Свідомість, її походження та сутність

Размещено на http://www.allbest.ru/

СВІДОМІСТЬ, ЇЇ ПОХОДЖЕННЯ ТА СУТНІСТЬ

Походження і сутність свідомості, як проблема філософії, науки, релігії

Проблема свідомості завжди привертала увагу філософів, оскільки визначення місця і ролі людини у світі передбачає з'ясування природи людської свідомості. Поняття свідомості - ключове для аналізу усіх форм духовної і душевної життєдіяльності людини, засіб контролю, регулювання, управління взаємовідносин між людиною і світом. Ця проблема має особливе значення для філософії і тому, що ті чи інші підходи до питання про суть свідомості, її характер, співвідносний з буттям торкаються вихідних світоглядних основ будь-якого філософського напрямку. На ранніх ступенях розвитку філософії відсутнє чітке розмежування свідомого та несвідомого, матеріального та ідеального у трактуванні психічних явищ.

Так, основу свідомих дій Геракліт визначав поняттям логос (слово, думка, суть речей). Вперше розрізняли матерію і свідомість софісти, а за ними - Сократ. У Платона об'єктивний зміст актів свідомості відокремлюється в особливий світ ідей, протилежних всьому матеріальному світу. Відтоді проблема свідомості не втрачає гостроти, а в сучасних умовах навіть актуалізується. Це зв'язано з зростанням ролі свідомості в житті людини і суспільства, з новими досягненнями науки в осягненні свідомості: з відкриттям безсвідомо-го, виявленням нових фактів, що утворюють проблемне поле парапсихології, досягненнями реаніматології, що спонукають до роздумів про те, що відбувається з свідомістю людини після смерті тощо.

Свідомість має складну багатогранну природу. Крім філософії свідомість вивчають психологія, фізіологія, біологія, соціологія та ін. На відміну від окремих наук, предмет, що має спеціальний характер, філософія прагне до цілісного, системного осягнення всесвіту і людини. Тому і при вивченні свідомості філософи намагаються розкрити різні її аспекти: гносеологічний (відображаючий), онтологічний (буттєвий), оксіологічний (ціннісний), соціо-культурний; прагнуть виявити механізми її становлення та розвитку у онто- і філогенезі, розкрити її соціально-діяльну суть. Дати змістовний аналіз, дослідити особливості функціонування свідомості на різних суб'єктних рівнях (індивідуальному і соціальному), у різних конкретно-історичних умовах і тим самим виробити цілісну теорію свідомості. При реалізації проблеми філософія спирається на дані окремих наук, що вивчають свідомість, узагальнюють їх і виконують інтегративну функцію у пізнанні свідомості. У філософії є дві найбільш відомі концепції, котрі розглядають проблему свідомості.

Перша з них прагне з'ясувати сутність, особливості, природу та походження явища. Друга - констатує те, що свідомість унікальний феномен, але залишає поза увагою з'ясування її сутності, природу та походження. Перша концепція - матеріалістична. Друга - феноменологічна, ідеалістична. Останній напрямок - феноменологічний - представляють такі філософи, як Гуссерль, Гегель. У Гегеля феномен свідомості є проявом абсолютного духу, незалежного від людини. Саме розглядові цієї проблеми Гегель присвятив свою працю “Феноменологія духу”. Поняття “феноменологія” означає вчення про Єдине у своєму роді, неповторне. Цим неповторним, на думку філософів цього напрямку, є феномен людської свідомості. Феномен (з грецької) - явище, єдине, унікальне, неповторне. Під свідомістю феноменологія розуміє “чисту” свідомість, абстрактну, відірвану від людини, незалежну від неї. Нібито є свідомість сама по собі і є людина, яка цієї свідомості не має. Гуссерль вважав, наприклад, що свідомість саме є таким унікальним феноменом, незалежним від людини і її суспільного середовища.

