Размещено на http://www.allbest.ru/

Шлях волі від одиничного через особливе до загального як процес пізнання істини у поглядах Гегеля

Павлова Т.С.

Проблемами істини займалося багато філософів, оскільки вона є однією з ключових філософських проблем. Гегель надав свій шлях її вирішення. Розвиток об'єктивного духу, що охвачує всю правову сферу є розвитком волі від одиничного через особливе до загального, тільки з урахуванням цього процесу, його ретельного вивчення можна зрозуміти процеси пізнання та розвитку світу. Вирішення питань істини та її критеріїв є важливим завданням філософії і Гегель надає свою оригінальну методологію вирішення цих питань.

Питаннями істини у гегелівській філософії займалися такі фахівці як В. Пушкін, Ж. Іполіт, С. Труфанов, І. Ільїн, Н. Антипін, К. Бакрадзе та інші, їх роботи звичайно є великим внеском у розуміння гегелівської філософії. Але комплексне вчення Гегеля про істину потребує детального дослідження саме як рух волі від одиничного через особливе до загального, саме цьому і призначена дана стаття.

Для того, щоб перейти до розгляду об'єктивного духу шлях якого є рухом від одиничного через особливе до загального, необхідно розглянути саме поняття загального у Гегеля. Загальне виступає у мислителя як розум, що сам себе усвідомлює, як дещо спекулятивне, яке поєднує у собі суб'єкт і об'єкт і є фактично їх тотожністю. Загальне і є поєднана у собі логіка і онтологія. Загальне і є поняття. Рух об'єктивного духу як розвиток права є осягнення ним свого поняття. У понятті може мислитися лише загальне, оскільки воно повинне бути і універсальним, тому одиничне і особливе може мати у ньому своє відображення лише якщо воно не суперечить загальному. Поняття здатне мислити себе саме і виступає воно не тільки як логічне, умоглядне поняття, а й як буття. Розвиток об'єктивного духу є розвитком духу, свідомості, світу щодо усвідомлення права, яке прагне набути свого поняття. Це практично - теоретичний шлях, у ході якого розум віднаходить розум і ототожнює себе з ним. В існуванні, що прагне стати дійсністю людська свідомість, що є розумною, за емпіричними проявами світу віднаходить його розумність. Цей шлях обумовлений самою субстанцією, якою є загальне. На думку І. Ільїна, загальне є начало субстанціальне. Тому субстанція сама є свій зміст, свій предмет і ціль. Вона є жива, вільна, творча сила, що є текучою і рухливою. Вона сама себе у собі рухає у якості поняття, що саморозвивається [4, с.94].

До проблем одиничного, особливого і загального необхідно підходити з загальнометодологічної, діалектичної точки зору, яка розкривається Гегелем у його роботі "Наука логіки". Світ як ціле характеризується єдністю його частин, що відображується у понятті. Дійсно, загальне поділене на частини, елементи, але вони знаходяться у своїй єдності у загальному, тому кожна річ, що є одиночною, повинна розглядатися у контексті того загального, до якого вона належить. Пізнавати одиничні речі можливо лише з урахуванням загального. Як зазначає С. Труфанов, поняття має три визначення: загальне, особливе і одиничне, одиничне має всі ті визначення, які є у загальному і особливому, особливе у свою чергу володіє всіма тими визначеннями, які є у загальному. Тому все те, що можна сказати про загальне, можна сказати і про одиничне, але не навпаки! [7, с.67]. І з цим можна погодитися. У Гегеля, одиничне виступає як наскрізь суб'єктивне, а значить таке, що може не мати ніякого зв'язку з реальністю, дійсністю, воно є суб'єктивна емпірична чуттєвість у чистому вигляді, тому скоріше за все зазначене суб'єктивне не буде мати якостей загального, а якщо і буде, то випадково, а не усвідомлено, тому неможна зводити зазначене суб'єктивне до загального. Загальне ж виступає як поняття, що є усвідомлене, розумне, об'єктивне і тому, це істинне знання можна застосувати і до одиничного. Розвинута, розумна свідомість особи легко може побачити у загальному власне себе, свою свободу, права, інтереси. Протиставлення власних особливих інтересів може відбуватися у свідомості особи лише тоді, коли вона не досягла необхідної розумності і усвідомленості, коли вона ще не здатна провести аналогію особливих інтересів з поняттям права взагалі. Це говорить про низький рівень правосвідомості такої особи, який може бути зумовленим низьким рівнем розвитку суспільства, у якому вона живе. Жити розумно за Гегелем означає жити усвідомлено, керуватися не чуттєвістю, примхами чи інтересами своєї відстороненої від загального життя особистості, а бачити розумність загальної волі, що міститься у праві і вписати свою особливу волю у цю універсальну загальну волю, яка на справді не тільки не протистоїть особливій, а й повністю їй відповідає.

