"Розумний екстаз" "Філософії імені" Лосєва О.Ф. та його сучасні трансформації

Концепція символізму в формуванні логічної конструкції імені за О. Лосєвим. Потенціал "Філософії імені" щодо сучасного лінгво-філософського осмислення мовних полів та інтерактивних практик, пов’язаних з літературно-естетичною складовою філософії.

Рубрика Философия
Вид статья
Язык украинский
Дата добавления 10.09.2013
Размер файла 34,6 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

"Розумний екстаз" філософії імені Лосєва О.Ф. та його сучасні трансформації

Маргеліс Н.В

Маг Тсинакан, герой оповідання Х.-Л. Борхеса "Письмена Бога", перебуває у довічному ув'язненні з одним-єдиним сусідом - зачиненим в клітці ягуаром. Щоб зберегти здоровий глузд, маг намагається впорядкувати в своїй свідомості все, що колись знав. Якось вночі в'язень згадує легенду про Бога, який передбачав в кінці часів незчисленні катастрофи для людства й тому накреслив вже в перший день творіння магічну формулу, що здатна відвернути всі біди та нещастя. Обраний, який зможе її прочитати, врятується. Засуджений здогадується: це повинен бути вислів, що містить в собі абсолютну істину. Але ж людська мова не здатна відобразити весь всесвіт в цілому? На мові Бога безкінечна перекличка людських відгуків може означати будь-яке одне слово, ім'я, звук, що вміщує в себе всю повноту буття, - міркує маг. Зусилля Тсинакана не були марними. Одного разу в стані екстазу він побачив всесвіт, початок всіх часів, перших людей, бога, його діяння, що складалися в єдине блаженство, та осягнув смисл формули творця, яку знайшов на плямистій шкірі ягуара. То був вислів з 14 незв'язних слів, які достатньо було вимовити, щоб стати всемогутнім. В цю мить маг зрозумів, що ніколи їх не промовить, бо той, хто пізнав всесвіт, не буде перейматися жалюгідними людськими почуттями і турботами, - той стає байдужим, ніким [1,212-216] .

Тлумачення письменником суто філософських ідей може по-різному сприйматися читачами, але проблеми пізнання імені, як шляху до розкриття онтології мови і одночасно прояснення таємниці людського буття, - свідчать про важливість і небайдужість митця до долі людства.

"Філософія імені" (1927) може бути прочитана не тільки з урахуванням розуміння історично-конкретних завдань, заявлених О.Ф. Лосєвим, але й "надзавдань" - проблем загальнокультурного і духовного життя суспільства. Початкові інтуїції автора підказують, що способи розв'язання проблем можна шукати не тільки в західній інтелектуальній традиції, але й у власному слов'янському культурному полі.

Виникнення задуму розглянути ім'я як світ і вибір тлумачення імені, як смислової енергії сутності предмета, можуть бути адекватно зрозумілі, по-перше, в ситуації кризи свідомості початку ХХ ст., руйнації традицій і, як наслідок, втрати ефективного спілкування, яке актуалізувалося на початку ХХІ ст.; по-друге, у зв'язку з проблемами ім'яславія - "реальності" імені Божого та його почитання, болячих для філософської та богословської думки Росії початку ХХ ст. В сучасну епоху філософія та богослов'я знову намагаються повернутися до джерел, знайти свою власну природу.

В тексті Лосєва багато ідей і уявлень, співзвучних духовним та інтелектуальним орієнтаціям нашого часу. Так, в сучасній філософії спостерігається поворот до онтологізму, до проблем буття, до феномену мови, який зайняв місце чистого мислення, характерного для класичної філософії (М. Гайдеггер, Х.-Г. Гадамер, Х. Ортега-і-Гассет).

Сьогодні широке розповсюдження отримали ідеї, що філософія і наука виникли як різні досліди рефлексії над мовою. Ці ідеї були близькими і О.Ф. Лосєву, крім того антропологічна орієнтація у вивченні мови, на якій наполягав вчений, є об'єктом пильної уваги сучасної філософії, лінгвістики, мистецтва, на відміну від вивчення мови "в самій собі і для себе" початку ХХ ст. Запропонована в "Філософії імені" єдина класифікація наук, що опирається на категорію смислу, а також ідеї про так зване безсловесне мислення, цікаві і продуктивні й сьогодні. І, звичайно, згадаємо важливу роль методу діалектики - незаслужено відкинутого на узбіччя філософування, який був наскрізною темою всієї творчості Лосєва.

