Синестезія рівнів антропо-буття в процесі символічної дії духовних практик шаманізму

Размещено на http://www.allbest.ru/

Синестезія рівнів антропо-буття в процесі символічної дії духовних практик шаманізму

Осипов А.О.

Переформатування картини світу й визначення нових установок філософії завжди було пов'язане із зрушеннями у суспільстві в різних його сферах: соціально-економічній, політичній, чи з відкриттям нових наукових фактів та теорій тощо. Однак незмінним джерелом появи несподіваних імпульсів подальшого розвитку філософії залишалася психологія як наука про внутрішній світ людини закони і принципи його функціонування. Відома за часів філософії стродавнього світу істина, яка ствреджує: «пізнай самого себе і ти пізнаєш увесь світ, навчись керувати самим собою і тинавчися керувати усім світом», в умовах ситуації сьогодення набуває все більшої актуальності.

Історія вивчення природи людини накопичила великий обсяг матеріалу для його узагальнення й визначення її місця у Всесвіті. Особливого стимулу вирішення цієї проблеми набуло у ХХ столітті з виникненням філософської антропології, яка у найбільш сконцентрованому вигляді поставила у відповідність і взаємозалежність вирішення двох питань: питання про сутність Людини і питання про сутність Природи. Концентрація уваги на суто онтологічних і суто гносеологічних аспектах осягнення істини Буття у західно-європейській філософії і науці XVIIXVIII століть, змінилася увагою до соціального життя у філософії другої половини XIX століття і через проблему психологізму у науці, яка слугувала імпульсом для розробок феноменології Е.Гуссерля, у подальшому, у ХХ столітті, трансформувавшись в увагу до внутрішнього життя людини в екзистенціалізмі, у спробах філософської герменевтики знайти єдність зовнішньо-внутрішнього співвідношення, спираючись на інтрепретативніпроцедури, врешті-решт, зупинилася перед прірвою відносності й деконструкції філософського постмодерну другої половини ХХ століття.

Негативний результат теж результат, принаймні у тому відношенні, що він демонструє вичерпаність еврістичного потенціалу традиційної парадигми філософування. Виходячи з тих перспектив, які відкривають можливість людству не загинути під невпинним натиском (а може вже і тягарем) науково-технічного прогресу, можна визначити контури парадигми, котра повинна піти у минуле попри усій різнобарвності характеризуючих її варіантів: фундаментальне ядро традиційного типу філософування складає положення про homo sapiens людину-розумну.

Відомо, що поняття розуму в історії культури і філософії мало різні коннотації. У сучасній науково-технічній цивілізації не культивується поняття Nus-Розум Анаксагора, об'єктивного ідеалізму Платона чи панраціоналізму Гегеля, обмеженою калькою яких є розум людини. Це не розум філософії Канта, прерогативою якого виступає конституювання базового рівня систематизації понять розсудку. Сучасний homo sapiens це калькулятивна машина («формальна раціональність це пердусім калькульованість» [2, 23]), оперує кількісними характеристиками («кількість ми наполягаємо на цьому може лише роз'єднувати, а не об'єднувати; усе, що походить від «матерії», продукує лише антагонізми різної форми між фрагментарними «єдностями», які вкрай протилежні істинній єдності або, принаймні, мають цю тенденцію зі своєю вагомістю кількості, більше не врівноваженої якістю» [3, 50]), усвідомлюючи сенс буття формальними конструктами теоретичних побудов.

Підходом, який відкриває нові можливості у вирішенні теоретичних і практичних питань сьогодення, може стати таке визначення сутнісної природи людини, котре, з одного боку, долало б однобічність сучасного підходу у вирішенні цієї проблеми, а з іншого встановлювало б зв'язок як з прозріннями часів виникнення філософії, так і з релігійно-філософськими ідеями. Це конституювання духовності як сутнісної характеристики людського єства. При цьому під духовністю мається на увазі конкретна практика вдосконалення особистості, яка потребує спеціальних зусиль адепта духовності, спирається на певні методи і процедури духовного вдосконалення. Духовна практика це особлива (і єдина серед багатьох інших форма діяльності людини), спрямована на сприяння еволюції сутнісного ядра людського єства, без культивування якого усі інші якості людини розпадаються на окремі фрагменти, сприяючи зростанню розбрату як у сфері психіки особистості, так і у суспільстві у цілому.

