Значення релігійних й нерелігійних цінностей в процесі становлення людини
Наукові принципи дослідження сутності людини, розкриті філософами-матеріалістами Нового часу. Розвиток релігійних та нерелігійних вчень, що прагнули розкрити природу людини. Ідеї антропоцентризму, дослідження вчинків людей на основі їх самосвідомості.
Рубрика | Философия |
Вид | статья |
Язык | украинский |
Дата добавления | 27.09.2013 |
Размер файла | 24,4 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Значення релігійних й нерелігійних цінностей в процесі становлення людини
Шавріна І.В.
ХХІ ст. характеризується посиленим інтересом до людини, її внутрішнього світу, проблем її "життєвого світу", сумісного життя в соціумі.
Проблема людини, її ставлення до цінностей, як релігійного, так і світського характеру, є однією з головних проблему таких сучасних галузях людського знання як філософія, релігієзнавство, культурологія, психологія, соціологія.
У XX ст. існували і розвивалися релігійні й нерелігійні вчення, які прагнули розкрити особливості природи людини. Ці вчення у минулому столітті представлені найрізноманітнішими іменами, серед них чимало таких, які увійшли до скарбниці людської мудрості це такі відомі дослідники, як І. Кант і Д. Судзукі, Л. Шестов і С.Вівекананда, Вол. Соловйов і М. Бердяєв, М. Бахтін і М. Шелер. Усі вищезазначені дослідники є представниками гуманізму, вони прагнуть здобути для людини щастя, свободи, блаженства, єдності з Богом, Універсумом.
Метою статі є аналіз різноманітних підходів до проблеми релігійних і нерелігійних цінностей.
Російський філософ М.Бердяєв підкреслював, що людина є співробітником Бога завдяки своєму творчому потенціалу. Відомий французький дослідник релігії Р. Каюа в праці "Людина та сакральне" наголошує на тому, що "будь-яка релігійна концепція світу передбачає розрізнення сакрального і профанного, протиставляє світові, де віруючий вільно робить свої справи, провадить діяльність без наслідків для свого спасіння, сферу, де страх і надія паралізують його по черзі, де, як на краю безодні, найменше відхилення в найнезначнішому русі здатне безповоротно згубити його. Звісно, такого розрізнення зазвичай іще не достатньо, щоб визначити релігійний феномен, але воно принаймні дає наріжний камінь, який дозволяє збагнути його з більшою впевненістю" [5,с. ЗЗ].
Всесвітньо відомий німецький фізик, фундатор теорії квантової фізики, лауреат Нобелівської премії Макс Планку праці "Релігія і природознавство" підкреслював, що існує розумний світоустрій, незалежний від людини, і, по-друге, сутність цього світоустрою неможливо споглядати безпосередньо, а можна тільки опосередковано пізнати або припустити його наявність. Для цієї мети релігія користується своєрідними символами, а точні науки власними вимірами, що ґрунтуються на сприйнятті.
Стрижнем праць цих різних авторів є прагнення позбавити людину від залежностей, від ілюзій, які просякають все її життя і викликають незліченні страждання. Це стародавня ідея східних і західних релігій, містики і езотерики.
Людина страждає і буде страждати, якщо не позбудеться онтологічної та ціннісної імли, яка застилає їй очі, якщо не звільниться від ілюзій і не побачить дійсну сутність речей.
Для щастя необхідно змінювати свою душу, свій дух, свою свідомість, ставлення до цінностей. Кожна людина сама створює цінності, вибудовує власний життєвий простір, життєвий світ і, безперечно, у цьому творенні велику роль відіграють фантазія та уява. Саме вони "вихоплюють" людину з повсякденного життя, надають літ її думкам, її почуттям. На думку відомого російського дослідника О.Лосева, "індивідуальність завжди є новиною, небувшим, а новина завжди є виникненням... виникненням нового, необхідного для індивідуальності, є виникненням, яке не залежить не від чого, але залежить тільки від самого себе, тільки від власного самоствердження й від власної свободи" [7,с.339-340].
