Дискурс свободи в контексті можливості вибору у найдавніших історичних писемних джерелах

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дискурс свободи в контексті можливості вибору у найдавніших історичних писемних джерелах

свобода суб'єктний закон хамурапі

Свобода це універсальна культура суб'єктного ряду, що фіксує можливість діяльності і поведінки в умовах відсутності зовнішнього цілепокладання. Поняття свободи, її трактування змінюється в залежності від ступеня усвідомлення людиною себе як незалежної і самостійної істоти. Спочатку людина сприймала себе виключно як частинку природи, вона разом з природою створювала невіддільну єдність. Далі людина себе більше прив'язувала з суспільством ніж з природою. В Новий час цей процес індивідуалізації досягнув найвищої стадії. Вибір знаходиться в мені, і я його приймаю звертаючись до себе і крізь себе. Зв'язок індивіда спочатку з матір'ю, з племенем і з природою, з релігією і церквою дають відчуття впевненості, захищеності, приналежності до чогось/когось, проте забирають частинку автономії. В людини з'являється мета стати індивідуальністю. Коли вона долає всі перепони на шляху досягнення свободи, отримує її, вона стикається з новими, невідомими їй проблемами. Як сказав свого часу Е.Муньє: «Свобода це результат боротьби». Тільки з часом і способи цієї боротьби і сторони, її учасники змінюються. Як парадоксально б не звучало, та сучасний індивід, особливо житель постіндустріального суспільства, не завжди знаходить рішення як оминути ці проблеми, не втративши ту високу цінність, необхідність.

Людина протягом свого життя робить не один вибір; це тисячі актів у своїх стосунках із іншими індивідами та у взаємодії з природою. Тож ідеї свободи, свободи думки, совісті зароджуються й набувають розвитку як спосіб духовної комунікації людини зі своїм соціально-природним оточенням. Зміни оточення спричиняють наповнення новим змістом зазначених ідей. Обов'язковим моментом пошуку особистості є вибір. Свобода совісті виявляється лише тоді, коли суб'єкт здатний вибирати сенси, коли є можливість досягти духовної свободи загалом. Вибір -- складшш внутрішній вольовий процес, у якому надається перевага одній альтернативі при відмові від іншої/інших.

Вибір реалізується шляхом оцінювання, аналізу, порівняння та надання переваги певній світоглядній альтернативі. Вибір є не лише глибоко інтимним актом, а й надзвичайно складним процесом. Це не те, що нам дано. Ми є те, що ми вибираємо. Для жителя постіндустріального суспільства я вибираю, отже я існую. І кожен акт вибору формує загальну картину уявлення про мене. Вибрати адекватну внутрішнім потребам особистості цінність, необхідний орієнтир між подібними ціннісними альтернативами, можливо лише за наявності достовірної інформації про них та вміння правильно їх оцінити з огляду на власний життєвий досвід і орієнтацію на майбутнє, а також необхідним є час, і чим більше альтернатив, тим більше часу необхідно.

Свобода це благо, добробут. І це як незаперечний факт. Максимально широкий вибір це максимальна свобода, а отже і максимальне благо. Ніхто це не піддасть сумніву. Ta чи дійсно ми самі робимо вибір? Чи є у нас сили і умови прийняти раціональне рішення? Чи маємо дійсну свободу? Про позитиви широкого вибору скажуть усі. Ta тут ми говоритимемо про негативні прояви, та спробуємо визначити правила, рекомендації яким чином їх зменшення, уникнути.Аналіз останніх досліджень і публікацій в яких започатковане розв'язання даної проблематики, питання формування політичних свобод є предметом дослідження таких українських вчених як: В.Денисенка, І.Вдовичина, Ф. Кирилюка, Б.Кухти, M Михальченка, П.Сліпця, В.Шаповала та інші.

Мета даної статті полягає у дослідженні поняття свободи в найдавніших історичних писемних джерелах. Дослідити зміни її трактування в залежності від ступеня усвідомлення людиною себе як незалежної і самостійної істоти.

