Філософія історії Михайла Грушевського

Размещено на http://www.allbest.ru

Міністерство освіти і науки України

Львівський національний університет імені Івана Франка

Спеціальність 09.00.03 - Соціальна філософія та філософія історії

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Філософія історії Михайла Грушевського

Будз Володимир Павлович

Львів - 2001

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі філософії філософського факультету Львівського національного університету імені Івана Франка Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник:кандидат філософських наук, доцент

Поляруш Борис Юрійович,

Львівський національний університет

імені Івана Франка, доцент кафедри філософії.

Офіційні опоненти:доктор філософських наук, професор

Возняк Степан Михайлович,

Прикарпатський університет імені

Василя Стефаника, професор кафедри філософії;

кандидат філософських наук, доцент

Фартушний Анатолій Андрійович,

Національний університет “Львівська політехніка”,

завідувач кафедри філософії та культурології.

Провідна установа:Інститут філософії

імені Г. С. Сковороди НАН України.

Захист відбудеться “11” січня 2002 року об 11.00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.051.02 у Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою: 79000, м. Львів, вул. Університетська, 1, ауд. 301.

З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою: 79005, м. Львів, вул. Драгоманова, 5.

Автореферат розіслано “10” грудня 2001 р.

Вчений секретар спеціалізованої

вченої ради Д 35.051.02,

доктор політичних наук, професор В. М. ДенисенкоРазмещено на http://www.allbest.ru

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. На сучасному етапі української історії відбуваються складні процеси становлення державності та громадянського суспільства, демократичних і гуманістичних вартостей, відродження національного духу та ідеї. В обґрунтуванні перспектив і можливостей, шляхів і засобів розбудови України мають актуальність філософсько-історичні та соціально-філософські ідеї Михайла Сергійовича Грушевського, який, досліджуючи історію, намагався проникнути у суть історичного процесу, в особливості зовнішніх і внутрішніх суспільно-політичних відносин українського народу.

Для духовного і національного відродження українського народу важливе значення набуває відтворення цілісності протікання філософського процесу, який є основною складовою духовного життя України. Тому актуальним завданням постає переосмислення поглядів українських мислителів, зокрема М.Грушевського, виявлення його світоглядних і філософських ідей. Зазначимо, що філософсько-історичні погляди М.Грушевського є найважливішими у його науковій творчості, в якій обґрунтована цілісність історії України, ідентифіковано український народ і його місце в історичному процесі, досліджено його характер і ментальність. Обрана тема у такому аспекті є актуальною для самоусвідомлення української нації, осмислення її перспектив і можливостей, відродження української державності, яку потрібно будувати, використовуючи філософсько-історичні ідеї М.Грушевського.

Аналізуючи філософію історії М.Грушевського, ми досліджуємо процес розгортання української філософської думки, ланкою в якій є його філософські погляди. Концептуальні ідеї вченого розвивалися у напрямі основних наукових парадигм, в очних та заочних дискусіях з провідними європейськими мислителями, що дає підстави для інтеграції філософських поглядів М.Грушевського у європейський контекст.

Варто зазначити, що дисертація має зв'язок з дослідженнями, які здійснюються на кафедрі філософії Львівського національного університету імені Івана Франка у межах наукової програми “Дослідження філософських і культурологічних факторів становлення громадянського суспільства в Україні”.

Ступінь наукового опрацювання проблеми. Із аналізу дослідницької літератури можна зробити висновок, що наявні дослідження по проблемі філософії історії М.Грушевського не задовольняють вимогу системного осмислення його філософсько-історичних поглядів. У більшості робіт, які стосуються філософсько-історичної проблематики у творчості вченого, акцентується увага лише на окремих аспектах його філософії історії.

До аналізу формування філософських концептуальних ідей та світоглядно-методологічних поглядів М.Грушевського щодо історичного процесу належить дослідження І.Витановича “Уваги до історіософії та методології М.Грушевського”, де аналізується становлення методології та історіософії вченого. О.Пріцак у монографії “Історіософія та історіографія Михайла Грушевського” також досліджує формування філософсько-історичних поглядів вченого під впливом позитивізму і романтизму. Л.Винар у своїх працях аналізує філософсько-історичні погляди М.Грушевського та процес їх становлення, хоча переважно звертає увагу на проблеми державницькі та національні. Л.Білас у роботі “Geschichtphilosophie und ideologische Voraussetzungen der geschichtlichen und politiscen Konzeption M.Hruschevkyis”Примітка.

Див. Винар Л. Бібліографія праць про М.Грушевського // Український історик. - 1984. - Т.21. - Ч.1-4 (81-84). - С.291-319; Wynar L. Mychailo Hruschevskyj. Biobibliografische Quelle 1886-1934.- Munschen Ukrainische Freie Universitaet.- 1984; Mykhailo Нruschevskyi 1866-1934. Bibliographis sources. Edited by Lubomyr Wynar.- Ukrainian historical Association.- New York.- 1985.- С.134-164. досліджує філософсько-історичні та ідеологічні витоки концепції мислителя. В.Березинець у дослідженні “Історіософія Михайла Грушевського” також аналізує процес становлення поглядів ученого.

У ряді праць досліджуються соціологічні погляди М.Грушевського. Так, наприклад, І.Витанович у статті “Михайло Грушевський. Історик, соціолог, суспільний діяч” аналізує соціологічні погляди вченого та їх витоки. О.Бочковський у статті “М.Грушевський - як соціолог” також розглядає соціологічні погляди історика. К.Штепа у праці “Грушевський як соціолог” досліджує соціологію М.Грушевського Там само.. У дослідженні Н.Черниш “Історико-соціологічний метод М.Грушевського і сучасність” акцентується увага на соціологічних поглядах вченого у контексті сучасних соціологічних теорій.

