Правовий статус держави у філософії Г.В.Ф. Гегеля

Г.В.Ф. Гегель у своїй філософській системі зробив спробу вирішити дуже складну і важливу проблему про природу і роль держави у суспільному житті і житті особистості. До сьогодні ця наукова проблема не вирішена у філософії та юриспруденції. Питання про кореляцію одиничного і всезагального постає у філософії Г.В.Ф. Гегеля як одне з основних питань правової проблематики, у цьому особливість філософськоправових поглядів Г.В.Ф. Гегеля.

Погляди Г.В.Ф. Гегеля на державу цікавили багатьох дослідників його філософії. Серед західних фахівців хотілося б відзначити Ж. Дерріду, К. Поппера, Р. Стерна, П. Сінгера, та ін. Серед вітчизняних В.С. Соловйова, Т. Ойзермана, В. Бачиніна, М. Бикову, А.Л. Доброхотова, М. Ліфшица, Н.В. Мотрошилову та ін. Проблематика держави у цих роботах розглядається у контексті вчення Г.В.Ф. Гегеля про об'єктивний дух. Дана стаття присвячена більш детального розгляду правового статусу держави у його філософії, особливо у контексті кореляції одиничного і всезагального.

Дане дослідження має на меті дослідити правовий статус держави у зв'язку з такими категоріями гегелівської філософії як свобода, право, мораль, моральність, громадянське суспільство та визначити співвідношення одиничного та всезагального у концепції держави, що створив філософ.

У своєму вченні про моральність Г.В.Ф. Гегель розділяє три частини це вчення про сім'ю, громадянське суспільство та державу. Всі ці три елементи моральності являють собою шлях до свободи. Але у державі свобода реалізується найбільш повно.

Держава є синтезом сім'ї і громадянського суспільства. Вона розгортається у тріаді: відносин держави до своїх громадян, відносин держави з іншими державами, переходу держави в світову історію. Історія за Гегелем починається з моменту появи державних утворень. В діяльності держави є 3 аспекти: всезагальний (закони), особливий (застосування законодавства до конкретних справ), одиничний (монарх). Держава у розумінні Гегеля це наділена самосвідомістю моральна субстанція. Сутність держави визначається як розумність волі, завдяки чому право стає необхідною дійсністю, що сприяє благу усіх громадян. Держава таким чином є втіленням свободи, виразом раціональної волі. На думку А. Гулиги, наука про право у ставить собі за мети вказати, якою повинна бути держава, її завдання дослідити, яким чином держава, цей моральний універсам, повинна і може бути пізнаною [4,130]. Саме в державі людина набуває максимальної свободи. Держава є об'єктивний дух, необхідний ступінь самопізнання абсолютної ідеї. Тільки у державі і завдяки державі людина є дійсно вільною істотою. Існування держави є найвищим вираженням розумності, втілення ідей права і свободи, реалізація божественної волі.

Найкращої з усіх форм держави для Гегеля є спадкова конституційна монархія. Гегель визначає державу як дійсність моральної ідеї моральний дух як очевидна, сама собі зрозуміла, субстанціональна воля, яка мислить і знає себе і виконує те, що вона знає і оскільки вона це знає. В моралі вона має своє безпосереднє існування, а в самосвідомості одиничної людини, його знання і діяльності своє опосередковане існування, рівно і як самосвідомість одиничної людини завдяки умонастроям має у ньому як у своїй сутності, цілі і продукти своєї діяльності свою субстанціональну свободу.