Опис людських взаємин міститься в цілому ряді історико-політологічних джерел, починаючи з найдавніших. Навіть в таких давніх згадках як «Повчанні Птахотепа» (XXVIII ст. до н.е.), «Книзі мертвих» (бл. XXV-XXIV ст. до н.е.), «Повчанні гераклеопольского царя своєму синові» (бл. XXII ст. до н.е.) говориться про природну рівність всіх вільних («немає народженого мудрим») і обґрунтовується необхідність відповідності поведінки людини принципам доброчесності і справедливості. В Законах Хамурапі, під справедливістю розуміється розподіл людей на вільних і рабів, нерівноправне становище вільних членів різних станів і т.д. Уже в зороастризмі становий розподіл суспільства ґрунтується на вільному виборі кожним того чи іншого роду занять. Вже в цей час людина спіткнулася з вибором, з можливістю прийняти самостійно рішення. Проголошувались принципи взаємної любові, прощення і миру. Звернемось до згадування Иосифа Флавіяпро «четверту філософську школу» гебраїв, тобто про секту зелотів, засновану Іудою Галилеянином. Зазначимо, що поняття «свобода» Флавій вживає не лише в контексті з зелотами (зелоти соціально-політична і релігійно-есхатологічна течія, що виникла в Іудеєві в 2-ій половині 1 ст до н.е. і організаційно оформлена на початку 1 ст н.е. під керівництвом Іуди Галілеяніна, що спиралися на соціальні низи і частково середні шари, були найрішучішими противниками римської влади і панівних класів Іудеї. Були керівниками повсталих в Іудейській війні (66--73 рр .)). В «Юдейській давнині» Иосиф Флавій повідомляє: «[Члени цієї секти], погоджуючись в основному з фарисеями, мають, проте, настільки сильний і непереборний потяг до свободи, що тільки одного Бога вважають своїм володарем і проводарем» [7]. А ось слова, які Флавій приписує Агриппі II: «Минулись, однак, ті часи, коли можна було просто бажати свободи... потрібно боротися, щоб її не втратити. Великий бо тягар рабства і боротьба за його скинення є справедливою. Але хто повстає надто пізно, вже після того, як його поневолено, той не є вільнолюбивим чоловіком, а тільки непокірним рабом» [4]. Тобто свобода сприймалась як справедлива необхідність. Про важливість поняття «свобода» для ідеології воїнів-зелотів, що захопили в ході повстання проти Риму владу в Єрусалимі, свідчать написи на монетах того часу, на деяких з них є датування «другий рік свободи (херут) Сіону».

Про існування поняття, а відтак і своєрідного розуміння свободи свідчить і наступна цитата з Геродоту. Спартанець, відповідаючи на запитання Ксеркса про характер мешканців його рідного міста, говорить, що вони є неперевершеними воїнами і пояснює цей факт так: «Це тому, що вони свобідні, але свобідні не абсолютно, бо є над ними володар закон (номос), що його вони поважають далебі більше, ніж твої піддані поважають тебе» [5]. Тут ми помічаємо досить «сучасне» розуміння свободи, де над людиною може панувати тільки закон. Закон єдине, що може обмежити, надати рамки свободі людини. Також Фукідід у своїй «Історії Пелепонеської війни» описує епізод, де Перікл у своїй промові стверджує, що завдяки афінській демократії афіняни переконані в тому, що «бути щасливим значить бути свобідним, а бути свобідним значить мати благородну душу» [6]. Свобода тут той феномен, що надає людині відчуття щастя.

Отже, бачимо, що трактування свободи в ранній період переважно зводиться до її так би мовити фізичної, матеріальної сторони, де людина є свобідною, коли над нею ніхто не панує (окрім закону і природи).

Щодо Біблії, то слова «свобода», «свобідний» (хуфша, хофші) в ній, як це зазначає Шломо Пінес [7] трапляються тільки в описах відпущення на волю рабів, термін рабства яких закінчився. Читаючи Біблію, можна зробити помилковий висновок, про те, що людина не має свободи вибору, так як все вже визначено наперед прописано Богом. Ця визначеність у Біблії виражена у формі божественного провидіння Бог все бачить і знає. Складається враження, що Біблія не залишає людині ніякої свободи вибору, але якщо розібратися уважніше, то це не зовсім так. У Біблії, крім теми обумовленості, також присутній і протилежна їй тема тема свободи вибору, з якої можна сказати й починається Біблійна історія.

