Утопічна свідомість як атрибутивна характеристика перехідного періоду

Размещено на http://www.allbest.ru

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ІВАНА ФРАНКА

Спеціальність 09.00.03 - Соціальна філософія та філософія історії

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Утопічна свідомість як атрибутивна характеристика перехідного періоду

Запорожець Тетяна Василівна

Львів - 2000

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі соціології Волинського державного університету імені Лесі Українки.

Науковий керівник - кандидат філософських наук, доцент Кондратик Леонід

Йосипович (Волинський державний університет імені

Лесі Українки, доцент кафедри соціології Інституту

соціальних наук).

Офіційні опоненти - доктор філософських наук, професор Ящук Тамара

Іванівна (Київський національний університет імені

Тараса Шевченка, професор кафедри філософії

філософського факультету);

кандидат філософських наук, доцент Петрушенко

Оксана Петрівна (Львівський медичний університет,

доцент кафедри гуманітарних дисциплін).

Провідна установа - Інститут філософії імені Г.С.Сковороди НАН України, відділення cоціальної філософії.

Захист відбудеться 17 лютого 2000 р. о 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.051.02 у Львівському національному університеті імені Івана

Франка (290602, м. Львів, вул.Університетська, 1).

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Львівського

національного університету імені Івана Франка.

Автореферат розіслано 13 січня 2000 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради _____________ Денисенко В.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Сучасне українське суспільство переживає нині період глибинних якісних перетворень і у структурі матеріального буття, і у сфері соціальних взаємовідносин, і у царині духовного відтворення та самоідентифікації нації. Дану ситуацію можна визначити як період руйнування старих суспільних структур та відносин і виникнення нових форм соціального буття. Подібні перехідні процеси охоплюють все суспільство, його сфери, підсистеми та інститути. У зв'язку з цим ситуацію cьогодення можна охарактеризувати як період зміни макросоціальної парадигми суспільства, переходу від одних суспільних ідеалів та цінностей до інших, від одних символів національної самоідентифікації до нових.

Вивчення феномена соціальної утопії викликає особливий інтерес саме в такі періоди корінних суспільних перетворень. Це пов'язано з тим, що утопічні ідеї є важливим компонентом знань про суспільство та соціальної практики. Вони відіграють активну роль у визначенні цілей історичної діяльності людей. Суперечливий вплив утопії на суспільство потребує сьогодні глибокого переосмислення. Практично-духовна роль утопій у розробці соціального ідеалу і, разом з тим, необхідність усунення утопічних елементів із теорії і практики, які виникають внаслідок спроб його прямої та вульгарної реалізації, передбачає вивчення сутності утопізму.

Завдання це набуває ще більшої актуальності, тому що системно-трансформаційний процес, який переживає наша країна, супроводжується неминучим у подібних ситуаціях протиборством соціальних ідеалів, і частина з них несе на собі більш чи менш чіткий відбиток утопізму. Щоб розібратись у спадщині, яка нам дісталась, і визначити реальні шляхи виходу з кризи, необхідно насамперед чітко уявити собі, у чому сутність утопії, як вона формується, що її живить, чим відрізняється утопічний підхід від наукового, і як, не вбиваючи живу, вільну думку, не пригасивши романтичні пориви, притаманні переламним епохам, уникнути пустого прожектерства та утопічної міфотворчості.

Руйнування старих стереотипів мислення вимагає усвідомлення методологічної ролі поняття утопії. Це має важливе значення не тільки для вивчення суспільної думки минулого та сучасності. Як показує історичний досвід людства, між утопічним знанням та соціальною наукою немає нездоланної прірви. Утопія інколи здатна збагатити проблематику науки, але вона ж сприяє виникненню соціальних ілюзій та пізнавальних помилок. Життєвість утопій нині можна виявити в рамках альтернативних рухів на Заході. Настільки ж активно виникають сучасні форми утопічної свідомості. Вивчення утопії перетворюється у важливий момент самоусвідомлення соціальної науки. Воно повинно сприяти уточненню уявлень про науковість знання та подоланню фетишизму наявних прийомів та методів пізнання.

Удосконалення наукової методології важливе ще й тому, що дослідник стикається з новими явищами в житті суспільства, у якому йде болісний процес пошуку якісно нових форм історичного буття людей. Він органічно включає в себе зміну орієнтирів їх свідомості. В останній накопичилося безліч хибних, догматичних, міфологічних та утопічних уявлень. Нові підходи потрібні в розумінні шляхів розвитку суспільства, його системи цінностей та ідеалів. Сьогодні необхідні дослідження, які аналізують наявний стан суспільного життя, осмислюють перспективи розвитку, а також вивчають перепони, які постають на цьому шляху. До числа таких перепон належать й утопічні уявлення про суспільство та діяльність щодо їх реалізації. Все це ставить серйозні завдання перед соціальним пізнанням, пред'являючи більш суворі вимоги до його методології, і робить особливо актуальною тему даної роботи.

Зв'язок роботи з науковими програмами й темами. Загальний напрям дисертаційного дослідження пов'язаний із галузевою темою “Антропологічно-концептуальні засади оновлення змісту середньої і вищої гуманітарної освіти” (Волинський державний університет імені Лесі Українки, Інститут соціальних наук, м. Луцьк).

Ступінь наукової розробленості проблеми. Протягом тривалого часу в силу домінування марксистської соціально-філософської концепції у вітчизняній науковій літературі утопія трактувалась як донаукова форма пізнання, що передувала науковому комунізму та була ним подолана (В.П.Волгін, А.І.Володін, А.І.Клібанов, А.М.Ушков, А.С.Ципко та ін.), або ж у рамках критики буржуазних ідеологічних та футурологічних концепцій (Н.В.Мотрошилова, В.О.Чалікова та ін.). Утопія не розглядалась як постійний соціокультурний феномен, як духовно-практична форма освоєння дійсності й осягнення майбутнього.

Слід відзначити, що західна філософія ХХ століття при відсутності певного ідеологічного тиску змогла досягти неабияких здобутків у дослідженні феномена соціальної утопії (Д.Белл, Е.Блох, К.Ясперс, О.Тоффлер, К.Манхейм, Л.Мемфорд, К.Поппер, Ж.Сорель, Х.Ортега-і-Гассет, Ф.Полак, П.Тілліх, Р.Дарендорф, Є.Шацький та ін.).

