Зворотній зв'язок у міжнародному глобалізованому суспільстві в контексті синергетичної методології

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зворотній зв'язок у міжнародному глобалізованому суспільстві в контексті синергетичної методології

міжнародний глобалізований суспільство синергетичний

Попов C.M.

Актуальність дослідження даної теми має велике значення, так як сьогодні відбуваються глобальні зміни у всій системі міжнародного глобалізованого суспільства, так як новим суттєвим атрибутом всієї системи соціальних відносин стає глобалізація, яка впливає на всю сукупність відносин економічних, соціальних, політичних, культурних, в результаті чого змінюються зворотні зв'язки в усій системі відносин. Жоден процес у суспільстві, яким би масштабним чи приватним він не був, неможливо розглядати без сукупності всіх взаємовідносин, так як взаємозв'язок і взаємозалежність окремих явищ і процесів посилюється, що потребує врахування оцінки зворотного ефекту (зв'язку) всіх наслідків як близьких, так і віддалених. Безперечно, що ускладнюються наслідки глобалізації, які можуть носити як позитивний, так і негативний характер, можливостей і вигод, які несе глобалізація, якій немає альтернативи. Серйозно ускладнюється і визначення передумов цих наслідків, так як ті чи інші ситуації у політиці можуть бути ускладнені не тільки політичними факторами, а й економічними, соціальними, етнічними, екологічними. Глобалізація, що розуміється у такому розширеному просторі, означає істотне збільшення безпосереднього зв'язку, поля виникнення соціальних форматів, здійснення, впливу наслідків окремих дій у різних сферах життєдіяльності. Зворотний зв'язок у міжнародному глобалізованому суспільстві повинен розвиватися в контексті всього простору, яким є вся світова спільнота, вся система глобалізованих взаємозв'язків, переплетених на, міжнародному терені, в контексті чого необхідно пояснити чи є глобалізація катастрофою, чи шляхом до розвитку [ 1,с.416].

В соціально-філософському сенсі мають місце різні тлумачення таких понять, як глобальність, глобалізм, глобалізація. У сполученні з ними часто вживаються такі визначення, як явище, феномен, процес, стадія, ера, якість стану об'єкта, проблеми, які характеризують з різних сторін глобалізацію, глобальність, глобалізм та наявність тих чи інших зворотних зв'язків у цій спільноті (працюють вони чи не працюють). Але слід спочатку проаналізувати поняттєво-категоріальний апарат зворотних зв'язків у міжнародному глобалізованому суспільстві і на прикладі однієї з організацій, а саме Римського клубу, показати, чому не спрацьовують зворотні зв'язки у міжнародній спільноті, які детерміновані різноманітними глобальними зрушеннями всієї глобальної системи. Найважливіші інтелектуальні відкриття XX століття всезагальна організаційна наука (тектологія), кібернетика, теорія систем, соціологічна наука, синергетика, інформаціологія та ін. представляють собою інструментарій для аналізу зворотних зв'язків у міжнародному глобалізованому суспільстві для його адекватного і поглибленого аналізу [2,с.334].

На наш погляд, синергетика не відкидає всі попередні науки, методи і підходи, а завдяки зворотним зв'язкам вище перерахованими теоріями доповнює, конкретизує і робить актуальними дослідження зворотних зв'язків у рамках даних теорій.

Саме синергетика в сучасному науковому дискурсі, що виникла як науковий напрямок при дослідженні у системах когерентних, кооперативних станів, ансамблів на мікрорівні і породжуваних цими станами макроскопічних ефектів у фізиці твердого тіла, вивченні термодинамічних умов їх виникнення та існування як нерівновагомих дисипативних структур (І.Пригожин). Ефекти, що виникають при цьому, носять мульттиплікативний, нелінійний характер і висувають наявність зворотного зв'язку для аналізу проблем міжнародного глобалізованого суспільства.

У кібернетиці такі системи називаються саморегульованими (Н.Вінер) і самоорганізуючими (У.Ешбі). Обґрунтовуючи умови і шляхи народження «прорядку з хаосу», синергетика відкрила фундаментальні основи порядку як форми буття не тільки суспільних, але і природних утворень. Ще Ф.Хайек помітив, що порядок, який виникає незалежно від будь-якого задуму (мова йшла про ринкові відносини), може набагато передбачити свідомо вироблені людьми плани, які складають наслідки для люини і суспільства [3,с. 188].

Відповідно, можна сформулювати таці цілі та завдання статті:

- проаналізувати парадокси зворотних зв'язків, що виникають у міжнародному глобалізованому суспільстві;

- розкрити сутність, значення і напрями розгортання негативних і позитивних зворотних зв'язків у міжнародному глобалізованому суспільстві;

- розробити синергетичну методологію стосовно міжнародного глобалізованого суспільства;

- показати позитивний і негативний вплив глобалізації на розвиток суспільства.