Історія Адама і Єви є своєрідним початком процесу акту вибору. Проте вибору, «невдалого», який несе за собою страждання і гріх не тільки «винуватцям», а й всім їхнім наступним поколінням. Божим повелінням першолюдям було заборонено споживати плоди дерева пізнання добра і зла. Ta вони порушили цю заборону, здійснивши свій вибір, тобто вони самовизначились. У цьому акті самовизначення, за Біблією, й лежать витоки людської свободи. Проте акт вибору Адама і Єви ототожнюють з початком власне людської історії. В такому розумінні виявляються ідеї свободи, свободи совісті, самоцінності людини і разом із тим -- ідея ціни, якої варта свобода. Цей момент усвідомлення того, що свобода має свою ціну є дуже важливим і для нашого дослідження зокрема. З погляду церкви вчинок Адама і Єви є гріхом (первородним), проте з погляду людини як такої, це був початок свободи. Але знову ж таки, свободи вибору, яка понесла негативні наслідки. Акт вибору й досі трактується як гріхопадіння, тому свобода вибору завдяки цьому набирає певних негативних відтінків.

У «Новому Завіті» трансформовано та інтегровано «уявлення щодо прав людини, поєднавши їх із релігійно-моральними цінностям. Вимагається поважати кожну людину як творіння Бога за його образом і подобою. Таке походження людей зумовлювало, згідно із християнським вченням, принципову рівність і свободу кожного у духовному вимірі перед Богом (однак ще не поміж собою)» [3,с.24].

Головною метою Нового завіту було не тільки описати історію життя Icy са, але і дати через неї моральні настанови людству, заповіді. А сенс заповідей в тому, щоб у ситуації вибору людина могла робити добре, ставати на бік добра, а не зла. Якщо б у людини не було ніякої свободи вибору, то не потрібні би були і Божі заповіді. Значить, існування заповідей припускає наявність свободи вибору. Існування заповідей говорить про те, що є вибір: можна робити добре, а можна погано. Отже, існує деяка свобода вибору.

В Біблії міститися дві лінії: ідея обумовленості та ідея свободи вибору. Ми можемо знайти точки їх перетину. Такими є ситуації зі зрадою Іуди і судом Понтія Пілата. Юда міг і не зраджувати Ісуса, адже він був його учнем. У нього є вибір. Схожа ситуація складається і в історії з Пилатом. Пилат сумнівається засудити Ісуса чи ні, у нього є вибір, але в підсумку обидва випадки закінчуються так, як нам відомо. Виходить, що Біблія все ж таки стверджує перемогу року над свободою вибору, але варто знову повернутися до того, що однією з найбільш важливих цілей цієї книги було дарування людству моральних настанов, заповідей. А їх основний зміст полягає в тому, щоб у ситуації вибору людина могла робити добре, ставати на бік добра, а не на бік зла. Значить, їх існування передбачає можливість вільного вибору, а, отже, відсутність визначеності. Таким чином, можна зробити висновок, що в Біблії присутні як ідея свободи вибору, так і ідея визначеності.

Особливе християнське вчення саме про свободу вперше було сформульоване в Посланнях апостола Павла. Багато пізніших мислителів Церкви, що усвідомлювали центральне значення цього поняття, по суті, продовжували лінію апостола. Прослідкуємо християнські уявлення про свободу апостола Павла. Ось одне з них: «Христос [тобто Месія] нас визволив на те, щоб ми були свобідні. То ж стійте і під кормигу рабства не піддавайтеся знову (Гал. 5.1-3). «Кормига рабства», з-під якого визволив Христос, це ярмо послуху Торі. Хоча ці слова можна сприймати як заклик не піддаватись рабству загалом і фізичному, моральному, психічному, фізіологічному, etc. В іншому місці апостол стверджує, що смертю та воскресінням Христа віруючий визволений з-під «закону гріха та смерті» (Рим.8,2), тобто з-під поневолення Мойсеевої Тори, яка, за Павлом, своїми заборонами сприяє збудженню гріховних бажань. А до всього й інші «створіння визволяться від рабства тління, на свободу слави дітей Божих» (Рим.8,21).