В.Лисий у статті “Про методологію історії в спадщині М.Грушевського” розглядає методологічний аспект творчості вченого. Л.Зашкільняк у таких працях як “Славістика в науковій спадщині та історіософії Михайла Грушевського”, “Методологія історії. Від давнини до сучасності” та в інших дослідженнях аналізує історичні погляди вченого, звертає увагу переважно на його методологію, вважаючи дискусійним питання про філософію історії М.Грушевського. О.Домбровський у статті “Методологічні основи дослідів над ранньою історією України М.Грушевського” також розглядає методологічні підходи вченого до історичного процесу. І.Фізер у статті “До історіософії “Історії української літератури” М.Грушевського” досліджує методологічні підходи вченого до аналізу історії літератури. Аналіз методології М.Грушевського здійснив також В.Тельвак у працях “Історіософія” та “Теоретико-методологічні підстави історичних поглядів М.С.Грушевського (кінець ХІХ - початок ХХ століття)”, проте залишає поза увагою онтологічну проблематику філософії історії вченого. В.Герасимчук у праці “Михайло Грушевський як історіограф України” також аналізує методологію історії вченого та її особливості в історичних працях.

До аналізу філософських поглядів М.Грушевського зараховуємо також монографію Л.Кондратик, О.Кондратик “Михайло Грушевський: проблеми суті, функціональності та витоків релігії”, де аналізується спектр філософських поглядів вченого щодо релігії. О.Копиленко у монографії “Українська ідея М.Грушевського: історія і сучасність” досліджує працю вченого “Початки громадянства. Генетична соціологія”, проте не акцентує увагу на проблемах сенсу історичного процесу, функціонування соціальних інститутів, основних чинників історії та її суб'єкта. М.Кашуба в роботі “Футурологічна концепція М.Грушевського” аналізує проблему закономірностей історичного процесу в концепції мислителя. Дослідження А.Пашука “Михайло Грушевський і державотворення в Україні” стосується політологічних поглядів вченого. А.Карась у роботі “Народ та історія в аспекті поглядів Михайла Грушевського” аналізує проблему самоідентифікації народу та аксіологічні погляди вченого. В.Березинець у дослідженні “Історіософія Михайла Грушевського” також концентрує свою увагу на аналізі проблеми національної ідеї та проблемі нації.

Аналізуючи літературу з проблеми дисертації, зауважимо, що науковці часто роблять протилежні висновки щодо витоків світогляду М.Грушевського, його методології та розв'язання основних філософсько-історичних проблем. У проаналізованих працях недостатньо систематизовані та висвітлені погляди вченого щодо сенсу історії, законів та закономірностей історичного процесу, його суб'єкта, виникнення й ролі соціальних інститутів, основних чинників та їх співвідношення в історії, що вимагає детальнішого аналізу та систематизації.

Джерельною основою дисертаційного дослідження є творча спадщина М.Грушевського, зокрема твори у яких розвивалися філософсько-історичні погляди: “Початки громадянства. Генетична соціологія”, “Історія України-Руси”; “Історія української літератури”, “З історії релігійної думки на Україні”, “На порозі нової України. Гадки і мрії”, “Українська партія соціалістів революціонерів і її завдання”, “Історія і її соціально виховуюче значення”. У роботі також аналізуються щоденники, епістолярні джерела, архівні матеріали вченого.

Теоретичною основою дисертації є праці М.Грушевського, вітчизняних та зарубіжних мислителів у галузі філософії історії, соціальної філософії, історії філософії, соціології, історії, методології історії. На основі таких робіт у дисертації досліджено проблему співвідношення між історіософією, соціологією, філософією історії, методологією історії; виявлено комплекс філософсько-історичних проблем; обґрунтована система філософсько-історичних поглядів ученого та проаналізовані їх витоки. До таких праць ми відносимо дослідження Г.Зіммеля, І.Гердера, Т.Карлейля, М.Блока, М.Ковалевського, І.Бойченка, А.Пашука, В.Лисого, Н.Черниш, М.Кашуби, О.Сичивиці, Л.Зашкільняка, А.Карася, С.Возняка, А.Фартушного, Л.Димитрової, В.Тельвака, В.Березинця, Л.Винара, О.Пріцака, О.Бочковського, О.Домбровського, І.Витановича, Н.Карєєва, О.Вайнштейна, А.Ракітова, Ю.Кімєлєва.

Методологічну основу дисертації складає міждисциплінарний підхід, сутність якого полягає у з'ясуванні предмету дослідження філософських, історичних та соціологічних наук. Такий підхід створює основу для комплексного аналізу проблеми філософії історії М.Грушевського, її витоків та основних ідей.

У роботі використовується герменевтичний підхід, за допомогою якого досліджується логіка інтерпретації М.Грушевським історичних подій, та який дає змогу аналізувати змістовне бачення вченим історичного процесу; аксіологічний підхід, на основі якого аналізуються основні історичні вартості українського народу у баченні М.Грушевського. Застосовано у роботі діалектичний підхід, що дозволяє проаналізувати взаємодію культури народу та природного середовища у концепції вченого. Використовуються у дослідженні ідеї синергетики, на основі яких досліджується проблема самоорганізації історії у поглядах М.Грушевського.

У роботі застосовано загальнонаукові методологічні принципи, серед яких виділяємо принципи: історизму, системності, об'єктивності, світоглядного плюралізму. Автор керувався також методологічним правилом “непомноження сутностей”, яке запропонував У.Оккам, та гаслом, яке підтримував М.Грушевський: “пізнайте правду і вона визволить вас”, що дозволяє об'єктивно проаналізувати перспективи української нації.

Мета дисертації полягає у систематизації філософсько-історичних та соціально-філософських ідей М.Грушевського, розкритті цілісності концепції філософії історії вченого на основі аналізу світоглядно-методологічних підходів до інтерпретації історичного процесу.