Проблемам більш неупередженого філософсько-соціологічного вивчення соціальної утопії у вітчизняній та російській філософії присвячені пізніші праці Е.Я.Баталова, Ч.С.Кірвеля, І.Н.Нєманова, С.С.Сизова, В.А.Тимофєєва, В.П.Шестакова та ін. У дослідженнях цих авторів висвітлюються істотні риси поняття утопії, дається аналіз її різних історичних форм та сучасних західних концепцій її сутності. У них виділено низку ознак утопії, розроблено проблему її соціальних та пізнавальних функцій, проведено порівняльний аналіз утопічного мислення з іншими феноменами суспільної свідомості: міфом, наукою, ідеологією, мистецтвом. У наявній літературі поставлено проблему особливостей утопічного пізнання та склалися певні підходи до вивчення утопічного ідеалу.

Вивченню даної проблеми сприяли дослідження соціальної природи мислення і в галузі методології пізнання (Е.В.Ільєнков, М.К.Мамардашвілі, П.С.Гуревич, В.Г.Федотова та ін.). Теоретичні проблеми висвітлюються і в історіографії в ході вивчення утопій минулого та немарксистських концепцій їх суті (А.Е.Штеклі, Л.С.Чіколіні та ін.). Феномен майбутнього і способи його освоєння аналізуються в працях І.В.Бичка, В.І.Шинкарука, К.П.Шудрі та ін. Теорію суспільного ідеалу розробляли Е.В.Ільєнков, А.Г.Здравомислов, О.І.Яценко, В.А.Лекторський, В.В.Шамрай, П.К.Ситник. У публіцистиці досить широко останнім часом висвітлюється проблема тоталітарної утопії в радянській історії. Сучасна вітчизняна філософська думка з даної проблематики поповнилася дисертаційними дослідженнями, в яких утопія трактується як одна з визначальних соціокультурних форм існування мрії (С.І.Грабовський), як гуманістично зорі-єнтований елемент соціального знання (В.М.Максименко) та в цілому як соціокультурний феномен (Т.І.Розова).

Також з'являються роботи, присвячені розробці теорії перехідного періоду та пов'язаних із ним проблем соціокультурної динаміки (О.М.Данилов, В.Л.Кузьменко, О.К.Романчук, С.Л.Катаєв, Н.Наумова, В.М.Якушик, Є.І.Головаха та ін.).

Але хоча утопія і стала предметом спеціальних досліджень, все ж її сутність розкрита ще недостатньо. У сучасній соціології та філософії відсутня загальновизнана концепція утопії, а її генеза, структура та функції й досі залишаються предметом розбіжностей та дискусій. Проблема історичної альтернативи, її зв'язку з утопією є недостатньо дослідженою. Подальшого вивчення потребує питання гносеологічної природи утопічних ідей. Відкритим залишається питання зв'язку соціальної міфології та утопії. Необхідне цілісне уявлення як про процес пізнання суспільства за допомогою утопії, так і про утопічний ідеал. Особливо поглибленого дослідження потребує недостатньо розроблене питання про роль утопічної свідомості в перехідні періоди розвитку суспільства, оскільки в існуючих дослідженнях розкриття цієї проблематики має розрізнений, фрагментарний характер. Аналіз теоретичних проблем вивчення утопії повинен бути органічно пов'язаний з критичним переосмисленням її найбільш значущих філософських концепцій. Для вирішення низки проблем можуть бути запропоновані й ті підходи, які не знайшли відображення в існуючій літературі та залучаються автором дисертації для дослідження.

Об'єкт наукового аналізу дисертаційної роботи - феномен соціальної утопії та утопічної свідомості.

Предметом дисертаційного дослідження є механізм функціонування утопії в перехідний період.

Мета та основні завдання дослідження. Пошукувач поставив за мету проаналізувати сутність соціальної утопії, показати її як атрибутивну характеристику перехідного періоду, зробити соціально-філософський аналіз її актуальних для сучасності аспектів.

Для досягнення поставленої мети визначаються основні завдання дослідження:

-зробити логіко-історичний аналіз поняття та концепцій соціальної утопії;

-узагальнити характерні риси утопічної свідомості;

-виявити специфіку утопії як форми соціального пізнання й духовно-практичного освоєння світу та її співвідношення з наукою і соціальною міфологією;

-розглянути характерні особливості перехідних станів у суспільному розвитку;

-проаналізувати включеність утопічної свідомості в перехідні процеси;

-розглянути сутність утопічного суспільного ідеалу;

-охарактеризувати основні соціальні функції утопії в переламно-кризові періоди.

Теоретико-методологічні засади дослідження. У дисертації використовувалися соціально-філософський, гносеологічний, соціально-прогностичний і макросоціологічний підходи до аналізу соціальної утопії, її функціональних особливостей та пізнавальних можливостей. Враховано основні принципи та положення досліджуваної проблематики, які містяться в працях радянських, вітчизняних та зарубіжних філософів, соціологів, політологів та істориків. Теоретико-методологічну основу дисертації складають дослідження з історії філософії та суспільної думки, із соціальної філософії та соціології.

Наукова новизна роботи пов'язана як із підходом до вирішення проблеми в цілому, так і змістом теоретичних положень та висновків, сформульованих у ній. Здійснено одну з перших спроб аналізу особливостей перехідних періодів та чинників, які посилюють функціональність утопічної свідомості саме в трансформаційні періоди розвитку суспільства. У процесі розв'язання пошукувачем поставлених завдань обгрунтовуються такі положення, що конкретизують наукову новизну:

-Розкрито генезу та особливість утопії як форми соціального пізнання. Природа соціальних утопій та їх витоки виявляються в соціальних ілюзіях. Показано, що ілюзорний образ соціального буття створюється через поєданння утопічних та міфічних елементів, і тому можливе вживання поняття “міфоутопія”; утопія свідомість соціальний пізнання

