Формування громадянськості в умовах соціокультурних трансформацій в українському суспільстві

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ПОВІТРЯНИХ СИЛ імені ІВАНА КОЖЕДУБА

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії

ФОРМУВАННЯ ГРОМАДЯНСЬКОСТІ В УМОВАХ СОЦІОКУЛЬТУРНИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

ШАПАРЕНКО Олена Володимирівна

Харків - 2008

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Вагомість дослідження проблеми формування громадянськості обумовлена змістом періоду історії, який переживає країна, що прийнято називати переходом до демократії, або демократичним транзитом. До загально-цивілізаційних факторів, що обумовлюють актуальність формування громадянськості, належать:

-по-перше, відкритість світові, який стає дедалі складнішим, різноманітнішим та більш глобалізованим, що її негативними наслідками є нав'язування ідеологій, розмивання державних кордонів, формування стереотипів космополітизму;

-по-друге, процеси інформатизації, що поряд з матеріальним поступом сприяють зростанню викликів та небезпек, зокрема негативно впливають на молодих людей із несформованим світоглядом, які через безконтрольний доступ до інформації набувають скривленого світосприйняття, що сприяє духовному занепаду нації.

Національно специфічними факторами, що актуалізують дану проблему, є:

-по-перше, суперечливість природи українського суспільства як підґрунтя громадянської зрілості: з одного боку, це помаранчевий майдан, який здивував цілий світ, але з другого - примирення із хабарництвом, патерналізм, що дістався нам у спадок, низький рівень соціальної активності, зростання егоїстичних настроїв тощо;

-по-друге, криза національної ідентичності: відірваність від власного національного коріння великих регіональних і соціальних спільнот українців, які ставляться неприхильно до спроб відновлення їхньої українськості;

-по-третє, розшарування національно й громадянськи несформованого суспільства - збагачення купки олігархічних кланів і збіднення більшості громадян України, а також корумпованість владних і політичних структур.

Успішність соціальних трансформацій в Україні, перехід від „хаосу” до „порядку” (І. Пригожин), потребують розвинутого громадянського суспільства. Передумовою суспільства такого типу й умовою переходу до нього є громадянська освіта. Саме в розбудові громадянського суспільства український соціум може почерпнути „енергію розвитку” (за М. Грушевським), яка конче йому потрібна.

Актуальність філософського дослідження проблем формування громадянськості обумовлена не тільки причинами соціального порядку, але й потребами власного розвитку філософії. Поняття „громадянськість”, „громадянське суспільство”, „громадянська освіта” розробляються в українській філософії, порівняно із західною, відносно недавно. Для їх подальшого осмислення необхідні глибокі соціально-філософські дослідження, що призведуть до виникнення й розвитку категорій, понять, ідей та концепцій, здатних створити нове соціально-філософське бачення соціальної реальності.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане на кафедрі філософії та природничих дисциплін Харківського гуманітарного університету „Народна українська академія” у межах комплексної наукової теми „Формування інтелектуального потенціалу нації на рубежі сторіч: економічні, політичні, соціокультурні аспекти” (державний реєстраційний номер 0199U004470) та кафедральної наукової теми „Філософський аналіз єдності сучасного українського та європейського освітнього простору”.

Ступінь наукового опрацювання проблеми. Різноманітність аспектів проблеми формування громадянськості й осмислення їх з позицій філософії цікавить широке коло науковців. Формування громадянськості як філософсько-освітня проблема активно розробляється в зарубіжній (Б. Барбер, Ч. Бахмюллер, Е. Бойєр, Р. Вальдхіс, К. Глікман, Р. Даль, Дж. Патрік, Д. Метью, Р. Мохер, С. Хантінгтон, Дж. Елштайн, Р. Фриман Бутс, С. Финн, С. Франзоса, Ф. Ньюмен та ін.) та російській (О. Артеменко, А. Володін О. Михаліна) науці. В українській філософській думці поняття громадянськості висвітлюється в роботах О. Дем'янчука, А. Колодій, С. Рябова, Г. Філіпчука та ін.

У сучасній українській філософії проблема формування громадянськості пов'язана з розбудовою громадянського суспільства й постає новою порівняно із західною й північноамериканською концепціями. Такі автори, як А. Карась, І. Пасько, Я. Пасько, досліджують філософські підвалини громадянського суспільства в історії філософської думки. Перспектив розвитку громадянського суспільства торкаються у своїх роботах І. Голосниченко, А. Губенко, В. Журавський, С. Кириченко, А. Сіленко, О. Скрипнюк, А. Скуратівський, М. Хамітов. Ряд авторів (В. Громовий, О. Кошолап, В. Кремень) дають позитивний прогноз вірогідного становлення громадянського суспільства в Україні. Вони висловлюють упевненість, що громадянське суспільство можна сформувати, синтезуючи досвід західних країн та особливості свого вітчизняного культурно-історичного простору.

Громадянське демократичне суспільство формує особливий тип освіти - практико-орієнтований, спрямований на створення відповідних соціальних умов розвитку свободи особистості. З проблем громадянської освіти за останні роки вийшло чимало публікацій вітчизняних авторів. Це, зокрема, статті О. Магдик, В. Оржехівського, М. Рагозіна, К. Чорної. По-новому звучить ідея громадянської освіти в контексті модернізації вітчизняної освіти, пріоритетів державної освітньої політики у працях Р. Агадулліна, В. Андрущенка, Л. Газнюк, М. Жук, О. Заболотної, С. Клепка, І. Медведєва, М. Михальченка, В. Рибалки, І. Родіонової, В. Розіна, М. Романенка, В. Сухіної.

