Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Львівський національний університет імені Івана Франка

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

ПРОБЛЕМА ІДЕАЛУ У ФІЛОСОФСЬКІЙ СПАДЩИНІ ІВАНА ФРАНКА

Хамар Уляна Вікторівна

Львів - 2001

Анотація

Хамар У.В. Проблема ідеалу у філософській спадщині Івана Франка. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.05 - історія філософії. Львівський національний університет імені Івана Франка. - Львів, 2001.

Дисертація присвячена дослідженню проблеми ідеалу в філософській спадщині Івана Франка. Ця сторінка творчості українського мислителя ще недостатньо вивчена, а в деякому відношенні зовсім недосліджена. Досліджуючи духовно_філософський спадок Івана Франка, стало можливим з'ясувати поняття “ідеал” і ґенезу ідеалу, розкрити поняття “національний ідеал”, його зміст і складові елементи, показати погляди Каменяра на проблему здійсненності і нездійсненності ідеалів, на їх роль у діяльності людини, народу, людства. Значне місце відведено ідеалові нації, проблемі націотворення, розкрито погляди Івана Франка на рідну мову як визначальну психо_духовну домінанту національної сутності індивіда, існування народу та націотворення, на роль національної свідомості в націотворенні. Проаналізовано негативну роль денаціоналізації як деструктивного чинника українського націотворення. У дисертації досліджено погляди Івана Франка на ідеал провідника і свободи нації на основі аналізу поеми “Мойсей”. Результати роботи можуть бути використані в подальших дослідженнях творчості Івана Франка, в курсі історії української філософії, при розробці спецкурсів для студентів тощо.

Ключові слова: ідеал, національний ідеал, нація, національна свідомість, денаціоналізація, провідник, пророк, ідеал свободи.

ідеал філософський франко

Аннотация

Хамар У.В. Проблема идеала в философском наследии Ивана Франко. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.05 - история философии. Львовский национальный университет имени Ивана Франко. - Львов, 2001.

Диссертация посвящена исследованию проблемы идеала в философском наследии Ивана Франко. Эта страница творчества украинского мыслителя еще недостаточно изучена, а в некотором смысле вообще нетронута. В диссертации рассматривается проблема определения понятия “идеал” и генезис идеала, концепцию Ивана Франко “национальной идеи”, охватывающей “идеал национальной независимости”, “идеал государственной самостоятельности”, “идеал экономической самостоятельности”, “идеал национального сознания”, идеалы “свободы, равенства и братства” и др. Значительное место отведено “идеалу нации”, проблеме формирования нации, и роли украинского языка и литературы в этом процессе, дан анализ роли денационализации как деструктивного фактора развития украинской нации. В диссертации исследовано взгляды Ивана Франко на идеал вождя и идеал народа, идеал свободы нации на основе анализа поэмы “Моисей”.

Проблема идеала занимает ключевое место в творчестве Ивана Франко как писателя и общественного деятеля, ученого и мыслителя. Идеал во всех случаях жизни человека, народа, человечества выполняет познавательную, морально_психологическую и методологическую роль, определяя цель, вселяя надежду, воодушевляя к действию. Без идеалов никогда и нигде в истории народов не происходили великие события, борьба за лучшую жизнь.

В творчестве Ивана Франко идеал - определяющее понятие, осуществляющее творчески_конструктивную миссию в сфере общественно_политического, государственного и национально_освободительного развития, формулирует и ставит всеукраинские задачи, концентрирует и направляет усилия, энергию и дух народа на достижение цели.

Особенно актуальное значение имеют взгляды Ивана Франко на идеал в современных условиях строительства украинского государства, демократического, гражданского и правового общества.

Результаты работы могут быть использованы в дальнейших исследованиях творчества Ивана Франко, в курсе истории украинской философии, при подготовке спецкурса и т.п.

Ключевые слова: идеал, нация, национальный идеал, национальное сознание, денационализация, вождь, пророк, идеал свободы.

Summary

Khamar U.V. The problem of ideal in Ivan Franko's philosophy studies. - Manuscript.

Candidate Dissertation (History of Philosophy, speciality No 09.00.05). L'viv Ivan Franko National University. L'viv, 2001.

The Dissertation deals with the issues of ideal in Ivan Franko's philosophic works. This aspect of the Ukrainian scholar's legacy has not been studied enough, and in some respects it has been completely unknown. The analysis of Ivan Franko's philosophic writings made it possible to reveal the notions “ideal”, “genesis of ideal”, to comprehend the contents and components of the concept “national ideal”, to render the Kamenyar's views on the problem of accomplishment and non_accomplishment of the ideals, their role in the activities of the individual, people, mankind. Great attention is attached to the issues of national ideals, nation building, Ivan Franko's views on mother tongue as one of the essentials of the national essence of a personality, existence of the people and nation building, role of national awareness in nation creating. The negative role of denationalization as a destructive factor in Ukrainian nation building has been studied; Ivan Franko's vision of the ideal of a leader and freedom of nation as based on the analysis of his poem “Moses” has been dwelled upon. The results of the research can be applied in further studies of Ivan Franko's works, the course of Ukraine philosophy history and special courses for students.