Відомо, що руйнація мови призводить до деградації мислення та звуження простору свідомості. Більш того, за своєю суттю мова є не тільки інструментом пізнання, але й важелями конструювання соціальної реальності, головним знаряддям самоідентифікації. Серед найважливіших функцій мови (естетичної, номінативної, культуротворчої, інформаційної та ін.) найбільш дискусійними і актуальними сьогодні є - комунікативна і символічна, на які Лосєв звертає особливу увагу. Їх незбіг утворює не тільки непорозуміння, але й провокує на штучне створення різноманітних міфів, як засобу маніпуляції свідомістю людей. "Як засіб комунікації мова тяжіє до якомога ширшої універсальності й уніфікації; символічна функція мови передбачає захист ідентичності і тому стимулює зведення бар'єрів на шляху уніфікаційних процесів" [2,4]. Мовні процеси розвиваються за своїми законами, відображаючи ступінь відповідності тим реальним ідентифікаційним кодам, які превалюють у даному суспільстві. "Перескочити" бодай через одну сходинку в цьому процесі неможливо: це саме та сфера, що регулюється насамперед власним, екзистенційним вибором особи. В суспільстві ж рівень самоідентифікації - константа, яка залежить від багатьох перемінних - рівня економічного розвитку, територіальної цілісності, рефлексій історичної пам'яті, стану культури.

Коректне повернення до своїх джерел може стати могутнім ресурсом збереження культури і виживання нації. Одним з таких джерел, на наш погляд, є "Філософія імені" Лосєва О.Ф. Кінець ХІХ - початок ХХ ст. - час глибокого повороту в західноєвропейській культурі: мистецтво, філософія, богослов'я намагаються повернутися до своїх витоків. В філософії починають домінувати неокантіанство і феноменологія. Неокантіанство шукає чисту структуру пізнавальної і етичної здатності, практично відмовляючись від традицій діалектики. Виключенням виявився Е. Кассирер, що зміг поєднати в своїй творчості філософію мови, пізнання, міф та символ на трансцендентальній основі. Феноменологія шукає нові шляхи філософування, відкриваючи світ активної свідомості з його специфічною раціональністю, відмежовуючись при цьому від змістовного боку аналізу. Свій особливий шлях знаходить і слов'янська філософія, що намагається поєднати особистісний смисл з формальним аналізом. Тонкі нитки філософського ренесансу і "срібного століття" в мистецтві пов'язують роботу Лосєва з філософією мови О. Потебні, "всеєдністю" В. Соловйова, з вченням П. Флоренського про слово і ейдос, теорією символізму В'ячеслава Іванова, який відкриває вперше символ не як літературний прийом, а як самостійний тип мислення, що синтезує безпосередність і безкінечну багатозначність образу з логічною силою й необхідними імплікаціями поняття [3,6-7]. Н. Лоський, І. Ільїн, Г. Шпет були не тільки критиками лосєвської філософії імені, але й самі зробили суттєвий внесок у розробку цієї проблеми. Джерелами роботи Лосєва можна назвати філософію творчості М. Бердяєва, Ф. Степуна, християнський платонізм С. Франка, "Філософію слова" С. Булгакова.

Серед сучасних дослідників "Філософії імені"Лосєва можна відзначити Ю.С. Степанова, В.В. Канафьєву, Н.К. Бонецьку, А.Л. Доброхотова, Ю.Ф. Панасенко, С.А. Полковникову, В.В. Бичкова та ін.. Відмітимо, що дивна доля тексту "Філософії імені", яка до сьогодні ще не посіла свого місця в культурі, пов'язана з його глибиною і енциклопедичністю автора, а також з тим, що зміст книги був настільки закодований, що випав з наукового життя на багато десятиліть.

Мета статті - висвітлити потенціал "Філософії імені" Лосєва О.Ф. щодо сучасного лінгво-філософського осмислення мовних полів та інтерактивних практик, пов'язаних з літературно-естетичною складовою сучасної філософії.

Розроблена Лосєвим логічна система слова-імені містить опис, висновок і пояснення 67 моментів імені. Сам автор роз'яснює причини такої складності мотивами онтологічного характеру: "... слово народжується на вищому щаблі істот, що входять в живе буття, і ... людиною виконується величезна еволюція, перш ніж вона сама зможе розумно вимовити осмислене слово" [4,161]. Щоб виявити всі моменти побудови імені і з'ясувати, як діє та проявляється ім'я в світі та поза світом, необхідно зрозуміти, що таке ім'я саме по собі. Тому потрібно знайти таке визначення, яке б дозволило зрозуміти всі часткові прояви імені (слова). Лосєв відмовляється від традиційного трактування імені, як комплексу звуків, об'єднаних певним значенням, на тій підставі, що це визначення не враховує соціальну природу слова. Щоб зрозуміти структуру дійсного спілкування, потрібно побачити в слові інший логічний склад, ніж "звуки та значення". Найбільш відповідним природі слова Лосєв вважає дефініцію його як смислу, сутності, що розуміється. Це визначення є гранично широким, і його розгортання приводить мислителя до того, що буденні слова, які зустрічаються в життєвому досвіді і які вивчають емпіричні науки, є лише одним з видів словесності взагалі.