Ціннісні підвалини громадянської освіти досліджуються в роботах українських дослідників В. Астахової, В. Бакірова, Л. Сокурянської, Н. Чибісової, зарубіжних вчених Дж. Патріка, Ч. Квіглі; російських авторів С. Левікової, М. Кузьміна, А. Кир'якової. Сучасні перспективи розвитку національної ідентичності в умовах демократії розглядаються зарубіжними авторами: З. Бауманом, Ю. Габермасом, Е. Дж. Гобсбаумом, А. Валицьким, Е. Еріксоном. Роль національної ідентичності у формуванні громадянського суспільства висвітлюється у дослідженнях українських та російських науковців: А. Панаріна, О. Сухомлинської, М. Рябчука. Правовий аспект формування громадянськості виокремлюється в роботах О. Данильяна, І. Голосниченка, А. Гутникова, С. Кириченко, О. Мушинського, В. Пронькіна, С. Третяка, А. Черненка.

Соціальна філософія дозволяє побачити рівні її розуміння, які містять онтологічний аспект (роботи Дж. Дьюї, Р. Пітерса, А. Субетто та ін.), гносеологічний аспект (роботи Б. Бітінаса, С. Єрьоміна, Є. Ушакової та ін.), аксіологічний аспект (роботи В. Боброва, Є. Гусинського, М. Розова, М. Рокича, та ін.). Пропоновані теоретичні підходи в своїй реалізації спираються на освітню практику в широкому розумінні, а відтак враховують праксіологічний аспект проблеми (В. Дубровський, М. Жук, І. Медведєв, О. Наровлянський, Л. Пономаренко).

Формування громадянськості - складна соціокультурна проблема. На даний момент існують різні напрямки й точки зору як у вітчизняній, так і в зарубіжній літературі на формування громадянськості, що не дозволяє чітко сформулювати її цілі, завдання, напрямки розвитку, зміст, методи, організаційні форми. Необхідність розробки даної теми та рівень розробки деяких її філософських, методологічних, соціальних й педагогічних аспектів вступають у все більш очевидне протиріччя між об'єктивною потребою у розбудові громадянського суспільства та у розробці теоретичних основ розвитку вітчизняної громадянської освіти й підходами, що склалися в практиці їх функціонування. Багатовимірність феномену громадянськості й різноманітність її інтерпретацій і тлумачень, всебічність прояву в процесі формування громадянина України обумовлюють необхідність звернення до цього поняття з принципово нових позицій у контексті соціально-філософського знання. Цей важливий аспект визначив мету й завдання даної дисертаційної роботи.

Об'єктом дослідження виступає український соціум на шляху розбудови громадянського суспільства.

Предметом дослідження є формування громадянськості в українському суспільстві в онтологічному, аксіологічному, праксіологічному аспектах на основі громадянської освіти.

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження - виявити особливості та фактори формування громадянськості в процесі освітньої діяльності в умовах соціокультурних трансформацій українського суспільства. У зв'язку з поставленою метою в дисертаційному дослідженні ставляться такі завдання:

- узагальнити філософський матеріал з питань сучасного розуміння громадянськості; розкрити соціокультурну детермінацію формування громадянськості й обґрунтувати її соціально-практичне значення і соціокультурну цінність;

- визначити зміст поняття „громадянськість” та з'ясувати можливі зв'язки між формуванням громадянськості і розбудовою громадянського суспільства;

- розкрити роль громадянської освіти у формуванні громадянськості в процесі освітньої діяльності;

- виявити принципи формування громадянськості на сучасному етапі; визначити ціннісні підвалини формування громадянськості та її цільові характеристики;

- визначити роль держави у розбудові громадянського суспільства; виявити роль і місце національної ідентичності українських громадян у перетворенні суспільства на цілісну національну й громадянсько-політичну спільноту;

- виокремити особливості становлення національної еліти як умови формування громадянськості в Україні; експлікувати дослідницькі програми і методологічні конструкції щодо розбудови громадянського суспільства.

Теоретико-методологічну основу дослідження складають історичний, системний, комплексний та соціокультурний підходи. За допомогою історичного підходу розкрито еволюцію понять „громадянськість”, „громадянське суспільство” в суспільно-історичному контексті.

Системний підхід вжито при розгляданні громадянської освіти як підсистеми освіти з метою цілісного її сприйняття, виявлення різноманітних зв'язків і відношень у самій освіті та у її взаємовідносинах з оточенням, а також для дослідження механізму зміни освіти й суспільства.

Особливість предмету дослідження сприяла використанню комплексного підходу до взаємозв'язку „сущого” й „належного” в освітній сфері. Це дало змогу звернути увагу на об'єктивні процеси якісних змін її ціннісно-цільових, нормативно-моральних й кон'юнктурно-політичних характеристик.

Тісний зв'язок формування громадянськості з освітнім процесом, який формує світогляд людини та допомагає їй знайти гідне місце в соціумі, обумовив необхідність соціокультурного підходу, який є провідним для всієї роботи.

Крім вказаних вище підходів, було використано діалектичний метод (при аналізі взаємозв'язку загального, особливого та одиничного у формуванні громадянськості, індивідуального й колективного у відношенні людини та держави, особистісно- та соціоорієнтованого підходів до освіти тощо). Проведено аналітичний огляд соціологічних опитувань й експертних оцінок (при розробці питання ціннісних підвалин формування громадянськості), задіяно елементи компаративного аналізу (при дослідженні антропоцентристських та соціоцентристських поглядів на формування особистості).

Оскільки в дисертації розглядається коло питань, що перебувають на перетині соціальної й політичної філософії, педагогіки, філософії освіти та ін., то як найефективніший інструмент для вирішення проблеми, що досліджується, використовується міждисциплінарний підхід.