Філософсько-антропологічне вивчення природи духовності, маючи свої витоки у творчості М.Шелера, Х.Плесснера потребує подальшої метологічної розробки й конкретного аналізу. У даній статті має місце спроба вивчення даної проблеми, спираючись на традиції, розвинені у творчості П.Адо, С.Кримського, Р. Уолша, М.Фуко, С. Хоружого, М. Еліаде, К.Г.Юнга. Мета роботи полягає у виявленні єдності рівнів антропо-буття, яка має місце у духовній практиці шаманізму.

Рівні антропо-буття та проблема синтезу

Людське єство складається з наступних рівнів (рівнів антропо-буття): 1) тіло людини з його біологічними і фізіологічними процесами, що забезпечують життєдіяльність організму як матеріального тіла; 2) відчуття, функціонування яких обумовлене розвитком нервової системи, спеціалізацією нервових клітин, відповідно до чого формуються органи відчуття; 3) емоційний рівень, виникнення і розвиток якого обумовлені установкою на самозбереження організму в умовах оточуючого середовища. Взаємозв'язок і взаємодія вказаних рівнів антропо-буття має природні передумови; вони формуються з виникненням живих організмів задовго до появи людини. Цей перший блок рівнів функціонує як єдине Ціле на теренах природної єдності процесів Універсуму, включений у цілісність Буття, підпорядкований загальним законам Універсуму.

Другий блок рівнів антропо-буття пов'язаний із виникненням і розвитком людства, поступовим його відходом від умов свого природного існування. Результатом даного процесу є формування особливого проміжку між Природою і Людиною штучно створеної природи, культури. З цим блоком пов'язані наступні рівні: 4) раціонально-коґітальний рівень, який дає можливість здійснювати аналіз (розчленування) дійсності на окремі елементи з подальшим їх поєднанням. Даний рівень антропо-буття функціонує за рахунок здатності людини абстрагуватися від окремих властивостей дійсності як несуттєвих, виходячи з певних критеріїв, котрі мають умовний характер; 5) ціннісний рівень його підґрунтям виступають положення інтуїтивної природи й випливають із осягнення людиною пріоритетів, що стосуються відчуття власної цілісності і самодостатності. Це моральні і художньо-естетичні цінності, які обумаолюються егоїчними стимулами; межі останніх розширені до рівня загально-визнаності (принаймні, для певних соціальних угрупувань); 6) світоглядний рівень акумулює у собі вихідні постулати й переконання, що є узальненням усього життєвого досвіду людини і стосуються дійсності як певної цілісності. Даний рівень слугує масштабом виміру й оцінки будь-яких фактів і фрагментів дійсності; ґрунтується на вірі як властивості людського єства, котра слугує містком між отнтичним статусом природи людини і гносеологічними відображувальними структурами свідомості. Віра вкорінена у буття людини більше, ніж коґітальні процеси її психіки; 7) рівень ІдеалуАбсолюту. Культивування цього рівня антропо-буття виводить людину за межі будь-яких визначеностей, форм і властивостей, за межі дискурсу усіх попередніх рівнів. Рівень Абсолюту характеризує відкритість людини до Невідомого, її готовність зустрітися з Таємницею, яка перевершує будь-які сподівання та надії. Якщо другий блок рівнів антропо-буття виводить людину за межі умов необхідності й детермінізму природних процесів, то рівень Абсолюту є своєрідним «запереченням» усіх людських достоїнств, принципів, гідності перед ликом Незбагненності. Наявність рівня Абсолюту свідчить про розуміння людиною того положення, що умовою її могутності є «складання зброї» свого Ego перед Всемогутнім, відкритість до нового.

Існування людини в умовах культури як штучно створеної природи у значній мірі сприяє формуванню таких якостей, які, з еволюцією людства, все більше відмежовують його від Природи. Одним із факторів, який значно прискорив цей процес (а водночас і сприяв прогресу у соціумі, за загально-визнаними критеріями це розвиток науково-технічної складової культури), була культиваціяраціонально-коґітального рівня антропо-буття. Починаючи з кінця XIX століття, протягом ХХ століття даний рівень нарощував свої «м'язи», підпорядковуючи усі інші рівні антропо-буття за рахунок того, що, не нівелюючи їх зовсім, не відкидаючи їх статусу (а це взагалі неможливо, бо означало б дергадацію людини до рівня машини чи тварини), все ж таки претендує на універсальність своєї парадигми бачення світу.

