Заборонне право у поглядах Гегеля

Размещено на http://www.allbest.ru/

Заборонне право у поглядах Гегеля

Павлова Т.С.

У правовій теорії розрізняють заборонне і дозвільне право, зазначаючи при цьому, що у сучасному світі вони співіснують разом. Чим більшого розвитку набуде суспільство, тим більш у ньому будуть розвиватися саме дозвільні норми права. Важливим є визначити поняття, значення і роль цих видів права, можливих аспектів їх співіснування. У філософії Гегеля заборонне право виступає як певний етап розвитку права. Заборонним правом можна назвати норми, що діють на рівні абстрактного права.

Проблемними питаннями права, у тому числі і абстрактного у філософії Гегеля займалися такі дослідники як В.Коротких, В.Малінін, В.Нерсесянц, В.Рибальченко та інші. Питання ж пов'язані саме із специфікою заборонного права у гегелівській філософії залишаються відкритими і потребують свого окремого розгляду. Необхідно розглянути особливості заборонного права саме у контексті загального вчення Гегеля про право, його розвитку.

Правова проблематика завжди займала у філософії Гегеля одне із провідних місць, починаючи з ранніх етапів його творчого шляху і до останніх його робіт. Право має у філософії Гегеля декілька проявів: ідея права, особливе право, загальне право, позитивне право, природне право.

Право розглядається комплексно Гегелем, як певна предметність, поняття воно постає поряд із мораллю, як складова частина моральності. Розвиток об'єктивного духу і складає розвиток права. Розгляд права відбувається у постійному контексті розвитку правовідносин. Право виступає як свобода волі, що повинна бути реалізованою у суспільстві. В залежності від того, наскільки розвинутими є суспільство і правосвідомість осіб, настільки і реалізує себе право у постійному процесі суспільного спілкування, у правовідносинах. Свобода волі теж набуває свого розвитку разом із правом. Вона є змістом права, а також критерієм у відповідності до якого, праву надається оцінка. Право постає не як ідеал, що є недосяжним у емпіричному житті, а як ідея, що повинна стати дійсністю.

Влучно зазначає В.Нерсесянц, що розвиток у сфері об'єктивного духу представ у вигляді субординації прав, як перевага, конкретного права перед абстрактним, як «зняття» більш абстрактних форм права у наступних, більш конкретних і синтетичних, його формах. Правове значення ступінчатого характеру розвитку ідеї свободи є у ієрархічнійпідпорядкованості цих ступенів (абстрактне право, мораль, сім'я, громадянське суспільство, держава) - значить бути більш самостійним і істинним попереднього ступеня, бути тим правом, у якому «знімається» право більш абстрактного ступеня. Таким чином, ієрархія ступенів ідеї, що є характерною для всієї гегелівської філософії, у сфері суспільства, соціально-політичної проблематики, де мова йде про свободу, набуває особливого, а саме правового сенсу у двоякому відношенні: по-перше, кожна ступінь, по Гегелю, є право; по-друге, несамостійність і неістинність кожного попереднього ступеня розвитку ідеї перед наступною трактується як право наступного ступеню по відношенню до попереднього [9,с.51--52].

Об'єктивний дух являє собою другий ступінь розвитку духу, у його рамках Гегель розглядає абстрактне право, мораль і моральність. Воля тут виступає як така, що стає на шлях реалізації свободи - свого поняття. У роботі «Енциклопедія філософських наук» Гегель, говорячи про об'єктивний дух, надає дуже широке визначення права, наголошуючи на тому, що воно має не тільки юридичне значення, таке відношення до права зберігається в усьому подальшому розвитку його філософсько-правових поглядів. Він зазначає, що реальність взагалі як наявне буття свободи волі є право, яке слід розуміти не лише як обмежене юридичне право, але як право, яке обіймає наявне буття всіх визначень свободи [3,с.327]. Фактично в усіх випадках, коли у філософській концепції Гегеля мова йде про свободу волі, одночасно мова йде і про право. Таке широке філософське розуміння права мислителем обумовлене тим, що у його концепції воно має субстанціальну природу, онтологічну і гносеологічну сутність.