Людина є природною, але не тільки природною істотою. Людина є істотою, яка думає, але не тільки думає. Людина є моральною істотою, але моральністю не вичерпується її сутність. До нескінченності можна продовжувати перелік таких сил, що існують в людині, це потреби, інтереси, бажання, прихильності. В багатьох випадках, ці сили постають несумісними, тому що людина є діяльнісною істотою. Можна говорити про існування таких сил в людині й одночасно про їх владу.
Як підкреслює німецький мислитель М.Вебер, люди примушені терпіти наявність в них такого роду сил, кожна з них, якщо послідовно прослідкувати її дію, обов'язково протидіє інший силі, окрім того, такі сили є прямо пропорційними одна до одної. Безперечно, люди витримують, у певному відрізку часу, наявність несумісних імпульсів, але тільки до визначеної межі. Можуть існувати і такі відносини в соціумі, що інспірують домінантні і одночасно-такі мотиви, що утворюють порядок. У працях Е. Дюркгайма, К. Леві-Строса, Дж. Фрезєра розкриваються ті процеси, що існували в природних спільнотах. У спільностях і спільнотах, таких як плем'я, рід саме володарювання в них домінантних норм врятовувало людину від несумісності сил, що рухали нею. Дієвість цих норм у первісних людей є зрозумілою в тому плані, що індивідуальність ще не розвинулася. В подальшому розвитку людства відбувається становлення індивідуальності, що має відбиток на системах цінностей, відносинах людей у тому або іншому суспільстві. Досвід повсякденного життя свідчить про те, що існують такі миттєві імпульси, які надають людині достатню силу, хоча це не є доведенням правомірності та моральності того або іншого вчинку.
Засновник німецької класичної філософії І. Кант зазначав, що сили, які спрямовують людину до дій, є несумісними не тільки з моральним законом, але і одна з одною. Німецький мислитель робить спробу вийти з такого положення наступним чином: сутність моральнісної цінності вчинку міститься в тому, що моральнісний закон безпосередньо визначає волю, а не діє, наприклад, опосередковано через почуття. Для цього необхідною є моральна віра.
У цьому зв'язку сучасний український філософ М. Мінаков, у праці "Вчення Канта про віру розуму", наголошує: "Моральна віра дає підґрунтя суб'єктивному переконанню, що людина є не тільки явищем чуттєвого світу, але й особистістю, частиною інтелігібельного світу. Підкріпивши, таким чином, за допомоги віри в моральнісний закон віру в свободу та реальність надчуттєвого світу речей для себе, розум має справу (тобто вірить) у моральний світовий порядок, який у своїй глибині поєднує доброчинність та щастя (Gluckseeligkeit)" [8,с.57].
Згідно з І. Кантом, у волі людини, окрім моральнісного закону, не існує іншої спонукальної сили, наприклад, корисності. He можуть бути спонукальними силами і чуттєві інстинкти. Ti схильності, які існують у чуттєвих інстинктах, виявляються суб'єктивним антиподом моральнісному закону, тому що будь-яка схильність ґрунтується на почуттях, а будь-яке почуття, у свою чергу, є чуттєвим. В такий спосіб, якщо моральнісний порядок не існує в світі, тоді й внутрішній світ людини не містить у собі моральнісного порядку. Внутрішній світ людини, безперечно, є пов'язаним з розумом. Так, в старогрецькій філософії, у вченні Аристотеля діяльність розуму означає дещо інше, ніж інтелектуальна любов Бога у Б. Спінози.
Чому підкреслюється саме роль розуму? За думкою англійського філософа, історика, економіста Д. Юма, розум є відкриттям істини або помилки. Таке розуміння пов'язано з тим, що саме розуму належить провідна роль у визначенні мети діяльності, але методи досягнення мети визначає совість.