Щоб реалізувати таку мету, необхідно виконати наступний комплекс завдань дисертаційного дослідження: визначити витоки та процес становлення світоглядної та методологічної аксіоматики філософії історії вченого; проаналізувати вплив світоглядно-методологічних принципів на формування філософії історії М.Грушевського; встановити логіку інтерпретації вченим основних філософсько-історичних проблем; розкрити функціонування концептуальних філософських і світоглядно-методологічних ідей у концепції історії М.Грушевського щодо проблем визначення законів і закономірностей історичного процесу, сенсу історії, взаємодії народу і природного середовища, суб'єкта історичного процесу, співвідношення чинників у історії, основних тенденцій розвитку суспільства, функціонування соціальних інститутів; обґрунтувати цілісність концепції філософії історії М.Грушевського.

Об'єктом дослідження є концепція філософії історії М.Грушевського, яка розробляється вченим у його філософських, історичних, соціологічних, політологічних, публіцистичних працях, епістолярній спадщині, щоденниках.

Предметом дисертаційного дослідження є світоглядно-методологічні та філософські принципи на основі яких будується цілісність філософсько-історичної концепції М.Грушевського та розкривається сутність історичного процесу.

Наукова новизна полягає в тому, що у дисертації вперше систематизовано філософсько-історичні та соціально-філософські ідеї М.Грушевського. В процесі аналізу концепції філософії історії вченого обґрунтовані наступні положення, що виносяться на захист:

- комплексно проаналізовано співвідношення між історіософією, методологією історії, історією, філософією історії, соціологією на основі творів М.Грушевського, яке полягає в ототожненні предмета і завдань філософії історії та генетичної соціології;

- розкрито онтологічну, гносеологічну, методологічну та аксіологічну проблематику філософії історії Михайла Грушевського;

- визначено світоглядно-методологічну аксіоматику на основі якої М.Грушевським розроблена концепція філософії історії;

- доведено, що концепція філософії історії М.Грушевського є цілісною, має внутрішню логіку, яка досягається за допомогою використання вченим в аспекті соціальної онтології таких світоглядно-методологічних та філософських принципів: поліфакторності історії, плюралізму можливих шляхів історичного розвитку, еволюціонізму, самоорганізації історії, цілісності історії, основою якої є культура як субстрат єдності народу; а також принципів антропологізму, психологізму, аксіологізму, гуманізму, евдемонізму, прагматизму - в контексті соціальної інституалізації;

- обґрунтовано, що М.Грушевським у концепції філософії історії використовується елемент герменевтичного підходу, сутність якого полягає у спробі зрозуміння психології та мотивів дій історичних осіб через аналіз соціокультурних фактів;

- у науковий дискурс введено праці М.Грушевського, які не були достатньо досліджені у філософсько-історичному та соціально-філософському контексті;

- встановлено, що філософсько-історичні погляди М.Грушевського вплинули на політичну діяльність вченого, на відстоювання позиції федералізму та автономії як шляхів побудови української держави.

Теоретичне значення дисертації полягає у тому, що у ній систематизовано філософсько-історичні погляди М.Грушевського, досліджено витоки світогляду вченого.

Практичне значення дисертації полягає у тому, що висновки роботи можуть сприяти становленню чинників розбудови української держави, впливати на хід становлення в Україні громадянського суспільства, самоусвідомлення української нації, її культурного та духовного відродження. Загалом результати роботи можуть використовуватися у дослідженнях генези української та європейської філософії історії, при аналізі творчості вченого, у розробці курсів і спецкурсів з філософії історії, історії філософії.

Особистий внесок здобувача. Усі наукові результати, викладені у дисертаційному дослідженні та опубліковані у наукових статтях, отримані автором особисто. філософія історія грушевський

Основні результати дисертації висвітлені автором у чотирьох наукових публікаціях, апробовані на наукових семінарах кафедри філософії Львівського національного університету імені Івана Франка, а також на: науковій конференції “Проблеми суспільної трансформації в Україні” (Львів, 2000); VII Харківських міжнародних Сковородинівських читаннях “Практична філософія і правовий порядок” (Харків, 2000); науково-практичній конференції “Етнос. Культура. Нація” (Дрогобич, 2000); науковій конференції “Етнокультурні проблеми політичного процесу в Україні” (Львів, 2000); науковій конференції “Філософія Гегеля і сучасність” (Львів, 2000); науково-практичній конференції “Християнство в Україні на межі третього тисячоліття” (Івано-Франківськ, 2001).

Структура роботи. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, які мають по три підрозділи кожен, з висновків (загальним обсягом 180 сторінок тексту) та списку використаних джерел (185 найменувань на 14-ти сторінках).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтована актуальність проблеми, виявлено ступінь її наукового опрацювання, визначено об'єкт і предмет дослідження, окреслено мету й завдання дисертації, проаналізовано методологічні принципи дослідження, сформульовано наукову новизну положень, які виносяться на захист, розкрито теоретичне й практичне значення дисертації, наведено дані про апробацію результатів дослідження та його зв'язок із науковими темами та програмами, показана структура роботи.

У першому розділі дисертації “Теоретична, методологічна та джерельна основи дослідження” аналізується творча спадщина М.Грушевського, епістолярні джерела та архівні матеріали вченого у яких піднімаються філософсько-історичні проблеми. Аналізується також наукова література, яка присвячена дослідженню проблеми філософії історії вченого. На основі таких джерел встановлюються основні положення концепції філософії історії М.Грушевського.

