Символотворчий аспект тілесності в творчості Андрія Платонова

Размещено на http://www.allbest.ru/

Символотворчии аспект тілесності в творчості Андрія Платонова

Бороденко О.В.

Актуальність нашої проблематики полягає в тому, що питання людської тілесності та питання символотворчого аспекту людської сутності є одними із ключових та визначальних для сучасної пост- модерністської філософії.

Зокрема, Г .Тульчинський зазначає, що «...у постмодернізмі було зроблено крок «у напрямку зміни системо утворюючого центру сучасної культури як переходу від Слова до Тіла, від інтелектуальності та духовності до тілесності, від вербальності до зорового образу, від раціональності до «нової архаїки, коли в центрі ментальності й дискурсу опиняється тіло».

М. Золотоносов у роботі «Тілоцентріум» робить висновок, що в сучасній культурі «місце Слова зайняло Тіло, культура перестала бути логоцентричною й виявилась тіло центрічною» [2,4].

Отже, питання, пов'язані з тілесністю, актуальні для сучасної філософії. Хоча, принагідно зауважимо, що й раніше філософи приділяли велику увагу цій проблемі. Так, за Л.Шопепгауером, завдяки тілу нам дано як страждання, так і насолоду. Через власне тіло, як писав великий німецький філософ, кожний з нас відчуває «внутрішню сутність власного феномена» [3,317].

Значення вивчення людської тілесності підкреслюють й сучасні українські філософи. Зокрема, А.О.Осипов підкреслює, що саме «тілесна організація людини поки що залишається форпостом її індивідуальності, що, власне, відповідає загальному принципу буття унікальності шкірного моменту просторово-часового континууму» [4,49].

Але, оскільки в поняття «тілесність» вкладаються в сучасній філософії різні значення, виділяються декілька рівнів людської тілесності {так, наприклад, за П. Саппесом, тіло людини с одним із рівнів свідомості «Вірогіднісна метафізики»,1984}, то зараз є важливим і актуальним конкретизувати значення поняття «тілесність».

На мою думку, це можна зробити, у тому числі, й при допомозі вивчення символіки людського тіла.

На думку А.О.Осипова, символотворчий процес « це саме той необхідний «процес реальної психофізичної трансформації особистості», під час якого здійснюється «... своєрідна гармонізація фізіологічного, емоційного, розумово-поняттєвого, аксіологічного, ідеалотворчого рівнів організації статури людини, результатом чого є формування нової цілісності " духовної особистості...» [4,48].

Таким чином, проблема полягає в необхідності детального вивчення символотворчого аспекту людської особистості зокрема, у філософських системах та формулюваннях тих мислителів, які готували «постмодерністський прорив» у цьому напрямку, були багато в чому предтечами постмодернізму. До них належить також А. Платонов.

Цілями цього дослідження є:

— показати місце та ступінь, які займають символи європейської та східної культури у творчості Андрія Платонова;

— окреслити деякі визначальні впливи на філософію А. Платонова ( зокрема, з боку діячів «Пролеткульту» );

— відокремити та дати характиристику деяким головним символам, які характеризують та розкривають сутність людської тілесності у творчості А. Платонов, а також зробити спробу виявити певні зв'язки між окремими складовими платонівської символіки тілесності;

— показати зв'язок між символікою людського тіла А. Платонова та символікою людського тіла сучасної західної філософії.

Проблема символіки людського тіла розглядалась протягом останніх років деякими сучасними західними та українськими філософами в загальному контексті.

Так, французький мислитель Аннік де Сузнель у своїх працях (зокрема, у роботі «Символіка людського тіла» 1974; розширене перевидання " 2000; український переклад " 2003) викладає власне бачення символіки тіла людини. її міфологічний та історіософський дискурс ділком вписується в рамки іудейсько-християнської традиції. Французький антрополог детально аналізує схему людського тіла, передану мовою Каббали (схема «Дерева Сефірот»), Біблією, грецькою, індійською міфологією, тощо.

На думку Антуана Аржаковського, з якою автор цієї статті цілком погоджується, «як православний богослов, вона [А.де Сузнель] чудово вписується в традицію Отців Церкви...» [5,22] й «окрім того, іудейсько-християнська антропологія Аннік де Сузнель відкриває захоплюючі перспективи в трьох сферах: медицина, зустріч релігій та біблійний аналіз.

