Нанотехнології як новий рівень технологізації сучасного життя

Размещено на http://www.allbest.ru/

Нанотехнології як новий рівень технологізації сучасного життя

Бейлін М.В

Здобутки науки в галузі нанотехнологій відкривають для людини, з одного боку, все нові і нові можливості і перспективи, а з другого породжують нові ризики і загрози. Поряд з ризиками, пов'язаними з технологічними відкриттями, у сучасних високотехнологічних суспільствах виникають і ризики екзистенціального характеру, пов'язані з індивідуально-особистісними проблемами людини, обумовлені фактом глибокого і всебічного впливу hi-tech на людське існування.

Сучасні високі технології дедалі глибше проникають у внутрішнє життя людини, вносячи в нього принципові зміни, які суттєвим чином впливають на сприйняття світу і форми взаємодії та спілкування. Мова йде про інформаційні технології, нанотехнології та біотехнології. Нині відбувається не лише масштабна технологізація матеріального виробництва, але і безпосереднє втручання в саму людину. Мислення і поведінка людини починають підпорядковуватися новим ритмам життя. Слідом за технологізацією виробництва та дозвілля технологізується сама людина і формується принципово новий «нанотехнологічний етос»: стиль поведінки і мислення, згідно якому «нанотехнологічний», функціональний підхід застосовується по відношенню до будь-яких форм людського існування. Колишні форми прояву людяності уже не укладаються в рамки традиційного технологічного підходу і замінюються новими, які відповідають сучасним інноваційним процесам. Природні форми поведінки людини, її діяльність та спілкування потрапляють під вплив високих технологій. Людина має спокусу трансформувати себе і навколишній світ, стає як сама для себе, так і для інших об'єктом технологічних маніпуляцій. Новітні технології пропонують все більш досконалі засоби для подібного маніпулювання. Мова йде не лише про зовнішнє підпорядкування дисциплінарним нормам, але і маніпулювання почуттями, думками і бажаннями людей. Нині викликає турботу той факт, що людина сама охоче стає об'єктом впливу високих технологій, оскільки в тотальній технологізації життя бачить легкий спосіб вирішення проблем повсякденного життя. Ґрунтовний філософський аналіз високих технологій доки що не знайшов достатнього відображення у сучасних наукових дискусіях про роль новітніх Hi-Tech в житі людини. На наш погляд, сучасна експансія нанотехнологічного етосу корінним чином змінює екзистенціальну ситуацію людини, породжує нові, специфічні проблеми соціокультурного, психологічного і морального плану.

Мета статті полягає в проведенні аналізу впливу нанотехнологій на характер існування людини у сучасних суспільствах та з'ясуванні факту експансії нанотехнологічного етосу у всіх сферах соціального життя, міжособистісної комунікації і внутрішнього світу людини.

Вплив техніки і високих технологій на суспільство, культуру і людину розглядають в своїх роботах Т. Адорно, УБек, Г.Бехман, Е.Гідденс, Ё. Дрекслер, Н.Кобаясі, Г.Маркузе, Л.Мємфорд, П.Сколімовскі, К.Паріс, М.Хоркхаймер, Х.Ортега-і-Гассет, О.Шпенглер та інші. Важливе методологічне значення має розроблена Д.Беллом, Е.Тоффлером, М.Кастельсом, Ф.Уебстером та іншими концепція інформаційного суспільства, яка базується на революційному впливі високих технологій на сучасну цивілізацію.

У сучасному соціумі високі технології перестали бути певною нейтральною опорою процесу освоєння людиною оточуючого світу. Логіка, іманентно властива функціонуванню високотехнологічних процесів, нині вийшла далеко за межі власно технологічної сфери. Сучасні високі технології принциповим чином змінили форми мислення і діяльності. Звичними стали словосполучення «технологізація мислення», «нові технології в освіті», «медичні технології», «технології управління», «політико-правові технології», «технології вирішення конфліктів», «технології комунікації» і т.д. Широкомасштабна технологізація життя свідчить про те, що людська діяльність піддається певній алгоритмізації і автоматизації, а людина як антропосоціальна істота уподібнюється технічні-технологічній системі. Зростання впливу новітніх технологій породжує потребу в осмисленні цього феномену і філософському переосмисленню технологічних процесів і створених на їхній основі технічних систем і механізмів. Якщо раніше філософія трактувала феномен техніки позитивно (концепція техніки як «органопроекції» Е.Каппа, П.Флоренського, технологічний аспект філософії «російського космізму», концепція «манганізму» і «натуріма» Ф.Рело), то в XX столітті в концепції О.Шпенглера проглядаються моменти негативної оцінки у ставленні до техніки, не дивлячись на реальні переваги і блага, які несуть з собою нові технології і технічні винаходи. «Мікрокосм» (людина) досяг небувалого панування над «макрокосмом». Шпенглер був одним з перших, хто вказав на те, що всеохоплююче підкорення природи і спроба подальшого панування над нею поступово робить людину залежною від власних технологічних проектів і технічних винаходів.