У першому підрозділі першого розділу “Ідейні витоки філософсько-історичної концепції М.Грушевського” досліджується процес формування філософії історії вченого. Погляди історика розвивалися у традиції українського національного руху ХІХ століття, традицій Кирило-Мефодіївського товариства. Загалом ми погоджуємося із тією думкою, що на формування методології та філософських концептуальних схем історичного процесу М.Грушевського вплинули В.Антонович, М.Костомаров, М.Максимович, М.Драгоманова, П.Куліш, Т.Рильський, П.Свєнціцький, І.Лучицький, Н.Дашкевич, О.Потебня, М.Ковалевський, Б.Кістяківський.

Філософсько-історичні погляди М.Грушевського розвивалися на ґрунті вітчизняної наукової та суспільно-політичної думки, увібрали в себе критично і синтетично основні її філософські та методологічні принципи на основі яких формується історична концепція вченого. Поруч з тим на формування світогляду і філософсько-історичних поглядів М.Грушевського мали вплив також західноєвропейські мислителі, що видно із аналізу праць, “Щоденника” і “Споминів” вченого. Серед мислителів, праці яких вивчав М.Грушевський, є такі як Платон, Т.Гоббс, Д.Дрепер, Г.Бокль, А.Сміт, Т.Мальтус, Б.Гільдебранд, К.Маркс, Д.Рікардо, А.Токвіль, М.Карєєв, Т.Карлейль, Ч.Дарвін, Г.Геґель, Й.Гердер. У 1903 р. під час перебування у Франції, Грушевський працював поряд з такими вченими як: М.Ковалевський, І.Мечніков, Ф.Вовк, В.Лесевич, Г.Брандес, Е.Реклю, Ш.Сеньобос, А.Леруа-Больє, Ю.Лагардель, Ж.Сорель.

Із аналізу творів Грушевського, щоденників, архівних документів випливає те, що в його концепції філософії історії присутні впливи О.Конта, Г.Спенсера, Е.Дюркгейма, Л.Леві-Бруля, В.Вундта. Був ознайомлений М.Грушевський також із творами Лямпрехта, Момзена, Ранке, Шефлера, Стасюлевича, Флінта, Рохоля, Майєра, Тейлора, Леббона, Моргана, Дж.Фрезера, О.Гумбольдта.

У філософії історії М.Грушевського відбиваються різноманітні ідеї, що вплинули на розвиток логіки історичної концепції мислителя, а сама вона є критичним синтезом часом протилежних концептуальних ідей.

У другому підрозділі першого розділу “Співвідношення між історією, соціологією, історіософією, філософією історії, методологією історії у творчості М.Грушевського” комплексно аналізується проблема предмету дослідження наукових дисциплін на основі творів М.Грушевського. Із аналізу дослідницької літератури випливає, що існує дискусія у проблемі співвідношення методології та філософії історії, історіософії та філософії історії, особливо щодо предмету дослідження останніх, тим більше у творчості М.Грушевського. Це випливає, наприклад, із очних та заочних дискусій О.Пріцака, Л.Винара, Л.Зашкільняка, Я.Дашкевича, Я.Пеленського, М.Вернікова, Н.Яковенко та інших дослідників.

Співвідношення між науками досліджує М.Грушевський у роботі “Початки громадянства. Генетична соціологія”, де веде мову про можливість філософії історії, що ґрунтується на генетичній соціології. Згідно з роздумами вченого соціологія фактично трансформується у генетичну соціологію, а остання ототожнюється з історичною соціологією. Генетична соціологія “пророблює немов вступні дослідження” до філософії історії, тому генетична соціологія та її предмет входить таким чином у сферу філософії історії. М.Грушевський фактично ототожнює ці науки, спільність їх завдань та предмету дослідження, подібно до П.Барта та французької соціологічної школи, для якої було характерним ототожнення предмету історії, соціології і філософії історії. Вчений також ототожнює завдання гуманітарних наук, яке полягає в тому, щоб давати основні орієнтири діяльності людини у світі та пізнавати себе. Історія, на думку М.Грушевського, є універсальна наука, яка є основою для пізнання себе, розуміння теперішнього та його інтерпретації. У той же час вчений стверджує, що закони природничих наук не можуть бути автоматично перенесені у гуманітарні науки.

Проблему співвідношення між філософськими дисциплінами досліджують А.Ракітов, І.В.Бойченко. Зокрема І.Бойченко широко інтерпретує філософію історії та її структуру, у яку, на його думку, входять історіософія, теорія історичного пізнання та методологія історії. Ми також дотримуємось погляду, що у філософію історії включається онтологічна, гносеологічна, методологічна та аксіологічна проблематика, тому з такого погляду досліджуємо філософію історії М.Грушевського.

У третьому підрозділі першого розділу “Філософсько-методологічні принципи дослідження історичного процесу у концепції історії М.Грушевського” досліджуються філософсько-методологічні погляди вченого. У концепції історії мислителя виявляємо її внутрішню логіку, що розгортається на основі концептуальних ідей, які торкаються змісту та сутності історичного процесу.

Поліфакторний підхід М.Грушевського до історії характерний не лише для методології позитивізму та соціологізму, у напрямі яких розвиває свої погляди вчений, але також для “філософії життя”, методології школи Анналів. Із поліфакторності історії зрозуміле намагання М.Грушевського комплексно, системно аналізувати явища соціального життя.

Методологія М.Грушевського та її поліфакторний характер підводить до філософсько-історичної ідеї розгляду історії як історії культури, матеріальної і духовної, в якій втілились бажання, почуття, ідеї, переживання людей, а це створює передумови для елементів герменевтичного аналізу історичних подій через психологічний аналіз культурних та соціальних фактів.

Предметом дослідження у філософії історії М.Грушевського є народ, тому тут проглядається антропологічна спрямованість його методології. Антропологічний підхід веде методологію вченого до напряму психологічного аналізу явищ та відкриває можливість для герменевтичної інтерпретації історії. Важливим методологічним принципом філософії історії М.Грушевського є підхід до історії як історії людства, яке бачиться ним як єдність і взаємодія рівноправних народів, що також свідчить про гуманістичну інтерпретацію історичного процесу.

