Герменевтичні практики і проблема їх філософського осмислення

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ В.Н. КАРАЗІНА

УДК 130.2:303.442.4

Герменевтичні практики і проблема їх філософського осмислення

09.00.04 - філософська антропологія, філософія культури

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Попова Наталія Валеріївна

Харків 2001

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі філософії Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна, Міністерство освіти і науки України.

Захист відбудеться “___”_______________2001 р. о годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.051.06 при Харківському національному університеті ім. В.Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, пл. Свободи, 4, ауд. 3-83.

З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, пл. Свободи, 4.

Автореферат розісланий “___”____________________2001 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Кислюк К.В.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Звертання особливої уваги до проблеми герменевтики в сучасній філософії обумовлено декількома факторами і насамперед, ускладненням теоретичних досліджень в умовах плюралізму методологій. Філософування як засіб духовного освоєння дійсності характеризується на межі XX-XXI сторіч різними напрямами й тенденціями.

Однією з таких тенденцій є формування прагматичного способу осмислення світу, що було викликано, з одного боку, кризою метафізики, а з іншого, - необхідністю зміни характеру й цілей раціональності. Крім того, в умовах кризи метафізичного мислення і створеної внаслідок цієї кризи концепції “кінця філософії” було поставлене питання щодо долі класичної філософської культури мислення. У рамках сучасної герменевтики формується сьогодні один з варіантів вирішення цієї проблеми. Так, В.С. Малахов відзначає, що “герменевтичне філософування - це форма існування класичного мислення в некласичну епоху”, іншими словами, герменевтичною філософією здійснюється спроба зберегти найкращі зразки спадщини класичного філософування, не відмовившись при цьому від тих результатів, до яких прийшла філософія некласична.

Крім того, змінюється й сама герменевтична форма існування цього мислення. Якщо в традиційній герменевтиці проблема пізнання трансформується в проблему розуміння і розглядається крізь призму письмового тексту та співвідношення автора й інтерпретатора за допомогою цього тексту, то на сучасному етапі герменевтика постає як ренесансна форма практичної філософії (В.С. Лук'янець).

Криза традиційної спекулятивної моделі герменевтики викликала необхідність трансформації класичного метафізичного характеру герменевтичного філософування. Критика “чистої герменевтики” довела, що існує розбіжність між метафізичною моделлю “повного й остаточного розуміння” і “єдино вірної інтерпретації” з життям. До того ж, ця критика сприяла філософському осмисленню характеру протиріч у взаємодії спеціальних герменевтик. Тому актуальним вважається осмислення нового етапу розвитку герменевтики як практичної філософії, формування понятійного апарата та адаптування традиційних герменевтичних понять у новій предметній області герменевтики, а також трансформація засобів герменевтичного аналізу.

Філософське осмислення різноманітних герменевтичних практик має також особливе практичне значення. Так, у сучасному світі досить актуальними вважаються проблеми практики міжкультурного спілкування, міждержавної політичної та економічної взаємодії на основі співпорозуміння то що. Таким чином, по-перше, філософська герменевтика завжди виконувала функцію теоретичного забезпечення практичної сфери людського існування. По-друге, на тлі практичної філософії виникає можливість осмислення герменевтики як особливого роду філософської практики.

Розглядання герменевтичних проблем з позицій практичної філософії дозволяють виробити теоретичні передумови для вирішення проблем самосвідомості української культури й удосконалення української державності. Тобто свобода, незалежність, а також культурна самосвідомість залежить від ясності герменевтичної думки та дієвості герменевтичного слова.

Ступінь розробленості проблеми. Вивчення герменевтичних практик має давню традицію. На сьогоднішній день сформувалася певна кількість герменевтичних практик, що досліджуються в основному в рамках спеціальних дисциплін.

Герменевтика наприкінці XX - на початку XXI ст. має у своєму активі теорію загальної герменевтики (Ф. Шлейєрмахер), концепцію герменевтики як методології гуманітарних наук (В. Дільтей), онтологічну (М. Ґайдеггер), філософську (Г.-Ґ. Ґадамер) і феноменологічну герменевтику (П. Рікер). Тільки на початку XX сторіччя в рамках філософської онтологічної герменевтики М. Ґайдеггера виникло поняття “герменевтики фактичності”.