Всі ці три етапи розвитку об'єктивного духу - абстрактне право, мораль, моральність, виходячи з гегелівської термінології можна назвати тезис, антитезис, синтез відповідно. Мораль і право розглядаються мислителем як частини цілого - моральності. Свого розвитку вони набувають саме у межах цього цілого. Процес розвитку об'єктивного духу виступає як діалектичний процес. Право у процесі такого діалектичного розвитку стає відповідним своєму поняттю, практично реалізує свободу волі. Згідно класифікації, яку надає Гегель, свобода волі є:

A. Спочатку безпосередньою і тому у якості одиничної - особою; наявне буття, яке це останнє дає своїй свободі, є власність. Право як таке є формальне, абстрактне право.

B. Рефлектованою у себе, таким чином, що вона має своє наявне буття, у межах самої себе, і в наслідок цього визначена у той же час як, - право суб'єктивної волі, - мораль.

C. Субстанціальною волею як відповідна своєму поняттю дійсність у суб'єкті і тотальність необхідності, - моральність у сім'ї, громадянському суспільстві і державі [3,с.328-329].

Право набуває своєї повної реалізації як свобода лише на ступені моральності, у громадянському суспільстві і державі, до цього ж шлях права від абстрактного права через мораль до моральності є розвитком об'єктивного духу, процесом у якому право лише осягає своє поняття. Як абстрактне право воно виступає як об'єктивна, проявлена ззовні воля, що знає і захищає лише особливе, на ступені моралі, у свідомості особи формується уявлення про свободу як внутрішню, суб'єктивну свободу особистості, а також вчення про право збагачується вченням про умисел і вину, як акт волі. На останньому етапі - моральності право набуває свого поняття, стає реалізованою свободою. Для того, щоб зрозуміти результат, тобто поняття права, необхідно дослідити і процес його розвитку, тобто шлях об'єктивного духу.

Розпочинає цей шлях абстрактне право, розкриваючи його сутність, Гегель бажав підкреслити, що в основі права взагалі лежить свобода окремої людини. Абстрактне право являє собою перший з трьох етапів розвитку об'єктивного духу, яке філософ називає терміном «Das abstracte Recht>>. Основною характеристикою волі осіб на цьому етапі є її індивідуальність. Право розуміється лише як індивідуальне право, свобода - лише як індивідуальна свобода, кожен захищає право і свободу як свої власні, індивідуальні цінності. Свобода волі виступає тут як особиста, одинична, як самосвідомість. Особи є відокремленими індивідами, юридично рівними, вільними особистостями.

Абстрактне право є лише та частина вчення про право, що становить його перший, початковий рівень розвитку, свого ж поняття право набуває у громадянському суспільстві. Тому розгляд абстрактного права не розкриває у повній мірі поняття права, а є лише першим кроком, з якого право починає величаву ходу свого розвитку.

Гегель вважає, що якщо у когось немає ніякого іншого інтересу, окрім його формального права, то воно може бути просто упертістю, так як часто буває у душевно обмежених і бідних серцем людей, оскільки груба людина вперто відстоює своє право, тоді як людина благородного образу думок приймає до уваги і інші сторони справи [1,с.98]. Філософ звертає увагу на важливу річ, він зазначає, що необґрунтоване прагнення до захисту своїх начеб то прав нічим не відрізняється від недоумства, оскільки у абстрактному праві мова йде не про поняття права, а лише про етап його становлення. Право таким чином виводиться із сфери суб'єктивних уявлень, для того, щоб право вважалося за право, необхідно, щоб його визнавали і інші, щоб воно об'єктувалося у зовнішньому світі, стало позитивним правом, а не було надбанням лише свідомості окремо взятої особи.

Абстрактне право виступає як формальність, воно є формальним, оскільки не реалізує свободу, а є правом лише за своєю формою, а не за змістом. Особа, яка керується абстрактним правом реалізує лише формальну, абстрактну свободу волі. Воля взагалі у абстрактному праві є абстрактною. Особа в абстрактному праві має правоздатність, але вона ще усвідомлює себе як одиничність, особливість без усвідомлення загальної волі і її універсальності. Вона здатна сприймати ще тільки зовнішні прояви світу, не усвідомлюючи їх розумності, суті. Причиною абстрактності волі особи у абстрактному праві є, перш за все, її спрямованість на одиничне, особливе. Tака воля вже бачить право і бажає його, але це право є лише формальним і воля бажає лише блага для одиничної конкретної особи. Ще не має місця сутнісне, поняттєве розуміння права, воно по суті скоріше є суб'єктивним інтересом. У абстрактному праві людина стає особою, оскільки без цього вона не може бути правоздатною. Для того, щоб перейти із статусу абстрактної особи у статус конкретної особи, людині необхідно усвідомити право, що не являється нею самою і знову повернутися до себе вже з новим знанням, у новому статусі. Саме тоді відбувається поєднання зовнішнього і внутрішнього, а ідея права може бути реалізованою.