Key words: ideal, national ideal, nation, national awareness, denationalization, leader, prophet, ideal of freedom.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Розпад Радянського Союзу та Акт проголошення незалежності України 26 серпня 1991 р. поставили перед українським народом нелегкі, але надзвичайно великі й доленосні завдання державотворення, національного відродження, утвердження національної свідомості. У контексті виконання цих завдань набувають великої актуальності цінності української давнини й особливо недалекої минувшини. Неоціненне значення має філософсько_духовна спадщина Івана Франка, а в цьому контексті його погляди на ідеал. Із останнім Іван Франко пов'язує національне, соціально_економічне, політичне та духовне буття українського народу в його історичному розвитку. Погляди Івана Франка на ідеал охоплюють усі перспективні напрями розвитку українського народу в сучасних умовах його державно_політичного, соціально_економічного та національно_духовного становлення як незалежної, сконсолідованої, самоусвідомленої нації та державного суверену. Концепція ідеалу Івана Франка за своїм змістом, завданнями, інтенцією, функцією та цілеспрямованістю в усій своїй повноті та силі є безсумнівно актуальною в добу відродження та самоутвердження України.

Стан наукової розробленості теми. Дослідження проблеми ідеалу у філософській спадщині Івана Франка не представлене окремими науковими працями, окрім окремих згадок у тому чи іншому контексті літературних праць. У першій половині ХХ ст., після смерті Івана Франка, предметом уваги були питання його життя, діяльності та творчості, наукових та літературних здобутків, світосприймання та світогляду, філософських та суспільно-політичних поглядів, як і рівно ж погляди на соціально_економічні та національні питання з наголосом на соціальне та національне визволення. У цьому зв'язку треба вказати на праці М. Возняка, А. Брагінця, А. Пашука, І. Денисюка, М. Гнатюка, та ін.

В умовах тоталітарного режиму проблему ідеалу у філософській спадщині Івана Франка вчені не досліджували, оскільки вона практично була “поза законом”, негласно заборонена й до того ще небезпечна. Це було зумовлене тим, що з погляду офіційної ідеології та імперської політики її дослідження неминуче вело до “українського буржуазного націоналізму”, оскільки основним у постановці питання про ідеал у вченні Івана Франка був, власне, “національний ідеал”.

Українські вчені діаспори у дослідженнях поглядів та спадщини Івана Франка проблему ідеалу майже не згадують, лише в окремих загальних контекстах. Діаспорні дослідники зосереджували увагу в основному на критиці Іваном Франком марксизму, протиставляючи свої концепції поглядам радянських дослідників. Окрім того, вони викривали фальсифікації спадщини Івана Франка, рецензували та аналізували радянське франкознавство. Варто згадати таких учених як Б. Кравців, Є. Маланюк, Ю. Шевельов, С. Гординський, І. Сидорук, М. Масютко, К. Чехович та ін.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана в межах тематики наукових досліджень кафедри історії філософії філософського факультету Львівського національного університету імені Івана Франка: “Розвиток філософської думки України”.

Джерельна база дослідження. Основу джерельної бази дисертаційного дослідження складають твори Івана Франка - філософські, наукові, художні та публіцистичні, які слабо або й зовсім не вивчені з погляду аналізу концепції ідеалу, а також наукові праці дослідників його спадщини.

Мета й задачі дослідження. Основна мета дисертаційного дослідження полягає в з'ясуванні суті, характерних рис та життєтворчості ідеалу у спадщині Івана Франка та розкритті його дії у суспільному житті.

Для досягнення цієї мети потрібно розв'язати такі завдання:

використовуючи наявний доробок у дослідженні спадщини Івана Франка, проаналізувати процес формування поняття “ідеал” у його поглядах;

дослідити умови, об'єктивні та суб'єктивні чинники ґенези поняття “ідеал” у концепції Івана Франка;

розкрити сутність поняття “ідеал” у поглядах Івана Франка;

з'ясувати трактування Іваном Франком функцій ідеалу в суспільно_політичному та національно_духовному житті українського народу.

Об'єктом дослідження дисертаційної роботи є ідеал у філософсько_духовній спадщині Івана Франка, ідеал, який охоплює сферу національного та суспільно_політичного життя українського народу.

Предметом дослідження є процес та особливості пошуків ідеалу, розкриття його суті та філософсько_теоретичного осмислення у творчості Івана Франка, погляди мислителя на місце, роль та значення ідеалу в суспільно_політичному та національно_духовному розвитку українського народу.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є принцип об'єктивності та принцип історизму (конкретно_історичного підходу до явищ суспільного життя), комплексне поєднання історичного та логічного в історико_філософських дослідженнях, системний підхід. У дисертації використано методи індукції та дедукції, аналізу та синтезу, а також герменевтичні засоби тлумачення та розкриття змісту понять.

У дисертації звернуто увагу на таку методологічну позицію Івана Франка як філософська рефлексія, згідно з якою філософські та суспільно_політичні погляди, ідеї, вчення можна зрозуміти не тільки в їх органічному зв'язку з конкретно_історичними умовами їх виникнення та функціонування, але і через усвідомлення філософією власної історії, тобто через самоусвідомлену духовну спадкоємність ідей, учень, у процесі власного розвитку.