У 1923 році в Німеччині був опублікований текст лекції М. Ґайдеггера “Герменевтика фактичності”. Згодом це поняття надовго зникло з активного філософського дискурсу. Тільки в 90-і роки знову до поняття “фактичності” звертається Г.-Ґ. Ґадамер, який порушує питання про герменевтику як практичну філософію, що існує на базі “герменевтики фактичності”. З цього моменту, із середини 90-х рр. ХХ століття, у сучасній німецькій філософії починає розроблятися проблема філософського осмислення герменевтичних практик. У вітчизняній філософії в такому ракурсі вищезгадана проблема ще не стала предметом обговорення.

Провідні заходи для поданої проблематики, на нашу думку, можна класифікувати в такий спосіб:

основні філософські праці з герменевтики належать Г.-Ґ. Ґадамеру, М. Ґайдеггеру, В. Дільтею., Ф. Шлейєрмахеру, П. Рікеру, К. Ясперсу, Ю. Ґабермасу, Г. Альбертові;

критичні дослідження, в яких розробляють певні герменевтичні поняття представлені в роботах наступних авторів: В.C. Малахов, А.М. Єрмоленко, В.Г. Кузнєцов, В.С. Горський, Є.К.Бистрицький, Г.Л. Тульчинський, В.С. Лук'янець, А.А. Михайлов, Ю.Д. Артамонова, Ю. Коткавірта, Б. Марков, С.А. Кошарний, Г. Фігал, І.А. Василенко, В. Лейбін, В. Калиниченко, С.С. Хоружий.

Історичний аналіз розвитку герменевтичних ідей у філософії містить у собі наступні підходи:

історико-гносеологічний підхід, у якому герменевтика розглядається в аспекті становлення методології гуманітарних наук: В.Г. Кузнєцов, Є.К. Бистрицький, С.Б.Кримський, А.А. Михайлов, Г.Л. Тульчинський;

історико-психологічний підхід, у якому герменевтика розглядається з погляду розвитку теорії розуміння й інтерпретації психічного життя людини. Цей підхід підготував сучасну концепцію розуміння психоаналізу в якості герменевтичної процедури: К. Ясперс, П. Рікер, В. Лейбін;

порівняльно-історичний підхід, що дозволяє вибудовувати герменевтичні концепції не на підставі альтернативності, а з точки зору їхньої взаємодії: Ю. Коткавірта, Ж. Грондін, В.С. Малахов.

Серед дослідницьких робіт, що описують спеціальні області герменевтичного аналізу, треба відзначити роботи: Г.І. Богіна (філологічна), Л.А. Маркової (теологічна), П. Рікера (психоаналітична, релігійна), О.А. Потебні (філологічна), Г. Альберта (історична), В.М. Мейзерського (середньовічна інтерпретація), С.С. Хоружого (аутогерменевтика ісіхазму), І.А. Василенко (політична), Г. Зайферта (юридична герменевтика, “герменевтика життя”).

Важливе значення для цього дослідження мають останні розробки українських філософів у галузі практичної філософії, особливо представників київського “Центру практичної філософії”: А.В. Толстоухова, А.М. Єрмоленка, А.М. Лоя, В.С. Горського, В.С. Лук'янця та ін.

Однак, враховуючи те, що існує загальнофілософська й спеціальна література з поданої проблематики, треба відзначити, що не існує досліджень, що безпосередньо присвячені проблемі філософського осмислення герменевтичних практик, тому осмислення цих практик вимагає подальшої розробки.

Мета і задачі дослідження. Основною метою дисертаційної роботи є розробка стратегії філософського осмислення герменевтичних практик на підставі “герменевтики фактичності”.

Досягнення поставленої мети реалізується в процесі вирішення наступних задач:

виявити передумови формування “герменевтики фактичності” в історії герменевтики;

визначити провідні поняття, що характеризують “герменевтику фактичності” (а саме поняття “факт”, “герменевтичний досвід”, “смисл”, “герменевтична практика”, “герменевтична ситуація”);

розкрити герменевтичний аспект практичної філософії й філософський зміст герменевтичних практик;

побудувати типологію герменевтичних практик на підставі їх розподілу стосовно традиції й авторитету;

виявити можливості взаємодії спеціальних областей практики один з одним, а також зі сферою повсякденності.

