Символ у функціонуванні соціального організму

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Південноукраїнський державний педагогічний університет (м. Одеса) ім. К.Д. Ушинського

АВТОРЕФЕРАТ

дисертаціі на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

СИМВОЛ У ФУНКЦІОНУВАННІ СОЦІАЛЬНОГО ОРГАНІЗМУ

Богата Лідія Миколаївна

Одеса - 2001

Анотація

Богата Л.М. Символ у функціонуванні соціального організму. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії. Південноукраїнський державний педагогічний університет (м. Одеса) ім. К.Д. Ушинського. Одеса, 2001.

Дисертація присвячена виявленню природи символу, його когнитивних можливостей і механізму функціонування в комунікативно-пізнавальній сфері соціальних систем. У роботі розглянуті поняття "символ", "символічний текст" на основі базових положень діалектичної методології, комунікативного трактування соціокультурних процесів, досліджуваних у рамках синергетичного підходу. Визначено, що символ є засобом виявлення і пізнання навколишньої дійсності, дає можливість з'ясування внутрішньої сутності тієї системи, яку він представляє, є загальнокультурною категорією і має право бути включеним у групу базових концептів синергетичної парадигми. Встановлено можливість продуктивного використання символу при формуванні управлінських впливів на соціальну систему.

Ключове слово: символ, текст, символічний текст, генетичний текст, символічний патерн, символічний простір, бриколаж, ієрархічний статус символу, параметр порядку.

1. Загальна характеристика дисертації

Актуальність теми. Процеси, що відбуваються в різноманітних сферах культури в даний час наполегливо звертають увагу дослідників на феномен символу. Аналогічна ситуація вже мала місце на початку двадцятого сторіччя, коли інтерес до символів виник у зв'язку з унікальними процесами, що відбувалися в мистецтві. Відповіддю на зазначений феномен були намагання філософського осмислення символу, здійснені П. Флоренським, М. Бердяєвим, А. Бєлим, О.Ф. Лосєвим. Виявлений у ході філософського аналізу зв'язок між символом і міфом, символом і релігійними текстами детально вивчався в численних роботах з міфології, історії релігії. Кульмінацією теоретичних розробок проблеми символу стали дослідження Е. Касірера в межах оригінальної концепції філософії культури, що поєднує трансцедентальний апріоризм із принципом історизму.

У другій половині двадцятого сторіччя проявилися тенденції посилення практичного інтересу до вивчення символу. Символ потрапляє в поле зору психологічних досліджень. Починаючи з ідей К.Г. Юнга, він використовується в різноманітних методиках, за допомогою яких з'являється можливість проникнення в глибини людської психіки. Крім цього, символ активно функціонує в інформаційних технологіях, що застосовуються в сферах політики і теорії управління.

Відзначені культурні процеси відбувалися на тлі глибоких парадигмальних змін, що виникли в науці в результаті інтенсивного міждисциплінарного діалогу, спрямованого на об'єднання точних наук, природознавства, наук про людину і суспільство в рамках єдиних підходів. Спостерігається етап нового постдисциплінарного синтезу, фаза постнекласичної науки.

На цій стадії культурного розвитку з новою силою актуалізується проблема, на яку у свій час звертали увагу Е. Касірер, О.Ф. Лосєв, - проблема побудови логіки іраціонального, логіки, у якій символ може зайняти роль, аналогічну ролі поняття в логіці формальній.

В сучасних психологічних, політологічних, інформаційних методиках символ використовується як ефективно працюючий інструмент, природа якого не є в достатній мірі зрозумілою і призводить до виникнення численних неточностей, які створюють своєрідні культурні шуми, що деформують культурні явища.Звідси виникає очевидна необхідність повернення до витоків філософського осмислення символу з метою більш повного з'ясування його культурного статусу і розгляду механізму функціонування в соціальних системах.

