Феномен соціальної свободи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Феномен соціальної свободи

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

Характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Актуальність обраної для дослідження теми пояснюється значними змінами у практиці сучасних держав щодо можливостей та перспектив реалізації соціальних перетворень. Аналіз свободи як соціального феномену стає нагальною потребою українського суспільства і обумовлює необхідність ґрунтовного вивчення та конструктивного дослідження таких її аспектів:

- розгляд соціально-культурного контексту свободи у зв'язку зі становленням особистості ринково-конкурентного типу на фоні певної девальвації класичних ліберальних цінностей, притаманної сучасному українському суспільству;

- статус легітимних форм примусу у процесах розгортання соціальних вимірів свободи в умовах формування в Україні демократичної, правової та соціальної держави;

- теоретичне відображення процесу становлення в Україні громадянського суспільства як системи ненасильницьких, цілісно-інтегративних, солідарних форм реалізації свободи.

З теоретико-методологічної точки зору звернення до проблеми соціальної свободи зумовлено тим, що практично всі попередні підходи до вивчення свободи імпліцитно виходили з домінування розгалуженої системи її обмежень, унормованої та пристосованої до історичних, економічних та інших реалій нашого часу. А це в свою чергу передбачало чітке визначення центрів примусу - окремих осіб, державних інститутів, тих або інших суспільних груп. Звернення до феномену соціальної свободи позбавляє можливості виправдання цих центрів, спонукає до вивчення свободи як самостійного явища, що визначає діяльність як окремих особистостей, так і інститутів суспільства в межах їх самореалізації (самоздійснення).

З соціально-філософської точки зору принципово важливою при дослідженні обраної проблеми є можливість теоретичної експлікації теми насилля саме як соціального феномену, який у класичній традиції вже розроблявся з різних позицій - від платонівських ідей та аристотелівської ентелехії до різноманітних форм активності мислячого суб`єкта в сучасних системах. Це передбачає розгортання теми пізнання у значно ширшому контексті діалектичної взаємодії насилля та рефлексивності (на противагу усталеній опозиції активності та пасивності).

З практично-світоглядної точки зору вивчення теми соціальної свободи дозволяє переглянути та критично оцінити наявні підходи до оцінок як форсовано-прискорених способів соціалізації окремих осіб чи цілих суспільств, так і нічим не обмежених способів освоєння світу. В обох випадках можливість подібного ставлення обґрунтовується апеляцією до суттєво диференційованих та погано узгоджених між собою соціальних чинників. Однак у такому разі свобода збігається з процесами дезінтеграції та відособлення один від одного різних суб'єктів соціального досвіду.

Не менш актуальним є завдання пошуку балансу між теоретичним дослідженням загальних закономірностей розкриття змісту свободи і практичним аналізом її проявів у сучасному українському суспільстві. Для вирішення заявленої проблеми найоптимальнішою вважаємо методологічну модель діалектичного пізнання від загального змісту свободи (як онтологічної підстави людської життєдіяльності) до одиничного (соціальна свобода як можливість самореалізації людини в конкретних історичних умовах), і від нього - до особливого як єдності загального й окремого (весь спектр форм специфічних проявів соціальної активності в українському суспільстві). Аналіз наявної літератури свідчить, що, незважаючи на її значний обсяг, автори, котрі тою чи іншою мірою досліджували зміст свободи, приділяли увагу, здебільшого, лише окремим категоріальним складовим процесу практичної реалізації свободи.

Найбільш повно, особливо в межах класичної традиції, вивчена загальна, онтологічна природа свободи як прояву волі у процесі самореалізації людини, як її здатності діяти у відповідності до своїх інтересів і цілей. Загальний характер феномена свободи, її значимість, укорінення в життєдіяльності будь-якої людини, незалежно від її соціального статусу, хоча й обстоювалися цілою групою античних мислителів як на аксіологічному (Протагор), так і на онтологічному (Епікур) рівні, проте стали об'єктом різкої критики з боку тих філософів, котрі активно захищали автономію інтелектуальної діяльності (Платон, Аристотель, стоїки). У результаті були сформовані засади традиції розуміння свободи як процесу активного освоєння найближчих предметних умов життя. При цьому власне соціальні передумови згаданого процесу залишилися осторонь, оскільки освоєння розглядалося переважно у своїх умоглядних, із чітким суб'єкт-об'єктним протиставленням, аспектах. Не тільки середньовічна (Августин), але й рання новоєвропейська соціально-філософська думка (М.Фічіно, Дж. Піко делла Мірандолла, Еразм Роттердамський) не відмовилася від переваг, наданих її привілейованим становищем як особливої форми інтелектуальної свободи, котра вже забезпечена потребою суспільства в розвиткові свого рефлексивного потенціалу напередодні колосальних (економічних, політичних, ідеологічних та інших) змін епохи буржуазних революцій. Саме з урахуванням цих зрушень відбувається подальше переосмислення загальної природи свободи. Загальність свободи стає гранично очевидною на тлі активного витискування як несуттєвих і другорядних її обмежень - в економіці, політиці, ідеології тощо. Відповідно завдання ліберального обґрунтування свободи в різних сферах суспільства, яке вирішують у своїх працях Ш. Монтеск'є, Т. Гоббс, Дж. Локк, Ж.Ж. Руссо, доповнюється виявленням Б. Спінозою, І. Кантом, І.Фіхте, Г. Гегелем її онтологічних засад.