Об'єктом дослідження є різноманітні види герменевтичних практик, їхнє становлення в соціокультурному просторі буття людини.

Предметом дослідження є осмислення зміни характеру розуміння й інтерпретації фактичності в герменевтичних практиках.

Теоретичною і методологічною підставою дисертаційного дослідження є комплекс когнітивних методів, серед яких можна виділити:

порівняльно-історичний метод у рамках історико-герменевтичного аналізу, який дозволяє переглянути традиційний підхід до історії герменевтики;

прагматичний та феноменологічний методи (П. Рікер, Г.-Ґ. Ґадамер), й, зокрема, прагмалінгвістичний аспект семіотичного аналізу. Ці методи сприяють проведенню філософського аналізу герменевтики смислу в його практичній реалізації;

а також власно герменевтичний метод з акцентом на логіці герменевтичного кола та рухомого обрію розуміння, на підґрунті яких формується авторський концепт розширення кола герменевтичних практик.

У дисертації використані результати досліджень вітчизняних і закордонних авторів, присвячених вивченню проблем герменевтичного аналізу. Особливе значення для дослідження мало вивчення робіт Г.-Ґ. Ґадамера, М. Ґайдеггера, В. Дільтея, Ф. Шлейєрмахера, Ж. Грондіна, П. Рікера, К. Ясперса, Г. Альберта, Ю. Ґабермаса, Г. Зайферта, А.М. Єрмоленка, В.Г. Кузнєцова, А.В. Толстоухова, А.М. Лоя, В.С. Горського, В.С. Лук'янця, Е.К. Бистрицького, С.А. Кошарного, В.М. Мейзерського, Г.І. Богіна, С.С. Хоружого, В.С. Малахова та ін.

Новизна дисертаційної роботи. Запропонований концептуальний підхід до проблеми філософського осмислення герменевтичних практик у прагматичному аспекті їхнього аналізу дає можливість вироблення філософської стратегії в умовах конфлікту інтерпретацій, яку можна позначити як новий, адогматичний універсалізм.

Результати дослідження містяться в положеннях, що відбивають новизну дисертації й можуть бути винесені на захист:

встановлено, що “герменевтика фактичності” формується в рамках загальної історії герменевтики й остаточно визначається як особлива область герменевтичного аналізу в прагматичній концепції Г.-Ґ. Ґадамера;

визначено коло основних понять “герменевтики фактичності” (“герменевтичний досвід”, “факт”, “герменевтична практика”, “герменевтична ситуація”), досліджені смислові зрушення в їх семантиці;

встановлено, що герменевтичний аспект практичної філософії полягає в оформленні нової моделі розуміючої дії, що знімає строгу опозицію теорії і практики. Філософський зміст герменевтичних практик розширює смислову сферу практичної дії, у результаті чого утворюється полівалентний образ сучасної герменевтики;

на підставі відносин до традиції й авторитету запропонована нова типологія герменевтичних практик, яка містить два види (догматичний і адогматичний), вони, у свою чергу, поділяються на юридичну, теологічну й філологічну класику з однієї сторони, і на історичну, релігійну, економічну, політичну й повсякденну практики з іншої.

досліджено специфіку філософського герменевтичного аналізу щодо різного роду спеціальних герменевтичних практик, що полягає в адогматичному розширенні інтерпретаційного поля в процесі осмислення взаємодії цих практик. Розкрито необхідність переходу від моделі повного й тотального розуміння як центральної універсалії “чистої герменевтики” до моделі “герменевтичного мікроаналізу”. Обґрунтовано випадковий і однократний характер інтерпретацій “герменевтики життя”, на підґрунті якої утворюються нові типи адогматичної герменевтики.

Теоретичне і практичне значення одежаних результатів. Результати дослідження проблеми філософського осмислення герменевтичних практик імовірно можливо використовувати в подальшій розробці цієї проблематики та вивченні особливостей філософського герменевтичного аналізу щодо різного роду спеціальних герменевтичних практик.

Висновки й матеріали дослідження в галузі проблеми філософського осмислення герменевтичних практик можуть застосовуватися надалі при підготовці систематичних навчальних курсів з філософії, історії української та зарубіжної культури, філософської антропології, історії філософії, а також як спеціальний розділ спецкурсів з герменевтики і сучасної філософії.