Парадокси зворотних зв'язків у міжнародному глобалізованому суспільстві не випадково стали предметом гострих теоретичних дискусій: неоднозначність процесів, що розгорнулися у сучасному світі, не може не відбиватися й на уявленнях про глобалізоване міжнародне суспільство [4,с.304]. В науковій літературі поки що не знайдено відповідей на багато політичних питань, породжених глобалізацією, оскільки основна увага авторів зосереджена на її економічній та культурній складових. He тільки методологічно, але й практично важливо, щоб теоретична рефлексія не заступила собою пошук конкретних маркерів глобалізації, а також індикаторів обумовлених нею змін, що проявилися, зокрема, у трансформації політичних інститутів, структур, відносин. Ця проблема набуває першочергового значення в соціально-філософській теорії і практиці через те, що вже зараз чітко простежується тенденція до витіснення політики із сфери регулювання соціальних процесів. Політичні важелі заміщуються фінансовими, що примушує цілі країни здійснювати ті чи інші перетворення, запроваджувати певні технічні та економічні інновації, в інший спосіб готувати власні кадри та навіть по-іншому формувати свої владні структури. Це висуває питання: як відбуваються згадані процеси в різних країнах та які параметри існуючого поля політики містять в собі прототипи недалекого майбутнього? Провідні суспільствознавці розглядають з різних точок зору альтернативні варіанти вирішення зазначеного кола проблем на національному і міжнародному рівнях, підкреслюючи нерівномірність та ризики глобалізації, наприклад, в процесі аналізу протиріч між загальнолюдськими та національно-етнічними особливостями, прагненням до ідентичності, до самовизначення народів, соціальних спільнот, особистостей у взаємозалежному світі, що формується як єдиний соціальний організм [5,с. 186]. Можна стверджувати, що глобалізація є найбільш реальною і водночас найменш зрозумілою тенденцією сучасного світу. Існує багато концепцій і підходів до визначення того, що розуміти під глобалізацією, які аспекти та сфери вона охоплює, наскільки вона виявляється універсальною та всеохоплюючою тенденцією світового політичного процесу.

В контексті аналізу економічних, політичних, правових, культурних, фізіологічно-антропогенних та інших соціосистемних чинників розвитку зворотного зв'язку у міжнародному глобалізованому суспільстві варто проаналізувати підходи, що дозволяють проникнути до підоснови та заглибитись до суті зворотних зв'язків, використовуючи підходи, аналіз поняттєво-категорійного апарату.

Цивілізаційний підхід. Притаманні йому шляхи і методи розв'язання проблем людства, забезпечення соціального та економічного прогресу, що відкривають новий світогляд, нове бачення розвитку людського суспільства і в цьому контексті більші можливості має нелінійна парадигма осягнення історії людства; поняття «цивілізація» в теоретичному плані є певною мірою абстрактною, але повністю виправданою хоч і умовною одиницею трактування історії, воно багатозначне і служить відправним поняттям у філософії для аналізу окремих моментів суспільного розвитку, які пов'язані з різними сферами суспільного життя, завдяки яким цивілізація може зберігати унікальність на відповідному відрізку історії [6,с.234].

Поняттєво-категорійний апарат «глобалізаці» являє собою об'єктивний, закономірний, незавершений процес, підготовлений усім попереднім розвитком людства, щоб в інтересах кожної країни увійти, по можливості, в процес глобалізації якнайшвидше, зайняти в ньому певне, важливе для себе місце та використати можливості, які відкриває глобалізація; держави повинні бути зацікавлені в тому, щоб надати глобалізації міжнародно-політичне оформлення, яке б дозволило максималізувати позитивну віддачу глобалізації на їхню користь, сприяти розвитку позитивних зворотних зв'язків у міжнародному глобалізованому суспільстві.

Однією із невід'ємних частин глобальної багатосторонньої трансформації суспільства та світу сьогодні є модернізація, яку ми не схильні розглядати тільки в стадійно-формаційному чи в цивілізаційному аспектах, оскільки обидва підходи здатні більш або менш вдало типологізувати історію, яка вже відбулася.

Особливим поглядом на світ, особливим світосприйняттям, характерним для людини епохи постмодерну, її концептуалізації на філософській основі є постмодернізм, який утверджує рівність різних культур і дискурсів, відходить від моністичної, універсальної системи ідентифікації, що ґрунтується на раціонально-свідомій організації людської життєдіяльності; термін «постмодернізація» необхідний для означення нового типу переходу до майбутнього модернізації на основі власної традиційної ідентичності; головна функція і сильна сторона постмодернізму полягає в критиці західної культури, свідомості, в руйнуванні її найбільш стійких міфологем і тим самим в розчищенні теоретичного простору для інших ідей і концепцій, пояснюючи іде, концепції, перспективи [7,с.260].

Саме осмислення категорії «трансформація суспільства» дає змогу більш виважено охарактеризувати сутність процесів, що відбуваються в суспільстві. За такого підходу можна уникнути, з одного боку, надмірно катастрофічних оцінок сучасності, а з іншого схильності до безоглядно оптимістичних прогнозів; основне концептуальне положення трансформаційного підходу полягає в тому, що ми маємо говорити не про «перехід», а про «трансформацію», оскільки перехід має обмежені часові та просторові рамки і рано чи пізно має закінчитися, незалежно від його результату. Трансформаційні процеси в різних регіонах, соціальних групах і сферах суспільства відбуваються нерівномірно. Сучасні засоби масової інформації, освітні інновації, різноманітні форми допомоги з боку розвинених держав у галузі інформації, все це створює умови для випереджальних змін у соціокультурній галузі щодо економіки й політики. Найбільш адекватним до цих проблем є соціокультурний підхід, тобто розуміння суспільства як єдності культури і соціальності, яка утворюється за допомогою діяльності людини та має коригування з ентропологичними та біофізиологічними чинниками.

