Размещено на http://www.allbest.ru/

Шлях людини до моральної довершеності в баченні Георгія Кониського

Фощан Я.І.

Переважна більшість філософів та богословів минулих часів і сьогодення звертали у своїй творчості неабияку увагу на проблему людини. Й одним з найпоширеніших моментів у розрізі котрих розглядалась особа як індивідуальність та член соціуму, було таке складне й багатогранне явище, як її духовність. Стрижнем духовності є уявлення про моральний ідеал і шляхи його досягнення. Моральний ідеал це образ морально досконалої людини, яка втілює в собі найбільш високі моральні якості, котрі називаються доброчинностями [2]. Дослідження поступу особи до щастя та моральної досконалості займало особливе місце й у творчих пошуках професорів Києво-Могилянської академії.

Антропологічну площину вітчизняної філософії XVII-XVIII ст. в цілому, та доробок вчених Києво-Могилянської академії зокрема, досліджували М. Кашуба [3], І. Паславський, І. Захара [8], В. Горський, Я. Стратій [4], Л. Довга [1], В. Шевченко [9] та інші.

Головною життєвою метою людини епохи бароко було досягнення блага (найвищого щастя). Шляхами до її реалізації вважались навчання та пошук досконалості [1,115]. На думку викладачів філософії Києво-Могилянської академії кін. XVII 1 пол. XVIII ст. саме допомога людині рухатись до моральної довершеності і земного блага була першочерговим завданням галузі філософії етики [3,12]. Про зростаючий вплив цієї частини філософії свідчить хоча б те, що саме тоді київські науковці почали виділяти в своїх навчальних курсах для неї окремий розділ.

Не оминув своєю увагою проблему пошуку особою шляху до щастя та досконалості також і Георгій Кониський. Він неодноразово торкався питання духовності та моральності людини як у своєму філософському курсі (складеному за часів викладацької діяльності у Києво-Могилянській академії), так і у проповідях (переважна частина котрих створена в період його пастирської діяльності на теренах Білорусі). Розгляд і порівняння подібних різночасових поглядів є основним завданням даної статті.

У своїх філософських студіях Кониський інтерпретував людину-мікрокосм дотримуючись традиції, розпочатої в українській філософії Теофаном Прокоповичем і розвинутої Григорієм Сковородою, у руслі заперечення абсолютності її внутрішньої і зовнішньої поляризації [9,114]. У хибних діях і недосконалості людини винне не зло, закладене в ній ще з часів гріхопадіння, а вона сама, бо не виявляє волю (свободу) до пізнання світу та утвердження себе в ньому як творчого начала. Ця традиція особлива тим, що зважає на різноспрямованість та поліцентричність світобуття, завдяки чому людина вважається різновекторною і випадковою [9,116].

Тлумаченню моральної поведінки людини-християнина Кониський відводить значне місце у своїх проповідях. За християнською традицією духовність людини залежить передусім від глибини віри в Бога та рівня дотримання християнських заповідей. Християнство проголосило найвищий взірець моральності й духовності, носія певного набору універсальних цінностей образ Христа. А досконалість конкретної людини розуміється в розрізі з'ясування її місця стосовно Бога. Отже, духовним зразком на шляху до моральної досконалості є для християн саме Христос. Зразком хоча й у земному житті недосяжним, але істинним. А у культурі бароко раціональне пізнання Бога входило до рангу найвищих доброчинностей [1,110]. Кониський у філософському курсі зазначав, що людина не повинна занадто перейматись спробами досягти повної досконалості [7,419], бо вважав це неможливим, а пропонував прагнути досяжних для кожної конкретної особи речей, котрі роблять її щасливою, а отже і більш довершеною. "Більше дбати про краще, таке, яке приваблює нас і обіцяє привернути нам благо" [7,419].

Слід зазначити, що напевно невірно було б вважати, що людина створена Богом недосконалою. Він створив її вільною у своєму виборі. Тобто вибір свого життєвого шляху залежить значною мірою від самої людини, котра, на думку Кониського-філософа, має змогу "протистояти" божественній волі і "є вільною в дії" [7,430]. Якщо ж людина бажає жити у гармонії з християнськими традиціями моральності, вона повинна дотримуватись заповідей Божих, але не стільки з-за страху покарання, а дійшовши до цього власним розумом і серцем.