Філософія, на думку Гуссерля, може бути зрозумілою як “строга наука”, лише тоді, коли вона своїм предметом має таку “чисту” свідомість. Однак при цьому поза увагою феноменології залишаються такі важливі питання, як: що таке свідомість що вона відображає, яке її походження, генезис, біологічні та соціальні передумови тощо. Сучасники послідовниками Едмунда Гуссерля є Елізабет Штрекер, Макс Шеллер, Роман Інгарден та інші. Близька до матеріалістичної концепції свідомості точка зору відомого французького філософа, вченого і богослова Тейяра де Шардена (1881 - 1955). Феноменологія останнього виходить з того, що людина, її свідомість, як феномени, є складовими частинами еволюційного розвитку, вони виникають природним шляхом. Філософ відкидав старозавітний міф про створіння Богом першолюдини - родоначальника всього людства. Весь світ, на думку Тейяра де Шардена, це еволюційна система; а “основна умова, котрій повинні віднині підпорядковуватися всі теорії, гіпотези, системи” (Тейяр де Шарден. Феномен человека. М., 1987. стор. ). Сама матерія є “матрицею”, на якій формується духовне начало. Тому останнє притаманне всьому сутнісному. Воно властиве навіть молекулі. В живій природі свідомість набуває психічної форми, у людини духовне начало стає “самосвідомістю”, бо людина “знає, що вона знає”. Якісно відмінними етапами шарденівської еволюційної системи є: “попереднє життя”, “життя”, “феномен людини”. Перший етап - це еволюція хімічних елементів і галактик, утворення складних молекул і перших форм життя; другий етап - виникнення живого, біосфери, розвиток всіх форм живих організмів, в тому числі і людини; третій етап - розвиток людини, її свідомості, історичний поступ людства до наших днів. В цей період здійснюється формування “єдиного людства” зі своєю сферою “духу” або “ноосферою”, через яку можливий вихід людини, як унікального феномену, до “зверхжиття”, “універсуму”, до “крапки Омеги”, якою Тейяр де Шарден символічно позначив Ісуса Христа. Еволюція людини, на думку філософа, є способом її Єднання з Всесвітом, виходом за межі свого “Я”, для прилучення до Христа, котрий втілений у Всесвіті. Є ще, власне, релігійна точка зору на проблему свідомості, в основі якої лежить уявлення про божественне походження останньої: “ свідомість дав людині Бог”. Красномовним у цьому зв'язку є висловлювання Папи Івана Павла ІІ, котрий наголосив, що “еволюція людини - це щось більше ніж гіпотеза... Тіло людини земного походження. Творінням Господа є не людське тіло, а людський дух”. З появою у XIX ст. теорії Чарльза Дарвіна, виникали різноманітні, так звані біологізаторські концепції свідомості, серед яких виділяють два напрямки: вульгарно-матеріалістичний та поведінковий. До вульгарно-матеріалістич-иого напрямку належить функціональна психологія, власне вульгарний матеріалізм тощо. У сучасній західній філософії вульгарно-матеріалістичний напрямок представлений школою наукового матеріалізму, що гостро критикується більшістю сучасних дослідників. Прихильники наукового матеріалізму вважають, що людський організм підкоряється усім основним принципам теорії Чарльза Дарвіпа (закону природного відбору, боротьбі за існування тощо). У процесі адаптації організм використовує свідомість як регулятор поведінки. Здатність до свідомого регулювання формується завдяки механізму природного відбору в процесі філогенезу. Свідомість сприймається як продукт діяльності мозку на зразок певної його еманації. Як причину свідомості тут розглядають біологічні закономірності, що обумовили виникнення людського виду і його здатність до свідомого регулювання. Концепцію поведінки індивіда розвивають переважно біхевіоризм та прагматизм. З їх точки зору свідомість визначається поведінкою індивіда, що обумовлена біологічними потребами організму і впливом зовнішнього середовища. Неспроможність біологізаторських теорій полягає в тому, що такі теорії зберігають усі недоліки, які властиві механістичним концепціям, тільки на місце механічних факторів ставлять біологічні, які беруться ніби випадково і без прямого ставлення до свідомості. Позиція діалектичного матеріалізму інша. Діалектичний матеріалізм висуває такі вихідні принципи розкриття суті свідомості: розвитку, відображення і діяльності. Принцип розвитку вказує на історичну обумовленість свідомості і конкретио-історичний підхід до розкриття її суті, механізму становлення та розвитку. У сукупності з принципом відображення діалектичний матеріалізм дозволяє виявити природні передумови виникнення свідомості і зрозуміти її геиезу як природно-історичний процес, а також націлює на розкриття специфіки соціальної форми буття світу, отже, соціальної форми відображення, якою є свідомість. Соціальна форма буття має змістом людську діяльність. Принцип діяльності виступає ще одним вихідним моментом для розкриття суті свідомості, механізмів її виникнення, розвитку, функціонування. Отже, принципи розвитку, відображення і діяльності обираються як вихідні при вирішенні проблеми свідомості, що зовсім не заперечує ті досягнення західної філософії, що зроблені на шляху осягнення свідомості. Якщо діалектичний матеріалізм багато зробив для розкриття сутності свідомості, виявлення її матеріальних основ, визначення механізмів становлення, функціонування і розвитку, аналізу гносеологічного аспекту свідомості, то філософія життя, феноменологія, психоаналіз, екзистенціалізм, логічний позитивізм, структуралізм, герменевтика та інші напрямки сучасної західної філософії досягли значних результатів у процесі дослідження різних змістовних аспектів свідомості, її внутрішньої логіки. Тому ще одним принципом осягнення свідомості має стати принцип додатковості різних філософських напрямків[1].

