Соціально-освітні чинники формування духовності особистості в сучасному українському суспільстві

Размещено на http://www.allbest.ru/

Академія педагогічних наук України Інститут вищої освіти

Корецька Антоніна Іллівна

УДК 130.122

СОЦІАЛЬНО-ОСВІТНІ ЧИННИКИ ФОРМУВАННЯ ДУХОВНОСТІ ОСОБИСТОСТІ В СУЧАСНОМУ УКРАЇНСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ

Спеціальність 09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Київ - 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі змісту, філософії та прогнозування вищої освіти Інституту вищої освіти Академії педагогічних наук України

Науковий керівник:	доктор філософських наук, професор, Надольний Іван Федотович, Національна академія державного управління при Президентові України, професор кафедри філософії і методології державного управління
Офіційні опоненти:	доктор філософських наук, професор Темко Григорій Дмитрович, Київський міжнародний університет, декан факультету міжнародних відносин; кандидат філософських наук, доцент Розумний Володимир Павлович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, доцент кафедри філософії гуманітарних наук філософського факультету.
Провідна установа -	Центр гуманітарної освіти НАН України

Захист відбудеться “13” листопада 2003 року о 14-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.456.01 в Інституті вищої освіти АПН України за адресою: 01014, м. Київ, вул. Бастіонна, 9, дев'ятий поверх.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Інституту вищої освіти АПН України за адресою: 01014, м. Київ, вул. Бастіонна, 9, восьмий поверх.

Автореферат розісланий “11” жовтня 2003 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат філософських наук, доцент Горбунова Л.С.



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Особливістю ХХІ століття є тенденція до формування полікультурного простору в умовах глобалізаційно-інформаційних змін суспільства. Однак подальший суспільний прогрес нерозривно пов'язаний з рівнем духовності кожної особистості. Із зміною історичних, соціально-економічних та життєвих передумов змінюється духовна сутність людини. Проблема формування духовності здавна є важливим предметом філософського дискурсу, однією з найбільш вагомих проблем та найскладнішим феноменом суспільного поступу. Духовність часто ототожнюють з релігійністю. Подібна ситуація обумовлює необхідність зрозуміти й осягнути феномен духовності особистості з позиції вищого рівня складності, яким виступають соціальне середовище, соціально-культурний простір, а також такі інституційні структури, як: освіта, громадські організації (об'єднання), виховання, традиції, сім'я - у комплексному їх поєднанні. Дослідники подеколи аналізують соціально-освітні чинники формування духовності особистості не враховуючи ці загальнозначимі фактори, що не відображає об'єктивного характеру проблеми.

В українському суспільстві ХХІ століття складні й суперечливі уявлення про духовний розвиток особистості виникають не стільки від різноплановості осмислення об'єкта дослідження, скільки від поступу світового розвитку взагалі і трансформаційних процесів українського суспільства зокрема. В сучасних умовах розвитку України проблема формування духовності все більше відображає історичні процеси укріплення демократичних основ державності й повсякденну увагу кожній особистості. Так, статтею 11 Конституції України проголошено, що держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України, а статтею 23 закріплено, що кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов'язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості.

Побудова державності в нашому суспільстві сприяє духовно-культурному відродженню нації й особистості з урахування вимог сучасності. Разом з тим, у зв'язку з успадкованим від старої системи занепадом, відповідною деформацією духовності та недостатньою теоретичною розробленістю актуальних питань формування духовності особистості в умовах трансформації українського суспільства, шляхи вирішення цієї проблеми ще залишаються недостатньо ефективними. Розв'язання даної задачі постає нагальним завданням соціальної філософії. Розкриття сутності особистості шляхом формування духовності підкреслює її унікальність і неповторність. Духовність найглибше забезпечує та виражає свободу вибору як життєву цінність. В Україні є настійна потреба у системному формуванні духу волі, культивуванні гідності й всебічності вільної цілісної особистості з волевиявленням і творчим використанням інноваційних підходів до виокремленої проблеми, що і зумовило вибір теми дисертації.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дослідження є розділом колективної теми відділу змісту, філософії та прогнозування вищої освіти Інституту вищої освіти АПН України “Філософські засади трансформації вищої освіти в Україні на початку ХХІ століття”.

Напрям дослідження співпадає з державними планами (Національна доктрина розвитку освіти, затверджена Указом Президента України 2002 року; Указ Президента України “Про серйозні недоліки у здійсненні заходів щодо захисту моральності та утвердження здорового способу життя у суспільстві” від 4 лютого 2003 року) і проектом (Концепція громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності), спрямованими на підвищення духовно-культурного рівня нації й особистості. Проблема формування духовності особистості, котра відповідатиме новим вимірам і викликам сучасності, є актуальною і виключно складною через дію багатьох об'єктивних і суб'єктивних факторів, котрі потребують подальшого аналізу. У нашій роботі соціально-філософський аналіз цієї виокремленої проблеми є окресленням її теоретичної й практичної значущості для сучасності. В унікальному соціокультурному контексті України сила дії факторів багато в чому залежить від можливості людини усвідомити себе й глибини своєї ідентичності, адже будь-які формуючі інституції духовного світу людини існують не інакше, як у творчій суспільно-виробничій діяльності.