Апробація результатів дослідження. Основні результати дисертаційного дослідження знайшли відображення в публікаціях автора, у доповідях на наукових конференціях:

“Університетська освіта України ХХІ століття: проблеми, перспективи, тенденції розвитку” (Харків, 2000);

“Світ-системна теорія і сучасні глобальні трансформації. Міжнародний семінар” (Харків, 2000);

VII Харківські міжнародні Сковородинівські читання “Практична філософія і правовий порядок” (Харків, 2000);

на засіданнях наукового семінару на кафедрі філософії і політології Харківської державної академії культури та на кафедрі філософії Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна, а також під час викладання автором курсу лекцій з історії української та зарубіжної культури, на навчальних студентських семінарах з курсу філософії та історії української та зарубіжної культури на філологічному й історичному факультетах Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна.

Публікації. Зміст основних положень дисертаційного дослідження, основні ідеї і результати викладено в 5 статтях, опублікованих у наукових спеціалізованих фахових виданнях і тезах виступів на наукових конференціях із філософської та культурологічної проблематики.

Структура і обсяг дисертаційного дослідження. Мета, завдання та логічна послідовність питань, які розглядались у дисертаційному дослідженні, обумовили структуру роботи, що складається зі вступу, двох розділів, висновків і списку використаної літератури. Сумарний обсяг роботи складає 177 сторінок, з яких 162 - основного тексту. Список використаної літератури складається з 174 найменувань.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність і значущість обраної теми дослідження. Виявлено підстави і вихідні дані для розробки теми, висвітлено ступінь опрацювання теми в зарубіжній і вітчизняній літературі, розкрито мету та основні завдання, які необхідні для вирішення поставленої проблеми, окреслені теоретичні й методологічні засади дисертаційного дослідження, доведено наукову новизну і відзначено сферу науково-практичного застосування отриманих у дисертації результатів, обґрунтовано структуру роботи.

Перший розділ “Герменевтика фактичності”: нові обрії філософського осмислення” присвячено аналізу історії герменевтики не з методологічного чи гносеологічного огляду, а з точки зору формування в її межах проблематики “герменевтики фактичності”, тобто проблемам герменевтичного досвіду, герменевтичної практики, герменевтичної ситуації, традиції, та ін.

В першому підрозділі “Історія герменевтики: від універсальної теорії до прагматичного обґрунтування” розглядаються основні етапи еволюції герменевтики від спеціальної галузі людської діяльності (давньогрецькі граматисти, середньовічна екзегетика) до формування загальнонаукової герменевтичної теорії та філософської герменевтики, яка знаходить найбільш значене відображення в філософській спадщині М. Ґайдеггера і Г._Ґ. Ґадамера.

Історія герменевтики як спеціальної і філософської галузі дослідження має давню традицію, у якій склалося стійке уявлення про герменевтику як методику й мистецтво інтерпретації текстів. На перший погляд, герменевтику можна продовжувати розглядати як науку про мистецтво, але цього вже на сьогоднішній день недостатньо. Мистецтво розуміння - це “чистий”, безпомилковий, адекватний спосіб розуміння та інтерпретації текстів (у семантичному ключі розглядання цієї проблеми).

Сучасна філософська герменевтика й герменевтика традиційна в цілому не можуть бути зведені одна до одної. Однак “нова” герменевтика ХХ сторіччя базується на досягненнях традиційної герменевтики, що усвідомлювалась як теорія і загально методологічне вчення, мистецтво тлумачення.

Сучасна практика розуміння й інтерпретації вже не є “чистою”, тобто мистецькою в повному обсязі. Сучасна філософія досліджує, так зване, “нечисте” розуміння зі зростанням важливості суб'єктивного елемента інтерпретації. У цьому аспекті зміна змісту предмета герменевтики обумовлена впливом некласичної філософії, і, зокрема, екзистенційної філософії та філософії життя.

Аналізуючи історію герменевтики, ми намагались показати, що в сучасній філософії замість ідеальної моделі абсолютного розуміння й адекватної інтерпретації у діалогічно напруженій атмосфері вже зроблених акцентів і винесених оцінок формується новий образ герменевтики.

