до оперативних удосконалень).

5. Критерії та фактори оптимізації функціонування та розвитку армії “приховані” в системі людської діяльності і набувають адекватності лише з урахуванням реалістичних інтересів індивідів та соціальних груп. Проблеми трансформації українського суспільства, його воєнної сфери не в останню чергу визначаються кризою духовності та соціальної справедливості. Її сутність полягає в тому, що будь-яка діяльність не вписується в реально існуючий стан історичного буття нації, якщо вона лише зводиться до елементарного виживання. Основні напрямки та пріоритети військового будівництва української армії повинні долати негативний вплив невизначеності й безсистемності соціально-економічного розвитку, дискредитації ідеологічних форм духовної інтеграції, домінування індивідуальної спрямованності на виживання, що відбуваються у зовнішньому середовищі.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНІ В ПУБЛІКАЦІЯХ:

Круть П.П. Забезпечення національної безпеки українського суспільства як об'єкт соціально-філософського дослідження: Зб. наук. пр. "Наукові записки Харківського військового університету" № 1. - Харків: ХВУ. - 1998. - С. 145-157.

Круть П.П. Национальная безопасность Украины как обект социологического анализа // Философия и социология в контексте современной культуры. - Днепропетровск: ДГУ. - 1996. - С. 174-181.

Круть П.П. Забезпечення національної безпеки України як системна проблема: Зб. наук. пр. "Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених". Вип. 2. - Харків: Ун-т внутр. справ. - 1997. - С. 70-73.

Круть П.П. Концепція національної безпеки України: методологічний аспект: Зб. наук. пр. "Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених". Вип. 2. - Харків: Ун-т внутр. справ. - 1997. - С. 73-79.

Круть П.П. Воєнна організація держави - суб'єкт забезпечення національної безпеки України: теоретико-методологічний аспект соціально-політичного аналізу: Зб. наук. пр. "Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених". Вип. 3-4. - Харків: Ун-т внутр. справ. - 1998. - С. 446-450.

Круть П.П. Методологические проблемы системно-функционального анализа социальной сферы советского общества - основа глубокого преобразования Вооруженных Сил СССР: Сборник научных статей слушателей Военно-политической академии. - М.: ВПА. - 1991. - С. 161-164.

Круть П.П. Воєнна організація держави у контексті національної безпеки України: теоретико-методологічні проблеми історичного та соціально-політичного вимірів // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції “Проблеми та задачі воєнної історії в сучасних умовах”. - К.: Академія Збройних Сил. - 1998. - С. 265-270.

Круть П.П. Армія як суб'єкт забезпечення національної безпеки України (соціально-філософський аналіз). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії. Харківський військовий університет, Харків, 1999.

У дисертації здійснено соціально-філософський аналіз передумов і методологічних засад вивчення арміі як суб'єкта забезпечення національної безпеки українського суспільства у період його системної трансформації, що дає можливість сформулювати розуміння збройних сил як соціального інституту захисту життєво важливих інтересів посттоталітарної країни. Визначені основні суперечності і особливості військового будівництва, яке потребує свого вдосконалення. Обгрунтовуються проблеми оптимізації діяльності армії в контексті забезпечення національної безпеки України. Головним концептуальним положенням роботи є ідея про залежність безпеки країни від цілісності діяльності основних суб'єктів захисту життєво важливих інтересів українського народу та загального процесу соціокультурної реформації суспільства.

Ключові слова: Національна безпека, національні інтереси, війна, армія, соціальний суб'єкт, соціальна практика, соціальний інститут.

Круть П.П. Армия как субект обеспечения национальной безопасности Украины (социально-философский анализ). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.03. - социальная философия и философия истории. - Харьковский военный университет, Харьков, 1999.

В диссертации осуществлен социально-философский анализ предпосылок и методологических оснований изучения армии как субекта обеспечения национальной безопасности украинского общества в период его системной трансформации, что позволило сформулировать понимание вооруженнх сил как социального института защит жизненно важнх интересов посттоталитарной стран. Определен основне противоречия и особенности военного строительства, которое нуждается в дальнейшем совершенствовании. Обосновваются проблем оптимизации деятельности армии в контексте обеспечения национальной безопасности Украин. Главным концептуальным положением работы является идея о зависимости безопасности страны от целостной деятельности основных субектов защиты жизненно важных интересов украинского народа и общего процесса социокультурной реформации общества.