У науковій літературі накопичений певний досвід дослідження феномена символу. Глибокі ідеї з приводу символу як універсального культурного феномена були висловлені і розвинуті в роботах Г. Сковороди П. Флоренського, О.Ф. Лосєва. Як показує детальний аналіз філософських позицій Сковороди стосовно феномена символу, український мислитель висунув низку оригінальних ідей, що дотепер не одержали належного філософського осмислення. Культурологічний аспект символу, специфіка його функціонування в різноманітних культурних сферах розглянуті в дослідженнях М. Бахтіна, С. Бистрицького, А. Бичко, В. Горського, С. Кримського, Л. Левчук, Ю. Лотмана, В. Топорова, Г. Щедровицького. Соціокультурні аспекти існування символу аналізуються В. Антоновим, В. Бичковим, В. Бугровим, В. Івановим; семіотичні аспекти символу досліджуються в роботах В. Антонова, Я. Голосовкера, Ю. Лотмана, В. Топорова, Г. Щедровицького, В. Просцевичуса й інш. Аналізу символічної функції людської діяльності присвячені роботи Є. Ільєнкова, В. Ільїна, М. Кагана, М. Мамардашвілі, С. Хоружого. Розробкою гносеологічної проблематики, звернення до якої було дуже важливим при проведенні даного дослідження, займалися В. Іванов, О. Івакін, А. Кавалеров, П. Копнін, В. Мантатов, Є. Соловйов, В. Стьопін, А. Уйомов, М. Хойфман, В. Шинкарук і інш. Окремо необхідно відзначити дисертаційні дослідження В.А. Бугрова,Є.А. Замятіної, П.В. Кретова. Можливість використання символів у рамках синергетичного аналізу поводження соціальних систем базується на значному корпусі сучасних синергетичних досліджень: фундаментальних (Г. Хакен, І. Пригожин, Н.Н. Моісеєв, О.О. Самарський, С.П. Курдюмов, Ю.О. Данилов); прикладних: (В.І. Аршинов, М.В. Волькенштейн, М.С. Дмитрієва, О.М. Князєва, Я.І. Свірський, С.О. Чернавський,).

Відзначимо, що у філософських дослідженнях символу як соціокультурного феномену існує досить багато проблем, які потребують свого вирішення. У дослідженнях П. Сорокіна були виявлені гносеологічні можливості символу для аналізу поводження соціальних систем. Дотепер в українській філософії символ не розглядався як параметр, що характеризує динаміку розвитку соціальної системи. Не вивчалося питання про можливість використання ідеї креативного потеціалу меж різноманітних текстів (Г. Сковорода, П. Флоренський, Л. Гумильов, Ю. Лотман) при поясненні механізму генерування символічних смислів. Розв'язання цієї проблеми виявляється особливо продуктивним в контексті ідеї про розумову метафор (Е. Касірер) та метода бриколажу (К. Леві-Строс).

Незважаючи на існуючі способи проведення типологізації і класифікації символів, які мали місце у філософських дослідженнях (П. Флоренский, А. Лосєв, К.Г. Юнг, П. Сорокін), зараз виникає необхідність створення таких класифікаційних підходів, що могли б бути ефективно використані в сучасних інформаційних технологіях, активно оперуючих символами. символ філософія соціальний

В українській філософській традиції питання про можливості з'єднання символічного і синергетичного підходів до опису динамічних процесів, що відбуваються в соціальних системах, обговорення питання про виведення символу в ранг одного з основних концептів синергетичної парадигми ще не було предметом спеціального дослідження.

Подоланню цієї ситуації, заповненню відповідних лакун може сприяти дане дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота створена у руслі загальних планів Південноукраїнського державного педагогічного університету (м. Одеса) ім. К.Д. Ушинського. У зв'язку з гуманітарізацією освітніх процесів на Україні до навчальних планів залучаються нові курси: "Історія світової цивілізації", "Соціокультурний розвиток людства", "Сучасні інформаційні технології", у яких символ виконує роль однієї з провідних категорій. Така ситуація актуалізує проблему проведення послідовного філософського осмислення цього соціокультурного феномену.

Об'єктом дослідження є символи в рамках соціокультурної реальності.

Предметом дослідження є розкриття витоків когнитивних можливостей символу, способів його дії в межах функціонування соціальних систем.

Мета дослідження - виявити природу феномена символу, механізм його функціонування в комунікативно-пізнавальній сфері соціальних систем; встановити можливість введення символа як динамічного параметра в синергетичну парадигму при використанні її на об'єктах гуманітарних наук.

Завдання дослідження:

1. Здійснити аналітичний огляд соціально-філософських досліджень символу.

2. Розглянути генезис символу і процес його культурного розгортання в релігії і міфі.

3. Дати філософське визначення символу як культурного феномена і на основі цього здійснити порівняльний аналіз у ряді структурно-семантичних категорій.

