Творчий потенціал людини як предмет соціально-філософської рефлексії

У підрозділі підкреслюється, що об'єктивно існуючі форми духовності (релігія, мораль, мистецтво, філософія, наука) можна розглядати як передумову активізації суб'єктивних духовних ресурсів, що зумовлюють змістовне наповнення творчого потенціалу людини. Робиться висновок про те, що разом з пошуком теоретичних основ інтегративної єдності форм духовності актуальним є пошук шляхів рекреації і злиття емпірично існуючих типів поведінки з метою освоєння конкретних щаблів сходження до духовної досконалості, у тому числі і з використанням обмежених і перетворених її різновидів. Особливого значення набуває розвиток і реалізація творчого потенціалу, що виступає не тільки механізмом здійснення зв'язку між внутрішнім і зовнішнім світами, але й необхідним засобом становлення вищих типів духовності.

У третьому підрозділі “Взаємодія загального і одиничного у функціонуванні творчого потенціалу” зазначається, що становлення, розвиток, актуалізація, реалізація і згасання творчого потенціалу у конкретних його носіїв - це завжди взаємодія загального та одиничного, неповторно-індивідуального і типового, закономірного і випадкового, вільного і необхідного, цілеспрямованого і спонтанного.

Порівняльному аналізу піддані типи особистості у залежності від спрямування, характеру і рівнів прояву творчого потенціалу в цілому, домінування в ньому тих чи інших складових. Особлива увага приділена поняттям геній, геніальність, талант. Зокрема, зроблено висновки про те, що джерела геніальності кореняться у генетично зумовлених задатках і нахилах людини, в особливостях духовно-діяльних складових її творчого потенціалу й у соціальних умовах, які впливають на креативні процеси. Акцентується увага на тому, що взаємодія загального і одиничного у творчості опосередковується не тільки суб'єктивними, але й об'єктивними факторами, серед яких чільне місце займають види діяльності, у яких бере участь носій творчого потенціалу. Додатково аргументується думка, що творчість - це не тільки діяльність, хоча й без останньої залишається частковою, незавершеною.

З усього розмаїття рівнів, форм, видів творчого синтезу досліджується специфіка професійно-трудової, наукової і художньої творчості як найбільш показових з точки зору діалектики загального і особливо-індивідуального. Аналіз видів діяльності у їх зв'язку з актуалізацією творчого потенціалу і його духовно-діяльних складових приводить до висновку про специфічний характер процесу в кожному з них за наявністю загальних моментів. Робиться висновок, що хоча творчий потенціал має універсальний характер і типову структуру, у реальному житті існують індивідуальні відхилення, які складають основу своєрідної індивідуальності творця.

У четвертому розділі “Соціально-духовні засади та історичні умови розвитку й актуалізації творчого потенціалу людини в філогенезі” здійснено соціально-філософський аналіз становлення і функціонування творчого потенціалу у певних культурно-духовних та соціально-історичних умовах, починаючи від первісного ладу і до сучасності. Послідовно розглянуті історичні типи взаємодії творчого потенціалу людини і соціуму у його економічних, соціально-політичних і духовних аспектах і обґрунтуванні типи відтворення креативних процесів у їх людському вимірі у доіндустріальних, індустріальних і постіндустріальних суспільствах, виявлені головні суперечності культурно-історичних змін у їх зв'язку з розвитком творчого потенціалу людини. У розділі визначені перспективи, можливості і шляхи актуалізації творчих потенційних сил людини в сучасному суспільстві, розкриті суперечності і конфлікти, що підлягають розв'язанню.

У першому підрозділі “Матеріальні і духовні чинники становлення і актуалізації творчого потенціалу людини у філогенезі” обґрунтовані і розглянуті найбільш значущі параметри соціально-філософського підходу до творчого потенціалу людини в історичній ретроспективі. Проаналізовані існуючі моделі суспільного розвитку і зроблено висновок про багатомірність історичного процесу, у якому лінійно-поступальні зміни існують поряд з культурно-цивілізаційними, внутрішньо-детерміновані - з світ-системними. Нерівномірність і асинхронність розвитку окремих цивілізацій, культур, їх взаємодія і синтез є урешті решт джерелом сходження від менш до більш розвинених суспільних форм.

У результаті представлена періодизація історичного процесу, що спирається на хронологічні, культурно-цивілізаційні і формаційні критерії й охоплює традиційні доіндустріальні, індустріальні суспільства (у їх капіталістичному та комуністичному різновидах), а також постіндустріальне інформаційне суспільство. У підрозділі обґрунтовано вибір показників, що репрезентують провідні економічні, політичні і духовні параметри соціуму. Історичний процес представлено з точки зору ідентифікації людини, як носія творчого потенціалу, з характером, змістом і формами праці, політичним устроєм, системами пануючих культурно-духовних цінностей, підсумком чого є виникнення історично зумовлених типів здійснення творчості, відповідних конфігурацій творчого потенціалу і відтворюваних на цій основі певних типів особистості.

Констатується амбівалентність процесу ідентифікації: соціальні умови можуть сприяти формуванню творчого потенціалу як цілісного духовно-діяльного феномена, або ж акцентуватися на певних його складових, визначати певну спрямованість творчої активності людини. Негативні наслідки впливу суспільних умов на креативну складову людської індивідуальності, зокрема, виявляються у маргіналізації особистості, у необхідності зосереджуватися на репродуктивних формах життєдіяльності з метою звичайного відтворення умов існування, у цілеспрямованому придушенні творчих здібностей людини або ж у створенні умов, що сприяють поширенню перекручених форм розвитку й актуалізації творчого потенціалу.