Ключевые слова: Национальная безопасность, национальные интересы, война, армия, социальный субект, социальная практика, социальный институт.

Krut P.P. The Armed Forces of the nation to provide national security of Ukraine (socio-philosophical analysis). - Manuscript.

The thesis for attaining the degree of Candidate in philosophy, speсiality 09.00.03 - social philosophy and philosophy of history. - Kharkiv Military University, Kharkiv, 1999.

The plot of the dissertation deals with the analysis of the prerequisites and methodological principles of studing the Army as the subject of social practice that provides the national security for Ukrainian society in time of its internal transformation.

The topicality of the research object is conditioned by the fact that the concept of opposed and multicivilized world defines the appropriate measures for all branches as to ukrainian society, particularly in the context of traditional threats survival (war, aggressions, conflicts), as well as, appearing of new dangers on the way of mankind lifes work. Moreover, the indefinition and institutional alienation of the majority interests in the world appear as a result of social system transformatoin. The development of theoretical methodological problems providing national security of Ukraine, the socio-philosophical analysis of the Armys place and aims as a main subject of the Ukrainian peoples base values defence play a particular great role.

For a long time, Ukraine didnt have any opportunity to develop and realize its own concept of steady and balanced development and proper national security strategy. The historical experience lack in complex defence of vital national interests blows a negative cloud on the process of overcoming the state desubjectivisation results and impedes the process of its Armed Forces formation.

To turn to new quality measures of the contemporary Ukrainian Armed Forces, even not having proper practical and theoretical experience, we are to perfect constantly its concept models according to the scientific programme of the national security provision.

It is well-grounded that security as a social phenomenon is one of the necessary man subjectivity being way. It reflects the certain plot of the dependences and relations between the components of society, among them the military power (which is defined by the Armed Forces, first of all) enhances essentially the state survival probability under the sustained threatening conditions of a traditional character (war, aggression, conflicts), as well as new appearing dangers for steady vital activity. This allows to define the expediency of complex and multilevel social cognition elements employment regarding the possibilities of a "mild" and system methodology of the personal vital interests investigational problems profection (first of all the armed one) as well as social and national interests.

The investigation of the Army in socio - philosophical facet as one of the most important subjects of national security providing, makes it possible to define the rising tendency of its influence on the institutional basis of the transforming Ukrainian society under the conditions of reinforcing the civilized confrontation (in sociocultural, informational aspects).

It is well - grounded that the subject - object relations play a role of the main criterion for elaboration of the component structure of the social security. The main elements contained in the Ukrainian national security system (where the Army has sustained its high level status) are the following: the social activitys subjects (personality, social organizations and institutes, first of all); connections and relations between people corresponding the main spheres of the social activity; the certain socio - cultural measures of the vital interests defence subjects (needs, interests, values, the site of the world - outlook).

The authors comprehension of wide and narrow sense in the national security is proposed here, basing on the defining of real and potential threats towards personality, society and state in the context of non - coincidence of real natural components to the social development needs, that, in principle, affects the dynamics of its military sphere. The given attitude makes it possible to formulate the comprehension of the essence of the contemporary national Army as a specific social institute of the newly found independent state.

It is well - grounded, that the problems of the Army activity optimisation are defined by correlation of objective conditions and subjective factors of social conflicts generating in the transitional national security providing systems.

The main problems of reliable national security provision are solved basing the social activity technology development within which the military sphere measures are synchronized with common transformational changes in the Ukrainian society. They are able to limit the selfish purposefulness and to object the individual activity to the really defined prior national interests.

The main concept position of the work is the idea of depending of the state national security provision fidelity upon the national vital interests defence main subjects integral activity and a common process of the peoples sociocultural reformation.

Key words: the national security, the national interests, war, the Armed Forces, social subject, social practice, social institution.

Размещено на Allbest.ru

...