4. На основі критичного аналізу наявних типологій класифікувати символи.

5. Дослідити функціонування символів у семіотичному просторі соціума.

6. Виявити прояви символів у поводженні соціальних систем з метою встановлення можливостей їх використання при формуванні управлінських впливів.

Методи дослідження. Звернення до історії філософського осмислення символу як загальнокультурного феномену, проведення його порівняльного аналізу з близькими структурно-семантичними категоріями відбувалося через використання взаємопов'язаних методів аналізу та синтезу, що являють собою єдність протилежностей. Використання гіпотези та припущення дало можливість ввести уявлення про генетичний текст та запропонувати механізм генерування нових символічних сенсів.

На етапі впровадження символічного та синергетичного аналізу сутнісних властивостей соціальних систем використовується метод абстрагування - вихід у думці від складних структурних проявлень системи до більш простих (символічний патерн),які відбивають основне в цьому складному.

В роботі також серед інших використовуються методи індукції та дедукції, структурно-функціональний та системний підходи.

Наукова новизна одержаних результатів. Проведений філософський аналіз символу як соціокультурного феномену дозволив вперше в історії української філософської думки розглянути проблему виявлення сутнісних властивостей соціальних систем за допомогою символів, зафіксованих суб'єктом безпосередньо-інтуїтивним шляхом як символічний патерн, який може бути підданий розумово-дискурсивному аналізу, здійсненному в межах холістичного підходу. У ході проведеного дослідження були сформульовані наступні положенння авторської концептуальної схеми, які також є новизною:

виходячи з уявлення про два способи пізнання світу (безпосередньо-інтуїтивного і розумово-дискурсивного) встановлено, що символ можна розглядати як найважливіший елемент безпосередньо-інтуїтивного підходу. Роль символу оцінена аналогічно ролі поняття в розумово-дискурсивному способі;

розглянуто гіпотезу про первинність культурного буття символу у формах релігійного культу. Виділено особливий вид текстів, названих у даному дослідженні генетичними, що розкривають глибинні символічні сенси і є здатними породжувати нові культурні тексти, які містять окремі символічні сенси;

символ співвіднесений з низкою структурно-семантичних категорій, чим доведено, що символ і поняття є базовими елементами двох засобів пізнання світу і мають знак як матеріальну основу, а символ і метафора однаково спроможні генерувати нові сенси;

за результатами дослідження запропоноване таке визначення символу:

символ є засіб виявлення і пізнання навколишньої дійсності; будучи освоєним у його сутнісному бутті в людській практиці миследії і зафіксованим у колективній свідомості як множина символічних смислів, символ дає можливість з'ясування сутності тієї чи іншої пізнаваної соціальної системи, яку він представляє.

Перевага запропонованої дефініції символу полягає у відзначеній спроможності соціальних систем, що несуть символи, виражати через них свою сутність;

подано варіант класифікації, оснований на загальному характері ієрархічного проявлення буття. Дана класифікація може застосовуватися при синергетичному аналізі соціальних систем, що передбачає виділення і фіксування символічного патерну, систему характеризуючого;

описано механізм виникнення окремих символічних сенсів через поєднання у свідомості суб'єкта як мінімум двох культурних текстів, у які включений даний символ. Сформульовано алгоритм операції виявлення символічних смислів, названий у роботі прийомом бриколажу. Підкреслено істотну залежність від пізнавальних можливостей суб'єкта символічного смислу, що виявляється;

встановлено факт символічного прояву соціальною системою своїх сутнісних властивостей. Виявлено вплив символу на систему (за принципом зворотнього зв'язку), що може бути використано як відкриття нового каналу управлінських впливів у рамках соціальних систем будь-якого характеру.

Практичне значення одержаних результатів полягає в розгляді і подальшому уточненні загальнокультурної позиції феномена символу; формулюванні філософського змісту концепції символічного проявлення соціальних систем.

Результати дослідження можуть бути використаними в сучасних інформаційних технологіях; при підготовці практичних рекомендацій по розробці корпоративної символіки фірм; при формуванні методик символічного ситуативного аналізу поводження різноманітних соціальних систем; при створенні спеціальних навчальних курсів: "Символічне проявлення соціальних систем", "Можливості поєднання символічного і синергетичного підходів до аналізу поводження соціальних систем", "Роль символу в сучасних інформаційних технологіях", "Можливості використання символу в управлінських процесах", "Символ у іміджелогії", "Символізм реклами", "Основи естетики", "Культурологія", при написанні навчальних посібників і методичних рекомендацій.

