Гносеологічний аспект символізму

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти України

Південноукраїнський державний педагогічний університет ім. К.Д. Ушинського

Автореферат

дисертації на здобуття вченого ступеня кандидата філософських наук

09.00.02. - діалектика і методологія пізнання

Гносеологічний аспект символізму

Кретов Павло Васильович

Одеса 2000

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано на кафедрі соціально-економічних наук Київського державного лінгвістичного університету

Науковий керівник: Шубняков Б.П., доктор філософських наук, професор кафедри соціально-економічних дисциплін Київського державного лінгвістичного університету

Офіційні опоненти:

Івакін О.А., доктор філософських наук, професор, зав. кафедри філософії Одеської державної юридичної академії

Ярош Л.А., кандидат філософських наук, доцент кафедри філософії і методології науки Одеського державного політехнічного університету

Провідна організація: Національний університет імені Тараса Шевченка

Вчений секретар спеціалізованої Ради кандидат філософських наук, доцент І.Г. Мисик

Анотація

філософський символізм гносеологія

Кретов П.В. Гносеологічний аспект філософського символізму. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.02 - діалектика і методологія пізнання. Південноукраїнський педагогічний університет ім. К.Д. Ушинського. Одеса, 2000.

Дисертація присвячена з'ясуванню специфіки проблематики людського пізнання під кутом зору концепції філософського символізму. У роботі розглянуто поняття “символ” та “символізація” на основі базових положень діалектичної методології та комунікативно-діалогічного тлумачення соціокультурного універсуму. Визначено, що символ як філософсько-культурологічна категорія актуально релевантний для осягнення інтенційованості, механізмів та форм людського пізнання; акцентовано увагу на динамічній природі символа (процесуальність символіки) у соціокультурному та спекулятивному пізнанні, обгрунтовано його суттєвий діалогізм, людиновимірність і орієнтованість на творче перетворення дійсності. З'ясовано продуктивність використання у гносеології та методології пізнання концептуальних моделей філософського символізму.

Ключові слова: символ, символізм, символізація, суб'єктивно-об'єктивна природа символа, діалогізм, людиновимірність, універсум культури, генерування смислу, синтетизм, світогляд.

Аннотация

Кретов П.В. Гносеологический аспект философского символизма. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.02 - диалектика и методология познания. Южно-украинский педагогический университет им. К.Д. Ушинского. Одесса, 2000.

Диссертация посвящена выяснению специфики проблематики человеческого познания с точки зрения концепций философского символизма. В работе рассмотрены понятия “символ” и “символизация” на основе базисных положений диалектической методологии и коммуникативно-диалогической трактовки социокультурного универсума. Определено, что символ в качестве философско-культурной категории является актуально релевантным для осознания интенциированости механизмов и форм человеческого познания; акцентировано внимание на динамической природе символа (процессуальность символики) в социокультурном и спекулятивном познании, обоснован его сущностный диалогизм, ориентированность на творческое преображение действительности.

Ключевые слова: символ, символизм, символизация, субъективно-объективная сущность символа, диалогизм, универсум культуры, генерирование смысла, синтетизм, мировоззрение.

Annotation

Kretov P.V. Gnosiological Aspect of Philosophical Symbolism. - Manuscript.

Thesis for a candidate degree in philosophy by speciality 09.00.02 - Dialectics and Methodology of Cognition. South Ukrainian Pedagogical University. Odessa, 2000.

The dissertation with the study of human cognition viewed from the conception of philosophic symbolism. Such notions as “symbol”, “symbolism” and “symbolisation” are analysed on the basis of dialectic methodology and communicative-dialogic treatment of sociocultural universum. “Symbol” is defined relevant for understanding intentionality, mechanisms and forms of human cognitionas philosophic-cultural category. Special attantion is paid to the dynamic nature of “symbol” in sociocultural and speculative cognition. Essential dialogism of “symbol”, existence dimension through human being, and its tendency to creative trasformation of reality are grounded. Viewing culture in terms of non-linear open system the creative role of symbol and symbolisation is shown. The cognitive function of “symbol” are studied. The formation of art-philosophy symbol type is reflected in terms of philosophic tendency to “artisation”. The historical approach to such notions as “symbol” and “symbolism” in their gnosiological aspects is studied. The peculiarities of philosophic symbolism of A. Bely, V. Ivanov, M. Berdyaev, P. Florentsky, O. Losev are analised.

Creat importance is attached to the conceptual grounds of philosophic symbolism, i.e. its tendency to synthesis of art, religion, science and philosophy by means of the symbol category. Philosophy symbolism intention to transform culture and reality through communicative dialogic symbolic cognition. Theoretic discurse orientation of philosophic symbolism to overcome one-sided philosophic outlooks is investigated.

Integration of the basic philosophic symbolism issues into gnosiologocal and methodological paradigm of modern philosophy is shovon.

The productivity to use conceptual models of philosophic symbolism in gnosiology and methodology is studied.

Key words: symbol, symbolism, symbolisation, subjective and objective natur of symbol, dialogism, existence dimension through human being, universum of culture, synthetism, outlook.

