Католицько-філософський антропологізм

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук

КАТОЛИЦЬКИЙ ФІЛОСОФСЬКИЙ АНТРОПОЛОГІЗМ

Спеціальність: Філософія

БИЧКО БОГДАН ІГОРОВИЧ

Дніпропетровськ, 2003 рік

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. В пошуках нових світоглядно-філософських парадигм людська культура в цілому помітно відмовляється від тоталітарних певних “центризмів” різного порядку (політичних, ідеологічних, моральних, навіть релігійних та мистецьких) та прагне створити новий світогляд. В цих умовах цілком закономірним є посилення інтересу до свого минулого. Адже саме в минулому приховані розгадки багатьох достатньо гострих і важко розв'язуваних проблем, до яких зараз потрапили етнічно-раціональні.

Цей загальнолюдський процес, не міг, звичайно, оминути і Україну, яка здавна стоїть на перетині найгостріших соціальних проблем світу через своє територіально-географічне розташування, і відповідно - духовно-культурному межовому стану. Важко навіть перелічити дослідження, які присвячені минулому України, тим більше, що лише в наші дні започатковується розуміння правдивої історії духовної культури в цілому, в тому числі філософських процесів, які характеризували духовність її народу.

І все ж, на наш погляд, нерідко дослідження зводяться до домінування конкретного вивчення минувшини. Звичайно, без цього неможливе розуміння глибинної її сутності. Проте таке розуміння розпочинається певною мірою за межами емпіризму, на рівні саме світоглядно-філософських висновків, які дають можливість виявити специфічні особливості того “образу світу”, в межах якого розгорталося світо-буття народу.

А це, в свою чергу, потребує врахування всіх світоглядно-філософських концептів, які так чи інакше формували цей “образ світу”. Серед них одне з провідних місць належить конфесійному чиннику в усій складності його проявів на теренах України. Якщо врахувати той факт, що при всіх намаганнях відокремити Україну від європейської культури та прагненні замкнути її в межах Російської імперії, яке втілювалось, починаючи з XVIIІ ст., все ж це не вдалося до кінця здійснити, то одним із “ключів”, за допомогою яких можна відкрити ті потаємні двері, що ведуть до духовних скарбниць української духовності, є звертання до недостатньо, на наш погляд, висвітлених в науковій літературі проблем. Такою проблемою і є взаємодія світової та української духовності на рівні саме конфесійній, де світова ототожнюється, а іноді і зливається з теологічно-філософськими ідеями, розробленими в працях мислителів-католиків, українська ж визначається концепціями православних діячів. Позаяк, між представниками цих двох конфесійних та філософських систем протягом багатьох сторіч відбувався напружений діалог, в якому формувалися ті цінності, які визначають значною мірою світобачення українців, ознайомлення з цим процесом дає можливість зрозуміти сутність самих цих цінностей.

Виявленню філософської сутності цього діалогічного процесу і присвячене дане дисертаційне дослідження.

Для того щоб розкрити тему взаємодії католицької та православної доктрин на теренах України, необхідно, на наш погляд, звернутися до першоджерел цього процесу, які приховані в глибині віків.

Тут, звичайно, можливий різноманітний план дослідження - від суто конфесійного до професійно філософського. Якщо ж підійти до цього питання з внутрішньо змістовного боку, то проблема стає надзвичайно широкою - тут і морально-етична, і правова і навіть естетично-мистецька лінії.

І все ж, на наш погляд, є центральна, яка певною мірою концентрує всі названі. Це антропологічна проблематика. Саме ця проблематика об'єднує між собою теологію та філософію.

І що особливо робить цю проблематику актуальною - це те, що в сучасній філософії, як і світовій культурі в цілому антропологічні філософські концепції стають тим змістовним центром, навколо якого концентруються всі інші ідеї та концепції.

А в безмежжі самої антропологічної теми чітко виділилися напрямки філософсько-синкретичні (феноменологія, екзистенціалізм, структуралізм, пост структуралізм, комунікативна філософія, філософська антропологія), термінологічно-понятійний апарат яких був започаткований в філософсько-теологічних системах минулого.