У другому підрозділі “Діалектика репродуктивного і продуктивного в культурі як основа становлення й актуалізації творчого потенціалу” аналізується культура як субстанція, у якій складаються реально існуючі типи відтворення творчого потенціалу різних конфігурацій, що є одночасно простором трансляції і відтворення культурних матриць і творення нових цінностей. На основі аналізу чисельних підходів до визначення культури аргументована точка зору, за якою культура є системою інформаційних кодів, що закріплюють соціальний досвід, який накопичується з історичним розвитком людства у надбіологічних програмах (В. Стьопін). Останні набувають символічного характеру і конкретизуються у мові - природній і штучних, у інших конвенційних системах, у духовних формах життя суспільства. Проводиться ідея про те, що культура в основі має постійну відтворювану суперечність між застиглістю, сталістю, “старінням” її феноменів і продукуванням нового, між традиціями і новаціями, репродуктивним і продуктивним. У дисертації обґрунтовується теза про те, що творчість є ядром культури якраз завдяки людині, яка не просто перебуває у колі культури, але є носієм потенційних можливостей для її динамізації, для трансляції і ретрансляції наявних цінностей, а також творчості новаційних культурних матриць. Зіткнення протилежних за спрямуванням процесів (“старіння” культурних феноменів і творення людиною нових програм) складає основу культурного життя суспільства, взятого у ракурсі співвідносин в ньому репродуктивного та інноваційного.

Аналіз історичного розвитку культури з стадіями її розгортання (матеріально-технологічною, соціально-владною і духовною), дав можливість виділити три типи творчості: натуральну (пов'язану з формуванням технології вироблення речей за принципом “роби, як я”), творчість соціальних відносин (що базувалась на використанні норм, принципів, заборон) і творчість духовно-ідеальну, пов'язану з виробленням ідеалів і цінностей та передачею їх наступним поколінням у вигляді певних життєвих принципів. У зв'язку зі становленням окремих складових творчого потенціалу у філогенезі розглядаються вказані ступені або грані культурного розвитку. Робиться висновок, що виділення, як самостійної, духовної сфери сприяло появі віртуальних глибин індивідуальної духовності, а також здатності до виходу у зовнішні, об'єктивно існуючі шари духовності. Співіснування матеріально-діяльних, соціально-політичних і духовних проявів культури сприяло упорядкуванню і систематизації структури творчого потенціалу, у внутрішньому світі суб'єкта історико-культурного процесу.

Обґрунтована думка про те, що найбільш показовою з точки зору співвідносин продуктивного і репродуктивного є сфера моралі, де будь-яке порушення міри між вказаними складовими породжує аморалізм. Робиться висновок про те, що існуючі форми культури породжують власні механізми розвитку і використання творчого потенціалу, насамперед з метою самозбереження, що часто приводить до розщеплення продуктивного і репродуктивного, руйнівного і відтворюючого у самій культурі і у творчому потенціалі людини.

У третьому підрозділі “Стихійно-традиціоналістський характер становлення і розвитку творчих сил людини у доіндустріальних суспільствах” розкриваються зв'язки історичної динаміки у доіндустріальних суспільствах з процесом розгортання підструктур творчого потенціалу людини, виявляються його основи, типи, аналізуються їх особливості і конфігурації. Доводиться, що становлення творчого потенціалу людини розтягнуто у часі і обумовлювалося насамперед природно-біологічними факторами. У первісному суспільстві на основі зрушень у тілесно-біологічній складовій людської індивідуальності (рухливий спосіб життя, прямоходіння) виникають психологічні, інтелектуальні, мотиваційно-побуджувальні механізми активного ставлення людини до світу, що згодом стають фундаментом діяльно-есенціальної складової творчого потенціалу. Підтверджено висновок, що творчість одночасно є умовою, внутрішньою суттю еволюційного розвитку людини і його результатом. У первісному суспільстві виникають основні форми і види творчості: пізнавальна, ідеально-перетворююча, художня, базовим продуктом яких були знаряддя праці і технології формування матерії за універсальними мірками. Автор приходить до висновку, що стихійно-традиціоналістський характер відтворення творчості і творчого потенціалу людини, нерозвиненість структурних рівнів останнього у первісному суспільстві приводить до продукування базового індивіда пасивного типу, здатного до діяльної активності відповідно родовим потребам. Нерозчленованій єдності суспільного життя відповідав синкретизм внутрішнього світу окремої людини.

Порівняльний аналіз головних форм суспільно-історичного розвитку в епохах античності, середніх віків, Відродження дозволив зробити висновок, що подальше розгортання креативних процесів співпадає з розширенням простору людської діяльності і сфери культурно-духовного освоєння світу. В історичному поступі європейської доіндустріальної цивілізації лідерство поступово переходить від матеріально-технологічної складової культури до соціально-владної, а потім і до духовної. Відзначається, що зміни, які відбувалися у характері і формах праці, цінностях і політичних інститутах, несли нові суперечності і разом з тим сприяли переорієнтації з традицій на новації, виділенню індивіда, поглибленню його духовного світу і створенню соціально-культурного поля застосування творчих зусиль людини. Вказані етапи розвитку цивілізації характеризуються набуттям творчим потенціалом людини цілісності і разом з тим вибірково-новаційним типом відтворення, коли увага акцентувалась на тілесно-діяльних, психологічній чи духовній складових. Ґрунтовно розглянуті механізми становлення на цій основі творчого потенціалу різної конфігурації у базових типах особистості.

