Взаємовідносини політики і релігії в соціокультурному просторі (соціально-філософський аналіз)

Сучасне українське суспільство непокоїть політизація міжцерковних конфліктів і протистоянь. За усім цим не можна не бачити соціальної і політичної диференціації суспільства, поляризації політичних рухів і партій, боротьби за владу. Криза комуністичної ідеології, відродження національної самосвідомості прискорили в Україні вироблення нового ставлення до релігії і Церкви. За статистичними даними, нині віруючими визнають себе 60-70 % респондентів. Більше чверті віруючих стверджують, що формують свої політичні позиції самостійно, 11,5 % що прислухаються до тих політичних ідей, які пропагуються їх релігійними організаціями.

Навколоцерковні події в Україні в умовах розбудови державності нерідко носили відкрито політичний характер. Релігійні питання поділяють країну на Захід, який підтримує УГКЦ, УАПЦ, УПЦ (КП) та Схід, який підтримує переважно УПЦ. Зміна політичної ситуації, поява нових незалежних держав спричинили прагнення до самостійності чи зміни юрисдикції релігійних організацій.

Політологи, релігієзнавці, аналізуючи сучасну політико-релігійну ситуацію в Україні за останнє десятиліття визначають декілька періодів її розвитку - від етапу будівництва національної церкви із статусом державної, через часи напружених відносин між державою і конфесіями до налагодження партнерських стосунків з релігійними організаціями.

Серед провідних тенденцій у взаємовідносинах релігії та політики в сучасному українському суспільстві можна простежити подальшу секуляризацію церковно-релігійного життя й, хоча не завжди чітко, десекуляризацію суспільно-політичного. Остання не завжди проявляється, існує в неявному вигляді, саме як тенденція, її дія зумовлюється специфічними умовами перехідного періоду суспільного розвитку і про подальшу її долю можна сперечатися. Українська влада звернула увагу на позитивні можливості духовно-інтегруючої функції релігії в умовах розбудови державності, а церква стала розглядати політику як засіб досягнення конкретних релігійно-організаційних, культурних, соціальних цілей, які постали перед нею. Тенденції секуляризації (політизація як її окремий вияв) релігійного середовища сьогодні залишаються провідними.

Узагальнюючи аналіз взаємозв'язку політичних та релігійних чинників в сучасній Україні, дисертант робить висновки: 1) взаємозв'язок політичних і релігійних чинників, їх узгоджений вплив на соціальний розвиток полягає в тому, що вони виступають регуляторами суспільних відносин; 2) для розуміння суттєвих суспільних трансформацій в Україні важливо визначити соціодинаміку тих змін, які пов`язані з новою релігійною ситуацією; 3) у кризовій ситуації традиційні релігії залишилися стійкими і живучими інститутами і структурами, їх збереження і транслювання відбувається у етнонаціональній культурі; 4) церква усвідомлює свою укоріненість не тільки у власному релігійному світі, а й у секуляризованому, стає більш відкритою до діалогу із світом, створюється нова субкультура міжрелігійного діалогу; 5) в умовах дії двох зустрічних процесів секуляризації - десекуляризації завдання самозбереження традиційних релігій в умовах культурного і релігійного плюралізму спонукає релігійні інституції і структури збільшувати свій вплив на суспільство через інші структури, передусім політику, яка сьогодні знаходиться у центрі процесів глобалізації.

Комплексний аналіз взаємозв'язку політичних і релігійних чинників дозволяє виокремити такі характерні ознаки сучасної української моделі державно-церковних відносин: конституційне закріплення відокремлення церкви від держави і школи від церкви, рівність всіх релігійних організацій і віросповідань перед законом, рівність громадян незалежно від їх ставлення до релігії, невтручання держави в діяльність релігійних організацій та ін. Хоча на практичному рівні обидві сторони не завжди послідовно дотримуються законодавчих нормативних актів, в цілому система церковно-державних і політико-релігійних відносин в своїх основних положеннях відповідає демократичним принципам, задовольняє права і свободи людини.

У Висновках узагальнюються основні результати дослідження, підкреслюється багатоваріантність вирішення проблеми взаємовідносин політики і релігії. Соціально-філософський підхід дозволяє простежити взаємовідносини політики і релігії в соціокультурному просторі у органічній єдності каузальності і функціональності, структурності і процесуальності. Аналізуючи взаємовплив політичних і релігійних структур (на рівні суспільної свідомості, інституціональному, соціокультурному), в дослідженні наголошується на ціннісно-смисловій єдності політики та релігії, діалектичному, суперечливому характері їхніх взаємовідносин. На тлі широкого історичного, культурного, соціально-політичного емпіричного матеріалу показана еволюція відносин політики та релігії, характер їхніх радикальних змін - від протистояння і антагонізму до повного злиття в теократичних державах.