У філософсько-історичних дослідженнях М.Грушевський використовує генетичний метод, який піднімає його методологію на філософський рівень узагальнення історичного процесу. У методології історії вченого застосовується також еволюціонізм та геґелівська методологія. Загалом методологія вченого розвивалася на основі синтезу методологічних принципів і філософських постулатів основних наукових парадигм ХІХ - початку ХХ століть.

У другому розділі дисертації “Історичний процес як процес розвитку суспільства у філософсько-історичній концепції М.Грушевського” аналізується історичний процес та його основні виміри. У першому підрозділі другого розділу “Проблема визначення законів і закономірностей історичного процесу” досліджується науковий доробок вченого у контексті поставленої проблеми. Ми спостерігаємо критичне ставлення мислителя до законів історичного процесу, що випливає із поліфакторності історії у якій є елементи доцільності і моральності. Вчений розмежовує природничі та соціальні закони, тому що у відносинах соціальний закон є актом свідомої волі, а у природничих законах відпадає елемент волі та моральної обов'язковості. М.Грушевський відстоює позицію, що соціальні відносини не можна звести до простих формул, підвести під які-небудь прості і елементарні закони, хоч би й емпіричного характеру.

Однак М.Грушевський поряд із констатацією відсутності універсальних форм розвитку людства все ж намагається встановити закони і закономірності соціального розвитку. На думку вченого, в історичному процесі присутня “неустанна конкуренція індивідуалістичних і колєктивістичних тенденцій”, діють біологічні, психологічні, економічні закони, що витворюють причинність і внутрішню потребу, надають ритм та загальність історичному процесові.

У другому підрозділі другого розділу “Природа, сутність і основні виміри історичного процесу” розглядаються характеристики історичного процесу у філософії історії М.Грушевського. Історичний процес має поліфакторний характер, його розвиток зумовлений взаємодією чинників, які творять багатовимірність історії. Народ, як суб'єкт історії, та його культура забезпечують цілісність та єдність історії. М.Грушевський розглядає історію як історію культури, тому історичний процес не є замкнутим, що випливає із плюралізму чинників.

Історичний процес має еволюційний характер, але прогрес в історії людства відбувається не лише через закони еволюції, але й через активну участь народу та його прагнень свободи і незалежності. Тут історія отримує цілеспрямований характер, не є механічною взаємодією різноманітних зовнішніх чинників. Статичні та динамічні параметри історичного процесу залежать не лише від еволюційних законів, закону рівноваги, однак визначаються також пануванням у житті суспільства тенденцій індивідуалізму і солідаризму, які є основою коливальної динаміки історії. Водночас зміна тенденцій та їх чергування створює можливість самоорганізації історичного процесу.

У третьому підрозділі другого розділу “Розвиток народу як процес взаємодії культури і природного середовища” розглядаються проблеми взаємодії народу та зовнішніх факторів історичного процесу. М.Грушевський вбачає основу історії народу в культурі, тому що лише культурне життя залишається при зміні інших форм суспільного життя та солідаризує народ в історії. На думку вченого, культура - один із найбільш стабільних чинників історичного процесу, а соціальний і культурний процес становить провідну грань, яка в'яже в одну цілість історію українського життя. Культура як соціальний факт є породжена всією повнотою буття, реальними зв'язками людини і природи, відбиває в собі зумовлений природою і сукупністю соціальних відносин характер способу мислення, світовідчування людини.

Культура у філософії історії М.Грушевського виступає критерієм самоідентифікації народу. На думку вченого, дві сили зустрічаються в історії - народ і територія, а наслідком такої взаємодії виникає культура. Звідси випливає, що суб'єктом історії може бути тільки народ, а процес творення народом культури є водночас історичним процесом. Проте культура у концепції М.Грушевського не протистоїть природі, а є її продовженням, впливаючи на характер культури, на спосіб життєдіяльності народу.

У третьому розділі “ Проблема рушійних сил суспільного розвитку у філософії історії М.Грушевського” аналізується проблема чинників історичного процесу та їх співвідношення у концепції філософії історії вченого. У першому підрозділі третього розділу “Поліфакторність рушійних сил суспільного розвитку” аналізується множина чинників історичного процесу. На думку М.Грушевського, в історії діють три основні групи чинників: народ, територія і культура, що свідчить про поліфакторність історії. При взаємодії таких чинників творяться підстави наступного розвитку народу, його характеру, способу життєдіяльності.

М.Грушевський виокремлює також три категорії чинників, під котрими формується громадське життя людини, до яких зараховує біологічні, економічні, психологічні чинники, що свідчить про плюралістичний підхід вченого до інтерпретації історії. Чинники є детермінантами соціального розвитку, а соціальна еволюція, виникнення соціальних, культурних, політичних, економічних фактів, здійснюється через взаємодію факторів, комбінація яких стає рушійною силою історичного процесу. Зазначимо, що соціальні факти після виникнення стають факторами, що впливають на хід історії, а це свідчить про тенденцію збільшення числа чинників історичного процесу.

У другому підрозділі третього розділу “ Проблема співвідношення факторів у історичному процесі” аналізується їх взаємовплив у концепції філософії історії М.Грушевського. Серед чинників історичного процесу вчений виокремлює три основні групи: народ, територію й культуру, однак не надає вирішального значення жодному із них. Всі чинники є рівноправними в історичному процесі, жоден не є пріоритетним. М.Грушевський не виключає з історії жодного із чинників, надає вагу стихійним, географічним, які можна вважати за трансцендентніПримітка.

Зазначимо, що проблема трансцендентних чинників у філософії історії М.Грушевського потребує більш докладного аналізу. чинники.