Однак XIX і особливо XX століття піддає сумніву дух просвітительського оптимізму. У марксизмі, екзистенціалізмі, соціальній філософії франкфуртської школи, неофрейдизмі, постмодернізмі та інших критичних напрямках свобода розглядається з урахуванням лише своїх одиничних проявів, в аспекті своєї суспільної обумовленості - класово-економічної, соціокультурної, поведінково-психологічної, дискурсивно-вербальної.

Прірва між «онтологією» й «феноменологією свободи», між загальним та одиничним змістом поняття стає ще більш очевидною при дослідженні соціокультурних засад громадянського суспільства (Е. Геллнер, І. Кальной, Дж.Кін, А. Колодій, Ю.Рєзник, Ю. Габермас), загальноцивілізаційних (З. Бауман, І. Воллерстайн, С. Гантінґтон) тенденцій та еколого-демографічних (Д. Афіногенов, М. Моїсеєв, О. Урсул) перспектив розвитку західного суспільства, при проведенні конкретних, соціологічних (М. Шабанова), політологічних (І. Прокопчук), ґендерних (К. Хорні), психологічних (Е. Фромм, Г. Саллівен) та ін., досліджень.

Подібні прояви свободи, зі слабко визначеною суб'єкт-об'єктною структурою, з нечітко вираженим особистісним, ціннісно-світоглядним наповненням, із погано прогнозованими наслідками істотно актуалізують питання про співвідношення індивідуальної та соціальної свободи в межах аналізу одиничних проявів її загальної природи, котрі в сукупності своїх особливостей дають цілісну картину процесів соціальної активності й характеризують трансформаційний потенціал сучасного українського суспільства.

Усе це підтверджує, що актуальність обраної для дисертаційного дослідження теми обумовлена не лише її теоретичним, але й практичним значенням.

Зв`язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалася відповідно до комплексної цільової програми Міністерства освіти і науки України №0194.У.043.134 «Вдосконалення змісту і методики викладання філософських дисциплін у вузі як фактор формування свідомості молодого спеціаліста незалежної України».

Об`єкт дослідження - свобода як феномен соціального буття.

Предмет дослідження - соціальна свобода як єдність процесів предметно-практичного освоєння та соціалізації суб`єктів суспільних відносин.

Мета і задачі дослідження.

Мета - розкрити сутність та основні ознаки соціальної свободи як вагомого чинника побудови громадянського суспільства в Україні, розгортання його рефлексивних ресурсів.

Задачі:

- дослідити феномен соціальної свободи як спосіб здійснення загальної природи свободи, розкривши специфічні (особливі) форми її прояву;

- вивчити суб'єкт-об'єктну та суб'єкт-суб'єктну структуру соціальної свободи, спираючись на принципи когерентності, синергії та обумовленості;

- виявити основні етапи становлення і розвитку соціальної свободи;

- розкрити зміст свободи як умови освоєння світу;

- проаналізувати процес соціалізації індивідів як спосіб розгортання соціальної свободи;

- виявити критерії та фактори оптимізації процесів розгортання й реалізації соціальної свободи;

- проаналізувати можливості соціальної свободи і перспективи її розвитку в сучасному українському суспільстві.

Методологічна основа дослідження ґрунтується на використанні:

- методу сходження від абстрактного до конкретного. Встановлення «інтервалу свободи», тобто її первинного, елементарного соціального змісту як суперечливої єдності процесів предметного освоєння та соціалізації (свобода як «першоклітина» суспільних відносин), дозволяє дослідити становлення загальних рефлексивних ресурсів людства (Г.В.Ф. Гегель) та розвиток ринкових суспільних відносин (К. Маркс). Це дає можливість відмовитися від спроб механічного поєднання таких категорій, як «свобода» та «соціальне», враховуючи тривалий процес їх самостійного становлення й розвитку. Змістовний соціально-філософський аналіз цих категорій фіксує загальний рух їх концептуального синтезу в напрямку від «свободи» як абстрактного принципу духовного освоєння світу до «соціального» як до тривалого, далекого до завершення процесу розгортання універсальних форм свободи в напрямку виявлення їх специфіки та особливостей;

- системного методу. Свобода розглядається як рядовий, хоч й винятково важливий фактор людських відносин, як елемент соціальної системи, котрий визначається не «сам по собі», а лише в тісному взаємозв'язку з усіма іншими елементами цієї системи. «Елемент свободи» разом з іншими елементами формує структуру соціальної системи й визначає перспективи її розвитку, реалізуючи принципи когерентності, синергії та обумовленості;