-Встановлено, що утопія позанаукова за своїм змістом й існує як специфічна форма практично-духовного освоєння дійсності. Розвиток соціальної науки не призводить до знищення утопії. Вона не усувається із процесу пізнання та практичної діяльності. Це відбувається завдяки складності самого процесу передбачення, недосконалості існуючих пізнавальних моделей та альтернативному характеру процесу соціального розвитку;

-Розглянуто зв'язок утопічних систем з історичними можливостями розвитку суспільства. Утопічні системи пов'язані з наявними можливостями заперечення існуючого ладу. Вибір між певними альтернативами за певних умов створює утопію;

-Розмежовано поняття перехідного періоду та системної трансформації суспільства. Розглянуто характерні особливості перехідних станів суспільного розвитку. Паралельно зроблено спробу проаналізувати прояв цих особливостей у сучасній ситуації українського суспільства;

-Охарактеризовано основні чинники функціонування утопічної свідомості в перехідні періоди розвитку суспільства. Вони пов'язані насамперед з відмовою від істотних елементів минулого та подоланням їх, із пошуком нових цілей та ідеалів і визначенням способів та засобів руху до них;

-Показано можливості трансформації суспільного ідеалу, який є одним із регуляторів розвитку суспільства, в утопію. Причиною деформації поняття ідеалу в рамках утопізму є його ототожнення з поняттям мети;

-Розкрито залежність генези та функціональності утопізму від соціально-трансформаційних процесів й особливості функціонування утопізму в сучасній кризовій ситуації українського суспільства. Утопічна свідомість є одночасно соціально-діагностичним, компенсаторним та проективно-конструктивним допоміжним механізмом перехідного періоду.

Теоретичне та практичне значення даного дослідження полягає в тому, що його основні положення та результати, напрацьовані методологічні підходи можуть бути використані для подальшої науково-теоретичної розробки проблем утопічної свідомості, її зв'язку з практикою, наукою, міфологією, ідеологією та політикою, для поглибленого критичного аналізу сучасних різновидів соціальної утопії і подальшого філософського вивчення проблеми суспільного ідеалу та його формоутворень. Результати дослідження можуть бути використані у викладацькій роботі під час розробки відповідних лекційних та семінарських курсів і спецкурсів із проблем філософії, соціології та політології, методології соціального пізнання, історії соціально-утопічних ідей, історії філософської та соціологічної думки, соціального прогнозування. Розглянута в дисертації проблематика та обгрунтовані в ній положення можуть сприяти вирішенню проблеми розробки адекватних соціальних знань в умовах кризово-трансформаційних явищ, характерних для нашого суспільства, критичному осмисленню нашої минулої історії, пошуку та обгрунтування нового національного ідеалу, бути корисними в соціально-політичній та прогностичній практиці.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертації доповідалися: на ІІ та ІІІ Міжнародній науковій конференції “Інтеграція науки, освіти і виробництва” (Луцьк,1996,1997); Х читаннях пам'яті засновника Львівсько-Варшавської філософської школи К.Твардовського “Філософія вибору: раціональні та ірраціональні засади” (Львів, 1997); Х людинознавчих читаннях “Гуманізм. Людина. Віра” (Дрогобич, 1998); щорічних наукових конференціях професорсько-викладацького складу і студентів Волинського державного університету імені Лесі Українки (Луцьк, 1996-1998); наукових конференціях професорсько-викладацького складу Волинського інституту економіки та менеджменту; науково-методичних та науково-методологічних семінарах кафедри соціології Волинського державного університету імені Лесі Українки та кафедри гуманітарних дисциплін Волинського інституту економіки та менеджменту.

Структура дисертаційної роботи. Специфіка об'єкта та предмета дослідження, особливості мети та завдань, а також логіка дослідження зумовили структуру дисертаційної роботи, яка складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Обсяг дисертації - 160 сторінок машинописного тексту, список використаних джерел налічує 188 позицій.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовується вибір теми, її актуальність, характеризується ступінь її розробленості, визначаються об'єкт та предмет дисертаційного дослідження, формулюються його мета й завдання. Вказано теоретико-методологічні засади дисертаційної роботи, обгрунтовується наукова новизна дослідження, розкривається теоретичне та практичне його значення, наведено дані про апробацію роботи.

Перший розділ - “Осмислення феномену утопії в соціальній думці” - присвячено огляду літератури з даної проблематики, систематизації поняттєвого апарату дослідження. Дається оцінка провідних поглядів на зміст феномену утопії.

Автор звертає увагу на те, що у працях, присвячених вивченню утопії, немає єдиного та однозначного тлумачення даного поняття. Визначення утопії мінливе: воно залежить насамперед від типів соціального мислення. Дехто бачить в утопії довічну, недосяжну мрію людства про “золотий вік”, інші, навпаки, тлумачать її як реальний принцип, який здійснюється в кожний момент духовної та практичної діяльності людини. Дехто бачить у ній донаукову форму мислення, щось проміжне між релігією та наукою, інші трактують утопію як поширений тип або метод мислення, який широко застосовується сучасною наукою. Поняття утопії висвітлюється у філософській літературі широко та різнопланово: у відношенні до психології та релігії, мистецтва та політики, міфа та ідеології, культури, соціології й футурології. Існують різні, часом взаємовиключні оцінки та визначення поняття утопії. Серед них - уявлення про специфічно літературний жанр, нездійсненну “мрію про золотий рай”, ненаукову форму мислення, специфічний метод прогнозування та соціального конструювання тощо.

У реферованому розділі аналізуються погляди на проблему соціальної утопії К.Маркса, О.Свентоховського, Е.Маха, Ж.Сореля, представників російської релігійної філософії та сучасної західної філософської і соціологічної думки. Більш докладно аналізується точка зору німецького соціолога К.Манхейма, який започаткував традицію трактування утопії у зв'язку з ідеологією. К.Манхейм співставляє утопію та ідеологію відповідно до тези, що мислення кожного окремого індивіда соціально обумовлене. Утопія, на думку К.Манхейма, відображає прагнення зруйнувати дану ситуацію, вийти за її межі. Заслугою Манхейма є те, що він намагається аналізувати утопію як соціологічне явище, як історичну категорію, бачить в утопії втілення певного типу свідомості, яка не знаходиться у відповідності з оточуючим її буттям. Ця свідомість проявляється в мисленні, переживанні й орієнтується на фактори, які не містяться в цьому бутті й виконує свою головну функцію - критичну. Аналізуються також погляди представників “філософії життя” й зокрема Е.Блоха, який розробив учення про іманентне дійсності утопічне начало буття людини. Е.Блох вважає, що утопія втілює в собі “історичний зміст надії” як універсального принципу життя та філософії.

