Історико-філософська реконструкція герменевтико-семіологічного методу Б. Паскаля

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Історико-філософська реконструкція герменевтико-семіологічного методу Б. Паскаля

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. ХХ століття відрізняється тенденцією до формування нової парадигми світосприйняття. Відбувається перегляд усталених підходів і оцінок, утверджується діалогічне, плюралістичне розуміння історико-філософського процесу. В історико-філософській науці акценти розставляються таким чином, що донедавна маргінальні, додаткові постаті набувають нового, нечуваного значення, повертають епосі масштаб її мислення і багатоманітність відтінків.

Однією з таких постатей є видатний французький мислитель XVII століття Б. Паскаль, «перевідкритий» двадцятим століттям. Без внеску Паскаля у всесвітню культурну скарбницю, а також в українську філософську думку у якості одного з її джерел була б збідненою ідея справжнього відродження українського суспільства. Незважаючи на зростаючу кількість світових і французьких досліджень, філософська спадщина Паскаля взагалі і рівень її аналізу залишаються мало відомими вітчизняній флософській думці.

Отже, актуальність дисертаційного дослідження зумовлена потребою залучити спадщину Паскаля до сучасного культуротворчого процесу, поглибити християнсько-гуманістичний вимір духовності. Повернення філософської спадщини Паскаля в усій її глибині і складності сприятиме поступові й самоусвідомленню української філософії, визначенню її джерел і власного місця на арені світової філософської культури.

Намагання України здобути своє власне місце в європейській цивілізації з необхідністю передбачає світоглядну близкість, порозуміння щодо засадничих цінностей, способів організації суспільного життя, міжлюдських стосунків і моральних максим. Той культурний комплекс, який зазвичай називають «європейською свідомістю», європейським світосприйняттям є результатом тривалого історичного формування; отже його коріння слід шукати передовсім у текстах класичних європейських мислителів. Паскаль-філософ, полеміст, борець за усвідомлення кожною людиною свого граничного інтересу незамінний для сьогоденної України з її прагненням увійти в Європу. Якщо розуміти це входження як докорінну культурну реформацію, то паскалівські роздуми про несумісність переконання і насильства, про діалогічний характер істини, про відповдальність людини за своє достеменне буття, про необхідність особистісного відбиття універсальних цінностей, про зміну суспільної поведінки практичною філософією та інші постають як важливий чинник її здійснення.

Актуальність дослідження не в останню чергу визначається також проведенням аналізу спадщини Паскаля на основі цілісного історико-філософського підходу, що дозволяє показати цю персоналію в новому світлі, уникнути поширених однобічностей у трактуванні її місця у світовій філософії.

Об'єктом дослідження є філософська і загально-літературна спадщина Б. Паскаля

Предметом дисертаційного дослідження є філософська методологія Б. Паскаля

Стан наукової розробки проблеми. У світовій, франкомовній літературі Паскаль давно посів належне йому місце - як вічно сучасний автор, присутній в різноманітних медитаціях широкого спектру спрямованості - від антропології до філософії, від неотомізму та «діалектичної теології» до екзистенціалізму.

Праці, в яких досліджувалася творчість Паскаля, можна згрупувати за історичним принципом. Першу «хвилю» інтерпретацій склали поверхнево-зневажлива просвітницька (Вольтер, Кондорсе), романтична (Сент-Бьов, Шатобріан); В. Кузен гіпертрофував скептичний аспект, а А.Віне - песимістичний. Можна сказати, що тільки друга «хвиля» інтерпретацій другої половини ХІХ ст. зробила крок до автентичного прочитання паскалівської спадщини, звернувши увагу на все, що раніше здавалося другорядним. Дроз, Жиро, Равесон, Прюдом, Мишо, Бутру підготували сучасний, третій етап досліджень. У ХХ ст. найвпливовішими були два підходи, які викристалізувалися в дві класичні інтерпретації: марксистська (Л. Гольдман) і екзистенціалісько-містична (Л. Шестов).

Прямо протилежною шестовській інтерпретації творчості Паскаля є інтерпретація відомого сучасного історика філософії Ф. Сельє, який ототожнює позицію Паскаля з позицією схоластики, католицизма й св. Августина. Ж. Рено, навпаки, підкреслює відштовхування Паскаля від схоластики і риторики завдяки спонтанності «серця». Х. вон Бальтасар зараховує творчість Паскаля до риторики в широкому значенні слова. До цієї позиції близький відомий паскалезнавець Ж. Менар, який ототожнив філософію Паскаля з духовністю.