- інтервального методу. Застосування цього методу обумовлено необхідністю відмови від ідеї абсолютного спостерігача в оцінці та розумінні такого складного, багатомірного й багатоаспектного явища як буття свободи в сучасному соціумі, визначення системи референції, яка задає сукупність умов і ситуацій, де свобода виступає не тільки як самототожне філософське поняття зі своїм іманентним змістом, але й визначається через «інше», через форми свого здійснення в реальному оточенні, що, у свою чергу, припускає утворення та фіксування інтервалу досліджуваної абстракції свободи як меж однозначного застосування цього поняття. У межах інтервальної пізнавальної інтенції ми формуємо не тоталізуючий, а диференціюючий погляд на феномен соціальної свободи, вчимося затверджувати її не тільки через «боротьбу» і «самозречення», а й через діалог, взаєморозуміння, збалансоване врахування інтересів усіх суб'єктів суспільної активності.

Наукова новизна одержаних результатів обумовлена вибором предмета дослідження, змістом цілей і завдань дисертації. Результати дослідження, що становлять наукову новизну й виносяться на захист, можуть бути сформульовані в такому вигляді:

- проблема співвідношення свободи та соціальної свободи розглянута в межах теоретико-методологічної моделі діалектичного розгортання категорій загального, одиничного й особливого. Абстрактно-універсальні характеристики свободи як онтологічної підстави будь-якої форми людської діяльності істотно конкретизуються в понятті соціальної свободи як здатності індивіда активно соціалізуватися, адаптуючи сформовані в суспільстві форми обмеження та беручи до уваги міру ускладнення системних зв'язків між суб'єктами соціальної активності;

- аналіз суб'єкт-об'єктної й суб'єкт-суб'єктної структури соціальної свободи розкрив її двоїсту, освоююче-соціалізуючу природу, що дозволило розглядати сучасний соціум як динамічну систему обігу та обміну особливих видів свободи;

- виявлена логіка розгортання природи соціальної свободи як процесу поступового скорочення сфери застосування насилля (раціоналізація його використання);

- розкрито історичний характер абстрактно-загальної природи свободи (свободи волі) як міри онтологічного освоєння людиною навколишнього світу;

- з використанням методу сходження від абстрактного до конкретного, а також системного та інтервального підходів розглянуто процес соціалізації індивідів як способу одиничного, конкретного й цілісного розгортання свободи через виявлення міри взаємозв'язку відчуження, відповідальності та рефлективності в умовах становлення громадянського суспільства;

- за рахунок визначення критеріїв та факторів оптимізації свободи суттєво розширено методологічний фундамент вивчення проблеми соціальної свободи в сучасному суспільстві;

- виявлені основні тенденції, перспективи сучасного українського суспільства, надані рекомендації щодо оптимальних параметрів регуляції існуючих процесів реалізації соціальної свободи.

Практичне значення дисертаційного дослідження полягає в тому, що акцент у ньому перенесений з абстрактно-метафізичних побудов знань про сутність свободи на розгляд тих конкретних форм соціальної реалізації, яких вона набуває в сучасному українському суспільстві. Наслідком цього є суттєве поглиблення методології соціально-філософського розуміння й теоретичного аналізу явищ і процесів сучасного суспільного життя в умовах його кардинальної трансформації.

Основні висновки роботи можуть бути використані при розробці концепції реформування пострадянського соціуму, формуванні загальних цілісних та багатоаспектних програм розгортання внутрішніх ресурсів для розбудови громадянського суспільства. Положення роботи можуть слугувати методологічною основою для розробки соціологічних, соціально-політичних і соціально-психологічних прикладних досліджень процесів життєдіяльності людини в перехідному суспільстві, використовуватися філософами, соціологами, політологами для перспективного прогнозування й пошуку ефективних моделей сталого суспільного розвитку.

Результати дослідження також можуть бути використані у процесі читання курсів філософії, соціальної філософії, соціології, політології та культурології. Крім того, отримані результати можуть виконати роль теоретико-методологічного обґрунтування відповідних спецкурсів з сучасних проблем державного управління та соціального менеджменту, глобалістики, перспективного прогнозування тощо.

Апробація результатів дисертації. Основні положення й висновки дисертації обговорювалися на засіданнях кафедр філософії та культурології Запорізького державного університету. Крім того, результати дослідження пройшли апробацію на конференціях: «Народне волевиявлення в Україні: історія і сучасність» (Запоріжжя, 2000, регіональна науково-практична конференція), «Україна в ХХІ столітті: перспективи розвитку гуманітарних наук та освіти» (Дніпропетровськ, 2000, Всеукраїнська науково-теоретична конференція), «Студент-2000: яким йому бути?» (Запоріжжя, 2000, наукова студентська конференція), «Практична філософія і правовий порядок» (VII Харківські міжнародні Сковородинівські читання, 2000), наукових конференціях викладачів і аспірантів Запорізького державного університету (Запоріжжя, 2000, 2001, 2002).