Сучасна цивілізація поступово втрачає ідеал гармонії рівнів антропо-буття як співіснування рівновеликих «генів» людської природи, встановлюючи їх ієрархію, засадою якої виступає всемогутнє Cogito, кероване Ego людського свавілля. Уся історія розвитку людства це історія зміни типів ієрархії рівнів антропо-буття, у фундаменті якої вже побували і віра (релігія), і відчуття з почуттями й цінностями (мистецтво та мораль), і cogito-знання (наука). Відповідно до цього виникали у різні типи синтезів, метою яких було досягнення єдності рівнів антропо-буття на засадах одного з них як засадничого.

Багатоманіття типів синтезу здебільшого будувалося на поєднанні рівнів антропо-буття лише другого блоку, ігноруючи той факт, що найтісніше поєднують Людину із Природою як Нескінченним Універсумом, не розмірковування про дійсність, не активні перетворення дійсності людиною, мета яких задовольнити матеріально-егоїстичні потреби і примхи «Невідомо-Куди-Прогресу», а передусім перший блок рівнів антропобуття. Усвідомлення людиною у самій собі особливостей функціонування цього блоку тотожне розумінню сутності Природи, як вона проявляє себе у єстві самої людини. Незалежно від природи людського єства, об'єктивно (за критерієм наукової раціональності), на відміну від Суб'єкта, Природа як така, не існує. Якщо людина не навчиться слухати Природу, дану їй безпосередньо на матеріалі свого антропоморфного єства і через призму цієї внутрішньої Природи сприймати Природу умовно-зовнішню, вона ніколи не зможе зайняти гідне місце у Всесвіті.

Навчитися слухати свою внутрішню (внутрішньо-тілесну) Природу і поставити їй у відповідність гармонію рівнів антропо-буття другого блоку можливо лише тоді, коли спробувати розширити коло методів приведення до єдності. Коло сучасних методологій при усьому їх багатоманітті, на наш погляд, обмежене спільним для них аналітико-синтетичним підходом. Аналіз і синтез є визначальними методами, які виступають універсальним дискурсом розгортання усієї палітри типів сучасних наукових досліджень. Однак проблема обмеженості умовної, абстрактної універсальності сучасних наукових методологій тема окремого спеціального дослідження.

Ми ж окреслимо лише одне із вузлових питань: сучасні методології спираються на причинно-наслідкову парадигму бачення світу. Сутність її полягає у тому, що, як пояснення функціонування явищ дійсності, так і саме існування цих явищ, ґрунтуються на аксіомі послідовності розгортання у просторі і часі процесів Універсуму. Тим самим постулюється діахронічне розуміння природи зв'язків Всесвіту.

Внаслідок цього за межами уваги залишається велика кількість явищ і властивостей, які могли б бути актуалізовані, якщо дійсність розглядати на засадах синхронічної єдності рівнів антропо-буття, тобто одномоментно, а не у логічній послідовності їх взаємодії і взаємовпливів. Такий тип зв'язку (sysygia) можна було б визначити як синестезія (syneistesis одночасне відчуття).

Проблема осягнення синестезії рівнів антропо-буття є особливо актуальною з огляду на те, що усідомлення цього типу зв'язків задає новий вимір бачення природи людини, цілісності її єства, а відповідно і тих її властивостей, які до цього часу залишалися на периферії науковофілософського дослідження і які дають можливість вивчати природу людини не як homo sapiens, а як людину-духовну. Виявлення синестезійної природи єдності Всесвіту містить значний еврістичний потенціал, який може доповнити і розширити можливості класичної раціональності.