Саме в державі, на думку Гегеля, відбувається вирішення і зняття усіх протиріч. Вищий обов'язок державної влади полягає у слідкувати за тим, щоб приватні інтереси не взяли верх над загальним благом. Держава є метою і підставою існування і людини, і сім'ї, і громадянського суспільства. Мова йде не про історичну державу, а про ідею держави, тобто надається його філософська, сутнісна характеристика. Тому держава і є дійсність моральної ідеї, як сфери всезагального, а значить, розумного. Щоб усвідомити роль держави у філософії Гегеля, достатньо привести цитату з його роботи «Філософія права»: «держава це хода Бога у світі» [2,384] або «немає нічого святішого і вищого, ніж державний спосіб мислення» [3,415]. У той же час Гегель не забуває про реальність держави, її емпіричні прояви. Він зазначає, що держава не є витвором мистецтва; вона є у світі, а значить у сфері свавілля, випадковості і помилки; дурна поведінка може внести спотворення у різні його сторони [2,285]. Особа і держава розглядалися Гегелем, як дві сторони одного і того ж явища моральної свободи, оскільки свобода особи проявляється в служінні всезагальному і проявом такого всезагального і виступає держава. У емпірично існуючих держав маса недоліків, але це не змінює сутності філософського підходу. Гегель дуже високо оцінює державу. У роботі «Філософія права» він зазначає, що мислячи ідею держави, треба мати на увазі не особливі держави, не особливі інститути, а ідею для себе, цього справжнього Бога. У цій же роботі, він говорить, що існування держави це хода Бога у світі, його основою слугує сила розуму, що здійснює себе як воля. (Але ж, як зазначає П. Сінгер, переклад знаменитої фрази Гегеля, що «Держава це хода Бога у світі», не є точним, точніше було б перекласти так: «Шляхи Господні у світі є такими, що держава існує» [6,81]. Ідея держави означає понад усе те, що в ньому остаточно представлено єдність всезагального і особливого. На думку Гегеля, яку він висловив у роботі «Філософія права», дійсність держави є у тому, що інтерес цілого реалізується розпадаючись на особливі цілі. Дійсність завжди є єдність всезагальності і особливості; розкладення все загальності на особливості, які представляються самостійними, хоча вони містяться і зберігаються в середині цілого у відсутності єдності позбавляють державу дійсності [2,289].

Людина отримує своє істинне справжнє існування тільки у якості громадянина держави, коли інтереси держави стають його власними інтересами. Гегель заперечує проти ліберального положення про те, що держава передбачена для захисту інтересів одиничних людей, їх власності і особистої свободи. Однак на справді відношення держави до індивіда зовсім інше; оскільки воно є об'єктивний дух, сам індивід володіє об'єктивністю, істиною і моральністю лише остільки, оскільки він член держави [2,279]. Але ж держава у Гегеля не виступає як сила, що пригнічує людську індивідуальність. Це поняття у якому існують окремі індивіди, сім'я, громадянське суспільство, їх інтереси і права тут отримують розумність і дійсність. Тут Гегель підтримує ідеї Руссо. Гегель зазначає, що сутність держави нового часу є в тому, що всезагальне пов'язане у ньому з повною свободою особливості і з благоденством індивідів. У громадянському суспільстві, де кожен захищає лише свої власні інтереси є дуже важлива проблема. Пов'язана вона з тим, що у такому суспільстві відбувається зубожіння. Злидні призводять до того, що люди починають шукати вихід із ситуації у яку вони попали. І таким виходом можуть бути радикальні дії, наприклад революції. Зняти причину проблеми зубожіння здатна лише держава. Держава поєднує у собі принципи сім'ї і громадянського суспільства, оскільки являє собою вищу ступінь розвитку об'єктивного духу. В державі відбувається поєднання прав і обов'язків. Індивід, виконуючи свої обов'язки перед державою, одночасно і здійснює свої права і таким чином досягає свободи. Гегель зазначає, що індивід повинен якимсь чином знаходити в виконані свого обов'язку свій власний інтерес, своє задоволення чи розрахунок, і із його відношення до держави для нього повинне виникнути право, завдяки якому всезагальна справа стає його власною, особливою справою.

На думку Гегеля, держава є не тому, що люди мають у ній потребу, а тому, що вона містить свою мету сама у собі. Протиріччя між всезагальним і особливим, правами і обов'язками знімається, оскільки всезагальне і особливе проникають одне в одне. Виконання обов'язків, тобто слідувати всезагальному, а значить, розумному, повинно відбуватися свідомо і добровільно. Для того, щоб свобода особи захищалася державою необхідним є усвідомлення особою всезагального, інакше, якщо її інтереси не співпадають із всезагальним, держава не гарантує такого захисту. При чому невідповідність волі особи всезагальному може відбуватися з декількох причин: або особа свідомо протиставляє себе всезагальному, або вона нічого про нього не знає. Якщо детальніше підійти до проблеми держави у філософії Гегеля, то можна зробити висновок про те, що підпорядкування індивідуальної волі всезагальній немає нічого спільного з тоталітарною направленістю держави. Навпаки, Гегель зазначає державу як носія всезагальної свободи і блага. Людина вільно підпорядковує своє життя державі, що божественною. Це підпорядкування за Гегелем не є порушення свободи індивіда, оскільки людина звичайно вважає, що тільки нужда змушує її застосовуватися до цього світу. В дійсності ж ця єдність зі світом повинна бути пізнана не як вимушене відношення, але як відношення розумне.