Публікації. З теми дослідження автором опубліковано сім праць, в тому числі чотири статті у фахових виданнях, а також троє тез доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура роботи. Структурно дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які об'єднують 10 підрозділів, висновків (обсяг - 173 с.). У тексті наводиться список використаної літератури (обсяг - 410 джерел).

Основний зміст дисертації

соціальний індивід свобода

У «Вступі» обґрунтовується актуальність теми, виділені мета і завдання дослідження, викладаються способи їх вирішення, розкриваються наукова новизна та практичне значення роботи.

У першому розділі «Специфіка соціально-філософського аналізу свободи як суспільного явища» виявляються базові теоретичні передумови концептуального синтезу понять «свобода» та «соціальне» в контексті виявлення логіки руху від «свободи» до «соціальної свободи» як від абстрактного змісту до конкретного, від початкових, нерозгорнутих форм соціалізації до її універсального буття.

У першому підрозділі «Співвідношення індивідуальної та соціальної свободи: постановка проблеми» визначено концептуальне коло соціального змісту свободи, підходи, котрі головну увагу приділяють різним суспільним аспектам реалізації свободи. Встановлюється, що єдиною засадою процесів концептуалізації соціальної та індивідуальної свободи є примус як форма обмеження. На феноменологічному рівні необхідність урегулювати ступінь тиску на окремого індивіда з боку суспільства (держави) складає основу розуміння свободи і в її суспільному значенні. Однак суттєвою відмінністю цих підходів від тих, що відносяться до індивідуальної свободи, є розуміння необхідності теоретичної асиміляції насилля, небажаності відсторонення від нього суто негативними оцінками. При цьому спроби позитивних визначень індивідуальної свободи через нормативно-ціннісні самообмеження, виокремлення духовно-вольових її компонентів (свобода волі) розцінені як недостатні, оскільки раціональними засобами не описуються.

Історично протиставлення свободи та примусу постає як протиставлення процесів предметного освоєння світу й тих обмежень, що накладаються на людину. Якщо спочатку ці обмеження сприймаються як природні (божественні), то в Новий час формується ставлення до них як до соціальних. Тому розгортається антитеза процесів освоєння та соціалізації. Якщо в понятті індивідуальної свободи робиться акцент на освоєнні (з усім відповідним набором примусово-насильницьких складових суспільної практики: «негативність» тощо), то в понятті соціальної свободи - на процесі соціалізації. При цьому примус стає змістовною характеристикою рівня її реалізації.

Відтак соціальна свобода визначається як суб'єктивування соціалізації, виведення, здійснення та розкриття її у вигляді системи феноменів між особистісних взаємовідносин на всіх рівнях суспільства, що характеризується звуженням сфери застосування примусу, ускладненням системних зв'язків між суб'єктами соціальної активності та розвитком її рефлексивної складової. Поняття соціальної свободи передбачає широке, розгорнуте ставлення до соціалізації як до процесу самовідтворення суспільства, підтримки його власної цілісності й інтегрованості («суспільний інтерес»), що означає безумовну відмову від ціннісно забарвлених підходів до цього процесу, оскільки по відношенню до окремого індивіда він може набувати жорсткого репресивного характеру.

У другому підрозділі «Поняття соціальної свободи: стан наукової розробки проблеми» визначені та спеціально розглянуті спроби співвіднести свободу, що реально склалася в межах філософського дискурсу, з її передумовами. Три концептуально-блокові підходи, які можна виділити, персоналістичний (В. Андрущенко, І. Берлін, І. Бойченко, Б. Грушин, Ф. Лазарєв, Г. Левін, І. Прокопчук, В. Рьод, Е. Фромм, С. Цалін), ціннісно-етатистський (В. Гуторов, В. Денисов, С. Левицький, К. Поппер, В. Речицький, В. Скиба, В. Хмель) та соціогенетичний (Є. Андрос, І. Бичко, В. Воловик, Б. Воронцов, Е. Геллнер, Р. Дарендорф, Ю. Давидов, І. Кальной, Б. Капустін, Дж. Кемпбелл, В. Козловський, В. Коцюбинський, С. Крапивенський, Л. Кривега, В. Марахов, І. Новик, А. Плахотний, Ю. Резник, М.Рідель, О. Соболь, Дж. Сорос, В. Судакова, В. Табачковський, В.А. фон Хайек, М. Шабанова), незважаючи на їх методологічну різнорідність, об'єднують експліковані процеси відокремлення соціалізації від предметно-практичного освоєння світу. Не завжди виправдані сполучення та переходи від одного до іншого аспекту соціальної свободи вимагають користуватися різноманітними засобами її аналізу, інтерпретувати при цьому перехід до практичного освоєння в термінах насилля, до суспільних відносин - в термінах обмежень. А поєднання обох сторін суспільної практики виступає в абстрактно-метафізичних термінах відчуження та його зняття.