Теоретичну основу дослідження і вирішення поставлених проблем складають ідеї людиноцентризму філософів епохи Відродження, концепція громадянського управління Дж. Локка, ідеї про зв'язок освіти з громадянським суспільством Ш. Л. Монтеск'є і Ж. Ж. Руссо, концепція громадянського суспільства та роль потреб особистості І. Канта і Г. В. Ф. Геґеля, ідеї про виховання раціонального патріотизму А. Токвіля, концепція громадянської відкритості Ю. Габермаса й К. Поппера.

З окресленого загального методологічного підходу витікає новизна наукового пошуку, теоретичне й практичне значення даного дисертаційного дослідження.

Наукова новизна дисертації полягає у здійсненні соціально-філософського аналізу громадянськості в сучасних умовах соціокультурних трансформацій в Україні. На підставі цього аналізу визначено сутність даного поняття, виявлено його складові, які характеризують його в умовах глобалізаційної динаміки; запропоновано концептуальні засади формування громадянськості у суб'єктів освітньої діяльності. До найбільш значущих результатів і теоретичних висновків, що мають наукову новизну, належать такі:

- доведено, що формування громадянськості є основною умовою для розбудови громадянського суспільства та здійснюється завдяки багатьом чинникам і, перш за все, завдяки громадянській освіті, що складається із взаємодоповнюючих процесів навчання і виховання; громадянськість розглядається як така життєва позиція людини, яка включає в себе любов до Батьківщини, національну самосвідомість, гідність, громадянську активність, законослухняність, а також такі актуальні в сучасному світі характеристики людини, як толерантність, критичне мислення, здатність ідентифікувати себе з певною країною і одночасно відчувати себе повноправним громадянином планети Земля. Йдеться про обґрунтування нових смислових граней поняття „громадянськість” в сучасних умовах переходу до демократичного суспільства, що визначається в роботі як „нова громадянськість”;

- введено поняття „раціональної громадянськості” як результат цілеспрямованого впливу на особистість в процесі освітньої діяльності, що згодом має стати стійким переконанням особистості на рівні звички;

- сформульовано основні принципи формування громадянськості у сучасних соціокультурних умовах: цілісності, динамічності, узгодженості національного та загально-цивілізаційного; запропоновано нову домінанту в культурі людини (від „культури бідності” до культури самообмеження у населення) як одного з головних механізмів забезпечення життєздатності, волі до життя й відчуття себе повноцінним громадянином у сучасних економічних умовах країни (онтологічний аспект);

- удосконалено ціннісно-цільовий підхід щодо формування громадянськості з урахуванням трьох аксіологічних рівнів: громадянськість як цінність державна, громадянськість як цінність суспільна, громадянськість як цінність особистісна; обґрунтовано роль національної ідентичності громадян як важливого чинника розбудови громадянського демократичного суспільства (аксіологічний аспект);

- виявлено протиріччя між патерналістською роллю політичної еліти в Україні й низьким рівнем її громадянськості та запропоновано дієві засоби його розв'язання шляхом упровадження виховних, в тому числі інноваційних технологій розвитку національної самосвідомості громадян (праксіологічний аспект).

Теоретичне та практичне значення отриманих результатів. Результати роботи можуть бути використані в подальших соціально-філософських дослідженнях громадянськості та принципів її формування, в розробці теоретико-методологічних підходів до аналізу процесів громадянського виховання. Отримані висновки можуть бути використані для впровадження інноваційних освітніх технологій для вирішення проблеми формування громадянськості в умовах трансформаційних змін у суспільстві, для вдосконалення форм організації навчального процесу. На основі результатів дослідження можлива підготовка спецкурсів з соціальної філософії, філософії освіти, філософії та соціології управління для студентів, аспірантів, викладачів.

Особистий внесок здобувача полягає в дослідженні досвіду США у громадянській освіті суб'єктів, що навчаються; у визначені сутності громадянського суспільства і ролі національної еліти в його розбудові (висвітлено у статтях №№ 4, 10, с. 16-17 автореф.).

Апробація результатів дослідження. Основні положення і результати дисертаційного дослідження були оприлюднені на Всеукраїнській науково-практичній конференції „Американська філософія освіти очима українських дослідників” (Полтава, 22 грудня 2005 р.); на ХII науково-практичній конференції вчителів, які працюють у системі безперервної освіти (Харків, 9 квітня 2005 р. ХГУ „НУА”); на міжнародній науково-практичній конференції „Методология и методика воспитательной работы в условиях непрерывного образования” (Харків, 12 лютого 2005 р., ХГУ „НУА”); на VIII міжнародній науково-практичній конференції „Наука і освіта'2005” (Дніпропетровськ, 7-21 лютого 2005 р.); на ХVIII Харківських політологічних читаннях „Конституційно-політичний процес в Україні: ідеї, досвід, проблеми” (Харків, 28 червня 2006 р., Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого); на V Міжнародній науково-практичній конференції-семінарі керівників внз та вчених-дослідників із проблем освіти „Глобальні проблеми людства як фактор трансформації освітніх систем” (Харків, 1-3 лютого 2007 р., ХГУ „НУА”); на VI Міжнародній науково-практичній конференції-семінарі керівників внз, вчених-дослідників і представників владних структур із проблем сучасної інтелігенції „Інтелігенція та влада” (Харків, 14 березня 2008 р., ХГУ „НУА”); на методологічних семінарах і засіданнях кафедри філософії та природничих дисциплін ХГУ „НУА”, а також на методологічному семінарі кафедри філософії університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба (Харків, 17 березня 2008 р.).

Публікації. Основні положення дисертації викладено в 10 публікаціях: 3 статті вміщено у виданнях, включених до затвердженого ВАК України переліку наукових спеціалізованих видань з філософії, 7 публікацій - у матеріалах наукових конференцій і збірниках наукових праць.