Живучим штампом у розумінні Паскаля виступає до сих пір точка зору Е. Сессе, який протиставляв християнського філософа епохи «Провінціалій» і скептика епохи «Думок». Також між скептичною і теологічною інтерпретаціями коливається позиція Ф. Буйє; але його дослідження привертає увагу систематичним зіставленням картезіанства й антикартезіанства у Паскаля. Якщо Буйє вирішує цю суперечність хронологічно, то В. Карро поставив завдання одночасно мислити картезіанство і антикартезіанство, тобто філософськи розв'язати цю суперечність.

У вітчизняному паскалезнавстві слід відзначити праці Стрельцової Г.Я. та Хоми О.І., де опрацьовані методологічні, світоглядні, а також культурологічні аспекти спадщини французького мислителя. Значний внесок у вітчизняне паскалезнавство становлять також праці Бичка І.В., Ільїна В.В.

Зважаючи на серйозні перекручення філософії Паскаля в навіть авторитетних інтерпретаціях, доцільним було розробити новий цілісний історико-філософський підхід, окремі шляхи до якого були запропоновані Дюбарлем, Рюс'є, Сельє, Кар'ю, Шиокава.

Цей підхід вдалося реалізувати завдяки герменевтичній настанові і комбінаторному методу П. Форса, цілісному розгляду фізико-математичної і філософської творчості Паскаля, запропонованому Д. Декот, а також його ідеї апологетичної значущості біблійних пророцтв. Суттєву допомогу в розбудові методологічної бази дослідження також надали праці Ляха В.В., Кошарного С.А.

Мета і завдання дослідження. - це історико-філософська експлікація філософської методології Б. Паскаля. Для досягнення обраної мети були поставлені наступні завдання:

дослідити засади принципово антикартезіанської позиції Паскаля з точки зору можливості християнської апологетики;

дослідити паскалівську спадщину крізь призму сучасної філософії, з урахуванням її постмодерних змін;

проаналізувати засади паскалівської герменевтики;

проаналізувати роль риторики в паскалівській герменевтиці;

з'ясувати кінцеву мету герменевтики Паскаля.

Теоретико-методологічною основою дисертаційного дослідження є сучасна філософська герменевтика (Г.-Г. Гадамер, П. Рикьор). Дисертаційне дослідження спирається також на протестантські філософські концепції, постструктуралістську семіологію, здобутки неотомістської історії флософії, принципи витлумачення філософії Паскаля, висунуті В. Карро і Д. Декот.

У дисертаційному дослідженні було використано методологію, методи і методики історико-філософської науки. В якості провідного елементу методологічної основи було застосовано порівняльно-історичний метод, метод системного аналізу, а також метод філософської біографіки.

Застосування цієї методологічної основи створює умови для інтерпретації філософсько-релігійних ідей Паскаля як цілісного комплексу, котрий становить собою специфічний варіант християнського символізму.

Наукова новизна отриманих результатів. Наукова новизна пов'язана з самою постановкою проблеми та запропонованими методами її вирішення.

Позначеними науковою новизною результатами праці слід вважати те, що дисертанткою:

Доведено, що гносеологічному трактуванню ідеї суб'єкта в домінуючих типах новоєвропейської філософії Паскаль протиставляє принципово герменевтичний досвід суб'єктивності, який уможливлюється через розкриття специфічного місця в бутті. Філософська позиція Паскаля обумовлена трьома чинниками: а) способом існування людини є інтерпретація, інтерпретація ситуації, в якій вона знаходиться; б) теоретичним a priori паскалівської філософії виступає християнство, християнська антропологія; в) лібертен (ситуація якого - універсальна глухість до Божого Слова) - концептуальний персонаж, який організує весь апологетичний проект Паскаля.

Обґрунтовано необхідність прочитання паскалівської спадщини за допомогою інструментарію сучасної філософської герменевтики (поняття герменевтичного кола, несупротивності розуму (істини) і віри (авторитету)). Встановлено, що Паскалем розроблена стратегія іманентного розуміння тексту, найважливіші моменти якої: а) презумпція єдиного духовного смислу Писання (герменевтичний варіант онтологічного аргументу); б) інтерпретація попередніх інтерпретацій; в) ототожнення істини і смислу тексту.

Доведено, що засадничим елементом паскалівської герменевтики є антиномії і суперечності. Суперечність для Паскаля - і показник необхідності інтерпретації, і спосіб її здійснення. Розв'язанням герменевтичних суперечностей є Христос, завдяки чому Паскаль доводить розуміння християнства до концепту - традиції. Опосередкування новоєвропейського раціоналізму християнською традицією забезпечує адекватність паскалівської герменевтики культурно-історичному контекстові XVII століття.