Перетворившись з практики тлумачення в теорію інтерпретації, а потім у методологічне вчення і, нарешті, у філософію розуміння, герменевтика не втратила свого практичного характеру, а тому, герменевтика як філософія еволюціонує з спеціальної герменевтики як практики текстуальної інтерпретації до філософської практики широкої сфери дії.

Ця нова герменевтика вивчає фактичне, а не ідеальне розуміння, і тому сьогодні ми спостерігаємо бурхливий розвиток герменевтичного дискурсу як практики, що є своєрідною “реабілітацією” і ренесансом практичної філософії у герменевтичному вигляді.

Особливу увагу в розгляданні історичного розвитку герменевтики присвячено виявленню прагматичних елементів у герменевтичній практиці, становленню відповідного понятійного апарата.

В другому підрозділі “Практика й досвід в аспекті “герменевтики фактичності” обґрунтовується прагматичний поворот від загальнонаукової герменевтики до “герменевтики фактичності”. Ми намагалися виявити актуальність ґайдеггерівської “герменевтики фактичності”, що полягає у можливості осмислити нерозривний зв'язок між онтологією та герменевтикою.

У підрозділі аналізуються ключові поняття: “герменевтичного досвіду”, “герменевтичної практики”, “факту”, “традиції”, “ситуації”, філософської герменевтики М. Ґайдеггера і Г.-Ґ. Ґадамера у світлі нового етапу розвитку герменевтики, тобто “герменевтики фактичності”.

“Досвід” регламентує наше ставлення до об'єктів, тим самим, формуючи і відтворюючи фактичність, яка актуалізує у часовому вимірі буття тимчасове, випадкове, індивідуальне й неповторне. Фактичність тематизує, у першу чергу, конкретну індивідуальну історію людини.

“Факт” формується за допомогою розуміння, він не збігається з об'єктом. Сприйнятий людиною об'єкт стає фактом унаслідок роботи розуміючого мислення, скоректованого досвідом.

Розуміння, там, де воно відбувається, є проявом герменевтичного досвіду, що як будь-який новий досвід входить у загальну систему нашого досвіду і пов'язаний із принципом діяльного розуміння за допомогою практики. Практика - це можливість переходу досвіду в умови життя.

Під “спеціальною герменевтичною практикою” ми розуміємо сукупність окремих видів інтерпретаційних практик. Філософська позиція щодо цих спеціальних герменевтичних практик полягає в розробці теоретичної бази для створення метанаукового обґрунтування конкретних інтерпретаційних методик та осмисленні їхньої взаємодії в соціокультурному просторі.

У цьому підрозділі ми намагались показати, що поняття “герменевтичного досвіду”, “герменевтичної практики”, “факту”, “традиції”, “ситуації” набувають онтологічного та екзистенційного смислу тільки в умовах життєвого світу та життєвої практики. Таким чином, “герменевтика фактичності” формує особливе розуміння понять досвіду, практики, факту тощо. Цей зміст відрізняється від традиційного значення цих понять, які використовувались у гносеології, котра орієнтувалась, в свою чергу, на природознавчі науки.

У третьому підрозділі “Герменевтика як сучасна практична філософія” аналізується базова для даної роботи концепція практичної філософії Г.-Ґ. Ґадамера, що вважає задачею герменевтики, з філософської точки зору, осмислення природи розуміння, яке завжди виявляється здійсненням та застосуванням водночас.

Досліджено, що поняття “герменевтика”, “розуміння”, “інтерпретація” в еволюції герменевтичної теорії набувають філософського та прагматичного змісту і на цій підставі герменевтика ототожнюється з “практичною філософією”, бо практичне знання - це інший тип знання. Це означає, що воно спрямовано на конкретну ситуацію, вимагає обліку “обставин” в їх неосяжному розмаїтті.

Обґрунтовується, що у розумінні Аристотеля, практична філософія - це “філософія”, “наука”, знання, що оперує доказами і доступне вивченню, але не та галузь науки, яка була прикладом теоретичного пізнання у греків. “Практичною” ця філософія зветься у протилежність до теоретичної філософії, котра охоплювала “фізику” і “математику”. Практична філософія є “наукою”, тобто знанням, яке вивчається, однак воно є і “наукою”, котра залежить від умов.

У герменевтиці сьогоднішній продовжує жити найважливіша традиція аристотелевої практичної філософії, що представляє собою частину її філософських імплікацій.