Структура дисертації обумовлена метою та логікою дослідження. Робота складається зі вступу, двох розділів із сьома підрозділами, висновків і списку використаних джерел (189 позицій). Загальний обсяг дисертації складає 192 сторінки, з них 178 сторінок основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДОСЛІДЖЕННЯ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації; оцінено ступінь її наукового опрацювання; сформульовано мету і задачі дослідження, його об'єкт і предмет; визначено теоретико-методологічні основи; виділено наукову новизну отриманих результатів, встановлено їх теоретичне і практичне значення; наведено відомості про апробацію результатів дисертації.

У першому розділі - „Філософські засади формування громадянськості” - розкрито розвиток понять „громадянськість” та “громадянське суспільство” в суспільно-історичному контексті; визначено провідну роль громадянської освіти у формуванні громадянськості, окреслені її особливості, зміст, ціннісно-цільові характеристики, обумовлені соціокультурними трансформаціями в Україні.

У підрозділі 1.1. - „Розвиток понять „громадянське суспільство” та „громадянськість” в соціально-філософській рефлексії” - на основі історичного підходу встановлено, що протягом існування людства поняття „громадянськість” еволюціонувало та набувало нових смислових граней. Формування зовнішньо-орієнтованої особистості епох античності й середньовіччя втрачало свою актуальність в епоху Відродження і поступалося внутрішньо-детермінованій особистості. Антична філософія (в роботах Аристотеля, Платона) в своїх уявленнях щодо формування громадянина передбачила сучасні потрактування проблеми ставлення держави до виховання, відповідальність держави за виховання своїх громадян з метою розвитку в них моральних цінностей. Ідея громадянського гуманізму має витоки з епохи Відродження. Його сутність складали принципи республіканської свободи, рівності, справедливості, служіння суспільству, патріотизму, гармонії особистісних і суспільних інтересів, соціально-політичної та громадянської активності.

Показано, що фундаментальні ідеї, закладені у підвалини концепції західного громадянського виховання, виникли в період Нового часу. Цей період був означений формуванням громадянського суспільства, виокремленням його з цілісного людського суспільства як самостійної підсистеми життєдіяльності людей. В освітніх і виховних ідеях ХVII - XVIII сторіч були закладені теоретичні основи сучасного уявлення про громадянську освіту, що висували на перше місце громадянина, формування характеру, моральних якостей людини, здатної реалізовувати високі ідеали. Закладалися філософські системи прагматизму, утилітаризму, практицизму, реконструктивізму, що впливали на інші освітні системи.

Виявлено, що основні ознаки громадянського суспільства формувалися протягом всього суспільно-історичного досвіду: наявність власності у розпорядженні людей, індивідуальної чи спільної (Аристотель, Ж. Ж. Руссо, Дж. Локк, М. Костомаров); наявність розвинутої структури, що відображає різноманітність інтересів різних груп та угруповань, розвинутої та розповсюдженої демократії (Н. Макіавеллі, Т. Гоббс, Дж. Локк, А. Токвіль); високий рівень інтелектуального, психологічного розвитку членів суспільства, їх здатність до самодіяльності при включенні в той або інший інститут громадянського суспільства (Аристотель, Г. Кониський, Г. Сковорода, Дж. Локк, Т. Гоббс, Ж. Ж. Руссо, І. Кант, Г. В. Ф. Геґель); функціонування правової держави (Цицерон, Дж. Локк, П. Русин, С. Оріховський-Роксолан, Ю. Котермак-Дрогобич, Г. В. Ф. Геґель, А. Токвіль). Формування громадянськості - це процес продукування певного типу соціальності в конкретний історичний період. Формування громадянськості здійснюється за допомогою громадянської освіти, яка належить до суспільного процесу й невід'ємна від освіти як такої.

У підрозділі 1.2. - „Громадянська освіта як основа формування громадянськості” - розкрито сутність громадянської освіти як основи формування громадянськості, виокремленні її цілі, завдання й функціональні складові на сучасному етапі. Встановлено, що у філософському сенсі громадянською освітою є: а) входження людини у світ суспільних відносин, політики й права; б) освоєння цінностей, змістів і механізмів функціонування громадянського суспільства, політичної й правової систем; в) віднайдення власного образу громадянина; г) формування духовно-моральних якостей особистостей, що складають зміст громадянськості. У практичному плані ми розуміємо під громадянською освітою виховну, освітню, управлінську та інші види діяльності, спрямовані на формування громадянина, який вміє й бажає жити в громадянському суспільстві й правовій державі. Йдеться про свідому особистість, що поєднує вільне критичне мислення й автономію із законослухняністю і прийняттям суспільних інститутів.

Відзначено мету громадянської освіти на сучасному етапі переходу України до демократичного суспільства, правової держави, ринкової економіки - підготовку людини до відповідального й свідомого життя у демократичній країні, громадянському суспільстві, тобто до громадянської компетентності. Громадянська освіта має функції: духовно-практичного освоєння дійсності, накопичення й продукування загальних суспільних цінностей (політичних, правових, громадянських, національних, моральних та ін.), нормативізації дій громадян; смислотворення; обміну й взаємодії; творення ментальності; розвиваючу; пізнавальну; громадянської участі; світоглядну; соціалізуючу; виховну; критичного мислення.

Встановлено, що особливістю суспільної свідомості перехідного етапу, яка має бути взята до уваги у визначенні змісту й організації громадянської освіти в Україні, є суперечливе ставлення його членів до такої наріжної цінності демократії, як свобода. Ця суперечність полягає в тому, що потреба в свободі є реально наявною, але вона залишається абстрактною, не спирається на впевненість у можливості її реалізації за існуючих умов демократизації суспільства.