Апробація результатів дослідження. Матеріали дисертації доповідалися на міжнародних та загальноукраїнських конференціях, науково-практичних семінарах університетів і академій Півдня України, тобто: "Культурні парадигми перехідних епох" (1996) - Міжнародна науково-теоретична конференція Одеського державного політехнічного університету; "Освіта у сучасному суспільстві: проблеми, теорія, практика" (1996) - міжнародна науково-практична конференція Південноукраїнського державного педагогічного університету (м. Одеса) ім. К.Д. Ушинського; "Історія і сучасність християнства" (2000) - наукова конференція Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова та Інституту філософії ім. Г. Сковороди НАН України. На наукових семінарах та засіданнях кафедри філософії та соціології Південноукраїнського державного едагогічного університету (м. Одеса) ім. К.Д. Ушинського опрацьовувались основні методологічні засади дисертації, що знайшли відбиття у відповідних публікаціях. Матеріали дисертаційного дослідження також використовуються при читанні лекцій за навчальними курсами: "Світова художня культура", "Символізм у світовій художній культурі", "Сучасні PR- технології, "Public relations"", що викладаються в Одеському економічному ліцеї.

Публікації. Основні положення наукового дослідження викладені у 5 публікаціях загальним обсягом 2 друк. арк. Серед публікацій 3 статті, решта - тези та матеріали доповідей конференцій.

Структура й обсяг роботи. Дисертація складається із вступу, двох розділів, що містять шість підрозділів, висновків, списку використаної літератури. Матеріал викладений на 190 сторінках, список використаної літератури містить 204 джерела.

2. Основний зміст роботи

У вступі обгрунтована актуальність теми дослідження, визначений ступінь вивченості теми, мета і завдання дослідження, сформульована наукова новизна отриманих результатів, обгрунтоване науково-практичне значення досліджуваних проблем, показана структура роботи.

У першому розділі "Природа символу як соціокультурного феномену" розглянуті підходи до аналізу феномена символу, здійснені деякими авторами, відзначена особлива роль символу в релігійних і міфологічних текстах, продовжено аналіз зв'язку символу з низкою близьких структурно-семантичних категорій -- словом, знаком, метафорою, текстом.

У першому параграфі "Загальне й особливе в розумінні символу" із метою урахування загальнокультурних підходів до вивчення символу розглядаються його філософська, соціальна, психологічна інтепретації, приведені в роботах П. Флоренського, Д. Редьяра, К.Г. Юнга, П. Сорокіна, Е. Касірера, О.Ф. Лосєва, Г. Сковороди. Відмічаються ідеї П. Флоренского про необхідність виведення символу на рівень категорії, що є культуроструктуруючою, розгляду символізму як особливого гносеологічного підходу.

Вперше здійснена спроба висвітлення філософських ідей європейського мислителя Д.Редьяра, його міркувань про символ як про концепт, за допомогою якого відкриваються можливості реалізації холістичного підходу в пізнавальних актах, а також циклічного аналізу феноменальних процесів.

Ідеї К.Г. Юнга про відмінність між психікою і свідомістю, про недостатність інтелектуального, за посередництвом поняття, "схоплення" психологічного факту, про протиставлення інтелектуальному знанню - інтуїції стають принциповою основою для встановлення унікальної ролі символу в процесах психічної діяльності. Актуалізація ідей універсального холізму здійснюється Юнгом через введення принципу синхронічності, що має очевидне відношення до інтуїтивного засобу пізнання світу і протиставлений прийнятому у науці традиційному принципу причинності.

Особливе значення символу у функціонуванні соціальних систем, уперше відзначене в роботах П. Сорокіна, робить доцільним більш детальне вивчення механізмів символічного проявлення соціальних процесів.