Підсумком зрушень епохи античності у головних сферах життя стає становлення індивідуальності у її тілесно-розумовій неповторності і здатності творити світ культури. Найбільш вагомим досягненням християнських середніх віків є плекання діяльної і особливо духовної складової творчого потенціалу людини, хоча й у межах, визначених панівним релігійним світоглядом.

В епоху Відродження найвагоміщі зрушення сталися у духовному житті у його релігійному і світському різновидах. Результати Реформації та висунення на перший план ідей гуманізму, розвиток науки і мистецтва сприяли орієнтації на особистість як вільного носія суспільно-зумовлених ролей, ідеалів, цінностей, на суб'єкта, здатного не тільки до сприйняття зовнішніх впливів, але й до самотворення, самореалізації. Ідеал всебічно і гармонійно розвиненої людини не тільки проголошується, але й втілюється у життя, хоча й з певними обмеженнями. Базовим типом стає духовно-діяльна особистість, здатна до саморозвитку і реалізації у суспільно значущих сферах життя. Це - початок універсально-інноваційного типу відтворення творчого потенціалу людини, що стане провідним в епоху Модерну.

Четвертий підрозділ “Типологія розвитку і реалізації творчого потенціалу людини в індустріальних суспільствах” присвячено порівняльному аналізу специфіки відтворення людини і її творчого потенціалу в індустріальному суспільстві (капіталістичного і комуністичний різновиди), виявленню суперечностей і конфліктів, що притаманні креативним процесам у них. Модерн відмінив табу на новації, творчість стає однією з найважливіших цінностей суспільства, виробляються економічні і політичні механізми регулювання життя на креативно орієнтованих засадах. Але поряд з цим набувають поширення руйнівні тенденції, внаслідок чого речі протистоять людям, відчуження набуває тотальності, збільшується небезпека політичного тоталітаризму. Результатом негативних тенденцій, пов'язаних з розповсюдженням і пануванням раціоналізму і механіцизму в усіх сферах, є вимивання духовної компоненти суспільного та індивідуального життя, руйнування духовної складової творчого потенціалу.

На основі характеристики двох основних типів індустріалізму, що виникли і тривалий період співіснували у ХХ столітті - капіталістичного і комуністичного показано, що капіталістичний тип базується на формі праці, зв'язаній з універсалізацією капіталу і на духовно-ціннісних зрушеннях XVII-XVIII століть (Реформація, Просвітництво). За наявності різних варіантів співвідносин характеру і форми праці, цінностей та інститутів, що презентують відповідно США (перевага інститутів над цінностями, панування індивідуалізму), провідні західноєвропейські держави (цінності й інститути взаємодоповнюють один одного), Японія та інші держави Сходу, що стали на шлях капіталістичної модернізації у другій половині ХХ століття (перевага колективно-общинних цінностей), панівним у суспільстві стає інноваційний тип відтворення творчого потенціалу людини, а базовою - особистість, що активно спрямована на підприємливість, на ефективність, на нове. Робиться висновок, що за наявності суперечностей, притаманних індустріалізму в цілому і конкретним державам Заходу зокрема, капіталістичний тип суспільства історично підтвердив свою живучість і ефективність. Комуністичний (соціалістичний) тип індустріалізму радянського зразка, що виник як результат доганяючої модернізації середньо і слабо розвинених держав шляхом революційного нав'язування суспільству комуністичної ідеології (системи цінностей) і заміни приватної (капіталістичний) форми власності на державну, сприяв розповсюдженню деформованих типів відтворення творчого потенціалу, виникненню базового типу особистості - слухняного творця, зусилля якого спрямовувалися на загальні суспільні цілі і інтереси.

Разом з тим, спростовується думка про відсутність можливостей для творчості у соціалістичному суспільстві взагалі з посиланням на масові механізми розвитку і реалізації творчих здібностей людей (доступна масова освіта, сприяння розвитку науки і техніки, мистецтва, можливості концентрації ресурсів на вирішальних ділянках), на особливості актуалізації самого творчого потенціалу, у якому значну роль відіграють потреба у подоланні перешкод.

Дисертант приходить до висновку, що як суспільство перехідне від традиційного до сучасного, радянське суспільство продукувало відповідні форми творчого потенціалу, у якому були змішані традиційні і модернові, доіндустріальні та індустріальні тенденції. Творчий потенціал людини за своєю спрямованістю, цілями був зміщений на загальні справи, на виконання волі держави і партії. У результаті здійснювалися новації, які визначалися попередньо, раціонально обґрунтовувалися. Отже, творчість на макросоціальному рівні обмежувалася, а в конкретних видах діяльності, у сферах, що не зачіпали базових цінностей, надавалися певні можливості для її розповсюдження.