Навіть, на рівні повсякденної свідомості, розум розглядається як такий, що повинен створити порядок у світі та підтримувати цей порядок такими діями, які й в моральному плані є відповідними до цього порядку. Актуальним і в сучасності є підхід Аврелія Августина до мети та цінностей людського життя. За думкою середньовічного філософа, який узагальнює положення Старого і Нового Завіту, слід нагадати людству, що кожна людина повинна підкорятися Богові, Його волі, хоча людина і була сотворена вільною. Августин зазначає, що наслідком гріхопадіння було те, що люди обрали зло і постійно привносять його до світу. Головним завданням життя людини є здійснення добра і, в такий спосіб, людина позбавляється гріховності. У добу Ренесансу Д. Бруно доводив, що людина не обмежується кордонами земного світу, а Всесвіт не має кордонів. М. Копернік доводив, що Земля обертається навколо Сонця і відкрив шлях для припущення еволюційного розвитку на Землі.
Нове, наукове бачення людини розкривають філософи Нового часу Ф. Бекон, Т. Гоббс, Дж. Локк французькі матеріалісти XVII-XVIII ст. К. Гельвецій, П. Гольбах, Д. Дідро, Ж. Ламетрі, Л. Фойєрбах. Ці мислителі сформулювали наукові принципи для дослідження сутності людини. За думкою Л. Фойєрбаха, тіло людини є ґрунтом для людського "я". Його підхід до цієї проблеми розвинувся в XX ст., саме до його положень звернулися німецький філософ А. Гелен і австрійський етнолог К. Лоренц. Головним аргументом для них було те, що соціальну природу людини неможливо вважати поступом в органічному світі.
Ці дослідники головними регуляторами поведінки людини, її діяльності вони вважали інстинкти: турботу про дітей, безпеку родини. Тобто, фактично, йдеться про біологізацію й діяльності, й поведінки людини. Такий підхід до проблеми сутності людини, її цінностей можна назвати "натуралістичним". Другий напрямок пов'язаний з теологічним тлумаченням системної організації суспільства. Йдеться про розгляд сутності людини в системі релігійних цінностей, про обґрунтування її Божественної природи. Бог Дух, Бог Отець, Бог Дух Святий є такими поняттями-конструкціями, які містяться не тільки у Святому Письмі, але й в теологічних та філософсько-релігійних працях.
Німецькі мислителі Г. Кюнг, І. Метц, Ю. Мольтман, В. Паненберг, П. Тілліх, М. Шелер та ін. зосереджують увагу на тому, що людина знаходиться у Богові, а Бог у людині. Людська історія підноситься до Божественної, а Божественна історія проявляється в людині. Тому й існує можливість для постійної інтеракції Бога і людини, їх взаємодії у формі "подарунку" свободи, що не порушує кордони природи, не порушує можливостей соціальної дійсності.
Йдеться про "вертикальність" віри та молитви і "горизонтальний" вимір любові до ближнього і соціальної справедливості, які знаходяться у постійній взаємодії. Любов Бога залежить тільки від достатньої віри людини, від того, наскільки людина у вірі та любові відкривається дійсності. Тому, любов Бога спрямована на всіх людей, перш за все, на нещасних, бідних, слабких, тобто, на тих, які власною долею символізують трагічність і піднесеність людського буття в цілому.
Третій підхід до сутності людини, системи її ціннісних орієнтацій можна охарактеризувати як соціоцентризм. Цей підхід є орієнтованим на соціальну форму руху, соціалізація є обумовленою самим суспільним буттям, яке і характеризує способи життєдіяльності людини як цілісності, можливості її входження до соціальних інституцій. Четвертий підхід до зазначеної проблеми це антропоцентризм, який досліджує вчинки людей на основі їх самосвідомості. Антропоцентризм у своїх положеннях щодо сутності людини, її цінностях, її буттєвості спирається на наступну методологічну установку: людина є самодостатнім суб'єктом власного життя і долі. людина матеріаліст релігійний антропоцентризм
Згідно з антропоцентричним підходом, людина сама визначає своє життя, свою діяльність. Така позиція обґрунтована в концепції М. Шелера, фундатора сучасної філософської антропології; в концепціях М. Бердяєва, Б. Вишеславцева, С. Франка, Л. Шестова; концепціях екзистенціалістів: М. Гайдеггера, Ж.-П. Сартра; представника екзистенціального психоаналізу Л. Бінсвангера.