Основою стратегічного курсу розвитку жодного соціального утворення, зокрема і держави в умовах глобалізованого міжнародного суспільства, його базовим принципом має стати реалізація політики, спрямованої на запровадження інноваційної моделі структурної перебудови та зростання економіки, що на сам перед обумовить утвердження України як високотехнологічної держави. Україна повинна інтегруватися в глобальну економіку не в ролі сировинного придатку, а як рівноправний учасник світового цивілізаційного процесу, в якому об'єднуються науково-технічна та інформаційна революції, розвиток високоосвіченого людського потенціалу, формування на цій основі інтелектуального капіталу, всеохоплюючі інновації виробництва і реалізації продукції, подальше перетворення всієї системи міжнародного поділу праці; головним завданням у соціальній сфері має стати цілеспрямоване забезпечення надійних передумов реалізації прав та свобод громадян в усіх їх виявах, утвердження середнього класу як основи політичної і економічної стабільності та демократизації суспільства, значне обмеження загрозливої диференціації доходів населення та подолання бідності [8,с.252].

Отже, під глобалізцією у дослідженні розуміється об'єктивний процес зростання і концентрації капіталу, якому все тісніше стає у рамках окремих держав, що в кінцевому рахунку приводить до формування єдиної всесвітньої економіки [9,с. 196]. Під глобальністю розуміється як своєрідна якість будь-якого об'єкта, явища, суспільства, світової економіки, політики, образу життя, культурних цінностей, побуту. Наявність глобальності свідчить про особливий стан зворотного зв'язку між національними спільнотами, щоб вони не розвивалися в односторонньому порядку а, перш за все, мова йшла про їх широке розповсюдження, якісну зміну зворотних зв'язків у сторону удосконалення, а не ототожнення їх з гомогенізацією чи універсалізацією, з розповсюдженням культурного зразка, перш за все, західного. У.Бек під глобальністю розуміє те, що «ми вже давно живемо у світовому суспільстві, в той час як уявлення про замкнуті простори перетворилося на фікцію, і жодна країна не може відмежуватися одна від одної». Професор Каліфорнійського університету (США) М.Кастельс визначив глобалізацію як «нову капіталістичну економіку», визнавши у якості основних її характеристик наступні константи: інформація, знання та інформаційні технології слугують головними джерелами зростання продуктивності і конкурентоспроможності, ця нова економіка зорганізується переважно через мережеву структуру менеджменту, виробництва і розподілу, а не окремих фірм, як раніше, тому вона являється глобальною.

У зв'язку з цим під глобалізмом стали розуміти напрямок у науці, який пояснює процеси розвитку сучасного світу у цілому, а саме процеси ускладнення взаємних зворотних зв'язків більшості держав, країн, народів, в результаті чого світовий ринок став витісняти політичну діяльність і нав'язувати неоліберальну ідеологію панування світового ринку, під якою розуміється примусова ідеологія глобалізму. О.Панарін, прогнозуючи шляхи розвитку світу, вказує на два варіанти залучення менш розвинутих країн і регіонів: або втрата єдиної загальнолюдської перспективи, або розколи людського роду на пристосовану людську расу («золотий мільярд») і непристосовану расу, до якої належить більшість планети. У переважній частині своїй дослідники говорять про наступ стадії постцивілізації, перехід до постіндустірального суспільного порядку, постіндустріальної стадії розвитку, інформаційного суспільства [10,с.364]. Символом цього суспільства стає міжнародне глобальне суспільство, пов'язане між собою мережею комунікацій, яка приходить на зміну національній державі, зворотні зв'язки якої підміняються роллю міжнародних організацій. Під глобалізацією розуміють тенденцію до збільшення свободи руху капіталів і робочої сили, зростання геоекономічної залежності різних країн і регіонів. З системної точки зору, первинним у цьому процесі являються не товари, фінанси і люди, а інформація, скоріше, «правила гри». Відмінною рисою цих правил являється те, що «правила гри» диктують образ життя, самовідтворюються, до яких відносяться вірування і смисли, цінності і мова, прийняті норми і поведінські паттерни поведінки. У процесах глобалізації, що відбуваються, основну роль відіграють процеси розповсюдження ліберально-демократичних цінностей, лібералізація економічної політики, уніфікація законодавства, американізація культури.

