Відродження філософії герметизму та протистояння ідеям традиційної філософії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Відродження філософії герметизму та протистояння ідеям традиційної філософії

Стерпул М.В.

У XXI ст. під натиском стародавніх філософських систем і напрямків (герметизму, гностицизму, єврейської кабали), які в часи середньовіччя вважалися єретичними, сучасна наука та загальноприйняті науковцями класичні філософські методи почали піддаватися сумніву. Такі напрямки нетрадиційної (неприйнятої) філософії звертають увагу на:

— світоглядні універсалії (категорії культури, що акумулюють історично накопичений соціальний досвід окремих культур та народів, які було знищено під гнітом католицької церкви),

— форми мислення, що характеризують людську свідомість в різних культурах, а саме знищених та зниклих народів і цивілізацій,

— форми категорії культури (простір, час, рух, речі, властивості, відношення, кількість, якість, міра, форма, зміст, причинність, випадковість, необхідність). Ці категорії універсальні, оскільки ставали невід'ємними складовими окультної філософії (від лат. occultus таємний, сокровенний) системи вчень та уявлень про існування в світі (людині, космосі) надприродних сил, які недоступні науковому пізнанню, але доступні обраним. В філософському плані окультна філософія ближче до гілозоїзму (вчення про всезагальну одухотвореність матерії) і пантеїзму (філософське вчення, що ототожнює Бога і світобудову, природу). Подані категорії виникають, розвиваються і функціонують в культурі як цілісна система. Прикладом можуть стати архітектурні споруди (Собор Нотр Дам, XI ст., м. Шартр, Франція), твори образотворчого мистецтва («Вітрувіанська людина», 1509 р., Леонардо да Вінчі), скульптурні композиції (каплиця Росселін, XII ст., Единбург, Шотландія), вяких втілені елементи алхімії та окультизму. Ця система є узагальненою моделлю людського світу.

Також напрямки окультної філософії посилюють позиції ідеалістичної теорії. Ідеалістичне уявлення пронизує сторони нетрадиційної філософії, особливо в питанні створення життя на Землі та походження людини і її місця в цьому світі. Водночас, нетрадиційна (окультна) філософія посилається на основні принципи гностицизму (релігійно дуалістичного вчення доби пізньої античності I V ст.ст.). Згідно гностичної релігії повернення в небесне царство не може бути досягнуте сліпою вірою. До нього треба прагнути через гнозис, чи одкровенні знання про природу речей. «Божественная часть» человека состоит из «разума, интеллекта, духа и рассудка», ... благодаря этим «высшим элементам» человек «способен подняться на небо» [7,123]. Індивідуальний пошук гнозису в герметичній та гностичній традиціях припускав позбавлення від матеріального світу та його ілюзій.

На основні проблеми та питання традиційної філософії (сутність та походження буття, сутність та існування людини, її духовний світ, проблема відношення людини і світу, проблема пізнання світу, механізмів досягнення істини) окультна дає зовсім інші відповіді, сполучені зі своєю ідеалістично картиною світобачення. Звідси, герметисти приймали людину такою, якою вона була; вони прагнули до преображення через піднесення духовного елементу людської особистості та покладали відповідальність за це безпосередньо на людину та її совість. «В своих размышлениях о вещах божественных человек не должен осуществлять и презирать присущую ему смертную часть, так как было суждено, что он должен заботиться об этом нижнем мире и хранить его» [7,307].

Таким чином, «лишь со сравнительно недавнего времени мы стали видеть историю развития человеческой мысли в более или менее правильной перспективе. Ещё недавно, например, колыбелью философской мысли считалась Древняя Греция. Между тем, исследования таких учёных, как Макс Мюллер, Гарбе, Тибо и, в особенности, Дейссен, показали, что ещё задолго до зарождения философской мысли в древней Элладе индусы обладали уже подробно разработанными философскими системами, которые по стройности и глубине могут поспорить не только с Платоном и Аристотелем, но и с произведениями многих позднейших европейских философов.» [5,4].

Це, насамперед, підтверджується тим, що нетрадиційні філософські течії та напрямки починають цікавити багатьох вчених спец- іалістів, які намагаються заперечити усталені теорії сучасної академічної філософії та науки. В своїх численних наукових роботах вони доводять протиріччя багатьох вищевказаних теоретичних питань філософії, що стали непорушними основами впродовж всієї історії розвитку філософської та наукової думки. До таких вчених можна віднести Дж. Фрезера, М. Мюррея, Б. Леско, Р.А. Шваллера де Любица, Р. Шоха, Дж. О. Кіннамана, Е. фон Деникіна, З. Сітчіна та інших. Одночасно, супротивниками традиційної релігійної та філософської думки були видатні постаті минулого Дж. Бруно, Ф. Бекон, І. Ньютон, Р. Флад, Й. Кеплер, Б. Франклін. А. Ейнштейн та багато інших, деякі ідеї яких заперечуються академічною науковою спільнотою.