За М. Шелером, людина є первинною в системі "суспільство людина". З точки зору представників екзистенціалізму, існування людини повністю визначається її особистими установками та бажаннями. Людина відповідає тільки за власні дії та вчинки і не має права звинувачувати інших людей у своїх помилках. За думкою М. Гайдеггера, світ є "не-самість". З точки зору онтології, Dasein є в-світі та конституює буття світу завдяки значенням, через які світ розкривається, виявляється (пасивно). Dasein як онтологічний грунт сущого і того, що конституює буття передає смисл повторення М. Гайдеггером "Кантівської Коперніканської революції", завдяки цій революції Кант, як зазначає М. Гайдеггер, і проштовхнув онтологію вперед. Відомий психіатр Л. Бінсвангер у праці "Аналітика існування Гайдеггера та її значення для психіатрії", підкреслює: "...Аналітика існування Гайдеггера надає можливість зрозуміти людину одночасно як творіння природи, як соціально обумовлену або історичну істоту і, при цьому, завдяки одному онтологічному інсайту, просвітленню, в такий спосіб, знищує розподіл тіла, духу і душі. Людина як витвір природи розкривається в обумовленості Dasein, її " тим-чим-вона-є", її фактичністю [1,с.85]".
Водночас, феноменологія може постати єдиним методом для філософії, яка дотримується поняття "конституюючих сил "самості"". В такий спосіб, для М. Гайдеггера онтологія виявляється поясненням попередніх умов буттєвості у якості буттєвостей для розуміння сутності Буття. Тому, феноменологія, яка є найбільш точним підходом до можливості буттєвостей (які розглядаються як "не-я"), слугує для німецького філософа головним інструментом: "Онтологія є можливою тільки як феноменологія" [10,с.35]. У цілому, саме антропоцентричний підхід, на нашу думку, і виявляє якісну автономність людини.
Окрім того, актуальною постає проблема єдності світу. Відомий німецький філософ Ю. Габермас зазначає, що саме життя, цілий світ виявляються контекстом, у якому здійснюється процес осягнення. І світ, і життя, за його думкою, утримують пояснювальну працю попередніх генерацій [9,с. 107-109]. И ті, хто говорять, й ті, хто їх слухає, мають справу з однією системою світу до тієї пори, доки, взагалі, існує такий спільний світ людей. Ю. Габермас підкреслює, що такий світ існував, але повсякденне життя стало рабським всередині, гроші та влада затвердилися в ньому, постали головними цінностями, спустошили цей світ, перетворили його на пустелю [9,с.452].
Відсутність єдиного тлумачення світу, яка б захищала як свідомість, так і психіку людини, заміна такого тлумачення хаотичним поясненням світу є перешкодою для спілкування, перш за все, тому, що така ситуація є тяжким вантажем для людини. Сучасна людина, людина XXI ст. примушена жити в такому світі, у якому немає єдності та порядку. Слід погодитися з думкою видатного українського філософа С.Кримського про невизначеність й співвідношення добра і зла в сучасному світі. Він зазначає: "В історії цивілізації всі етичні системи, починаючи від міфологічних поглядів та світових релігій до новоєвропейського раціоналізму, виходили з концепції співвідносності добра і зла. Зло вважалось феноменом відносним, бо з погляду універсального зв'язку подій, а тим більше теодицеї, воно асоціювало добро, виявлялось здатним мотивувати його, а в деяких випадках виступати й ілюзорною маскою добра. Ця обставина дотепно виражена в "Фаусті" Гете, де диявол визначається як частина сили тої, яка фактично творячи добро, у намірах своїх бажає зла" [6,с.233].
Процес індивідуалізації людини переривається, вона є автономною, але невпевненість світу породжує невпевненість людини. Людині необхідно утримати рівновагу серед численних інтерпретацій існуючого світу, кожна з яких залишає конкретні проблеми в загальній картині світу. Автономія, яка не має розуміння сутності світу, можливостей для дієвості, свобода, яка вже не охороняється традиціями всі ці фактори виявляють і свободу, і автономію як негативні для людини.