Можемо зазначити, що для сучасних досягнень суті глобалізації та заміни їх на адекватні зворотні зв'язки використовується більшість тотожних понять, таких, як універсалізація, уніфікація, інтенсифікація, концентрація та централізація (капіталу, інформації, влади), взаємозалежність, взаємодоповнюваність, вестернізація, модернізація, трансформація тощо [11 ,с. 11 ]. В контексті аналізу глобалізації як процесу першочергово дослідники говорять про створення єдиного світового ринку, розповсюдження капіталізму у багатьох країнах світу, про прискорення глобалізації у площинах масового споживання та глобального капіталізму. Глобалізацію ряд спеціалістів розуміють як обмежене поняття: процес зближення споживацьких переваг та універсалізації асортименту продукції по всьому світу, у ході якого всесвітні продукти витісняють місцеві; глобалізація розуміється як перетворення світового господарства на єдиний ринок товарів, послуг, капіталу і знань. Інші дослідники розглядають глобалізацію як подолання бар'єрів, розмивання кордонів і втрату національного суверенітету, глобалізація це світопорядок, у якому світовий простір максимально відкритий, вивільнений від економічних та соціальних бар'єрів. Поступово більшість авторів стали схилятись до визначення глобалізації як гомогенізацію життя: ціни, продукти, рівень і якість охорони здоров'я, рівень доходів, відсоткові банківські ставки мають у даному випадку тенденцію до вирівнювання. Таким чином, у більшості своїй автори стали пов'язувати глобалізацію з глибокими, масштабними, структурними і функціональними змінами у світовій економіці, політиці, житті простих людей, які виражаються у посиленні взаємозв'язку, взаємозалежності більшості країн, держав і народів, з виявленням широкого кола життєво важливих проблем на глобальному (світовому) рівні, в контексті яких без реалізації зворотних зв'язків глобалізація не може існувати.

На нашу думку, глобалізація це субстанційна характеристика світового суспільного розвитку, багатосторонній синергетичний процес становлення цілісних структур і зв'язків, які є дисипативними, нелінійними, саморозвиваються і взаємодіють між собою, породжують емерджентний зв'язок [12,с.75]. Об'єктивним фактором глобалізації є соціальна модернізація суспільства, яка виступає як особливе для окремих її структур взаємодії; суб'єктивним фактором глобалізації виступає її гуманістичний, екзистенційний вимір, перш за все актуалізація потенціалу людини, її самореалізація. Багатофакторність глобалізації дозволяє розглядати її як атрибут не тільки всезагального розвитку суспільства, але й індивідуації (К.Юнг) людини згідно з принципами: «мислити глобально, діяти локально», «одне у всьому і все в одному». Глобалізація стала проявлятися у вигляді феноменів: інтернаціоналізації людської діяльності; формуванні єдиного економічного, інформаційно-комунікативного, політичного та освітнього протсору; радикальна зміна швидкості переміщення ідей, товарів, послуг і фінансових механізмів; перерозподіл функцій глобального регулювання; виникнення глобальних проблем економічного і технічного росту. Слід відмітити, що останнім часом в умовах світової економічної кризи активізувалася увага до методології К.Маркса, використання якої може поглибити аналіз кризових явищ і процесів в контексті епохи модернізації та раціоналізму. Зазначимо, що сьогодні зворотні зв'язки порушені, у результаті чого глобалізація має негативні наслідки глобалізаційних процесів:

Світовий економічний простаір залишається неоднорідним у зв'язку з збільшенням технологічного розриву між країнами у порівняні з початком індустріальної ери [ 13,с.60]. У розвинутих країнах переважають четвертий і п'ятий технологічні уклади, в країнах середнього розвитку третій і четвертий уклади, а у країнах світової периферії зберігаються доіндустріальні технології. Крім існуючого неоднорідного господарського середовища, світового економічного простору невирішеним продовжує залишатися майбутнє розвитку глобалізаційних процесів чи приведе глобалізація до однорідності чи багатоманітності (різнорідності) світоцілісності? Парадокс глобалізації заключається в тому, що: чим багатшими і міцнішими стають внутрішні зв'язки суспільства, тим вищою є ступінь його економічної та соціальної консолідації, і чим повніше реалізуються ці зворотні зв'язки, тим успішніше суспільство може використати переваги інтеграційних зв'язків та адаптуватися до умов глобального ринку.

Аналіз засвідчив виникнення позитивних і негативних наслідків зворотних зв'язків у міжнародному глобалізованому суспільстві:

Позитивні наслідки зворотних зв'язків можна спостерігати у глобалізаційних процесах.

1. Глобалізація сприяє поглибленню спеціалізації і міжнародного розподілу праці. 2. Економія на масштабах виробництва, що потенційно може привести до скорочення витрат і зниження цін, а, отже, до стійкого економічного зростання. 3. Виграні від вільної торгівлі на взаємовигідній основі, що задовольняє всі сторони. 4. Глобалізація, посилюючи конкуренцію, стимулює подальший розвиток нових технологій і розповсюдження їх серед країн. 5. Глобалізація може привести до підвищення продуктивності праці у результаті раціоналізації виробництва і розповсюдження передових технологій. 6. Глобалізація дає можливість країнам мобілізувати значний об'єм фінансових ресурсів, постільки інвестори можуть використати більш широкий фінансовий інструментарій на зростаючій кількості ринків. 7. Глобалізація створює серйозну основу для вирішення всезагальних проблем людства, у першу чергу, екологічних, що зумовлено об'єднанням зусиль світової спільноти, координацією ресурсів, координацією дій у різноманітних сферах. Можемо констатувати, що кінцевою метою глобалізації повинно стати підвищення добробуту у світі, хоча, як вважають вчені, позитивні результати глобалізації розповсюджуються нерівномірно. Міра позитивного впливу глобалізаційних процесів на економіку окремих країн залежить від місця, яке займає та чи інша країна у світовій економіці, фактично основну частину переваг отримують багаті країни чи індивіди. Глобалізація укріплює позиції першої групи країн, дає їм додаткові переваги, у той час, як розгортання процесів глобалізації у рамках міжнародного розподілу праці загрожує загальмувати нинішній стан менш розвинутих країн світу так званої світової периферії, які стають скоріше об'єктами, ніж суб'єктами глобалізації [14,с.607].