У п'ятому підрозділі “Суперечності постіндустріальних культурно-цивілізаційних змін і шляхи актуалізації творчих сил людини” аналізуються зв'язки між культурно-цивілізаційним розвитком і людським виміром творчості. Перспективи розвитку людства дедалі більше зв'язуються з переходом до постіндустріального суспільства, де “гра з речами” поступається “грі між людьми” (Д. Белл), тобто, на перший план виступають взаємовідносини між людьми, і де творчість цінується не сама собою, а як засіб розвитку духовного світу індивідів. Наголошується, що це приведе до корінних змін у базових цінностях, у характері і змісті праці, у суспільно-політичних інститутах. Порівнюються поняття реформи, трансформаційні зміни, модернізація, постмодернізація і робиться висновок, що для України, яка ще перебуває у стані вибору шляхів дальшого розвитку, значна частина реформ і трансформаційних зрушень, що впроваджуються, веде до переходу від індустріалізму комуністичного типу до тієї ж стадії цивілізаційного розвитку в її капіталістичній формі. Відстоюється думка про те, що більш перспективною для держави є орієнтація на постмодернізацію з опорою на власні культурно-історичні традиції і накопичений інтелектуальний потенціал у всіх його різновидах. Констатується, що такий тип розвитку дозволяє не тільки уникнути гострих соціальних конфліктів, розколів суспільства, маргіналізації широких верств населення, але й використати для розвитку ті чи інші культурні традиції, ментальні риси етносу, які за традицією вважалися перешкодою на шляху до розвитку. Зазначається, що в такому разі відпадає необхідність у конструюванні спеціальних теоретичних моделей, вигаданих “ізмів”, бо розвиток іде від наявних можливостей суспільства.

Разом з тим зазначається, що українське суспільство вимушене вирішувати різні за походженням і змістом завдання: ті, що залишилися від минулого (гіпертрофований розвиток військово-промислового комплексу, негативні наслідки неконтрольованої урбанізації, екологічні проблеми); пов'язані з невдачами і прорахунками у реформаційних і трансформаційних зусиллях 90-х років ХХ ст.; що виникають у зв'язку з розповсюдженням постіндустріальних новацій (інформатизація і комп'ютеризація суспільства, використання новітніх технологій, глобалізація). Звернуто увагу на те, що найважливіші цивілізаційні зміни у житті сучасного суспільства, зв'язані з інформаційною або комп'ютерною революцією, що охоплює широкий спектр проблем. На основі аналізу реальних процесів в Україні та в інших державах світу зроблено висновок про суперечливий характер впливу комп'ютеризації на творчий потенціал людини. Його головні складові потребують уваги і вироблення спеціальних засобів їх збереження і розвитку. Актуальною є необхідність вироблення попереджуювальних заходів відносно “комп'ютерофобії” і “інформоманії”, які однаково загрозливі для людини. Робиться висновок, що комп'ютер стає добрим помічником у роботі за наявності розвинутого творчого потенціалу. Для етапу формування індивідуальності реальною є загроза абсолютизації комп'ютерної техніки, що веде до обмеження творчих здібностей і морально-вольових якостей людини.

У п'ятому розділі “Актуалізація творчого потенціалу людини як умова розвитку українського суспільства” обґрунтована необхідність збереження і ефективного використання творчого потенціалу людини, того, що накопичено попередніми поколіннями, модернізації усіх сфер життя відповідно сучасним цивілізаційним тенденціям за підтримки і розширення можливостей застосування новацій, що виправдали себе у світовому досвіді.

Серед ключових проблем особливого значення, на погляд дисертанта, набувають: завдання збереження і використання для державотворення культурного генофонду нації, можливості використання творчих властивостей менталітету і національного характеру українців, як духовного ресурсу, що несе в собі значні креативні потенції; модернізація системи вищої освіти, що розглядається як засіб збереження і розвитку інтелектуального потенціалу держави; підприємницька діяльність, як інноваційна форма розвитку і реалізації творчого потенціалу людини в умовах демократизації економічного життя суспільства.

У розділі широко використані й узагальнені результати конкретно-соціологічних досліджень у сферах, що аналізуються.

У першому підрозділі “Використання творчих властивостей менталітету і національного характеру українців в сучасних умовах” розглянуті духовні, національно-етнічні ресурси народу України в ракурсі вирішення завдань збереження, розвитку і реалізації творчого потенціалу суспільства і людини, згуртування навколо національних святинь, економічного, соціально-політичного і духовного прогресу. Зазначено, що менталітет зв'язаний з творчим потенціалом через ряд опосереднених ланок (духовність, національна культура). Якраз національна культура живе у творчості, у творенні і відтворенні культурних матриць, вона зв'язана з усіма ланками і рівнями творчого потенціалу через ментальні характеристики людини.

Проаналізовані типові ментальні риси українців, які мають амбівалентний характер і стосуються філософсько-світоглядних, виробничих, політичних і побутових, екзистенційних засад, виявлені можливі шляхи їх використання у державотворчих цілях. Обґрунтована ідея про те, що необхідно спиратися на позитивні надбання історичного розвитку народу (працелюбність, прагматизм, розсудливість), відповідно обмежуючи негативні прояви (надмірна рефлексивність, ірраціоналізм, сентиментальність та інші).

Досліджені зв'язки між реальною ментальністю, національною ідеєю і штучними міфологемами та ідеологемами, на основі чого зроблено висновок про те, що сталий хід розвитку нації передбачає зростання національної самосвідомості як факту політико-ідеологічного життя суспільства і життєздійснення у національному середовищі окремими його представниками.

У підсумку зазначено, що диференційований вплив на різні соціальні групи, корегування проявів національної самосвідомості у бік поглиблення бажаних для суспільства якостей є одним з реальних шляхів розвитку творчого потенціалу у його національно-етнічному аспекті.