Спілкування теж набуває ознак формального спілкування, а мова робить самотніми тих, хто розмовляє. Е. Гуссерль висвітлив таку ситуацію в питанні: "Яким чином я пробиваюсь від свого абсолютного "его" до "его" іншого?". І сам відповідає на це питання, що якщо він залишиться живим у цьому світі після чуми, то це не змінює того, що світ для всіх випробовується у досвіді. В руслі розуміння проблеми людської суб'єктивності як грунту людського життя, особливу увагу привертає ставлення Г.-Г. Гадамера до такого висновку Е. Гуссерля: " "Життя" це трансцендентально редукована суб'єктивність, яка є джерелом усіх об'єктивацій" [3,с.299].
Для Е. Гуссерля суб'єктивність розробляється не в аспекті онтології, а вирішується на гносеологічному рівні. Він описує неперсоніфіковану, універсальну трансцендентальну структуру свідомості людини. Взагалі, Е. Гуссерль творчо розвинув головні ідеї P. Декарта та І. Канта щодо проблеми суб'єктивності, але в його положеннях відбувається ще більша "суб'єктивація".
В праці "Феноменологія внутрішнього усвідомлення часу", Е. Гуссерль підкреслює, що "Я" пов'язує в єдине всі об'єкти, які є одиничностями, синтезовані інтенціональними актами. Між "Я", що центрує об'єкти та його периферією існує зв'язок інтенціональність (спрямованість), що виявляється у двох планах: безпосередньої спрямованості на об'єкт ("об'єктивна орієнтація") і зворотної спрямованості як рефлексії в трансцендентальне "Я" ("суб'єктивна орієнтація") [4].
Слід підкреслити, що рух свідомості у Е. Гуссерля розпочинається з "пересунення" природної установки на феноменологічну. Феноменологічна редукція передбачає елімінацію зовнішнього світу, рух свідомості до "внутрішнього центру", в якому свідомість й доходить до "трансцендентального соліпсизму", досягає "чистого Я" пік свідомості в процесі ідентифікації. Це положення Е. Гуссерль обґрунтовує в праці "Картезіанські розмисли" [2,с.34]. І тільки після цього свідомість інтегрує у собі цілий світ, обґрунтовує "буття як-свідомість". На нашу думку, це й є найбільшою "суб'єктивацією суб'єкту". Подібною є і думка М.Гайдеггера, який розглядав перебування людини в світі тільки як сумісне існування. Слід підкреслити, що кожна людина відчуває впливи одного і того ж світу, але чомусь це не призводить до взаєморозуміння, єдності. Проблематичним стає саме спілкування, комунікативність саме цим питанням і присвячено останній твір Ю. Габермаса.
Необхідно погодитися з його важливим положенням щодо відсутності взаєморозуміння, яке є ґрунтом для досягнення мети для тих, хто бере на себе зобов'язання діяти сумісно тоді метою стає досягнення такого взаєморозуміння. Цей процес Ю. Габермас назвав "комунікативними діями" [9,с.19]. Отже, саме комунікативні дії й призводять до взаєморозуміння. Ю. Габермас підкреслює, що існує певна спільність життя, люди розуміють і об'єктивний, і суб'єктивний, і соціальний світи. Комунікативні дії розповсюджуються на всі ці світи. Водночас кордони такого взаєморозуміння виявляються зачиненими, їх дуже важко подолати людині й у XXI столітті.
Перед внутрішнім світом людини, перед системою її цінностей виникає мур, який відділяє людину як від самого світу, так і від його розуміння. Сам внутрішній світ постає висвітленням хаотичної, непостійної сутності оточуючого світу. Людині вже тяжко розібратися не тільки в суб'єктивному світі іншої людини, але і у самій собі, відшукати спільну мову для порозуміння з власним "я". Стан людини характеризується не-усвідомленням того, що саме відбувається з нею.
Сучасний світ характеризується певною хаотичністю. Хаос, що об'єктивно існує в світі, відбивається і на внутрішньому світі людини, на її почуттях, думках, вчинках. У зв'язку з цим закономірним є звернення людини до релігії. Тим більше, що як філософи минулого століття, так і сучасні теологи прагнуть модифікувати, наприклад, християнську релігію, пристосувати і прояснити її положення в історичних, екзистенціальних, "людських" категоріях як таких, що найбільш адекватно висвітлюють положення Нового Завіту і як таких, що відповідають світорозумінню конкретної віруючої людини, насиченості її життя духовними, "живими" смислами.