У концепції вченого бачимо синтез усіх чинників, синтез дійсності у всіх її проявах. М.Грушевський відстоює у філософії історії позицію єдності та рівноправності факторів історичного процесу, який є взаємодією народу і території, культури і природи. Історія є сукупністю факторів, є певною тотальністю, їх взаємовпливом.

У третьому підрозділі третього розділу “Індивідуалізм і солідарність як основні тенденції у розвитку суспільства” досліджується проблема основних тенденцій суспільного розвитку, якими, на думку М.Грушевського, є тенденції солідаризму та індивідуалізму. Вчений відстоює позицію коливальної динаміки суспільства, де нормою успішного соціального розвитку є паралельний розвиток диференціації і наростання елементів внутрішньої консолідації. Він переконаний у вирішальній ролі у вічних змінах людського життя постійної конкуренції та чергування індивідуалістичних і колективістичних тенденцій, що є основою ритму соціальної еволюції. Причини солідарності та індивідуалізму виявляються не лише у почуттях симпатії, кровної єдності, але цими причинами виступають також природні та соціальні чинники: економічні, політичні, культурні. Вартості зосереджені у культурі, теж є чинниками, що впливають на процеси інтеграції та диференціації у суспільстві.

Сучасна доба, на думку М.Грушевського, повинна ґрунтуватися на свідомості своєї солідарності з іншими, на подоланні індивідуалістичних тенденцій, адже солідарність є умовою успішного розвитку і прогресу як окремого народу, так і людства загалом.

У четвертому розділі “Проблема суб'єкта історичного процесу у філософсько-історичній концепції М.Грушевського” аналізується суб'єкт історичного процесу його характеристики, соціальні інститути та принципи їх виникнення. У першому підрозділі четвертого розділу “Людина і народ в історії” аналізується народ як суб'єкт локальної історії. Проблему суб'єкта історичного процесу М.Грушевський розглядає з погляду народницької парадигми, що апріорно визначає суб'єктом історії народ.

Народ, на думку вченого, існує у двох вимірах - у фізичному і духовному, є натуральним та історичним продуктом, складається довгими впливами обставин природного життя, що впливають на фізичне життя людини, на тіло, характер і душу. Серед факторів, що формують народ, М.Грушевський визнає впливи природно-географічного середовища, психологічного складу, культурних контактів. Але, на думку вченого, народ не є простим механічним конгломератом, а певним організмом, зв'язаним суспільними потребами, змаганнями й цілями незалежно від державних кордонів. Основою виникнення та існування нації, народу є, отже, вартості, які солідаризують націю та ідентифікують її.

Зауважимо, що суб'єктом всесвітнього історичного процесу у концепції М.Грушевського виступає людство загалом, оскільки вчений перебуває на позиції тісного зв'язку людства і взаємодії всіх народів, які творять разом історію. Мислитель не нівелює також роль окремої особи в історії, якій надає свободу вибору, вимагаючи активного ставлення до світу.

У другому підрозділі четвертого розділу “Проблема виникнення і принципи функціонування соціальних інститутів у історичному процесі” аналізуються причини виникнення соціальних інститутів, їх основні форми, функції у соціальному житті. Соціальні інститути у концепції М.Грушевського виникають спонтанно із умов буття людини у світі, ґрунтуються на інтересах самої людини та умовах її буття, творяться сукупністю історичних, соціальних, природних впливів. Серед останніх є “інтереси буття”: прогодування, забезпечення життя і продовження роду. Однак зовнішні чинники більшою мірою впливають на розвиток i трансформацію суспільних відносин на перших етапах розвитку людства. У подальшому процесі історичного розвитку основою функціонування соціальних інститутів стають раціональні та прагматичні принципи.

Основою соціальної інституалізації у концепції Грушевського виступають соціальні факти: мораль, звичаї, релігія, традиція, культура, які є ланками, що зв'язують історичний процес, та є субстратом соціальної єдності. Соціальним фактам притаманна здатність солідаризувати народ у соціальні форми, ідентифікувати його. Серед чинників соціальної інституалізації М.Грушевський виокремлює також національну свідомість, у якій зосереджені ліберальні та демократичні вартості. Долаючи хронологічні межі, вартості та ідеї створюють континуальність історичного процесу. Свобода - основна ідея, яка солідаризує націю та громаду, яка, на думку М.Грушевського, є основним чинником соціалізації, тому що виховує дух соціальності, солідарності та інтеграції.

У третьому підрозділі четвертого розділу “Проблема сенсу і мети історії” аналізується аксіологічна проблематика у контексті творчості М.Грушевського. Вчений вірить у велику силу та дієвість самовизначення “колективної людини”, людської громади. На його думку, історія подібна до незрівнянної епопеї, якою є похід людства до щастя і правди. Незважаючи на світові катастрофи, М.Грушевський вірить, що людині притаманна добра воля. На думку вченого, культура і школа повинні напружувати свої сили і засоби у боротьбі проти “злості”, відгукуватися на історичну солідарність людства, з котрої виросли сьогоднішня культура й життя. Прогрес можливий, отже, на основі солідарності, альтруїзму, які треба виховувати в людині і в спільноті.

На переконання М.Грушевського, мета роду людського, людського існування є якомога ширший й повніший розвиток залучених у ньому духовних сил, якомога ширше запровадження в життя принципів правди, добра і краси. Людину треба виховувати у дусі гуманістичних вартостей, де основною формулою взаємодії повинна бути формула homo homini res sacra (людина людині - річ свята) котрою рухалось й здобувалось все, що було найкраще на землі.

ВИСНОВКИ

У дисертаційному дослідженні вперше здійснено систематизацію філософсько-історичних поглядів М.Грушевського крізь призму основних проблем філософії історії та соціальної онтології.