Ім'я і слово в "Філософії імені" часто виступають в одному понятійному контексті, але не тотожні: ім'я є одним з видів слова, це - найбільш згущене і напружене в смисловому відношенні слово. Якщо слово є смисл, як сутність, що розуміється суб'єктом, то ім'я - ядро сутності. Воно - "максимальна напруга осмисленого буття, суще, що дозріло" [4,166,164]. Саме в імені зосереджені фізіологічні, психологічні, феноменологічні, онтологічні аспекти. В ньому зібрана "квінтесенція як по-людські розумного, так і всього іншого. розумного і нерозумного буття і життя" [4,33].

Лосєв застосував до аналізу імені діалектико-феноменологічний метод, де феноменологія виконує роль попереднього етапу опису предмета дослідження: феноменологія, як форма дотеоретичного споглядання смислу предмета, повинна спочатку "узріти" та зафіксувати. Діалектика ж пояснює "самопороджуваність" смислу у всіх його взаємосплетіннях. Діалектика, за Лосєвим, є абсолютний емпіризм, який став абсолютною думкою [4,29]. Прямої емпіричної інтерпретації модель імені Лосєва не має, так як характеризує не ті процеси, що відбуваються реально, а феномени в їх "чистоті". Мова йде про "чисте мислення", не зачеплене ніяким впливом відчуттів, або ж - про "чисте відчуття" поза впливом думки. В реальному психічному житті людини таке не можливе: "Зазвичай. ми лише частково відчуваємо і лише частково мислимо" [4,85]. Чиста феноменологія орієнтується на опис своїх одиниць самих по собі, вважаючи, що смисл предмета самототожний у всіх своїх проявах. Лосєв підкреслює, що якщо феноменологічна (ейдетична) побудова не може мати безпосередньої емпіричної інтерпретації, то і ейдетична (діалектична) логіка, яка конструює абстрактні паралелі ейдоса в сфері чистих категорій, як корелятів живого ейдоса, повинна рухатися відповідним чином - поза будь-яким дослідним змістом. Але специфічний характер достовірності в феноменології і діалектиці може бути фундаментом для дослідження в емпіричних науках. "Ми не плуталися в... тисячах лінгвістичних і психологічних фактів, ... бо будь-які факти взагалі є не надійними, ..[а] вивели наші принципи слова з аналізу самого розуму" [4,170].

Лосєв починає будувати свою систему з пошуку основи з її базовими принципами: діалектичного взаємозв'язку категорій сутності і явища, тотожності буття і мислення, онтологізму, принципу ієрархізму буття і смислу. Сутності і смисли проявлені, відкриваються людині через явища, що сприймаються реально, і в яких вони висловлюються.

Установка лосєвської концепції на символізм в формуванні логічної конструкції імені пояснює явища як висловлене, висловлювання, символ, мова у найширшому тлумаченні. Вчений називає мовою не тільки артикульовані звуки, але й все зовнішнє, що може бути "знаком внутрішнього" (міміка, жести). "Мова... є енергія сутності, .. на якій говорить сутність з оточуючим середовищем" [4,98]. Якщо принцип взаємозв'язку категорій сутності і явища окреслює теоретичний простір лосєвської концепції імені, то принцип тотожності буття і мислення виявляє найбільш напружені моменти руху його логіки, головне завдання якої зрозуміти, як в слові досягається "адеквація" предмету. "Я не розумію, - пише мислитель, - як можна говорити і мислити про буття поза словом, іменем, .. думкою. Те, що з необхідністю конструюється в думці-слові, як неминучий результат його саморозвитку, .. і є саме буття" [4,217]. Онтологізм О.Ф. Лосєва, як спроба осмислити основи буття, та ієрархізм - різні ступені тотожності в розумінні світа мислителем.

Особистісне буття у вченого не зводиться до чисто суб'єктивного буття. Неприймання деперсоналістського сприйняття світу філософом знайшло своє відображення в тлумаченні імені, що являє собою енергію сутності речі з всіма її функціями. Інші ж ознаки імені, наприклад, момент його матеріального втілення, Лосєв вважає менш значущим.

В концепції дослідника відчутні імпульси античної культури, блискучим знавцем якої він був. Мова, як ціле, рідко привертала до себе увагу античних вчених. Центр тяжіння в їх теоріях мови концентрувався на імені. Ім'я речі мислилося нерозривно пов'язаним з самою річчю, ім'я не існувало поза речами і, здійснюючи будь-які операції над іменем, - вважали греки, - ми впливаємо на річ, підкорюємо її нашій волі (звідси сила намовлянь, заклинань, намагання дати друге ім'я, тощо). Тлумачення імені (етимологія) - перший прояв рефлексії над мовою в історії грецької думки.