Оригінальна філософська концепція символу, запропонована Е. Касірером, пов'язана з культурним резонансом морфологічного і структурного напрямків. Дослідження Касірером природи понять привели автора до думки про неможливість у рамках "розуму" охопити всю багатогранність форм культурного життя людини. В наслідок цього широко поширена формула, що визначає людину як animal rationale, на думку Касірера повинна бути замінена формулою animal symbolicum. Міф, релігія, мистецтво і навіть наука розглядаються ним як частини універсума, з яких сплітається символічний ланцюг. Особливої уваги заслуговують інтуїції автора про структурні властивості символічної функції, через яку відбувається проявлення символічних форм. Ідеї про особливу роль мови як результат прояву символічної форми у феноменальному світі є фундаментом, на якому можливе послідовне зіставлення таких феноменів, як слово, символ, значення, знак.

Міркування О.Ф. Лосєва про зв'язок символу із близькими структурно-семантичними категоріями, а також про його особливу роль в міфах, задають перспективні напрямки майбутніх досліджень символу; на думку філософа, особливої уваги заслуговує вивчення співвідношень між символом і текстом.

Унікальний підхід до тлумачення символу, започаткований Г. Сковородою, робить необхідним здійснення сучасного трактування таких термінів, уведених філософом, як "початок", "фігура", "біблійний світ", а ідеї, закладені в концепцію "трьох світів", можуть мати фундаментальне значення для побудови майбутньої теорії символу.

Встановлено, що в поглядах названих авторів спільними виявляються інтуїції про існування двох способів пізнання навколишнього світу - інтуїтивного і формально- логічного (безпосередньо-інтуїтивного і розумовому-дискурсивного - за О.Ф. Лосєвим). Визначено особливу роль символу в інтуїтивному засобі пізнання.

Пошуки філософської думки в напрямку дослідження феномена символу виводять на необхідність більш пильного вивчення його буття в таких культурних сферах, як релігія і міф, що дозволить просунутися у встановленні його онтологічної природи.

У другому параграфі "Символічна основа релігії і міфологічної свідомості" роль символів у релігійному культі розглядається на прикладі аналізу позицій з цього питання відомого фахівця з історії релігій - Мирче Еліаде. Аналізуються уявлення про ієрофаію - явлення священного, перенесені Еліаде з індійської релігійної традиції, досліджується зв'язок ієрофанії і символів.

На підставі ідеї відомого єгиптолога Я. Ассмана про тричастну структуру сакрального простору, що відбиває три рівні релігійної свідомості - міфологічного, ритуалістичного, містичного, висувається припущення про можливість існування трьох специфічних рівнів буття символів. Використання цих ідей дозволяє пояснити кореляції, що спостерігаються між рівнем релігійної свідомості і наповненістю різноманітних культурних текстів міфологічними сюжетами в той чи інший історичний період.

Відзначається багатозначність релігійного символізму. Аналізуються уявлення М. Еліаде про роль символів в інтуїтивному, підсвідомому засобі розуміння світу, а також про необхідність спеціальної символічної діяльності, спрямованої на освоєння символічних смислів, зафіксованих у різноманітних культурних текстах.

Звертається увага на плодотворність аналізу системи символів, за посередництвом яких організується сакральний простір різноманітних храмів, для встановлення глибинних конфесійних розходжень (на прикладі православних, католицьких і протестантських храмів).

Встановлюється роль символів у їхньому предметно-сутнісному прояві в релігійних ритуалах. Досліджується функція ритуальних циклів, що нормує цикли людського життя.

У ході вивчення позицій Е. Касірера, К. Леві-Строса, О.Ф. Лосєва аналізується специфіка міфу як символічного тексту, у результаті чого з'являється можливість перенесення окремих висновків про структуру, особливості характеру функціонування міфу на процес функціонування будь-якого символічного тексту.

У третьому параграфі "Категоріальна природа символу" розглянуто основний філософський зміст таких структурно-семантичних категорій, як слово, знак, поняття, метафора, текст, проведено їх порівняльну характеристику із символом. Проаналізовано позиції по цій проблемі О.Ф. Лосєва, Е. Касірера, П. Флоренського, В. фон Гумбольдта, О.О. Потебні, Ф.де Соссюра, Ю. Лотмана. При дослідженні зв'язку слова і символу як робоча розглядалася гіпотеза, прийнята православною антропологією про існування внутрішнього і зовнішнього логосу. Внутрішній логос складає основу інтуїтивного пізнання, це область духу і душі, що обіймає всю інформацію, яку одержує під час свого земного буття людина.