Така загально-методологічна інтенція пояснюється специфікою предмета дослідження і потребує серйозних попередніх зусиль щодо структурно-аналітичного вивчення окремих аспектів соціальної свободи. Заміна елементів соціалізації присвоєнням передбачає у термінах пошуку центрів панування (та опору) появу персоналістичних теорій свободи. Ціннісно-етатистські концепції роблять акцент на примиренні з насиллям, з необхідністю прийняття його в обмеженому, унормованому та врегульованому вигляді. У соціогенетичних концепціях дискурс сили витісняє практично будь-які змістовні визначення свободи. Широке міждисциплінарне дослідження соціалізуючої сторони примусу має стати основою синтезу всіх вище згаданих концепцій.

У третьому підрозділі «Історична генеза соціального змісту свободи», по-перше, встановлюється, що визначення найбільш простого та абстрактного соціального змісту свободи (свобода як необмежена перетворюваність будь-якого досвіду) пов`язується із становленням філософії (спеціалізованого дискурсу універсальності). Свобода збігається із категорією «плинності» (Геракліт) та більш розвинутим поняттям «становлення» як єдності «буття» та «ніщо» (Платон). Антична філософія фіксує як конкретний емпіричний факт те, що свобода у своєму суспільно-значимому бутті як раз і несе значний потенціал іррефлексивності та саморуйнування, оскільки реальне здійснення її в еллінських полісах в VI-IV ст. до н.е. відбувалось через абстрактний (без переходів і взаємодії) конфлікт між елементами традиційного та усталеного («матерія»), з одного боку, й інноваційного та форсовано-прискореного («ідеї» або «ентелехія») - з іншого. Тому первинний, елементарний соціальний зміст свободи складається з процесу виведення та ствердження саме рефлексивного її потенціалу у вигляді філософії як форми інтелектуальної свободи.

По-друге, на історичному матеріалі простежуються шляхи розгортання соціальних аспектів свободи, її універсалізації, систематизації та рефлексивності. Відзначається, що всі вони набули певного розвитку за відповідних історичних умов. Однак на ранніх етапах розвитку свободи (античність - початок Нового часу) акцент робився на її універсально-екстенсивному поширенні (з відповідним інтелектуальним забезпеченням у вигляді метафізичного вчення про «свободу волі» або ліберальної ідеології захисту свободи особистості). На наступних етапах, пов`язаних насамперед із становленням нового, раціонально-демократичного типу державності, на перший план виступають об`єктивні процеси систематизації свободи, спочатку у формі нормативно-ціннісного забезпечення (традиції були закладені ще за античних часів), а потім у вигляді різноманітних форм державно-примусового унормування (свобода як панування). На сучасному етапі можна простежити розгортання рефлексивності свободи як нових, ще не достатньо вивчених процесів самовизначення суспільства відносно своїх передумов, тобто можливостей, ресурсів та перспектив розвитку.

У другому розділі «Свобода як єдність процесів освоєння та соціалізації» пропонується теоретико-методологічний аналіз явища соціальної свободи як діалектичної єдності процесів освоєння й соціалізації (двоїста природа соціальної свободи). У своєму розвитку на сучасному етапі ці процеси набули досить уособленого вигляду, щоб їх зміст визначався як істотно простий, через розгортання своєї категоріальної протилежності реальній предметній сфері.

У першому підрозділі «Соціально-історична природа свободи: свобода як освоєння» зазначається, що широке розгортання соціалізуючих процесів, яке відбувається з початку Нового часу, дозволяє відокремити від них процес присвоєння (привласнення) предметного змісту. Він (процес присвоєння) визначається як атрибутивно-предикативний розподіл цього змісту на «свій» - «чужий». Згадані предикати не є абстрактними, позачасовими характеристиками будь-якого освоєння, а суттєво визначаються через явище колективного досвіду: рівень розвитку загальних, колективних (економічних, військово-організаційних тощо) ресурсів встановлює межу між тим, що є прийнятним та припустимим для колективного цілого, а що - небезпечним. При цьому знову від загального досвіду залежить інтенсивність використання насилля (примусу) при розв`язанні протиріч. Від общини в цілому залежить, чи здатна вона витримувати примусове зіткнення тих елементів засвоюваного змісту, які є несумісними («помилково», «неправильно» з`єднаними), чи «помилка» стане фатальною. Саме через комплекс понять освоєння, колективний досвід та насилля ми виходимо до реального явища свободи.

У другому підрозділі «Свобода як соціалізація суб`єктів суспільних відносин» пропонується аналіз свободи як соціального явища, як такого способу регулювання суспільних відносин, що задає й підтримує необхідний рівень їх інтегрованості та цілісності не за допомогою відкритих форм примусу з боку общини (держави), а завдяки створенню можливостей для розгортання власного змісту самих суспільних відносин. Це передбачає, по-перше, перехід на нові принципи трансляції суспільного досвіду на підставі його фраґментації (ринкової, технологічної та епістемологічної) за константами предметного оточення, по-друге, унормування процесів застосування примусу з боку державних та інших соціальних інститутів, і, по-третє, розгортання складових громадянського суспільства як системи загального посередництва у відборі прийнятних соціальних форм розв`язання наявних протиріч.