Якщо ім'я безпосередньо належить речам, то у греків не було необхідності відносити їх до будь-якої сфери, відмінної від сфери буття речей. Мова, як ціле, є лише сукупність імен, яка може бути протиставлена сукупності імен чужої мови, але не має в собі нічого специфічно мовного, не властивого самим речам, і не породжує ніяких проблем, крім питання про відношення ідеальних імен до окремих предметів, тобто "правильності" найменування.

Основи фонетичного вчення були закладені піфагорійцями в V ст. до н.е. у зв'язку з заняттями музикою, коли йшла розробка ритмо-метричної теорії, встановлювалося співвідношення звуків мовлення з музичною співзвучністю, а кількість "букв" була предметом містичних інтуїцій. "Граматичне" мистецтво (навчання читанню та письму), в свою чергу, впливало на музичну та ритмо-метричну теорію, в яких був використаний звичний для "граматики" триступеневий поділ: тон-інтервал-октава, склад-стопа-метр [5,37].

Поняття "імені" навіть Аристотелем використовується дуже широко. Чіткої межі між іменем і суб'єктом, дієсловом і предикатом у філософа не існує. Коли Аристотель ототожнює ім'я з суб'єктом, то визначає ті форми імені, що не є суб'єктом, бо є відхиленням від норми, тобто є відмінними (відмінки). Номінатив є "ім'я", інші форми - "падіння", занепад імені. Технічних позначень окремих відмінків ще не існує. Дієсловом є тільки теперішній час, інші часи - це "падіння" дієслова. Тобто, поява часової диференціації символізує розпад імені, бо розподіл часу на минуле, теперішнє та майбутнє є недосконалістю, або, як вважали греки, нездійсненністю цього світу. Час виникає через недостатність, частковість людського буття. Там, де людське життя та діяльність універсальні (абсолютні, тобто осягають себе в безпосередньому понятті), вони вичерпують себе. Минуле, майбутнє та їх модифікації - це ідеальна добудова теперішнього до завершення, їх згортання до "тут, зараз", коли історія - це не тривалість (минуле), а теперішнє культури (абсолютна форма). А для абсолютних форм немає часу і простору, отже, немає й існування.

В "Філософії імені" О.Лосєв не аналізує детально взаємодію часу й імені, а згадує мимохіть про час в трьох фрагментах. 1. Коли порівнює Логос і Ейдос: "Ейдос є дещо незмінне, те, що не підкорюється часу, бо він - чистий смисл, .. для якого не характерні часові моменти. Логос, .. як відбиток речей в дану хвилину, не відображує на собі безперервність його змін, а тому є стаціонарним" [4,118]. 2. Коли Лосєв пояснює логос символу: "З символом. ми входимо в галузь. мовних явищ, які завжди є осмисленим виразом, .. а це ніщо інше як граматична побудова мови" з її категоріями "якість", "число", "час" [4,138]. 3. В розділі "Ім'я і знання" філософ наводить приклад науки про символічний меон (те, що не можливо мислити) - це музична естетика, яка є алогічним становленням смислу, що виявляється чистим часом [4,214].

Ці міркування нам були потрібні для доведення складності і глибини розуміння імені Лосєвим. Ім'я (першостворене ім'я) - це чисте мислення, яке "абсолютно тотожне з собою і абсолютно відмінне з собою", - вважає дослідник [4,84].

Олексій Федорович повністю відмовляється в аналізі імені від традиційного шляху "від суб'єкта до об'єкта", а використовує два напрями: а) від явища до сутності; б) від сутності до її прояву. Дослідницький рух, таким чином, йде ніби по колу - від "нормально-людського" слова ("сліпий", описовий аналіз) до цього ж слова після критично пророблених всіх понять, що стосуються імені.

Лосєв О.Ф. формулює назву своєї системи однією фразою: "світ як ім'я" [4,20], що було характерним для того часу, наприклад, "світ як воля і уявлення", "світ як процес", "світ як діяльність". Схематично концепцію філософа можна звести до чотирьох тез.

I. Світ і життя немислимі без імені (слова). В слові та імені відбувається зіткнення всіх можливих і мислимих нашарувань буття, поєднаних в свідомості. Без імені в світі було б безглузде і божевільне зіткнення глухонімих мас в безодні абсолютної темряви, - пояснює мислитель [18,20]. Не тільки слово є сутність, річ, дійсність, але й сутність, що розглядається в своєму розгортанні, є ім'я і слово. Тому весь світ і всесвіт є ім'я і слово, бо це сходинки різного ступеня словесності, різного ступеня сущого, буття.

II. Буденне слово є лише одним з видів словесності. Будь-яке слово, як розумна ідея, - вважає Лосєв, - має чуттєвий аспект, а також якості з різними психологічними відтінками. Та оскільки таке слово містить в собі всі моменти слова взагалі, то його адекватний опис є неможливим без розкриття всього спектра буття слова (імені).