Саме у абстрактному праві людина стає особою, тобто суб'єктом права і це є відправною точкою руху легальності, права взагалі. Якщо стан свідомості людей знаходиться на такому рівні розвитку, що вони не здатні бути правовими особами, визнавати, поважати і цінувати право взагалі і право кожного зокрема, їх розум, їх душа є закритими для духу, для пізнання світу. Для того, щоб об'єктивний дух розпочав свою ходу, необхідно, щоб людина стала правовою особою.

Розвиток духу є розвитком, що має місце як в об'єктивній реальності, так і у свідомості осіб. Дух розгортається як у світі, так і у людині. Людина повинна пройти разом зі світом певний шлях і побачити, осягнути, усвідомити розум, що у ньому міститься. Право повинне бути не тільки реалізоване як дійсність, стати реальністю у світі, а й повинне бути усвідомлене особою, зайняти у її правосвідомості місце найвищої цінності, тільки при збігу цих двох моментів можна говорити про те, що право досягло свого поняття. Людина, що стала особою, у той же час стає учасником загального процесу розвитку духу. У процесі цього розвитку особа вже є частиною загальносвітових процесів, що відбуваються, вона є соціалізованою особою, носієм культурних особливостей свого народу, частиною суспільства, держави, світу взагалі. Рівень розумності, власного розвитку особи може зіставлятися з рівнем розумності і розвитком світу у цілому, оскільки вона є учасником загального розумного процесу розвитку духу, що має глобальний характер і має на меті благо. Емпіричне буття як кожної окремої людини або явища, предмету так і світу взагалі повинне зіставлятися з таким критерієм як розумність. Чим більшим є збіг, тим більш високого розвитку вони досягли, тим більше вони наближаються до свого поняття, своєї істини. Інтерес філософії як науки складає лише те, що є розумним як у людині, явищі, предметі, так і у світі у цілому.

Необхідність суспільного спілкування, що вимагає визнання права взагалі і кожного іншого, як особи є умовою подальшого розвитку духу. Кожен раз, коли сучасна особа виділяє себе із загального правового контексту суспільства, коли бачить у праві лише вираження своєї власної суб'єктивності, вона при цьому мислить на рівні лише формального, абстрактного права і не усвідомлює його поняття і значення.

У контексті абстрактного права Гегель розглядає власність, договір і неправо.

Людина є істотою розумною, тому вона має право не визнавати все те, що вона розумним не вважає, але думка щодо розумності або нерозумності у даному випадку є суб'єктивною, саме так відбувається у абстрактному праві, тому і зазначене право можна вважати лише формальним, абстрактним, необ'єктивним, позбавленим змісту. Подолати таке суб'єктивне відношення до права можна лише, якщо визнати загальне, що є універсальною реалізацією правомірних індивідуальних воль. Але шлях до такого універсального загального починається з того, що суб'єктом правовідносин стає не просто людина, оскільки вона є людською істотою, а особа, тобто «людина правова». Суть особи за Гегелем виражається у принципі: «будь особою і поважай інших у якості осіб [1,с.98]>>. Саме це відбувається у абстрактному праві, коли вимога «будь особою» розуміється як право на реалізацію і захист своїх правових інтересів, що передбачає усвідомлення права, його цінності, у той час як «поважай інших у якості осіб» вимагає не порушувати прав інших, усвідомлювати їх як рівноцінних правових суб'єктів. Щодо цього Гегель зазначає, що право - це відношення людей один до одного, оскільки вони є абстрактними особами. Що суперечить праву, є такий вчинок, яким людина не визнається як особа, інакше кажучи, вчинок, що порушує сферу свободи людини. Таким чином, правове відношення одне до одного, згідно свого основного визначення, носить негативний характер і не потребує, власне, надавати іншому щось позитивне, а вимагає тільки визнавати його як особу [2,с. 199]. У праві особи постають як абстрактні, однакові у своїх правах. Коли порушується вимога «поважай інших у якості осіб», особа, чиї права були порушені відчуває, що не тільки її права, а й вона сама позбавлена визнання.