Ступінь наукової розробленості проблеми. Теоретичною та методологічною базою дисертаційного дослідження є основні досягнення вітчизняних і зарубіжних авторів, творче переосмислення вітчизняної та зарубіжної філософської й соціальної думки стосовно процесів формування духовних обріїв особистості. Основоположними для дослідження є історико- та соціально-філософські підходи до проблеми духовності особистості у працях Аристотеля, Платона, Локка, Ортега-і-Гассета; ідеї М. Бердяєва, Г. Сковороди, В. Соловйова, П. Сорокіна, П. Юркевича про духовний світ особистості; основні положення теорій Е. Гуссерля, П. Козловськи, Е. Муньє, С. Франка, М. Фуко, Ю. Хабермаса, А. Швейцера, М. Шелера, К. Ясперса та ін., що досліджують аспекти духовності особистості й соціокультурного простору; сучасні теорії феномену духовності особистості та проблеми соціалізації (Т. Адуло, В. Андрущенко, В. Бакіров, В. Барановський, Є. Бистрицький, М. Головатий, Г. Горак, Л. Горбунова, Л. Губерський, Н. Іордакі, С. Кримський, В. Крисаченко, М. Лукашевич, М. Михальченко, В. Пазенок, М. Пірен, С. Пролєєв, В. Табачковський, Г. Темко, В. Шинкарук); освітньо-виховні теорії, соціальні й культурні детермінанти та теорії традицій і сім'ї (В. Андрущенко, І. Бичко, В. Журавський, М. Каган, М. Конох, В. Кремень, В. Кушерець, В. Ларцев, В. Лутай, І. Надольний, В. Рижко, С. Римаренко, В. Розумний, Л. Сохань, П. Щербань) тощо.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є аналіз взаємодії соціально-освітніх чинників, інституцій, структур по формуванню духовності особистості та їх значення в сучасних умовах.

Реалізація поставленої мети досягається за допомогою розв'язання наступних завдань:

визначити стан дослідження проблеми духовності особистості в сучасних вітчизняних та зарубіжних наукових пошуках;

уточнити поняття духовності особистості та виявити сучасні сутнісні характеристики її основ;

розкрити визначальні методологічні засади формування основ духовності сучасної особистості;

проаналізувати сутність пріоритетних соціально-освітніх чинників: соціальне середовище, соціокультурний простір, освіта, організації, традиції, сім'я тощо як мобілізаційний механізм формування духовності особистості;

установити співвідношення природних і соціальних детермінант, цивілізаційних та етнічних особливостей проблем формування духовності в сучасному суспільному поступі.

Об'єктом дослідження є духовний світ людини в умовах сучасної трансформації українського суспільства.

Предметом дослідження постають основні соціально-освітні чинники формування духовності особистості.

Наукова новизна дослідження полягає у розробці нової цілісної концепції формування духовності особистості в умовах трансформації сучасного українського суспільства з точки зору її цілісного і системного викладу.

До основних елементів новизни отриманих результатів відносяться:

уточнено структуру духовності як соціального феномена, котра включає гармонію особистісного, суспільного і природного, а саме: гуманізм, освіта, воля, інтелект, розум;

визначено пріоритети позитивного зразка поведінки (стилю життя), підвищення ролі культури, утвердження здорового способу життя, що забезпечуватиме формування цілісної особистості як вираження системи суспільних відносин, різноманітних життєвих процесів усіх сфер суспільства, оскільки у центрі стоїть людина як суб'єкт динамічних соціальних змін і цінностей;

на основі аналізу впливу макро- і мікро- соціального середовища, розроблено специфічні ознаки соціалізації особистості в сучасному українському суспільстві (зміна свідомості, наявність полікультурного середовища, активність, вільне формування особистості, самооцінки, розрив індивідуального і суспільного, економічні й політичні суперечності тощо), сформульовано вимоги до змісту духовних основ соціуму;

проведено класифікацію найістотніших соціально-освітніх цінностей (любов до Вітчизни, повага до людей, праці, природи, культури, рідної мови, доброзичливість, дотримання норм високоморальної поведінки, наявність широкого діапазону знань, відповідальність тощо), які складають сутність духовності особистості й суспільства, що стверджує можливість побудови демократичної, правової держави та входження її до світового соціуму;

запропоновано теоретичну модель та функції сучасного українського соціокультурного простору як органічної складової філософського осмислення буття: економічна й політична цілісність, досконала система відносин між людьми, в якій формується особистість, створення матеріальних передумов осягнення знаннями, наукою тощо. При цьому основою соціокультурного простору є культура як сукупність досягнень людських надбань;

виявлено і обґрунтовано головні тенденції сучасної освіти у формуванні духовності (системність, цілеспрямованість, наукова обумовленість і обґрунтованість, світоглядні принципи, висока професійність, створення фундаментальних умов процвітання особистості й суспільства);

сформульовано завдання подальшого розвитку освіти, що включають зв'язок із світовою культурою й оновлення її змісту, зміну психології учасників освітньо-виховного процесу, фундаментальну підготовку кадрів як для системи освіти, так і для різних галузей виробництва, забезпечення якості та життєспроможності освіти у полікультурному контексті, виокремлення проблем сучасної філософії освіти та удосконалення законодавчо-нормативної бази;