Наукова новизна одержаних результатів полягає, насамперед, у тому, що вперше і в широкому плані піднято і досліджено проблему ідеалу у філософсько_духовній і суспільно_політичній спадщині Івана Франка. Внаслідок теоретичного аналізу було отримано низку узагальнень і положень, які виносяться на захист:

на основі аналізу філософської спадщини Івана Франка досліджено теоретичні основи ґенези ідеалу та осмислено поняття “ідеал” у концепції мислителя;

у дисертації висвітлено погляди Івана Франка на здійсненність ідеалів;

вперше виокремлено та з'ясовано погляди Івана Франка на націотворення як ідеал;

внаслідок дослідження філософської спадщини Івана Франка проаналізовано його погляди на “національний ідеал”, розкрито його філософсько_теоретичну та суспільно_політичну суть, складові елементи;

у дисертації розкрито ідеали свободи, провідника і народу на основі аналізу поеми “Мойсей” Івана Франка.

Практичне значення одержаних результатів. Висновки, положення і сам фактичний матеріал, що введено в широкий науковий обіг, мають важливе значення для глибшого розуміння світогляду Івана Франка та заповнення білих плям у дослідженні його спадщини, для розкриття ще однієї дуже важливої але вимушено забутої і фактично забороненої проблеми - “національного ідеалу”.

Значення концепції ідеалу Івана Франка не вичерпується духовно_теоретичним зацікавленням, бо його сила полягає як у теоретичному, так і в практичному діянні цих ідей, у їх входженні в реальне життя не лише тих, франкових часів, але й у наше сьогодення. Дисертаційний матеріал, висновки та узагальнення можна використати для підготовки спецкурсу, а також у курсі української філософії.

Особистий внесок здобувача. Усі наукові результати, викладені в дисертаційному дослідженні, отримані автором особисто.

Апробація дослідження. Основні положення дисертації відображені в трьох наукових статтях, а також у доповідях і повідомленнях на конференціях Львівського національного університету імені Івана Франка, на науковій конференції Наукового товариства ім. Т. Шевченка (1999, 2000, 2001), на науковій реґіональній конференції “Екзистенційний вимір буття людини і народу в українській філософії” (1999).

Структура дисертації. Мета і завдання дослідження, його концептуальна основа і зміст зумовили таку структуру дисертації: вступ, три розділи, висновки, список використаних джерел (279 найменувань).

2. Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, проаналізовано її опрацювання в науковій літературі, сформульовано мету, основні завдання, об'єкт і предмет дослідження, розкрито наукову новизну дисертації та практичне значення одержаних результатів, висвітлено питання попередньої апробації результатів дослідження, наведена структура дисертації.

У першому розділі дисертації “Іван Франко: пошуки ідеалу” досліджуються погляди Івана Франка на ідеал як феномен духовного життя українського народу, на ґенезу ідеалу, його сутність та природу, на розкриття національного ідеалу у світлі конкретно_історичних умов, що є характерним екзистенційним виміром буття українського народу.

У першому підрозділі “Проблема ідеалу в духовній спадщині Івана Франка та її дослідження” мовиться про наукові дослідження творчості Каменяра та їх співставлення з авторським аналізом поглядів Івана Франка на ідеал. Проблемні та портретні дослідження творчості Івана Франка з'явилися вже в 20_30_х роках ХХст. з_під пера таких видатних вчених, як М. Возняк, Б. Лепкий, В. Сімович, М. Лозинський, С. Смаль_Стоцький, Л. Білецький, Є. Маланюк, К. Чехович, В. Дорошенко, Д. Лукіянович та ін. Усі вони давали цінні й цікаві праці з окремих сторінок життя, творчості та діяльності Івана Франка, що мало вагоме значення для об'єктивного дослідження духовної спадщини Каменяра.

Науковці діаспори в післявоєнні роки продовжували досліджувати українську культуру, в тому числі й творчість Івана Франка, виділяючи певні змістові аспекти, ідеї, проблеми. Сюди треба віднести таких вчених, як С. Гаєвський, О. Домбровський, О. Кульчицький, В. Олійник, Ю. Шевельов, С. Гординський, І. Сидорук і ін.

Немаловажну роль у дослідженні духовної спадщини Івана Франка відіграло франкознавство в Україні. Попри всі партійно_номенклатурні “визначення”, встановлені тоталітарним режимом, з'являлися цінні праці, монографії, збірники, матеріали про творчість українського мислителя.

Проте, як у вітчизняному, так і в зарубіжному франкознавстві, незважаючи на появу цікавих аналітичних та синтетичних досліджень творчої спадщини Івана Франка, проблема ідеалу в його творчості не була розкрита й досліджена ні у філософсько_теоретичному, ні у практичному, ні у методологічному відношеннях. Як уже зазначалося, на це склалися різні, несприятливі умови, однак Іван Франко бачив в ідеалі великий потенціал духовної та суспільно_політичної дії народу. Проаналізувавши основну дослідницьку літературу, присвячену вивченню творчості Каменяра і побачивши значну прогалину, спричинену відсутністю досліджень поглядів Івана Франка на ідеал, з'явилася реальна потреба наскільки це можливо заповнити її.