Список використаних джерел
1. Бинсвангер JI. Аналитика существования Хайдеггера и ее значение для психиатрии / JI.Бинсвангер // Бытие в мире. Избранные статьи. М.: Рефл-бук,
1999.-С.79-94.
2. Гуссерль Э. Картезианские размышления / Э.Гуссерль. СПб.: Наука, 1998. 287 с.
3. Гуссерль Э. Логические исследования. Картезианские размышления. Кризис европейских наук и трансцендентальная феноменология. Кризис европейского человечества и философии. Философия как строгая наука. / Э.Гуссерль. Мн.: Харвест,
2000. -752 с.
4. Гуссерль Э. Феноменология внутреннего сознания времени / Э.Гуссерль // Собр. соч. в 3-х т. Т. 1. М.: Прогресс, 1994. 340 с.
5. Каюа Р. Людина та сакральне / РКаюа. К.: Ваклер, 2003. 256 с.
6. Кримський С.Б. Запити філософських смислів / С.Б. Кримський. К.: Вид. ПАРАПАН, 2003.-240 с.
7. Лосев А.Ф. Самое само. // Лосев А.Ф. //Миф-Число-Сущность. /А.Ф. Лосев. М.: Мысль, 1994. С.300--408.
8. Мінаков М.А. Вчення Канта про віру розуму./ М.А. Мінаков. К.: Центр практичної філософії, 2001. 140 с.
9. Хабермас Ю. Моральное сознание и коммуникативное действие / Ю.Хабермас. СПб.: Наука, 2006.-377 с.
10. Хайдеггер М. Введение в метафізику / М.Хайдеггер. СПб.: Высшая религиозно-философская школа, 1998. 301 с.
Размещено на Allbest.ru
...Подобные документы
Дослідження поняття цінностей та їх структури, особливостей загальнолюдських, суспільних, соціально-групових цінностей. Головні цінності для життєдіяльності людини: рівність, справедливість, людське щастя. Ціннісні орієнтації людства на зламі тисячоліть.
реферат [42,0 K], добавлен 24.07.2012Дослідження впливу ідей філософії екзистенціалізму на становлення образів фільмів провідних майстрів західноєвропейського кіно 1960-1980 років. Вивчення проблематики стосунків людини й суспільства у контексті аналізу долі людини в історичному процесі.
статья [32,5 K], добавлен 24.04.2018Проблема методу пізнання та оцінка її актуальності в період Нового часу. Аналіз субстанції, природи і Бога. Агностицизм і соліпсизм. Французьке Просвітництво, його джерела та головні ідеї. Механістичний матеріалізм. Спроби вивчення сутності людини.
презентация [6,1 M], добавлен 30.04.2014Особливості філософії Нового часу. Формування нової парадигми філософствування. Філософські ідеї Ф. Бекона: обґрунтування емпіричного методу і нової моделі науки. Раціоналізм французького філософа Рене Декарта. Проблема людини у філософії Нового часу.
реферат [30,8 K], добавлен 18.09.2010Основні ідеї механіцизму як "духу часу" XVII-XIX століть. Сутність уявлень про механічну природу людини. Опис механічної обчислювальної машини Ч. Беббиджа. Біографія Р. Декарта, його внесок у розвиток механіцизму і проблеми співвідношення душі й тіла.
реферат [26,6 K], добавлен 23.10.2010Духовна діяльність людини. Визначальні фактори Нового часу. Наукова революція і формування буржуазного громадянського суспільства. Протилежні напрями у філософії Нового часу: емпіризм і раціоналізм; матеріалізм і ідеалізм; раціоналізм і ірраціоналізм.
реферат [24,2 K], добавлен 01.12.2010Передумови виникнення філософських ідей Нового часу. Філософський емпіризм XVII-XVIII ст. Філософські погляди Ф. Бекона. Розвиток емпіричного підходу в ідеях Т. Гоббса. Сенсуалізм і лібералізм Дж. Локка. Концепція раціоналізму в філософії Нового часу.