З цієї точки зору, значущім є ґадамерівське дослідження давньогрецького поняття “Praktikos” (дія, діяння, діло) яке вважається спорідненим спеціальному знанню “Techne” (мистецтво, ремесло). Однак, від спеціального знання її відокремлює те, що практика ставить питання про добро. Тобто це знання задає етичний вимір людського існування. В межах такого підходу підкреслюється також специфічна напруга між “Techne”, майстерністю, якій можна навчитися, і тим знанням, котре здобувається завдяки досвіду. Тому на практиці наукове і позанаукове знання в сучасному світі вже не ієрархізуються, а оцінюються за їх ефективністю та моральною цінністю.

У сучасній герменевтиці ми також маємо справу із зміною імплікацій між теоретичними інтересами і практичною діяльністю. Герменевтична практика є не стільки утіленням абстрактних знань у життя, скільки видозміною рубежів між теорією й практикою, тому що необхідність розуміння виникає з життєвого світу і зумовлюється нашим життєвим досвідом.

Таким чином, результатом розвитку герменевтики як практичної філософії є поповнення методології гуманітарних наук певним реєстром понять, які розкривають специфіку гуманітарних практик розуміння і інтерпретації.

Другий розділ: “Типологія і взаємодія герменевтичних практик у соціокультурному просторі” присвячено розробці типології герменевтичних практик на підставі відношення до авторитету (догматичний і адогматичний типи), а також розгляду взаємодії цих практик в сучасному світі. В аспекті прагматичного підходу нас цікавили, насамперед, здійснення герменевтичних практик у визначених формах: у юриспруденції - на базі судового розгляду кримінальної справи, в теології - в проповіді, у філології - в поетичній декламації, в політиці - в політичних дебатах і т. ін.

В першому підрозділі “Герменевтика мови в контексті прагматики” розглядається мова як онтологічний простір, в котрому відбувається практика розуміння та інтерпретаційна дія.

Як догматичні, так і адогматичні практики базуються на мовному розумінні, а тому герменевтика мови, розглянута в контексті прагматики, робить можливим осмислення ситуативних змін в полі змістів, що веде до дискурсивного “розширення” інтерпретаційного простору і певних видозмін у самих практиках. Герменевтична ситуація спілкування створює умови, в яких реалізується прагматичний зміст дискурсу, тому, що без прагматики факти повсякденної комунікації залишилися би розбіжними, розрізненими явищами повсякденного життя.

У підрозділі розглядається також герменевтична практика перекладу. Традиційно переклад розглядався як суто лінгвістична проблема транспозиції з одного значеннєвого поля в інше, що рухається у вузькому коридорі між “буквалізмом” відданості оригіналу й ризиком інтерпретатора. У прагматичному аспекті переклад осмислюється нами як широке поле практичної комунікаційної взаємодії між людьми. Це важливо для розкриття проблеми даного дисертаційного дослідження, тому що при знятті метафізичного характеру смислу постає нова проблема розуміння та тлумачення автономного смислу. При цьому автономний смисл не виключає ані універсального, ані унікального змісту. У комунікативній ситуації метаморфози смислу і форми в їх цілісності здійснюються за допомогою “увімкнення” усього запасу життєвого досвіду “перекладача”, який містить у собі як універсальні, так і унікальні компоненти.

Також нами встановлено, що прагматичний поворот, обґрунтований у філософії ХХ ст., обумовлює і появу герменевтики мови як “субстанції” для багатоманітних інтерпретаційних практик. Прагматична функція слова розглядається нами як комунікативна функція обміну досвідом.

В другому підрозділі “Догматична герменевтика і її практичне втілення” аналізуються найбільш впливові галузі традиційної герменевтики, які визначаються як догматичні. Догма (від грецького. dogma -- судження, вчення, постанова) _ це положення, прийняте на віру: непорушна істина, незмінна за будь-яких обставин. В підґрунті догматизму -- сліпа віра в авторитети, захист застарілих положень.

До догматичних практик відносяться юридична, теологічна і філологічна герменевтичні практики. Розуміння їх спільності ґрунтувалося на принципі аплікації: герменевтична ситуація в цих видах практик створюється завдяки співвідношенню тексту (наприклад, юридичного закону або закону Божого) з конкретним фактом та завдяки адекватній оцінці можливості його застосування в даному випадку (у судовому рішенні або проповіді).