Отже свідомість, - це самодіяльний, самостворювальний процес вписування окремих подій, явищ, вражень відчуттів у тотальне (єдине, всеохоплююче) поле інтелектуального предметного конструювання. Так функціонує індивідуальна свідомість людства, так функціонує наукове пізнання.

Свідомість як предметна, змістовна діяльність - це оперування поняттями, а останні потребують тотального конструювання від певного початкового пункту. Тому і в індивідуальному розвитку особи відляк її життєвої історії, як звичайно розпочинається з того моменту коли людина усвідомила себе, тобто зафіксувала себе, як початкове («Я»), а потім стала приєднувати до того початкового подію за подією, але не механічно, а вибірково, з певними оцінками та значеннями[2, с.314].

Суспільна свідомість - це сукупність характеристик свідомості, що є спільними для різних соціальних груп або для суспільства загалом. Вона постає, по-перше, як результат об'єктивного процесу розвитку суспільста, по-друге, як основа духовного виробництва, по-третє, як програма, що керує діяльністю суспільства, по-четверте, як самоцінне духовне життя.

Носіями суспільної свідомості можуть бути окрема особа, соціальна група(нація, клас, тощо) чи людство загалом.

Важливе місце в структурі суспільної свідомості належить масовій свідомості. Існує два аспекти розуміння її сутності: з одного боку, масова свідомість притаманна певним носіям(соціальним групах), а з іншого - вона інтегрує в собі духовно-ідеологічне та побутово-психологічне відображення об'єктивної дійсності, елементи теоретичної та будденої свідомості. Буденна і теоретична свідомість харатеризує ступінь глибини відображення дійсності. Причому буденна свідомість формується на основі повсякденного досвіду людей і містить у собі емпіричні знання про об'єктивні процеси, погляди, насторої, традиції, почуття, волю, а теоретична свідомість виходить за межі емпіричних умов буття людини і виступає у вигляді ноуково обгрунтованої системи поглядів (проблеми, ідеї, гіпотези, концепції, теорії).

За рівнями відображення дійсності на суспільну психологію(сукупність почуттів, настроїв, звичок, традицій, звичаїв , що виникають у людей під впливом безпосередніх умов їхньої життєдіяльності через призму їх повсякденних інтересів) та ідеологію (сукупність ідей, поглядів, що у систематизованій, логічно стрункій формі відображає соціально-економічні умови життя людей).

Найважливішими елементами структури суспільної свідомості є її форми: політика, мораль, право, мистецтво тощо.

За історичними типами світогляду суспільна свідомість поділяється на міфологію, релігію та філософію.[4, с.384-385].

Cвідомість людини - складне і багатогранне явище. Свідченням цього є її структура. Враховуючи вищевикладене, до неї необхідно включити такі елементи: а) психічне (несвідоме, підсвідоме); б) самосвідомість (оцінка самого себе, самоконтроль); в) мислення (абстрагування, пізнання, мова); г) цілепокладання (постановка людиною цілей, передбачення їх результатів, прогнозування); світогляд (синтетичний показник рівня свідомості).