З'ясовано, що в основу герменевтики Паскаля покладено риторику, яку належить розуміти як в традиційному, так і в сучасному семіологічному сенсі. Визнання повсякденного слововжитку культурним a priori, дискурсивної єдності мови і реальності, а також демонстрація синтаксису мови уможливили паскалівську критику єзуїтської герменевтики. Застосування поняття шифру, геометричної та криптографічної моделей інтерпретації перетворили герменевтику на семіологічну діяльність, матеріал якої становлять суспільні відносини і феномени, а також античні філософські доктрини.

Встановлено, що кінцевою метою герменевтики Паскаля є створення умов сотеріологічної метафізики (як критика лібертенського дискурсу). Сотеріологічна метафізика здійснюється через інтерпретацію тексту (для Паскаля все - Писання, суспільство, природа - текст) як градацію щабелів розуміння. Найвищим щаблем, абсолютною інтерпретацією є точка зору «істиних християн», відкритий релігійно-філософський гнозис.

Теоретичне і практичне значення одержаних результатів. Дослідження зосереджує увагу на недостатньо опрацьованих у вітчизняній та світовій історико-філософській літературі питаннях, які мають важливе значення для подальшого розвитку філософії. Робота є внеском у вивчення творчості Паскаля, котра є вельми актуальною для сьогодення. Звернення до філософії Паскаля є дуже корисним для з'ясування сутності гуманітарного знання і для пошуків нової раціональності сучасною філософією; для розкриття потенціалу діалога сучасної філософії і історії філософії; для посттоталітарної України особливо важливий практично-філософський аспект паскалівської спадщини.

Результати дисертаційного дослідження доцільно використати:

при написанні науково-методичних посібників з історії філософії;

при розробці курсів і спецкурсів з історії філософії;

у вузівських курсах з історії та теорії культури, релігієзнавства;

при складанні лекцій і спецкурсів з етики і філософії.

Апробація роботи. Основні теоретичні положення і висновки дисертації були викладені на Арістотелівських читаннях 1996 р., на Днях Науки 1997 р., на теоретично-методологічному семінарі аспірантів філософського факультету Національного університету імені Тараса Шевченка. Низку аспектів дослідження було оприлюднено у виступі на міжнародній паскалівській конференції «Плюралізм раціональності в філософії» у жовтні 1999 р., що проходила в Національному університеті імені Тараса Шевченка.

Результати дослідження було обговорено також на засіданнях Спілки дослідників модерної філософії (Паскалівське товариство), членом якої є дисертантка. Тези доповіді «Антропологічні засади філософії Паскаля», зробленої на науковому семінарі Спілки дослідників модерної філософії у грудні 2001 року, опубліковані у «Sententiae. Збірка наукових праць Спілки дослідників модерної філософії (№2 за 2001 р.)

Одержані результати дисертантка використовує у викладацькій роботі в Київському національному лінгвістичному університеті.

Публікації. За темою роботи опубліковано чотири статті загальним обсягом 2,25 д.а., в тому числі у збірнику матеріалів міжнародної науково-практичної конференції.

Структура та обсяг роботи. Робота складається з вступу, трьох розділів (які містять разом дев'ять підрозділів і три пункти), висновків та списку використаних джерел, послідовність яких відбиває логіку розкриття теми дослідження. Обсяг основного тексту дисертації становить 171 сторінку облікового тексту, список літератури містить 202 найменування і складає 13 сторінок.

Основний зміст дисертації

паскаль герменевтика риторика філософський

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, визначається стан її наукової розробки, формулюється мета й основні завдання дослідження. Вказуються також об'єкт і предмет дослідження, його теоретико-методологічна основа, розкривається наукова новизна, теоретичне і практичне значення роботи.

У першому розділі «Апологетика і герменевтика» після огляду літератури (перший підрозділ), у другому підрозділі «Особливості паскалівської антропології» показано, що Паскаль будує антропологію на основі первинної очевидності, вираженою антиномією: становище людини визначається відсутністю Бога і, все ж таки, людина визначає себе через Бога. Дисертантка виходить з того, що (1) філософія Паскаля відпочатково антропологічна; що (2) підвалинами його антропології є відношення «Бог - людина», точніше «Христос - людина»; що (3) це відношення висвітлює універсальність людської природи. Природа людини відкривається в єдності богоствердження і самоствердження, у тотожності інтерпретації та самоінтерпретації. Біблія для Паскаля є переважним об'єктом інтерпретації, тому що саме в ній і лише в ній Бог звертається до людини. Тому паскалівська антропологія відпочатково герменевтична. Але герменевтика універсально-людського - лише особливий випадок, що виходить з ще більш фундаментальної очевидності - континуальності інтерпретування, інтерпретування ситуації, в якій знаходиться людина. В цьому сенсі можна говорити про онтологізацію герменевтики. Невпинність інтерпретування ситуації людиною, що перебуває у ситуації тотальної позбавленості, пояснює заміщення справжнього буття уявним, метонімічне спотворення, при якому людина, насправді - частина світу, вважає себе цілим. Це спотворення і народжує лібертена, який постає як абстрактний, байдужий суб'єкт супроти Писання як об'єкта. Тому до суті паскалівської антропології (герменевтичної онтології) належить апологетика; до суті істини належить «мистецтво переконувати», що спрямоване на лібертена.