Соціокультурні трансформаційні процеси спричиняють оновлення завдань громадянської освіти: формування розуміння свободи; нове розуміння законослухняності, пов'язане з вимогливим і критичним ставленням до влади, повагою до порядку усіх верств населення; формування громадянської компетентності не як здобуття знань заради знань, а з метою використання їх на практиці, захисту своїх і суспільних інтересів; прищеплення цінностей демократії - відродження віри, любові до Батьківщини; виховання толерантності; участь у спільних справах, громадянська активність; формування відповідальності перед майбутніми поколіннями за екологічний стан планети; критичне мислення. За таких умов до освіти висуваються принципово нові духовні, моральні й соціально-економічні вимоги. Вони пов'язані з наповненням поняття громадянськості новими смислами, перш за все, відчуттям себе громадянином не тільки своєї країни, а й усієї планети Земля. Громадянська освіта визначається автором як безперервний упродовж усього життя процес оволодіння загальнолюдськими та прийнятими у даному суспільстві нормами індивідуального й суспільного життя людини, що веде до стійкого на рівні звички її усвідомлення себе громадянином країни, що має своє коріння, традиції, етнічні особливості та перспективи розвитку.

У підрозділі 1.3. - „Соціокультурна обумовленість проблем громадянської освіти” - виявлено фактори, що спричинили виникнення проблеми формування громадянськості, окреслені основні виклики, з якими стикаються сучасні країни з розвиненою демократією та труднощі розбудови громадянського суспільства в Україні. Звертається увага на те що оскільки Україна на даному етапі живе одночасно в чотирьох епохах, то на шляху транзиту до демократичних переутворень перед нею постають завдання іншого плану, ніж перед демократичними країнами. На відміну від західного суспільства, яке вирішує проблеми розвиненого демократичного суспільства, що складалося на протязі кількох сторіч, головним стратегічним соціополітичним завданням нашої країни є консолідація суспільства й держави.

Доведено, що освіта, зокрема громадянська завдяки своїм функціональним особливостям може стати активним стимулом інтеграції суспільних сфер, що передбачають системне розв'язання проблемних питань економічного, соціально-психологічного, політичного, правового характеру в суспільстві. Системне уявлення про громадянську освіту дозволяє скласти цілісне її сприйняття як соціокультурного явища, зрозуміти її безпосередній зв'язок із соціокультурним середовищем, її онтологічність, реальність та її роль у сучасному суспільстві. Звідси випливає один з найголовніших, на нашу думку, принципів формування громадянськості - принцип цілісності.

Показано, що динамізм трансформаційних змін в Україні й у світі об'єктивно обумовлює мінливість як надзвичайно важливу рису способу життя людини у ХХІ столітті. Звідси - необхідність формувати особистість, здатну до сприйняття і творення змін, налаштовану на сприйняття зміни як природної норми. Це вимагає задоволення певних освітніх потреб людини впродовж життя. Але ж вітчизняна освіта готує людину не для життя на Заході; актуальною стає потреба в збереженні наукового, культурного потенціалу нації. Звідси випливає, на наш погляд, один з базових принципів формування громадянськості - принцип динамічності. Цей принцип вимагає постійного, цілеспрямованого процесу громадянської освіти на всіх етапах життєдіяльності людини.

Освіта як найбільш значущий засіб продукування суспільства, збільшення потенціалу його адаптивних можливостей й перспектив соціокультурного розвитку, виконує охоронну (наслідну) та розвиваючу (адаптивну) функції. Охоронна функція освіти продукує соціальний тип, відтворює й забезпечує збереження суспільства в його цілісності, якісній своєрідності й конкретній національній самобутності. Розвиваюча функція створює умови для формування нового розуміння свободи, законослухняності, критичного мислення, толерантності, відповідальності, громадської участі. Отже, громадянська освіта, як засіб формування громадянськості, має синтезувати національну спрямованість із прищепленням загальнолюдських цінностей. З цього випливає принцип узгодженості національного й загально-цивілізаційного у процесі формування громадянськості.

Використовуючи поняття А. Токвіля „раціональний патріотизм” як прищепленої любові до батьківщини, автор уводить поняття „раціональної громадянськості”. Саме її, на нашу думку, можливо здійснити, перш за все, за допомогою громадянської освіти. Забезпечення безперервності цього процесу впродовж усього життя громадянина може привести до формування громадянськості на рівні звички, як риси характеру.

У підрозділі 1.4. - „Ціннісні характеристики виховання громадянськості” - здійснено філософський аналіз ціннісних підвалин сучасної громадянської освіти та її цільових характеристик. Саме цінність зумовлює формування соціальних груп і всього соціуму. Встановлено, що послідовне прищеплювання базових, традиційних цінностей, притаманних українському народу, сприятиме пристосуванню до них нових цінностей Західної Європи та Північної Америки, яким Україна відкрита на сучасному етапі у зв'язку з об'єктивними процесами глобалізації, які будуть видозмінюватися й, можливо, збагачувати українську культуру. З іншого боку, зневажання традиційних цінностей може призвести до їх розмиття, а нові демократичні цінності на фоні розмитого ядра можуть набувати спотворених форм. Україна перебуває в стані пошуку нової ціннісної системи, робить спроби у визначенні та встановленні своєї ієрархії цінностей. За таких умов зростає роль філософії, яка повною мірою рефлексує та адекватно реагує на виклики суспільства, що дозволяє визначити деякі інваріантні цінності для системи освіти.

Проаналізовано переваги й недоліки соціоцентричної та антропоцентричної позиції моделей освіти, та зроблено висновок про доцільність синтезу обох вищевказаних підходів. Інваріантною метою освіти вважається формування в суспільстві образу громадянина, що відповідає вимогам цього суспільства та є корисним для цього суспільства, як вільної демократичної особистості, полікультурно освіченої, інтелектуально розвиненої, що конструктивно діє відповідно до загальнолюдських цінностей, залишаючись при цьому патріотом своєї країни.