У другому підрозділі “Поняття ідеалу” висвітлено питання визначення поняття “ідеал”. Для Івана Франка важливим та вихідним у всьому комплексі проблем, пов'язаних із трактуванням ідеалу, є визначення поняття “ідеал” як основоположного, принципово необхідного фундаменту для усієї структури ідеалізованого світу.

У Івана Франка зустрічаються два визначення поняття “ідеал”. Насамперед, ідеал у літературно_художній творчості. Ще в 1876 р. молодий Іван Франко звертається до Арістотеля, який дефініює поезію як наслідування (praxeos - наслідування), відображення життя, а також зазначає, що “новіші естетики визначають поезію яко індивідуалізування ідеалу”. Для того, щоб зрозуміти поезію як індивідуалізування ідеалу, “треба насамперед визначити поняття ідеалу”. Далі Іван Франко мовить: “Ідеал є поняття якогось предмета, із котрого виключені всякі темні, злії, неінтересні і підлі властивости. Поняття ідеалу вимагає, щоби предмет, могучий називатися ідеалом, був зовсім досконалим, без змазі і хиби”. Ідеал - це абстраговане поняття, яке поєднує в собі, з одного боку, узагальнене визначення найдосконалішого змісту, а з іншого - опредметнення, приземлення, прив'язання до ідеалізованого предмета життя. Відірваних від життя ідеалів просто не існує, оскільки в іншому випадку це був би не ідеал, а фантасмаґорія.

Даючи визначення ідеалу, з проекцією на суспільне життя, Іван Франко виходить на найзагальніші проблеми: “Усякий ідеал - це синтез бажань, потреб і змагань близьких, і бажань та змагань далеких, таких, що на око лежать поза межами можливого”. Каменяр наголошує на синтезі: а) бажань, потреб і змагань, які за своєю змістовою визначеністю є близькими і далекими, легкими і важкими для осягнення, але все ж таки осяжними; і б) бажань та змагань, які є далекими і “лежать поза межами можливого”. Останнє і є характерною особливістю ідеалу, притаманного європейській ментальності, - ставити ідеал “поза межами можливого”. “Поза межами можливого”, - наголошує Іван Франко, - “ось чим відрізняються культурні ідеали і пориви європейської цивілізації”. Звідси й виростає погляд: “що такі ідеали можуть повставати, можуть запалювати серця широких кругів людей, вести тих людей до найбільших зусиль, до найтяжчих жертв, додавати їм сили в найстрашніших муках і терпіннях, се лежить, мабуть, у крові індоєвропейської раси і тільки її одної; серед інших рас ми того явища не зустрічаємо”.

Філософська позиція Івана Франка у дефініції ідеалу, визначенні його змісту, природи та характеру, у розкритті його впливу на життєдіяльність людської особи, народу і людства має принципове методологічне значення як для творчості Каменяра, так і рівно ж для аналізу та дослідження ролі та місця ідеалу у трактуванні явищ, подій, процесів у різних сферах життя. Свідченням цього є багатостороння філософська, літературно_художня та суспільно_політична спадщина Івана Франка.

У третьому підрозділі “Ґенеза ідеалу” мовиться про виникнення ідей та ідеалів. Іван Франко не розгортає широкого аналізу даного питання, а з'ясовує його у зв'язку з критикою марксистського погляду на роль економічних відносин та ідей, поглядів. Каменяр виступає “против одностороннього марксівського економічного матеріалізму чи фаталізму”. “Для Маркса і його прихильників, - наголошує Каменяр, - історія людської цивілізації, то була поперед усього історія продукції. З продукції матеріальних дібр, мов літорослі з пня, виростали і соціальні, і політичні форми суспільності, і уподобання, наукові поняття, етичні і всякі інші ідеали”. За словами Івана Франка, К. Маркс і Ф. Енґельс шукали спонтанного механізму соціально_політичних змін саме в економіці, економічних відносинах, які своїм іманентним розвитком приведуть до неминучих змін. “Ся концепція будущого розвою грішила усякою фантастичністю, не беручи в рахунок важних сторін людської природи та історичних традицій”.

Наголошуючи на однобічності марксистської концепції, яка сходила на позиції фаталізму, Іван Франко, розуміючи, що “ex nihilo nihil est”, виходить з того, що “усякий ідеал - се синтез бажань, потреб і змагань” людини, народу, людства, а отже, у вирішенні питання походження ідеалу треба виходити не просто з виробництва, а насамперед і головно - з людини. На думку Івана Франка, джерело дій людини не “тільки потреба жолудка”, а “цілий комплекс його (чоловіка - У.Х.) фізичних і духовних потреб, який бажає собі заспокоєння”. Ці “фізичні і духовні потреби” - це глибинні, первинні, вихідні коріння, органічно пов'язані з людиною, які штовхають її в напрямі пошуків шляхів, способів та засобів полегшення умов свого життя, поліпшення та удосконалення виробництва матеріальних благ та забезпечення свого духовного єства, а це можна осягнути за допомогою пізнання природи та суспільства, розвитку науки і техніки, творення матеріальних та духовно_культурних цінностей. А це і є той ґрунт, на якому виростають ідеали, які мобілізують, організовують, одушевлюють, спрямовують людину та суспільство на реалізацію суспільного прогресу.