Серед робіт українських вчених необхідно назвати ґрунтову працю О.Гомілко «Метафізика тілесності» (К.,2001). Цінність роботи полягає, перш за все, у широкому історико філософському висвітленні спроб дослідження людської тілесності філософами минулих часів та сьогодення, а також у виокремленні тих проблем, які характеризують сучасний стан досліджень з даної проблематики.

Символотворчий аспект людської тілесності філософами минулих часів та сьогодення, а також у виокремленні тих проблем. які характеризують сучасний стан досліджень і даної проблематики. Символотворчий аспект людської тілесності у вищезгаданій праці розроблено недостатньо; натомість показано дуже важливий щодо розуміння творчості А Платонова зв'язок між тоталітарним ладом та людською тілесністю; висвітлюється питання експансії тоталітарної влади на людську тілесність, підпорядкування її своїй волі; розглядається тілесність людини тоталітарної.

Серед інших досліджень звертають на себе увагу статті А.Осипова («Парадигма тілесності у символотворчому процесі духовних практик»/ «Філософська думка», 2004, №2); Г.Л. Тульчинського («Слово и тело постмодернизма. От феноменологии невменяемости к метафизике свободы»// «Вопросы философии», 1999,№10), роботи І.Кона, Є.Нєізвєстного.

У них дослідженнях велику увагу приділено значенню та необхідності вивчення питань людської тілесності, актуальності цієї проблематики, проблемі значення та місця символу (філософського та художнього) у процесі вивчення людської тілесності.

Спеціальних робіт, присвячених символотворчому аспекту людської тілесності у А. Платонова, зараз немає. Ті дослідження, які з'явилися останнім часом, лише частково торкаються окресленої проблематики.

Так, деякі аспекти проблеми містять у ґрунтовій книзі М. Гелера «Андрей Платонов в поисках счастья» (рос. видання 1999р.) І.Макарової (2001), монографіях Л.Шубіна («Поиски смысла отдельного и общего существования», М.1987, Л.Фоменка («Человек в философской прозе Платонова» Калинин, 1985) коментарях Є.Л.Яблокова до роману «Чевенгур» (1991). У названих дослідженнях розглянуто насамперед художньо-символічний аспект проблеми людської тілесності (зокрема, стосунків між людським тілом і тоталітарною владою в оповіданні А.Платонова «Вітер зі звалища»; символіки смерті та тілесного згасання людини у різних творах письменника; зв'язків між народженням та смертю людини у романі «Чевенгур», повістях та оповіданнях; принесення людиною частини тіла на пожертву суспільству та державі).

Досить цікавими є статті Л.Карасьова, що з'являлись останніми роками у журналі «Вопросы философии». Серед них с роботи, присвячені філософії Платонова. Для Л.Карасьова є важливим дослідити «своєрідне тілесне проникнення автора у створений ним текст»[6,130]. «Сюжет тіла» та символи тіла в центрі уваги цього дослідника.

Поняття філософського символу має багато тлумачень у класичній та сучасній філософській літературі.

У широкому розумінні це давньогрецьке слово означає поняття, що фіксує здатність матеріальних об'єктів (в т.ч. людини та людського тіла) виражати ідеальний зміст, що не співпадає з безпосереднім почуттєво тілесним буттям. Символ має усі характеристики знака, але відрізняються від знака тим, що не лише інформує про певний зміст, а й містить у собі цей зміст. Символ також має здатність зв'язувати корисне із загальним (в якому міститься окреме), зводячи тим самим цей зв'язок до єдиної універсалії. Отже, символ це самостійне, унікальне, самоцінне відкриття реальності. Він має власну структуру, має постійну схильність до саморозвитку. Смислова перспектива символу потребує від філософів пояснення, розкриття.

Символ передбачає плюралізм тлумачень та трактувань, що провокує інтерпретатора до відкритої дискусії, діалогу.

Людська тілесність має декілька рівнів (Гомілко О., 2001). Зазвичай відокремлюють фізичний, соціальний та культурний рівні. Інтерпретація символіки людської тілесності допомагає встановити зв'язки та взаємозалежність цих рівнів у єдиному полі. Тому символ є важливою ланкою, що оформлює тілесність як єдине ціле.

Якщо просто «читати письмо тіла» (А. Жаррі, А. Юберсфельд), то це означає користуватись знаками тілесності, сприймати символи за знаки. Тілесність, на нашу думку, потребує не лише «прочитання», але й також інтерпретації, тобто осягнення на символічному рівні.