Яких же рис повинна набувати людина на шляху до досконалості на думку Кониського-проповідника? Священик переконує своїх слухачів у тому, що найпевнішим шляхом до вдосконалення є віра. "Віра у Христа Спасителя є всьому добру нашому джерелом" [5,34]. Водночас він твердо впевнений, що просто віра, навіть найщиріша, подібна до листя на дереві, котре не плодоносить. І лише в поєднанні з творінням добрих справ вона стає дорогою до моральної досконалості і спасіння. Про це він невтомно повторює у своїх казаннях.". Потрібно і корисно, слухаючи слово Боже, виконувати його" [5,29].". Слухання слова Божого, без виконання його марним є, як пустоцвіт" [5,30].". Без творіння волі Господньої нам і Християнами нарікатися неможливо. Є віра і без справ добрих: але хай вбереже нас Бог від такої віри" [5,36].". Хто хоче блаженний бути, той має бути творцем, виконавцем слова Божого, а не тільки слухачем" [5,42].

До своїх проповідей Кониський включав моменти, котрі перегукуються з його філософськими поглядами часів викладацької діяльності у Києво-Могилянській академії. Наприклад, у розділі філософського курсу присвяченому етиці, він зазначав, що кожна людина є істотою з природним прагненням до добра, і всі її дії спрямовані саме до цього [7,389-394]. Що можна порівняти зі словами з проповіді". Все схиляється до благого, тобто до здобуття вічного, єдиного, істинного добра" [5,46]. У своєму етичному вченні Кониський приділив значну увагу дослідженню різноманітних, поєднаних у антагоністичні пари (любов і ненависть, туга й відраза, радість та сум, надія і відчай, страх і відвага), пристрастей, як невід'ємної частини людської особистості [7,442-455]. Негативні пристрасті він вважав однією з найтяжчих перепон до вдосконалення і за часів свого єпископства [5,67]. Після розгляду пристрастей, як складових факторів різноманітних людських вчинків, філософ окреслив коло притаманних людині чеснот та вад [7,455-474]. Він наголошував, що всі людські чесноти тяжіють до поміркованості [7,456], а вади до крайнощів [7,471]. Значна частина тогочасних українських вчених вважала поміркованість (розсудливість) поєднуючою ланкою між розумом та волею двох першопричин людських вчинків. Розсудливість покликана забезпечувати досягнення між ними гармонії, що є панівною доброчинністю у поступі до досконалості [1,109]. Крім цього Кониський у проповідях визначив певні типи поведінки, котрих повинні дотримуватись люди різноманітного вікового, соціального та майнового стану, які прагнуть до самовдосконалення та праведного життя. Для керівників це справедливість, для підлеглих вірність. Для багатих благочинність (благодійність), для бідних великодушність та терпіння [5,26], тощо.

Однією з умов руху до досконалості є, за Кониським, пізнання і доцільне використання своїх здібностей і талантів. І не просто їх застосування, а постійне примноження та розвиток [6,5-9]. Етика бароко підкреслювала рівність людських природних здібностей. Рівень досконалості залежав саме від старанності кожної окремої людини у навчанні та вихованні [1,114].

Більше шансів досягти довершеності на думку Георгія Кониського має людина, котра є не рабом, а володарем своїх емоцій та пристрастей. Котра не дозволяє їм руйнувати свою особистість, а направляє їх у русло самовдосконалення [7,446]. Котра намагається бути прибічником "золотої середини" (поміркованості). Котра дотримується десяти чеснот-справедливостей релігії, благочестя, шанобливості, покори, правдивості, відплати, вдячності, щедрості, ввічливості та приязні [7,464].

Отже, Кониський як за часів викладацької діяльності, так і в добу перебування у сані єпископа Могильовського, вбачав шлях особи до моральної досконалості у постійних інтелектуальних вправах і навчанні, розважливому керівництві своїми бажаннями та емоціями, постійному розвитку талантів і здібностей, щирій вірі та творінні добрих справ. Не заперечуючи божественного впливу на людську долю, він підкреслював певну свободу людини у виборі напрямку розвитку свого природного потенціалу.

кониський досконалість християнин моральний

Література