Здійснено соціально-філософський аналіз формування громадянськості за допомогою філософських категорій загального, особливого й одиничного, який дав можливість виокремити цілі формування громадянськості щодо суспільства (загальне, всебічне), цілі формування громадянськості стосовно держави (особливе), а також щодо людини (одиничне). Загальне (суспільство, світ, світовий освітній простір) визначає специфіку особливого (соціальні й освітні стратегічні орієнтири тієї чи іншої країни) й конкретизує, реалізує його в одиничному (формування громадянськості). Як категорії одиничного, особливого й загального знаходяться в нерозривному зв'язку, єдності, взаємно переходять одна в одну, так само й цілі громадянської освіти щодо людини, держави й суспільства взаємообумовлюють, взаємозалежать й взаємодоповнюють одна одну.

За допомогою ціннісно-цільової характеристики сучасної вітчизняної системи громадянської освіти виокремлено три її аксіологічних рівні: громадянська освіта виступає як цінність державна, як цінність суспільна та як цінність особистісна; окреслено нові смислові грані поняття „громадянськість”. Складна соціокультурна ситуація на сучасному етапі (глобалізація, соціальні трансформації, кризова свідомість, плюралізм стилів життя, національні особливості та інші) зумовлює необхідність застосування синтетичного підходу до прищеплення формування громадянськості, що не тільки визначає міру соціальної, правової, моральної причетності людини до держави, суспільства, соціуму й продукує певний тип соціальності, але й є інтегративною якістю особистості, що має своє вираження в її моральній й правовій культурі, почутті особистої гідності, дисциплінованості, поваги й довіри до інших людей та до держави, гармонійному поєднанні патріотизму, національної гідності і толерантності.

З огляду на ціннісно-цільові характеристики громадянської освіти громадянськість розглядається автором як найвища духовно-моральна цінність людини, здатність її не тільки ідентифікувати себе з певною країною, спільнотою та відчувати себе повноправною часткою планети Земля, але й бути відповідальною за наслідки подій у навколишньому середовищі.

У другому розділі - „Механізми формування громадянськості” - розкрито найбільш дієві чинники формування громадянськості в сучасних умовах трансформаційних змін.

У підрозділі 2.1. - „Держава як чинник формування громадянськості на сучасному етапі розвитку в Україні” - здійснено огляд практик різних країн щодо становлення соціальної держави, яка є необхідною умовою становлення громадянського суспільства. Встановлено, що найбільш успішні держави спиралися на традиційні цінності. У сучасному світі основними параметрами соціальної держави будь-якого типу прийнято вважати:

- розвинену систему страхових соціальних відрахувань і високий рівень податків, що формують бюджет і розміри бюджетних відрахувань на соціальну сферу;

- розвинену систему послуг і соціальних служб для всіх груп населення;

- розвинену правову систему, де здійснений поділ влади, чітку реалізацію функцій кожної гілки влади; наявність нормативно-правової бази соціальної роботи, взаємодія державних органів, громадянського суспільства й приватних ініціатив.

Узагальнено сучасну концепцію соціальної держави: відкритість, демократизм і лібералізм влади; громадський мир і соціальна злагода; адресний соціальний захист населення. Держава постає гарантом існування громадянського суспільства. Отже, розвиток соціальної держави в Україні відкриває широкі перспективи та має бути одним з головних механізмів формування громадянськості. Дії усіх державотворчих установ, спрямовані на розвиток соціальної держави, сприятимуть формуванню громадянина такої держави.

Розкрито патерналістську роль держави у житті суспільства, що обумовлена радянським тоталітарним режимом; це спричиняло її провідну роль у розбудові громадянського суспільства в минулі часи. В якості потужного чинника становлення демократичного суспільства держава визначає відповідну політику відносно освіти й виховання майбутніх громадян, у вихованні їх громадянської та правової культури. Проте слід зазначити, що „демократія, влада народу, буває такою, якими є самі люди” (С.Рябов). Основою формування громадянського суспільства є індивідне начало, укорінення у політичній свідомості людей відповідного демократичному суспільству смислу свободи, права та відповідальності, поширення конституційної освіченості, культури цивілізовано домагатися задоволення законних інтересів, активність людей, їх участь в управлінні державою, ініціативність, участь у різноманітних суспільних організаціях. Наявність сильної опозиції - свідчення зрілості громадянського суспільства.

Доведено, що саме людина та суспільство створюють механізми самоорганізації й самореалізації в межах існуючого правового поля. Якість їх рішень і характер вчинків залежить від ступеня розвиненості правосвідомості. Громадянське суспільство по суті уособлює ступінь самоорганізації людської спільноти на ґрунті чинного законодавства й традицій. Отже, громадянин має усвідомити цінність права як невід'ємного атрибуту демократичної правової держави. З іншого боку, суспільна правова свідомість має сприймати і визнавати інструментальну функцію права як засобу вирішення існуючих протиріч. У цьому контексті держава служить не будь-якій абстрактній меті, а внутрішньому, духовному розвитку суспільства, тоді як громадянське суспільство уособлює в собі не лише зовнішній засіб щодо задоволення інтересів окремих людей, але й необхідну форму громадянського співробітництва, форму служіння.

Проаналізовано два існуючих наукових підходи до можливості розбудови громадянського суспільства у пострадянському просторі. В рамках першого (ліберал-демократичного) стверджується, що громадянське суспільство повинне формуватися тільки згідно із західними зразками. Другий підхід (консервативний) відкидає можливість пристосування західноєвропейського феномену громадянського суспільства через самобутність гео-історико-культурної природи України. Найбільш адекватним сучасному стану суспільства, на наш погляд, видається напрямок думки ряду українських вчених (С. Рябов, А. Колодій, та ін.), які дають позитивний прогноз можливості становлення громадянського суспільства в пострадянських країнах, базованого на досвіді країн Західної Європи, в тому числі й Північної Америки, та особливостях власного культурно-історичного простору.