Виявлення процесу становлення та оформлення цього апарату дає можливість зрозуміти сутність сучасної філософії як світової, так і української, як частини світової. Тому виділення ґенези, як окремої теми, набуває в наші дні особливої актуальності.

Тим більше, що питання, які входять в цю тему, мали значне висвітлення, але на рівні саме окремих питань. Узагальненого ж дослідження, яке дає можливість побачити духовні основи людської буття на рівні філософсько-світоглядному, помітно недостатні, а потреба в них надзвичайно велика, особливо в умовах становлення етнічно-державної самосвідомості України.

Актуальності теми, обраної для дисертаційного дослідження, надає і той факт, що сучасна філософія, як і сучасна релігійна доктрина, висловлена Римським Папою Іваном Павлом II, прагне знайти ту ідейну єдність, без якої, фактично, неможливе існування сучасного людства. “Людина не знайде істинних цінностей, - проголошує Папа, - якщо замкнеться в собі, вона повинна розкритися і шукати їх також в сферах, трансцендентних людській природі. Цю обов'язкову умову повинен виконати кожний, щоб стати самим собою і розвиватися як доросла та зріла особистість... Хай не здасться невчасним мій серйозний та рішучий заклик відновити єдність віри та розуму, яке дозволить їй діяти відповідно з їх природою, зберігаючи власну автономію. Глибині віри повинна відповідати сміливість розуму” (Іван Павло ІІ. Увесь твій. Біографічні відомості - Київ: Тріумф серця, 2001 - 30 ст.).

На пошуки змістовної єдності була спрямована діяльність та творчість українських мислителів доби бароко, що підготувало процес виділення професійно-філософських питань, орієнтованих на антропологічну проблематику. Поштовхом до цього стало те, що українці активно включилися в духовний розвиток західноєвропейських народів, так чи інакше пов'язаних із католицькою філософією.

В боротьбі за знищення національної самосвідомості українців російсько-імперська ідеологічна машина всіляко намагалася відокремити Україну від Заходу. Одним із методів такого протиставлення було прищеплення ідейної нетерпимості щодо теологічно-філософських доктрин католицизму, представники та діячі якого зробили значний внесок в становлення філософської думки України.

Виявити дійсну картину взаємодії наших вітчизняних мислителів та культурних діячів на рівні філософсько-антропологічних ідей, що визначили глибинну ментальність українських “достойників” і в якій значне місце посіли концепції західноєвропейських та українських католиків - це питання пов'язане з дослідженням маловідомих сторін філософського процесу і має незаперечно актуальний характер.

У всіх цих проблемах важливим, вірніше, провідним і визначальним є історико-філософський аспект, який дає можливість не лише виділити провідні ідеї в темі, але й зробити певні узагальнюючі світоглядні висновки, які дають можливість переглянути суть філософських процесів протягом тривалого періоду зміни духовних орієнтирів, починаючи з доби еллінізму і завершуючи епохою бароко, виражених в теологічно-філософських концепціях католицьких мислителів.

Розширення інформаційного поля в напрямку поглиблення антропологічного змісту духовних процесів сприяє розвитку сучасних методологічних підходів у вітчизняній філософії, що, в свою чергу, стає запорукою поліпшення освітнього процесу у вищих учбових закладах України.

Тому тема дослідження є актуальною в пізнавально-інформаційному, теоретично-методологічному, практично-гуманітарному аспектах.

Ступінь наукової розробки проблеми.

Дисертація є самостійним дослідженням, якому немає аналогів ні у вітчизняній, ні в світовій науковій літературі. Тема дисертації недосліджена, хоча є ряд наукових праць, в яких поставлені та висвітлені окремі аспекти теми. Передусім - це праці, автори яких висвітлюють проблеми філософської антропології в історико-філософському аспекті.

Якщо раніше це робилося під флером критики буржуазної філософії, коли були сформульовані методологічні принципи підходу, проаналізовано значний матеріал з позицій антропологізму (О.С. Богомолов, А.К. Бичко, І.В. Бичко, М.М. Вєрніков, П.І. Гнатенко, А.Я. Гуревич, Г.А. Заїченко, І.С. Нарський, М.М. Мамардашвілі, А.І. Пашук, Н.В. Поліщук, М.В. Попович, В.І. Шинкарук) то в роки, коли з'являється можливість прямо звертання до цієї тематики, значно посилюється інтерес до неї (Б.А. Головко, А.М. Лой, В.В. Лях, В.І. Пронякін, К.Ю. Райда, В.Г. Табачковський та інші).