Четвертий підрозділ “Національний ідеал” присвячений аналізу “ідеалу у сфері суспільного життя”, яким і є “національний ідеал”. Іван Франко висуває на перший план такий ідеал, який мусить мати всезагальне, всеосяжне, всеохопне, а отже, основоположне значення, і таким ідеалом є “національний ідеал”, що заснований на феномені нації. “А тут синтезом усіх ідеальних змагань, будовою, до якої повинні йти всі цеглини, буде ідеал повного, нічим не в'язаного не обмежуваного (крім добровільних концесій, яких вимагає дружнє життя з сусідами) життя і розвою нації”.

“Національний ідеал” у світогляді Івана Франка виступає не тільки наріжним каменем його суспільно_політичної концепції, але й всезагальним принципом, універсальною катеґорією, яка охоплює усе багатство ідеалів та ідей, спроектованих на різні сторони суспільно_політичного, духовно_культурного та економічного життя українського народу. У цьому зв'язку “ідеал національної самостійності”, “ідеал державної незалежності”, “ідеал політичної самостійності”, “ідеал у сфері суспільної свідомості”, “самостійне національно_економічне життя” - все це складові елементи вищого категоріального синтезу - “національного ідеалу”, який є всеосяжною, провідною і всезагальною парадигмою самостійного, незалежного, суверенного буття українського народу. У цьому зв'язку “національний ідеал” у світогляді Івана Франка виконує роль методологічного принципу. Каменяр писав: “Ми мусимо серцем почувати свій ідеал, мусимо вживати всіх сил і засобів, щоб наближуватись до нього, інакше він не буде існувати і ніякий містичний фаталізм не сотворить його нам…” Трагедія українського народу полягає в тому, що “… не маючи в душі свого національного ідеалу, найкращі українські сили тонули в общеросійськім морі, а ті, що лишилися на свойому ґрунті, попадали в зневіру і апатію”.

У трактуванні Івана Франка “національний ідеал” - це могутня духовна сила в боротьбі народу за свободу. Недооцінювання, нехтування, легковаження ним веде до краху всі добрі зусилля, наміри і прагнення. Ідеал - ще не реальність, але відсутність віри в ідеал - в даному випадку в “національний ідеал” - запорука повного краху початої справи.

У п'ятому підрозділі “Проблема здійсненності ідеалів” ідеться про погляди Івана Франка на здійсненність та осяжність ідеалів. Протягом історії людства було багато вчених, філософів, політиків і т.д., які формулювали свої вчення спасіння людини і людства, ідеалів ощасливлення людини, народу, людства, а все скінчилося нездійсненністю ідеалів.

У чому причина повної нездійсненності або неповної здійсненності ідеалів? Іван Франко звертає увагу на те, що вже сама природа ідеалу за своєю суттю мусить бути стабільною, незмінною, всеосяжною, нагадуючи собою панацею, дану людству на всі часи і як єдине спасіння від усіх хворіб. “Але такого ліку на всі хвороби ніхто не винайшов і не винайде ніколи”. А окрім того, суспільне життя змінюється швидше, ніж реалізація ідеалів, що призводить до невідповідності між ідеалами і новими обставинами. Проте, теорії, вчення, ідеї тощо як ідеали - життєво необхідні: “Вони бентежать людей, ворушать їх думки і заставляють їх шукати доріг, і в тім їх велика вартість, їх історична заслуга. Але певності, панацеї в них не шукайте”.

У другому розділі “Ідеал нації у філософській спадщині Івана Франка” аналізуються погляди Івана Франка на проблему нації, що мала принципове значення на України, поділеної на той час між двома імперіями - московською та австрійською.

Перший підрозділ “Націотворення як ідеал” присвячений розглядові поглядів Івана Франка на надзвичайно важливу проблему творення української нації. Каменяр виходить із резонної тези, за якою визначальною ознакою зрілості народу як нації є усвідомлення ним своєї інтегративної єдності як цілісного етносу. Для українського народу, поділеного між сусідніми державами, усвідомлення себе як певної суспільної спільноти, головно, усвідомлення належності окремих частин до цього ж народу як певної єдності, органічного і генетичного цілого, мало принципове значення не лише у зв'язку з потребами націотворення, але й збереження українського народу як етнічної реальності в історичному бутті.

Не треба забувати, що протягом своєї історії український народ в окремих своїх частинах зазнавав полонізації, русифікації, мадяризації, румунізації. А окрім того, московські асимілятори заборонили українську мову, поняття “українець” і “Україна”, стимулюючи такі назви, як “малорос” і “Малоросія”, “новорос” і “Новоросія”, а також і таку вульгарщину, як “хохол” і “Хохландія”. Асимілятори і денаціоналізатори все робили, щоб знищити український народ як етнос.

За таких умов Іван Франко з усією категоричністю поставив питання про творення української нації. Формулюючи цю ідею, Каменяр наголошує, що відкривається “величезна дійова задача - витворити з величезної етнічної маси українського народу українську націю, здібну до самостійного культурного та політичного життя, відпорну на асиміляційну роботу інших націй, відки б вона не йшла, та при тім податній на присвоєння собі в якнайширшій мірі і в якнайшвидшім темпі загальнолюдських культурних здобутків, без яких сьогодні хоч і як сильна держава не може состоятися”.