У підрозділі 2.2. - „Національна ідентичність громадян України як чинник перетворення суспільства на цілісну національну й громадянсько-політичну спільноту” - обґрунтовується необхідність формування національної ідентичності. Національна ідентичність (національна самосвідомість) - це насамперед уявлення про себе як про національну спільноту, про націю. З огляду на головне соціополітичне завдання нашої країни - консолідацію держави і суспільства, формування ідентичності є важливим механізмом формування громадянськості. Збереження цілісності держави та її зміцнення, розвиток громадянських зв'язків, розбудова громадянського суспільства належать до фундаментальних інтересів України. Їхня повноцінна реалізація передбачає не лише політику державних інституцій, але й активну участь громадян у політичному процесі. Це тісно пов'язано з формуванням особистості як такої, її моральних якостей, поведінки і здатності до саморозвитку.

Встановлено, що в Україні після здобуття державної незалежності відбуваються інтенсивні зміни в системі ідентичностей суспільства, у якій національна ідентичність разом з етнічною належать до найбільш стійких. Ці типи ідентичностей супроводжують людину протягом усього життя, дозволяють знаходити своє місце в спільноті. У період трансформаційних змін необхідна переорієнтація потреб у духовну сферу, що допомагає індивіду відображати реальне буття на основі особистісного осмислення його явищ, власних моральних цінностей, які мають загальнолюдське значення. На противагу тим, хто пропонує формування „культури бідності” (С. Катаєв), запропоновано прищеплення культури самообмеження індивіда як одного з напрямків громадянського виховання.

Доведено, що процес формування української політичної нації супроводжується визріванням системних зв'язків, що перетворює суспільство на цілісну національну та громадянсько-політичну спільноту. Визрівання цілісної національної ідентичності, яка б об'єднувала більшість громадян України, не заперечує існуванню окремих етнічних, культурних, регіональних ідентичностей, які, відповідно до національних інтересів України, мали бути інтегрованими у загальноукраїнський ідентифікаційний контекст.

Зазначено, що зняття усіх протиріч етнічних стереотипів нації, що склалися на даному етапі, можливе лише в рамках громадянського суспільства, що розбудовується зараз в Україні. Йдеться про визнання себе носіями обох спадщин: радянської й пострадянської, і про вироблення нової ідентичності не на основі схвалення однієї з них, а на основі критичного переосмислення кожної. На ідеологічному, рефлективному рівні цей процес означає з'ясування природи стереотипів та надання максимально широкої та об'єктивної інформації з історії етносів, їх культури і побуту, особливостей національного характеру, природи націй, етносів. Запропоновано розгляд вищезазначених проблем як складових змісту громадянського виховання молоді. Творення політичної нації в Україні передбачає взаємодію двох ключових процесів - становлення єдиної національної ідентичності та забезпечення максимально сприятливих умов для залучення до суспільно-політичного життя громадян, які є представниками різних етнічних, регіональних, мовних груп.

У підрозділі 2.3. - „Виховання національної еліти як умова формування громадянськості в період соціокультурних трансформацій в Україні” - установлено, що всі демократичні зміни, які відбуваються в Україні протягом останніх років, були ініційовані „зверху”, або „ззовні”; цей факт свідчить про глибоку різницю у механізмах формування громадянського суспільства в Україні й країнах Заходу та вирішальне значення якісних характеристик представників еліти для формування громадянськості у суб'єктів освітньої діяльності. Патерналістська роль української еліти потребує привернути увагу до перспектив її формування й розвитку та її впливу на громадянське виховання підростаючого покоління.

Розглядається можливість формування української еліти як механізму демократизації українського суспільства на даному етапі та формування громадянськості молодих людей. Проведено аналіз точок зору провідних учених щодо процесу формування національної еліти в Україні і її впливу на розвиток громадянськості в країні в період соціальних трансформацій.

Перехід від традиційного суспільства до громадянського, з урахуванням змін у суспільних відносинах, зумовлює зміни в самій людині як суб'єкті цих відносин. Людину традиційного суспільства, що представляє собою, як правило, несамостійний елемент того або іншого колективного суспільного суб'єкта й жорстко підлеглого у своїх діях диктату численних імперативів мікросоціуму, між- і внутрістанових поведінкових установок і приписань, обов'язкових для виконання, - змінює людина громадянського суспільства - автономна, вільна й індивідуально відповідальна особистість. Такі зміни в характеристиках особистості, необхідні громадянському суспільству, зміна історичного типу особистості викликають відповідні трансформації в характері соціалізації людини. На перший план висувається завдання формування суверенної суб'єктності індивіда, що означає зниження ролі колективних зовнішніх регулятивів і формування й розвиток індивідуальних внутрішніх регулятивів соціального поводження індивіда. Таким чином, припускається, що період соціальних трансформацій є сприятливим для формування еліти суспільства.

Доведено, що національна еліта, в такому виді, в якому вона існує на сучасному етапі, не спроможна ефективно впливати на розбудову громадянського суспільства. Її саму треба ще виховувати, вивчаючи досвід європейської цивілізації й застосовуючи комунікаційну стратегію, яка передбачає відкритий діалог еліти старшого покоління з елітою нового покоління. Формування еліти закладається в основному у вищій школі. Це спричиняє реформування роботи внз. Обґрунтовано, що еліта повинна вбирати весь світовий досвід, але формуватися зобов'язана на національних традиціях і національному корінні.