Як зазначає Ж.Іпполіт, свідомості прагнуть до взаємного визнання і через мову здійсняють його. Таке визнання є фундаментальним початком абсолютного знання, але мова сама є цим визнанням, і саме такий зв'язок одиничного і загального є для Гегеля поняттям або змістом. У явно вираженій комунікації свідомостей стверджується загальна самосвідомість, здійснюється саме відкриття буття як універсальної самості [6,с.29-31]. Стан, коли одна самосвідомість віднаходить і визнає іншу є станом комунікації свідомості, відбувається безпосередній контакт між ними.

Одиничність, особливість особи повинна проявлятися не у її намаганнях свій відокремлений, суб'єктивний намір зробити об'єктивністю, чи нав'язати як свою власну волю, а у прагненні до самовизначення, самопізнання, яке відбувається у процесі усвідомлення особою необхідності і цінності загальної волі. Саме така воля здатна усвідомлювати правовий стан, який є одночасно і об'єктивно існуючим і усвідомленим.

У процесі розвитку волі на першому етапі виступає одинична воля суб'єкта. Ця одинична воля проявляє себе у власності, завдяки якій знімається чиста суб'єктивність. Будучи власником, людина стає особою. Власність розуміється Гегелем дуже широко, не тільки і не стільки у юридичному значенні, скільки у філософському.

Свою тілесність людина усвідомлює як власну, таку, що належить їй, як зовнішній її прояв і підвладну її волі. Ane у світі особа виступає як цілісний образ, що має і душу, і тіло. Перше оволодіння відбувається у особи на рівні людського буття, вона усвідомлює себе як єдність тілесного і душевного, ця єдність усвідомлюється завдяки духу, розуму, що спрямовує свідомість і волю. Саме таке оволодіння, є первинним для людини, і правовою особою вона стає коли усвідомлює себе як людину, певну цілісну єдність, розуміння цього відбувається у наслідок самопізнання, а лише потім, як власника якихось речей.

Таким чином, на своєму абстрактному рівні, право є лише перший, найменш розвинутий етап свого розгортання, але саме з нього починається цей процес.

Звичайно, що в цьому сенсі мова ще не йде про право як свободу, оскільки нерозвинуте право не відповідає своєму поняттю, істині. Право тут виступає по суті як заборона, оскільки його завданням є захистити кожного індивіда від свавілля іншого. Закони виконують лише тому, що бояться їх караючої санкції, а не у силу власних усвідомлених переконань про високу цінність права взагалі і права іншого зокрема. Пріоритет заборонних норм говорить, перш за все про неможливість осіб самостійно, завдяки своїй розумності, розвинутій правовій і моральній свідомості, визначати межі дозволеного. На ранньому етапі розвитку права - абстрактному праві, лише шляхом заборон можна досягти мінімально необхідного порядку, оскільки свідомість ще є вкрай суб'єктивною і людина не здатна рахуватися з правами інших.

Список використаних джерел

абстрактний право філософія гегель

1. Гегель Г.В.Ф. Философия права / Г.В.Ф.Гегель. - М.: Мысль, 1990. - 526 с.

2. Гегель Г.В.Ф. Философская пропедевтика / Г.В.Ф.Гегель // Работы разных лет. В двух томах. - Т. 2. - М.: Мысль: 1973. - 630 с.

3. Гегель Г.В.Ф. Энциклопедия философских наук. / Г.В.Ф.Гегель. // Том 3. Философия духа. - М.: Мысль, 1977. - 471 с.

4. Дженис М. Европейское право в области прав человека: Практика и комментарии / МДженис, Р.Кэй, Э.Брэдли; [перевод с английского]. - М.: Права человека, 1997. - 608 с.

5. Забигайло В.К. Право на права / В.К.Забигайло. - К.: Политиздат Украины, 1989. - 229 с.

6. Ипполит Ж. Логика и существовании: очерк логики Гегеля / Ж.Ипполит. - СПб: Владимир Даль, 2006. - 321 с.

7. Коротких В.И. Очерк исследования структуры системы философии Гегеля / В.И.Коротких. - М.: Прометей, 1999. - 371 с.

8. Мальцев Г.В. Понимание права. Подходы и проблемы / Г.В.Мальцев. - М.: Прометей, 1999. - 419 с.

9. Нерсесянц B.C. Философия права Гегеля / В.С.Нерсесянц. - М.:Юристъ, - 1998 - 352 с.

Размещено на Allbest.ru