Якщо вдатись до аналізу окремих символів, які зустрічаємо досить часто в творах Андрія Платонова, то передусім слід розглянути такі:

«Дерево». Дерево символізує:

а) саму людину в її розвитку (людина це зв'язок між Землею та Космосом; людина росте та розвивається);

б) людське тіло в сукупності та цілісності;

в) хребетний стовп людини.

Як вказує Аннік де Сузнель: «Зелене дерево є образом Зеленої Людини, людини божественного виміру, тобто дерево є символам, нас самих у нашій онтологічній нормі й есхатологічному покликан- ні»[5,122].У Євангелії від св. Марка, сліпий, що його вилікував Христос, говорить: «Я бачу людей, які ходять, немов дерева». Стопи це корені людського дерева і крона Дерева Божественного.

Існує в людині також Легеневе дерево (пов'язане із функцією зору, а також зі словом та фонацією).

Так, в оповіданні А.Платонова «Глиняний будинок у повітовій садибі» зустрічаємо образ клена (« ...большое и грустное дерево, давно живущие над местным бурьяном и всеми растениями окрестных дворов и садов» [6,528]. Тут клен є символом героя твору - коваля Якова Савича Єркіна, що також страждає від самотності та нерозуміння навколишнім середовищем («...он прожил длинную жизнь, почти непригодную для себя» [6,528 529].

В оповіданні «Афродіта» Назар Фомін, повернувшись з війни, бачить спустошений сад, в якому одні дерева були зрублені, інші загинули, а багато дерев пошкоджено, поламано [6,794]. В даному контексті дерева це люди, вбиті або покалічені довгою війною. їхній розвиток зазнав катастрофи, або ж призупинився на довгий час. Це сталось, головним чином, внаслідок відриву від землі, Люди, які відправились на війну, були відірвані від рідної землі, на якій виросли, втративши потім зв'язок з нею. Окрім того, енергії людини було сконцентровано на боротьбу із зовнішнім ворогом окупантом, а не на внутрішнє духовне зростання та спрямування до Космосу.

«Драбина». Це хребетний стовп людини. Людина це істота, яка живе між небом та землею. Отже, хребетний стовп людини, наче драбина Якова з біблійної міфології, поєднує землю і небо.

У Андрія Платонова герої умовно поділяються на три групи:

а) «люди минулого» (ті, які зупинились у своєму духовному розвитку, живуть бездуховним життям, позбавленим творчості і натхнення; характерний приклад бюрократи з «Міста Градова» або буржуазія «Чевенгур»);

б) «люди сучасності» (перехідний тип) це люди, які перебувають у постійному пошуку, напруги, подолання минулого (Хома Пухов з повісті «Заповітна людина», Вощев з повісті «Котлован»);

в) «люди майбутнього» вчені мрійники, революціонери, молодь, натхненна революцією та побудовою «нового» суспільства.

Отже, приймаючи цей умовний поділ платонівських персонажів, можна сказати, що Драбина це символ шляху людини до Ідеалу, який уявив його А.Платонов (тобто, вільна людяна працівник, який живе в гармонії з природою та людьми, у суспільстві майбутнього»). «Люди минулого» уособлюють нижні щаблі цієї Драбини, тому Платонов малює їх не в процесі постійного духовного пошуку, не в роботі, а в сидячому стані (як бюрократи Градова), або ж приниженими боягузами ( як буржуазна дрібнота Чевенгур). «Люди сучасності» перебувають у Платонова на шляху, у мандрах. Це, як правило, мандрівники. Вони завжди у русі. «Людей майбутнього» змальовано випростаними, у повний зріст, у праці, гордими (щоправда, й дещо прямолінійними).

«Стріла». Вона пронизує «одежу шкіряну», «наділяючи її [людину О.Б.] баченням світу, яке трансцендентує світ, де ми полоненні нашого стану падіння; пронизування нашої тваринної шкіри символізує пронизування нашої зумовленості у світі феноменальному.

Стріла у філософії Аннік де Сузнель є символом людського ока, Платонов завжди цікавився потойбічним, нематеріальним. Тому він наділив маленьку дівчинку Улю з однойменного оповідання здатністю відображати справжню сутність кожної людини, те, що не помітно іншим. В очах Улі відбивалась лише правда, істина, «Але вона сама не бачила правди а бачила облуду. Та, немов застиглі у здивуванні, оглядали весь світ її довірливі, смутні очі, не розуміючи того, що вони бачать».

Отже, в цьому творі людські очі є символом стріли що пронизує шкуряний одяг екзистенційного невігластва людини та наближає людину до трансцендентного.