У другому підрозділі “Реформування системи вищої освіти як засіб збереження і розвитку інтелектуального потенціалу держави” показано, що система освіти як така - найважливіша сфера суспільного життя з точки зору збереження і передачі наступним поколінням культурно-цивілізаційих надбань. У системі вищої освіти найбільш прийнятним є поєднання трансформаційних і постмодернізаційних перетворень, що дозволить зберегти накопичений раніше досвід і наблизити систему до загально-цивілізаційних стандартів і потреб розвитку інформаційного суспільства.

Обґрунтовано висновок про те, що процеси, які відбуваються в світі і в Україні, висувають на перший план завдання створення сприятливих умов для розвитку творчого потенціалу людини, якому мають підпорядковуватися організаційні, методологічні і методичні, змістовні новації, реформаційно-модернізаційні процедури.

Окремо розглянуто креативні аспекти ступеневої, гуманітарної, мовної, комп'ютерної підготовки спеціалістів з вищою освітою. Зазначається, що орієнтація на зближення з західною системою освіти має здійснюватися за умов збереження власних пріоритетів, серед яких, зокрема, фундаментальна і професійна підготовка.

Поряд з загальнодержавними питаннями регулювання, збереження і розвитку творчого потенціалу людини через діяльність вищої школи, важливого значення набуває вирішення вказаних проблем на регіональному рівні. Робиться висновок про необхідність диференційованої державної політики щодо регіонів, яка б, зокрема, передбачала перерозподіл відповідальності між центральною владою і місцевими адміністраціями та органами самоврядування з наданням останнім більших повноважень і законодавчо затверджених прав щодо реорганізації освітнього потенціалу регіону.

Запропонована система контролю якості підготовки спеціаліста з вищою освітою з використанням психологічних, соціологічних, педагогічних засобів в умовах пріоритетності творчого потенціалу. Окремо виділено питання організації виховання студентів, мета якого - реалізація української національної ідеї на основі підтримки креативних процесів у навчанні і вихованні молоді.

У третьому підрозділі “Демократизація життя суспільства і підприємницька діяльність як інноваційна форма розвитку і реалізації творчих ресурсів людини” розглянуто процес становлення підприємництва як перспективного виду діяльності не тільки з точки зору стабілізації економічного розвитку українського суспільства на ринкових засадах і вдосконалення соціально-політичних відносин на основі демократизації життя, але й як засіб розвитку, актуалізації і реалізації творчого потенціалу людини. Проведений аналіз численних визначень підприємництва показує, що це - інноваційна діяльність зі створення нових економічних вартостей, засіб задоволення потреб суспільства та індивіда, форма самореалізації суб'єкта. У разі співпадання цих аспектів підприємництво спирається переважно на внутрішні регулятори поведінки, а не на привнесені зовні цінності і цілі.

Наведені результати порівняльно-соціологічного дослідження ставлення молоді України і Росії до підприємницької діяльності, що свідчать про її привабливість для респондентів. Разом з тим, порівняння нормативної (теоретично обґрунтованої) і реальної моделей особистості вітчизняного підприємця вказує на суттєві розбіжності між ними за показниками активності, виявлення рис ініціативності, самостійності, за своїми моральними якостями, мотиваціями. Виявлені суперечності, що зменшують креативні можливості підприємництва. Зазначено, що у молодіжному середовищі дедалі більше розповсюджується індивідуалізм, що провокує моральний і правовий нігілізм, разом з тим спостерігаються підвищені вимоги до підприємництва і його ролі у суспільстві. Це породжує конфлікт між очікуваннями і реальністю і сприяє утвердженню вдачі “дикого” капіталізму з усіма його вадами. Серед несприятливих об'єктивних умов підприємницької діяльності респонденти виділяють відсутність цивілізованої системи оподаткування, недосконале законодавство, нестабільність у економіці, хабарництво, рекет, відсутність коштів для відкриття або розвитку власної справи. Констатується, що молодь, тим не менш, є найбільш перспективною соціальною групою, здатною найбільше використати підприємництво для самореалізації творчого потенціалу. Особливої уваги потребують студенти і випускники вищих навчальних закладів, значна частина яких ще не має сьогодні можливості влаштуватися за спеціальністю.

Робиться висновок, що вирішення проблем і розв'язання наявних суперечностей вимагає прийняття комплексу заходів з боку держави з метою патронату над молодіжним бізнесом як формою розвитку і реалізації творчого потенціалу людини.

ВИСНОВКИ

У дисертації проведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання збереження, розвитку, актуалізації і реалізації творчого потенціалу людини і суспільства у відповідності з конкретно-історичними умовами і тенденціями еволюції сучасної цивілізації, українського суспільства у перехідний період. Уточнення розуміння творчості як духовно-діяльного феномена у руслі компаративістського діалогу між різними філософськими дискурсами дозволило обґрунтувати концепцію багаторівневості творчого потенціалу як цілісної якості людини, що має інформаційно-енергетичну природу. Творчий потенціал людини охоплює тілесні, психологічні, інтелектуальні, соціальні і духовні прояви людської індивідуальності і виявляє себе на есенціально-діяльному, віртуальному і трансцендентальному рівнях.

Розгляд концептуальної парадигми творчого потенціалу у онтогенезі і філогенезі дало можливість виявити специфіку креативних процесів на різних етапах індивідуального і культурно-цивілізаційного буття, причини виникнення потенціалу різних конфігурацій і спрямування в залежності від суб'єктивних показників розвиненості окремих його елементів, а також об'єктивних умов суспільно-історичного розвитку.