Підсвідоме - це психічний акт, котрий на певному етапі людської діяльності знаходиться за межами її свідомості (процеси запам'ятовування, визрівання творчого задуму тощо). Підсвідоме часто розглядають як суто фізіологічне явище.

Несвідоме - це певний рівень психічного відображення дійсності, який характеризується мимовільністю виникнення і протікання, відсутності явної причини, свідомого контролю і регулювання. Несвідоме виявляється в інтуїції, передчутті, творчому натхненні, раптових здогадках, спогадах, сновидіннях, гіпнотичних станах і т.д. Несвідоме - це дії, котрі здійснюються автоматично, рефлекторно, коли причина їх ще не встигла дійти до свідомості (наприклад, реакція захисту і т.п.). Несвідоме в широкому розумінні слова - це сукупність психічних процесів, котрі не представлені у свідомості суб'єкта. Структурним компонентом свідомості є самосвідомість, самосвідомість - унікальний феномен, притаманний лише людині. Це здатність людини усвідомлювати саму себе. Практично це означає, що людина може сама оцінювати свої здібності, переваги, недоліки, думки, почуття, інтереси, поведінку; визначати своє місце і роль у природі, суспільстві, колективі, родині. Самосвідомість - це друге “Я”, своєрідний “двійник” людини, її рефлексія на умови, в котрих вона знаходиться. Це - здатність людини до “самороздвоєння”, самооцінки і самокритики. Самосвідомість в широкому розумінні цього поняття - це усвідомлення людиною свого світогляду, мету, інтересів, мотивів своєї духовно-практичної діяльності. Слід відзначити, що таке явище, як самосвідомість має суспільний характер: міра і висхідний момент ставлення людини до самої себе і до інших - інші люди. Як громада ставиться до людини, так і людина ставиться до громади.

Свідомість, як відображення та конструювання дійсності

свідомість філософія мислення світогляд

У самому загальному вигляді свідомість можна охарактеризувати як людську здатність суб'єктивного (внутрішнього духовно-інтелектуального) засвоєння зовнішнього світу і самого себе.

Історія філософії демонструє два основних способи дослідження свідомості:

а) опис феномену свідомості, тобто опис заходів, за допомогою яких предмети дані у свідомості (виділення в акті свідомості окремих послідовних етапів);

б) пояснення самого феномену свідомості, тобто того, як можлива сама свідомість (чому і як виникає суб'єктивний зв'язок людини із зовнішнім світом і з собою).

Визначальною умовою появи індивідуальної свідомості стає формування самосвідомості, тобто усвідомлення людиною самої себе як чуттєвої, мислячої і діючої істоти; розуміння власного “Я”. Таким чином людина виділяє себе зі світу природи та зі співтовариства інших людей. І завдяки цьому вона здатна пізнавати навколишній світ -- “не-Я”. Питання про природу “Я” залишається відкритим. Відповіді на нього наведені у вигляді версій: природа “Я” божественна, соціальна та ін.

Філософи оцінюють наявність феномену свідомості у людини суперечливо: як велике диво і як велике випробування. Справа в тому, що завдяки свідомості людині дані не тільки радощі, але й страждання її буття в цьому світі. Ця обставина спонукає деяких людей звертатися до спокуси підміни пошуків реальних рішень проблем свого буття штучно викликаними змінами станів своєї свідомості.

Безпосередній контакт із зовнішнім світом людина здійснює за допомогою почуттів. В результаті цього контакту в її свідомості виникає образ якогось об'єкта -- фрагмента дійсності. Процедура утворення такого образу, тобто згустку різного роду інформації про об'єкти реальності, називається сприйняттям. Сприйняття є основою свідомості. Процес майже миттєвого згортання чуттєвих даних про об'єкт в цілісний образ цього об'єкту багато в чому ще неясний. Образ -- це результат скерованості уваги людини на зовнішній об'єкт. В даному процесі людина не зосереджується на собі, хоча неявно і усвідомлює свою відміну від об'єкту.