Популяризація та звернення до ідей герметизму можна прослідкувати, якщо проаналізувати ситуацію, що склалася на сучасному книжковому ринку. Адже численні науково популярні дослідження з історії та археології М. Бейджента та Р. Лі, Г. Хенкока та Р. Бьювела визива- ють велику зацікавленість в колах інтелектуальної аудиторії. В дослідницьких нарисах цих вчених підіймаються суперечливі питання щодо християнської релігії, філософських течій, історії діяльності загадкових орденів і постатей минулого. А саме, розкриття особливості розвитку герметизму як релігійно філософського напрямку та утвердження його принципів поряд з традиційними концепціями християнської віри і класичної філософії.

Під час вивчення творів цих науковців було зазначено, що герме- тизм в XVII ст. втратив всі свої позиції під натиском наукової думки, яка зайняла домінуюче місце в західній цивілізації. «После 1945 года западная культура вступила в новую эру научного рационализма и скептицизма. Все, что относилось к «иррациональному» отбрасывалось и не изучалось» [1,5]. «Система образования оставила герметизм за чертой академической респектабельности» [1,11]. Але II половина XX ст. стали відродженням герметизму та його відкриттям. Подальше осмислення цього явища потребує визначення даного терміну та розгляд головних його особливостей.

Герметизм в перекладі з латинської означає «таємний, сокровенний», і являє собою сукупність поглядів, вірувань, знань та прийомів, що відносяться до області таїнств, сил природи та людини. Іноді герметизм називають також окультизмом, що ми частіше чуємо в нашому повсякденному житті. Насамперед це вчення про сховану сторону природи і людини, що пізнається шляхом синтезу таємних наук (магії, астрології, алхімії) через оволодіння психічними силами (надчуттєве сприйняття).

За визначенням багатьох наукових словників довідників герметизм це релігійно філософська течія доби еллінізму і пізньої античності, який носить езотеричний характер та яскраво поєднує елементи популярної грецької філософії, халдейської астрології, персидської магії та єгипетської алхімії.

Герметизм є результатом синкретичного синтезу грецьких і східних традицій. Для нього характерні послідовне використання мотивів давньоєгипетської міфології (культ Сонця) та інтерес до «практичного» знання (окультних наук).

Герметизм виходить з наявності скритої сутності речей, що доступні розумінню лише посвяченим. Згідно вчення герметизму, спасіння усередині нас, воно доступне кожному і досягнути його можна, пізнаючи себе. За герметизмом Земля і весь тілесний світ це темний початок. Усе тілесне є Темрява, що намагається поглинути та знищити Світло. З вищого Бога виникла людина, Логос (розум, задум світу) та Деміург (творчий початок світобудови, створюючий Космос з матерії). Один із засобів возз'єднання з Богом магічні заклинання, побудовані на знанні істинної сутності та істинного імені Бога.

Згідно традиції, герметизм це вчення про вищі закони Природи, що підпорядковуються принципу причинності (кожна причина має свій наслідок, тоді як кожен наслідок має свою причину) та аналогії (існування відповідності між явищами і законами трьох світів: духовного, розумового та фізичного).

Герметизм поділяється на «популярний герметизм» (III ст. до н.е. III ст. н.е.), представлений трактатами з астрології, алхімії, магії, окультних наук і медицини, та «науковийгерметизм» (II III ст.ст. н.е.), що містить трактати релігійно філософського характеру, які повністю складають Герметичний корпус. «Науковий герметизм», в свою чергу, має дві головні тенденції оптимістично пантеїстичну та песимістично гностичну:

Якщо розглянути герметизм на сучасному етапі, то в його основі лежить двояке прагнення людської душі вірити та знати. Герметизм стоїть на межі між релігією і теологією (як своєрідне вчення), а з іншої сторони між наукою та філософією.