Також у дослідженні стисло викладено точки зору сучасної вітчизняної та російської філософської думки на проблему соціальної утопії. Аналізуються погляди Е.Баталова, Ю.Чернишова, Ч.Кірвеля та С.Грабовського.

У цьому ж розділі відзначається, що здійсненість чи нездійсненість не є критеріями утопії. Реалізація утопічних поглядів можлива й навіть часом на практиці дає історично значущі результати, існує і своєрідна “утопічна практика”. Але, будучи реалізованими, вони - і тут проявляється сутність утопії - не приводять до бажаної цілі, не забезпечують тієї якості життя, на яку були спочатку спрямовані. Більш того, результати здійснення утопічних ідеалів нерідко виявляються протилежними бажаному. Часто в здійсненні, реалізації утопії вбачають певну реальну небезпеку. Йдеться не про небезпечність утопії як такої, а про наслідки, пов'язані з її реалізацією. З таких побоювань народився особливий вид утопічної літератури - антиутопія, яка демонструє всі можливі наслідки реалізації утопій. Але межа між антиутопією та утопією не є нездоланною, по суті, антиутопія - це часто заперечення утопії утопічними ж засобами, тобто довільне конструювання образів небажаного світу.

Підсумовуючи аналіз точок зору, пошукувач підкреслює, що в науковій літературі відсутнє однозначне та вичерпне визначення поняття “утопія”. За свою багатовікову історію існування в різних історичних та соціально-філософських контекстах поняття “утопія” стало однією з найбільш полісемантичних соціально-філософських категорій. Однак це не означає категоричної відмови від спроби дати визначення цьому поняттю. Автор вважає, що утопія - це формоутворення суспільного ідеалу, соціальний проект бажаного майбутнього, який відрізняється від наявної реальності та протиставляється їй. Утопія - це специфічна форма духовно-практичного освоєння світу та його майбутнього. Утопія є неминучою об'єктивно обумовленою особливою формою реакції суб'єкта на реальні соціальні проблеми, специфічним вираженням соціальної кризи та спробою інтелектуального оволодіння кризовою ситуацією.

Другий розділ - “Теоретичні проблеми дослідження утопії” - присвячено розробці методології дослідження утопії. Передусім розмежовано поняття “утопізм” та “утопічна свідомість”. Утопічна форма свідомості безпосередньо не збігається ні з однією формою суспільної свідомості, які традиційно виділяють, а “розливається” по всіх цих формах, використовуючи методи, тією чи іншою мірою характерні для цих форм. Утопія - це швидше втілення певного типу свідомості, тобто типу візії, бачення людиною оточуючого світу, який може проявлятись у науці, мистецтві, філософії, інших формах суспільної свідомості. А якщо йдеться про утопію чи утопізм, то під ними розуміють усілякі проекти, образи та моделі, які за своєю суттю є не чим іншим, як втіленим результатом, вираженням у вигляді тих чи інших творів або навіть реальних вчинків певного способу сприйняття або підходу до соціальної дійсності (тип свідомості).

Автор робить спробу узагальнити характерні риси утопічної свідомості. Як найбільш загальні ознаки утопії можна відмітити: критику існуючого суспільства та утвердження зразка бажаного досконалого суспільного устрою. Ці два моменти - неприйнятність існуючого світу та прагнення до соціальної гармонії - є головними імпульсами утопічної свідомості. Істотним для утопії є опора на деякий ідеал, який слугує основою критики існуючого та утвердження проекту майбутнього суспільства. Серед типових характеристик утопічної свідомості можна виділити такі: абсолютизація, проективність, нормативність, апріоризм, антиісторизм, перфектибілізм, телеологізм, раціоналізм, критицизм, трансцендентність. Ними, звичайно, не вичерпується специфіка утопічної свідомості, але вони дають змогу все ж вичленити її як особливий тип світовідношення.

Автор зазначає, що численні дослідники утопій вважають час позитивної утопії вичерпаним і закінчують свій виклад негативними утопіями 50-60-х років. Але причини існування утопій та утопізму не усуваються із суспільного життя, їх неможливо елімінувати з оточуючого буття ні через розвиток науки, ні через раціоналізм, ні через усвідомлення небезпечних наслідків втілення утопії. За останні десятиліття змінювалося співвідношення жанрів утопічної творчості або жанрових форм вираження утопічних ідеалів. Утопія все менше представлена в утопічних романах, а все більше знаходить свою об'єктивацію у фантастиці, соціологічних, філософських, наукових, політичних концепціях та теоріях, футурологічних сценаріях. Змінилася структура утопічних бачень, образів. Утопія зазанає певної внутрішньої перебудови, яка відображає зміни у сфері науки. Сам ступінь спеціалізації утопічних проектів відображає орієнтацію на науковість. Сучасна утопія - це суміш філософії історії, соціальної критики, футурології та релігійної філософії. У реферованому розділі стисло аналізується спрямованість сучасних утопічних моделей, більшість яких мають індивідуалістичний характер (їх ще називають “утопіями людської самореалізації”). Сучасні утопічні побудови переважно пропонують певні світоглядно-стратегічні орієнтації, а не деталювання всеохопного проекту облаштування життя. Значною мірою сучасні утопії пов'язані з так званим альтернативним рухом. Альтернативи ці, якщо вони належать до сфери соціального проектування, набувають яскраво вираженої утопічної форми. Утопія дедалі більше перетворюється з проекту, призначеного до обов'язкового (якщо не негайного) втілення, на засіб пошуку нових суспільних цінностей, на засіб моделювання нових підвалин буття, нових видноколів світоглядного пошуку.