Проблема загального, особливого і одиничного, яка є ключовою у розгляді всієї правової проблематики піднімається філософом вже у "Феноменології духу". Перехід відбувається із форми "одного" у форму загальності, із однієї абсолютної абстракції в іншу, із цілі чистого для - себе-буття, що відкинуло спільність з "іншими" у чисту протилежність, яка у силу цього є настільки ж абстрактне у-собі-буття [3, с.215]. Але ж мова не йде про те, що індивідуальність втрачається у загальному, вона лише набуває нової універсальної форми. Гегель зазначає, що абстрактна необхідність вважається таким чином, тією лише негативною неосяжною у понятті міццю загальності, об яку розбивається індивідуальність. Але самосвідомість у собі пережила цю втрату; оскільки ця необхідність або чиста загальність є її власна сутність. Це рефлексія свідомості у себе - знання того, що необхідність - це вона сама, - є його нова форма [3, с.215-216]. Мова йде про те, що тільки у загальному особа усвідомлює себе як особистість, набуває справжнього знання про себе, пізнає себе, так звана "втрата індивідуальності" відбувається лише у пізнавальному плані, як етап розвитку свідомості. Особа повинна на якусь мить втратити у процесі пізнання себе і світу свою відокремленість, суб'єктивність, для того, щоб набути її у новій формі - у формі загального. Про те, що загальне може "вбити" індивідуальне у Гегеля мова не йде взагалі, оскільки загальне неможливе без розумного індивідуального, особливого. Якщо загальне не містить у собі цього розумного особливого воно не відповідає своєму поняттю і не є загальним.

Гегель зазначає, що розум є текуча загальна субстанція, незмінна проста річ, що розсипається на безліч абсолютно самостійних сутностей, подібно до світла у зірках, - незчисленними для себе точками, що виблискують, які у своєму абсолютному для-себе-бутті розчинені у простій самостійній субстанції не тільки у собі, але і для самих себе; вони усвідомлюють, що вони суть ці одиничні самостійні сутності завдяки тому, що вони жертвують своєю одиничністю, і ця загальна субстанція є їх душа і сутність, подібно до того, як це загальне у свою чергу є діяльність їх як окремих осіб або ними створений твір [3, с. 208]. Звісно кожен індивід є особливим творінням, унікальним і неповторним, як і кожна зірка. Він має свої власні потреби, на задоволення яких він спрямовує свою діяльність, але загальним для всіх індивідів є те, що кожен з них має такі потреби, і багато з них, такі, наприклад, як потреби у власності, житлі, безпеці, свободі і інші є для всіх спільними.

Щоб задовольнити свої потреби індивіду необхідно працювати. Своєю працею він задовольняє не тільки свої власні потреби, а і потреби інших осіб, у той же час, завдяки праці інших, він теж може задовольнити свої потреби, - це є конструктивна, необхідна взаємодія у середині суспільства. Індивід своєю працею включається до загального. Спосіб буття індивіда таким чином виступає як спосіб буття і для іншого, і це знаходить своє відображення у вдачах і законах народу. Філософ зазначає, що закони виражають те, що є і що робить кожна окрема особа [3, с. 208]. Не тільки на рівні свідомості, а й на практичному, об'єктивному рівні особа включається до загального, коли вона починає працювати. У ході такої діяльності приходить усвідомлення того, що вона, як особливе є таким же чином необхідною для суспільства, як і суспільство, як загальне, є необхідним для неї, йде взаємний обмін між кожною працюючою особою і суспільством взагалі, всі такі особи включені у єдиний процес задоволення своїх інтересів. У загальному житті суспільства особа усвідомлює себе самостійною сутністю, але про інших вона знає, що вони теж усвідомлюють себе як самостійні сутності, тому завданням права є затвердження індивідуальної свободи осіб, адекватного, розумного регулювання тих відносин, які склалися на даному етапі розвитку суспільства.