У третьому підрозділі «Соціалізація як форма вільного освоєння світу» встановлюється, що аналіз соціально-культурного контексту сучасної стадії здійснення свободи створює можливість її розгляду у широкому цивілізаційному аспекті як системної, розгорнутої характеристики сучасного суспільства в цілому, яке вирішує завдання освоєння надскладного, перенасиченого протиріччями предметного змісту за рахунок спеціального виокремлення та вільного обігу форм соціального досвіду, їх концентрування й перерозподілу як у примусових (державно-правових), так і ненасильницьких (громадянських) формах. Відповідно на феноменологічному рівні соціальна свобода постає як діалектична єдність процесів освоєння та соціалізації.

У соціальному плані свобода визначається в таких напрямках:

1) як соціально-психологічний або індивідуальний аспект діяльності: абстрактне визнання пріоритетності соціального досвіду через констатацію необхідності серйозної його перебудови для визначення його спрямованості («мети» - «для чого»), що дорівнює неможливості присутності в цій «точці досвіду» інших його форм; перегляд, оцінка цих форм; зміна досвіду, але без звернення до конкретних обставин (через надскладність засвоюваного змісту); цьому аспектові діяльності відповідає резистентна свобода;

2) як раціонально-унормований аспект діяльності: відбувається визначення з характером, напрямком та перспективами змін у складі соціального досвіду, що означає позиціонування себе посеред силових ліній примусу, який супроводжує взаємодію, зіткнення й суперечності різних форм досвіду, - з максимальним дистанціюванням від тих, що є надмірними; збереження дистанції забезпечується державно-правовими класифікаціями припустимого; свобода виступає як примус (як влада або «багатство»); цьому аспектові діяльності відповідає раціонально-дистрибутивна («справедлива») свобода;

3) як громадський або власне соціальний (у вузькому значенні слова) аспект діяльності: процес розгортання форм соціального досвіду перетворюється на самодостатній, незалежний від безпосередніх (економічних тощо) умов здійснення; виявляється внутрішньоцивілізаціний зміст свободи як повне освоєння людиною найближчих передумов свого існування, з одного боку, та реальна, онтологічна залежність від суспільних відносин - з іншого; перше характеризує реальний стан модерного суспільства, котре не прив`язане, як суспільство традиціоналістичне, до умов свого існування, друге за своїм походженням належить до елементів саме традиційного регулювання; відповідно на сучасному етапі свобода опинилась у центрі серйозних міжцивілізаційних зіткнень; цьому аспектові діяльності відповідає солідарна свобода.

У третьому розділі «Становлення соціальної свободи в Україні: світо-системний контекст» увагу зосереджено на аналізі перебігу процесів становлення соціальної свободи в Україні на сучасному етапі, поступального перетворення свободи на важливу практичну складову всіх форм та видів суспільного життя. Ці процеси розглядаються як моменти загальнолюдської, цивілізаційної динаміки подолання історично виправданих обмежень свободи й надання їй універсального статусу.

У першому підрозділі «Соціальна свобода в українському суспільстві: фактори та критерії зростання» визначаються фактори зростання свободи. До них відносяться: по-перше, розширення соціальної бази свободи, включення в її сферу нових учасників (як індивідуальних, так і групових); по-друге, суттєві структурні перетворення у складі носіїв свободи, обмеження ієрархічних відносин підпорядкування та розгортання умов для широкого комунікаційного процесу; по-третє, творче використання Україною вже напрацьованого світового досвіду вільних форм соціалізації.

Визначено критерії зростання соціальної свободи в українському суспільстві з урахуванням загальноцивілізаційної спрямованості цього процесу: ступінь статусного вирівнювання різних форм досвіду (егалітарний критерій), рівень інтегрованості в єдине ціле різних форм досвіду (солідарний критерій), ступінь розвинутості горизонтальних зв`язків між різними суб`єктами соціальних відносин (громадянський критерій), процесуальність свободи як можливість її конкретної реалізації (критерій дієвості), визначення місця, ролі та припустимих меж застосування примусу (критерій справедливості).

У другому підрозділі «Оптимізація соціально-психологічних складових розгортання свободи в Україні» аналізуються напрямки оптимізації процесів соціально-психологічного сприйняття, відтворення та адаптації до цінностей демократичного суспільства, подолання або мінімізації негативних наслідків психологічних реакцій на перенесення цих цінностей на український грунт, розкриття потенціалу індивідуальної й колективної активності ще не задіяних у трансформаційних процесах соціальних груп і верств населення, створення конструктивної атмосфери обговорення й аналізу змісту ліберальних цінностей. Це передбачає формування нового соціально-психологічного клімату, заснованого на «феноменології свободи»: її ситуативність (у кожного вона своя); конкретність (кожен її розуміє по своєму); адаптивність (у кожного свої обставини й передумови її реалізації), процесуальність («свободи немає, є лише звільнення» (Вільє де Ліль-Адан)); позитивність образу свободи (чи не єдине, що об`єднує різні підходи в оцінках свободи, - це заперечення будь-яких форм примусу); здатність іти на ризики заради свободи.