У дисертації з'ясовується також сутність утопії як форми пізнання. Складність процесу пізнання неминуче породжує соціальні ілюзії, хибні соціальні уявлення. Природа соціальних утопій та їх витоки виявляються в ілюзіях як більш широкому та об'ємному продукті відображення реальності, ніж помилки, який включає не тільки результати відображення, але й спектр надій, прагнень, очікувань суб'єктів. Сама утопія як певна форма соціального пізнання має об'єктивний характер. Деякі її гносеологічні особливості обумовлені певними відношеннями й не залежать від бажань окремого утопіста.

Пошукувач обгрунтовує тезу, що утопічна свідомість актуалізує в мисленні численні історичні можливості, потенції, альтернативи, які ще не проявили себе достатньо зримо та безпосередньо. Коли настає епоха корінних змін, суспільство виявляється джерелом багатьох альтернатив, серед яких є більш чи менш здійснені. Але не реалізовуючись, вони залишаються тільки можливостями. У ситуації історичного вибору всі вони мають певну значущість і виявляється необхідною їх актуалізація в мисленні. Певне поле наявних можливостей, наче подвоюючись у мисленні, створює сферу утопічних мрій. Утопія вказує на нові можливості, і в цьому полягає один із позитивних моментів її змісту.

Переважаючим напрямом у критичному аналізі утопії залишається її порівняння з наукою, з соціальною теорією, звинувачення її в науковій неспроможності, у невідповідності утопічних проектів реальним можливостям суспільного розвитку, у недосяжності її цілей та непридатності засобів, які вона пропонує. Дисертант обгрунтував точку зору, що утопія не протистоїть науці й не зникає з розвитком останньої, а доповнює соціальне знання, пропонує оригінальні підходи та бачення. Незважаючи на абстрактність та умоглядність конструювання ідеалу інобуття, утопія завжди вплетена в контекст соціальної дійсності. І там, де цінність та істинність збігаються, утопія не позбавлена пізнавальної й особливо прогностичної здатності конструювання ідеалу, проекту. Утопія позанаукова за своїм змістом й існує як специфічна форма духовно-практичного освоєння світу. Утопія виступає як одна з форм відношення до історичного часу, як проективна детермінанта, як спосіб освоєння майбутнього.

У дисертації висловлюється думка, що утопізація соціальних теорій відбувається постійно не тільки в силу суб'єктивних помилок та довільних побудов окремих авторів, а й через недосконалість існуючих моделей соціального пізнання. Розуміння зв'язку утопізму з діяльністю суб'єкта пізнання показує, що утопічні ідеї виникають у ній неминуче. Тому їх усунення можливе лише при свідомій відмові від передбачення майбутнього людського суспільства. Цей процес завжди передбачає ідеалізацію цілей розвитку, яка здійснюється з позицій певних суб'єктивно значущих цінностей. Виникнення утопічних систем обумовлене прагненням дати практичні рекомендації щодо зміни суспільних умов, сутність яких ще не відома. Крім того, у сфері людського пізнання відбувається процес розмивання кордонів між науковою та позанауковими формами пізнання. У першу чергу це стосується соціально-гуманітарного знання. Загалом, соціально-перетворююча діяльність, практика людей у цілому “обслуговуються” свідомістю, яка далеко не завжди є науковою. Позанаукове знання наукою не скасовується. Історія свідчить, що розвиток соціальної науки не призводить до знищення утопії. Вона не усувається із процесу пізнання та практичної діяльності. Це відбувається завдяки складності самого процесу передбачення, недосконалості існуючих пізнавальних моделей та альтернативному характеру процесу соціального розвитку. Ніякий розвиток теорії сам по собі не в змозі усунути соціальні корені утопічного мислення, відмінити об'єктивні суспільні відносини й обставини, які його породжують.

Актуальним для сучасної духовної ситуації є співставлення утопії та міфа як духовно-ілюзорних універсалій людського буття, елементи яких, як правило, в історичному розвитку поєднуються, стикаються, створюючи певний єдиний ілюзорний образ соціального буття, у якому неадекватно представлена дійсність іманентно містить і трансцендентний їй ідеал майбутнього. У реферованому розділі зроблено спробу аналізу спільних та відмінних рис цих двох соціокультурних феноменів. У цьому контексті аналізується точка зору Ж.Сореля, який трактує утопію як антитезу соціальному міфу та знецінює її. Дисертант робить висновок, що основні відмінності між міфом та утопією виявляються в способах відтворення дійсності, у соціальній спрямованості та в тому, що міф іманентний свідомості, а утопія протистоїть їй як трансцендентна ідея, концепція, образ. Однак вказані критерії диференціації міфа та утопії не означають, що дані феномени абсолютно різнопланові й характеризуються винятковою самостійністю та несполучністю одне з одним. У реальному функціонуванні їх відмінність не настільки виражена та очевидна. Відзначено, що відбувається процес міфологізації утопій та утопізації міфів, і в цьому контексті виправданим є вживання поняття “міфоутопія”, яке за відношенням до міфів фіксує наявність у них елементів передбачення, а за відношенням до утопії - присутність у ній неадекватного, ілюзорного відображення. Міф та утопія, представляючи специфічні духовні утворення, маючи якісну своєрідність, у той же час взаємозумовлюють та взємодоповнюють одне одного, що яскраво проявляється в ідеології та політичному житті суспільства.

У третьому розділі - “Переламно-кризові епохи та їх утопічний вимір” - проведено аналіз зв'язку утопізму з перехідними періодами суспільного розвитку та розглянуто функціональність соціальних утопій у суспільствах трансформаційного характеру. Аналізуються характерні особливості перехідних станів соціальної системи, які є грунтом для неминучого виникнення різного роду утопічних поглядів, настроїв, конструкцій.

У дисертації наголошується, що утопізм - це постійний соціокультурний феномен, який має як об'єктивні, так і суб'єктивні чинники свого існування. Спроба елімінувати утопічний вимір свідомості та культури була б контрпродуктивною і в тому відношенні, що утопізм виконував й продовжує виконувати важливі соціальні функції. Звичайно, пріоритет тих чи інших функцій може змінюватися на різних історичних етапах та в різних суспільствах, але, як показано в даній роботі, роль утопій зростає в кризові, переламні, перехідні періоди суспільного розвитку. Це пов'язано з тим, що в перехідні історичні епохи на перший план неминуче виходять проблеми мети та сенсу людського існування, проблеми соціального ідеалу та майбутнього суспільства.