III. Будь-яке дійсно людське спілкування можливе тільки за допомогою імен, тому що слово щільно пов'язане з думкою. Ім'я, за Лосєвим, є взагалі найбільш напруженим і показовим результатом мислення (мова не йде про патології). Що стосується безсловесного мислення, то воно є моментом подолання слова, виходом його на вищий ступінь думки.

IV. Вивчення імені є разом з тим і осягненням всіх можливих форм життя і науки. Будь-яке людське знання та наука є знання і наука не тільки в словах, але і про слова. Бо слово є смисл, а наука - це осмислення фактів. Лосєв підкреслює, що "проаналізувати слово до кінця - значить розкрити всю систему категорій... в її узагальненому та частковому функціонуванні" [4,161]. Нарешті, якщо саме ім'я є пізнана природа, або життя, що дається в розумі, то філософський аналіз імені стає важливим моментом філософії в цілому.

Чому вчений стверджує так безапеляційно, що філософія імені являє собою стрижень філософії взагалі, і є навіть єдиною теоретичною філософією? Аргументи Лосєва наступні: ім'я в своїй вищій формі - міфічно-магічне ім'я, де сутність перебуває цілісно, - є водорозділом між двома видами сутності: першою, або першосутністю, і другою першоствореною, що виступає з різною мірою адекватності в інобутті, але має одне ім'я з першосутністю та існує за рахунок її енергії. Ім'я - це вища точка, до якої доростає перша сутність, і розгортається потім в своїх часткових проявах в інобутті [4,165]. Ім'я, як максимальна напруга осмисленого буття, в розумінні Лосєва, є основа, сила, мета, творчість, а не тільки філософія.

Категорійно-понятійний апарат мислителя розгортається майже по принципу неоплатонічної еманації з Точки, Першоєдиного, або Сутності, і включає в свій основний склад такі категорії, як ейдос, міф, символ, особистість, енергію сутності, ім'я. Від неоплатонічної моделі він відрізняється більшим перенесенням акценту з онтології на логіку, тобто переходом у систему чистих понять, деякою їх модифікацією і загостреним почуттям антиномізму [6,31]. Крім того, категорії для Лосєва - це одночасно і абстрактні поняття, і "живі" феномени, що існують як суперечність - "живий синтез форм свідомості".

В іншій роботі - "Діалектика художньої форми" - філософ вказує, що першо-єдине явлене в своєму ейдосі. Ейдос явлений в міфі. Міф явлений в символі. Символ явлений в особистості. Особистість - в енергії сутності. А енергія сутності явлена в імені. Тобто, ім'я є осмислено висловлена і символічно виявлена енергія сутності.

Таким чином, ім'я в процесі виявлення сутності виступає завершальною ланкою "граничної явленості", довершеним "образом" сутності.

Тільки в символічному і магічному міфі, - вважає Лосєв, - сутність досягає свого повного визначення. Це якраз і є ім'я [4,164]. Символ - це той бік в міфі, який дозволяє вперше вийти на рівень зовнішнього прояву. Символ в філософії імені не є різновидом знака, тому що виступає принципом побудови нормативності буття. В основу ж знакової реальності покладається порушення цієї нормативності (кентавричне буття), яке є наслідком онтологічного процесу зсунення смислу і явища символу. Подібне зсунення смислу, в свою чергу, створює умови виникнення мови як знака на фоні мови - символу.

Ім'я (слово, ширше - мова), виступає в ролі символічного посередника між буттям, яке зовсім не відчуває потреби в референції, і існуючою реальністю. Ця функція імені покликана вивести буття з прихованості в світ через появу Божественного Логоса в образі Другої Іпостасі Пресвятої Трійці. Проілюструємо цю тезу наступним прикладом. В V розділі Біблії наводиться оповідання євангеліста Марка про те, як Ісус Христос з учнями прибув в гадаринську країну. Коли він вийшов з човна, його зустріла людина, одержима нечистим духом: "Що тобі до мене, Ісусе, Сине Бога Всевишнього? Заклинаю, не муч мене". Ісус спитав ім'я цієї людини, тобто сокровенну його сутність. Чоловік відповів, що "Легіон ім'я мені, тому що нас багато", і попрохав: "Відправ нас в свиней, щоб... увійти в них". Ісус дозволив, і нечисті духи вийшли з чоловіка і увійшли в свиней. Коментуючи цю історію, П. Флоренський акцентує увагу на тому, що Христос розмовляє не з самим біснуватим, а з тими, хто в ньому: ця нечиста сила - один нечистий дух, але як тільки Господь питає про ім'я (дійсну суть), сила ця розпадається на безліч нечистих духів (легіон - це невизначено багато). Одиничне число миттєво змінюється на множину. Молитва іменем Господа розкриває хибність тієї єдності, яка заснована не на Пресвятій Трійці, а на егоїстичному самоствердженні [7,183-184].