Дисертантка доходить висновку і обгрунтовує, що позиція Паскаля - це христоцентризм, внутрішня іманентність християнському символізмові; значення останнього включає два аспекти: (1) містичний, медітація над Христом як універсальним символом (в цьому сенсі Паскаль - продовжувач августинівської традиції, а також апофатичного богослов'я «Ареопагітик»); (2) онтологічно-герменевтичний (Паскаль принципово виходить за межі антиномії «раціональність - ірраціональність» на грунті онтологізованої герменевтики). Дисертантка виокремлює герменевтику в широкому розумінні слова - простір безперервного діалогу людини і Бога, напружену духовність; а також певний оптимум інтерпретації - образ Христа в якості розв'язання герменевтичних суперечностей.

Виснувано, що апологетика Паскаля - не раціональне доведення готових істин, а пере-відтворення унікального людського смислу (а не вузько інтелектуального, з яким не упоралася попередня філософія), заглиблення в християнство в усій його парадоксальності. Використавши автомат (це паскалівське поняття конкретизується в букві, молитві, механізмах звички, суєтних допитливості і уяві), прийти до духа - така герменевтична стратегія Паскаля.

У третьому підрозділі першого розділу «Стратегія іманентного розуміння тексту» доводиться, що герменевтична оригінальність Паскаля пов'язана з його апологетичним починанням - максимально ефективним використанням налаштованності розуму лібертена, його скепсису, смаку до таємниць. Показано, що виходячи з мінімальної умови апологетики - визнання опонентом (лібертеном) того факту, що проблема Бога має для нього певне значення, Паскаль перетворює хибне коло авторитету Писання і віри на герменевтичне коло. В герменевтичній ситуації, коли лібертен змушений інтерпретувати Біблію - як будь-який літературний текст - на підставі самого лише її тексту, він опиняється непомітно для себе прилученим до Слова Божого, містично перед-знаходить себе у деяких взаєминах з Богом. Тим самим Паскаль стверджує авторитет Писання як вже існуючий певним чином і уникає проблематизації засад релігії. Дисертантка наполягає, що специфіку паскалівського філософування допомагає зрозуміти сучасна філософська герменевтика, яка реабілітує поняття традиції і авторитету, усуває абстрактну протилежність авторитету і розуму.

Проаналізовано відмінність підходів Спінози і Паскаля до проблеми івриту як фундаментальної мови Писання. Якщо Спіноза наполягає на поверненні до букви івриту і вважає, що буквальне розуміння і є істинним, то Паскаль обстоює ідею закономірності тотального переміщення Слова Божого на Захід (втіленого в римсько-католицькій церкві та латинській мові), буквального розуміння Писання як неістинного, крізь яке необхідно відкрити духовне, істинне розуміння. Але іврит і рабинська екзегеза - та фундаментальність, та давнина, яка створює авторитет християнства як єдності істини та образу, як історично виправданої інтерпретації іудаїзму. Аргументація Паскаля тут близька до юридичної герменевтики, в якій бесперервність традиції, стародавність та автентичність джерел, щирість свідчень євреїв, ворогів християнства, гарантують істинність тексту.

Ґрунтуючись на найпростіших правилах розуміння (зв'язанності тексту та свідоцтвах пророків про хибність буквального смислу), Паскаль пропонує герменевтичний варіант онтологічного аргументу: духовний смисл Писання - найдосконаліший, тому він - істиний. Відпочатково зацікавлене ставлення інтерпретатора до текста, який не протистоїть йому як об'єкт; тенденція до ототожнення істини і смислу текста - особливість паскалівського підходу, протилежного біблійному раціоналізму. Надавши лібертенові рабинську екзкгезу в руслі єдиної стратегії іманентного розуміння тексту, Паскаль вдруге уникає проблематизації засад релігії, оскільки пропонує інтерпретувати інтерпретацію.

Показано, що головним об'єктом паскалівської герменевтики є суперечності Писання. Але якщо традиційна апологетика починає з тієї догми, що Біблія скрізь каже одне й те саме і якщо вона інтерпретує неясні уривки через ясні, то Паскаль, навпаки, приступає до біблійного тексту без попередніх умов і видобуває з самого Писання принцип його інтерпретації. Для Паскаля необхідність вирішення суперечностей виходить з загального логічного правила, за яким, щоб зрозуміти зміст тексту, треба постулювати його зв'язність. Аналізуються джерела паскалівської інтерпретативної стратегії і підкреслюється, що оригінальність Паскаля полягає в ролі, яку він надає питанню суперечностей. В цьому питанні Паскаль ближчий до Орігена, Філона Александрійського і рабинської екзегези, ніж до Августина, оскільки орієнтується на опонента, цілковито зовнішнього християнству.