У дисертації відзначається, що перехідним періодом прийнято називати час, протягом якого долається дистанція від вихідного якісного стану суспільства до його нового якісного стану. Теорії перехідного періоду в основному опираються на висунуту та всебічно обгрунтовану лауреатом Нобелівської премії І.Пригожиним концепцію термодинаміки неврівноважених систем, яка виходить із того, що в оточуючому нас світі панівну роль відіграють нестійкість та нерівновага, і соціальні системи тут не становлять винятку. В соціально-філософській, соціологічній та політичній думці останніх років для характеристики сучасного періоду в розвитку нашого сусупільства та процесів, які відбуваються в ньому, вживаються різні назви: “перехідний етап”, “перехідний процес” (І.Пригожин), “трансформаційний процес”, “системна трансформація”, “перехідне суспільство” (О.М.Данилов), “посткомуністичне суспільство, що трансформується”, “глибинна соціально-економічна трансформація”, “перехідний період” (Є.І.Головаха), “системна трансформація”, “суспільство в стані трансформаційної кризи” (С.Катаєв), “перехідний період”, “перехідна криза” (С.Грабовський) тощо. Трансформація - це дія або процес зміни форми, виду, природи або характеру суспільства чи окремої структури. Трансформацію, яка охопила країни Центральної та Східної Європи, можна визначити як системну, яка торкається всього спектра суспільного життя, політики, економічної та соціальної структури, духовного життя. Системна трансформація й системна криза - явища, які перехрещуються, проте криза не вичерпує визначення суспільства, що трансформується. Вона є лише одним із його моментів. Криза виявляється у відсутності успіхів у процесі діяльності, у некерованості соціальної системи, у регресі до більш ранніх форм існування системи. У розділі наголошується, що поняття “трансформація” та “перехідний період” не можна протиставляти чи вживати як синоніми. Автор вважає, що поняття трансформації ширше, а перехідний стан - своєрідна межова зона трансформації. Ймовірно, що “трансформація” більш чітко характеризує динаміку суспільства.

У реферованому розділі з'ясовано особливості, які є характерними, типовими для перехідних станів. Це наростання кризових явищ в усіх сферах суспільного життя; наростаюча втрата майже всіх засобів соціального регулювання, слабка керованість системи, аномія; значний ріст маргінальності; різке зростання стихійної масової поведінки; невідповідність наявних ресурсів - часу, матеріальних, фінансових, організаційних та інших - цілям і масштабам нестандартних, часом надзвичайних способів і вчинків з виправлення ситуації, яка склалася, тощо. Своєрідне переломлення всі ці процеси знаходять у соціокультурній сфері, що формує повсякденну соціально-психологічну атмосферу, в якій відбувається становлення та розвиток особистості, відтворюється її життєдіяльність. Саме у цій сфері в першу чергу виникають перші імпульси, які призводять у кінцевому рахунку до розвитку перехідних процесів. Загальновизнаним є те, що соціокультурні явища не стільки відбивають політичні й економічні процеси в суспільстві, скільки їх визначають. Своєрідність перехідного періоду в соціокультурному розвитку полягає в порушенні, більше того, у руйнуванні традиційної культурної стратифікації, у різкому зростанні культурної мобільності та плюралізації, які в кінцевому рахунку виливаються в соціокультурну дестабілізацію суспільства перехідного типу. Проявляються ксенофобійні тенденції, переважають оцінки сучасного стану суспільства, культури й моралі в ньому в категоріях “занепаду”, “падіння” в протилежність “добрим минулим часам”, “справжній культурі”, яка нібито переважала в попередні історичні періоди, відбувається звернення до релігії та церкви значної кількості людей, зменшується значення раціональних форм знання і зміцнюється роль та авторитет у суспільстві позанаукових форм знання, характерний своєрідний “містичний бум”, який виражається в розповсюдженні й поширенні віри в містичні, парамістичні форми орієнтації у світі.

У дисертації наголошується, що найбільш характерна риса перехідного періоду - це активна відмова від багатьох чинників минулого й напружений пошук образу майбутнього, шляхів руху до нього. Перехідний процес за своєю суттю є, по-перше, відмова від істотних елементів минулого та подолання їх; по-друге, пошук нових цілей та ідеалів; по-третє, визначення способів та засобів руху до них. Структура перехідного процесу включає в себе низку стадій. Перша з них - переоцінка існуючого стану суспільства як кризового й оцінка сутності, змісту та масштабу кризи, яка має всеохоплюючий, тобто системний характер. Друга - соціальна діагностика: неупереджена, об'єктивна характеристика сучасного, коріння якого - у минулому, можливостей та шляхів виходу з кризової ситуації. Третя - демонтаж віджилої системи, ліквідація її невідповідностей сучасному рівню суспільного розвитку та його тенденціям. Четверта - нове самовизначення суспільства, пропонування й обгрунтування шляхів руху до кращого майбутнього. Зрозуміло, у реальному історичному процесі перехідного типу ці стадії не змінюють одна одну в такій безперечній послідовності, а нерідко одні з них випереджають логічно більш пізніші. Але ми чітко бачимо зв'язок першої, другої та особливо четвертої стадії з можливістю (можна сказати, неминучістю) виникнення різного роду утопічних поглядів, настроїв, конструкцій.

У дисератції аналізуються основні чинники існування соціального утопізму та пов'язані з ними функції, які виконує утопічна свідомість у суспільстві. Обгрунтована актуалізація цих функцій у переломні, перехідні періоди суспільного розвитку. Утопічна свідомість є одночасно соціально-діагностичним, компенса-торним та проективно-конструктивним допоміжним механізмом перехідного періоду. Соціальні утопії є спробами інтелектуального оволодіння кризовою ситуацією, і цим значною мірою визначається їх історична роль. Разом з тим підкреслено, що необхідно по можливості уникати перетворення утопій в імператив практичної і, перш за все, політичної діяльності.

Особливість перехідних процесів в Україні полягає в тому, що на сьогодні немає докладно розробленої та послідовно здійснюваної стратегії руху до якісно нового стану суспільства. Розробці такої стратегії перешкоджає надзвичайно широкий діапазон цілей, які пропонуються різними соціально-політичними силами, рухами та партіями. І тому дедалі частіше вітчизняні суспільствознавці наголошують на тому, що зараз для України ключовим є питання мети, нового якісного стану, якого бажано досягти .