дістав подальший розвиток аналіз діяльності громадських організацій (об'єднань) як реальної сукупності, котра відрізняється відносною цілісністю і самостійністю, відіграє важливу роль у формуванні духовності особистості й суспільства, має системність у структурі, виступає основною структурною одиницею суспільства та здійснює формування відповідних норм культури й комунікацій;

розкрито суперечливість конфліктності традицій минулого і сучасності у зв'язку із суспільно-політичними, історичними й економічними динамічними змінами;

проаналізовано основні параметри функціонування сучасної сім'ї, котра є основою формування індивідуальних рис особистості, здійснення її первинної соціалізації, формування ціннісних орієнтацій, розвитку інтелектуальних та творчих здібностей, створення можливостей засвоєння різних варіантів соціального досвіду, збереження традицій, безпосереднього залучення до культурних надбань і культуротворчих процесів, здійснення виховання, формування громадянської зрілості, екологічної культури, усвідомлення гендерної ідентичності як елементів духовності тощо;

аргументовано, що найдієвішим у формуванні духовності є співвідношення таких чинників: середовище - цінності - соціокультурний простір - освіта - організації й рухи - традиції - сім'я, які через свою специфічну роль і черговість створюють принципово нові можливості духовного розвитку особистості.

Теоретична й практична значимість дисертації. Основні положення і висновки дисертації складають теоретичну і методологічну основу для розробок питання духовності у період трансформації й становлення державності українського суспільства. Головною причиною невирішуваності фундаментальних проблем формування духовності особистості є існуючий подекуди непродуктивний підхід до її вивчення, коли особистість як творчий суб'єкт не стоїть у центрі дослідження процесів життєдіяльності, а перевага надається ролі окремим теоретичним підходам, людям та описам.

Результати проведеного аналізу сутності духовності особистості, об'єктивні та суб'єктивні чинники її формування можуть знайти своє застосування в ході навчального процесу під час викладання відповідних тем з історії філософії, соціальної філософії, соціології, культурології, педагогіки, психології у вищих і середніх навчальних закладах, а також у подальших наукових дослідженнях, культурно-освітній діяльності та лекційній пропаганді.

Окремі розробки, практичні рекомендації та пропозиції можуть бути використані при підготовці Закону України “Про безперервну освіту”. Тому актуальність дисертаційного дослідження визначається необхідністю виокремлення оптимальних сучасних шляхів формування духовності особистості в умовах формування української державності.

Особистий внесок здобувача. Усі принципові положення та ідеї дослідження належать особисто здобувачу. Головні результати викладено у трьох наукових статтях, що опубліковані у науково-фахових виданнях України.

Методологічні засади дослідження. Розкриття теми і розв'язання поставлених завдань ґрунтується на комплексі методів: конкретно-історичний підхід і метод єдності історичного й логічного, необхідний для виявлення сучасного розуміння основних понять дослідження; аналізу та синтезу; компаративістики; структурно-функціональний аналіз (використовується при експлікації категорії “духовність”); системний підхід, що застосовується при описанні таких систем, як: “особистість - суспільство”, “особистість - колектив”, “особистість - сім'я”, “традиції - сучасність”.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації доповідались на Методологічному семінарі “Філософія освіти ХХІ століття: проблеми і перспективи” (Київ, 2000); на науково-практичній конференції “Соціокультурні чинники розвитку інтелектуального потенціалу українського суспільства і молодь” (Київ, 2001); на 3-ій Міжнародній міждисциплінарній науково-практичній конференції “Сучасні проблеми науки та освіти” (Ужгород, 2002); на 4-ій Міжнародній міждисциплінарній науково-практичній конференції “Сучасні проблеми науки та освіти” (Ялта, 2003); на Міжнародній науковій конференції “Творчість у контексті розвитку людини” (Київ, 2003).

Основні положення дисертаційної роботи також обговорювалися на засіданнях відділу змісту, філософії та прогнозування вищої освіти Інституту вищої освіти АПН України.

Структура та обсяг роботи. Мета і завдання дослідження визначили структуру роботи, яка складається зі вступу, трьох розділів (дев'яти підрозділів), висновків і списку основних використаних джерел.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, визначено об'єкт, предмет і теоретико-методологічні основи дослідження, сформульовано мету, завдання і основні положення, що виносяться на захист. Розкрито наукову новизну дослідження, його теоретичне та практичне значення, відображено апробацію результатів і структуру роботи.

У першому розділі “Методологічні засади формування духовності особистості в період становлення сучасної української державності (аналіз стану досліджуваної проблеми)” розкрито сутність духовності, її сенс у сучасному українському суспільстві, обґрунтовано еволюцію духовності у контексті соціального середовища та освітніх цінностей.

У першому підрозділі “Духовність - детермінанта розвитку самодостатньої особистості” уточнюється зміст та структура поняття “духовність” особистості в сучасному українському суспільстві. Проаналізовано вітчизняну та зарубіжну літературу, використану при дослідження духовності як детермінанти розвитку особистості. Зокрема, духовність окреслюється через екзистенціали “віра, надія, любов” (В. Шинкарук, С. Кримський), що вияскравлює її як онтологічне осердя людини. В. Андрущенко і М. Михальченко визначають, що духовність органічно поєднує раціональну і чуттєву складові, а її основою є діяльність людей та їх спілкування. М. Головатий визначає духовність як специфічну людську якість, котра складається з певних цінностей і потреб, зокрема світоглядних, моральних, громадянських, естетичних тощо. Духовність також визначається як свідома життєдіяльність (Є. Бистрицький, С. Пролєєв та ін.).