Одним із найхарактерніших парадоксів вчення апостола Павла є те, що теза про свободу, що, на перший погляд, звільняє віруючого від необхідності дотримуватись « зовнішніх» приписів, встановлених писаним релігійним законом чи релігійними авторитетами, поєднується з ідеєю первородного гріха, внаслідок якого людина остаточно втратила можливість самостійно регулювати свою поведінку влада гріха позбавила її свободи. У процесі секуляризації цей парадокс породжує поєднання абсолютного бунтарства, руйнування будь-яких підвалин з таким самим абсолютним підпорядкуванням тому, що трактується як найвища мета чи історична необхідність.

Шоло Пшес стверджує, що є вагомі підстави вважати, що гебраї запозичили поняття «свобода» від греків чи від них з римлянами. Засвоєння цього поняття відбувалося, коли народ Ізраїлю був поневолений, тому зміст поняття зазнав принципових змін. Відтак «свобода» стала означати звільнення і пов'язувалась із повстанням супроти римського панування спочатку з повстанням, що привело до знищення Храму, а потім, у II столітті нашої ери, із повстанням Бар-Кохби. Саме в цьому сенсі, тобто як визволення з-під гніту чужої влади, і витлумачили події Виходу автори першої редакції пасхальної Агади.

Одно з єврейських політичних угруповань, що об'єднувало прихильників збройної боротьби проти Риму, висунула гасло «свободи», конкретніше свободи від іноземного панування. Ізраїлем повинен правити один лише Бог і ніхто більше. Треба відзначити, що гасло це було в єврействі новацією. Поняття «свобода» жодного разу не зустрічається в єврейському оригіналі Біблії в політичному чи в політико-теологічному контексті [7]. He користувалися нею і під час повстання Маккавеїв. Тому, цілком виправдано вважати, що воно було запозичене з греко-римського культурного ареалу. У ту пору в більшості східних провінцій Імперії з надією чекали закінчення римського панування, мали також місце бродіння апокаліптичного характеру, але євреї, судячи з усього, виявилися єдиним народом, який прийняв за цих обставин на озброєння гасло свободи.

Повернемось до послань апостола Павла. У своїх Посланнях він багаторазово повертається до ідеї свободи, причому остання у нього не просто якийсь ідеальний стан, але реальна мета, до якої слід прагнути і якої можна досягти. Але в очах Павла свобода означає саме звільнення від ярма релігійного закону, в тому числі і бунт проти єврейського релігійного істеблішменту. Павло розумів, що така установка може бути витлумачена як відмова від моралі взагалі, і різко заперечував проти подібної інтерпретації. Як бачимо, очевидна всеохопна схема звільнення: гебраї, що увірували в Христа, звільняються від приписів Тори і від влади гріха, інші ж народи і все створене від гріха. Ключовим у схемі апостола є поняття звільнення, те саме поняття, яке було актуальне для давнього гебрайства, а не «свобода», як її трактували греки та римляни, а саме як даність, як невід'ємна частка національного буття. Для Павла усі люди і гебраї, і негебраї поневолені від початку історії людства (первородний гріх).

«Християнська інтерпретація свободи виводить її осягнення поза чисто політичну і державну сфери. Утримання від політичної активності і кар'єри визнаються передумовою для набуття правдивої свободи, що є безпосередньою умовою спасіння від гріховності людини» [2,с.29].