Влада ідей справді може бути величезною. І ця влада або сприяє суспільному прогресу при розумному виборі відповідних ідеалів або, навпаки, призводить суспільство до соціальної катастрофи (у кращому випадку - до соціальної стагнації), якщо ідеал, при всій своїй зовнішній привабливості, виявиться утопічним. Для перехідних історичних періодів, а саме до таких належить наша сучасна духовна ситуація, криза ідеалів - явище звичне. Ідеали, які складають фундамент людської культури, є опорою для виходу з хаосу і створення нового. Але для цього необхідно бачити ті нашарування та викривлення, яких зазнало поняття ідеалу в структурі утопічної свідомості.

Саме тому в дослідженні зроблено спробу проаналізувати утопію як формоутворення суспільного ідеалу, вияснити гносеологічну природу утопічного ідеалу, показати, які конструктивні моменти присутні в утопії як ідеалі майбутнього досконалого суспільства і які утопічні викривлення суспільного ідеалу призводять до негативних явищ в суспільному житті, особливо у сфері ідеології та політики. Автор робить висновок, що причиною деформації поняття ідеалу в рамках утопізму є його ототожнення з поняттям мети. В утопії ідеал набуває іманентного емпіричній дійсності характеру, із орієнтира перетворюється в мету, в кінцевий пункт.

Під час кризово-трансформаційних процесів у суспільно-політичному житті відбувається зміна світоглядної парадигми, зміна ціннісних орієнтацій різних груп населення, відмова від колишніх ідеалів та цілей. Зараз у нашому суспільстві йде напружений пошук нових шляхів розвитку як цілого суспільства, так і його інститутів, соціальних структур, пошук нових людських орієнтирів. Йдеться про фундаментальні підвалини суспільного буття, вироблення нових цінностей, які покликані забезпечити стратегію виживання та прогресу нації. І тому гостро відчувається потреба в новому національному ідеалі, який би здійснював інтегруючу та регулюючу функцію на шляху соціальної трансформації суспільства. І певну позитивну роль у формуванні такого ідеалу сьогодні може відіграти і утопічна свідомість. Автор стверджує, що для перехідної свідомості утопія - це швидше всього не стільки спосіб вживання в бажане (належне) майбутнє, скільки спосіб подолання теперішнього. І сама відмова від наявної суспільної ситуації відбувається через конструювання образів майбутнього. Критика сьогочасного в утопії йде не від реального стану речей, а саме з позицій ідеалу.

Із вищесказаного випливає твердження про те, що утопія виступає одним із способів осмислення буття в континіумі “минуле-теперішнє-майбутнє” і є станом свідомості, який неминучий для перехідних суспільних процесів.

У висновках наводяться головні результати дослідження, визначається спрямованість подальшої розробки теми. Підсумовуючи основні ідеї дисертації, можемо висунути такі узагальнюючі положення:

У науковій літературі відсутнє однозначне та вичерпне визначення поняття “утопія”, це одна з найбільш полісемантичних соціально-філософських категорій. Дисертант визначає утопію як формоутворення суспільного ідеалу, соціальний проект бажаного майбутнього, який відрізняється від наявної реальності та протиставляється їй. Утопія - це специфічна форма духовно-практичного освоєння світу та його майбутнього. Утопія є неминучою об'єктивно обумовленою особливою формою реакції суб'єкта на реальні соціальні проблеми, специфічним вираженням соціальної кризи та спробою інтелектуального оволодіння кризовою ситуацією.

Утопічна свідомість - це певний спосіб сприйняття, підходу до історичної реальності. Типові риси утопічної свідомості - абсолютизація, проективність, нормативність, апріоризм, антиісторизм, перфектибілізм, телеологізм, раціоналізм, критицизм, трансцендентність.

Утопія - це своєрідна форма пізнання, соціальна ілюзія, яка, незважаючи на притаманні їй помилки та вади, не протистоїть науці й не зникає з розвитком останньої, а доповнює соціальне знання. Утопія завжди вплетена в контекст соціальної дійсності. Вона позанаукова за своїм змістом й існує як специфічна форма духовно-практичного освоєння світу.

Утопія виступає як одна з форм відношення до історичного часу, як проективна детермінанта, як спосіб освоєння майбутнього. Утопія вказує на нові можливості, і в цьому полягає один із позитивних моментів її змісту.

Відзначено, що відбувається процес міфологізації утопій та утопізації міфів, і в цьому контексті виправданим є вживання поняття “міфоутопія”, яке щодо відношення до міфів фіксує наявність у них елементів передбачення, а щодо відношення до утопії - присутність у ній неадекватного, ілюзорного відображення.

Обгрунтовано розуміння утопії як формоутворення суспільного ідеалу. Автор робить висновок, що причиною деформації поняття ідеалу в рамках утопізму є його ототожнення з поняттям мети. В утопії ідеал набуває іманентного емпіричній дійсності характеру, із орієнтира перетворюється в практичну мету.

Роль утопій зростає в кризові, переламні, перехідні періоди суспільного розвитку. Це пов'язано з тим, що в перехідні історичні епохи на перший план неминуче виходять проблеми мети та сенсу людського існування, проблеми соціального ідеалу та майбутнього суспільства. Гостро відчувається потреба в новому суспільному ідеалі, який би здійснював інтегруючу та регулюючу функцію на шляху соціальної трансформації суспільства. І певну позитивну роль у формуванні такого ідеалу може відіграти й утопічна свідомість, яка є одночасно соціально-діагностичним, компенсаторним і проективно-конструктивним допоміжним механізмом пограничної ситуації перехідного періоду. Соціальні утопії є спробами інтелектуального оволодіння кризовою ситуацією, і цим значною мірою визначається їх історична роль. Разом з тим необхідно по можливості уникати перетворення утопій в імператив практичної і перш за все політичної діяльності.