Щоб здійснити цю благородну історичну місію, Іван Франко ставить як необхідну умову пізнання народу в усіх його частинах і сферах: ”Ми повинні - всі без виїмка - поперед усього пізнати ту свою Україну, всю в її етнографічних межах, у її теперішнім культурнім стані, познайомитися з її природними засобами та громадськими болячками і засвоїти собі те знання твердо, до тої міри, щоб ми боліли кождий її частковим, локальним болем і радувалися кождим хоч як дрібним та частковим її успіхом, а головно, щоб ми розуміли всі прояви її життя, щоб почували себе справді, практично частиною його”. Витворення української нації вимагає не тільки усвідомлення свого національного буття й етнічних коренів свого походження, а ще й усунення тих психологічних, моральних та політичних аберацій та історичного спадку, які тяжіли над духовним життям народу.

У другому підрозділі “Рідна мова як психодуховна домінанта національної сутності індивіда, існування народу, націотворення” розглядаються погляди Івана Франка на мову не тільки як на засіб комунікації та спілкування, але й як на невід'ємний атрибут нації, форму вираження духу нації. Тому творення української нації у трактуванні Каменяра органічно пов'язане з українською мовою. У цьому захована ще не вивчена таємниця людського та народного існування - морального, психологічного та духовного, що пов'язується з сутністю національного буття народу.

Як зауважує Іван Франко, дехто не дорожить рідною мовою, вибирає ту, яка корисніша в цю хвилину. “Мова - спосіб комунікації людей з людьми, і маючи до вибору я беру ту, яка дає мені можність комунікуватися з більшим числом людей. А тим часом якась таємна сила в людській природі каже: “Pardon, ти не маєш до вибору: в якій мові народився і виховався, тої без окалічення своєї душі не можеш покинути, так як не можеш замінятися з ким іншим своєю шкірою. І чим вища, тонша, субтельніша організація чоловіка, тим тяжче дається і страшніше карається йому така переміна”. У російській займанщині просто нищили українську мову й забороняли, а в Галичині цю роботу виконували галицькі москвофіли, а всі разом висували тезу, що української мови як такої немає, бо це “наречие” російської мови.

За таких умов Іван Франко ставить питання не тільки про захист української мови та її діалектів, але й про творення української літературної мови, єдиної для всіх частин України, а для цього вже зроблені добрі починання в появі красного письменства. “Мені бажалось би, - зазначає Іван Франко, - своїми увагами докинути цеглину до взаємного порозуміннями між українцями і галичанами на полі язиковім і таким способом причинитися до налагодження одного дуже важного питання - будущої єдності і одноцільності нашої літературної мови, будущої, повторяю, бо тепер ми ще її не маємо”. Цю мовну проблему треба вирішувати в руслі творення української нації.

Третій підрозділ “Національна свідомість - необхідний чинник націотворення” охоплює питання національної свідомості не тільки як теоретичну вимогу, але й як практично_екзистенційний чинник творення української нації в умовах, коли московські великодержавники видавали український народ як утворення “без роду і племені” та “польсько_німецьку вигадку” і в кращому разі як “южнорусское племя”, що є частиною “великорусской нации”.

У таких умовах Іван Франко пов'язував творення української нації з національною свідомістю, з розумінням того, що українці не є “малоросами”, “новоросами”, а тим більше глумливими “хохлами”, а українцями, які тягнуть свій родовід від русичів. “Ми, - писав Каменяр, - мусимо навчитися чути себе українцями - не галицькими, не буковинськими українцями, а українцями без офіційних кордонів. І се почуття не повинно у нас бути голою фразою, а мусить вести за собою практичні консеквенції”. Українська національна свідомість має стати великим чинником вияву національної сутності українця, єднання усіх українців в єдину національну спільноту, запорукою національної незалежності та державної самостійності українського народу.

Брак національної свідомості штовхав визначних українців служити московській ідеї, приносити себе в жертву в ім'я “всемирных идей”, “славянских начал”, “всероссийских идеалов” і “всероссийской революции”. Желябови, Кибальчичі і сотні інших українців пішли “на боротьбу за російську революцію”. “… Як би ті люди зуміли віднайти український національний ідеал, оснований на тих самих свободолюбних думках, якими були пройняті, і як би повернули були свої великі сили на працю для рідного народа, як би поклали свої голови в боротьбі за той ідеал, ми були б нині величали їх пам'ять в ряді наших найліпших борців і - справа вольної, автономної України стояла би нині і в Росії і в Європі як справа актуальна, що жде свого рішення і може зовсім іншим ішов би розвій молодих українських поколінь”. Той, хто служив “всеросійській революції”, “ідеям слов'янської єдності” і т.д. не міг служити творенню української нації, він був її руйнівником. Тому Іван Франко і ставить так гостро питання про національну свідомість та її роль у націотворенні.

У четвертому підрозділі “Денаціоналізація як деструктивний чинник українського націотворення” аналізується низка чинників, які, як підкреслює Іван Франко, руйнували український народ як етнос, денаціоналізували його протягом століть.