Тепер розглянемо яким чином трактували свободу давні східні філософи. У Східній філософії розуміння свободи носило зовсім інший характер. Тут свобода це в першу чергу свобода від бажань, спокус, з якими людина стикається щодня. «Я все переміг, я все знаю. Я відмовився від усього, зі знищенням бажань я став вільним». Так сказано в «Дхаммападе» -- одній з праць, яка побудована з розповідей Будди Сакьямуні, що входит в розділ Кхуддака, свого роду палійський канон [1]. У ранньому буддизмі зустрічаються ідеї про те, що спочатку всі люди жили щасливо, були рівні і вільні. Однак після того, як з'явилися злодійство й обман виникла соціальна нерівність. Треба відзначити, що в давньосхідних країнах довгий час не було розвинене право приватної власності. Господарство було переважним чином натуральним, панували державна і громадська форми власності, довго зберігалася громада. Тому, держава і громада панували над індивідом, а отже в діяльності держави велику роль відігравав примус. Ранній буддизм представляв собою релігійно-міфологічне вчення. В якості центральної була висунута ідея звільнення людини від страждань, причиною яких є мирські бажання. У ранньому буддизмі існували дві системи релігійно-моральних приписів: одна для членів чернечої громади, інша для мирян. Попередньою умовою порятунку буддисти оголосили вихід людини зі світу і вступ його в чернечу громаду. У буддійські чернечі громади допускалися лише вільні (рабів не приймали). Той, хто вступає в громаду повинен був відмовитися від сім'ї і власності, перестати дотримуватися вимог своєї варни. «Я називаю брахманом того, хто вільний від уподобань і нічого не має» говорить в каноні Будда. «Але я не називаю людини брахманом тільки за його народження або за його матір». Тобто основною запорукую запорукою становленн людини брахмоном є її звільнення від земних бажань, пристрастей, симпатій. І не дивлячись на походження людина може стати брахманом. Засновники буддизму стверджували, що добитися спасіння можуть не тільки брахмани, а й вихідці з інших каст, якщо вони отримають статус архата (брахмана) в результаті духовного подвижництва. Основне звільнитись від всього, що оточує, від рідних, всіх бажань, etc. Тут ми також можемо трактувати відмову від всіх цих об'єктів як ціну, яку людина повинна заплатити, щоб стати брахманом, а отже за отримання справжньої свободи.

Для послідовників JIao-цзи, щоб звільнитись від бажань потрібно слідувати дао, а щоб слідувати дао, потрібно відмовититись від бажань і пристрастей. Дао джерело всього існуючого, нескінченний потік природного виникнення і зміни всіх явищ, їх переходу з одного в інше, вічний круговорот народження та смерті; це абсолютний світовий початок. Воно передує небесному владиці і перевершує його своєю міццю. Людині воно постає у вигляді надприродного закону, керуючого світом. Перед лицем цієї всепроникної сили людині залишається лише усвідомити свою нікчемність і спробувати шляхом звільнення від пристрастей продовжити собі життя.

Висновок

Отже, в історичних згадках найдавніших часів роздуми про свободу зустрічаються доволі рідко і стосуються свободи фізичної. Що стосується Біблії, то свобода вибору першолюдей породжує дискусії і сьогодні. Свобода ж про яку згадує апостол Павло, звільняє людей від обов'язків, які накладали на людину Тори. Щодо розуміння свободи східними філософами, то вона ними розумілася як в першу чергу свобода від людських пристрастей та бажань. Основне, що ми визначаємо з ранніх трактувань свободи, що свобода вимагає жертв, за неї потрібно так би мовити сплатити і це приводить індивіда до вибору боротись йому за свободу чи ні, жертвувати певними благами земними, чи залишити все як є. Тобто свобода має свою ціну.

Список використаних джерел

1.Дхамападе. Доступна за http://www.dhammapada.kiev.ua/.

2.Карась А. Філософія громадянського суспільства в класичних теоріях і неокласичних інтерпретаціях: Монографія. Київ; Львів, 2003. 520 с.

3.Рабінович П.М., Хавронюк М.І. Права людини і громадянина. K.: Атіка, 2004. -464с.

4.Флавій Юдейська війна, II. Доступний за http://www.vehi.net/istoriya/israil/flavii/voina/ index.html

5.Фукідід Історія. Доступний за http://www.vehi.net/istoriya/grecia/gerodot/index.shtml 7,104

6.Фукідід Промова Перікла (фрагмент з «Історії Пелопоннеської війни») http://ae-lib.org.ua/ texts/thucydides histories pericle ua.htm

7.Шломо Пінес Про метаморфози поняття «свобода». Доступний за http://www.ji.lviv.ua/ т8еучеы.зштуыюреь

Размещено на Allbest.ru