1. Загальна характеристика дослідження

Актуальність дослідження. Не буде перебільшенням стверджувати, що головною колізією постмодернізму у філософії є співвідношення наявної або гіпотетичної реальності та мови, яка її так чи інакше дескриптивно фіксує, уможливлюючи як трансляцію знань про неї, так і її пряму, безпосередню репрезентацію у конкретному когнітивному акті. Очевидно, що згадані базові функції мови у картині світу постмодерну вимагають специфічно розширеного тлумачення самого поняття мови. Відзначимо, що статусу тенденції набув перехід від суто функціонально-методологічних інтерпретацій мови (логічний позитивізм, неопозитивізм) до онтологічно-інтуїтивістських, навіть трансцендентальних тлумачень (пізній Л. Вітгенштайн, Ю. Хабермас, К. Апель, П. Рікер, частково деконструктивісти тощо), які за принципом "сімейної подібності" (Л. Вітгенштайн "Філософські дослідження") можуть бути зведені до відомої, уже хрестоматійної максими М. Хайдеггера - "мова є домівкою буття". А позаяк науковим загальником уже є розуміння культури як способу людського буття, що зумовлює діяльність та пізнання людини, а також є специфічно людським виміром конституювання будь-якого позитивного знання, то подибуємо на суттєве, концептуальне зближення денотатів чотирьох понять (що філософськи є категоріями): буття, культура, мова, пізнання. Під таким кутом зору проблематика сучасної філософії досягає необхідної онтологічної глибини, намагаючись визначити характер реальності за і поза мовними формами та конструкціями, що ними оперує і послуговується людина у пізнавальному процесі. Таким чином, йдеться про певне зближення у межах нового дискурсу (дискурсивної семантики) як розуміння (В. Дільтей), так і пояснення (що знімає антитетичність генералізуючого та номотетичного підходів до проблематики пізнання баденської школи неокантіанства, і це ми можемо спостерігати, наприклад, у сучасній філософській антропології) - дискурс має з'ясувати те, що може бути усвідомленим у мові (у мовленнєвому акті) поза прямою залежністю від позначень, що використовуються. М.Мамардашвілі називав простір такого з'ясовування розумним, "когітальним" простором.

Особливої актуальності у згаданому контексті набуває проблема символа як імовірного предикату поняття "людина". Дійсно, усвідомлення суттєвої специфічності перцептивного конструювання людиною світу, визначеності усіх видів її пізнавальної (та й будь-якої) діяльності деякою "символічною природою", що її створює людина (символічний характер самого феномену людської культури не потребує розгорнутих доведень), є однією із основних вихідних інтуїцій сучасної філософської антропології, що значною мірою претендує на участь у створенні нової картини світу, відповідної до ситуації початку третього міленіуму. Е. Касірер стверджує: "Людина живе віднині не лише у фізичному, але й у символічному універсумі. Мова, міф, мистецтво, релігія - частини цього універсуму, ті різні нитки, з яких сплітається символічна сітка, складна тканина людського досвіду (…) фантазії про речі "" . Безумовно, такий підхід до сфери символічного повністю елімінує питання про характер реальності поза символічною сферою, тобто критерії істинності та достовірності пізнання, його об'єктивності, та питання про об'єктивний характер реальності, що передує символові, залишаються нез'ясованими, хоча його евристична плідність для з'ясування "граматики культури" очевидна. У свою чергу феноменологічна і герменевтична традиції (Е. Гусерль, М. Хайдеггер) та синтезуючий їх проект П. Рікера онтологію людського існування постулюють через розгляд символічних смислів, аналіз варіативної семантики символічних виразів (у сфері культури). Властиво, гусерлівський заклик "Назад, до самих предметів" у цій традиції тлумачиться саме як фокусування уваги на смислових зв'язках свідомості, які можуть опредмечуватися у процесі пізнання у речі, які "оточують людину", створюючи її перцептивне поле. Отже, за такого підходу саме свідомість конституює у логіко-смислових конструкціях сприйману реальність, оформлюючи її; таке конституювання "є процесом, у якому свідомість не просто пасивно сприймає або відображує світ, а й здійснює його активне продуктивне відтворення у собі, із себе і для себе", - зазначає Л.А. Ситниченко.

У російській релігійній філософії початку ХХ ст. були позначені самобутні інтуїції, що прямо торкалися можливості подолання ухилу в "чистий" гносеологізм (як би він не визначався - як аналітичний, феноменологічний тощо). У своєму "Досвіді парадоксальної етики" (1935) М. Бердяєв, один із представників київської екзистенціальної школи, прямо стверджував, що той, хто починає із гносеології, рідко приходить до онтології. Символологія о. П. Флоренського, символічна за своїм змістом теорія пізнання М.Бердяєва, філософські та естетичні концепції А.Білого (Б.М. Бугаєва) та В'яч.Іванова, філософський символізм О.Ф. Лосєва мали на меті подолання пангносеологізму й онтологізацію, буттєву легітимізацію людського пізнання.