Самосвідомість проявляється тоді, коли людина розуміє, що образ зовнішнього об'єкту формується не тільки цим об'єктом, але й сприймаючим “Я”. Акт усвідомлення об'єкта зовнішнього світу супроводжується актом усвідомлення власної участі в цьому процесі. Таким чином, людина не тільки відображує зовнішній об'єкт, але й одночасно розуміє, що це саме вона створює образ об'єкта і надає йому смисл. Без самосвідомості, яка передбачає формування “Я”, тобто стану виділення даної людини з решти світу, свідомість неможлива.

Зміст свідомості людини стає надбанням інших людей лише тоді, коли він виражений назовні за допомогою мови. Мова -- це система знаків, використовуючи яку люди пізнають,спілкуються, а також зберігають і передають інформацію. Виділяють природну систему знаків (звук, жест, міміка тощо) і спеціально створену людьми штучну систему знаків (мова музики, живопису, математики тощо). Однією з обов'язкових умов виникнення індивідуальної свідомості є включення людини у світ мови. Причому, чим багатше зміст свідомості, тим більше людині потрібно мовних знаків для його виразу. Стверджуючи свою мову, кожна нація зберігає одну з найважливіших засад власної культурної індивідуальності.

Будь-яка окрема людина, індивідуум є носієм свідомості. І тому її свідомість унікальна, індивідуальна, особистісна. Однак, в індивідуальній свідомості завжди є деякий зміст, спільний для окремих груп або для усіх людей. Він формується стихійно, бо кожна людина належить до певної професії, класу, нації, людству в цілому, і виражає наявність в індивідуальній свідомості людини спільних з іншими людьми потреб, інтересів, установок, цілей. Такий спільний, надіндивідуальний, отже, безособовий зміст свідомості називається суспільним (або суспільною свідомістю). Суспільна свідомість, виражаючи інтереси певної соціальної групи людей, має конкретно-історичний характер, тобто змінюється з плином часу.

Проблема несвідомого виражає наявність в глибинах людської психіки прихованих чинників, які впливають на зміст свідомості, але не наведені в ньому і тому несвідомі. Поняттям “несвідоме” позначають сукупність психічних процесів, станів і схем поведінки, які не задані виразно у свідомості людей. Людині здається, що вона зовсім вільно формує свої думки, хоч насправді їхній зміст визначається якимись непроясненими для її свідомості причинами. Прояснити природу несвідомого і таким чином звільнити людину від його диктату -- завдання, яке ставили перед собою багато мислителів і перш за все З.Фрейд та К.Юнг.

З.Фрейд (1856-1939) сформулював концепцію індивідуального несвідомого, яка базується на уявлені про домінуючу роль біологічного, а саме інстинктів сексуального характеру в житті людини. Фрейд виділив у людській психіці три області: “Воно” (несвідоме), “Я” (свідомість), “Над-Я” (засвоєні людиною культурні ідеали, норми і вимоги суспільства). Приховані детермінанти свідомості зосереджені в “Воно” у вигляді лібідо -- енергії несвідомих сексуальних потягів і інстинктів та витиснутих зі свідомості ідей. Несвідомі потяги прагнуть до задоволення, до розрядки у дії. Для цього їм потрібно проникнути в “Я”, яке управляє діями. Цьому проникненню перешкоджає внутрішня цензура -- “Над-Я”, бо культура, за Фрейдом, ґрунтується на відмові від бажань несвідомого. Свідомість людини “Я” стає полем бою між “Воно” і “Над-Я”. Основне завдання свідомості -- знайти стан динамічної рівноваги між цими силами, інакше неминуче психічне захворювання. Фрейд розробив спеціальний метод лікування таких хвороб -- психоаналіз, за допомогою якого пробував прояснити в кожному окремому випадку несвідомі мотиви, які викликали душевний розлад людини.