Шлях від одиничного через особливе до загального є важливішим моментом у всій гегелівській філософії, у самому процесі пізнання істини. Взагалі - то одиничне, особливе і загальне не протиставляються одне одному, філософ показує скоріше їх зв'язок, а не розрив, який будується на основах розумності. Субстанція, що є єдиною - загальне, проявляє себе у вигляді різноманітних сутностей - одиничне, особливе, або поняття виступає як загальне, а поняття різних речей є його різноманітність. Але залишається постійний зв'язок між субстанцією і її проявами, поняттям і поняттями різних речей. Одиничне виступає як частина загального, цілого.

У логічній побудові розвитку об'єктивного духу, як одиничне - особливе - загальне, одиничне виступає як особа, особливе - як особистість, а загальне містить у собі універсалізовану волю, тому можна сказати, що загальне при розгляді розвитку об'єктивного духу є право. Розвиток об'єктивного духу є розвитком поняття права. Об'єктивний дух, щоб набути поняття права повинен пройти довгим і складним шляхом від абстрактного права через мораль до моральності, якщо цей шлях пройдений, якщо загальне стає усвідомленим, цінним і об'єктивованим у вигляді права, то свідомість може з легкістю пройти цей шлях навпаки - від загального, через особливе до одиничного і не побачити у цьому протиріч.

Філософія Гегеля спрямована на те, щоб зняти протилежність між одиничним і загальним, поєднати їх на основі розумності і зробити цю єдність усвідомленою. На думку І. Ільїна, загальне характеризується як тотожність, особливе - як різниця, а одиничне - як протилежність і основа, але лише з таким додаванням, що особливе і одиничне містяться у загальному, тобто, що тотожність містить у собі різницю і протилежність, або іншими словами, що тотожність є жива сутність різниці і протилежності. [4, с.104-105].

Відірваність особи як чогось особливого, від світу як загального, може носити лише характер думки, а не дійсності, оскільки у дійсності особа завжди живе у світі і є з ним пов'язаною, хоча б з тієї причини, що вона має у собі той же розум що і світ. Якщо особа усвідомить свою спорідненість зі світом на основі взаємної розумності, вона позбудеться не тільки своєї уявної відірваності від нього, а й самотності, що формується знову ж таки тільки у свідомості. Людина не може бути самотньою у світі, якщо вона розуміє свою із ним спорідненість, у той час як відсутність такого усвідомлення, розуміння особою себе як чогось відособленого, відірваного від світу породжує хибне відчуття самотності. Влучно зазначає Ж. Іпполіт, що свідомість, яка має намір жити чистою одиничністю, не мислячи її і не наділяючи значенням, на ділі може лише розпадатися, і воно марно відкидає мову і прагне осягнути невиразний абсолют [5, с.18].

Одиничне і загальне є тісно пов'язаними, оскільки одиничне за принципом розумності не може бути відірване від загального, а загальне, у свою чергу, не може не містити у собі, не враховувати інтереси, волю розумного одиничного. Розірвання, розведення по різні боки одиничного і загального є штучним і не розумним, оскільки розумним є те, що одиничне має риси загального, а загальне має риси одиничного. Рух від одиничного до загального має на меті те, щоб свобода кожної окремої особи стала дійсністю, об'єктивністю, що приймає універсальний, загальний характер. І тоді, коли свобода кожної окремої особи стає дійсністю, можна говорити про те, що і індивідуальне, і загальне реалізувалося, як єдиний універсальний принцип, як право. Для того, щоб така свобода стала дійсністю, одинична воля, повинна побачити, усвідомити її тотожність з волею інших індивідів. У світі дійсно існує множина безлічі одиничних воль, але вони є різними лише за своєю формою, за своїми проявами, по суті ж своїй - розумні прояви індивідуальної волі є різними аспектами єдиної, загальної, субстанціальної волі. Можна погодитися з думкою В. Пушкіна, що воля реально єдина, а індивідуальні волі суть її специфічні видозміні. Загальна воля народного духу залишається завжди субстанцією одиничної волі. Завданням індивідуальної волі є усвідомити це і визнати себе органом народного духу. Тоді вона осягне свою тотожність із загальною волею і з іншими людьми, тоді вона зрозуміє, що вона вільна від "інобуття" не тільки у своїх власних межах, але і у об'єктивному порядку [6, с. 206].