Таким чином, можна стверджувати, що релевантність проблематизації у сучасному філософському дискурсі проблеми символа та символічного, у "життєвому світі" (Е. Гусерль) людини навряд чи може бути перебільшена, оскільки символ як філософська категорія надає можливості для нового цілісного, синергетичного осягнення проблемного поля філософії, соціокультурної дійсності, механізмів людського розуміння, комунікації та діяльності. Символ, за умови діалектичної його інтерпретації, може стати фундаментальною підвалиною теоретичного обгрунтування цілокупності універсуму, його суттєвої людиновимірності, сферою продуктивного, евристичного поєднання суб'єктивного та об'єктивного, засобом і формою розуміння феномену інтерсуб'єктивності людського існування, насамкінець - передумовою з'ясування глобальних тенденцій розвитку цивілізації та культури.

Категорія символа і сфера символічного є формою організації ціннісних орієнтацій людини та її цільових установок, вони детермінують її волевияв, що дозволяє говорити про символ як "людське, занадто людське", про іманентність символа емпіричному та теоретичному рівням пізнання, а також сфері соціокультурної діяльності людини.

Можливо, саме універсальність символіки, пронизаність нею універсуму людської культури та цивілізації спричинила деяку розмитість цього поняття у науковому побутуванні - зазвичай воно видається зрозумілим від початку, інтуїтивно. Але ця позірна очевидність символу приховує значну глибину і обумовлює складність його теоретичного аналізу та обгрунтування.

У науковій літературі накопичено певний досвід дослідження символа та символічного. У роботах М. Бахтіна, С. Бистрицького, А. Бичко, В. Горського, С. Кримського, Л. Левчук, Ю. Лотмана, В. Мейзерського, Б. Парахонського, В. Топорова, Г. Щедровицького та ін. розглядається культурологічний аспект символа та символіки в її виявах у формах культури, обгрунтовувється роль символа як структурно-семантичного компонента універсуму культури.

Дослідження Є. Ільєнкова, В. Ільїна, М. Кагана, М. Мамардашвілі, А. П'ятигорського, І. Фізера, О. Фрейденберг, С. Хоружого та ін. аналізують символічні функції людської свідомості; соціокультурні аспекти побутування символіки інтерпретуються В. Антоновим, В. Бичковим, В. Бугровим, А. Гуревичем, В. Івановим; символ у контексті проблематики людського пізнання і розуміння розглядається В. Акулініним, В. Асмусом, В. Бичком, О. Білим, І. Добронравовою, В. Кузнєцовим, В. Лекторським, М. Макаровим, І. Надольним, М. Поповичем, Ю. Степановим, В. Табачковським, В. Шевченком, В. Ярошевцем; семіотичний аспект символа аналізується у працях В. Антонова, Я. Голосовкера, Ю. Лотмана, В. Топорова, Г. Щедровицького та ін. Розробкою гносеологічної проблематики, що відіграла для нашого дослідження роль опорної, займалися В. Іванов, О. Івакін, А. Кавалеров, А. Конверський, П. Копнін, О. Коршунов, А. Лой, В. Мантатов, М. Руткевич, Е. Соловйов, В. Стьопін, О. Уйомов, М. Хойфман, В. Шинкарук, Б. Шубняков, та ін. Окремо слід згадати дисертаційні дослідження з проблем символа та символіки В.А. Бугрова та Е.А. Замятіної. На особливу увагу заслуговують праці О.Ф. Лосєва, присвячені проблемам символа, символіки та символічного, їх природи, специфіки, функцій і т.д. - фундаментальні роботи цього філософа склали методологічну основу дослідження. У вивченні проблем, поставлених у нашій розвідці, виявилося необхідним залучення праць, в яких аналізуються художньо-естетичні аспекти символізму, генетичний зв'язок символа і міфу у зв'язку із пізнавальними інтенціями в існуванні людини (В.Біблер, Л.Гоготішвілі, А. Григор'єв, Ю. Давидов, Л. Долгополов, О. Єрмілова, О. Казін, Н. Корнієнко, В. Панфілов, Н. Чавчавадзе, О. Чистякова та ін.).

Зазначимо, що стосовно розгляду філософського символізму як цілісного філософсько-культурного явища із власними соціокультурним, історичним, філософсько-науковим контекстами у вітчизняній філософській літературі існує певна лакуна. Відповідно предметом спеціального розгляду ще не була і гносеологічна інтенційованість концепцій філософського символізму, її форми, особливості та філософське значення. Сприяти подоланню такого становища, заповнення вказаної лакуни частково може наше дослідження.

Об'єктом дослідження є гносеологічний аспект деяких концепцій філософського символізму початку ХХ ст.

Предметом дослідження є критична інтерпретація, науково-теоретичне та практичне значення результатів реконструкції символічного змісту й оформленості людського пізнання у концептуальних моделях філософського символізму.

Мета дослідження - здійснення аспектного філософського аналізу такого філософсько-культурного феномену, як філософський символізм російського “срібного століття” (1-ша чверть ХХ ст.) на матеріалі концепцій А. Білого, М. Бердяєва, В'яч. Іванова, П. Флоренського, О.Ф. Лосєва під кутом зору загальнофілософської пізнавальної проблематики та гносеологічної інтенційованості конкретних концепцій згаданих мислителів

Завдання дослідження:

Аналіз основних дослідницьких підходів та філософсько-методологічних основ вивчення проблеми; найбільш загальне вивчення стану гносеологічних пошуків у сучасній філософії.

З'ясування сутності, структури, типології, функцій поняття “символ” та змісту поняття “символізм”; визначення пізнавального значення поняття “символ” у філософії.