Запропоновано у вихованні еліти використати технологічну методологію, що містить аналіз конкретної соціальної ситуації, систему методів формування громадянських якостей особистості, систему заходів, спрямованих на використання соціальних, політичних, освітніх й інших інститутів для вирішення цього завдання. Використання гуманітарних технологій суттєво змінює світогляд студентів, формуючи в них демократичні стереотипи мислення й поведінки, комунікативні навички, толерантність у взаємодії з іншими соціальними суб'єктами, що в свою чергу, буде сприяти становленню громадянського суспільства вУкраїні.

ВИСНОВКИ

У висновках підбито підсумки проведеного дослідження, зроблено теоретичні узагальнення, запропоновано низку рекомендацій теоретико-методологічного та науково-методичного характеру.

Результати дисертаційного дослідження конкретизовані в наступних висновках:

1. Поняття „громадянськості”, передусім, стосується життєвої позиції людини, що проявляється в любові до Батьківщини, національній самосвідомості, громадянській активності, законослухняності. Сучасні уявлення про громадянськість є результатом філософської рефлексії всього суспільно-історичного розвитку. Вивчення ґенези громадянського суспільства дозволяє зробити висновок про те, що соціокультурна детермінація формування громадянськості проявляється, перш за все, в продукуванні певного типу соціальності в конкретний історичний період. Соціокультурні трансформаційні процеси (глобалізація, інформатизація) обумовлюють нові смислові грані поняття „громадянськості” (яке визначається в роботі як „нова громадянськість”) та його збагачення такими рисами, як толерантність, критичне мислення, відчуття себе не тільки громадянином своєї країни, але й громадянином планети Земля. Формування громадянськості в українському суспільстві досліджено в онтологічному, аксіологічному та праксіологічному аспектах.

2. Дослідження онтологічного аспекту проблеми свідчить, що на формування громадянськості суб'єктів, які навчаються, впливають різні фактори соціалізації: родинне виховання, засоби масової інформації, громадські організації, навчальні заклади, взаємодія з іншими соціальними суб'єктами тощо. Висловлена гіпотеза про те, що найбільш дієвим чинником цього процесу в період послаблення й розмиття традиційних цінностей, є громадянська освіта, що належить до суспільного процесу й невід'ємна від самої освіти. Громадянська освіта має формувати раціональну громадянськість у суб'єктів освіти, що згодом може стати стійким переконанням особистості на рівні звички. Артикульовано авторське визначення громадянської освіти як безперервного впродовж усього життя процесу оволодіння загальнолюдськими та прийнятими в даному суспільстві нормами індивідуального й суспільного життя людини, що веде до стійкого усвідомлення себе громадянином країни, який має своє коріння, традиції, етнічні особливості та перспективи розвитку.

3. На відміну від західного суспільства, яке вирішує завдання розвиненого демократичного суспільства, що складалося на протязі кількох сторіч, головним стратегічним соціополітичним завданням нашої країни є консолідація суспільства і держави. Мета громадянської освіти в Україні на сучасному етапі - підготовка людини до відповідального й свідомого життя у демократичній країні, громадянському суспільстві. За таких умов формування громадянськості на сучасному етапі має здійснюватися, спираючись на принципи цілісності, динамічності, узгодженості національного та загально-цивілізаційного.

4. Здійснено соціально-філософський аналіз формування громадянськості за допомогою філософських категорій загального, особливого й одиничного, який дав можливість виокремити цілі формування громадянськості стосовно суспільства (загальне, всебічне), цілі формування громадянськості щодо держави (особливе), а також щодо людини (одиничне).

Розкрито аксіологічний аспект проблеми й визначено ціннісно-цільову характеристику сучасної вітчизняної громадянської освіти на трьох умовно виокремлених аксіологічних рівнях: громадянськість як цінність державна, громадянськість як цінність суспільна й громадянськість як цінність особистісна. Аналіз досвіду розбудови соціальних держав у найбільш розвинених країнах показав, що їх успіх зумовлений опертям на традиційні цінності. Процес демократичних змін можливо здійснювати за умови взаємної адаптації цінностей національної культури й сучасної цивілізації.

5. Встановлено зв'язок розбудови громадянського суспільства з формуванням національної ідентичності громадян. В Україні після здобуття державної незалежності відбуваються інтенсивні зміни у системі ідентичностей суспільства, у якій національна ідентичність разом з етнічною належать до найбільш стійких. Ці типи ідентичностей супроводжують людину протягом усього життя, дозволяють знаходити своє місце в спільноті. В період трансформаційних змін необхідна переорієнтація потреб у духовну сферу, що допомагає індивіду відображати реальне буття на основі особистісного осмислення його явищ, власних моральних цінностей, які мають загальнолюдське значення. Прищеплення культури самообмеження індивіда (а не культури бідності, як вважають деякі автори) має бути одним з напрямків громадянського виховання.

6. Показано, що в якості потужного чинника становлення демократичного суспільства держава визначає відповідну освітню політику щодо освіти й виховання майбутніх громадян, виховання їх громадянської й правової культури. Але основою формування громадянського суспільства є індивідне начало, укорінення у політичній свідомості людей відповідного демократичному суспільству смислу свободи, права та відповідальності, поширення конституційної освіченості, культури цивілізовано домагатися задоволення законних інтересів, активність людей, їх участь в управлінні державою, ініціативність, участь у різноманітних суспільних організаціях. В умовах розбудови відкритого суспільства цілком виправданим є плюралізм думок, який має сприяти прийняттю адекватних рішень. Наявність сильної опозиції - свідчення зрілості громадянського суспільства. Громадянське суспільство в Україні можливо формувати, синтезуючи досвід країн Західної Європи та особливості власного культурно-історичного простору.