Герметизм представлений великою кількістю творів грецькою, латинською та арамейською мовами, які були написані Гермесом Трис- мегистом. Його також називали Гермесом тричінайвеличнішим. Це, насамперед, ім'я синкретичного божества, що поєднує у собі риси давньоєгипетського бога мудрості і писемності Тота та давньогрецького бога Гермеса. За Платоном, Гермес Трисмегист відкрив числа, геометрію, астрономію і літери. Християнський теолог і письменник Климент Олександрійський вважав Гермеса Трисмегиста автором 42 творів астролого космографічного і релігійного змісту. Саме він є автором «Герметичного корпусу» чи «Герметики» (лат. Corpus Hermeticum) сукупності трактатів релігійно філософського характеру, які містили знання про всі таємниці (секрети) світу.

До «Корпусу» відносяться також трактати і фрагменти, що дійшли у вигляді компіляції. Більша частина складається з розмов із Гермесом Трисмегистом, в яких він викладає Божественне одкровення. Одним з таких фрагментів є «ЗаповітГермеса Трисмегиста», відомий як «Смарагдова скрижаль» або «Смарагдоватаблиця» (лат. Tabulasmaragdina). її знайшов на могилі Гермеса Трисмегиста Аполоній Тіанський (3 р. до н.е. 97 н.е.) видатний філософ піфагорієць. За однією з версій, «Смарагдова скрижаль» містить рецепт алхімічної «Великої Роботи» тобто рецепт отримання філософського каменю. Отже, «в сохранившихся книгах Гермеса Трисмегиста мы имеем по меньшей мере весьма ценный отголосок подлинной эзотерической мудрости древних египтян, которая, наряду с мистическими и философскими учениями индусов, была первоисточником, откуда так или иначе черпали свои наиболее ценные идеи все позднейшие основатели идеалистических философских школ и религиозных учений.» [5,6].

Важливою деталлю при вивченні основ герметизму є походження цих стародавніх писемних пам'яток герметичної літератури. Багато вчених відносять їх до останніх років дохристиянської епохи, і навіть до II III ст. до н.е. Окремі спеціалісти зі сфери вивчення історії писемності та філософії стверджують, що вищезгадані твори є лише переказом інших, набагато більш давніх документів чи традицій, що передавалися усно посвяченими в єгипетські та грецькі містерії. «Египетское происхождение герметической литературы также бесспорно; особенно убедительно доказывается оно в сочинении Рейценштейна о «Пимандре» и в капитальном труде Мида «Thrice Greatest Hermes. Studies in Hellenistic Theosophy and Gnosis» [5,6].

Видатний російський історик культури, перекладач Ф. Зелінський в своїй книзі «Суперникихристиянства» (1907) намагався висунути іншу теорію аркадського походження ідей герметизму. «По его мнению, герметическая литература возникла лишь незадолго до Р.Х., когда аркадский культ Гермеса слился в Египте с культом Тота, играющего в египетском пантеоне ту же роль, которую в греческом играет Гермес» [5,7].

Згодом ця теорія спростовується тим фактом, що всі головні ідеї пізнього еллінізованого герметизму були відомі єгиптянам задовго до появи еллінської культури. Насамперед, про це свідчать наукові праці талановитого дослідника єгипетської «Книги мертвих» В.М. Адамса, якого дуже поважає такий знавець єгиптології як Г. Масперо засновник Інституту східної археології в Каїрі.

Незаперечний і той факт, що антична філософія була довгий час під безпосереднім впливом єгипетської культури. «Европейским ученым эпохи Возрождения было хорошо известно, что знаменитый древнегреческий философ Платон, а до него Солон и Пифагор посещали Египет, где возможно были посвящены в тайны египетских мудрецов. Платон особенно уважал египтян, которых называл «народом философов» [6,218]. Античні автори Геродот, Діодор Сицилійський, Прокл з Діа- дохії прилучалися до стародавньої мудрості єгипетських жерців та особливо до глибокого пізнання законів світобудови. Тому виникає питання, яке потребує детальних досліджень. Чи варто віддавати пальму першості античній філософії, якщо «народом філософів» вважають Єгипет?

В 610 році до н.е. в дельті Нілу було засноване перше грецьке поселення, яке згодом стало найвеличнішим містом і торговим центром тодішнього світу. Майже два століття з 525 по 332 роки до н.е. Єгипет знаходився під владою Персидської імперії. В 343 році до н.е. останній фараон Нехтанеб II втік до Ефіопії, стародавня династія єгипетських царів перестала існувати. Величні міста були зруйновані перськими завойовниками. Коли в 332 році до н.е. в Єгипет увійшли війська Олександра Македонського, населення зустрічало їх як своїх визволителів. Окупаційна перська влада була вигнана македонцями. Рік потому, в 331 році до н.е. македонський цар заснував місто, котре й донині носить його величне ім'я Олександрія. Саме це місто зіграло вирішальну роль у піднесенні традицій герметизму.