Дослідження генези понять “символ” та “символізм” й інтерпретації сфери символічного в європейській історико-філософській традиції.

Аналіз витоків та контекстуальних умов формування філософського символізму; експлікація ключових понять та вихідних методологічних принципів основних концепцій філософського символізму; з'ясування гносеологічного потенціалу філософського символізму.

Визначення філософсько-світоглядної значимості філософського символізму як діяльнісно-комунікативного типу філософствування, побудованого на засадах діалогізму та творчої активності.

Обгрунтування методологічної ефективності філософського символізму в сучасній ситуації напруженого пошуку шляхів та засобів гуманізації й аксіо-телеологізації філософського пізнання, у вирішенні проблем пошуків нового типу раціональності сучасною гносеологією.

Наукова новизна дослідження. Філософський аналіз духовного феномену філософського символізму виявив конструктивну функцію символа та символіки для культурної формотворчості, конституюючу роль символізму для специфічно людських механізмів фіксації та трансляції соціокультурної інформації у просторі культури; ціннісну та світоглядну забарвленість поняття символа взагалі та філософського символізму. У межах проведеного дослідження було здобуто результати, в яких присутні елементи новизни:

у межах розгляду типології та функцій символа запропоновано введення номінації філософсько-культурної символіки, уточнено бінарну структуру соціальної функції символа;

дістали подальший розвиток основні положення, що характеризують пізнавальне значення символа; прослідковано залежність евристичного потенціалу символіки від її вербальної оформленості;

визначено та обгрунтовано комунікативно-діалогічний характер символа у просторі культури, орієнтованість символа та символіки на творчу діяльність із перетворення дійсності, на філософське розуміння та діалектику;

одержано, сформульовано й аргументовано теоретичне положення про синтезуючий характер концепції філософського символізму, дано його визначення, визначено роль філософської традиції у становленні філософського символізму;

встановлено, що центром філософської самобутності доктрини філософського символізму є ідея про сутнісне поєднання протилежних філософських підходів, науки, релігії, філософії (Вол. Соловйов) у просторі “життєвого світу” (Е. Гусерль) людини; уникнення крайнощів відстороненого раціоналізму та ірраціонального інтуїтивізму посередництвом категорії символа;

дістало подальший розвиток положення про поліморфний характер дискурсів філософського символізму: про зближення в його межах художньої творчості та філософської дескрипції, когнітивного та інтуїтивного, розуміння і пояснення, раціо та логосу;

на основі аналізу концепцій філософського символізму обгрунтовано необхідність опори на поняття символу та використання методологічних установок філософського символізму під час формування нової гносеологічної парадигми в сучасній філософії.

Теоретико-методологічною основою дослідження гносеологічного аспекту деяких концепцій філософського символізму є принцип діалектичного взаємозв'язку пізнаючої свідомості та об'єктивної дійсності, пізнавальний оптимізм та визнання суб'єктивно-об'єктивної природи поняття символа, принцип світоглядного плюралізму.

Зазначені методологічні положення обумовили використання теоретичного матеріалу філософських досліджень філософів кінця ХІХ - початку ХХ ст.: М. Бахтіна, М. Бердяєва, А. Білого, С. Булгакова, В.Зеньковського, В'яч. Іванова, О.Ф. Лосєва, В. Лоського, В. Розанова, Вол. Соловйова, Ф. Степуна, П. Флоренського, С. Франка, Г. Шпета, а також надбань світової філософської думки: К. Апеля, Р. Барта, Г. Блумера, Л. Вітгенштайна, Г. Гадамера, Е. Касірера, Ю. Кристевої, К. Леві-Строса, Дж. Міда, Х. Ортеги-і-Гасета, К. Поппера, Б. Рассела, П. Рікера, Р. Рорті, Ц. Тодорова, Е. Фромма, М. Хайдеггера, Й. Хейзінги, К. Хюбнера, К. Юнга та ін.

Теоретична значимість дослідження полягає у розгляді та подальшому уточненні філософського значення понять "символ" і “символізм”; розкритті філософського змісту концепцій теоретичного символізму та експлікації його головних положень у художній творчості і творчості культурних форм; з'ясуванні концептуальних моментів значення символа та символізму для наукового, філософського, культурного пізнання.

Практична значимість дослідження визначається тим, що матеріали та висновки дисертації можуть бути використані для подальшої розробки проблем гносеології в сучасній філософії, з'ясуванні світоглядно-ціннісної заангажованості теоретичних конструкцій у певному типі філософствування, можуть прислужитися при розробці лекцій навчальних курсів “Загальна філософія”, “Основи етики”, “Основи естетики”, під час викладання спеціальних курсів із філософії ХХ ст., історії філософії, гносеології та епістемології, при написанні навчальних посібників і методичних рекомендацій.