Простежуючи еволюційні зміни у взаємовідносинах політики і релігії в період радикальних трансформацій, епоху глобалізації і системної кризи, що виражаються у тенденціях подальшої секуляризації (політизації) і десекуляризації (сакралізації), яка тільки намічається і явно не проглядає, дисертант відзначає, що вони проявляються дуже відмінно, відтворюючи в теоретичній свідомості форми єдності чи протистояння. Зазначається, що надмірна політизація має негативні наслідки, тому з необхідністю постає питання про границі, межі її дії. Тенденція десекуляризації (сакралізації) виступає у нерозвиненому, скритому вигляді, зовнішніх атрибутах і про її подальший розвиток треба говорити обережно. Ці тенденції з урахуванням історичної і національно-культурної специфіки в тій чи іншій мірі мають місце і в українському просторі.

Класифікація різних типів, моделей взаємовідносин політики і релігії в історії України і в умовах розбудови державності, духовного відродження свідчить, що на протязі історії релігія і церква в силу об'єктивних причин виконувала невластиві їй політично значимі функції, що й сьогодні визначає її важливість для політичного життя України.

Вся історія взаємовідносин політики та релігії в єдиному соціокультурному просторі свідчить, що їх інтереси і функції перехрещувалися, були суперечливими і взаємопов'язаними: з одного боку, соціально-політичні зміни позначалися прямо чи опосередковано на ролі та значенні релігійних інституцій, а з другого - релігія виявлялася спроможною впливати на моральні, правові та інші суспільні відносини, звертаючись до власних методів переконання.

Основний зміст дисертації відображений у наступних публікаціях

1. Євдокимова Т.В. Цінності сучасної демократії і релігія // Мультиверсум. Філософський альманах, Вип. 16. - Київ: Український центр духовної культури, 2000. - C. 155 - 167.

2. Євдокимова Т.В. Християнське соціальне вчення: діалог з сучасним світом. // Українське релігієзнавство. Бюлетень української асоціації релігієзнавців і відділення релігієзнавства Ін-ту філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України, Вип. 15 - К., 2000. - C. 13-22.

3. Євдокимова Т.В. Витоки духовності і диференціація форм культурної реальності // Актуальні проблеми історії, теорії і практики художньої культури. Державна академія керівних кадрів культури і мистецтва, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Випуск третій, Частина друга. - К., 1999. - C. 72 - 82.

4. Євдокимова Т.В. З історії взаємовідносин держави і церкви, політики і релігії в Україні. Сторінки історії. Збірник наукових праць НТУУ "КПІ", Вип.13 - К., 1999.- C. 65 - 78.

5. Євдокимова Т.В., Мітіна В.О. Взаємодія політики і релігії в історичному контексті: від прийняття християнства до сучасності. // На межі тисячоліть: християнство як феномен культури. Збірник наукових статей. Міністерство освіти і науки України. Міжнародний інститут лінгвістики і права - К., - 2000. - С. 210-235.

6. Євдокимова Т.В. Політика і релігія в соціокультурному просторі // Філософія і культура. Збірник наукових статей. \ Відп. редактор. Свідло М.С. - К., 1998. - C. 199-211.

7. Шуба О.В., Євдокимова Т.В. Ставлення української соціал-демократії до релігії та церкви. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції "Соціал-демократична ідея в українському та європейському політичному просторі" // Політологічний вісник. - 2001. - №8. - C. 348-349.

8. Євдокимова Т.В. Відродження духовності та процес гуманітарізації у викладанні суспільно-гуманітарних наук // Університетська педагогічна освіта та шлях гуманітарізації суспільства. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. - К.: КНЕУ, 1999. - C. 27-29.

9. Євдокимова Т.В. Наука і релігія як сфери духовно-творчої діяльності // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції "Творчість як спосіб дійсного гуманізму". НТУУ "КПІ". - Київ, 1999. - C. 136-138.

10. Євдокимова Т.В. Розвиток відносин політики і релігії в Україні: сучасні тенденції і орієнтири // Матеріали науково-практичної конференції КДТУБіА. - К., 1998. - C. 84-87.

11. Євдокимова Т.В. Утопія і антиутопія як об`єкт соціально-політичного аналізу // Тези доповідей 54-й науково-практичної конференції КІБІ.- К., 1993. - C.33.

12. Євдокимова Т.В. Релігія і політика // Політологія. Конспект лекцій. - вип.4 \ за ред. проф. Дзюбка І.С. - К., 1992. - C. 79-93.

13. Евдокимова Т.В. Соотношение политики и религии: современные тенденции. // Тезисы докладов 53-й научно-практической конференции профессорско-преподавательского состава, аспирантов и студентов КИСИ. - К., 1992. - C.27.

Размещено на Allbest.ru