В результаті позитивних наслідків зворотних зв'язків у глобалізаційних процесах: 1) світова економічна спільнота із розрізнених соціумів перетворюється на цілісну економічну систему, у якій національні (странові) соціуми стають складовими частинами єдиного всесвітнього економічного організму; 2) в умовах глобалізації національні і світові економічні відносини починають змінюватися ролями, всесвітньо-економічні відносини стають провідними і визначають роль національних [15,с.672].

В той же час, негативні наслідки зворотних зв'язків також можна побачити.

Глобалізація укріплює позиції першої групи країн, дає їм додаткові переваги, у той час, як розгортання процесів глобалізації у рамках міжнародного розподілу праці загрожує загальмувати нинішній стан менш розвинутих країн світу так званої світової периферії, які стають скоріше об'єктами, ніж суб'єктами глобалізації. Глобалізація об'єктивно приводить до розмивання і послаблення регулюючих функцій національної держави, яка вже не може ефективно захищати національні інтереси від небажаних зовнішніх впливів. Почався хворобливий процес трансформації існуючої тисячоліттями національно-державної форми організації світового соціуму у нову форму.

Несправедливий розподіл благ від глобалізації породжує загрозу конфліктів на регіональному, національному та інтернаціональному рівнях, в результаті чого відбувається не конвергенція чи вирівнювання доходів, а скоріше їх поляризація. Практика свідчить, стійке економічне зростання останнім часом демонструють ті регіони, які органічно вписуються у нові умови глобальної економки. І навпаки, ті регіони, які орієнтуються на власну замкнутість і замкнуте існування, залишаються у рамках минулих моделей розвитку, вони невпинно знижують темпи. Розвиток України та інших регіонів залежить від того, настільки у регіонах створені умови для залучення іноземних партнерів, інвесторів.

Глобалізація приводить до поглиблення неоднорідності, до виникнення нової моделі світу 20:80, в результаті чого 80% світу контролює так званий «золотий мільярд», який охоплює лише п'яту частину населення, процвітаючі 20% країн розпоряджаються 84,7% світового ВНП, хоча вчені відмічають, що від глобалізації виграють лише 14, 5%.

В умовах глобалізації можливе руйнівне виявлення доцентрових сил, пов'язаних з цим процесом, що може привести до розриву традиційних зв'язків всередині країни, деградацію неконкурентоспроможних підприємств, загостренням соціальних проблем, агресивним проникненням чужих цінностей і моделей поведінки.

Проаналізувавши прояви глобалізації, відзначимо, що синергетика пропонує принципово нове розуміння: глобалізаційних процесів міжнародного суспільства: у новій картині світу акцент робиться на становлення, коеволюцію, когерентність, кооперативність елементів системи взаємодії. Глобалізація, модернізація і людина уявляють собою буття, що має синергетичну природу взаємодії і взаєморозуміння. Зараз неможливо вижити, бути конкурентоспроможним, набути стійкого розвитку без врахування локального у глобальному і навпаки. Глобалізація (всезагальне), модернізація (особливе) і індивідуалізація (одиничне) це тріада системного, революційного розвитку, який відкритий до взаємодії. Глобалізація нелінійна і самоорганізаційна; нелінійність глобалізації модернізаційного процесу може бути розгорнута через посередництво ідей багатоваріантності, альтернативності шляхів розвитку у складі цілого. Як приклад нерозвинутості позитивних зворотних зв'язків назвемо організацію Римського клубу. Римський клуб (1968р.) об'єднує еліту різноманітних країн, підкреслюючи свою деідеологізованість і спрямованість на вирішення проблем загальних для всього людства, вільних від політичних форм, висуваючи принципи своєї діяльності: 1) принцип глобального мислення, який декларує неможливість вирішення глобальних проблем у рамках однієї країни; 2) принцип глобального мислення, який дозволяє побачити довгострокову перспективу, при комплексному аналізі політичних, економічних і суспільних проблем. Проте ці принципи при відсутності зворотних зв'язків в економіці приводять до концепції нульового зростання; в ідеології до системної кризи мислення; 3) у моралі до втрати ціннісних і моральних орієнтирів. Все це свідчить, що глобалізація це категорія подвійна, так як є «позитивний глобалізм» і «негативний глобалізм». Історія «Римського клубу» переконливе свідчення усвідомлення світовою науковою спільнотою катастрофічності буття людства, що склалося у рамках існуючих суспільних відносин, марності пошуку способів їх реконструкції з метою подолання глобальної кризи. За ЗО років діяльності цієї авторитетної організації не вдалося вирішити основну задачу виробити заходи, які повинно реалізувати суспільство, щоб «розумно вести справи» і досягти глобальної рівноваги. Інший приклад, у 1992 р. Всесвітній форму у Ріо-де-Жанейро схвалив «Концепцію сталого розвитку» і проголосив, що розвиток не може розглядатися окремо від охорони оточуючого середовища. У 90-і роки Програма розвитку -OOH виступила з пропозицією розробки нової парадигми стійкого розвитку, яка віддає пріоритет людині і якості його життя.