Апробація результатів дослідження: основні ідеї та висновки дослідження знайшли відображення у публікаціях і були апробовані у виступах на наукових конференціях “Миф. Фольклор. Литература” (Черкаси, 1994), “Леся Українка і сучасність” (Одеса, 1993), “Жизнь. Смерть. Бессмертие” (Санкт-Петербург, 1993), “Українське національно-духовне відродження 20-х років: освітній, літературний, культурологічний та історичний аспекти” (Черкаси, 1993), “Інтеграція науки у систему підготовки учителів” (Черкаси, 1995), “Знак. Символ. Образ” (Черкаси, 1999), кафедрі соціально-економічних наук КДЛУ, кафедрі філософії Черкаського державного університету ім. Б. Хмельницького, кафедрі соціально-філософських дисциплін Черкаського коледжу мистецтв. За матеріалами дисертації підготовлено спеціальні курси “Категорія символу в історії філософії” та “Гносеологічний аспект філософського символізму”, а також курс “Філософсько-естетичні вчення ХХ ст.”, що викладається у Черкаському коледжі мистецтв.

Основні положення наукового дослідження реалізовані і отримали підтвердження у науково-педагогічній діяльності, на методологічних семінарах та інших формах творчих контактів. Опубліковано 9 статей із теми дисертаційного дослідження.

Структура і обсяг роботи. Дисертація складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури.

Матеріал викладено на 179 сторінках, список використаної літератури містить 199 джерел.

2. Основний зміст роботи

У вступі обгрунтовано актуальність теми дослідження, визначається ступінь вивченості теми, мета і завдання дослідження, сформульовано наукову новизну отриманих результатів, розкрито науково-практичну значимість досліджуваних проблем, показано структуру роботи.

У першому розділі “Символізм як духовний феномен” розкрито зміст понять “символ” та “символізм”, проаналізовано головні комплекси проблем, пов'язані з переорієнтацією вектора розвитку пізнавальних інтенцій сучасної філософії, в основних рисах розкрито генезу інтерпретації понять “символ”, “символізм” та усієї сфери символічного у європейській філософській традиції.

У першому параграфі “Проблеми пізнання і сучасність” розкрито значення пізнавальної проблематики в сучасній філософії, прослідковано головні тенденції її розвитку стосовно до гносеології, з'ясовано необхідність аксіологічно-культурного обгрунтування теорії пізнання та пізнавальної діяльності взагалі, для чого доцільним видається звертання до філософеми символа.

Пошуки сучасної філософії у сфері пізнавального обумовлені необхідністю формування принципово нової діалогічної картини світу, що детермінує конкретні форми і напрямки змін в інтерпретації та науковому побутуванні системи суб'єкт-об'єктних відношень, ідеалу наукової раціональності, проблеми нераціонального знання, проблеми пангносеологізму у пізнанні, діяльнісного тлумачення пізнання, тенденції до аксіологізації філософії, онтологічного обгрунтування, людиновимірності філософії. На основі розгляду вказаних проблем та обумовлених ними тенденцій у філософствуванні сформульовано найбільш широкі гносеологічні орієнтації філософії:

У другому параграфі “Символ та символізм: теоретико-методологічні основи” розглянуто основний філософський зміст понять “символ” і “символізм”, проаналізовано протилежні, об'єктивістські та суб'єктивістські позиції щодо тлумачення філософеми символа. За вихідну точку дослідження взято концепцію символа О.Ф. Лосєва, яка може бути охарактеризована як діалектико-матеріалістична. Відрефлексовано роль і місце символа і символічного в людському пізнанні; на основі аналізу логіко-смислової структури символа і порівняльної характеристики символа та суміжних із ним філософсько-символічних категорій символ тлумачиться як деяка мисленнєва конструкція, що має суб'єктивно-об'єктивний характер, поєднуючи у собі моменти відображення об'єктивної дійсності та раціонально-емоційної обробки цього відображення у пізнаючій свідомості особистості. Як духовний феномен, символ має світоглядно-ціннісне забарвлення і є прямим засобом формування культурного простору, зрештою - засобом перетворення оточуючої дійсності; через посередництво злиття образу та ідеї в новоутвореній цілісності образної ідейності чи ідейної образності символ стає генеративною моделлю для кінечного чи безкінечного ряду конкретних проявів. Тут також обгрунтовано інваріантність символа як філософської категорії, а також визначено вирішальне значення його вербальної оформленості для найбільш повної реалізації його смислопороджувальної функції. Проаналізовано діалектичний взаємозв'язок символа та поняття. Розгляд символа у зв'язку із проблемами культурного контексту, комунікації, діалогу дозволяє тлумачити символ як специфічно людський, діяльнісно орієнтований феномен, у якому людина осягає культурно-цивілізаційний досвід усього людства, а сфера символічного є такою сферою ідеального буття розпредметненої людської діяльності, у якій може відбуватися і відбувається її зворотний діалектичний перехід - до матеріального, до об'єктивації та опредметнення. Загальноприйнята типологія символів доповнена номінаціями соціально-імперативних, морально-регулятивних та загальнокультурних символів. Особливу увагу приділено аналізу філософсько-художнього типу символів у контексті актуальної тенденції до зближення філософсько-наукового дискурсу та мистецько-інтуїтивного осягнення як методологічних парадигм пізнання. Детально прослідковані та обгрунтовані головні конструктивні моменти пізнавального потенціалу символа. Визначено основні функції символа та символіки.