В роботі «Людина і техніка» Шпенглер розглядає машинну техніку уже не як породження фаустівського духу, а як певний результат всього попереднього розвитку людства. Він розглядає техніку як зброю в біологічному суперництві і боротьбі за владу та показує, що жага панування з часом стає універсальною біологічною характеристикою людини, яка з найбільшою силою виражається у сучасних технологіях і техніці, які поступово біологізуються. Шпенглер визначає техніку «як тактику всього життя взагалі; це тактика живого у боротьбі за існування. Людина стала вільною у виборі засобів: це «хижак-винахідник»... Вся історія це насилля, причому природне насилля як здійснення права розумного і зухвалого хижака» [1,с.38-39]. Шпенглер стверджує: «Світ здобич, і із цього факту виросла, у кінцевому рахунку, людська культура». Шпенглер вказує на «роковий зв'язок» техніки з «волею до влади», яка досягла незвичайного розвитку саме в умовах цивілізації і «народження машинної техніки із духу панування». На одержимість людини панувати над світом природи і соціуму вказує і представник німецької філософської антропології М.ІПелер.

«Технократичний детермінізм» з його уявленнями про самодетермінацію технічного розвитку, який визначає вплив техніки і технології на всі сфери життя людини і суспільства, зв'язаний з масштабом технічних структур і лавиною технічних винаходів, що мають місце в сучасному високотехнологізованому суспільстві. В XX столітті аналіз феномену техніки стає більш комплексним і менш абстрактно-спекулятивним у порівнянні з попередніми етапами осмислення філософії техніки в роботах Ф.Дессауера, К.Вайена, Е.фон Майера, У Вендта [2]. В кінці XX століття та на початку XXI століття з'являється все більше критичних технократичних концепцій, в яких «антитехницизм» трактує техніку як одну з причин поневолення людини. Одним з найбільш радикальних прикладів антитехницизму є критична позицій представників Франкфуртської школи. Т.Адороно і М.Хоркхаймер описують картину поневолення людини в ході історії, зростаючого відчуження її від природи, суспільства, інших людей, самої себе. На їхню думку, основною причиною такого стану справ служить всеохоплюючий розвиток раціональності, пов'язаної з жагою панування. Людський розум став знаряддям «розчаклування» і поневолення світу і досягнув в сучасних умовах тотального прагматизму в діяльності людини. Наукове знання і засновані на ньому високотехнологічні процеси виступають як потужний потенціал, який забезпечує, з одного боку, панування людини над природою, а з другого перетворення її у позбавлену почуттів маріонетку.

Г.Маркузе слідом за О.Шпенглером протиставляє культуру і цивілізацію, співвідносить культуру з духовною працею як свободою у прояві почуттів. Цивілізація трактується як сфера примусової, відчуженої, механізованої праці, операціонального мислення, подавлених почуттів. Безумовно, сучасна техніка і високі технології відносяться до сфери цивілізації і лежать в її основі. Слід зазначити, що проблеми, які свого часу розглядались мислителями Франкфуртської школи, нині виходять за рамки аналізу власне техніки і стосуються соціокультурних передумов її виникнення та антропологічних наслідків в ситуації розвитку і впровадження високих технологій у всі сфери життя людини.

Новітні концепції інформаційного суспільства зазначають, що високі технології змінили умови існування людини, зробили можливим миттєве розповсюдження великих масивів інформації, створивши нові можливості для людського спілкування у віртуальній реальності, де панує «гіперреальність» знаків і символів, які віддаляють людину від реального життя.