Показано, що внутрішні суперечності текста - головний критерій необхідності інтерпретації і парадоксальний доказ богонатхненності Біблії, існування її духовного смислу. На противагу науковцям, що ототожнюють позицію Паскаля з августинівською і традиційною католицькою екзегезою, дисертантка стверджує: для Паскаля інтерпретація - наближення двох уривків однакового статусу, з якого максимальною герменевтичною роботою народжується новий духовний смисл. Паскалівська апологетика знаходиться на якісно новому рівні завдяки герменевтичній стратегії - заснувати авторитет Біблії, не виходячи за межі самої Біблії, доводячи «обидва Заповіти одразу». Завдяки тому, що було викладено вище, християнство постає теоретичним a priori антропології.

Другий розділ дисертації «Герменевтика і семіологія» починається з аналізу статусу буквального смислу Писання в паскалівській герменевтиці (перший підрозділ «Символічна система і проблема статусу буквального смислу»). Дисертантка не погоджується з відомими розв'язаннями цієї проблеми, що ототожнюють паскалівську позицію з:

традиційною католицькою екзегезою (духовний смисл додається до буквального, не скасовуючи його (Ж. Рюс'є);

суцільною алегоризацією Писання при повному скасуванні буквального смислу; Старий Заповіт - лише прообраз майбутньої реальності (Дюбарль);

позицією Ф. Сельє, який відновлює ідею самостійної цінності буквального смислу в Паскаля, але ж, знову-таки, не бачить паскалівської оригінальності у цьому питанні.

Дисертантка пропонує новий підхід, базуючись на сучасних лінгвістичних працях (Ц. Тодоров, М. Арль). Виходячи з використання Паскалем двох типів символізму та пов'язаних з ними типологічною (священною) і риторичною (світською) інтерпретаціями, дисертантка доходить висновку, що статус буквального смислу в Паскаля залежить від типу символізму.

Доведено, що систематично риторичної інтерпретації (результатом якої є скасування буквального смислу) зазнають символічні пророцтва, які, таким чином, перетворюються на одиницю інтерпретування. Їм протистоїть інтерпретація месіанських пророцтв і церемоніальних повчань Старого Заповіту, в якій Паскаль не виходить за межі традиційної екзегези. Тільки з символічними пророцтвами пов'язане паскалівське поняття шифру, що передбачає усвідомлення двоїстості смислу висловлювання, переважність риторичної схеми означення, скасування буквального смислу при розшифровуванні. Переважність символічних пророцтв пояснюється їх високою апологетичною ефективністю: в них одночасно поєднуються шифр і ключ до нього. Таким чином, оригінальність паскалівської герменевтики полягає у знаходженні висловлювань, де означення засноване на образах повсякденної мови, на риториці, запозиченій у Августина, і яку, на відміну від Августина, Паскаль застосовує у новій філософській перспективі.

У другому підрозділі другого розділу («Образ і шифр. Значення пророчої промови») детально аналізується паскалівське поняття образу. Показано, що Паскаль недаремно використовує слова «малювати», «змальовувати», «живопис» замість «образ», «відображення»: він наслідує характерну про-рояльську модель позначування; такою моделлю є портрет, чистий знак, відокремлений від речі. Портрет як чистий знак - представник відсутньої речі. Природа образа, навпаки, двоїста: як представник відсутньої істини образ викликає «задоволення», а як всього лише представник іншої реальності викликає «незадоволення».

Тому важливе місце в роздумах Паскаля займає євхаристія. Як образ в традиційному значенні вона репрезентує дві реальності одночасно: жертвопринесення на хресті, яке їй передувало, і славу небесного царювання, яке ще має здійснитись. Але традиційну теологічну класифікацію стану християн (між євреями і блаженими), його двоїстість (володіння істиною і образом) Паскаль перетлумачує як універсалістську герменевтичну онтологію, як буття-в-християнській культурі. В своєму розумінні євхаристії Паскаль заперечує як «буквалізм» єзуїтів, так і алегоризм протестантів і виявляє, тим самим, свою іманентність християнському символізмові. Лише символ і медитація над ним (в єдності раціональних і ірраціональних аспектів герменевтики) і виражає, за Паскалем, людський граничний інтерес.