У третьому параграфі “Історико-філософська генеза поняття символа та інтерпретації символічного в європейській традиції” здійснено спробу реконструкції ролі поняття символа і сфери символічного взагалі у філософських побудовах у контексті історико-культурної та філософської традицій. В добу античності категорія символу значно зближується із категорією міфу. Розглядаються та обгрунтовуються дві тенденції в тлумаченні символіки, які традиційно пов'язуються з іменами Платона та Арістотеля: онтологічна (Платон) та семіотично-предметна (Арістотель). Актуалізуються неоплатонічні тлумачення символа в їх онтологічному та гносеологічному аспектах. З'ясовується символічна сутність ілюмінативної концепції істини, що від неоплатоніків через ареопагітики переходить у середньовічну філософську парадигму, види символів та їх функції за Діонісієм, символічна наповненість апофатики та катафатики. Визначається гносеологічно-естетична інтенція у тлумаченні символіки в епоху Ренесансу, антропологізація символа.

Робиться припущення про детермінацію раціоналізмом Нового Часу як німецької класичної філософії, так і творчо-символічного пафосу пізнання німецького романтизму. Аналізується емпірично-пластичне розуміння символу Й. Гете (символ як спосіб, а символічне як механізм інтерпретації природних та соціальних явищ), романтичне тлумачення символа як універсального засобу виразу смислу у творчій діяльності людини. З'ясовано генезу тлумачення символа І. Кантом, Г. Гегелем, вивчено становлення уявлень про символ як генеративну модель речі. В цілому німецька класична філософія та німецький романтизм продовжують платонівську та арістотелівську традиції в тлумаченні символіки - з одного боку акцентується об'єктивно-знаковий аспект символа, з іншого - його ірраціональна природа (романтична концепція творчо-символічного злиття творця та світу). Розглянуто побутування філософеми символа у філософії життя, марксизмі, феноменології, позитивізмі, на межі ХІХ - ХХ ст. Формулюється та обґрунтовується виникнення двох тенденцій у філософії, обумовлене кризою точного природознавства кінця ХІХ ст. та пошуками нової сенсомісткої формоутворюючої категорії, що могла б лягти в основу світогляду - позитивістської та індивідуалістично-гуманістичної, одним із головних питань яких є питання людиновимірності/нелюдиновимірності символа.

У другому розділі “Символ і символізм у контексті філософії ХХ століття” розглянуто витоки та передумови філософського символізму в епоху російського “срібного століття” (1-ша чв. ХХ ст.), проаналізовано його головні теоретичні положення, проведено порівняльний аналіз концепцій символа А. Білого, В'яч. Іванова, М. Бердяєва, П. Флоренського, О.Ф. Лосєва, з'ясовано актуальність та доцільність використання засадових теоретичних положень філософського символізму у контексті побудови філософської парадигми третього міленіуму.

У першому параграфі “Витоки символізму у філософсько-культурній практиці російського “срібного століття” (1-а чв. ХХ ст.)” з'ясовується історіософська винятковість епох кінця століть (феномен fin de siecle), епох завершення побутування усталених філософських та наукових парадигм; стверджується актуальність вивчення цих епох для осягнення сучасної філософської проблематики, оскільки, якщо існування певного типу культури-цивілізації конституюється функціонуючою картиною світу, що утверджується як загальна регулятивна ідея у теоретичному пізнанні та практичній діяльності людей, то форми і рівень відношень людини і світу можуть залежати від евристичних потенцій, що можуть бути актуалізовані у межах цієї картини світу. У цьому контексті поняття символа та символічного в умосяжно-раціональній та культуротворчій сферах людської діяльності є прямо необхідним в епоху початку ХХ ст., оскільки дозволяє побудувати цілісну систему теоретичної філософії, постулювати аксіологічно-праксеологічні регулятиви діяльнісної самоорієнтації людини у світі. Філософський дискурс і мистецтво, художня творчість набувають у цю епоху функції віднайдення цілокупності атомізованого світогляду, відновлення “багатоєдності” (Л. Карсавін), “багатострунності” (А.Білий), “моноплюралізму” (М. Бердяєв), “незлитої єдності” (М. Бахтін) людського універсуму. Виділено основні групи чинників впливу на формування філософського символізму - власне філософські та естетично-міфологічні. Серед власне філософських проаналізовано впливи А. Шопенгауера та Ф.Ніцше у зв'язку із викликаними ними до життя філософсько-культурними феноменами ніцшеанства та шопенгауеріанства. З'ясовано впливи основних шкіл неокантіанства (Г. Ріккерт, В. Віндельбанд, Г. Коген, П. Наторп, Е. Касірер), школи іманентної філософії (В. Дільтей, Ф. Брентано), ідей енергетизму (В. Оствальд). Досліджено вплив на формування символізму психолінгвістики О. Потебні, ідей всеєдності Вол. Соловйова. Окремо розглянуто впливи на формування філософствування основних представників філософського символізму російського “срібного століття” - А. Білого, В'яч. Іванова, М. Бердяєва, П. Флоренського, О. Лосєва. Особливу увагу приділено витокам оригінальної теоретичної потуги А. Білого - поета, письменника, теоретика мистецтва та філософа, який у відповідності із засадовими положеннями символістського синтезу поєднав у своїй творчості теоретичний дискурс та художню інтуїцію, прагнучи побудувати й обґрунтувати символізм як світогляд.

У другому параграфі “Концепції філософського символізму початку ХХ ст. (А. Білий, В'яч. Іванов, М. Бердяєв, П. Флоренський, О.Ф. Лосєв)” проаналізовано концепції філософського символізму згаданих мислителів у їх гносеологічному аспекті. А. Білий на основі філософеми символа намагається побудувати цілісний філософський світогляд. Він розуміє символ як таку єдність (ціле), у якій знімаються протиріччя між об'єктивним та суб'єктивним, матеріальним та ідеальним. Символізм Білого орієнтований на перетворення дійсності усвідомленим волінням мистецької дії (теургія), яка із необхідністю має символічний характер. Опорними поняттями (крім поняття символа) є для мислителя творчість (що розуміється як головний вид діяльності), теургія (тлумачена як символічний діалог із абсолютом) та пізнання (що інтерпретується як синтез когнітивної та інтуїтивної творчості). Вивчається розуміння Білим ієрархії символічних значень та її роль у досягненні синтетичного філософського світогляду (плюродуомонізм). В'яч. Іванов є теоретиком символізму. Аналізується розподіл Івановим символізму на ідеалістичний та реалістичний, розуміння ним природи символа, його пізнавальних можливостей. М. Бердяєв розглядає процес пізнання як символічний, що дозволяє говорити про його теорію пізнання як символічну. Центральні ідеї своєї філософії - об'єктивації та примату свободи над буттям мислитель стверджує, послуговуючись категорією символа. Прослідковується еволюція поглядів філософа та тлумачення ним поняття символа. Аналізується діалогізм в діалектичному розумінні Бердяєвим процесу пізнання як безкінечного породження із “Я” - “Ти” та постулювання ним символічного характеру пізнавальної діяльності. Бердяєв стверджує пізнаваність духовного, ідеального буття виключно у сфері символіки. П. Флоренський у своїй концепції символізму продовжує традицію християнського апофатизму, православну святоотецьку традицію. Визначальними рисами символізму Флоренського є антиномізм та енергетизм. Поєднання платонізму і християнської софіології у межах строго православного тлумачення православної догматики, за Флоренським, дає символізм, тобто реальність є символічною і лише як така може бути пізнана. Аналізується суттєвий антропологізм символізму Флоренського, поняття пневматосфери, енергетичне тлумачення символа філософом. Стверджується комунікативно-діалогічний характер символічної антроподіцеї мислителя. О.Ф. Лосєв завершує побудову енергетичної концепції символа, поєднуючи православний енергетизм із платонізмом. Символ, за Лосєвим, оформлює енергію сутності, уможливлюючи її сприйняття, може перходити у своє матеріальне інобуття (меон), є поєднуючою ланкою, що організує форми і саму можливість взаємодії та комунікації як між людьми, так і між людиною і Богом. Філософ обгрунтовує градацію символів у будові власної метафізичної конструкції (діалектичні пентади А та В). З'ясовується розуміння Лосєвим символа як нескінченного джерела генерування культурних смислів у межах культури.

У третьому параграфі “Символ та символізм у контексті гносеологічних пошуків сучасності” розглядаються основні теорії символа та інтерпретації символа і символічного у філософії ХХ ст. Аналізуються основні напрямки розвитку гносеології, відповідно вирізняються три тенденції: сцієнтистська, антисцієнтистська, діалектико-матеріалістична. З'ясовується роль філософеми символа у межах цих тенденцій. Зроблено огляд теорій символа К. Юнга, Е. Касірера, Г. Гадамера та П. Рікера. Відзначено, що, починаючи із філософії життя, через усю символологію ХХ ст. проходить установка на культуротворчу інтенціональність символа; акцент в інтерпретації цього поняття зміщується із гносеологічно-пізнавальної проблематики як сфери його проблематизації на культурологічну, що означає розширення сфери інтерпретації та евристичних можливостей поняття символа. Зміна мовної парадигми філософствування, пошуки нової стилістики, нових форм дискурсу обумовлюють нове зближення філософії та мистецтва, що ще більше актуалізує філософему символа, механізми його функціонування та структурні особливості.

У висновках містяться результати дисертаційного дослідження, підкреслена їх теоретична та практична значимість, визначено можливі перспективи подальшої розробки даної теми.

Висновки

1. Філософський символізм як така концептуальна модель світогляду, в основі якої лежить поняття символу, за умови діалектичного розгляду його фундаментальних тез може бути евристично продуктивним для осягнення пізнавального потенціалу певних типів культури, що були сформовані у певні історичні епохи; з'ясування головних інтенцій філософствування, його форм, їх інтерпретації та побутування у "тілі" культури, що дозволить зробити певні судження про типологічні особливості культур зламних, кризових епох (феномен fin de siecle). Тому філософський символізм у його гносеологічному аспекті як предмет філософського дослідження унаочнює генезу механізму та форм людської пізнавальної діяльності відповідно до її культурно-історичного контексту; актуалізуючи сучасну філософсько-гносеологічну проблематику, сприяє більш повному її осягненню та продуктивно-творчому вирішенню.

2. Символом є така мисленнєво-теоретична конструкція, що відображає об'єктивну реальність і одночасно посередництвом злиття образу та ідеї у новоутвореній цілісності образної ідейності чи ідейної образності стає генеративною моделлю для кінечного чи безкінечного ряду конкретних проявів і, як така, спрямована на творче переосмислення та перетворення дійсності; символ є об'єктивно-суб'єктивною конструкцією, поєднуючи у собі моменти відображення об'єктивної дійсності та його раціонально-емоційної обробки, аксіологічно-телеологічної орієнтації цього відображення у пізнаючій свідомості особистості. Як духовний феномен, символ має світоглядно-ціннісне забарвлення, інваріантний характер і є прямим засобом формування культурного простору, зрештою - засобом перетворення оточуючої дійсності.

3. Символ виконує такі функції: світоглядну, пізнавальну (гносеологічну), соціальну, культурно-формотворчу, культурно-репродуктивну, комунікативно-діалогічну.

4. Символ має діяльнісний, активний характер; як проекція мисленнєвої обробки об'єктивної дійсності на цю дійсність, він вимагає її перетворення через діяльність згідно її власних законів, відображених у свідомості як певний алгоритм творчої діяльності людини; завдяки своїй бінарній структурі (поєднання означення та означуваного, плану смислу та плану вираження, суб'єктивного та об'єктивного і т.д.) символ передбачає момент співставлення наявного стану речей із деяким мисленнєво-ідеальним, гіпотетичним, належним і, як такий, є формою і проектом перетворення дійсності, спонукає до діяльності, яка може тлумачитися широко - від когнітивної до практичної.

5. Поняття символу має діалектичну сутність і вимагає діалектичної інтерпретації - метафізичні тлумачення із необхідністю зводять символ або до простого знаку, або до ірраціонального, непізнаваного, езотеричного феномену.

6. Символ принципово багатозначний та багатовимірний. Він є контекстуальним феноменом, при цьому контекст тлумачиться гранично широко - від літературного до соціокультурного. Символ орієнтований на розуміння, що може досягатися інтуїтивно безпосереднім осягненням, але яке може синтезувати у собі й елементи раціонального пояснення.

7. Однією із головних методологічно-гносеологічних установок філософського символізму може вважатися установка на подолання дуалізму та плюралізму в філософії у специфічно символічному синтезі, що має дати абсолютно нову якість осягнення як пізнавальної, так і загальнокультурної проблематики ("конкретний монізм", за А. Білим), у якій знімалися б як будь-які дуалістичні дихотомії, так і синкретична нерозчленованість або еклектизм у пізнанні; основою для такого "великого синтезу" (Вол. Соловйов) мала стати філософема символа як сфера належного поєднання (злиття) об'єкта та суб'єкта в інтерсуб'єктивному, комунікативно-діалогічному просторі людської культури.

Основні публікації

1. Кретов П.В. Епістемологічні мотиви в символізмі А. Білого// Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності: Збірник наук.праць/ Відп.ред. М.М. Бровко, О.Г. Шутов. - К.: Тов. “Міжнародна фінансова агенція”, 1998. - 158 с. - С. 66-75.

2. Кретов П.В. Ейдетична модель пізнання та генеза філософсько-культурного гнозису символізму// Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності: Збірник наук. праць/ Відп. ред. М.М. Бровко, О.Г. Шутов. - К.: Тов.”Міжнародна фінансова агенція”, 1998. - 172 с. - С. 66-74.

3. Кретов П.В. Епістемологічний аспект творчості А. Білого: до історії питання// Вісник Київського державного лінгвістичного університету. Вип. 3. Серія “Історія, економіка, філософія”/ Гол. ред. Ю.І. Терещенко. - К.: КДЛУ, 1999. - 407 с. - С. 327-336.

4. Кретов П.В. Историософия ХХ века как кредо культуры// Міф. Фольклор. Література. Науковий збірник. Вип.1. - Черкаси: ЧДПІ, 1994. - 125 с. - С. 12-18.

5. Кретов П.В. Педагогічні аспекти гносеології А. Білого// Вісник Черкаського університету. Вип. 8. - Черкаси: ЧДУ, 1998. - 160 с. - С. 110-114.

6. Кретов П.В. Епістемологічний аспект творчості А. Білого: доба постмодерну// Знак. Символ. Образ. Матеріали міжвузівського наук. семінару з проблем сучасної семіотики. Вип. 4. - Черкаси: Брама ІСУЕП, 1999. - 236 с. - С. 9-13.

7. Кретов П.В. Історико-культурологічний аспект етики соціуму у творчості М. Хвильового та А. Білого// Українське національно-духовне відродження 20-х років: освітній, літературний, культурологічний та історичний аспекти. Тези обласної науково-практичної конференції. - Черкаси, 1993. - С. 17-19.

8. Кретов П.В. Соціальне моделювання як концептуальна риса у творчості Л. Українки та А. Білого// Леся Українка і сучасність. Тези доповідей та повідомлень міжнародної науково-теоретичної конференції. - Одеса, 1993. - С. 28-30.

9. Кретов П.В. Вступні уваги щодо необхідності гуманітарної (світоглядної) підготовки вчителів // Інтеграція науки у систему підготовки учителів. Матеріали науково-практичної конференції молодих викладачів та аспірантів. - Черкаси, 1995. - С. 79-82.

Размещено на Allbest.ru