В сучасну епоху в процесі деонтологізації культури ця посередницька функція мови виявляється забутою. При цьому для мови стає характерним розчиненність буття небуттям, і вона починає фігурувати в якості мови-знака. Внаслідок цього відбувається зсув мови від символу в бік знака, тобто симуляція в мові завдяки утворенню в структурі знаку поряд з означуваним і означувальним третього елементу - фонеми, поява якої безпосередньо пов'язана з матерією (меонізація буття, за термінологією Лосєва). Зсув елементів явища і смислу, внаслідок вторгнення матерії, призводить до появи фразеологічних ідеологем - Розум, Свобода, Справедливість, які посідають місце Бога. По суті ці ідеологеми - "чисті означувані", які можна редукувати до будь-якої феноменологічної даності. При цьому структури, що "плавають", потребують закріплення в просторі Реального, в репрезентантах, перформативність яких дозволяє замаскувати і компенсувати Порожнечу. В цій ситуації "ми маємо справу з мовою-знаком, що симулює структуру мови-символу через доступні йому знаки як зміщення буття і небуття... Відбувається десакралізація символу як процес витіснення та остаточна підміна його кодом-числом" [8,3].

Мова-символ і мова-знак окреслюють міру того, що зумовлює реальність нашого світу в цілому - традицію. Символ - онтологічна нормативність буття, і ім'я, як принцип символічної онтології, задає умови можливості мови-символу, яка трансформується в число. Збитковість такої порушеної нормативності буття породжує симулякри в структуруванні цього буття.

Таким чином, відбувається метаморфоза імені як результат секуляризації феноменів мови і часу і, відповідно, культури. Мова-знак намагається відтворити структуру мови-символу і тим самим створює ілюзію, оману повноцінного буття, використовуючи доступні знаки, онтологічно зрощені з небуттям. Враховуючи такі характеристики постмодернізму, як ігрове відношення, карнавалізація, іронія, невизначеність, фрагментарність, почуття пересиченості інформацією, виокремимо, посилаючись на Канафьєву В. [9,151], три стадії симуляції, наступ яких супроводжується черговою зміною форми подібності знака символу.

В першій стадії знак набуває трикомпонентної побудови і симулює структуру символу, - як ми вже констатували. Мова-знак експлуатує енергію імені за рахунок тотожності як форми подоби знаків "сакрального письма" тому, що ним визначається.

В другій стадії на місце зовнішньої подоби знаків приходить подоба "внутрішня" - знак імітує не сам символ, а процеси мислення, пізнання істини (перетворення письма в дискурс, логіку, де знаки репрезентують роботу мислення). ім'я символізм філософія лосєв

Третя стадія процесу симуляції розгортається в повну силу саме в епоху постмодерна, яка намагається зберегти смилоспрямованість слова через фрагментарність і штучне добудовування його значень, тобто намагається подолати кризу в мові шляхом її гіперболізації. Мова-знак за рахунок безкінечного множення об'єктів починає претендувати на статус метамови, але гіперболізація, що характеризується "реальністю" не відображеною у мові, заважає цьому процесу, згортаючи мову до повного виснаження. Зникнення символу поступається місцем коду, структурному запису. Традиція імені, що виникла в слов'янській філологічній філософії і мистецтві, вступаючи в суперечність з постмодерністською деконструкцією, призводить до замикання реальності в деякій віртуальності. Виникає контр-модерн, в полі якого знаходяться і філософія імені, і феноменологія Е. Гуссерля, і екзистенціалізм М. Гайдеггера, і концепції М. Еліаде, К.-Г. Юнга, А. Дугіна. Контр-модерн - це своєрідні "архетипи" традиції імені, що нудьгують за минулим і йдуть від першопочаткового часу, це ностальгія за онтологічною нормативністю - символом і спроба повернутися до імені як сокровенної суті буття.

Висновки: 1. "Філософія імені" Лосєва О.Ф. стиснула в одну конструкцію багатство різноманітних філософських течій початку ХХ ст. Автору вдалося вивести те розуміння мови, магію слова, що лежать в основі символічної поезії Й. Мандельштама, А. Білого, В'яч. Іванова, на рівень філософського поняття [10,159].

2. "Філософію імені" в контексті "надзавдань" можна розглядати як спробу моделювання такої картини світу, де природним може виявитися "ім'яславське" рішення проблеми імені (слова). Бо той, хто пізнає ім'я Бога, сутність світу, сам стає Богом, і тоді процес пізнання припиняється, бо є зайвим. У скороченому варіанті ця богословська позиція ім'яславія висловлена о. Іоанном Кронштадтським: "Ім'я Боже є Бог".

3. Слово розуміється О.Ф. Лосєвим як вершина природної еволюції, завершення одного типу розвитку і початок іншого. Як і будь-яке начало воно є граничним і, отже, має характер і специфічної плоті, і потенційного духу.