Дослідження проблеми творчості людини дозволило обґрунтувати діагнозування становища, динаміки, спрямування творчого потенціалу у головних його проявах і рівнях відповідно з віковими особливостями людини з виділенням переваг певних типів і конфігурацій, їх привабливості з метою прийняття оптимальних регулятивно-управлінських рішень. Розкриті соціально-історичні умови, що сприяють оптимізації процесів розвитку, актуалізації і реалізації творчого потенціалу людини.

Соціально-філософський аналіз становлення і форм реалізації творчого потенціалу у далекій історичній і більш близькій ретроспективі дозволив дійти висновку про необхідність пошуку Україною власного шляху у постмодернізаційних змінах з метою обмежень і нейтралізації негативних наслідків капіталістичного і комуністичного різновидів індустріалізму і досягнення стану суспільства, у якому на перший план виходять взаємовідносини між людьми, і де творчість цінується як засіб розвитку внутрішнього духовного світу кожного громадянина держави.

З усієї сукупності сфер суспільного життя, які мають ключове значення у досліджуваних процесах, у дисертації виділені збереження і використання у державотворчих цілях відповідних рис менталітету і національного характеру українців, відтворення творчого потенціалу через систему вищої освіти, а також підприємницька діяльність. Практичні рекомендації стосуються оптимізації креативних процесів в суспільстві в цілому і стосовно всіх суспільних сфер. Зокрема, мова йде про те, що творчий потенціал людини і суспільства - невід'ємні складові національної культури, що зв'язана з останніми через ментальні характеристики народу і його окремих представників. В умовах модернізації і постмодернізації особливого значення набуває виявлення і використання для розвитку всього позитивного у менталітеті і національному характері з паралельним обмеженням їх негативних проявів. Великого значення набувають механізми виховання молоді, де об'єднуються творчі і національно-ментальні складові. Надії на дальший стабільний і динамічний розвиток України будуть мати під собою ґрунт за наявності універсальної, мобільної системи підготовки кадрів, у тому числі з вищою освітою, здатної оперативно відгукуватися на потреби суспільства.

Модернізаційно-реформаційні перетворення тут повинні мати за мету вихід на світові стандарти, на акумулювання вітчизняних і закордонних досягнень. Вирішенню завдань повинні сприяти розроблені дисертантом і впроваджені у навчально-виховний процес система контролю якості підготовки спеціаліста у вищій школі і концепція виховання студентів, що базуються на пріоритетності розвитку і актуалізації творчого потенціалу.

Підприємництво, яке набуває дедалі більшого поширення і популярне серед молоді, має досить значний ресурс для розкриття творчих здібностей людини і може бути ефективно використане для відтворення активного, інноваційного базового типу особистості, здатної вивести економіку з кризи за умов відповідної державної політики.

Проведений теоретико-методологічний аналіз, опрацювання теоретичних ідей на рівні соціальних і конкретно-соціологічних досліджень, практичної перевірки їх у організаційній, навчально-виховній і управлінській діяльності дозволяє твердити про можливість використання матеріалів і висновків дисертації з метою вироблення ефективної соціальної політики, регулювання відносин між людиною і суспільством з метою створення суб'єктивних можливостей і об'єктивних умов для її розвитку і саморозвитку як носія потенційних креативних якостей. Результати дослідження можуть бути корисними у підготовці управлінців усіх рівнів, державних службовців, політичних діячів і вихователів.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Чаплигін О.К. Творчий потенціал людини: від становлення до реалізації (соціально-філософський аналіз). - Харків: Основа, 1999. - 277с.

Чаплыгин А.К., Ковалева И.Д. Об отношении молодых специалистов к научной работе как фактору формирования личности // Вестник Харьковского университета №251. - Харьков: ХГУ. - 1983. - С.45-54.

Чаплыгин А.К., Маяк И.М. Потребность в самореализации и ее роль в формировании творческого потенциала личности // Вопросы научного коммунизма. - Вып.64. - Киев: КГУ. - 1986. - С.41-48.

Чаплыгин А.К., Ярмак Т.В. О системе комплексной оценки качества підготовки специалиста // Харьковские социологические чтения - 94. Доклады и сообщения участников. - Харьков: ХГУ. - 1994. - С.176-182.

Чаплыгин А.К., Ярмак Т.В. Социологический анализ некоторых проявлений национального менталитета в студенческой среде // Харьковские социологические чтения - 95. Доклады и сообщения участников. - Харьков: ХГУ. - 1995. - С.143-146.

Чаплигін О.К. Інформаційна революція і творчий потенціал людини // Науковий вісник №1. Серія “Політичні, соціологічні та філософськи науки”. - Харків: ХДПУ. - 1997. - С.36-43.

Чаплигін О.К. Національний менталітет: до визначення поняття // Науковий вісник №3. Серія “Філософія”. - Харків: ХДПУ. - 1999. - Вип.3. - С.68-73.

Чаплигін О.К. Духовність як багатомірний феномен // Наукові записки Харківського військового університету. Соціальна філософія, педагогіка, психологія. - Харків: ХВУ. - 1999. - Вип.IV. - С.47-52.

Чаплигін О.К. До питання про філософський статус категорії “творчість” // Наукові записки Харківського військового університету. Соціальна філософія, педагогіка, психологія. - Харків: ХВУ. - 1999. - Вип.V. - С.70-76.

Чаплигін О.К. Про творчі ресурси менталітету народу України // Науковий вісник №10. Серія “Філософія”. - Харків: ХДПУ. - 2000. - Вип.4. - С.130-136.