Особистості виступають як необхідні складові загального - суспільства, що складають його субстанцію.

Можна погодитися з думкою В. Пушкіна, який зазначає, істина лежить у конкретній тотожності трьох моментів: загального як начала, що піднімається над кожним даним змістом; особливого як начала, що розрізняється, визначає і обмежує; і одиничного як начала, що поєднує у собі змістовну визначеність з владою нескінченної рефлексії. Ці три моменти у зрощенні створюють систему одиничних людських воль, що живуть єдиним піднятим і асимільованим, загальним змістом. Це і є шлях до об'єктивної свободи духу; вона досягається лише через усвідомлення і здійснення загальної волі як "джерела всіх одиничних воль". Так виникає вчення Гегеля про право, мораль і моральність. Всі ці ступені об'єктивного духу являють собою стани або модифікації суб'єктивно - зрілої волі, тобто розумної, вільної і суб'єктивно - загальної. Цим і визначається їх родова сутність [6, с. 207-208]. Загальне і є тотожністю цих трьох моментів: одиничного, особливого і загального, у ньому зберігається їх постійний зв'язок. Загальне є поняття і субстанція.

Суспільство є необхідним, оскільки тільки у ньому можна реалізувати свою свободу волі, свій інтерес, своє право. Якщо суб'єктивність у своїй усвідомленості перейде до ступеня об'єктивності, особа набуде нового знання про себе і про світ. Вона набуде більш розумного онтологічного статусу, її життя стане більш усвідомленим, а значить і більш розумним. Знання про необхідність усвідомлення і наближення до загального міститься у субстанції, світі, особі і чекає допоки особа відкриє свою свідомість і дозволить цьому знанню розкрити себе.

Те, як загальне відображається у суб'єктивності кожної свідомості нагадує єдину картинку, яка відображується у мільярдах викривлених по - різному дзеркал, що є образом мільярдів різних людей. Це викривлення з'явилося у наслідок суб'єктивного досвіду кожного з них, особливостей сприйняття світу, інших факторів. І шлях розуму є у тому, щоб прибрати це викривлення у кожному дзеркалі і щоб загальна картина адекватно відобразилася у кожному з них, щоб свідомість кожної особи відповідала розумності, віднаходила розум у навколишньому світі і ототожнювала себе з ним, оскільки ця картина, що відображується у дзеркалах на справді не може суперечити розумній волі кожної з осіб, а містить її у собі. Кожна окрема людина є живою частиною свого народу, його одиничною волею, але такою, у якій міститься і загальне, народне. Загальне необхідно розглядати як виток, основу всіх одиничних воль.

гегель загальне одиничне особливе

Список використаних джерел

1. Антипин Н.А. Диалектика Гегеля в интерпретации Дж. Мак-Таггарта / Н.

2. А. Антипин. - СПб.: изд-во СПб. гос. лесотехн. акад., 1998. - 127 с.

3. Бакрадзе К.С. Система и метод философии Гегеля / К.С. Бакрадзе. - Тбилиси: Куран, 1958. - 480 с.

4. Гегель Г. В.Ф. Феноменология духа. Философия истории / Георг Вильгельм Фридрих Гегель. - М.: Эксмо, 2007. - 880 с.

5. Ильин И.А. Философия Гегеля как учение о конкретности Бога и человека: в 2 т. / И.А. Ильин. - СПб.: Наука, 1994. - 541 с.

6. Ипполит Ж. Логика и существование: очерк логики Гегеля / Ж. Ипполит. - СПб: Владимир Даль, 2006. - 321 с.

7. Пушкин В.Г. Сущность метафізики: от Фомы Аквинского через Гегеля и Ницше к Мартину Хайдеггеру. - СПб.: Издательство "Лань", 2003. - 480с.

8. Труфанов С.М. Грамматика разума. Самара: "Гегель - фонд". - 2003. - 624 с.

Размещено на Allbest.ru