реферат [45,8 K], добавлен 04.06.2016Основні версії походження людини. Інопланетна версія. Версія антропного принципу в будові Всесвіту. Еволюційна теорія. Концепція космічної еволюції людини і її філософські підстави. Антропогенез.
реферат [76,3 K], добавлен 08.08.2007Одне з основних питань філософії у всі часи була загадка існування людини, сенс, мета, та сутність взагалі життя людини. Індивід, особистість, індивідуальність - основні поняття для характеристики людини як індивідуального феномена. Поняття духовності.
реферат [23,4 K], добавлен 10.01.2011Гендерні дослідження в гносеологічному, методологічному, ціннісному аспектах і в контексті суттєвих змін, що відбуваються в сучасній науці. Змістовна багатоманітність гендерних досліджень з точки зору контекстуальної визначеності розуміння людини.
автореферат [66,1 K], добавлен 13.04.2009Ознайомлення із визначеннями духовності людини в працях науковців різних часів. Питання індивідуальності внутрішнього світу людини. Огляд національних традицій, творчість, культури спілкування, знань як основних проявів і засобів відродження духовності.
курсовая работа [37,1 K], добавлен 19.07.2014Три основні напрями філософії історії. Специфіка філософського осмислення проблеми людини у філософії, сутність людини в історії філософської думки. Філософські аспекти походження людини. Проблеми філософії на сучасному етапі. Особистість і суспільство.
реферат [40,2 K], добавлен 08.10.2009Аналіз твору "Думки" Блеза Паскаля, його зміст та основні ідеї. Сутність поняття "щастя" у баченні автора. Мислення як шлях до возвеличення людини, шлях до знаходження її місця у світі. Жадоба до визнання, її роль в житті людини. Шляхи досягнення щастя.
реферат [11,3 K], добавлен 16.11.2010Філософсько-релігійне розуміння сенсу життя. Концепції природи людини. Визначення поняття "сенс життя". Шляхи реалізації сенсу життя. Осмислення буття людини і визначення сенсу власного життя. Питання про призначення людини, значимість її життя.
реферат [38,3 K], добавлен 26.10.2010Періодизація розвитку античної філософії. Представники мілетської філософії, принципи Анаксимандра. Уявлення про походження життя та природу. Атомістичне вчення Левкіппа та Демокріта. Наукові ідеї Епікура та Платона, метафізика Арістотеля та софісти.
реферат [34,6 K], добавлен 06.03.2011"Втеча від свободи" — перша книга психоаналітика та соціального психолога Еріха Фромма. Показано, що монографія стала одним з основоположних творів автора. Проведено аналіз психіки людини у монографії. Досліджується значення свободи для сучасної людини.
контрольная работа [20,9 K], добавлен 18.09.2019Поняття пренатального періоду та його особливості. Філософсько-етичні аспекти проблеми запліднення людини. Етапи внутрішньоутробного розвитку плоду. Соціальна філософія вагітності, її аспекти. Важливість пренатального виховання для дитини та сім’ї.
дипломная работа [124,4 K], добавлен 10.05.2014Філософія та її роль у суспільстві: Антична, Середніх віків, Відродження, Нового часу. Діалектика як вчення про розвиток та проблема людини і буття. Поняття свідомості, процесу пізнання та освоєння людиною світу. Виробництво і політичне життя суспільства.
курс лекций [339,2 K], добавлен 11.12.2010Деталізований аналіз та визначення духовності людини в українській філософії, повна характеристика причин виникнення цієї проблеми. Суспільні методи боротьби з кризою духовності. Пояснення значимості існування духовності людини в українській філософії.
реферат [37,5 K], добавлен 03.10.2014Розгляд поняття цінностей, їх сутності та структури. Ознайомлення з особливостями процесу визначенням суб’єктом соціальної значущості речей чи явищ для його життя і діяльності. Загальна характеристика ціннісних орієнтацій людства на зламі тисячоліть.
реферат [43,7 K], добавлен 26.02.2015