Чаплигін О.К. Національна ідея і соціалізація молоді // Науковий вісник №12. Серія “Філософія”. - Харків: ХДПУ. - 2000. - Вип.6. - С.62-68.

Чаплигін О.К. Творчий потенціал людини: природа, сутність, зміст, прояви // Наукові записки Харківського військового університету. Соціальна філософія, педагогіка, психологія. - Харків: ХВУ. - 2000. - Вип.VІ. - С.47-54.

Чаплигін О.К. Ритміка творчого акту як взаємодія діяльно-духовних рівнів творчого потенціалу людини // Наукові записки Харківського військового університету. Соціальна філософія, педагогіка, психологія. - Харків: ХВУ. - 2000. - Вип.VІІІ. - С.56-60.

Чаплигін О.К. М. Бердяєв: творчість як шлях до ідеалу // Вестник національного технического университета “Харьковский политехнический институт”. Философия. - Харьков: ХНТУ ”ХПИ”. - 2000. - Вып.120. - С.8-15.

Чаплигін О.К. Педагогіка і філософія саморозвитку людини у М. Федорова // Науковий вісник. Серія “Філософія”. - Харків: ХДПУ. - 2001. - Вип.7. - С.40-45.

Чаплигін О.К. До питання про матеріальні і духовні умови ідентифікації людини як творчої істоти // Наукові записки Харківського військового університету. Соціальна філософія, педагогіка, психологія. - Харків: ХВУ. - 2001. - Вип.ІХ. - С.65-70.

Чаплигін О.К. Любов до мудрості як засіб саморозвитку людини // Науковий вісник. Серія “Філософія”. - Харків: ХДПУ. - 2001. - Вип.8. - С.74-78.

Чаплигін О.К. Про креативні чинники становлення людини в філогенезі // Науковий вісник. Серія “Філософія”. - Харків: ХДПУ. - 2001. - Вип.9. - С.78-82.

Чаплигін О.К. До питання про діалектику продуктивного і репродуктивного в моралі // Наукові записки Харківського військового університету. Соціальна філософія, педагогіка, психологія. - Харків: ХВУ. - 2001. - Вип.ХІ. - C.59-66.

Чаплигін О.К. Альтруїзм проти егоїзму: творчість у “філософії діалогу” С.Франка//Наукові записки Харківського військового університету. Соціальна філософія, педагогіка, психологія. - Харків: ХВУ. - 2001. - Вип. ХІІ. - С.64-71.

Чаплигін О.К. Про культурно-історичний контекст становлення творчого потенціалу людини як багаторівневого феномена // Вісник Харківського Національного університету ім. В.Н. Каразіна. Серія “Теорія культури і філософія науки”. - №538. - Харків: ХНУ, 2001. - С.212-218.

Чаплигін О.К. Реформування, трансформація чи постмодернізація? // Науковий вісник. Серія “Філософія”. - Харків: ХДПУ. - 2001. - Вип.10. - С.47-54.

Лимаров А.И., Чаплыгин А.К. К вопросу об изучении роли ОПП в развитии творческого отношения студентов к общественной работе в вузе // Республиканская научная конференция “Формирование социальной активности студентов в процессе общественно-политической практики (15-16 февраля 1983 года).-Тезисы докладов и сообщений. Часть 1.-Харьков:ХГУ, 1983.-С.199-205.

Чаплыгин А.К. Потребность в самореализации как основа творческого потенциала личности // Личностные аспекты формирования социальных потребностей. Препринты докладов участников Всесоюзного координационного совещания “Проблема человека в историческом материализме”.-М.:ИФ АН СССР.-1985.-С.21-25.

Чаплыгин А.К., Леутская Л.Д. Некоторые методы повышения социальной активности студентов в процессе преподавания философских дисциплин // Социальная активность студентов.Материалы республиканской научной конференции “Проблемы и пути развития способностей научно-технического творчества и социальной активности студентов”.-Каунас:КПИ, 1985.-Ч.1У.-С.34-37.

Чаплыгин А.К. Человек, сотвори себя сам // В кн.: Чернышова Е. Мера вечности. - Харьков: Крок, 1996. - С.5-13.

Чаплыгин А.К., Ярмак Т.В. Предпринимательство как самореализация личности (попытка сравнения российского и украинского опыта) // Харьковские социологические чтения - 97. Научно-методическое обеспечение преподавания социологических дисциплин. Доклады и сообщения участников семинара преподавателей социологии вузов Украины. Часть II. - Харьков: Основа, 1997. - С.181-187.

Чаплигін О.К. Раціональне та позараціональне в духовності в “світлі” системно-енергетичного дискурсу // Проблема раціональності наприкінці ХХ століття. Матеріали У Харківських міжнародних Сковородинівських читань.-Х.:Університет внутрішніх справ, 1998.-С. 335-338.

Чаплигін О.К. Мораль і творчість // Ідея справедливості на схилі ХХ століття. Матеріали У1 Харківських міжнародних Сковородинівських читань.18-19 вересня 1999 р. Додаток до “Вісника університету внутрішніх справ”.-Х.:УВС, 1999.- С.261-266.

Чаплыгин А.К. Дилетантизм как условие и антитеза философского практицизма.// Практична філософія та правовий порядок. Збірка наукових статей. - Харків: Центр освітніх Ініциатив, 2000. - С.303-307.