«Дзеркало». Це символ як людського ока (приклад з оповідання «Уля» наведено вище) так і символ самої людини, людського життя. Про мотив «перевертання» йдеться у А. де Сузнель: «Між свідомістю і над свідомістю розміщено те, що давньоєврейська традиція називає «Перевертанням Світел». Йдеться про загадкове перевертання, за яким людина, яка досі була дзеркалом Бога, проходить через дзеркало. її права рука стає лівою рукою Бога, а ліва рука правою рукою Бога. Увійшовши, в божественне, Людина «перевертається», і внутрішнє стає зовнішнім» [5,101].

Тут таки французька дослідниця наводить цитату із нового Завіту: «Тепер бачимо ми ніби у дзеркалі, у загадці, але потім обличчям в обличчя».

Цей символ дуже часто зустрічається в філософії та літературі (казки та міфи народів світу, твори Л.Керролла, Г. Х.Андерсена, Х.Л.Борхеса та інших). Найчастіше дзеркало символізує перевтілення, подорож у невідомий світ, в якому людина розкриває таємниці існування, а також самої себе. У Платонова це мотив «двійницт- ва», який зустрічається дуже часто.

«Морок», «темрява». Ці символи відповідають сліпоті людини ( в прямому та переносному значенні сліпота духовна). Сліпота це морок лабіринту, невідання, інфантильності (див. Міфи про сліпоту Ісаака, Товіта, Едіпа та ін.).

У А.Платонова сліпота настигає машиніста Мальцева (оповідання «У прекрасному та шаленому світі»). Не зважаючи на не, Мальцев вправно веде пасажирський паровоз, керуючись внутрішнім «духовним» зором. В цьому творі А. Платонов стверджує, що мозок, темрява, сліпота - насамперед характеристики людського невігластва, бездуховності, байдужості, слабкості або нестачі душевних сил. Тобто, вони мають не фізичний, а метафізичний характер. Наведемо цитату з цього оповідання: «... Я был ожесточён против роковых сил, случайно и равнодушно уничтожающих человека... Я понимал, что в природе не существует такого расчёта в нашем человеческом, математическом смысле, но я видел, что происходят факты, доказывающие существование враждебных, для человеческой жизни, гибельных обстоятельств, и эти гибельные силы сокрушают избранных, возвышенных людей» [7,685].

«Вогонь», «кузня». Такою кузнею є грудна клітка людини. Як зауважує А. де Сузнель, «зовнішній вогонь є символом вогню внутрішнього, що його ми носимо в собі... Залізо та бронза с символами наших внутрішніх металів, які в кузні покликані стати сріблом і золотом. Адже в основній сутності свого єства наше тіло на рівні трикутника грудної клітки місця хрещення вогнем є кузнею. Внутрішню незвершену роботу Людина компенсує в чорній металургії.

Як відомо, на творчість А. Платонова дуже відчутний вплив мала діяльність «Пролеткульту» (головним чином, О.Богданова та О.Гастєва).

тілесність символ творчість платонов

«Я полюбил тебя, рокот железный,

Стали и камня торжественный звон,

Лаву. Огонь беспокойный, мятежный

Гимнов машинных» их бравурный тон... »

(«Я полюбив») [8,114].

Всю «віршопрозу» Гастєва пронизує ідея злиття людини з машиною. За словами В.Брюсова, «поет немов би зливається із життям машин, стає однією з їхніх необхідних частин» [7,481].

«Машина». А.Платонов часто уподібнює людське тіло до «тіла машини», а також до «тіла міста». Така тенденція також бере початок від пролеткультівців. Порівняймо, наприклад, у О.Гастєва: «Тело должно быть воспитано, как рабочая машина» («Збирайтесь, монтери!», 1923) [8,231].

Або: «... К машинам! Мы их рычаг, мы их дыхание, замысел» (Вірш «Брама») [11,120].

Або таке: «... Сам мир будет новой машиной, где космос впервые найдёт своё собственное сердце, своё биение» [8,140].

В романі «Щаслива Москва», А.Платонов уподібнює тіло людини до «тіла Міста». І.Макарова, аналізуючи цей твір, зазначає: «Отілеснення стін, це й доля Москви [Честновой], яка віддала частину тіла для будівництва» [9,459].