Сильна держава у Гегеля виступає як захисниця верховенства людської свободи і права. Щодо цього Гегель у своїй роботі «Філософія права» зазначає, що ідея права є свобода, і істинне її розуміння досягається лише тоді, коли вона пізнається в її понятті і наявному бутті цього поняття.

Саме за допомогою держави, на думку Гегеля, можна дійти стану свободи, гармонії, справедливості. Дух як моральність суттєво відрізняється від суб'єктивної моралі самосвідомості. Це є об'єктивна моральність, до неї Гегель відносить і державу, маючи на увазі ідею держави, яка за його вченням є об'єктивною, існує безвідносно до свідомості і самосвідомості індивідів. Розумна індивідуальна воля неодмінно дійде висновку про несуперечність її всезагальній волі. Гегель зазначає: «держава є сама по собі сильною, якщо приватний інтерес громадян поєднується з його загальною метою» [2,77]. Людина не може безпосередньо самостійно реалізувати усі свої потреби, задовольняти інтереси, для цього йому обов'язково потрібні інші люди, які б при цьому були певним чином організовані у спільноту, що створювала б необхідні умови для реалізації людиною своїх прав та інтересів. Ця спільнота повинна діяти за певними правилами нормами, захищати інтереси людини, людина повинна відчувати себе частиною такої спільноти, і усвідомлювати її як обов'язкову форму реалізації своєї індивідуальної волі, ось основні передумови необхідності існування такого важливого суспільного інституту як держава. У розумній державі Гегеля те, що декларується і захищається цим сильним утворенням, як раз і є фактичною реалізацією індивідуальної волі. На думку Гегеля необхідно знати, що держава є здійсненням свободи, тобто абсолютно кінцевої мети, що воно існує для самого себе; далі необхідно знати, що уся цінність людини, вся його духовна дійсність, існує виключно завдяки державі.

Оскільки світ є розумним, то наділеною свободою є така особа, що пізнала цей розум, тоді вона правильно мислить, вирішує і діє. З цього виходить, що свобода є воля у поєднанні з інтелектом. У відповідності зі свободою вчиняє лише та особа, вчинок якої є не тільки вільним, але і розумним. І лише розумний вчинок може вважатися дійсно моральним. Гегель зазначає, що свобода полягає не в можливості вільно обирати, а у правильному виборі. Свобода за Гегелем є відповідність необхідності: «істина необхідності є, відповідно, свобода». На думку Гегеля, ритуальні дії, обряди, які регламентують дух народу, закладають основи моральності і державного порядку і віднаходять своє повне втілення у державі. Релігія і держава прямують до свободи, однак мета них різна. Релігія бажає свободи від світу, а держава свободи у світі. Гегель також приділяє увагу співвідношенню держави і релігії. Він розглядав державу і релігію такими, що за своєю суттю є тотожними. Релігія є здатною затвердити абсолютний обов'язок, оскільки особи по-різному, суб'єктивно можуть розглядати свої обов'язки щодо держави. Релігія також здатна визначати державний устій, оскільки від неї залежить моральність і державний устрій характерний для того чи іншого народу. Божественність держави дає ознаки у філософії Гегеля і тоді, коли він розглядає державну владу і релігію. І не дивлячись на те, що релігія відноситься до більш високого рівня розвитку духу до абсолютного духу, а держава до попереднього об'єктивного, Гегель вважає, що релігія не може протистояти державній владі. Якщо говорити про роль вчення Гегеля про державу, то її важко переоцінити.