У ході здійсненого історико-філософського аналізу виявлено, що однаково актуальними і взаємопов'язаними є питання духовності суспільства й особистості. Духовність суспільства - це політична свобода, громадянська рівність, розвиток національної ідеї, мобілізація новітніх досягнень наукової думки, духовного досвіду народу, розквіт освіти й культури, вироблення освітньої традиції, створення соціуму з глибокими принципами моралі. Духовність особистості - категорія людського буття, що виражає його здатність до творення культури та самотворення; включає гармонію особистого, суспільного і природного; високі моральні принципи, мотивацію діяльності, особистісну відповідальність.

Розкриваючи особливості формування духовності в сучасному українському суспільстві, автор зазначає, що духовність - це самоідентифікація людини, котра має креативно-базовий характер і постійно залишається надзвичайно актуальною для будь-якого стану суспільства і на будь-якому конкретно-історичному етапі його розвитку. Вона також є формою соціально-творчої активності людини.

У другому підрозділі “Соціальне середовище як об'єктивний чинник формування духовності особистості в умовах становлення української демократичної незалежної держави” здійснено аналіз сучасного українського суспільства як середовища, в котрому формується духовність, вплив індивідуалістських і колективістських тенденцій на неї.

У дисертації підкреслюється, що соціальне середовище включає в себе сукупність соціальних умов життєдіяльності людини, головними чинниками якого є свідомість, діяльність і спілкування, де освіта, оволодіння технікою, культурний рівень сприяють розкріпаченню особистості.

Різноманітні види матеріальної та духовної діяльності людини реалізуються у суспільстві як реальному середовищі. Вони обумовлені принциповою зміною економічних, політичних, соціальних і духовних передумов. Процеси духовного розвитку людини і середовища взаємозумовлені, взаємопов'язані і взаємозалежні. Сучасна людина живе не ізольовано, а в певному соціальному середовищі (соціумі), яке виступає значним чинником формування духовності особистості, входження її у світ осмислення себе, діяльності, спілкування. У зв'язку з цим наголошується, що сучасна глобальна трансформація суспільства все більше залежить від духовної сфери, її дієвості. У сучасному інформаційному суспільстві наука, знання, культурні цінності стають головним показником особистісного удосконалення, а також різних сторін матеріального і духовного виробництва. Соціальний статус особистості при цьому визначається рівнем її інформованості.

У третьому підрозділі “Оволодіння освітніми цінностями як чинник внутрішньої цілеспрямованості особистості” розкрито важливість освоєння системи цінностей, що сприяє ефективності формування духовності особистості й суспільства. Наголошується, що тільки завдяки духовності людина можна увійти у світ широкого діапазону цінностей. Цінності при цьому характеризуються не їхніми властивостями самими по собі, а їх залученням до сфери людської життєдіяльності, інтересів і потреб, соціальних відносин. Критерії і способи оцінки цієї значимості виражені в моральних принципах, нормах, ідеалах, установках, цілях тощо. Цінності є своєрідним орієнтиром у формуванні світогляду, духовного світу особистості, а устремління володіти ними - найважливішою умовою набуття, особливо молодою людиною, необхідного життєвого досвіду в процесі соціалізації. З точки зору пріоритетності індивідуальні цінності особистості дещо переважають над суспільними. Цінності людини і суспільства у своїй сумі виступають орієнтиром і базисом формування духовності. Для українського трансформаційного суспільства життя, свідомість, діяльність, патріотизм, страждання, емоційні переживання, свобода волевиявлення, передбачення, цілеспрямованість, почуття міри, інтелект, вихованість, а у зв'язку із складною екологічною ситуацією, ще й здоров'я виступають головними людськими цінностями. Цінності включають в себе потреби, інтереси й емоційні переживання в єдиному комплексі, виступають суттєвою складовою культури. У формування духовності особистості й суспільства особлива роль належить інтелекту, завдяки якому утверджуються повага до людей, праці, природи, культури, рідної мови, а також визначаються норми поведінки, необхідні для функціонування у суспільстві.

У другому розділі “Інституційні структури формування духовності: соціально-культурний простір, освіта, громадські організації” означено поле дискурсу за такими інституційними структурами, як соціально-культурний простір, освіта й громадські організації, котрі здійснюють чи не найбільший вплив на формування духовності особистості.

У першому підрозділі “Соціально-культурний простір у динаміці формування духовності” соціокультурний простір проаналізовано як органічну складову філософського осмислення буття. Це економічна, політична цілісність, а також система відносин між людьми, в якій формується особистість. Основою соціокультурного простору є культура як досягнення людського суспільства, освіченість, навички поведінки, сукупність умов життя. Його функція - виступати тлом життя й розвитку людини.

Підкреслено роль культури, оскільки завдяки їй особистість здатна проявляти розуміння і самовияв, розвивати аналітичні здібності, здатність експериментувати і робити логічні висновки. Подолання браку духовності, котрий має місце у сучасному житті, можливо через збагачення будь-якої діяльності культурою. Культура має стимулювати ініціативу, самостійність і відповідальність. Для цього потрібне подолання консерватизму свідомості, перетворення усієї духовно-мотиваційної сфери, підготовка інтелектуальних, духовно багатих працівників, і в першу чергу - працівників освіти. Характер соціокультурного простору вирішує культура - індивідуальна, національна, загальнолюдська. Об'єднувальними чинниками і регулюючими механізмами у цій проблемі виступають мова, культурно-історичні традиції, звичаї, обряди, мораль, релігія, політика, право, що створюють національний характер соціокультурного простору.