Таким чином, на початку XXI століття завдяки впровадженню нанотехнологій відбувається новий виток розвитку, в черговий раз змінюючи людське існування. Сьогодні техніко-технологічний прогрес перетворився у невід'ємну складову життя сучасної людини і потребує постійного рефлексивного осмислення, оскільки породжує все нові і нові соціальні та екзистенціальні проблеми.

М.Гайдеггер прагне з'ясувати сутність техніки, звертаючись до глибинних витоків сучасної цивілізації і сучасного типу мислення в запропонованої ним концепції «поставу». За Гайдеггером, «сутність техніки не є дещо технічне», вона укорінена своєму існуванні і полягає у визначенні причин, які породили техніку. Гайдеггер трактує причину, привід, як «витвір», як «виведення» чогось із стану «потаємності», «непроявленості» в сферу буття, явленості. Техніка це специфічний «вид розкриття потаємності», який має свої характерні особливості. «Виведення із потаємності, якою захоплена сучасна техніка, носить характер надання в смислі видобувного виробництва. Якого роду відкритість властива тому, що вийшло на світ в процесі відтворюваного надання? Його у всіх випадках змушують установленим чином бути у розпорядженні, а саме з установкою на подальше поставляючи виробництво. Все, що таким чином поставлено, стоїть на особливому положенні. Назвемо його станом-в-наявності» [3,с.227]. Гайдеггер вводить поняття «постав» як певне організуюче, зібране начало, визначаючи його таким чином: «назвемо тепер це захоплюючий виклик, який зосереджує людину на поставленні всього, що виходить з потаємності, в якості того, що є в-наявності, поставом». Таким чином, постав це наданий людині специфічний спосіб представленості, даності буття, спосіб його організації, який реалізується через людину. Сучасна техніка і новітні технології є наслідками, породженнями цього «поставу», породженням специфічної форми даності світу людині. Цей же постав явлений людині в феномені природничих наук, споріднених по суті своїй техніці. Якщо Ясперс вбачав у науці передумову розвитку сучасних технологій, то Гайдеггер розглядав науку і техніку як прояв одного і того ж способу даності світу людині, де постав, власне, і є сутність техніки. «Поставом ми називаємо зібраний початок тієї установки, яка ставить, тобто змушує людину виводити дійсне з його потаємності способом поставлення його як того, що є в наявності. Поставом називається той спосіб розкриття потаємності, який править суттю сучасної техніки, сам не будучи нічим технічним. До технічного ж відноситься все знайоме нам у вигляді всіляких станків, станів, установок і служить складовою частиною того, що називається виробництвом. Останнє разом зі всіма своїми складовими частинами відноситься до сфери технічного маніпулювання, яке завжди лише відповідає вимогам поставу, ніколи не формує його і навіть не впливає на нього» [3,с.229]. Постав, як і породжена ним техніка, це, в певному роді, доля сучасної людини. Вона не може його уникнути та змушена існувати у світі, який структурований як постав. Постав приховує у собі небезпеку, але мова не йде про якийсь «демонізм». Мається на увазі ризик втрати людиною власної сутності. Якщо людина чітко усвідомлює сутність поставу, сутнісні підстави свого буття у світі, вона отримує певну свободу. У поставі прихована не лише небезпека, але і можливість майбутнього спасіння. Осягнення сутності сучасної техніки як поставу може приводити до пошуків інших способів виведення із потаємності, інших форм появи істини.