4. Вчений підкреслює, що знаковий характер слова в логіко-гносеологічному сенсі є вторинним по відношенню до символічного рівня. Здатність слова бути символом є своєрідна ентелехія, що примушує ім'я все ширше вбирати в себе зовнішній матеріал і породжувати з нього смисл.

5. Мислитель акцентує увагу на нерозривності символізму (закономірної явленості речі) і апофатизму (принципової прихованості її суті), які, будучи відірваними одне від одного, приводять відповідно до агностицизму і позитивізму.

6. В лаконічних, іноді перевантажених термінологією конструкціях Лосєва О.Ф., висвітлюється пафос "розумного екстазу", про який писали неоплатоніки. Кожний розділ книги проаналізований філософом з педантичністю вченого і описаний з ентузіазмом поета - поєднання, що доволі рідко зустрічається сьогодні. В цьому відчувається намагання досягти єдності світогляду й образу життя, знання й віри, науки й буденної практики, що є важливими не тільки для окремого мислителя, але й ідеалом будь-якої зрілої особистості.

7. Сучасні лінгво-філософські моделі, що відображають позицію свідомості кінця ХХ - початку ХХІ ст., намагаються впорядкувати, структурувати буття, що розпадається. Проте, смакуючи істину, постмодернізм засуджує її за те, що вона солодка (Т. Ойзерман). Сама ж людська думка в пошуках свого імені виявляється трагічним героєм - вона прямує до істини, збивається з шляху, гине і самою своєю загибеллю ознаменовує тріумф істини.

Ідеї "Філософії імені" - це спроба уникнути духовної катастрофи, яка вже дихає нам в обличчя. Як заповіт нащадкам звучить остання настанова О.Лосєва: "Для мене було найважливішим мати одухотворений розум, я цим жив" [11,6].

Література

1. Борхес Х.-Л. Письмена Бога. - М.: Республика, 1994. -510с.

2. Нагорна Л.П. Політична мова і мовна політика: діапазон можливостей політичної лінгвістики. - К.: Світогляд, 2005. - 315 с.

3. Доброхотов А.Л. "Философия имени" на историко-философской карте ХХ ст./ Лосев А.Ф. Философия имени. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1990. - 269 с.

4. Лосев А.Ф. Философия имени. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1990. - 269 с.

5. Античные теории языка и стиля. - СПб.: Алетейя, 1996. - 363 с.

6. Бычков В.В. Выражение как главный принцип эстетики А.Ф. Лосева/ А.Ф. Лосев и культура ХХ века: Лосевские чтения. - М.: Наука, 1991. - С.29-37.

7. Флоренский П. Столп и утверждение Истины. Опыт православной теодицеи в 12-ти письмах. - Paris: Ymca-Press, 1989. - 812 с.

8. Канафьева В.В. Язык и время в традиции Логоса. - Саратов, 2005. - 252 с. 9. Канафьева В.В. Возвращение к истокам как ответ Постмодернизму/ Постмодерновые реалии России// Под ред. Ю.М. Осипова, М.М. Гузева, Е.С. Зотовой. - М.; Волгоград: Волгоградское научное из-во, 2007. - С.149-152.

10. Степанов Ю.С. В трехмерном пространстве языка: Семиотические проблемы лингвистики, философии, искусства. - М.: Наука, 1985. - 335 с.

11. "Дерзание духа"// Правда. - 1985. - 17 января.

Размещено на Allbest.ru

...

Подобные документы

  • Предмет історії філософії. Історія філософії та філософія історії. Філософський процес. Методи історико-філософського аналізу. Аристотель. Концепція історії філософії, історичного коловороту. Герменевтика. Західна та східна моделі (парадигми) філософії.

    реферат [24,1 K], добавлен 09.10.2008

  • Три основні напрями філософії історії. Специфіка філософського осмислення проблеми людини у філософії, сутність людини в історії філософської думки. Філософські аспекти походження людини. Проблеми філософії на сучасному етапі. Особистість і суспільство.

    реферат [40,2 K], добавлен 08.10.2009

  • Субстанціальний і реляційний підходи до розуміння буття. Трактування категорій простору та часу у в античній філософії та філософії середньовічної Європи. Категорії простору та часу в інтерпретації німецької філософії та сучасної буржуазної філософії.

    реферат [31,7 K], добавлен 05.12.2010

  • Особливості філософії серед різних форм культури. Співвідношення філософії та ідеології, науки, релігії, мистецтва. Ведична релігія і брахманізм. Створення вчення про перевтілення душ. Процес переходу від міфологічно-релігійного світогляду до філософії.

    контрольная работа [91,7 K], добавлен 04.01.2014

  • Поняття і загальна характеристика соціальної психології. Філософія психології як світогляд, пізнання. Що визначає характер суспільного устрою. Взаємозв’язок соціальної філософії та філософії психології. Основні проблеми становлення філософії як науки.