Висувається припущення про те, що зовнішнє слово розпадається на два рівні свого буття : відповідно сакральне і профанне слово. Сакральне слово і визначається як символ. Встановлюється відповідність із схожою моделлю, запропонованою сучасним українським філософом В. Просцевичусом. Аналізується співвідношення між символом і поняттям, відзначається їх особлива роль відповідно в безпосередньо-інтуїтивному і розумово-дискурсивному засобі пізнання світу. Висвітлюються погляди О.Ф. Лосєва й О.О. Потебні на природу знака, в результаті чого робиться висновок про взаємовідношення знака і символу.

Докладно розглядається метафора з її творчим потенціалом, метафоричний метод, уявлення Е. Касірера про два види розумової діяльності - дискурсивно-логічний і метафоричний. Відзначається глибоко суб'єктивний, а також інтуїтивний характер метафоричної діяльності. Висувається припущення про креативний потенціал метафори, що виявляється в процесі генерування нових символічних сенсів.

Вивчаються гносеологічні можливості розгляду символу як тексту, що має деяке єдине замкнуте у собі значення із чітко вираженою межею. (Ю. Лотман).

У другому розділі "Символіка соціальної системи в дії" розглядається ідея використання символу як динамічного параметра, що характеризує поводження соціальних систем, а також можливість спільного застосування символічного і синергетического підходів для соціокультурного аналізу.

У першому параграфі "Типологія символів як основа оцінки символічного прояву соціальних систем" уведений робочий термін "генетичний текст" для позначення культурних текстів, що фіксують первинні фундаментальні символічні смисли і структурні зв'язки, які існують між окремими символами. Термін генетичний текст запропонований за аналогією з терміном генетичний код. Прикладом генетичного тексту є Біблія. Культурне функціонування генетичних текстів призводить до породження множини культурних текстів, через які розкриваються окремі символічні смисли.

Проаналізовані типології символів, що запропоновані О.Ф. Лосєвим, П. Сорокіним, К.Г. Юнгом, класифікація символів П. Флоренського. Здійснено спробу виявлення принципів, що лежать в основі відповідних типологій.

При аналізі розробленої О.Ф. Лосєвим типології символів, у якій виділено дев'ять символічних груп, особливо відзначені міркування філософа про символічний характер категоріального ряду філософії. Привертають увагу зауваження про протиставлення інструктивного і дискурсивного способів розуміння символічного смислу. П. Флоренський постає в роботі як автор класифікації символів, критеріальну основу якої складає антропний принцип. З огляду на те, що символи досягають людини через органи почуттів, можна виділити стільки символічних груп, скільки існує органів почуттів. Типологія символів, запропонована П. Сорокіним, побудована на природно-культурному принципі, а також на основі уявлень про існування фізичних і символічних провідників.

Розглянуті типології складні в практичному використанні. Внаслідок цього виникає необхідність пошуку інших способів класифікації символів. Для цього може бути використана ідея переривчастості В. Шмакова, що узаконює стрибок у функціональному розвитку системи; виводить переривчастість зовнішніх маніфестацій у ранг загальних властивостей. На основі ідеї переривчастості В. Шмаков формулює вчення про ієрархічну будову різноманітних проявів феноменального світу, вводить уявлення про синархію як ступінь внутрішньої упорядкованості об'єктів, формулює закон синархії.

Ідея переривчастості дозволяє виділити певні класи символів, що поєднані з ієрархічним рівнем природних феноменів. У результаті подібного підходу до класифікації символів ієрархічний статус символу може бути достатньо легко визначений, що дозволяє ефективно використовувати на практиці запропоновану класифікаційну схему.

У другому параграфі "Трансформація смислу символу в семіотичному просторі соціума" здійснена спроба аналізу виникнення одиничних символічних смислів. З цією метою проаналізовані ідеї Ю. Лотмана, що ведуть походження від ноосферних інтуїцій В.Вернадского про семіотичний простір як особливе середовище, необхідне для функціонування будь-якої мови; відзначена близькість зазначених підходів до ідеї П. Флоренского про існування пневматосфери.

Вводиться уявлення про символічний простір, у якому розгортається буття символічних текстів. З урахуванням закону автономії розглядається незалежність існування семіотичного і символічного просторів. Висувається гіпотеза про існування символічної мови, що функціонує в символічному просторі; ця мова становить ядро семіосфери і є мовою генетичних текстів.