Х.Ортега-і-Гассет розглядає техніку як постійний супутник життя людини з давніх часів. На його думку, техніка не «породжує природу», але радикально їй протистоїть, заперечуючи розповсюджену думку, що виникнення техніки обумовлене лише прагненням до задоволення природних потреб. Техніка створює умови для реалізації більш складних потреб, тим самим робить задоволення «природних потреб» непроблематичним. Таким чином, техніка створює середовище існування, яке дозволяє людині не замислюватись про те, що необхідне для життя у першу чергу. Аналізуючи потреби і бажання людини, він приходить до висновку, що людина це істота, яка потребує надмірності. Ортега-і-Гассет відзначає, що життя, яке зведене лише до задоволення біологічних потреб, нестерпне для людини, і нерідко таке життя приводить до відмови від життя взагалі. Зазвичай людина бажає чогось окрім елементарного виживання. Про це свідчить і розвиток техніки з стародавніх часів людина створювала не тільки знаряддя праці, але і різноманітні засоби, які дозволяли зробити життя більш цікавим, комфортним і привабливим. Ортега-і-Гассет визначає людину як істоту проективну, і саме ця його ідея співзвучна екзистенціалізму. Людина не дана сама собі, вона повинна створити себе. Техніка і новітні технології служать досягненню поставлених людиною цілей і дозволяють реалізувати найрізноманітніші проекти. Проте слід зазначити, що техніка і високі технології не здатні самі породжувати цілі, тим більше, що вони не повинні перетворюватись в самоціль. Сучасна техніка і технології емансипуються від людини, можливості їхнього вдосконалення безмежні, на відміну від людини, чиї здібності і можливості неминуче мають межу. Перетворення машини та її вдосконалення у самоціль позбавляє сенсу людське існування, розмиває уяву про те, що є людина, в той же час безмежно розширює її можливості. «Будучи безмежною в своїх можливостях, техніка являє собою порожню, чисту форму, і отже, не здатна визначити зміст життя. Ось чому в наш час як ніколи технічне виявилось на рідкість беззмістовним і порожнім» [4,с.221].

В екзистенціальній філософії М.Бердяєва феномен техніки розглядається в контексті своєрідного трагічного світогляду, згідно якому у людському житті борються начала свободи, нествореної Богом, і рабства, джерелом якого є, у кінцевому рахунку, недосконале, «занепалий» стан світу і людини. Людина вільна як носій Духу, але як істота природи, «космосу» вона підпорядкована необхідності. Вся творчість людини, включаючи техніко-технологічну, знаходиться під знаком антиномії необхідності і свободи. Техніка і технологія виступають формами соціального і культурного життя, вони захоплюють автономію і домінують над всією рештою світу. Могутність сучасних техніки і технологій ставить питання про відповідність рівня духовного розвитку людини тим силам, які вони створили. Розробка нових технологій і технічних винаходів іноді використовуються на шкоду людині. Техніка значно збільшує руйнівний характер людського насилля та військового втручання. «Відбувається страшне прискорення часу, швидкість, за якою людина не може угнатись. Ні одна мить не самоцінна, вона є лише засіб для наступної миті. Від людини вимагається неймовірна активність, від якої вона не може отямитись. Активність людського духу виявляється ослабленою, а людина оцінюється утилітарно, за її продуктивністю, що є відчуженням її природи і руйнуванням людини» [6,с.ЗОЗ].

Таким чином, концепції техніки і сучасних високих технологій висвітлюють дві ключові проблеми: по-перше, тотальну технізацію і технологізацію людського світу і самої людини; по-друге, негативні наслідки цієї тотальної технізації і технологізації для людської екзистенції. Прогрес технологій збіднює людське існування в сутнісному, змістовному аспекті, хоча безмежно збільшує «зовнішні» можливості людини. Технізація і технологізація буття створюють цивілізацію засобів, але не цивілізацію цілей, при цьому поняття мети існування елімінується, що є закономірним наслідком розповсюдження «техніко-технологічного етосу», його експансії в сферу між людських зв'язків і самої людської екзистенції.

Техніко-технологічний розвиток сучасного суспільства полягає у гіпертрофованому розвитку саме знарядь праці, виробничої техніки, за зразком якої створюються й інші види техніки. Суспільство постає як технічна система, людина як елемент цієї системи. В результаті прогресу технологічного підходу до світу ця цілісність перестає бути природною і стає штучною, суспільство не самореалізується, а управляється. Самоорганізація для функціонування цього складного «технічного пристрою» уже недостатня. Тотальність технічного підходу до розуміння суспільства і проблем управління ним породили ідею технократії влади технічних спеціалістів (Т.Веблен, Д.Гелбрейт, Д.Белл та інш.). їхні концепції є проявом техніко-технологічного етосу стосовно аналізу управлінських проблем у сучасних суспільствах.

В силу своєї структурної складності, багатозначності завдань, пов'язаних з підтримкою свого існування, розрізненості і багаточисельності населення, сучасні суспільства та люди виявляються приреченими на те, щоб бути об'єктами технічного впливу. Техніка і високі технології стають долею сучасної людини стосовно зумовленості і невблаганності.