Організм людини є цілісна система, що й забезпечує синхронічну єдність рівнів антропо-буття, яка існує поза межами логічного дискурсу. Єдність рівнів антропо-буття здійснюється незалежно від свідомості людини є результатом розвитку живого та філогенезу. Але, еволюціонуючи, людина може й порушувати їх єдність внаслідок акцентуцій певного рівня антропо-буття. Однак, коли людина свідомо культивує синестезійну єдність, лише тоді здійснюється її духовне зростання. «Поворот до внутрішнього, а точніше, відкриття внутрішнього світу пов'язане не лише з мовою; відбрунькування структури спонукань у процесі звільнення моторіки переводить мовну комунікацію у план чуттєвої реакції. Завдяки останній «виникає прогалина, розрив між актуальним збудженням і відтермінованою від нього дією, у який вкорінються свідомість». Якщо ми спроекуємо даний стан речей на недиференційований характер прагнень, рівнозначний, у свою чергу, факту редукції інстинктів і відповідний наявності надлишкових збуджень, перед нами відкриється цілісне внутрішнє життя, яке регулюється не лише центрами мозку, але також і структурами потягів, які сягають вегетативних глибин несвідомого» (вид. моє А.О.) [7, 18-19].

Синестезійний синтез у духовних практиках шаманізму

Об'єктом, вивчення якого виявляє синестезійні види зв'язків, можуть бути різні види духовних практик. Синестезія рівнів антропо-буття передбачає свідоме безпосередньо-синхронічне поєднання різних форм активності людини на засадах тілесної дії. У найбільш розгорнутому вигляді цей процес має місце у символічних формах дії ритуалах. Умовою здійснення будь-якого ритуалу є гармонізація рівнів антропо-буття, що надає нових властивостей статусу буття адепта духовності, які виникають внаслідок синхронічної взаємодії складових цього процесу (рівнів антропо-буття). Виконання ритуалу передбачає безпосередню взаємодію рівнів антропо-буття.

Це означає, що аналітико-логічні дії не розчленовують ритуальний акт на окремі його складові. Він здійснюється як певна цілісність, в якій гармонійно (тобто без акцентуацій і абсолютизацій) співіснують і рухи тіла людини, і певні аудіальні та візуальні образи, поєднані певним емоційним настроєм, оґранкою якого виступають моральні й естетичні установки, спрямовані на реалізацію Ідеалу. «У скручуваннях стискається не лише кожний орган, але й кістки, і м'язи, і тканини, і нерви... І навіть розум зміниться у відповідності з незвичайною формою, яка приймається тілом» (вид. моє А.О.) [1, 171]. «Завжди намагайтеся розтягнути тіло. Це призводить до появи простору, який, у свою чергу, приносить свободу... Свобода це передусім ретельність, а ретельність божественна. Від свободи тіла ви еволюціонуєте до свободи розуму, а далі до Вищої Свободи» (вид. моє А.О.) [1, 41]. Наведені висловлювання відомого майстра йоги Б.К.С.Айєнгара свідчать про те, як саме здійснюється зв'язок рівнів антропо-буття у їх сихронічній взаємодії. Він встановлюється не у визначаючому коґітально-логічному дискурсі послідовності, а у онтичносинхронічному контексті безпосередньої даності антропо-буття.

Шаманізм є прикладом такої практики, де синестезія рівнів антропобуття представлена у своєму первинному, найбільш розгорнутому вигляді. Зупинимось на психологічних факторах та умовах, які сприяють синестезійному сприйняттю дійсності у шаманських духовних практиках.

Налаштування шамана на синестезійне сприйняття пов'язане з умінням відмежовуватися від повсякденного способу бачення дійсності, який має місце у стані бадьорості. Адже вже в умовах повсякденного досвіду (задового до виникнення науки) формується і розвивається аналітико-синтетична діяльність думки. Стан свідомості, який є основою діяльності людини в умовах повсякденного досвіду, характеризується чіткою визначеністю ситуацій і властивостей, зворотністю і маніпулятивністю дій людини, вмінням координувати свої дії у середовищі як Ego, що переслідує власні цілі й протиствляє себе навколишньому світу. Науково-теоретичне бачення світу, з точки зору символічного, духовно-практичного, мало чим відрізняється від повсякденного предметно-практичного, додаючи до останнього іще один фактор акцентуації і центрованості психіки людини Cogito людини-розумної. Культивування Cogito надає Ego-свідомості нових можливостей для самоконституювання, що призводить, з одного боку, до збільшення дистанції між суб'єктом і об'єктом, а з іншого до заглиблення протистояння між сферою усвідомлюваного (дихотомія «суб'єкт-об'єкт»), на яку лише суб'єкт і направляє свої зусилля й увагу, і сферою горизонту периферії психіки й свідомості; тобто протистуяння між коґітальним, вербально-визначаючим способом конституювання дійсності, з одного боку, а з іншого синестезійно-цілісним, інтуїтивним, межі горизонту усвідомлення якого не визначені, дифузні.