Російська дослідниця наводить думку М.Бахтіна з цього приводу. М.Бахтін вважає, що таке уподібнення є благом, тому що тоді «кордони між тілом та світом послаблюються» (Бахтін М. «Творчість Ф Рабле та народна культура середньовіччя і Ренесансу» [10,339].

Російська дослідниця Дар'я Московська, аналізуючи та порівнюючи особливості світогляду письменників 30 х років XX ст.,

А.Платонова, К.Вагінова, Д.Хармса, Л.Добичіна, С.Кржижанівського, об'єднує їх в групу «поствангардистів». На противагу авангарду, що існував раніше, пост авангард є «мистецтвом індивідуального одкровення». Якщо авангард принципово відмовляється від символічних образів, тримаючись за логічну зв'язність та темологічність, пост авангард широко застосовує символіку. « .Світ, що відкрився художникові пост авангарду, являв собою максимальне розтілення не злиття смислу, знака та речі, ідеї, людини мовлячої та світу. Але у цій незводимій єдності онтологічного розтілення, що відповідає відчуженості людини, з індивідуальною міфотворчістю як встановленням зв'язку «я» і «не я» є головна умова існування мистецтва пост авангарду». [11,102].

Д. Московська пропонує визначення «образ ієрогліф» як характерну особливість пост авангарду. Головною рисою такого «образу ієрогліфа» є поєднання пізнаного та прихованого від розуму.

Але самий такий вид символу найбільш повно передає суперечливість філософського мислення А.Платонова. Отже, ми бачимо еволюцію символу (в т.ч. й символіки тілесності) у творчості А.Платонова.

Таким чином, проаналізувавши лише окремі символи людської тілесності у А.Платонова, можна зробити деякі узагальнення.

По-перше, в творчості Андрія Платонова філософські та художні символи посідають велике місце. Розмірковуючи над питаннями людської тілесності в усіх її аспектах та вимірах, Платонов намагається задіяти насамперед символотворчий вимір, розглядати й художньо аналізувати людське тіло крізь призму й за допомогою символів.

По-друге: на філософію Андрія Платонова мали безпосередній вплив як символіка «Пролеткульту», так і світова символотворча традиція.

По третє: вже у А.Платонова (як і в творчості деяких його сучасників) бачимо відхід від традиційного надання першості вербальним носіям формування філософського змісту образу або поняття й спроби передавати сутність речей або понять образами та символікою тілесності («перехід від Слова до Тіла», що стане в наш час однією з визначальних характеристик постмодерну).

До задач цієї статті не входило дати ґрунтовний, систематичний аналіз всієї символіки людської тілесності А.Платонова. Було зроблено лише одну з перших спроб накреслити, визначити деякі шляхи до вивчення цієї проблеми, а також дати характеристику семи важливих «предметних» символів людської тілесності, притаманних філософії Платонова. Перспективними в цьому напрямку можуть бути: розгляд інших платонівських символів тілесності в творчості А.Платонова; спроба систематизації символіки людського тіла у А.Платонова.

Література

1. Тульчинський Г.Л. Слово и тело постмодернизма. От феноменологии невменяемости к метафизике свободы // Вопросы философии. 1999. №10. - С.35 44.

2. Золотоносов М.П. Телоцентриум // Вечерний Петербург. 1996. №1.

3. Шопенгауэр А. Мир как воля и представление. Т.1. Минск, 1998.

4. 688с.

5. Осипов А.О. Парадигма тілесності у символотворчому процесі духовних практик. // Філософська думка. 2004. №2. С.44 53.

6. Сузнель А.Символіка людського тіла. К., 2003. 568с.

7. Карасёв Л.В. Входит и выходит (Вини Пух и Мюнхгаузен) // Вопросы философии. 2004. №9. С.126 134.

8. Платонов А. Глиняный дом в уездном саду // Избранные произведения. М., 1983. 880с.

9. Гастев А. Поэзия рабочего удара. М., 1971. 360с.

10. Брюсов В. Вчера, сегодня и завтра русской поэзии. // Сочинения. Т.2. - М., 1987, - 575с.

11. Макарова И. Роман А. Платонова «Счастливая Москва» в поисках вечной гармонии. // Русская литература ХХ века: школы, направления, методы творческой работы. М., 2001. С.450 465.

12. Бахтин М. Творчество Ф. Рабле и народная культура средневековья и ренессанса. М., 1965. 456с.

13. Московская Д.С. «Частные мыслители» 30 х годов: поставангард в русской прозе // Вопросы философии. 1993. №8. С.97 104.

Размещено на Allbest.ru