Крізь призму цих цінностей здійснюється усвідомлення людиною оточуючої дійсності, котра не обмежується однією національною культурою, а постає цілісною системою, де її фундамент становлять загальнолюдські цінності.

У другому підрозділі “Освіта як ключовий чинник формування духовності” думку акцентовано на тому, що будь-яка державно оформлена спільнота людей творить власний освітній простір як частину своєї культури. Освіта - це відносно самостійна система, завданням якої є формування у членів суспільства потреби оволодіння певними знаннями, моральними цінностями, уміннями, навичками, нормами поведінки. Освіта забезпечує системність, цілеспрямованість, наукову обумовленість і обґрунтованість у формуванні духовності. Фактором перевірки системи освіти на стійкість завжди залишатиметься і процес виникнення нових видів діяльності, нових професій.

Освіта, найчутливіший суспільний феномен, незаперечно виступає основою інтелектуального, духовного, соціального й економічного розвитку суспільства і держави. Від якості освіти залежить, з якими знаннями, світоглядом і громадянськими принципами увійде до інформаційного суспільства молоде покоління. З'ясовано головні завдання, котрі стоять перед сучасною освітою України, а саме: оновлення змісту освіти, зміна психології учасників освітньо-виховного процесу, фундаментальна підготовка кадрів для багатогранних сфер життєдіяльності, забезпечення якості та життєспроможності освіти у полікультурному контексті, створення сучасної філософії освіти та законодавчо-нормативної бази. Саме на філософію освіти, як наголошувалося на ХХІ Всесвітньому конгресі “Філософія обличчям до світових проблем”, покладається гуманний контекст, який сприятиме діалогу культур, розширенню комунікації, формуванню вихователя й учителя насамперед як особистості. Випливає висновок, що освіта повинна мати широкий, загальний характер і бути тісно пов'язаною зі світовою культурою. Система ж освіти повинна стати обґрунтованою, усвідомленою як сфера буття й формування людини. Сучасна освіта має базуватися на засадах майбутнього антропогенного соціокультурного середовища. Її завданням є формування особистості, котра зможе вижити в умовах соціокультурної невизначеності. Тому важливі не самі знання, а творче їх завдання в новій конфігурації, з новими акцентами й новими цілями. Освіта повинна підтримати творчий характер становлення особистості. Кінцева мета освіти - самоактуалізація формування цілісної особистості.

У третьому підрозділі “Громадські організації та їх вплив на формування духовності молодої людини як цілісної особистості” розглядається суспільство як система сукупності індивідів, котрі перебувають у ньому в певних зв'язках і стосунках. Ці взаємовідносини набувають найрізноманітнішого змісту і відповідно до них формуються об'єднання людей у громадські організації. Такі організації (об'єднання) є реальною сукупністю, відрізняються відносною цілісністю і самостійністю, відіграють важливу роль у формуванні духовності особистості, мають певну системну структуру, виступають важливою ланкою суспільства, на їх основі формуються відповідні цінності, складові духовності, норми культури. Залежно від кількості учасників соціальні групи (організації, об'єднання) поділяються на малі (сім'я), середні (територіальні, професійні, культурно-освітні) та великі (суспільні класи, етнічні об'єднання, вікові верстви тощо). Аналізуючи діяльність організацій як групи цілеспрямованої дії, сформульовано їх значення для формування духовності особистості й суспільства. Окрім того, зазначається, що це важливий чинник розбудови державності. Відповідно до мети діяльності тієї чи іншої організації формуються норми діяльності й поведінки, здійснюється груповий контроль, визначаються лідерство, ролі й престиж. У багатогранній діяльності громадської організації посилюється культурна й особистісна ідентичність людини. У функціонуванні організації відбувається становлення й загартування особистості, чітке спрямування й визначення її інтересів, нахилів, здібностей. Об'єднуючим началом у діяльності громадських організацій є культуротворчі процеси. Життєдіяльність громадських організацій визначається конкретною метою, характеризується ефективністю та доцільністю діяльності. Важливою функцією організації є управління подоланням конфліктами, які виникають у процесі її функціонування.

У третьому розділі “Виховання як людинотворчий фактор у формуванні обріїв духовності” показано, що найбільш дійовими чинниками виховання духовності виступають традиції й сім'я.