У духовних практиках формується стан єдності суб'єктно-об'єктної дихотомії, зовнішньо-внутрішніх протиставлень, опозиції свідомого й несвідомого. Дослідники і практики шаманізму, характеризуючи цей стан шамана, говорять про первинні і вторинні процеси: «Первинні процеси це переживання, наближені до нашої дійсності, з якими ви індентифікуєтесь або які ви збираєтесь відтворити. Вторинні процеси менш усвідомлювані і несуть більше сюпризів. Це можуть бути слухові галюцинації, несподівані видіння або нічні привиди. Вони можуть бути мігренню, болем, конвульсійними рухами» [5, 118-119]. Будь-який з рівнів антропобуття лише поверхневим прошарком торкається свідомості, яка у своєму горизонті охоплює лише те, що актуальне для людини у даний момент з позицій прагматико-практичного ставлення до дійсності. Тому цілісність прагматико-практичного ставлення до дійсності, чим більш чітко й однозначно визначаються тези і положення усвідомлюваних властивостей (а без цієї вимоги наука втрачає свій привілейований статус), тим у більшій мірі істинна цілісність Людини та її єдність з Універсумом втрачаються. Адже, по-перше, світ нескінченний за своїми властивостями і тому орієнтація на визначення певного всезагального предикату Універсуму (а таке визначення по умовчанню передбачає окреслення сфери неможливого), заздалегідь приречена на невдачу. По-друге, сам дискурс категорії «властивість» орієнтований на вербально-визначаючу діяльність як коґітальний процес, котрий не може здійснюватись без встановлення дистації між зовнішнім і внутрішнім, об'єктом і суб'єктом, без ігнорування внутрішньо-несвідомих дифузних процесів психіки людини.

У теорії і практиці практичної психології, зокрема, НЛП, приймаються до уваги не лише гносеологічні критерії виявлення особливостей проходження коґітальних процесів свідомості людини, але й антропологічні. Мається на увазі спостереження за рухом і положенням очей (фіксація погляду у різних кутах поля зору так звані «ключі доступу»), що дає можливість співвіднести «логіку» руху очей з «логікою» психічних процесів, а поєднавши ці дві «логіки» усвідомити «логіку» синестезійного онтосу антропо-буття на відміну від логіки думки, логіки Суб'єкта-Cogito. «Ключі доступу це і є рухи очей. Автори НЛП вважають, що ключі доступу дають найбільш значущу інформацію у невербальній комунікації. У процесі вивчення поведінки людини вони з'ясували, що «скануючі» паттерни рухових реакцій очей певним чином пов'язані із внутрішніми процесами, необхідними для актуалізації у свідомості інформації про минулі спогади або конструювання майбутнього досвіду» [8, 70].

Однак аналіз положення очей за НЛП все ж таки не виходить за межі аналітико-синтетичної коґітальної парадигми бачення світу; він виключає факт існування синестезійного виміру осягнення дійсності. Маючи на увазі саме цю обставину, Б.К.С.Айєнгар говорить про кордобачення, при якому поле зору зміщується на потиличну частину голови (інколи мовиться про периферійний зір). «Коли погляд спрямований уперед з кута скроні у звичайному полі зору, тоді фронтальна частина мозку займається аналізом (вид. моє А.О.) (вітарка). Але коли ми розповсюджуємо своє візуальне усвідомлення із задньої скроні, біля вуха, ми автоматично активізуємо задню частину мозку, яка відпвідає за синтез (вид. моє А.О.) (вічара). Передня частина мозку поступається сценою задній, цілісній і тепер вже активній частині» (вид. моє А.О.) [1, 44]. У шаманізмі набуття здатностей синестезійного бачення світу пов'язується із оновленням кандидата «через екстатичну заміну його внутрішніх органів... Тема заміни очей і вух дуже характерна для шаманського фольклору усіх народів. Шамани вважають, що за їх матеріальними очами знаходяться іще одні внутрішні або духовні. У звичайному стані світ сприймається матеріальними очами, тоді як внутрішні залишаються закритими. Під час камлання зовнішні очі закриваються або завішуються китицями шапки і відкриваються очі внутрішні» [4, 371]. Заміна усіх органів тіла майбутнього шамана є необхідною умовою набуття шаманських здібностей: «Під час посвячення здійснюється оновлення кандидата шляхом екстатичної заміни його внутрішніх органів» [4, 371], що, власне, переструктуровує бачення світу внаслідок синестезії рівнів антропо-буття.