Встановлено, що саме на ідеї двоїстості образу побудовано і поняття шифру в Паскаля. Показано, що, хоча поява ідеї шифру зумовлена впливом езотеризму, лібертенським смаком до таємниць і розповсюдженням науки криптографії, проте метод Паскаля протилежний езотеризму. Апологетична ефективність шифру виявляється в аналізі двоїстого смислу пророцтв. Пророча промова одночасно - і шифр, і ключ до нього. Таким чином, герменевтична проблема перетворюється на дешифрування інтерпретацій пророків; від священої герменевтики Паскаль переходить до світської.

У третьому підрозділі другого розділу «Світська герменевтика. Паскалівська критика єзуїтської семіології» показано, що критика єзуїтів здійснюється на засадах стратегії іманентного розуміння тексту; Паскаль постулює доктринальну єдність числених єзуїтських авторів і потім викриває внутрішню суперечливість іх доктрини. Показано, що Паскаль піддає критиці єзуїтську абсолютизацію мовного конвенціоналізму, за допомогою якого єзуїти пристосовують інтерпретацію до свого мінливого інтересу. В «Провінціаліях» Паскаль викриває цю позицію як «політичну». Інтерпретативна тактика єзуїтів прямо протилежна паскалівським правилам інтерпретації. Паскаль обмежує мовний конвенціоналізм за допомогою встановлення факта «чистої мови». Цей факт він називає природою і виводить його зі звичаю, з повсякденного словживання. Як для захисту релігії і моралі Паскаль звертається до авторитету Отців церкви, так само для захисту мови від атак єзуїтів він звертається до авторитету суспільства. Чинячи насильство по відношенню до мови, єзуїти чинять насильство і по відношенню до суспільства, оскільки руйнують порядок, на якому перша і друге засновані. Таким чином, паскалівська герменевтика найбільшого полемічного загострення набуває в застосуванні до проблем моралі і соціального устрою. В цій залученності герменевтики до проблем моралі і соціального буття розкривається потенціал герменевтики як досвіду суб'єктивності.

Паскаль підкреслює, що єзуїти перевертають усталену ієрархію авторитетів, вносять в Писання суперечності, яких там не було. Відокремившись від традиції, єзуїти руйнують те, що складає фундамент священої герменевтики - єдність смислу Писання, єдність дискурсу. Як у випадку інтерпретації пророків Паскаль задовольняється тим, що розкриває нам шифр, так само й інтерпретуючи єзуїтську доктрину, він обмежується демонстрацією синтаксису її мови. Герменевтична проблема, таким чином, переформульовується як проблема ідентифікації мови або континуальності дискурсу.

Дисертантка вбачає тут перехід Паскаля від логіки Пор-Рояля з її ідеєю необхідного зв'язку між словом і річчю до ідеї дискурсивної єдності мови і реальності. Внаслідок цього з'являється принципове герменевтичне розрізнення - «питання факту» і «питання права» - засіб обгрунтування абсолютної істини (універсального значення), її незалежність від інтерпретацій, прагнення до мінімуму інтерпретацій.

Третій розділ «Інтерпретативна тактика Паскаля». У першому підрозділі «Проблема істини як середнього шляху. Герменевтичний антиномізм» дисертантка доводить особливу значущість для Паскаля антиномії священної та світської герменевтик. Стверджується, що одночасно інтерпретація Писання служить референцією для інтерпретування будь-якої літератури, і що інтерпретація літератури - норма священної герменевтики. Розв'язання антиномії уможливлюється завдяки відшукуванню істини.

Істина, позначена Паскалем геометрично, - єдина, неподільна, нескінчено мала точка і повинна бути знайдена як конкретна тотожність скінченного і нескінченного, світського і священного, мінімума і максимума. Таку фіксовану точку істини Паскаль знайшов завдяки покладанню теології єврейської історії у якості інтерпретативної засади. Безперервність і універсальність історії єврейського народу та його релігії - це той авторитет, котрий майже збігається з істиною. Це «майже» означає, що теологія єврейської історії (єдність істини та образу) і Христос (істина) становлять центральну риторичну фігуру паскалівського філософування.

Нездатність знайти істину є наслідком проміжного становища людини - між занадто великим і занадто малим, між морально високим та низьким. Цю сутнісну антиномічність людського становища і описує християнство. Проміжному становищу людини протистоїть цілковито визначене «серединне становище» Христа, завдяки чому він є моделлю для всього людства.

Христос в розумінні Паскаля - і герменевтична, і онтологічна фігура. Христос - це поняття, яке включає і неоплатонічне розуміння герменевта-посередника, і ренесансне значення тотожності протилежностей, і точку необхідного переходу між Старим та Новим Заповітами.