На той час Олександрія була урбанізованим, космополітичним, культурним, і цивілізованим містом греко римського світу, центром світової торгівлі. «На заре христианской эры Александрия была настоящим плавильным котлом. Население города состояло из людей со всех кон- цов Земли, всех рас, национальностей, культур и известных религий, и это делало (её) космополитическим метрополисом» [1,27].

В цьому багатонаселеному місті різноманітні культи, секти, релігії, філософські школи та системи зіштовхувалися і боролися, взаємозбагачувалися і вбирали ідеї один одного в постійній динаміці тогочасного життя. Завдяки цій взаємодії виникали концепції, які тепер позначаються загальним терміном «синкретизм». Олександрійський синкретизм здійснив вирішальний вплив на формування та розвиток західної свідомості, світогляду і цінностей. «Среди самых значительных продуктов александрийского синкретизма был сплав, который впоследствии кристаллизуется в западную магическую традицию. Эту традицию удобнее всего назвать герметизмом» [1,32].

В епоху Середніх віків герметизм розвивається через іудейських та східно християнських містиків у мусульман (суфізм), а після Хрестових походів у вигляді окультизму в католицькій Європі. Абсолютні домагання католицької Церкви на істинність призвели до того, що герметизм, єретичний гностицизм, магія, алхімія стали вважатися діяльністю самого Сатани. Першим кроком до цього став Нікейський собор (325 р. н.е.). Другий крок в цьому напрямку був зроблений в 1227 році, коли астрологія проголошувалася забороненим видом діяльності. Хрестові походи повністю підірвали традиції тодішнього гностицизму, згадати хоча б середньовічних катарів, але дали змогу відродитися ідеям герметизму.

В добу Відродження герметизм сприяв виникненню ідей неоплатонізму і тим самим вплинув на культуру ренесансної Європи. В 1460 році копії герметичних творів грецькою мовою та особливо «Герметичний корпус» були вивезені із Константинополя до Флоренції. Вони потрапили до рук Козимо Медичі, який був зачарований філософією Платона. Його прийомний син М. Фічіно, якого ми знаємо як талановитого мислителя, переклав на латинську мову 14 трактатів «Корпусу». Цей переклад викликав небувалий інтерес мислителів тогочасної Італії до ідей герметизму.

Найважливішими представниками герметизму вважають автора теорії «натуральної магії» Піко дела Мірандола, Дж. Ді, Р. Флада, Дж. Бруно, Т. Кампанелла, Г.К. Агріппа, Парацельс. Особливу пошану ідеям герметизму віддавали М. Копернік, Й. Кеплер, Ф. Бекон та І. Ньютон.

На сучасному етапі філософія герметизму пропонує нам погляд на світ знань, що відрізняється надзвичайною новизною. Герметизм дає можливості абстрактного і теоретичного розуміння набагато більше, ніж загальна філософська направленість. Ця релігійно філософська течія відкриває новий погляд на всесвітню історію, де людина це не просто істота мисляча та діяльна. Це насамперед творець, маг, уособлення невгамовності, цікавості, відваги, який відрізняється від всіх жагою до знань та свободи. «Это открытие (герметизм) стало для нас основанием для другого, о котором академическая наука в полном соответствии с послевоенным рационализмом благоразумно умалчивала» [1,13]. А саме фактом Відродження ідей герметизму на сучасному етапі та формування нової людини, яка б була незалежною від технічного і наукового розвитку, що стають головними факторами загибелі духовності людства.

Література

філософія герметизм окультний

1. Бейджент М., Ли Р. Эликсир и камень. М.: Изд во Эксмо, 2004. 416 с.

2. Герметизм, магия, натурфилософия в европейской культуре XIII XIX вв. М.: Канон, 1999. 864 с.

3. Искусство и культура Италии эпохи Возрождения и Просвещения. М.: Наука, 1997. 265 с.

4. Йейтс Ф.А. Джордано Бруно и герметическая традиция. М.: НЛО,528 с.

5. Странден Д. Герметизм. Его происхождение и основные учения: (Сокровенная философия египтян). СПб. : Издание А.И.Воронец, 1914. 85с.

6. Хэнкок Г., Бьювел Р. Власть Талисмана: Тайны посвященных: от египетских жрецов до виновников трагедии 11 сентября. М.: Изд во Эксмо,752 с.

7. Walter Scott (trans.), Hermetica: The Ancient Greek and Latin Writings which Contain Religions or Philosophic Teaching Ascribed to Hermes Trismegistus, Shambala, Boston, 1993.

Размещено на Allbest.ru