У третьому підрозділі «Підвищення рівня соціальної свободи в контексті державотворчих процесів» встановлюються місце й роль свободи як важливого чинника в розбудові соціальної та правової держави, визначаються наступні фактори оптимізації державотворчих процесів: підтримка розвитку сталих соціальних інститутів як гарантів політичної стабільності суспільства; сприяння утворенню різнопланових структур відкритості (парципативна демократія з широким комунікаційно-інформаційним простором); активна та дієва соціальна політика держави. Серед шляхів оптимізації державотворчих процесів у напрямку розгортання соціальної свободи виокремлюються такі:

- деетатизація тих форм суспільного життя, що склалися на засадах самоорганізації та саморегулювання;

- раціоналізація влади за рахунок поглиблення професіоналізму чиновників у сфері соціальної політики;

- державно-правове регулювання системи обмежувачів свободи (в т.ч. і тих, що мають національно-культурне походження), спрямованих на мінімізацію деструктивних проявів свободи, врахування в цій сфері особливостей менталітету посттоталітарної формації;

- розширення як індивідуальних, так і колективних (солідарних) прав та свобод індивідів.

У четвертому підрозділі «Громадянське суспільство в Україні як цілісно-інтегративний стан соціальної свободи» розбудова громадянського суспільства розглядається не лише з негативної точки зору як засіб ефективного захисту від надмірного втручання держави у справи своїх громадян, але й позитивно, як спосіб організації солідарних дій громадян з приводу реалізації як приватних, так і групових, класових та суспільних цілей. При цьому до напрямків підвищення рівня соціальної свободи належить:

- розгортання громадянського суспільства як системи загального посередництва (розгортання суспільного медіа-потенціалу), в межах якої розрізнені цілі та інтереси різних груп і верств населення розглядаються в контексті загального суспільного досвіду з відокремленням та розбудовою недержавних інститутів посередництва при вирішенні спірних питань;

- встановлення й розгортання при цьому процедури соціальної експертизи, що визначає віддалені наслідки тих або інших проектів для різних соціальних груп і яку здійснювали б представники як державних установ, так і громадських об`єднань;

- створення об`єктивних передумов для трансформації різних аспектів (політичних, економічних, ідеологічних та інших) свободи в цілісну, інтегративну форму реалізації культури, вкорінення її у способах діяльності людей, надання їй статусу певної буденності та узвичаєності.

Висновки

З соціально-філософського аналізу феномену соціальної свободи випливають такі висновки:

- при дослідженні сутності соціальної свободи найбільш релевантним показав себе теоретико-методологічний принцип аналізу свободи під кутом зору її одиничних проявів у реально існуючому суспільстві, змістовний синтез яких дає цілісну картину відмінних особливостей процесів соціальної активності, що характеризують потенціал українського суспільства;

- перехід від загальної сторони свободи як абстрактної можливості необмеженої самореалізації індивіда до одиничних форм її здійснення відбувається через встановлення внутрішньо суперечливої природи свободи, - власне універсальної її складової як процесу освоєння найближчих предметних умов (свобода волі) та соціалізації як сукупності конкретних проявів свободи (свобода як міра відчуження, відповідальності та рефлексивності);

- соціальна свобода - це можливість, здатність або спроможність індивіда активно соціалізуватись, входити до сукупного досвіду через оцінку, вибір і трансформацію певних його форм. Соціальна свобода передбачає широке, розгорнуте ставлення до соціалізації як до процесу самовідтворення суспільства, підтримки його власної цілісності й інтегрованості («суспільний інтерес»);

- свобода в цілому є відносним звільненням від безпосередніх умов свого існування, є цілковитим їх освоєнням (при цьому не має значення, що деякі предметні галузі будуть досягнуті пізніше). Соціальна свобода співвіднесена з залежністю від змісту суспільних відносин. Якщо перше дається як абстрактний факт, як безпосередня даність нашого буття (ми «просто вільні»: свобода, у принципі, є досить нейтральною для людини, окрім екстремальних випадків, як от: рабство, війни, а також окрім випадку залежності від дискурсу універсальності (філософії) від обмежених, часто насильницьких, обставин своєї реалізації), то залежність від соціального досвіду є цілковито конкретною реальністю, абсолютно операціональною, розгорнутою в безлічі дій та взаємовідносин, з практично необмеженою кількістю обставин та передумов, з фіксованим набором рівнів та ступенів прояву цієї залежності (починаючи з підкорення дитини волі батьків або з державно-правового примусу, закінчуючи «добровільним» визнанням необхідності підпорядкування теоретичної діяльності вимогам наукової дисциплінарності, систематичності, перевірюваності, повторюваності тощо);

- сучасне суспільство, жорстко втягнуте у відносини обумовленості (складність засвоюваного предметного матеріалу), самою логікою свого розвитку відкидається в різні форми соціальної залежності, підпорядкування та примусу. Самим ходом вільного індустріального ставлення до засвоюваного предметного матеріалу воно повертається до традиціоналістичного досвіду побудови відносин між людьми, не-вільного, взаємозалежного, не адекватного своїм власним реаліям. Проте можливості його зовсім обминути не існує;