Чаплыгин А.К. Творчество как элемент культуры личности современного советского социалистического общества. Харьков, 1986. - 27с. Рукопись депонирована в ИНИОН АН СССР 10 февраля 1987г. - №28226.

Чаплыгин А.К. Социологический опрос как метод оценки качества подготовки специалистов в вузе (сравнительный анализ) // В сб. Социально-правовые основы функционирования высшей школы в условиях перестройки (теория и историография проблемы). - Москва, 1990. - С.34-47. Депонирована в НИИ Высшей школы СССР 11 марта 1990г. - №609-90. / Реферат опубликован в библиографическом указателе НИИВШ, серия “Управление, экономика и прогнозирование развития высшей и средней специальной школы”, 1990. вып.6, п.28.

Чаплыгин А.К. Развитие творческого потенциала специалиста в процес се реформирования высшей технической школы Украины / Чаплыгин А.К.: Харьковский государственный автомобильно-дорожный технический университет. - Харьков, 1997. - 357с. - Рукопись депонирована в ГНТБ Украины 26.05.1997г. №335 УК97.

Чаплыгин А.К. Личковах В.А. Проблема становления творческих отношений личности к культуре // Всестороннее развитие личности в условиях совершенствования советского социалистического общества. Тезисы докладов областной научно-практической конференции молодых ученых. - Ростов-на-Дону, 1985, -С.50-52.

Чаплыгин А.К. Способность к риску как элемент творческого потенциала личности социалистического общества // Ускорение научно-технического прогресса: социально-философские проблемы (тезисы докладов участников VI Всесоюзных философских чтений молодых ученых. Звенигород, 26-30 августа 1986). М.: ФО СССР, 1986.-С.66-69.

Чаплыгин А.К. Молодежная культура в условиях ускорения социально-экономического развития страны // Научно-технический прогресс и закономерности развития советсвого общества.Тезисы докладов ХV межзонального симпозиума, -Горький:ГГУ,-1987.-С.181-182.

Чаплыгин А.К.Урбанизация и творческий потенциал личности // Всесоюзная межвузовская научная конференция “Творчество как предмет философского исследования, 12-1З октября 1989.Тезисы докладов. Секция ІІ. Логико-гносеологические аспекты творчества”. - Киев: КПИ, 1989.-С.43-45.

Чаплигін О.К. Прохоренко Т.Г, Особливості формування творчого потенціалу інженера в вузі // Питання активізації пізнавальної діяльності студентів у вивченні суспільних наук. Тези доповідей республіканської науково-методичної конференції, 24-26, жовтня 1990р. Частина ІІ. - Харків: ХАДІ , 1990. - С.94-96.

Чаплыгин А.К. Духовность и творческий потенциал человека // ІІ Всесоюзная научная конференция “Творчество:теория и практика” 17-18 октября 1991г. Тезисы докладов Часть І (секции І,ІІ,ІІІ) - Киев: КПИ, 1991, - С.49-51.

Чаплигін О.К. Філософія здорового глузду і Г.С. Сковорода // Тези доповідей Харківських Сковородинівських читань, присвячених 270-річчю з дня народження Григорія Савича Сковороди, 24-25 листопада 1992р. - Харків: ХДУ, 1992. - С.84-85.

Чаплигін О.К. Чи потрібно виховувати молодь? // Научно-практическая конференция “Человек и политика”. Тезисы докладов и сообщений. - Харьков: ХЮА, 1993. - С.130-131.

Чаплигін О.К. Екранна культура: новий міф чи шлях до творчості? // Матеріали ІІІ міжнародної наукової конференції “Творчість. Культура. Гуманізм.” Київ: КПІ, 22 жовтня 1993 р. - Київ: КПІ, 1993. - С.130-131.

Чаплигін О.К. Менталітет та національна самосвідомість молоді: визначення і форми регулювання // Філософія: класика і сучасність. Матеріали ІІІ Харківських міжнародних Сковородинівських читань. - Харків: Університет внутрішніх справ, 1996. - С.73-74.

Чаплыгин А.К. Риск и ответственность как качества творческого потенциала человека // Проблема ответственности на рубеже XX и XXI веков (материалы мемориальных чтений, посвященных 60-летию профессора А.Ф. Плахотного). - Харьков: ХГУ, 1996. - С.90-92.

Чаплыгин А.К. О системно-энергетической природе творческого потенциала человека // Проблемы социодиагностики в переходный период (материалы международной научно-практической конференции). - Кривой Рог, 1996. - С.86-88.

Чаплыгин А.К. Реформа высшей школы как фактор сохранения и развития интелектуального потенциала региона // Структура освіти в регіоні: проблеми оптимізації. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції, 12-14 грудня 1996р. - Харків: Авеста, 1996. - С.58-59.

Чаплыгин А.К. Творчество как информационно-энергетический процесс // Третье тысячелетие: гармония человека, общества и природы. - Харьков-Чугуев, 1996. - С.40-43.

Чаплыгин А.К. Творчество как человеческое измерение культуры // Культура у філософії XX століття: матеріали IV Харківських міжнародних Сковородинівських читань. - Харків: Університет внутрішніх справ, 1997. - С.109-111.

Чаплигін О.К. До питання про динаміку спонтанності і есенціальності у творчому акті // Матеріали 6-ї міжнародної науково практичної конференції “Творчість свободи як свобода творчості”, 17-18 травня 2001р. - Київ: НТУУ “КПІ”, 2001. - С.77-76.

Размещено на Allbest.ru