Особливістю догматичного типу герменевтичних практик є те, що розуміння і інтерпретація у цих практиках безумовно залежить від авторитетного джерела (закон, Біблія, класичні літературні зразки). Так, догмат у релігії - це затверджене вищими церковними інстанціями положення віровчення, що вважається церквою непорушною істиною, яку не критикують. Догматичний тип герменевтичних практик характеризується забороною відозміни авторського тексту, тобто текст набуває характеристик “священного”, і встановленням жорстких меж інтерпретаційного пошуку.

Застосування на практиці законів, як і інших юридичних норм, утворюється з аплікації, підведення юристом окремих випадків життя під постанови, що передбачаються. Це підведення має вигляд силогізму, в якому більшою посилкою служить законодавча норма чи низка канонів, меншою - фактичні обставини даного конкретного випадку. Висновок, що робиться з цих посилок з логічною необхідністю дає відповідь на підлягаюче розв'язанню юридичне питання.

Продуктивне розширення меж догматичних практик відбувається в багатьох випадках всупереч суворим принципам догматичної герменевтики. Так, розширення меж юридичної практики створює особливу герменевтичну ситуацію (у якій розуміння завжди є і використанням) на відміну від “механічного” застосування тексту закону до конкретного інциденту, що може бути охарактеризовано як правова догматика і є тільки “щаблем” до досягнення вірного розуміння в юридичній практиці.

У третьому підрозділі “Адогматична герменевтика: практика “відкритого” тлумачення” досліджуються історична та релігійна герменевтичні практики. (Поняття “адогматичні герменевтичні практики” належить авторові і вживається у значенні відсутності догматизму, бо догматизм, це однобічне, схематичне мислення, яке оперує догмами).

На відміну від догматичного, адогматичне тлумачення - тлумачення відкрите. Адогматичні герменевтичні практики, охоплюючи різноманітні сфери людської життєдіяльності, часом не зупиняються навіть перед такою інтерпретацією, що веде до негарантованого тлумачення або до непорозуміння.

Виникнення адогматичного типу практик обумовлено специфікою історичного дослідження та специфікою нетрадиційних і побутових інтерпретацій “священних” текстів. Ця специфіка характеризується особливою герменевтичною логікою історичного дослідження, яка спирається на емпіричну множину або апокрифічність інтерпретацій релігійних текстів.

Так, історична герменевтика ставить завдання реконструкції смислу історичних текстів, і на підставі цієї реконструкції відбувається відтворення події як історичної пам'яті. Однак, у зв'язку з умовним характером одержаної реконструкції, виникає проблема адекватності (або істинності історичного аналізу). Реконструкція історичного тексту завжди містить елемент суб'єктивності (судження інтерпретатора). А тому, текст не має такого канону, згідно з яким його можна витлумачити. Отже, історична інтерпретація не може вважатися догматичною.

Релігійною герменевтикою включається до складу сакрального, священного не тільки трансцендентне, але й іманентне, наприклад, “священна домівка” і таке інше. Саме завдяки нецерковній, нетеологічній релігійності іманентне уподібнюється символу, який заміняє образ Першопричини. Здатність до символізації відрізняє адогматичні герменевтичні практики від догматичних.

В четвертому підрозділі “Герменевтика життя” та нові адогматичні практики” досліджуються ті види практик, які пов'язані не стільки з традиційним для герменевтики текстом, скільки із самою життєво-практичною участю в нестабільному і “випадковому” світі. “Герменевтика життя” характеризує не академічні сфери діяльності, а повсякденні життєві ситуації, з якими ми зустрічаємося і які ми можемо розуміти.

“Герменевтика життя” як мистецтво розуміння і інтерпретації та практика життєдіяльності на підґрунті просвітницьких експериментів XX століття відкриває можливість побудови нової “практичної філософії” ХХІ сторіччя.

“Герменевтика життя” є підставою для обґрунтування виникнення нових адогматичних практик (економічної, політичної герменевтичних практик та практики психоаналізу). Так, розуміння як центральна категорія - неодмінна умова існування економіки стабільного суспільства. Економічна герменевтика в якості теоретичної актуалізації розуміючої практики сформувала напрямок в економіці, котрий прагне упровадити відповідні правила заради збагнення існуючих моделей, і, таким чином, наблизити їх до життєвих ситуацій.