Досліджуються можливості генетичних текстів у формуванні елементів семіотичного простору.На основі аналізу поглядів Г. Сковороди на феномен Біблії відзначається близькість уявлень про символічний простір і "біблійний світ" Г. Сковороди. Розглядається спосіб функціонування символів у культурних текстах; із метою пояснення механізму генерування нових символічних смислів вводиться уявлення про метод "бриколажу"; розкривається процедура генерування нових символічних смислів у результаті застосування цього методу (на прикладі окремих біблійних сюжетів). Особо підкреслюється факт того, що переклад текстів з одного семиотического простору в інше є суб'єктивним процесом.

На прикладі розгляду відповідних ідей Г. Сковороди, Ю. Лотмана, П. Флоренского, Л. Гумильова досліджуються положення про креативні можливості межі, що коротко зводяться до висновку про те, що межа будь-якої системи (локальної культури, етносу, тексту, слова, символу і т.п.) має підвищений креативний потенціал, який сприяє виникненню вибухоподібних процесів, що породжують новий смисл. Цей ефект названий у роботі "ефектом активної межі". Висновки, отримані в ході відповідного аналізу, покладені в основу розкриття механізму генерування нових символічних смислів.

У третьому параграфі "Символіка соціальних систем у світлі сучасних наукових уявлень" розвиваються ідеї П. Сорокіна про роль символу у функціонуванні соціума. Вводиться уявлення про символічні тексти, за посередництвом яких соціальна система феноменально проявляється, аналізуються можливості опису соціальних систем у виді символічних патернів. Пропонується до обговорення ідея про доцільність поділу символічних текстів на природні і штучні. Як приклад штучного символічного тексту розглядається імідж системи, визначений як символічний текст, що свідомо нею генерується з метою самоопису для підсвідомого впливу на аудиторію.

Вивчаються можливості застосування синергетичного підходу до аналізу символічного проявлення соціальних систем; аналізуються ефекти стиску інформації, що виникають у соціокультурних системах у ході самоорганізації і перехід до параметрів порядку. Вводиться поняття символічних параметрів, що виступають у ролі динамічних параметрів соціальних систем і дозволяють послідовно застосовувати синергетичні підходи до аналізу соціальних феноменів. Робиться припущення про відповідність параметрів порядку, які характеризують процеси самоупорядкування відкритих нелінійних систем, символам більш високого ієрархічного рівня.

Суб'єктивно виділені в ході комунікації групи символічних параметрів, що характеризують соціальну систему, визначаються як символічні патерни.Висувається гіпотеза про те, що символічні патерни в безпосередньо-інтуїтивному способі пізнання світу відіграють роль, аналогічну ролі текстів у розумово-дискурсивному способі. У ході формування суб'єктом символічного патерну актуалізується проблема ролі спостерігача, що може бути розв'язана засобами некласичних філософських підходів і в першу чергу - за допомогою ідей "інтенціональності" Гусерля, що характеризують суб'єкт-об'єктні відносини.

Відзначається ідейна близькість між принципом кільцевої причинності, введеним в синергетику Г. Хакеном, ефектом “рикошетного впливу” П. Сорокіна і процесом автокомунікації, описаним Ю. Лотманом, що дозволяє визначити теоретичну основу для пояснення впливу символу на саму систему, яка його породила.

В результаті підсумкових узагальнень формулюється висновок про те, що символ можна ефективно використовувати для аналізу поводження соціальних систем, якщо його розглядати як динамічний параметр системи в рамках синергетичного підходу. У такому разі символ може виявитися в ролі одного з центральних концептів синергетичної парадигми, яка зараз формулюється.

У висновках викладени результати дисертаційного дослідження, підкреслюється їх теоретична і практична значимість, визначені можливості і перспективи подальшого розвитку даної теми.

Висновки

В дисертації шляхом філософського аналізу природи феномена символу та механізма його функціонування в комунікативно-пізнавальній сфері соціума вирішується наукова задача встановлення когнітивних можливостей поєднання символічного та синергетичного підходів до виявлення сутнісних властивостей соціальних систем.

В роботі встановлюється:

1. Області функціонування символу охоплюють сфери релігії, міфології, науки, мистецтва, техніки. Видове розмаїття використання терміна "символ" дозволяє визначити його як загальнокультурний феномен і піддати цей первинний конструкт колективної свідомості детальному філософському аналізу з точки зору його культуроутворюючих можливостей.