- проблема свободи тривалий час вирішувалася за допомогою розведення та протиставлення освоєння й соціалізації. Безумовно, вільне освоєння предметного світу набувало форми не лише відповідних процесів необмеженого теоретичного освоєння об`єктивних закономірностей, вільного поширення на всі сфери життя ринкових відносин тощо, але й створення розгорнутої системи підтримки особистості нового типу - модульної, мобільної, здатної з мінімальними втратами входити до будь-якої соціальної сфери та розв`язувати проблеми, що виникають. Натомість соціалізація розгортається як активне стримування, обмеження, унормування й раціоналізація процесу вільного освоєння через реактуалізацію насильницьких складових традиційного, доіндустріального досвіду;

- цивілізаційний зміст свободи, дійсно, полягає в «зіткненні цивілізацій» (С. Гантінґтон), але не стільки у значенні зовнішнього «непорозуміння» двох суттєво відмінних соціальних організмів, скільки у внутрішній, дуже важливій для подальшого розвитку напруженості між принципово різними способами освоєння предметного світу (традиційним та індустріальним). Вони не співіснують нейтрально стосовно один до одного, в різних сферах суспільного буття, на різних засадах (цінності й раціональність, або спільнота та індивід). Вони активно впливають один на одного, зараз також і на рівні зіткнення «західної» та «східної» моделі відносин. Але головне - не їх абстрактна взаємодія на рівні простої несумісності (позиція лібералізму) або «паралельності» (точка зору постмодернізму), а їх реальна взаємообумовленість, з широким, складним, погано прогнозованим за своїм розвитком комплексом цілком реальних протиріч, розв`язання яких не можливе ні за простої «самостійності» й «незалежності», ні за прив`язки до наперед сформульованих ідеалів, принципів та цінностей.

Таким чином, якщо свобода в цілому, як вільне освоєння світу (в тому числі й в індивідуальній формі) є здобутком сучасної цивілізації в її історико-культурних, економічних та політичних передумовах, то соціальна свобода є історичною долею, мірою залежності й навіть примусовості з огляду на потребу суспільства у самозбереженні та самовідтворенні. Проміжне, граничне соціокультурне та геополітичне положення України на перетині двох цивілізаційних утворень актуалізує вивчення свободи не стільки в абстрактних її вимірах, скільки в розгорнуто-соціальних, конкретних формах. Аналіз об'єктивних характеристик, тенденцій і перспектив розвитку соціальної свободи в Україні демонструє, що громадянське суспільство як вирішальний етап здійснення свободи є необхідним, але, на жаль, поки неможливим. Тому мова може йти не стільки про формування громадянського суспільства, як реального стану, скільки про пошук громадянської згоди на шляху розбудови такого суспільства.

Подальшої теоретичної розробки потребують такі питання як прогностичні можливості запропонованого підходу до вивчення соціальної сутності свободи, прикладні комплексні дослідження універсальних форм соціальної свободи.

Список наукових праць дисертанта з досліджуваної проблеми

1. Мухін І.М. Формально-змінна природа свободи (Методологічні аспекти вивчення соціального явища) // Нова парадигма. Альманах наукових праць. Випуск 16. - Запоріжжя: Запорізький державний університет, 2000. - С. 60-67.

2. Мухін І.М. Ідеально-типова модель вільного суспільства: до проблеми становлення свободи як соціального явища // Грані. Науково-теоретичний і громадсько-політичний альманах. Випуск 4 (12). - Дніпропетровськ: Дніпропетровський державний університет, 2000. - С. 100-103.

3. Мухін І.М. Україна-2000: трансцендентальні виміри соціальної свободи // Нова парадигма. Альманах наукових праць. Випуск 17. - Запоріжжя: Запорізький державний університет, 2000. - С. 60-66.

4. Мухін І.М. Свобода як соціальний феномен (теоретико-методологічні аспекти) // Культура народов Причерноморья. - 2002. - №33. - С. 224-228.

5. Мухін І.М. Квітневий референдум та Венеціанська комісія: зіткнення інтересів розбудови української держави та західноєвропейських уявлень про політичні свободи // Народне волевиявлення в Україні: історія і сучасність. Тези доповідей науково-практичної конференції: 5 квітня 2000 р. - Запоріжжя: ЗДУ, 2000. - С. 108-109.

6. Мухін І.М. Становлення західноєвропейського університету: співвідношення свободи та дисциплінарності // Студент-2000: каким ему быть? Материалы научно-практической конференции: 13-14 апреля 2000 г. - Запорожье: ЗГУ, 2000. - С. 89-91.

7. Мухін І.М. Системно-трансформаційні ресурси суспільства як основа реалізації соціальної свободи (правовий аспект) // Практична філософія та правовий порядок: Збірка наукових статей. - Харків: Центр Освітніх Ініціатив, 2000. - С. 284-285.

Размещено на Allbest.ru