Перспективним, на думку дисертанта, є подальший науково-теоретичний аналіз феномену соціальної утопії, її сутності, функцій, типів, механізму еволюції, шляхів впливу на суспільне й політичне життя тощо. Необхідне також вивчення нових ціннісних структур, аналізу макроідеологічних та ціннісно-адаптаційних процесів, які протікають у соціумі, дослідження та прогнозування ситуації, пов'язаної з переходом суспільства від одних соціальних ідеалів до інших.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ЗНАЙШЛИ СВОЄ ВІДОБРАЖЕННЯ В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ ПОШУКУВАЧА:

1. Запорожець Т.В. Соціальний утопізм: Сучасні аспекти проблеми: Наукове дослідження. - Луцьк: Надстир'я, 1999. - 36 с.

2. Методологічні проблеми соціального утопізму // Наук. вісн. ВДУ., Філософські науки. - 1997. - №9. - С. 67-69.

3. Суспільний ідеал як одна з основних соціальних детермінант та його утопічна форма // Наук. вісн. ВДУ., Філософські науки. - 1998. - №10. - С. 36-41.

4. Утопічний вимір людського існування // “Людина і гуманістична природа віри”. Матеріали Х людинознавчих філософських читань. - Випуск VII. - Дрогобич: Вимір, 1998. - С. 43-52.

5. Соціальний зміст утопізму // Матеріали XLII наукової конференції професорсько-викладацького складу і студентів ВДУ імені Лесі Українки. - Луцьк, 1996. - С. 110.

6. Структурні та функціональні особливості соціальних утопій // Интеграция образования, науки и производства. Тезисы докладов 2-ой Международной научно-методической конференции 26-29 сентября 1996 г. - Луцк, 1996. - С. 28.

7. Утопія і наука: специфіка та відношення // Матеріали ІІІ Міжнародної науково-методичної конференції “Інтеграція науки, освіти і виробництва”. - Луцьк, 1997. - С. 112-116.

АНОТАЦІЯ

Запорожець Т.В. Утопічна свідомість як атрибутивна характеристика перехідного періоду.- Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії. -Львівський національний університет імені Івана Франка, Львів, 1999.

Дисертацію присвячено соціально-філософському аналізові феномену соціальної утопії та її функціонуванню в перехідні періоди розвитку суспільства. Характеризуються різні підходи до проблеми соціальної утопії, які існують в сучасній філософії. Досліджується пізнавальна сутність утопії як форми практично-духовного освоєння дійсності, зв'язок утопізму з соціальною міфологією. Утопія також трактується як формоутворення суспільного ідеалу, Показано, які конструктивні моменти присутні в утопії як ідеалі майбутнього досконалого суспільства і які утопічні викривлення суспільного ідеалу призводять до негативних явищ в суспільному житті. Аналізуються деякі особливості перехідних суспільних процесів та ті чинники, котрі сприяють актуалізації соціальної утопії саме в такі трансформаційні періоди розвитку суспільства.

Ключові слова: утопія, утопізм, утопічна свідомість, антиутопія, футурологія, перехідний період, трансформація, суспільний ідеал, соціальні ілюзії, міфоутопія.

АННОТАЦИЯ

Запорожец Т.В. Утопическое сознание как атрибутивная характеристика переходного периода.- Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.03 - социальная философия и философия истории. - Львовский национальный университет имени Ивана Франко, Львов, 1999.

Диссертация посвящена социально-философскому анализу феномена социальной утопии и ее функционированию в переходные периоды развития общества. Характеризуются разные подходы к проблеме социальной утопии, существующие в современной философии. Подчеркивается, что неосуществимость не является критерием утопичности. Обобщены характерные черты утопического сознания. В качестве наиболее общих признаков утопии отмечаются два основных момента: критика существующего общества и утверджение образца желательного совершенного общественного устройства. Среди типичных характеристик утопического сознания выделяется: абсолютизация, проективность, нормативность, априоризм, антиисторизм, перфектибилизм, телеологизм, рационализм, критицизм, трансцендентность. Исследуется познавательная сущность утопии как формы практически-духовного освоения действительности. Утопия выступает как одна из форм отношения к историческому времени, как проективная детерминанта, как способ освоения будущего. Рассматривается связь утопизма с социальной мифологией. Отмечено, что происходит процесс мифологизации утопий и утопизации мифов, и в этом контексте оправдано употребление понятия “мифоутопия”, которое по отношению к мифам фиксирует наличие в них элементов предвидения, а по отношению к утопии - присутствие в ней неадекватного, иллюзорного отображения.

Утопия также рассматривается как формообразование общественного идеала. Показано, какие конструктивные моменты существуют в утопии как идеале будущего совершенного общества и какие утопические искажения общественного идеала приводят к негативным явлениям в общественной жизни. Анализируются некоторые характерные особенности переходных общественных процессов и те факторы, которые способствуют актуализации социальной утопии именно в такие трансформационные периоды развития общества. Утопия является одновременно социально-диагностическим, компенсаторным и проективно-конструктивным вспомогательным механизмом пограничной ситуации переходного периода. Социальные утопии - это своего рода попытки интеллектуального овладения кризисной ситуацией, и этим в значительной мере определяется их историческая роль. Раскрыта зависимость генезиса и функциональности утопизма от социально-трансформационных процессов, которые происходят сейчас на Украине.

Ключевые слова: утопия, утопизм, утопическое сознание, антиутопия, футурология, переходный период, трансформация, общественный идеал, социальные иллюзии, мифоутопия.

SUMMARY

Zaporozhets T.V. Utopian consciousness as an inherent characteristics of the transition period.- Manuscript.

Thesis submitted for the award of Candidate of Scienses degree. Speciality 09.00.03 - social philosophy and philosophy of history.- Lviv National University named after Ivan Franko, Lviv,1999.

Thesis is devoted to the social-philosophic analysis of social phenomenon of Utopia and its functioning during the transition periods of the society development. Different approaches to the problem of social Utopia existing in the modern philosophy are characterized. The cognitive nature of Utopia as a form of practical-spiritual mastering of the reality and the relation between Utopism and social mythology are studied. Utopia is also reqarded as a form of social ideal. It is shown what constructive features exist in Utopia as the ideal of the future perfect society and what Utopian distortions of the social ideal lead to the negative occurrences in the life of society. Some peculiarities of the social transition processes and the factors favouring the actualization of social Utopia during the transformational periods of the development of society are analysed.