У першому підрозділі “Українські національні традиції у вихованні особистості в умовах відродження духовності” розкрито значення традицій як загальновизначеної й загальновизнаної об'єктивованої культурної цінності та як форми соціальної пам'яті. Підкреслено їхнє неперехідне значення у формуванні духовності особистості. Серед українських національних традицій виділяються толерантність, зваженість, шанобливість, повага, витривалість тощо. Звичаї, норми поведінки, уявлення, елементи культури, цінності, ідеали, професійні знання і вміння, взаємовідносини є важливими складовими традицій. Їх розуміння й використання сприяє передачі досвіду поколінь, гармонізації відносин у загальному значенні й зміцненню духовності особистості у більш конкретному її прояві. Основою будь-якої традиції виступає культура як людинотворча цінність. Однак одні традиції залишаються сталими, інші відходять з історичного контексту, ще інші зазнають змін, певної модернізації у контексті соціального часу. Особливістю нашої доби є те, що поряд з тенденцією глобалізації має місце локальна культурна диференціація. Наш найцінніший пріоритет в умовах відродження духовності - це постійна робота по удосконаленню, примноженню, розвитку нових культурних цінностей, які б відповідали українській національній ідеї, адекватно відображали сучасні цілі та мету перебудови суспільних форм життєдіяльності.

У другому підрозділі “Конфліктність взаємодії традицій і сучасності: подолання при формуванні духовного потенціалу особистості” формування духовності особистості проаналізовано через необхідність дотримання традицій, і в той же час підкреслено, що традиції не можуть механічно відтворюватися чи копіюватися. Традиції в історичному процесі діють як пам'ять, історичне надбання. Відійшовши від традицій, історичний процес може перерватися через забуття. Особливо це відчутно у трансформаційні періоди розвитку суспільства. Виходячи з того, що традиції зазнають еволюції, проявляють стабільність і мінливість, характеризуються взаємодією старого і нового, демонструють діалектичне оновлення буття, робиться висновок, що конфліктність традицій і сучасності є шляхом ефективного відбору найдоцільніших пріоритетів, цінностей, досвіду минулого для сьогодення. Саме у момент конфлікту і підкреслюється традиція як буттєва єдність часу та здійснення майбутнього на основі постійного осучаснення минулого. Особливо яскраво це проявляється у питаннях комунікації. Конфліктність традицій і сучасності сприяє усвідомленню раціонального, що особливо актуально на зрізі трансформаційного періоду.

У третьому підрозділі “Сім'я в системі формування соціалізованої особистості” показується, що сім'я як суспільна інституція виконує свою особливу і важливу функцію у формуванні духовності особистості: здійснює первинну її соціалізацію, забезпечує дотримання й трансляцію традицій в усіх їх видозмінах, відіграє важливу роль, зокрема, у формуванні ціннісної, моральної та екологічної культури.

Сім'я - це досить замкнуте об'єднання людей і в той же час невід'ємний атрибут життєдіяльності суспільства. Сім'я впливає на відносини в суспільстві, на характер усіх процесів суспільного життя. В сім'ї людина відновлює свої духовні й фізичні сили. У сімейному житті широкоаспектно розкривається внутрішній світ, індивідуальні якості особистості. Сім'ї належить щонайперша роль у системі утвердження національних та загальнолюдських цінностей. Характерна особливість виховного впливу сім'ї на дітей - його стійкість. Найактивніший вплив сім'я здійснює на розвиток духовної культури, на соціальну спрямованість особистості, мотиви її поведінки. Складності сучасного сімейного життя можна розглядати не як кризу інституту сім'ї, а швидше наявність кризових явищ у самому суспільному житті.

Значною мірою це пов'язано зі складностями гносеологічного подолання досвіду особистого сімейного життя й недостатньою розробленістю питання про критерії оцінки ефективності сім'ї як інституту у формуванні соціально-духовних рис і якостей. Як первинна соціальна група сім'я віддзеркалює сучасний стан суспільства і прогнозує його майбутнє. Культура сім'ї залежить від рівня індивідуальної культури всіх її членів, а моральні відносини в сім'ї виступають цілісним духовно-культурним світом, що є надзвичайно актуальним у формуванні духовності.

Однією з наступних проблем формування духовності в сім'ї є усвідомлення гендерної ідентичності. На сучасну сім'ю справляє істотний вплив збільшення емоційної дистанції між різними поколіннями, адаптування до нових умов швидкоплинного середовища, проникнення традицій і культур інших націй, народів, етносів.

У висновках формулюються та наводяться основні результати дослідження, визначаються можливі напрями подальшого аналізу окресленої проблеми.

Основні результати дослідження конкретизовані в наведених нижче положеннях:

Маючи креативно-базовий характер, духовність як здатність до творення культури та самотворення постійно залишається надзвичайно актуальною для будь-якого типу суспільства на конкретно-історичному етапі його розвитку.

Прискорення суспільного прогресу з домінантною перевагою його інформаційно-комунікативних складових не тільки спричиняє виникнення нової конфігурації у розстановці антропосоціогенетичних елементів п'ятикутника: людина - культура - суспільство - традиції - сім'я, - а й розкриває мінливий їх характер у суспільному часі й просторі, взаємозв'язки один з одним.

У процесі культурно-історичного розвитку формується спеціальний механізм освоєння новими поколіннями соціокультурного генотипу. Соціальне середовище при цьому виступає як сукупність об'єктивних умов життєдіяльності людини. Особлива роль у функціонуванні сучасного соціального середовища належить інформації, котра виступає фундаментальним підґрунтям формування свободи особистості й її входу до інформаційного світового простору.

Тільки у комплексному поєднанні цінностей особистості й суспільства можливе формування духовності.

У процесі державотворення зазнає змін соціально-культурний простір, котрий виступає як економічна, політична, культурна цілісність та система відносин. Враховуючи цінний досвід розвитку попередніх поколінь, акцентується увага на ідеях гуманізму, духовних цінностях українського суспільства, котрі сприяють формуванню сучасних ідеалів та традицій у культурі нового буття і мислення.