Каменяр зосереджує свою увагу насамперед на пролетарському інтернаціоналізмі, який сповідували марксисти, особливо імперських держав. Ідея пролетарського інтернаціоналізму протистоїть нації та її самостійності, заперечує її існування на історичну перспективу. Відкидаючи однобічну абсолютизацію класового підходу, за яким націоналізм неодмінно поєднується з буржуазією і є “антинародною” ідеологією, а інтернаціоналізм - з пролетаріатом і є “визвольною” ідеологією всіх пригноблених, Іван Франко показує софізм і велику небезпеку марксистського трактування національного питання, спрямованого на руйнування нації за допомогою класових антагонізмів, і викриває ідеологію пролетарського інтернаціоналізму як прикриття загарбницьких імперіалістичних хижаків, що переконливо підтвердила історія московського більшовизму. У трактуванні Івана Франка, вихідною точкою є нація як цілісний, єдиний орґанізм, що є підставою, фундаментальною етнічною структурою, у якій зосереджуються всі питомі особливості, сутнісні властивості, ментальність, бажання, вимоги, потреби суспільно_економічного, політичного та духовно_культурного розвитку даного народу. Тому Іван Франко пише: “Все, що йде поза рами нації, се або фарисейство людей, що інтернаціональними ідеалами раді би прикрити свої змагання до панування одної нації над другою, або хоробливий сентименталізм фантастів, що раді би широкими “вселюдськими” фразами покрити своє духове відчуження від рідної нації”.

Денаціоналізаційним чинником була довготривала полонізація українського народу. Польська влада і польська шляхта в намаганні “зілляти русичів релігійно і національно з поляками” використовувала всі можливі засоби і впливи, в тому числі утопічну ідею “Польщі від моря до моря”.

Небезпечною для українства та українського націотворення була русифікаторська політика московських великодержавників, які необмежено заповнювали Україну і не тільки Україну своїм нестримним шовінізмом. Справа не тільки в тому, що “українське слово було сковане і закнебльоване, а головно в тому, що велика часть світлих українців, вихована в тих самих ідеях автократичного доктринерства, й сама ігнорувала свій український партикуляризм, у душі стидалася його, в душі признавала себе gente Ukraini, natione Russi, в душі явно дорожила й дорожить фактом “великої, неподільної Росії”. У повному обсязі діяла великодержавна русифікаторська доктрина: “самодержавие, православие, народность”, підперта ще однією фікцією “Москва - третий Рим”.

У національно_духовному та суспільно_політичному житті Галичини з'явилося москвофільство, створене й підтримуване московським урядом, а точніше “третьим отделением”. Не маючи нічого спільного з передовими силами Росії, галицькі москвофіли проповідували ідеї “единой и неделимой” від Чукотки аж до Карпат. Як писав Іван Франко, при всій неясності і заплутаності їх поглядів, одне “є тверде і тривке, се їх погорда до “сепаратизму”, т. є. до українського слова, до нашої літератури, до цілого нашого відродження, погорда, що доходить до захвалювання російської цензури над українським словом, до явного або тайного денунціонування українських писателів і діячів перед російськими властями, до сповнювання шпіонської служби в найпідлішім значінню сего слова, до цинічних насміхів і калюмнацій”.

Ґрунтовно проаналізувавши денаціоналізаторські дії різних антиукраїнських сил, Іван Франко наголошує на потребі жертовних зусиль не тільки в націотворенні, але й у переборюванні зловорожих чинників. Каменяр упевнений, що, позбувшись національних аберацій і піднявшись до рівня національної самосвідомості, український народ утвердиться у своїй повній зрілості та незалежності як нація. На осягнення цього ідеалу була спрямована вся жертовна діяльність Івана Франка.

У третьому розділі “Ідеал провідника і свободи нації в творчій спадщині Івана Франка” показано погляди українського мислителя на невільниче становище українського народу, на проблему свободи, які він розкриває у своїх філософських, художніх, наукових та публіцистичних творах. Проте в центрі нашої уваги є мало ще вивчена поема “Мойсей”. Каменяр проводить цікаву аналогію: якщо Ізраїль під проводом свого пророка Мойсея, вирвавшись з єгипетської неволі, сорок років ішов до “обітованої землі” - своєї свободи, то український народ протягом століть на своїй же землі ще не дійшов до свободи - до своєї “обітованої землі”. Поема “Мойсей” є алегорією, у якій Іван Франко розкриває у метафоричній формі та образах той ідеал свободи, який охоплює прагнення і настрої, свободолюбність і надії, історичну перспективу поневоленого українського народу.

У першому підрозділі “Провідник_пророк і зневіра народу” зроблена спроба показати глибоко філософський погляд Івана Франка на співвідношення провідника і народу. Головним й основоположним компонентом, що визначає увесь зміст, напрям і динаміку поеми, є величава постать Мойсея - ідеал мудрого, богонатхненного провідника і пророка, на долю якого лягла нелегка ноша життєвих страждань, мук душі, невимовного болю серця за долю свого народу. Але цей провідник_пророк не має вдячності з боку свого народу: Авірон і Датан, а також Корей і його 250 послідовників повстали проти Мойсея, прямуючи до влади. Бунтівники були відкинуті, Мойсей переміг. Це ті дії, які є цілком реальними в усі часи і в усіх народів, в тому числі і в українського народу. Цікавими є рефлексії Івана Франка і про рабську психологію, яка є небезпечною силою, що стоїть на шляху до свободи.