Синестезія рівнів антропо-буття закладена у самій природній статурі людини, але у духовних практиках має місце свідоме їх культивування. Це здіснюється за рахунок концентрації. Процес свідомої концентрації на об'єкті передбачає культивування зв'язку між різними рівнями антропо-буття, наприклад: а) встановлення ритмічного дихання (через що досягається контакт з тілом у його єдності із психічними процесами) [9, 205], б) інтеллект розмірковування про об'єкт концентрації (про його форму, колір матеріал), в) важливе значення має воля як здатність утримувати увагу на об'єкті, г) уявлення, розвиток якого дає можливість реально уявляти об'єкт до найменших його подробиць [9, 202-203]. При цьому важливо, щоб між думкою і дією тіла була гармонія [Шаманизм 2003, 210]. «Тіло має конкретні якості, які усвідомлюються суб'єктом, і саме вони визначають інтенціональність його онтологічного дослідження. Воно пов'язує (вид. моє А.О.) думку, тому що остання, як акт психіки, вбирає у себе (вид. моє А.О.) усі проявлені і непроявлені феномени синергетичної єдності духовного і матеріального» (вид. моє А.О.) [6, 19].

Усі ці дії, метою яких є досягнення вміння діяти цілісно, в одномоментній єдності усіх рівнів антропо-буття, виступають підготовчими кроками для правильного виконання певних серій ритуальних дій. Ритуали це психоенергетичні комплекси, правильне виконання яких дає можливість шаману вступити у свідому взаємодію із Універсумом. «У шаманському розумінні усі дії комплексу мають прихований смисл, який розгортається у космогонічну містерію, яка розповідає про походження Світу. Врештірешт, при правильному і регулярному виконанні пасів, підкріплених відповідною візуалізацією, практикуючий починає відчувати себе водночас і Творцем Всесвіту, і стороннім спостерігачем» [4, 383].

Таким чином, зазначене вище, по-перше, надає можливість постановки питання про синестезійну єдність рівнів антропо-буття як базового положення у вивченні природи духовності. По-друге, духовні практики шаманізму у найбільш розгорнутому вигляді демонструють синестезійний характер ритуальної символічної дії.

філософія світ сьогодення антропологічний

Література

1. Айенгар Б.К.С. Свет жизни: йога: Пер с англ. М.: Фэшн Букс, 224 с.

2. Вебер М. Избранные произведения: Пер с нем. М.: Прогресс, 1990. 808 с

3. Генон Р. Избранные сочинения: Царство количества и знамение времени. Очерки об индуизме. Эзотеризм Данте: Пер с англ. М.: Беловодье,

4. 480 с. Диксон О. Шаманское целительство. Защита от несчастий, исцеление от болезней, обретение жизненной силы. М.: Велигор, 2007. 442 с.

5. Минделл А. Тело шамана. Новый шаманизм для преображения здоровья, межличностных отношений и общества: Перс англ. М.: ООО «Издательство АСТ», 2004. 313 с.Никитин В.Н. Онтология телесности. Смыслы, парадоксы, абсурд. М.: Когито-Центр, 2006. 320 с.

6. Плесснер Х. Ступени органического и человек: Введение в философскую антропологию: Пер с нем. М.: РОССПЭН, 2004. 368 с.

7. Трансформация личности: нейролингвистическое программирование. Одесса: Хадибей, 1995. 352 с.

8. Шаманизм. По ту сторону. Минск: Плопресс, 2003. 416 с.

Размещено на Allbest.ru