Філософія історії М.Грушевського ґрунтується на принципах, які пов'язують в єдине ціле його філософсько-історичні погляди. Одним із основних принципів, який робить систему філософії історії цілісною, є принцип поліфакторності історичного процесу, що продукує відсутність антидогматизму та редукціонізму чинників у концепції вченого.

Поліфакторна модель історії М.Грушевського допускає множинність напрямів історичного розвитку, які засновуються на комбінації чинників. Серед останніх існує своєрідна тріада: територія - народ - культура, тому будь-який природний чи соціальний закон не може реалізуватися поза народом та його культурою. Народ є основним суб'єктом історії, найбільш активним, тому вчений виключає абсолютний механічний детермінізм і фаталізм із соціального буття людини, оскільки переконаний у важливості самовизначення особи.

На основі ідеї про “неустанну конкуренцію індивідуалістичних і колективістичних тенденцій” у контексті поліфакторності історії М.Грушевський відстоює коливальну динаміку історичного й суспільного розвитку та їх самоорганізацію, яка відбувається на основі закону рівноваги чинників, де розвиток спільноти іде в бік “найменшого спротиву”. Проте вчений відходить від механіцизму у поясненні історичного процесу, оскільки людина вносить у історичний процес доцільність і моральність. У концепції філософії історії М.Грушевського інтеграція і диференціація не є механічними, це соціально-психологічні тенденції, які виникають у спільноті. Їх можна продукувати у суспільстві через засоби виховання та культуру. Вказані тенденції не існують онтологічно до людини, вони є релятивними, бо їх джерелом є народ. Звідси випливає, що основним чинником історії у концепції мислителя є громада, народ, з їх прагненнями та інтересами.

Тенденції індивідуалізму і солідаризму створюють своєрідну діалектику взаємодії соціальних сил в історії, є основою історичного розвитку. Ідея боротьби тенденцій індивідуалізму і солідарності у філософсько-історичних поглядах М.Грушевського складає також основу футурологічної концепції.

Через виховання ідеалів солідарності та альтруїзму, на думку М.Грушевського, може реалізуватися повнота людської сутності. Впливати на тенденції інтеграції і диференціації у спільноті можна також через пропозицію вартостей, які є основою, що з'єднує всі періоди історії народу. У такому аспекті у концепції М.Грушевського реалізується аксіологічне бачення історичного процесу. Вчений вбачає основу історії народу в традиціях та культурі, які акумулюють у собі основні вартості. Культура народу є основою історії, його цілісності та неперервності, субстратом єдності народу, тому що політичні і державні форми можуть зникати в історичному процесі. Саме культура і традиція здатні забезпечувати єдність всіх сфер життєдіяльності суспільства, солідаризувати його в історії. У такому контексті, застосовуючи сучасну класифікацію наукових підходів, на нашу думку, М.Грушевський застосовує у дослідженнях історії соціокультурний підхід, який долає упередженість формаційного та цивілізаційного підходів до інтерпретації історичного процесу.

Історичний процес реалізується як взаємодія людини і природи, культури і природного середовища. Суб'єктами історичного процесу виступають людина, народ, людство, що свідчить про психологізм та антропологізм філософії історії М.Грушевського.

Історичний процес загалом є раціональним, оскільки у історію людина вносить моральність та доцільність, які долають абсолютну детермінацію зовнішніх сил. Вчений ставить раціональне завдання - шлях до правди, добра, щастя, який є можливим на основі реалізації в суспільстві солідарних почуттів. Осягнення загального добра можливе в філософії історії М.Грушевського через подолання егоїзму всіх рівнів. Тільки таким шляхом можна прийти до згоди і щастя, яке є, на думку вченого, метою людського співжиття, що свідчить про евдемонізм концепції вченого. М.Грушевський наголошує на важливості реалізації гуманістичних та альтруїстичних вартостей, вимагає від людини гуманістичної спрямованості її дій. Сенс історії у такому аспекті полягає в гуманізації суспільних відносин на основі солідарності та альтруїзму.

Результати дисертаційного дослідження дають можливість відтворити зв'язки української науки з європейською та ввести філософсько-історичні погляди М.Грушевського у європейський контекст. Висновки роботи можуть застосовуватися у розробці курсів та спецкурсів з проблем філософії історії та соціальної філософії, у дослідженнях з історії української та європейської філософської думки. Також результати дослідження можуть слугувати чинниками творення української державності та нації.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИСВІТЛЕНІ В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ:

1. Будз В. Методологія філософії історії Михайла Грушевського // “Наукові записки” Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Філософія, економіка.- Тернопіль, 2000.- № 4.- С.81-85.

2. Будз В. Проблема сенсу історичного процесу в філософії історії Михайла Грушевського// Вісник Харківського національного університету імені В.Каразіна. Серія “Філософські науки. Теорія культури та філософія науки”.- Харків, 2000.- № 465.- Вип. 26.- С.3-13.

3. Будз В. Проблеми побудови і взаємовідносин держави і громадянського суспільства в філософсько-історичній концепції Михайла Грушевського // Вісник Львівського національного університету імені Івана Франка. Серія “Філософські науки”.- Львів, 2000.- Вип. 2.- С.63-73.

4. Будз В. Поліфакторність рушійних сил суспільного розвитку у філософсько-історичних поглядах Грушевського // Вісник Прикарпатського університету. Філософські і психологічні науки.- Івано-Франківськ, 2001.- Вип. 2.- С.44-51.

АНОТАЦІЯ

Будз В.П. Філософія історії Михайла Грушевського.- Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.03.- соціальна філософія та філософія історії.- Львівський національний університет імені Івана Франка.- Львів, 2001.

Дисертацію присвячено дослідженню філософії історії Михайла Грушевського. У роботі систематизовано філософсько-історичні погляди вченого та обґрунтовано їх цілісність.