He надала оптимізму у поглядах на майбутнє і спроба знайти рішення цієї проблеми на відомій міжнародній конференції з участю керівників держав і урядів у Ріо-де-Жанейро (1992), де була прийнята концепція стійкого розвитку, яка реалізується сьогодні тільки в деклараціях та різного роду положеннях. Наступний її розгляд на такому ж високому рівні у Копенгагені (1995) завело в глухий кут вирішення глобальних проблем людства за відсутності зворотних зв'язків з політичними партіями, громадськими рухами, громадянським суспільством як таким. Принципи оптимального саморегулювання характеризують суть саморегулювання систем будь-якої природи технічної, природної, соціальної, але поки що таке саморегулювання не відбувається на рівні цих організацій, так як відсутні зворотні зв'язки, які мають оптимізувати вирішення даної проблеми. Принципи оптимального саморегулювання характеризують суть саморегулювання систем будь-якої природи технічної, природної, соціальної, але поки що таке саморегулювання не відбувається. Як приклад, діяльність Ризького клубу не привела до збалансованого соціально-економічного розвитку, тому що були відсутні зворотні зв'язки з усіма національними соціумами, які могли б привести до формування єдиного цілого, у якому все збалансовано.. Світова спільнота продовжує спроби організації переходу на нову еколого-соціально-економічну парадигму розвитку світової спільноти, але результати цих спроб є поки що недосяжними. Геополітика глобалізації, що проводиться олігархічною елітою, не приводить до вирішення глобальних проблем в інтересах більшості в результаті відсутності зворотних зв'язків з цією більшістю. Сьогодні в умовах глобальної кризи темпи росту уповільнилися, суперечності глобалізації загострилися, ризики стали більш загрозливими, тому виживати будуть структури, які є більш гнучкішими, дієздатними, креативними, адаптованими, високоінтелектуальними і високотехнологічними, тобто більш синергійними. В контексті такого підходу переосмислюється місце людини у глобалізаційному процесі [ 16,с. 116].

Модернізація у процесі глобалізації це процес сучасних перетворень, рух суспільства до найбільш ефективної моделі стійкого розвитку, упровадження нових високих інноваційних технологій, подолання економічної кризи, політичної нестабільності, конфлікту інтересів, стереотипів та інертності мислення. Процеси глобалізації модернізаційного періоду потребують синергійного підходу, так як міжнародне глобалізоване суспільство можливо аналізувати тільки з позицій нелінійності, відкритості, саморозвитку, компліментарності систем взаємодії. Детермінуючим фактором модернізації економічного, політичного, духовного, культурного простору повинні стати принципові зміни у свідомості людей, що й слугувало б зворотним зв'язком у вирішенні проблем Римського клубу (А.Печчеї), зміни свідомості людей (революції в свідомості людей), у світоглядній картині світу (зміна ідей, смислів, цілей і цінностей буття екзиситенціалій). Суспільство, яке стало на шлях модернізації, повинно бути підготовленим не тільки економічно, але й політично, технологічно, морально до трансформацій у екзістенціаліях людини. Екзистецнійною формою внутрішніх змін, на основі яких здійснюється самоорганізація, являються флуктуації постійно властиві соціальній реальності випадкові явища, коливання, відхилення від норм і детермінацій. У результаті спонтанних змін існуючі зв'язки і відносини між елементами соціальної структури змінюються, з'являються нові кореляції, соціальне набуває нових станів і властивостей. Ідеї вибору альтернатив у так званих точках біфуркації стають пріоритетними, при певних умовах нелінійність може посилювати флуктуації, багатоманітність екзистенціалій. Певні властивості нелінійних відкритих систем відображає в собі і глобалізація, в результаті яких відбувається її прискорення. Досить цікавою у цьому відношенні уявляється концепція Г.С.Чубарова, згідно з якою людська цивілізація об'єктивно існує і функціонує відносно біогеосферної гомеостатичної екосистеми як паразитуючого гомеостата. Характерною особливістю паразитуючого функціонування таких гомеостатів являється кількісна безмірність і виснаження внутрішньо-системного ресурсу, яким підтримується «динамічна сталість» всієї системи. Актуальним у сучасну епоху є і принцип монадології Лейбніця: нелінійність породжує свого роду «квантовий ефект», дискретність шляхів еволюції, її хвильові властивості і функції, що означає можливість неочікуваних, спонтанних, емерджентних змін напрямів процесів глобалізації і модернізації [17,с.382].

Прикладом реалізації позитивного зворотного зв'язку є виникнення сучасного процесу комунікації, формування інформаційно-комунікативного, а в майбутньому мережевого суспільства, що викликано цивілізаційним зсувом, а іноді і викликами, які відбуваються в умовах глобалізації модернізаційного періоду. Автоматизація інформаційних систем діяльності дозволила перенести «центр тяги» в суспільних структурах з процесів виробництва на процеси управління і самоуправління, де основне навантаження переноситься саме на організацію мережевих і мовленнєвих комунікацій.