Практичне, у тому числі економіка і політика, належить сфері комунікації, а не інструментальної дії. Економічна герменевтика знаходиться у взаємозв'язку з герменевтикою політичною, тому що справжній діалог і у політиці, і у економіці - це практика спільного пошуку шляху самореалізації партнерів, утворення нових понять, створення спільного політичного простору “проміж”.

“Герменевтика життя” як повсякденна практика розуміння і інтерпретації охоплює всі сфери повсякденного життя людини, змінюючи наше відношення до дилеми можливості і необхідності розуміння.

Необхідно відзначити, що філософське осмислення герменевтичних практик зосереджено “на межі їхньої взаємодії”. Характер їхньої взаємодії, на наш погляд, можна визначити як “розширення” догматичної сфери герменевтичних практик під впливом адогматичних, з одного боку, а, з іншого боку - відбувається розширення і догматичних й адогматичних практик за допомогою “герменевтики життя”.

У висновках дисертаційної роботи підводяться підсумки та узагальнюються результати дослідження вцілому.

Під час проведення дослідження автор дійшов таких висновків:

Людина, що шукає розуміння, а не самоствердження, готова до безперервної роботи над собою. Там, де розуміння представляє проблему, не обійтися без герменевтики. Елементарна герменевтична рефлексія народжується в ситуації часткового розуміння з інтенцією до більш конкретного розуміння. Однак, рефлексія над собою може так і залишитися на початковому рівні, тоді як герменевтична рефлексія як самопорозуміння припускає здатність до усвідомлення того аспекту людської душі, який доступний розумінню і перетворює герменевтичну практику в умови людського життя.

Розуміння прочитується тепер як специфічна життєво-практична участь, адже потреба в розумінні з'являється в життєвому світі і обумовлюється нашим життєвим досвідом. Подібні зміни свідчать не тільки про трансформацію методу. Герменевтика, модифікуючись, лише відповідає на запит: сучасна культурна ситуація може бути визначена як герменевтична, а отже, герменевтика як практика здійснює перетворення до мислення-тлумачення.

Критика традиційної герменевтики з позицій практичної філософії дає можливість виробити особливий підхід, який характеризує новий етап в становленні сучасної герменевтики після прагматичного повороту. Цей підхід можна відзначити як новий адогматичний універсалізм.

Адогматичний універсалізм пов'язаний з “герменевтикою життя”, котра як інтерпретаційна практика дозволяє розширити традиційні сфери догматичних герменевтичних практик. “Герменевтика життя” стає домінуючою силою, що видозмінює диспозиції догматики й адогматики.

У висновку підкреслюється, що оскільки типологія герменевтичних практик, яка подається в дисертаційній роботі, є відкритою, то перспективи подальшого розроблення цієї проблематики полягають у дослідженні нових галузей герменевтичних практик та необхідності їх теоретичного філософського забезпечення.

герменевтика філософія авторитет

СПИСОК НАУКОВИХ ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ З ТЕМИ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Попова Н.В. Герменевтическая практика у истоков украинского возрождения. // Философские перипетии. Вестник Харьковского государственного университета № 409/98. - С. 146-148.

2. Попова Н.В. Практика и опыт: герменевтический аспект. // Философские перипетии. Вестник Харьковского государственного университета № 437/99. - С. 36-38.

3. Попова Н.В. Герменевтика. От универсальной теории к прагматическому обоснованию. // Філософські перипетії. Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна № 474/2000 . - С. 247-253.

4. Попова Н.В. Герменевтика как практическая философия.// Філософські перипетії. Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна № 486/2000. - С. 81-87.

5. Попова Н.В. “Историческая герменевтика” или способ конструирования мира прошлого. // “Світ-системна теорія і сучасні глобальні трансформації. Міжнародний семінар” - Харків, 2000 - С.97-99.

6. Юркевич Е.Н., Попова Н.В. “Герменевтика жизни” как “практическая философия” образования ХХІ века. // “Університетська освіта України ХХІ століття: проблеми, перспективи, тенденції розвитку”. Міжнародна науково-практична конференція. - Харків, 2000. - С. 82-85

Размещено на Allbest.ru