К.Юнг (1875-1961) -- учень Фрейда, створив концепцію первинного колективного несвідомого, яке тільки пізніше перетворюється в суб'єктивне та індивідуальне несвідоме окремої людини. За думкою Юнга, концепція Фрейда характеризує лише поверхневий шар несвідомого. Його найбільший глибинний пласт є єдиним для психіки усіх людей, а тому загальнолюдським, колективним несвідомим. Колективне несвідоме постійно виробляє деякі структури і схеми, які символічно оформлюють уявлення людей. Ці схеми Юнг називав “одвічними образами” або “архетипами”. Визначальні архетипи: Персона (сукупність соціальних масок людини), Аніма (жіноче начало), Анімус (чоловіче начало), Тінь (нижча природа людини) та ін. Вони -- апріорні, притаманні кожній людині від народження і виражають закодовану в людині деяку форму або можливість уявлень. Архетипи з'являються людині через сни, переживання, міфи, релігійні традиції, відхилення у поведінці. Будучи виразом загальних людських потреб, інстинктів, потенцій архетипи містять у собі величезну енергію, безособову силу. Люди інтуїтивно тягнуться до цих ірраціональних, священних первообразів і одночасно бояться їх. Символічне тлумачення архетипів демонструє цю подвійність ставлення до них, дозволяючи трохи відкрити (позначаючи) і разом з тим приховати (раціонально не роз'яснюючи) міць несвідомого. Прояснення несвідомих мотивів індивідуальної поведінки людини Юнг пов'язвав з аналізом її сновидінь[5].

Діяльність, мислення і мова

Як суб'єкт людина має насамперед мислити і діяти. Теологія вважає, що спочатку було слово. Наука передає перевагу ділу. Соціальна філософія виходить з одвічності єдності слова та діла як первісного принципу пояснення специфіки соціального.

Розглядаючи єдність слова та діла з боку діла, цілком правомірно давати визначення діяльності як умови, засобу, рушійної сили й сутності соціального. Поза діяльністю соціального не існує. Завдяки діяльності людина поборола вихідну початкову тотожність з природою й піднялась над нею, набувши надприродного статусу і форми свого буття.

Як принцип філософського пояснення соціального способу буття діяльність постала в німецький класичній філософії. Перший крок зробив І.Кант. Й.Фіхте розглядав діяльність «Я» як чиста самодіяльність, вільна активність створювати світ «не-Я» - світ, що оточує людину, світ людської культури. Г.Гегель вважав, що діяльність є все проникаючою характеристикою абсолютного духу, народженою потребою в само зміні і самовдосконаленні[6, с.219-220]. Діяльність не можлива без мислення та мови.

Свідомість і мислення - не тотожні поняття. Свідомість- вища форма відображення дійсності, сукупність психічних процесів, з допомогою яких це відбувається. Свідомість охоплює як чуттєве пізнання, так і раціональне. Мислення - це розумова, інтелектуальна діяльність, процес відображення дійсності у поняттях, судженнях, умовиводах, теоріях, концепціях. Процес цей здійснюється в постійних переходах від окремого до загального, від конкретного до абстрактного і навпаки. Це - ідеальна діяльність по духовно-практичному освоєнню світу через розкриття сутності явищ, визначення тенденцій, закономірностей їх розвитку, через продукування нових ідей, моделювання можливих ситуацій, планування дій, знаходження шляхів їх реалізації. Основними операціями мислення є абстрагування, узагальнення, опосередкування. Відправляючись від чуттєвого досвіду, мислення дає можливість отримувати такі знання про речі та їх властивості, котрі недоступні безпосередньому емпіричному пізнанню. Пізнання на рівні мислення дає можливість розкривати внутрішні, необхідні, суттєві зв'язки речей, що мають місце в розвитку природи, суспільства і самого мислення. І насамкінець слід підкреслити, що особливістю мислення є те, що воно має категоріальний характер - знання, котре дістається в процесі пізнання, закріплюється, фіксується в категоріях. Отже, поняття “свідомість” за своїм змістом більш широке, ніж поняття “мислення”. Останнє є одним з складових структурних елементів першого. Опредметнення свідомості в речах матеріальної культури має неадекватний їй чуттєво-предметний характер. Реальні процеси ніколи не набувають ідеальних значень, а тому в процесі опредметнення виникає нездоланна суперечність між намірами людини та її результатами їх реалізації; усвідомлення цієї суперечності є одним із мотивів прагнення людини до досконалого. Найбільш адекватною мовою опредметнення є мова. Мова є не лише однією з можливих форм опредметнення свідомості, а й способом організації та виразу думки. Свідомість і мова нерозривно пов'язані між собою. Думка людини завджи (навіть коли йде мова про невисловлені міркування) прагне вилитись у відповідний мовний еквівалент (хоча це ніколи не можна зробити остаточно). [2, с. 318]

Мова - спеціалізована, інформаційно-знакова діяльність із вираженням думки, мислення, свідомості[8, с. 296].