Тема комунікаційної інтерсуб'єктивності, діалогу і полілога стала однією з найважливіших проблем сучасної політики, світової економки, постнекласичної картини світу на межі двох тисячоліть, що приводить у кінцевому рахунку до формування єдиної світової економіки, що свідчить про позитивні зворотні зв'язки у рамках світової спільноти. Дійсно, що глобалізація тісно пов'язана з цими процесами і зумовлена цими процесами, але при такому підході враховується лише економічна сторона цієї проблеми і залишається не врахованою фундаментальна основа глобалізації, з якої витікають її характеристики. Перш за все слід відмітити, що глобальні проблеми сучасності і глобалізація хоча тісно й пов'язані поміж собою, але являють собою не одне й теж. Якщо глобальні проблеми породжуються суперечністю між суспільством і природою, то процес глобалізації стосується внутрішнього стану суспільства, його постійного руху по шляху єдності у всесвітньому масштабі. З однієї сторони, глобальні проблеми здійснюють вплив на процес глобалізації і шляхи його розвитку, а з іншої,глобальні проблеми і процеси глобалізації розвиваються по властивим їм специфічним законам.

Тож, можна зазначити такі висновки. Зворотний зв'язок у міжнародному глобалізованому суспільстві описується нелінійною методологією. Глобалізація згідно зі своїми інтенціями намагається сформувати глобалізоване суспільство, яке є нелінійним і описується більш-менш адекватно на мові нелінійної динаміки. Важливу роль у розумінні тенденцій еволюції глобалізованого суспільства відіграють закони коеволюції (цілісного стійкого розвитку) нелінійних відкритих дисипативних систем. Головним досягненням науки XX століття слід вважати аргументи на користь того, що глобальні системи являються відкритими. Відкритість систем з фізичної точки зору визначається взаємозумоленим співіснуванням всіх систем світу завдяки єдності існування двох форм матерії: у вигляді речовини і у вигляді поля [ 18,с. 167-І82]. Активне сприйняття людиною фізичного розуміння єдності глобалізованого світу ініційовано планетарною екологічною кризою, що змушує людство усвідомити свою цілісність з природою. Відкритість глобальних систем визначає потоки процесів різної якості, завдяки яким виникає динамічна структура глобального світу. Структура глобалізованого суспільства як зверхскладного об'єкта, як практики, що базується на єдності матерії і свідомості, одночасно і поліматеріальна, і багатозначна по рівню і формам свідомості, тобто являється і об'єктивною і суб'єктивною реальністю.

У процесах глобалізованого суспільства основну роль відіграють процеси розповсюдження ліберально-демократичних цінностей, уніфікації законодавства, американізації культури, проте різноманітність зникає, а залишається уніфікація [ 19,с. 173-180]. Глобалізація приводить не тільки до універсалізації тих чи інших наукових, технологічних, інформаційних моделей, але й універсалізації проблем, суміжних з досягненнями тієї ж науки і техніки. Світ стає більш складним і вразливим, для значних катастроф необхідні незначні зусилля. Такі закони поведінки нелінійних, складно еволюційних систем, що підвищує, з однієї сторони уразливість самої цивілізації, посилює вплив нелінійних факторів, а з іншої,відповідальність суспільства перед майбутнім. Глобалізація намагається посилити тенденцію цивілізації до стійкості, постільки збільшує число загально цивілізаційних факторів, що піддаються управлінню і контролю, але, з іншої сторони, приводить до зростання нестійкості системи, постільки сама система стає все більш динамічною і нелінійною. Людська спільнота у відповідь на глобальний цивілізаційний виклик намагається виробити стратегію самоорганізації і нові параметри майбутнього розвитку в контексті синергетичної методології [20,с.247-257].

Культура в умовах глобалізації за відсутності зворотних зв'язків виступає як рушій і як тормоз суспільного прогресу, так як при розгляді процесів глобалізації домінують два ракурси загально цивілізаційний і культурно-національний. При першому підході увага концентрується на глобалізації економіки, фінансів, інформації, технології, а у другому на культурі, самобутності культур народів, національних традиціях, конфесійних та регіональних культурах, що не сприяє реалізації зворотних зв'язків у межах глобалізованої міжнародної спільноти. Майбутнє людства буде залежати від архетипів культури, знань, новизни інформації та її упорядкування, освіченості, світоглядних і культурних універсалій, які повинні бути зведені у несуперечливу цілісну систему, яка приведе до стабільності існування. Розумно здійснювана культурна політика України може внести значний вклад у досягнення нових параметрів соціокультурної системи України, від стану якої рішучим чином залежать динамічні зміни в сучасному українському суспільстві, і те, яке місце буде займати Україна на глобальній соціокультурній карті, культурна політика якої повинна сприяти створенню цивілізованого образу країни у світі та її авторитету, який визначається багатством її культурного спадку. XXI століття є століттям «квітучої складності», яку передбачив ще у 60-80-і pp. XIX ст. К.Леонтьєв. У глобалізованому суспільстві порушені всі зворотні зв'язки, в результаті чого виникають стани детермінованого хаосу, що означає значне обмеження можливостей прогнозування економічних і соціальних процесів внаслідок постійного відтворення хаотичних, складних і нестійких перехідних станів і процесів, і в той же час відкриває широкі перспективи створення нових можливостей для пізнання закономірностей економічних і соціальних процесів і підвищення надійності прогнозування у рамках існуючих обмежень і встановлених факторів зростання [21, С.84-90]. Вирішення прискорених процесів глобалізації світу вимагає відповіді на питання про те, що очікує Україну у новому глобалізованому світі, чи зможе Україна висунутися у число лідерів високо розвинутих країн світу? Чи відбудуться зміни на користь громадського суспільства та його організацій і політичних партій? Чи відбудеться укріплення правопорядку і законності у країні і почнуться зміни у взаємовідносинах між «вертикаллю влади» і громадянським суспільством? Чи прискоряться процеси самоорганізації різних елементів політичної системи суспільства? Адже, без розвитку громадянського суспільства та опозиції як сильних зворотних зв'язків суспільство не зможе виконувати свої функції і бути ефективним [21,с.776].