У другому підрозділі “Рефлексії усамітнення та душевна драма боротьби добра і зла” розкривається важка драма душевного стану Мойсея. Відкинутий своїм народом Мойсей назавжди залишає табір і йде в гори, де найвищі “голі скелі Моава”, щоб із цієї висоти, усамітнений і покинутий усіма, в розпуці й драматичних роздумах схопити всім своїм єством ту останню мить, той останній промінчик щастя - глянути на “обітовану землю”. Важкі роздуми Мойсея спрямовані на осмислення добра і зла крізь призму свого діяння як пророка і провідника. Це глибоке драматичне переживання завершується у Франковому трактуванні перемогою істини добра, що утверджується “словами самого Бога”. У свідомості Мойсея оживає і залишається незламним божественний ідеал спасіння і свободи.

У третьому підрозділі “Ідеал провідника та ідеал народу” показано, що Іван Франко у поемі “Мойсей”, піднявши кардинальне питання - буття народу: визволення з рабства і здобуття свободи, - поставив важливе філософське питання про ідеал провідника й ідеал народу, пов'язуючи це з історією українського народу. Поет з жалем констатує відсутність свого, українського Мойсея, який би повів свій народ до свободи, але сподівається, що такий провідник буде. Іншим боком проблеми провідника є проблема ідеалу народу, здатного боротися і осягнути свою свободу, народу, очищеного від рабської психології, організованого, свідомого, готового на жертви заради своєї свободи.

У четвертому підрозділі “Історична необхідність осягнення ідеалу” розкривається віра Івана Франка в успішне завершення боротьби українського народу за свою свободу.

Висновки

У висновках сформульовано головні результати дослідження, які можна звести до наступних позицій:

Проблема ідеалу займає ключове місце у творчості Івана Франка як письменника і громадського діяча, ученого та мислителя. Ідеал у всіх випадках життя людини, народу, людства виконує пізнавальну, морально_психологічну та методологічну роль, ставлячи мету, вселяючи надію, збуджуючи до дії. Без ідеалів ніколи і ніде в історії народів не відбувалися великі надії, боротьба за кращу долю.

У творчості Івана Франка ідеал - визначальне поняття, покликане здійснювати творчо_конструктивну місію насамперед у сфері суспільно_політичного, державного та національно_визвольного діяння, формулювати, концентрувати в собі і ставити всеукраїнські завдання, зосереджувати і спрямовувати зусилля, енергію і дух народу на завершення доленосного чину.

Проголошення самостійності української держави не зняло з порядку дня усі ті проблеми, які передалися у спадок від попереднього режиму, як руйнівну психологію рабської покори “старшому братові”, комплекс неповноцінності, втрату національної самосвідомості та національної гордості. Всі ці “атрибути” штучно нав'язані українському народові і від них треба самоочиститися.

Винятково гострою та актуальною в українському сьогоденні є вимога Івана Франка “витворити з величезної етнічної маси українського народу українську націю”, а разом з тим захистити і утвердити в усіх сферах життя українську літературну мову.

Вимога Івана Франка творення української нації ставить питання про консолідацію української нації: “Ми мусимо навчитися чути себе українцями - не галицькими, не буковинськими українцями, а українцями без офіційних кордонів”. Регіоналізація і партикуляція українського народу на окремі частини мусить бути відкинена як шкідливе, деструктивне явище.

Винятково актуальним є висунутий Іваном Франком національний ідеал, життєдайна сила якого є безсумнівним чинником національної самостійності українського народу та державної незалежності України.

Викриття Іваном Франком русифікаторської політики російського царизму на Україні та діяльності галицького москвофільства, які руйнували український народ, українську мову та культуру, українство загалом, має актуальне значення для боротьби проти денаціоналізаторських зазіхань сучасних великодержавників та їх прибічників в Україні, які використовують ті ж царські “ідеї”: “всеславянское единство”, “единый русский народ” від Карпат до Чукотки, “идея всеславянского братства”, “идея всемирной любви” тощо.

Проблему національного визволення українського народу Іван Франко розкриває у поемі “Мойсей”, у якій Каменяр наголошує, що визвольні змагання народу мусить очолити провідник, який вірно, самовіддано, жертовно, розумно, безкорисливо, з високими моральними якостями служить своєму народові.

Своїм розумінням ідеалу, його ролі і значення в духовному, національному та суспільно_політичному житті Іван Франко збагатив українську філософську думку, заклав історичний, теоретичний та методологічний ґрунт не тільки для глибокого усвідомлення складних процесів у житті українського народу в минулому, а й для розуміння складних проблем націотворення, державотворення, утвердження національної ідеї, національного ідеалу в умовах сьогодення.

Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях

Хамар У.В. Ідеал як філософська проблема у творчості І. Франка // Вісник Львівського університету. Серія - Філософські науки. - 2000. - Вип.2. - С.55_62.

Хамар У.В. Іван Франко про “національний ідеал” // Науковий вісник ВДУ. Журнал Волинського державного університету ім. Лесі Українки. Серія: Філософські науки. - 2000. - №8. - С.112_115.

Хамар У.В. Іван Франко про здійснимість ідеалів // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Філософія. - 2001. - №6. - С.29_35.

Размещено на Allbest.ru