Незважаючи на технологічну могутність, сучасна цивілізація існує під знаком страху. При цьому джерелом страхів і небезпеки нерідко виступають технічні досягнення і технологічні розробки самої людини. Поряд з цілком реальними страхами, викликаними технічним прогресом (страх аварій на атомних станціях, терористичних актів, пов'язаних з руйнуванням технічної інфраструктури та інші), виникають страхи «нерозумні», різні «фобії» техніко-технологічного характеру. Таким чином, техніка і новітні технології у сучасних суспільствах стають могутнім джерелом екзистенціального страху. Людина в минулому боялась багатьох речей, але навряд чи їй прийшло б на думку бачити загрозу у власних знаряддях праці. Одним із наймогутнішим джерелом страхів у технократичному суспільстві є війна. «Технологічний етос» суттєвим чином вплинув на феномен війни. Сьогодні нагальною є проблема невідповідності техніко-технологічної могутності рівню морального розвитку людини, її відповідальності в результаті технологізації війни, зокрема такого явища нашого часу, як тероризм.

Масштаб технологічного впливу на природний і соціальний світ в епоху високих технологій дозволяє стверджувати, що корінним чином змінилась ситуація, в яку занурена людина, умови її існування. He лише суспільство, але і окремий індивід перетворились в об'єкти техніко-технологічного маніпулювання. «Техносфера», яка складається з технічних пристроїв і систем, і характер соціальних, економічних, політичних процесів набули технічного характеру, оскільки стали штучно змодельовані і запрограмовані. Сучасна людина виступає одночасно і в якості суб'єкта, і в якості об'єкта техніко-технологічного впливу, вона є ланкою в «технологічному ланцюгу». Нині така ситуація корінним чином змінює уявлення про людську свободу; з'являються нові види залежностей, виживання окремої людини, як і суспільства в цілому в суто фізичному смислі залежить від нормального функціонування великої кількості технічних пристроїв. Формуються нові індивідуальні «екзистенціальні залежності» від комп'ютерної техніки, від мобільних телефонів, телевізора, які настільки змінюють стиль життя і повсякденні звички, що людина не може без них обійтись. Технізація і технологізація світу дає людині величезну кількість нових можливостей, які вона не хоче втрачати, що приводить до виникнення нових форм залежності. «Технологізм» часто заступає на місце природних і спонтанних проявів людської природи. Будучи приученою сучасним технічним середовищем існування до того, що все повинно бути «зроблено», «спроектовано», «сплановано», людина починає шукати «технології» там, де повинно бути дещо інше нормальне, природне існування, взаєморозуміння і спонтанний прояв власних здібностей і можливостей. Переважання у сучасному суспільстві виробничої техніки, пов'язаної, перш за все, з трудовою діяльністю, розповсюдження «техніко-технологічного етосу» формує специфічний образ людини, яка розуміється як homo faber, а всі інші її аспекти сприймаються як другорядні. Ця точка зору донині є широко розповсюдженою, вона лежить у фундаменті сучасної технологічної цивілізації і проявляється, зокрема, в прагненні відраховувати вік людини (як виду) з того моменту, як вона почала виробляти примітивні знаряддя Таке розуміння людини явно обмежене, оскільки воно недооцінює інші сфери людської активності, окрім суто трудової, пов'язаної із забезпеченням виживання. Л.Мемфорд з цього приводу відзначає: «розглядати людину як тварину, яка головним чином виготовляє знаряддя це означає пропустити основні розділи людської передісторії, які фактично були вирішальними етапами розвитку... Створення важливих типів знарядь з самого початку було основою подальшого розвитку homo sapiens» [7,с.230].