Мова є прямим та найгнучкішим способом прояву свідомості. Вона виконує багато функцій:

- позначає предмет, явище чи дію, виділені людиною із тотальної сущності;

- є засобом мислення, засобом виразу предметного змісту знання;

- об'єктивує ідельна за своїм способом існування свідомість;

- є засобом спілкування людей, обміну досвідом, переживаннями, почуттями;

- зберігає та передає інформацію для прийдешніх поколінь, тим самим сприяє соціально-історичному розвитку;

є засобом управління як поведінкою людини, так і колективними діями[2, с. 318-319].

Так, І.Кант виділяв три головні способи вияву ідеального змісту свідомості (що проявляються через мову): слово(власне мовний, або інтралінгвістичний чинник); жест (позамовний чинник); інтонацію (екстралінгвістичний чинник) [8, с. 296].

Проте, ми не повинні впасти в ототожнення думки свідомості та мови; ясно, що мова передає не лише предметний зміст свідомості, а й впливає на свідомість та її зміст, так само, як наприклад, матеріал впливає на наміри скульптора.

Мова, як реальне фізичне явище будується та функціонує залежно від загальних законів матеріального буття. Її реальні можливості змушують людське мислення працювати у певному режимі, проте, кожна людина хоч колись відчувала неадекватність мови та думки, мови та того, що хоче нею передати[2, с. 319].

Важливе значення має національна мова, оскільки , за словами В.Гумбольта, різні мови дають різні позначення одного й того ж предмета, а й його різне бачення. Мова, як носій інформації, може вживатися за відсутності предмета, якого вона стосуються. Завдяки цьому мова подолала вузькі просторово-часові рамки ситуації, в якій перебувають люди.

Мислення, свідомість людини є божественним даром: перебуваючи тілом у просторі та часі, вона у свідомості стає «трансцедентальною істотою», для якої не існує матеріальності, простору , часу та ін..

Складний феномен свідомості передбачає природні засади: розвинутий мозок, використання знарядь праці, родовий спосіб життя і мову. Без жодного з них свідомість не відбулась би [9, с. 296-297].

Література

1. Горлач М.І. Філософія: Навч. посібник http://www.readbookz.com/book/179/6205.html

2. Петрушенко В.Л. Філософія: Курс лекцій. Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти І-IV рівнів акредитації. - К.: «Каравела»; Львів:»Новий світ - 2000», 2001. - 448 с.

3. Гуревич П.С. Основы философии:Учебн. Пособие. - М.: Гардакири, 2000. - 438 с.

4. Арутюнов В.Х., Мішин В.М., Свінцицький В.М. Філософія: Навч. посібник. Для аспірантів і здобувачів ученого ступеня екон. спец. - К.: КНЕУ, 2008. - 528 с.

5. Охріменко О.Г. Фундаментальні філософські проблеми 2. Проблема свідомості http://www.philsci.univ.kiev.ua/biblio/Ohrimenko/ohr-2.html

6. Філософія: Навч. посібник. - 2-ге вид., перероб і доп. / За ред.. І.Ф. Надольного. - К.: Вікар, 2001.- 457 с.

7. Введение в философию: Учеб. Пособие для вузов/ Авт. Колл. Фролов И.Т. и др. - 2-е изд., перераб. И доп. - М.: Республика, 2002. - 623 с.

8. Причепій Є.М., Черній А.М., Черкаль Л.А. Філософія:Підручник. - К.: Академвидав, 2008. - 592 с.

9. Філософія:підручник/ за ред. О.П. Сидоренка. - К.: Знання, 2008. - 891 с.

Размещено на Allbest.ru