    реферат [35,0 K], добавлен 26.04.2016

  • Виникнення, предмет філософії та його еволюція. Соціальні умови формування та духовні джерела філософії. Філософські проблеми і дисципліни. Перехід від міфологічного мислення до філософського. Специфіка філософського знання. Філософська антропологія.

    реферат [27,4 K], добавлен 09.10.2008

  • Основне завдання філософії права. Неопозитивістська концепція філософії права. Предметна сфера сучасної філософії права. Проблема розрізнення і співвідношення права і закону. Розуміння права як рівностей (загального масштабу і рівної міри свободи людей).

    реферат [25,9 K], добавлен 20.05.2010

  • Життя як первинна реальність, органічний процес, що передує поділу матерії і свідомості, у "філософії життя". Місце "філософії життя" в західноєвропейській філософії ХХ ст. Вчення німецького філософа Артура Шопенгауера як ідейне джерело цього напрямку.

    контрольная работа [20,6 K], добавлен 20.09.2010

  • Поняття філософії, її значення в системі вищої освіти. Поняття та типи світогляду. Історія філософії як наука та принципи її періодизації. Загальна характеристика філософії Середньовіччя, етапи її розвитку. Просвітництво та метафізичний матеріалізм.

    методичка [188,1 K], добавлен 05.05.2011

  • Соціальний розвиток давньогрецького суспільства. Гомерівська Греція. Натурфілософія. Поєднання філософії та зародків науки. Етико-релігійна проблематика. Піфагор та його послідовники. Класичний період давньогрецької філософії. Філософія епохи еллінізму.

    реферат [37,8 K], добавлен 09.10.2008

  • Аналіз спадщини яскравого представника стоїцизму М. Аврелія. Його дефініювання філософії як науки та практики. Засади стоїчної філософії: цілісність, узгодженість з природою, скромність, апатія, що розкриваються у праці "Наодинці з собою. Роздуми".

    статья [31,2 K], добавлен 27.08.2017

  • Виникнення філософського мислення на початку VI ст. до н.е. Представники класичного періоду філософії. Особливості філософії еллінно-римської епохи. Вчення софістів, характер діяльності. Суть тверджень Сократа. Погляди Демокріта, його теорія пізнання.

    презентация [133,1 K], добавлен 29.09.2014

  • Риси барокової філософії, яка сформувалася в Україні XVII-XVIII ст. і поєднала в собі елементи спіритуалістично-містичної філософії і ренесансно-гуманістичні й реформаційні ідеї. Ретроспективність і традиціоналізм філософії Києво-Могилянської академії.

    контрольная работа [29,5 K], добавлен 29.09.2010

  • Проблеми середньовічної філософії, її зв'язок з теологією та основні принципи релігійно-філософського мислення. Суперечка про універсалії: реалізм і номіналізм, взаємини розуму та віри. Вчення Хоми Аквінського та його роль в середньовічній філософії.

    реферат [34,0 K], добавлен 07.10.2010

  • Філософія історії як складова системи філософського знання, її сутність та розвиток. Шляхи трансформації поняття "філософія історії" від його Вольтерівського розуміння до сучасного трактування за допомогою теоретичної спадщини Гегеля, Шпенглера, Ясперса.

    реферат [32,2 K], добавлен 23.10.2009

  • Період "високої класики" в філософії як період розквіту давньогрецької філософії з середини V до кінця IV століття до нашої ери. Провідні риси цього етапу розвитку філософії. Особливості філософської системи Платона. Провідні ідеї філософії Аристотеля.

    контрольная работа [28,4 K], добавлен 20.02.2011

  • Розгляд попередниками німецької філософії проблеми свободи і необхідності, особливості її тлумачення. Метафізика свободи І. Канта. Тотожність необхідності і свободи у філософії Шеллінга. Проблема свободи і тотожності мислення і буття у філософії Гегеля.

    курсовая работа [47,0 K], добавлен 21.11.2010

  • Форми суспільної свідомості, принципи економії мислення. Співвідношення філософської, релігійної та наукової картин світу. Матеріалістичний та ідеалістичний напрямки в історії філософії від античних часів до сьогодення. Поняття філософського світогляду.

    шпаргалка [645,5 K], добавлен 10.03.2014

  • Формування філософських ідеї в Древній Індії, осмислення явищ світу у "Упанішадах". Філософська думка в Древньому Китаї - творчість Лаоцзи і Конфуція. Періоди розвитку грецької філософії. Духовні витоки Росії, їх особливості, історичні етапи становлення.

    реферат [49,9 K], добавлен 14.03.2010

  • Проблеми філософії, специфіка філософського знання. Історичні типи світогляду: міфологія, релігія, філософія. Українська філософія XIX - початку XX століть. Філософське розуміння суспільства. Діалектика та її альтернативи. Проблема людини в філософії.

    шпаргалка [179,5 K], добавлен 01.07.2009

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.