Для Паскаля інтерпретувати текст - це розкрити антиномії і розв'язати їх, знищивши зворотність ієрархічним перевищенням одного з термінів. Моделлю розв'язання антиномій виступає геометрія Дезарга. Як усі протилежні геометричні сутності знаходять своє єдине походження в проекції точки на коло, так само інтерпретувати текст означає знайти унікальний сенс, в якому узгоджуються всі суперечливі уривки. В проективній геометрії, як і в герменевтиці, смисл виникає з співвідношення між світлом і тінню. Співіснування ясних і неясних уривків Писання є одночасно ознакою необхідності інтерпретації і ключем до неї. Паскалівське інтерпретування як розв'язання антиномій призводить до переваги яснот Писання над абсурдом, християнської інтерпретації над езотеричною, духу над буквою, слави над благодаттю. В цьому сенсі відоме паскалівське «мистецтво переконувати» потрібно розуміти як розв'язання антиномії, герменевтику як пошук конкретних механізмів впливу на опонента, які передбачають, що розсудок є частковою здібністю порівняно з опозиційними йому волею і бажанням, які домінують у сукупності людських здібностей. «Мистецтво переконувати» - таке розв'язання антиномії, що реалізує перевагу «мистецтва подобатися» над «мистецтвом доводити».

В основі паскалівського антиномізму - аристотелівська концепція чотирьох причин, а також співвідношення істини та образу.

У другому підрозділі третього розділу «Оптимум інтерпретації» з'ясовано, що на противагу апологетам його епохи Паскаль не намагався захистити християнську релігію накопиченням різних доказів. Бажання звести аргументацію до мінімуму супроводжується в Паскаля пошуком її максимальної ефективності. Священна герменевтика має на меті звести природну різноманітність букви Писання до божественної єдності його духовного смислу. Звідси - критика єретиків та політичних опонентів як нездатних пояснити протилежні явища за допомогою одного принципу. Паскаль наслідує лейбніцевські досягнення в сфері аналізу криптограм з точки зору підрахунку ймовірностей.

Поняття шифру, застосоване до Писання, та ймовірнісна логіка визначення ключа до шифру дозволяють тлумачити християнство як оптимум інтерпретації: лише християнство пояснює за допомогою єдиного принципа (особи Христа) усі суперечливі пророцтва разом. Християнство, визнавши єдиного Месію, є досконалою, і, отже, істинною інтерпретацією Писання. Християнство, як його розуміє Паскаль, - це міра конкретності істини, співпадіння відмінності і тотожності протилежностей, єдність світської й священної герменевтики.

Утретьому підрозділі третього роздлу «Градація смислу» показано, що Паскаль руйнує картезіанський репрезентаціонізм та розглядає соціальні явища як знаки, позбавлені безпосереднього зв'язку з їх причинами-явищами. Тому слід говорити про семіологію явищ у Паскаля. Її мета - використання розуму задля правильного реінпретування. Первинне пояснення явища для Паскаля - це узаконення згаданого явища. Цим Паскаль долучається до стоїчної традиції у витлумаченні світу, яка виправдовує і соціальні відносини, що існують, і науку, і мораль як знаки, котрі приховують істину. На рівні стоїчної системи інтерпретування супротивні явища-знаки набувають свого значення у дії закону ймовірності, закону явищ, узятих in communi.

Стоїчне дослідження причин-значень долається в Паскаля за допомогою пірронізму (закон перетворення із «за» у «проти»), розглянутого як нескінченна послідовність точок зору, що знищують одна одну. Ця послідовність може бути перерваною лише довільно, за допомогою риторичних фігур іронії та недомовлення. Позитивне у цій каузальності виражається математично як двоїста структура чи пропорція.

Найвищою, кінцевою точкою зору для Паскаля є інтерпретативна система «істинних християн», котра конституюється через повторення специфічної троїстої структури, причому останній елемент повторюваної структури є одночасно першим елементом структури, що виникає унаслідок акту повторення. Якщо ці дві структури розглядати як відносно самостійні, то таке розуміння обгрунтовує герменевтичну рівнозначність «порядку розуму» і «порядку благодаті», трансцендентність Бога суспільству та історії. Але у плані осягнення єдиного духовного смислу через посередництво букви ця структура постає єдиною і порядок розуму підлягає зняттю у вищому порядкові.

Окрім того, градація ступенів розуміння розглядається Паскалем через призму розв'язання суперечностей. На першому ступені розуміння перебувають ті, хто взагалі не бачить суперечностей Писання, ототожнює букву і дух (юдеї), соціальні явища та їхню сутність (народ). На другому ступені перебувають єретики, атеїсти і філософи, тобто ті, хто неспроможний утримати суперечність. Обгрунтувати істинність християнства означає, за Паскалем, показати, що воно становить третій, найвищий ступінь розуміння, ступінь розв'язання суперечностей.