У дисертації аналізуються філософсько-історичні погляди М.Грушевського стосовно проблеми чинників історії, суб'єкту історичного процесу та його сенсу. Дослідження опирається на твори М.Грушевського, праці вітчизняних й зарубіжних мислителів. Результати роботи можуть бути використані у дослідженнях генези української та світової філософії, у дослідженнях, присвячених творчості М.Грушевського, у розробці лекційних курсів і спецкурсів. Висновки роботи можуть сприяти становленню чинників розбудови державності та духовності українського народу.

Ключові слова: філософія історії, методологія історії, чинник, поліфакторність, сенс історії, суб'єкт історичного процесу, народ, культура, соціальний інститут.

АННОТАЦИЯ

Будз В.П. Философия истории Михаила Грушевского.- Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.03.- социальная философия и философия истории.- Львовский национальный университет имени Ивана Франко.- Львов, 2001.

Диссертация посвящена исследованию философии истории М.Грушевского. В работе анализируются мировоззренческие и методологические принципы философии истории ученого. В диссертационном исследовании систематизированы философско-исторические взгляды М.Грушевского, обоснована их целостность, которая исходит из использования ученым в своих работах философских концептуальных схем и методологических принципов.

На наш взгляд, философия истории включает в себя онтологическую, гносеологическую, методологическую проблематику, поэтому в этом аспекте мы можем вести разговор о философии истории М.Грушевского. В диссертации обосновано, что философия истории ученого являет собой философское осмысление исторического процесса. В работе использован социокультурный подход к анализу исторического процесса, который учитывает вес всех факторов истории, каждого народа и каждой культуры в историческом процессе. В этом контексте обосновано, что в концепции философии истории М.Грушевский использует элементы герменевтической интерпретации исторического процесса, анализируя психологическую ситуацию исторических событий на основе социальных и культурных фактов.

Одним из главных принципов, который связывает в единое целое философско-исторические взгляды М.Грушевского и делает систему философии истории целостной, есть принцип полифакторности исторического процесса. Полифакторная модель истории М.Грушевского нивелирует существование абсолютных законов в истории, потому что невозможно учесть весь спектр силовых линий, которые действуют в ней. Среди последних есть своеобразная триада: территория - народ - культура, поэтому естественный или социальный закон не может реализоваться без народа и его культуры. М.Грушевский видит основу истории народа в культуре, аккумулирующей в себе главные ценности, которые связывают все периоды истории народа. Таким образом, в концепции ученого реализуется аксиологическое видение исторического процесса. Культура народа есть основой истории, его целостности и непрерывности, субстратом единства. Традиции, которые содержатся в культуре, способны обеспечивать единство всех сфер жизнедеятельности общества, солидаризировать его в истории.

В контексте полифакторности истории М.Грушевский говорит о волнообразной динамике исторического и социального развития на основе идеи о чередовании индивидуалистических и коллективистических тенденций, которые есть основой исторического развития. Тенденции дифференциации и интеграции (индивидуализма и солидарности), влияют также на самоорганизацию истории, которая происходит на основе закона равновесия факторов, где развитие общества идет в сторону наименьшего сопротивления. Исторический процесс реализуется как взаимодействие человека и природы, культуры и естественной среды. Субъектами исторического процесса есть человек, народ, человечество, что, в свою очередь, свидетельствует о психологизме и антропологизме философии истории М.Грушевского.

Исторический процесс есть в целом рациональным, потому что в историю человеком вносится моральность и целесообразность. М.Грушевский ставит рациональное задание - путь к правде, добру, счастью, который стает возможным на основе реализации в обществе альтруизма и солидарных чувств. Достижение общего добра возможно через преодоление эгоизма всех уровней. Только таким путем можно прийти к созиданию и счастью, которое есть, на взгляд ученого, целью человеческого существования. М.Грушевский требует от человека гуманистической направленности его действий. Смысл истории в таком аспекте заключен в формуле, относительно которой разворачивается взгляд на человека как универсальную ценность, которая должна поддерживаться каждой нацией, поэтому смысл истории состоит в гуманизации общественных отношений, в продуцировании солидарности и альтруизма.

Результаты диссертационной работы дают возможность ввести философско-исторические взгляды М.Грушевского в более широкий европейский контекст. Выводы диссертации могут быть использованы в исследованиях, посвященных генезису украинской и европейской философии истории, в разработке лекционных курсов и спецкурсов. Результаты роботы могут содействовать становлению факторов развития государственности и духовности украинского народа, влиять на формирование мировоззрения, содействовать становлению в Украине гражданского общества, самосознанию украинской нации, ее культурному и духовному возрождению.

Ключевые слова: философия истории, методология истории, фактор, полифакторность, смысл истории, субъект исторического процесса, народ, культура, социальный институт.

ANNOTATION

Budz V.P.- The philosophy of history of Mykhailo Hrushevs'kyi.-- Manuscript.

The dissertation for receiving a scientific degree of a candidate of philosophical science specialization 09.00.03- social philosophy and philosophy of history.- Lviv - Ivan Franko National University.

The dissertation deals with the research of the philosophy of history of M.Hrushevs'kyi. The scientist's philosophy-historical views have been systematized and their integrity has been substantiated in here.

M.Hrushevs'kyi ideas concerning the problems of the historical factors, as well as the subject of the historical process and its sense have been analyzed in this dissertation. The research is based on M.Hrushevs'kyi home a foreign thinkers works. The results may be used in further research of Ukrainian and world philosophy's genesis, in the research of M.Hrushevs'kyis works, in courses of lectures. The conclusions may assist in the development of Ukrainian nation.

Key words: philosophy of history, methodology of history, factor, multifactority, sense of history, subject of historical process, nation, culture, social institution.

Размещено на Allbest.ru