Освіта у сучасному трансформаційному суспільстві виступає основою інтелектуального, духовного, соціального й культурного розвитку особистості. На сучасному етапі розвитку української державності все більш актуальним постає питання не просто навчання, а формування творчої, діяльної особистості, здатної до самовдосконалення і самореалізації.

У процесі багатогранної діяльності громадських організацій формуються відповідні норми поведінки, духовної культури. Саме тут відбувається становлення й соціально-духовне загартування особистості, спрямування і визначення її інтересів. Наголошується, що в життєдіяльності громадських організацій має бути конкретна мета, ефективність і доцільність, які в сукупності формують нові духовні орієнтири й цінності особистості.

Традиції і культура виступають соціальною пам'яттю і забезпечують свободу вибору, набуваючи неповторно вираженого характеру. Як мінливий і динамічний феномен, традиції об'єднують минуле і майбутнє, реалізуючи майбутнє на основі постійного осучаснення минулого. Тому конфліктність традицій і сучасності розглядається як неминучий і закономірний процес, котрий найактивніше виокремлює раціональне.

Сім'я як активний, природний і стійкий елемент суспільства у питаннях формування духовності, виступає активним посередником в узгодженні інтересів особистості й суспільства. Саме в сім'ї найперше моральні відносини виступають цілісним духовно-культурним світом людини, здійснюючи її первинну соціалізацію.

Соціально-освітні чинники - соціальне середовище, цінності, освіта, сім'я тощо - виступають потужним мобілізаційним механізмом формування духовності особистості в період трансформаційних змін, що паралізує ще наявні деградаційні явища й загрози в перспективному розвитку наступних поколінь.

Акцентування уваги на ідеях гуманізму, духовних цінностях українського суспільства усіх часів сприятиме формуванню сучасних ідеалів та традицій у культурі мислення, буття, а найперше - зміну психології учасників духовнотворчих процесів.



СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

духовність особистість державність молодь

1. Корецька А. Духовність особи в умовах трансформації українського суспільства (Історико-теоретичний аспект) // Вища освіта України. Теоретичний та науково-методичний часопис. - 2002. - № 4 (6). - С. 108 - 113.

2. Корецька А. Соціальне середовище як об'єктивний чинник формування особистості в контексті державотворення // Вища освіта України. Теоретичний та науково-методичний часопис. - 2003. - № 1 (7). - С. 66 -71.

3. Корецька А. Іван Стешенко. Учений, педагог, міністр (До 125-річчя з дня народження) // Освіта і управління. -1998. - Т. 2. Число 4. - С. 173 - 176.

4. Корецька А. Стешенко і нова українська школа // Світло. - 2000. - № 4. - С. 66 - 68.

5. Корецька А. Становлення освітньо-виховного ідеалу в педагогічній системі Івана Стешенка// Філософія освіти ХХІ століття: проблеми і перспективи. Методологічний семінар.- К., 2000. - С. 331 - 335.

6. Корецька А. Просвітництво в ідеях І. Стешенка // Сучасні проблеми науки та освіти. Матеріали 3-ї міжнародної міждисциплінарної науково-практичної конференції. - Ужгород, 2002. - С. 251.

7. Корецька А. Реалізація молоді через освіту // Мова і культура: Наукове видання. - К., 2002. - Випуск 4. Том V.- С. 100 - 103.

8. Корецька А. Духовне становлення особи в сім'ї // Сучасні проблеми науки та освіти. Матеріали 4-ї міжнародної міждисциплінарної науково-практичної конференції “Сучасні проблеми науки та освіти”. - Ялта, 2003. - С. 211.

9. Корецька А. Духовність - основа самовиразу // Матеріали Міжнародної наукової конференції “Творчість у контексті розвитку людини”. - К., 2003. - С. 21 - 23.



АНОТАЦІЯ

Корецька А.І. Соціально-освітні чинники формування духовності особистості в сучасному українському суспільстві. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії. Інститут вищої освіти АПН України. - Київ, 2003.

Дисертацію присвячено комплексному аналізу соціально-освітніх чинників формування духовності особистості. Розглянуто соціально-філософський процес формування духовності в умовах соціальної трансформації на прикладі суспільства сучасної України. Цей аналіз базувався на розкритті основних засад та принципів формування духовності, якими є середовище, соціально-освітні цінності, культура, громадські організації, традиції, сім'я тощо. Духовність розглянуто як категорію людського буття, що виражає його здатність до творення культури та самотворення. Результати, отримані в ході дослідження, здійснюють певний внесок у розробку духовності як детермінанти розвитку самодостатньої цілісної особистості. Робота сприятиме збагаченню поглядів на піднесення національної самосвідомості, формування освітньої традиції, розвиток духовності особистості й суспільства.

Ключові слова: духовність, особистість, середовище, цінності, соціокультурний простір, освіта, громадські організації, традиції, сім'я.



АННОТАЦИЯ

Корецкая А.И. Социально-образовательные факторы формирования духовности личности в современном украинском обществе.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.03 - социальная философия и философия истории. Институт высшего образования АПН Украины. - Киев, 2003.

Диссертация посвящена комплексному анализу социально-образовательных факторов формирования духовности. Рассмотрено социально-философский процесс формирования духовности в условиях социальной трансформации на примере общества современной Украины. Этот анализ базировался на раскрытии основных предпосылок и принципов формирования духовности, которыми являются среда, социально-образовательные ценности, культура, общественные организации, традиции, семья и т.д. Духовность рассмотрена как категория человеческого бытия, выражающая его способность к созданию культуры и самосозданию. Акцентировано внимание на том, что во время становления украинской государственности, подъема национального самосознания, формирования образовательной традиции соответственно стают актуальными изменение морально-психологической атмосферы, вопросы образованности, сказывается противоречие духовной, политической и экономической действительности. В тоже время снижается роль семьи, формируется специфичная массовая культура. На духовность современной личности накладывает отпечаток материализм, стают актуальными самооценка, активность, инициативность, и т.д.

Особенностью современного исторического периода выступают процессы трансформации, глобализации и модернизации. Своеобразное значение приобретают вопросы аккумуляции духовных достояний человечества. Для личности особенно важным стает сохранение собственной уникальности и выработка ответственности за коллектив, обеспечение адекватности во взглядах и поведении, развитие коммуникабельности.

В диссертации подчеркивается, что одинаково актуальны и взаимосвязаны вопросы духовности личности и общества. Современный человек живет не изолированно, а в определенной социально-культурной среде. Социальный статус современной личности определяется ее уровнем информированности. Этому в большей степени способствуют система образования, ценности как своеобразный ориентир в формировании духовности. Ценности при этом характеризуются не их свойствами самими по себе, а их вовлечением в сферу человеческой деятельности, интересов и потребностей, социальных отношений. Большое значение в вопросе формирования духовности имеет система экономической, политической целостности, а также система коммуникации. В этой связи социальнокультурное пространство проанализовано как органическая составляющая философского осмысления бытия. Это экономическая, политическая целостность, а также система отношений между людьми, в которой формируется личность. Основой социокультурного пространства выступает культура как преодоление недостатка духовности, который имеет место в современной жизни. Характер социокультурного пространства решает культура индивидуальная, национальная, общечеловеческая. Объединяющими факторами и регулирующими механизмами в этой проблеме выступают язык, культурно-исторические традиции, обычаи, мораль, религия, политика, право, которые создают национальный характер социокультурного пространства.

Неотъемлемой частью общественного развития и формирования целостной самодостаточной личности выступает образование. В современном социуме, которому свойственны глобализация и информатизация всех сфер жизни, роль и влияние образования и смежных с ним институтов духовной культуры беспрерывно возрастает. Образование обеспечивает системность, целенаправленность, научную обусловленность и обоснованность в формировании духовности.

Особенное значение уделяется философии образования, которая может быть ответом на кризис традиционных научных форм осмысления самого образования, его интеллектуального обеспечения и смысла в культурном универсуме жизни. Анализируя деятельность общественных организаций, подчеркивается, что именно они усиливают культурную и личностную идентичность человека. Особенное внимание уделяется традициям как общепризнанной культурной ценности и форме социальной памяти.

Исходя из того, что традиции претерпевают изменения, неизбежна конфликтность традиций и современности, что, в свою очередь, способствует их рационализации.

Доказано, что одним из существенных факторов становления духовности и первичной социализации является семья как институт, который выступает активным элементом социальных изменений, а также своеобразным посредником в согласовании интересов личности и общества.

Семья как институция выполняет свою особенную и важную функцию в формировании духовности личности: совершает ее первичную социализацию, регулирует мотивы поведения, обеспечивает соблюдение и трансляцию традиций во всех их видоизменениях, играет важную роль, в частности, в формировании экологической культуры, осознании гендерной идентичности.

На современную семью существенно влияет увеличение эмоциональной дистанции между разными поколениями, адаптация к новым условиям быстроизменяюшейся среды, проникновение традиций и культур других наций, народностей.

Результаты, полученные в ходе исследования, создают некоторый вклад в разработку духовности как детерминанты развития самодостаточной личности. Работа будет способствовать обогащению взглядов на поднятие национального самосознания, формирование образовательной традиции, развитие духовности личности и общества.

Ключевые слова: духовность, личность, среда, ценности, социокультурное пространство, образование, общественные организации, традиции,



SUMMARY

Koretska A.I. Social-education factors of forming a person in present-day Ukrainian society. - Manuscript.

The dissertation for receipt a scientific degree candidate of philosophical science over the specialty 09.00.03 - social philosophy and philosophy of history. The Institute of highest education of Academy of Legal sciences. - Kiev, 2003.

The dissertation is devoted for complex analysis of social-education factors of forming a spiritual of person. Considered a social philosophical process of forming a spiritual of person in conditions social transformation as an example of society of present-day Ukraine. This analysis based on disclosing the basic conditions and principles of forming a spiritual, which are an environment, social-education valuables, culture, socials organizations, family etc. Spiritual is considered as a category human existence, which expressing its property to creating of culture and self-produce. The results, received in course of investigation realizatining a definite investment in exploitation of spiritual as a determinant of development a self-sufficient integrity person. This work will promote to enrich of stares on a lifting national self - consciousness, forming educational tradition, development spiritual of person and society.

Key words: spiritual, person, environment, social-culture space, education, socials organizations, customs, family.

Размещено на Allbest.ru

...