Таким чином, з точки зору Паскаля будь-яка інтерпретація виражає себе як градація; не існує жодного прямого і безпосереднього відношення до предмета розуміння; будь-яка істинна інтерпретація - це інтерпретація хибних інтерпретацій. Але й саме християнство для Паскаля стало герменевтичною істиною, ймовірним діалогом лібертена з Традицією. Якщо сфокусована на думці рефлексія Декарта дала відкриття гносеологічної проблематики, а його логіка є стороннєю щодо проблем переконання, розуміння, то рефлексія Паскаля, яка у значно більшому ступені зосереджена на слові, відкрила проблему критики мови і розвиток риторики як необхідного корреляту логіки.

Результати дисертаційного дослідження можна підсумувати у наступних висновках:

- Основою паскалівської антропології є відношення «Бог - людина», яке конкретизується відношенням «Христос - людина» і стверджує універсальність людської природи. Способом реалізації відношення «Христос - людина» є інтерпретація Писання. Таким чином, паскалівська антропологія відпочатково герменевтична;

- Паскаль онтологізує герменевтику, проголошуючи невпинність інтерпретування, інтерпретування ситуації, в якій знаходиться людина. Інтерпретування лібертеном своєї ситуації, ситуації тотальної позбавленості, - джерело метонімічних спотворень буття; тому лібертен виступає концептуальним персонажем, який організує увесь апологетичний проект Паскаля; зміст цього проекту полягає у розкритті христоцентризму і глибокого символізму Писання;

- Паскаль реабілітує поняття традиції і авторитету, усуваючи абстрактну протилежність авторитету і розуму та плідно застосовує для реалізації апологетичного проекту поняття герменевтичного кола, герменевтичної ситуації. Таким чином, він фактично відтворює проблемне поле сучасної герменевтики;

Позиція Паскаля не може бути ототожненою ані з августинівською, ані з традиційною католицькою екзегезою. Інтерпретація для Паскаля - це зближення двох уривків однакового статусу і народження нового смислу через максимальну герменевтичну роботу; таким чином доводяться «обидва Заповіти одразу»;

- Паскаль використовує два типи символізму, та пов'язані з ними два типи інтерпретацій - типологічну і риторичну. Апологетичну цінність має лише риторичний тип, котрий становить передумову специфічного паскалівського поняття шифру. Застосування поняття шифру до тексту Писання призводить до розуміння Христа як оптимуму інтерпретації. Таким чином, Христос з точки зору Паскаля, - і герменевтична, і онтологічна фігура;

- Повсякденний слововжиток для Паскаля є культурним a priori; критика єзуїтської ідеології здійснюється ним на рівні демонстрації синтаксису єзуїтської мови, а також на рівні визнання дискурсивної єдності мови і реальності;

- З точки зору Паскаля інтерпретувати текст - це розкрити антиномії та розв'язати їх через ієрархізацію; адекватною моделлю цього розв'язання є геометрія Дезарга; «мистецтво переконувати» повинне розумітися як пошук конкретних механізмів впливу на опонента, які передбачають, що розсудок є частковою здібністю порівняно з волею і бажанням, які все ж таки домінують;

- В основі паскалівської семіології лежить ідея ієрархії ступенів позначування й поступового сходження від нижчих щабелів до вищих. Найвищою, кінцевою точкою зору для Паскаля є інтерпретативна система «істинних християн», котра конституюється через повторення специфічної троїстої структури. Така градація ступенів розуміння обґрунтовує як відносну самостійність і рівнозначність «порядку розуму» і «порядку благодаті», так і їх абсолютну ієрархію, де порядок розуму підлягає зняттю у вищому порядкові; вища точка зору уможливлюється як відкритий релігійно-філософський гнозис.

Основні положення дисертації викладено у публікаціях

1. Понятие шифра в философии Блеза Паскаля // Вісник Київського університету. Вип.26. - Київ, 1997. - С. 82-87. - 0,26 д.а.

2. Понятие традиции в философии Б. Паскаля // Sententiae. Збірка наукових праць Спілки дослідників модерної філософії (Паскалівського товариства). I (N1 - 2000) - Вінниця - Київ, 2000. - С. 168-177. - 0,54 д.а.

3. Герменевтический антиномизм Б. Паскаля //Sententiae. Збірка наукових праць Спілки дослідників модерної філософії (Паскалівського товариства). II (N2 - 2000). - Вінниця - Київ, 2000. - С. 132-151 - 1,2 д.а.

4. Социально-политические взгляды Блеза Паскаля // Вестник Приазовского государственного технического университета: Сб. науч. тр. Вып.4. - Мариуполь, 1997. - С. 254-256. - 0,25 д.а.

Размещено на Allbest.ru