2. Символ осягається через розкриття суб'єктом символічних смислів. Для позначення культурних текстів, що фіксують первинні, фундаментальні символічні смисли і структурні зв'язки, що існують між окремими символами, уводиться робочий термін - "генетичний текст". Прикладом генетичного тексту є Біблія. Культурне функціонування генетичних текстів призводить до породження множини різноманітних культурних текстів, за посередництвом яких розкриваються окремі символічні смисли. Різмаїття окремих змістів конкретного символу дозволяє розглядати самий символ і його смисли як ціле і частини у світлі холістичного підходу. Кожний символ збагачується в ході свого культурного буття символічними смислами (подібно тому, як поняття - своїм змістом). Розуміння символу суб'єктом відбувається як оволодіння цими символічними смислами і залежить від його пізнавальних можливостей.

3. Символ близький до таких структурно-семантичних категорій, як слово, поняття, знак, метафора, текст, із чого випливає необхідність не тільки їхнього чіткого розмежування, але і встановлення онтологічних причин цієї очевидної спорідненості. Знак є матеріальною основою як символу так і поняття, замінює їх у поточних справах думки, що традиційно відзначається. Близькість символу і метафори обумовлена включенням обох феноменів у процес генерування нових смислів. Символ являє собою згорнутий текст, є своєрідним конденсатором культурної пам'яті; його можна розглядати як один із найбільш стійких елементів культурного континуума, що переносить тексти, сюжетні схеми й інші семіотичні утворення з одного рівня культури в інший.

4. Символ є засобом виявлення і пізнання навколишньої дійсності; будучи освоєним у його сутнісному бутті в людській практиці миследії і зафіксованим у колективній свідомості як множина символічних смислів, символ дає можливість з'ясування внутрішньої сутності тієї чи іншої пізнаваної системи, яку він представляє. Загальнокультурний характер функціонування символу дозволяє затвердити його категоріальну природу і розглядати як динамічний параметр систем соціума для застосування синергетичної парадигми в гуманітарній сфері.

5. Типологізація символів дозволяє виявити ієрархічний характер їх зв'язків, а також використовувати на практиці когнітивні можливості символів, що утворять семіотичний простір соціума. Запропонована класифікаційна схема дозволяє виділити певні класи символів, що відповідають рівням організації природних феноменів.

6. Будь-яка соціальна система символічно виявлена, що фіксується при її осягненні у вигляді символічного патерну (набору символічних елементів). Символічний патерн, що подає конкретну систему, є суб'єктивною характеристикою, яка залежить від когнітивних можливостей суб'єкта, від ступеня оволодіння їм генетичними культурними текстами. Аналіз змісту символічного патерну, його структурних і функціональних зв'язків служить основою для формування управлінських впливів на систему.

7. Однієї з основних гносеологічних можливостей символу може розглядатися його використання як параметра, що характеризує поводження соціокультурних систем; в поєднанні із синергетичними підходами аналізу відкритих нелінійних систем це може перевести на якісно новий рівень проблему соціального управління. Синергетичний принцип кругової або кільцевої причинності (Г. Хакен) дозволяє пояснити ефекти "рикошетного" (П. Сорокін) впливу символів і теоретично обгрунтувати ефективність функціонування символів у сучасних інформаційних технологіях.

Основний зміст дисертації відбито в таких публікаціях

1. Богата Л.М. Феномени символу і метафори у світлі принципу симетрії // Наукове пізнання: методологія та технологія. - Одеса. 2000. - Вип.1-2. - С.95-101.

2. Кожина (Багата) Л.М. Про символічну сторону соціальних процесів // Наукове пізнання: методологія та технологія. - Одеса. - 1999. - Вип.1 .- С.39-43.

3. Богата Л.М. Філософський символізм Григорія Сковороди // Перспективи.-Одеса. 2000. - №2(10). - С.35-45.

4. Кожина (Богата) Л.М. Пошук ідей, що формують нові освітні концепції // Міжнародна науково-практична конференція "Освіта в сучасному суспільстві: проблеми, теорія, практика". Доповіді і повідомлення. - Одесса. - 1996. - С.220-222.

5. Кожина (Богата Л.М.) Традиція як символічний патерн.// Культурні парадигми перехідних епох. Матеріали науково-теоретичної конференції. -Одеса, 1996. - С.41-43.

Размещено на Allbest.ru