Перспективи подальших розвідок у даному напрямі: аналіз зворотних зв'язків у всіх сферах життєдіяльності міжнародного глобалізованого суспільства; використання зворотних зв'язків в освіті на прикладі технократизму та інформатизму.

Список використаних джерел

1. Азроянц Э.А. Глобализация: катастрофа или путь к развитию? Современные тенденции мирового развития и политические амбиции / Э.А.Азроянц. М.: Новый век, 2002. 416 с.

2. Абдеев Р.Ф. Философия информационной цивилизации / Р.Ф.Абдеев. М.: Наука, 1994. 334 с.

3. Бауман 3. Глобализация. Последствия для человека и общества / З.Буман; [пер. с англ.] М.: Весь Мир, 2004. 188 с.

4. Бек У. Что такое глобализация? / У.Бек; [пер. с нем. А.Григорьева и В.Седельника; Общая редакция и послесл. А.Филиппова]. М.: ПрогрессТрадиция, 2001. 304 с.

5. Бех В.П. Социальный организм: философско-методологический анализ / В.П.Бех. Запорожье: Тандем-У, 1998. 186 с.

6. Воронкова В.Г. Філософія глобалізації (філософсько-методологічний аналіз): Наукова монографія,Запоріжжя: PBB ЗДІА, 2009. 234 с.

7. Володин А.Г., Широков Г.К. Глобализация: тенденции, перспективы. М., Институт востоковедения РАН, 2002. 260 с.

8. Глобализация: Контуры XXI века: Реф. сб. /РАН. ИНИОН. Центр научноинформ. исслед. глобальных и региональных пробл. Отд. Восточной Европы; Редкол. вып.: Игрицкий Ю.И. отв. ред., Малиновский П.В. отв. ред. и др. М., 2002. 4.2.-252 с.

9. Глобализация: Контуры XXI века: Реф. сб. /РАН. ИНИОН. Центр научноинформ. исслед. глобальных и региональных пробл. Отд. Восточной Европы; Редкол. вып.: Игрицкий Ю.И. отв. ред., Малиновский П.В. отв. ред. и др. М., 2002.-Ч.Ш.-196 с.

10. Глобализация. Конфликт или диалог цивилизаций? М.: НОВЫЙ ВЕК, 364 с.

11. Глобальная история и история мировых цивилизаций. М.: Новый век, 112 с.

12. Кастельс М. Глобальный капитализм и новая экономика: значение для России // Постиндустриальный мир и Россия. М., 2001. С. 75.

13. Кастельс М. Информационная эпоха. Экономика, общество, культура. М.: ГУ ВШЭ, 2000. 607 с.

14. Кочетов Э.Г. Глобалистика: Теория, методология, практика: Учебник для вузов. М.: НОРМА, 2002. 672 с.

15. Метафизика глобализации. От утопии к антиутопии. Материалы постоянно действующего междисциплинарного семинара Клуба ученых «Глобальный мир». М.: НОВЫЙ ВЕК, 2002. 116 с.

16. Панарин А.С. Искушение глобализмом. Серия «Россия и мир: итоги XX века», альманах/ А.С.Панарин. № 1/2000. М.: Русский Национальный Фонд. 382 с.

17. Попов С.М. Синергетична концепція управління як єдиного соціального організму/ Сергій Миколайович Попов // Наукові записки Київського університету туризму, економіки і права. Серія: Філософські науки. / Гол. ред. В.С.Пазенок. -K.: КУТЕП, 2010. Випуск 8.С,167-182

18. Попов С.М. Методологія аналізу управління як єдиного соціального організму / Сергій Миколайович Попов // ГІЛЕЯ: науковий вісник. Збірник наукових праць / Гол. Ред. В.М. Вашкевич,К.:ВІР УАН, 2010,Випуск 40,C .173-180.

19. Попов С.М. Синергетична концепція самоорганізації: теоретико-методологічний аналіз / Сергій Миколайович Попов // Гілея: науковий вісник. Збірник наукових праць / Гол. Ред. В.М. Вашкевич,К.:ВІР УАН, 2010,Випуск №41 (№11).-С, 247-257.

20. Тоффлер Э. Третья волна: Пер. с англ. / Э.Тоффлер. М.: ACT, 2002. 776 с.

Размещено на Allbest.ru