Є думка, згідно якої, Гегель у своєму вченні про державу лише описує реалії сучасної йому прусської держави. Але з цим важко погодитися. Вчення Гегеля про державу носить більш змістовний та метафізичний зміст, а не просто описує історичну реальність. Так, П. Сінгер визначає певні розходження між філософськими поглядами Гегеля на державу і реаліями того часу це по-перше те, що монарху, як розуміє його роль Гегель, залишається лише ставити свій підпис, тоді як Фрідріх Вільгельм III був в більшій мірі абсолютним монархом; по-друге, в Пруссії взагалі не було діючого парламенту. Законодавча влада, яку пропонує Гегель, не дивлячись на те, що вона є порівняно слабкою, все ж залишає можливість для вираження суспільної думки. По-третє, Гегель, хоча і в строго визначених рамках був прибічником свободи слова. По-четверте, Гегель виступав за суд присяжних, необхідний для того, щоб включити громадян у судовий процес, але такого суду у Пруссії у ті часи не було [6,77-78]. Звісно ж, такі погляди, з урахуванням того часу, до якого вони належать, є досить прогресивними і направлені вони, перш за все, на розвиток свободи, яка, знову ж такі є справжньою, коли заснована на розумі.

Гегель проти того, щоб використовувати договірну теорію створення держави. Оскільки договір завжди є проявом волі окремих осіб, то держава залежати від такого прояву не може. Гегель протестує проти привнесення категорій приватного права у невластиву для нього сферу. «Привнесення договірних відносин, так же як і відносин приватної власності взагалі, у державні відносини призвело до великою плутанини у державному праві і дійсності» [2,129].

В державі Гегеля панує дух патріотизму. Патріотизм він розуміє як постійне добросовісне виконання своїх обов'язків, відношення до держави як до субстанціональної основи і мети, а не як готовність до самопожертви у надзвичайних умовах. Гегель зазначає, що держава ґрунтується не на силі, а на почутті необхідності порядку, яке мають усі. Гегель не додержується думки про те, що держава ґрунтується на релігії, оскільки, на його думку, держава є дух, що знаходиться в світі, релігія ж приписує байдужість до світських справ [2,294]. Релігійні уявлення не можуть використовуватися у якості критерію оцінки законів та державних установ. У той же час державі не слід втручатися у справи церкви. Держава виступає як дійсність моральної ідеї, моральний дух, за словами Гегеля, як субстанціональна воля, що проявилася і стала зрозумілою для себе, яка мислить і знає себе і здійснює те, що вона знає. Гегель вважав, що в державі слід поважати прояв Божественного духу, так, як наприклад ми поважаємо його у фізичній природі. Таким чином Гегель підкреслює, що держава повинна відповідати своїй ідеї, бути розумною. Держава повинна організувати життя людей, зробити ідеал дійсністю, дати можливість моральному закону і особистій свободі справжнє здійснення. Як зазначає А.М. Азаркін, держава в дійсності проявляється трояко: 1) як індивідуальна держава (тут мова йде про внутрішнє державне право), 2) у відносинах між державами як зовнішнє державне право, 3) у всесвітній історії [1,403].

Благо або щастя за Гегелем є задоволення своїх бажань. Гегель зазначає, те, що людина є живою істотою невипадково, а згідно розуму, і вона має право робити свої потреби своєю метою. Добро є в тому, що людина вчиняє розумно і це наділяє її свободою. Усвідомлення розумного Гегель називає совістю. «Совість як формальна суб'єктивність взагалі є постійна готовність перейтиу зло» [2,181]. Потяг до добра є обов'язок людини. Але обов'язок заради обов'язку є безглуздістю. Що є добро, а що є зло совість людини обирає вільно, а це може означати, що в моральності добро не гарантовано.

Початок права Гегель намагається віднайти в людській свідомості, куруючись при цьому принципом суб'єктивності. Витоки права знаходяться у сфері духу. Для цієї сфери є характерним розділення на суперечності і боротьбу між ними. Мова йде про невідповідність того, що є, тому, що повинно бути. Але ця суперечність не є недоліком, навпаки, саме вона обумовлює необхідність філософського осмислення права, його розумності. Як зазначає В.А. Бачинін, діалектична методологія Гегеля дозволила використовувати в соціально-філософських дослідженнях наступні аспекти принципу суперечності: