Провідні ідеї розвиненої схоластики

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Національний авіаційний університет

Провідні ідеї розвиненої схоластики

Виконала

Студентка ФКС-102

Лисенкова К.В.

Київ 2008

ПЛАН

Вступ

1. Загальна характеристика схоластики

2. Світогляд. Теологія, схоластика

3. Альберт Великий

4. Проблеми, що зумовлюють занепад схоластики

Висновок

ВСТУП

Одним із типів середньовічного філософствування була схоластика (релігійно-філософське вчення західноєвропейського Середньовіччя, яке на противагу містиці поєднувало догматичні релігійні посилки з раціоналістичною методикою і особливим інтересом до формально-логічної проблематики). Розрізняють ранню (XI--XII ст.) і пізню (XIII--XIV ст.) схоластику. Починаючи з XVI ст. відбувається певне відродження схоластики (так звана друга схоластика), яка була ідеологією контрреформації. Термін "схоластика" в подальшому став синонімом безплідного розумування, буквоїдства, начотництва.

Формування схоластики відбувалося в умовах панування католицької церкви. ЇЇ поява була викликана новим піднесенням культури, що проявилось у виникненні міських нецерковних шкіл. У цих умовах християнська теологія, яка існувала у формі патристики, мала надати християнству формалізованого, раціонального характеру, зробивши предметом своєї систематизації теолого-філософські положення патристики.

1. Загальна характеристика схоластики

Наприкінці V -- на початку VI ст. починає складатися система освіти Середньовіччя. Северин Боецій детально розробив і обґрунтував ідею «семи мистецтв», розділивши їх на дві групи. Перша («трипуття») містила власне гуманітарне знання (граматику, риторику, діалектику); до другої групи («чотирипуття») входили «мистецтва» природничої орієнтації (арифметика, геометрія, астрономія, музика). Все це сприяло процесу становлення та розвитку системи освіти в середні віки. Так, уже в перших монастирських і парафіяльних школах, що виникають у IX ст. в деяких містах Ірландії, Німеччини, Франції та Італії, викладання ведеться відповідно до системи «три»-і «чотирипуття». Деякі з таких шкіл (Шартрська, Ліонська, Реймська та Фульдська) стають провідними центрами середньовічної культури та освіти, теоретичних досліджень свого часу. У цих школах зароджуєтеся специфічна система середньовічної філософсько-теологічної думки -- схоластика (від грец. «схола» -- школа). Трохи пізніше, в XII ст., виникають перші університети -- Болонський в Італії, Паризький у Франції та інші, на базі яких схоластика й набуває свого розвитку (XI--XII ст. -- рання схоластика, XII--XIII ст. -- зріла схоластика, XIII--XIV ст. -- пізня схоластика).

Схоластика -- це тип релігійної філософії, для якого характерне принципове панування примату теології над усіма іншими формами пізнання, знання. Витоки схоластики можна знайти у пізньоантичній філософії, насамперед -- у Прокла, який абсолютизував дедуктивізм (шукав відповіді на всі питання, виходячи з текстів Платона).

Схоластику поділяють на ранню та пізню. Рання схоластика (XI-XII ст.) склалася в умовах становлення феодального ладу в Європі та папської влади Риму; вона повністю перебувала під впливом августинівського платонізму (Ансельм Кентерберійський). В цей період схоластика часто має опозиційний характер, і не тільки завдяки вченням окремих єретиків, а й у принципах окремих визнаних напрямів можна знайти ідеї, що суперечать вченню поборників чистої віри (принципи схоластичного раціоналізму протистоять вченню Петра Дамініані, Ланфранка, Бернара Клервоського та ін.).

Між ранньою та пізньою схоластикою виділяють період зрілої схоластики (XII-XIII ст.), яка розвивалася в середньовічних університетах, її центром визнається Паризький університет, де культивувався платонізм, який поступово витіснявся арістотелізмом (Альберт Великий, Фома Аквінський).

Пізня схоластика (XIII-XIV ст.) розвивалася під впливом загострення ідейних суперечностей епохи розвиненого феодалізму. Йоан Дунс Скот протиставив інтелектуалізму вчення Фоми Аквінського свій волюнтаризм, відмову від закінченої теоретичної системи на користь індивідуалізму. Розвивається теза про існування двоїстої істини, яка руйнує "гармонію" віри та розуму, затверджену в попередній період розвитку схоластики приматом теології.

В Україні схоластика розповсюджувалася на початку XVII ст. у середовищі братчиків із братських шкіл. На початку XVIII ст., за свідченням Ф. Прокоповича, схоластичні мудрування розглядаються як пройдений етап у житті академії.

2. Світогляд. Теологія, схоластика

Теологія, або релігійна філософія, стала вищою формою ідеології, призначеної для еліти, у той час як для величезної маси неписьменних, ідеологія виступала, насамперед, у вигляді «практичної», культової релігії. Сплав теології й інших рівнів релігійної свідомості створював єдиний ідеолого-психологічний комплекс, що охоплює всі прошарки феодального суспільства.

XI ст. - час народження схоластики як широкого інтелектуального руху. Схоластика - філософія, що виростає з теології і нерозривно з нею пов'язана, але не тотожна з нею. Сутність її - осмислення догматичних посилань християнства з раціоналістичних позицій і за допомогою логічного інструментарію. Цим обумовлено те, що центральне місце в схоластиці зайняла боротьба навколо проблеми універсалій - загальних понять. У її інтепретації позначалися три основних напрямки: реалізм, номіналізм і концептуалізм. релігійний філософський схоластика теологія

Рання схоластика орієнтувалася в основному на неоплатонізм та логіку арістотелізму. В цей період сформувався номіналізм і реалізм.

Пізня схоластика формувалася в умовах подальшого прогресу міського життя, виникнення університетів тощо. Треба відзначити вплив на пізню схоластику передової арабомовної філософії, шартрської школи, античної філософії, зокрема арістотелізму в християнсько-католицькому дусі. Ця обробка арістотелізму пов'язана з іменем Больштедта і особливо його учня Фоми Аквінського, засновника пізньої схоластики. Боротьба арістотеліків і августинівців до початку XIV ст. трансформувалася в боротьбу томізму з прибічниками Д. Скота.

Паралельно продовжувала точитися боротьба номіналізму з реалізмом.

Реалісти вважали, ніби загальні поняття (універсали) існують онтологічно, тобто реально, утворюючи самостійний світ духовних, безтілесних сутностей, первинних щодо одиничних речей. Наприклад, ідея людини передує буттю окремих індивідів і зумовлює їх буття; прекрасне -- передує буттю одиничних прекрасних речей тощо.

Номіналісти наполягали на тому, що реально існують лише одиничні предмети, доступні органам чуття. Універсалії ж не мають реального (незалежно від речей) існування. Це звичайні імена речей. Поміркований номіналізм одержав назву концептуалізму. Оккам, Бурідан та інші мислителі поєднали номіналізм з теорією двоїстої істини і тим самим відмовилися від основної догматичної установки ортодоксальної схоластики, визнали автономне становище філософії та науки стосовно віри. У них з'явилася потреба в реабілітації природи, деміфологізації і християнської картини світу. Першим наголосив на цьому Роджер Бекан. Особливу роль у саморуйнуванні схоластичної філософії відіграв номіналізм. П.А. Абеляр, Д. Скот і У. Оккам на противагу диктатурі богословських понять висунули принцип індивідуалізації, що підготувало основу до просвітництва та методологічного скептицизму Відродження і Нового часу, сприяло становленню світського раціоналізму і дослідницької науки. Номіналісти стали першими вченими і природознавцями в Європі. Вони "повернули" природі її суверенні права, показавши примат реальності, проторюючи шлях емпіризму і сенсуалізму.

Не зайве зауважити, що ортодоксальні мислителі Середньовіччя (філософи і теологи) були одними з перших теоретиків, висновки-присуди яких були логічною підставою для переслідування інакомислячих і навіть фізичної страти.

3. Альберт Великий

Альберт Великий (Альберт фон Больштедт) (1206-1280) -- середньовічний німецький філософ-схоласт, природознавець і богослов, представник ортодоксальної схоластики, вчитель Фоми Аквінського, прозваний католицькими богословами «Великим»; ідеолог феодального ладу. Намагався використати філософію Арістотеля для обгрунтування ідеології католицизму. Згідно з його вченням, філософія доповнює богослов'я і навпаки.

Альберт Великий (Альберт фон Больштедт) був видатним домініїсанським схоластом. Людина надзвичайної працездатності, Альберт штудіював твори Арістотеля, Авіцени, аль Фарабі, Августина та інших. Найбільший вплив на нього справили погляди Арістотеля. Саме під їхнім впливом він пише головні свої трактати (їх повне видання у 1890 p. налічувало 38 томів).

Відповідно до арістотелівської класифікації значна частина цих творів поділяється на три групи. Першу з них складають твори з логіки ("раціональна філософія"), другу -- трактати з фізики, а також математики та метафізики ("реальна філософія"), третю -- трактати з моральних питань ("моральна філософія"). Альбертові належить ряд власних природничо-наукових трактатів з мінералогії, ботаніки, зоології. Широта природничо-наукових, філософських та теологічних інтересів Альберта стала підставою для його почесного звання "всеосяжний доктор" та ще почеснішого титулу "Великий". Його теологічні інтереси відігравали визначальну роль стосовно усіх інших. Найбільш повно вони сформульовані у написаній ним "Сумі теологи".

Разом зі своїм учнем Фомою Аквінським Альберт вів запеклу боротьбу проти авероїзму, розповсюдженого у Паризькому університеті. Значною мірою в процесі цієї боротьби склалося його власне тлумачення ряду ґрунтовних понять арістотелівської філософії, переосмислених стосовно християнської доктрини. Цікавою в цьому сенсі є досить висока оцінка ним арістотелівської логіки, в контексті якої він розв'язував фундаментальну для схоластики проблему універсали шляхом розгорненого вчення про дедукцію, про відношення поняття до дійсності. Це дало змогу Альбертові здійснити велику аналітичну роботу щодо визначення змісту великої кількості понять, виявити їх обмеженість, багатозначність. Так, фундаментальне для арістотелівської фізики поняття "першодвигун" він замінює на більш вдале "нескінченне буття". Але скрізь вирішальним для Альберта було підкорення понять вирішенню теологічних проблем.

Альбертові не вдалося створити струнку філософсько-теологічну систему. Це завдання виконав його найвидатніший учень і соратник Фома Аквінський.

4. Проблеми, що зумовлюють занепад схоластики

Основною проблемою схоластики була принципова неможливість органічно поєднати праці античних філософів з християнським віровченням. Надмірне шанування авторитетів неминуче приводило до ситуації, коли філософська наука замикалась у собі, не відповідаючи вимогам часу і відстаючи від змін суспільної ментальності.

Іншим протиріччям було неспівпадіння між античним поглядом на мистецтво як наслідування і копіювання природи і середньовічним поглядом на творчість взагалі як на співучасть у акті божественного Творіння.

Але найбільше значення має те, що положення віри з часом все більше конфліктуватимуть не тільки з формально-логічними висновками філософії, але і з даними практичної науки. Це остаточно загострить конфлікт віри і розуму у схоластиці: гармонійне примирення між ними з того часу неможливе, а виходом буде тільки чітке розмежування сфер діяльності науки і релігії.

Висновок

Ще у кінці V -- на початку VI ст. склалася система освіти Середньовіччя. В школах викладання будується відповідно до системи "семи вільних мистецтв", але в обмеженому вигляді -- трьохдоріжжя, чотирьохдоріжжя. Саме в цих школах зароджується система середньовічної філософсько-теоретичної думки -- схоластика (школа). Трохи пізніше, у XII ст., виникають перші університети, на базі яких схоластика набуває класичного виду.

Наприкінці XIII -- на початку XIV ст. класична середньовічна філософія -- схоластика (і реалістична, й номіналістична), вичерпавши свої історичні позитивні можливості, поступово вступає в період кризи. Остання виявляє себе насамперед у спеціалізації і специфікації позитивного змісту філософських пошуків схоластики, спектр якого ще не так давно був надзвичайно широким. Тепер він дедалі виразніше набуває логічного спрямування.

Список використаної літератури:

1. Філософський енциклопедичний словник. - М.: ИНФРА - М, 2005. - 576 с.

2. Довідник з історії філософії. - К., 2000.

3. Філософська енциклопедія. - М., 1994.

4. Жільсон Е. Розум і Одкровення в Середні віки // Богослов'я в культурі Середньовіччя. -- К., 1992. -- 6-48 с.

5. Жільсон Е. Філософія в Середні віки. Від витоків патристики до кінця XIV ст. - М.: Бібліон, 2004. - 678 с.

6. Лосев А.Ф. Середньовічна діалектика. - Електронна бібліотека „Золота філософія” http://philosophy.allru.net/.

7. Рассел Б. Історія західної філософії. - М.: Фенікс, 2002. - 992 с.

8. Хейзінга Й. Осінь Середньовіччя. - М.: Айріс-Прес, 2002. - 544 с.

9. Бичко А.К., Бичко І.В., Табачковський В. Г. Історія філософії. К., 2001. - 51-92 с.

Размещено на Allbest.ru