Формуючи людину, сучасне суспільство робить акцент на моментах раціоналізації, оволодіння корисними знаннями і навиками, перетворюючи її у певного слухняного робота, підпорядкованого графіку, розкладу, заданій програмі. Таким чином, людина сама загнала себе у технологічну западню: прагнучи до свободи через нарощування власного панування над природою, суспільством і над собою, вона не може стати вільною, оскільки інструмент звільнення і став джерелом зникнення свободи. Сучасна людина не може помислити поняття свободи інакше, як через нарощування техніко-технологічних можливостей, що породжує нові форми залежності. Проте не варто поспішати з беззастережним засудженням технічної епохи: людина ніколи не була повністю вільною, хоча завжди мріяла про свободу. У цьому сенсі екзистенціальна ситуація не змінилася. Специфіка сучасної ситуації у тому, що людина «поневолена» своєю власною улюбленою творчістю: при цьому вона не просто від неї «залежить», але, фактично, їй уподібнилася. Закономірним наслідком цієї установки виступає бажання переробити саму себе, реконструювати і покращити себе. Прагнення перетворити себе у більш удосконалений функціонуючий пристрій на сучасному етапі знаходять нове вираження: все частіше мова йде про удосконалення самої природи людини, технологічного впливу на її тіло і психіку. Сьогодні значна увага приділяється проблемам біотехнологій, еволюції євгеніки від «класичної» до «ліберальної», технологіям впливу на мислення і поведінку людини, психокорекції і т.д. Техніка і високі технології починають розумітись як засіб тотальної переробки людської сутності з метою позбавлення від проблем тривоги, смертності, страждання і т.д.).

Людське буття відрізняється здатністю звертатись до самого себе, усвідомлювати себе, а також звертатись до трансцендентного. Звернення до самої себе потребує опредметнення знеособленого впливу зовнішнього середовища. Доки людина знаходиться під його впливом, власна сутність вислизає від неї, і вона живе несправжнім життям. У техногенній ситуації таке звернення до самої себе стає досить ускладненим, а то і взагалі неможливим. Суспільство, яке функціонує як складна технічна система, прирікає людину на тотальну заглибленість, коли більшу частину часу людина втягнена у виконання професійних обов'язків, при цьому для того, щоб утриматись на уже досягнутому статусному рівні, від людини вимагається все більше і більше зусиль. Сфера дозвілля, яка досить поширена в постіндустріальних суспільствах, фактично повністю «колонізована» індустрією розваг, ЗМІ і комп'ютерними технологіями. Вільний час все більше стає часом «зануренням» в «гіперреальність» світ образів і знаків, продукованих електронними засобами комунікації, які замінюють людині справжню реальність.

Сучасна цивілізація сформувала настільки могутні соціальні і технічні «мегаструктури», що в їхніх рамках вибір окремої людини нічого не вирішує. З іншого боку, масштаб і складність цих мегаструктур часто робить неможливим прийняття раціонального рішення окремим індивідом він просто не володіє необхідною інформацією. В техногенній цивілізації, де людина зведена до функції працівника і споживача в рамках ефективної мегамашини, від її свободи і відповідальності майже нічого не залежить. Якщо суб'єктивність являє собою всього лише дзеркало зовнішніх впливів, то «технологізована» людина, створена техногенною цивілізацією із застосуванням високих технологій, породжує нову «нормальність», за якої виникає низка психологічних проблем, оскільки в силу своєї складності втрачає наочність і зрозумілість функціонування. Труднощі в розумінні високих технологій для більшості споживачів сприяє формуванню відношення до них як до дива, зростання залежності і безпорадності людини перед технікою і технологіями.

Список використаних джерел

1. Тавризян Г. М. Техника, культура, человек. Критический анализ концепций технического прогресса в буржуазной философии XX века / Г.М. Тавризян. М.: Наука, 1986.199 с.

2. Порус В.Н. Философия техники/В.Н.Порус // Современная западная философия. Словарь. -М.: Политиздат, 1991. -414 с.

3. Хайдеггер М. Boпpoс о технике / М. Хайдеггер // Время и бытие. М.: Республика, 1993.-445 с.

4. Ортега-и-ГассетХ. Размышления технике//X.Ортега-и-Гассет. Избранные труды / Сост., предисл. и общ. ред. А.М.Руткевича. 2-е изд. М.: Весь Мир, 2000. 704 с.

5. Бердяев Н. А. Человек и машина / Н.А.Бердяев // Вопросы философии. -1989. №2.-С. 147-162.

6. Мэмфорд JI. Техника и природа человека / Л.Мэмфорд //Новая технократическая волна на Западе. М.: Прогресс, 1986. 452 с.

Размещено на Allbest.ru