Проблеми формування особистісного начала в безпосередньому поєднанні з світоглядною проблематикою стають предметом дослідження таких авторів, як Є.І. Андрос, Є.К. Бистрицький, М.О. Булатов, В.П. Іванов, В.П. Лисий, І.В. Лосєв, В.А. Малахов, Н.Д. Чухим, О.І. Яценко.

Загально-світоглядний потенціал міфології, релігії, філософії досліджується в працях В.С. Горського, І.В. Іваньо, С.Б. Кримського, Ю.В. Кушакова, А.І. Конверського, В.Д. Литвинова, І.В. Лосєва, В.І. Лубського, Т.П. Луханіної, В.М. Нічик, В.С. Пазенка, М.В. Поповича, Я.В. Стратій, А.М. Чернія.

У розробці поставлених проблем неможливо було не звернутися до питань, висвітлених рядом авторів щодо кризових явищ в світоглядно-філософській картині елліністичного світу та раннього середньовіччя (С.С. Авєрінцев, І.В. Бичко, О.Ф. Лосєв, Г.Г. Майоров, І.П. Мозговий, В.В. Соколов, В.І. Уколова та ін.). І хоч не можна не погодитися з тим, що в питаннях дослідження християнської антропології є значні досягнення, все ж слід відзначити, що поза увагою дослідників залишилися проблеми формування антропологічних та теологічних методологій в контексті трансцендентально-антропологічного плюралізму, хоча в сучасній культурі в релігійно-філософському середовищі ці проблеми достатньо активно розроблялися та розробляються (М. Блондель, К.Й. Войтила, Р. Гуардіні, Р. Ґарріґу-Лаґранж, Д. фон Гільдебранд, Ж. Даніелу, Е. Жильсон, Г. Кюнґ, Б. Лонерґан, А. Луазі, А. де Любак, Ж. Лякруа, Ж. Марітен, Й. Метц, Е. Муньє, М. Недонсель, В. Панненберг, К. Ранер, Е.Схіллебек та ін.).

Лише в останні роки з'явилося ряд праць вітчизняних релігієзнавців та філософів, які цьому питанню приділяють особливу увагу (О.С. Онищенко, П.М. Кралюк, А.М. Колодний, В.І. Лубський, І.В. Паславський, Ю.М. Вільчинський, М.О. Скрипник, І.О. Хома, І. В. Паславський, Л. Філіпович, Т.Г. Горбаченко та ін.).

Представлена дисертація дає можливість заповнити цю наукову прогалину.

У працях цих авторів в основному представлена широка панорама різних ідей та концепцій і не існує загально-антропологічного підходу до їх аналізу.

А лише при такому підході можливо побачити не тільки історично-хронологічний процес, але й виділити логіку становлення та розвитку антропологічної тематики, а саме на це звертає увагу автор дисертації як на сторінках дослідження, так і в монографічній роботі.

Складний і суперечливий процес боротьби двох образів світу - поганського та християнського на рівні особистісне деміургічного начала проведений в дисертації, спирається на розробки ряду авторів (С.С. Авєрінцев, О.Ф. Лосєв, Г.Г. Майоров, В.І. Уколова, О.М. Чанишев та ін.).

Хоча в науковій літературі важко перелічити всі праці, присвячені культурі, світоглядним особливостям та розвитку філософських ідей Київської Русі та наступних сторіч на землях України, все ж лише кілька авторів приділили увагу такому складному питанню, як формування особистісного начала, антропологічній проблематиці в цілому (А.К. Бичко, С.В. Бондар, М.Г. Братасюк, В.С. Горський, І.С. Захара, А.Я. Гуревич, Я.Д. Ісаєвич, В.В. Ільїн, М.В. Кашуба, М.І. Лук, В.М. Нічик, І.В. Огородник, М.В. Попович, В.Ю. Русін, Ф.І. Прокоф'єв та ін.). Антропоцентрична філософія гуманізму з виділенням людської суб'єктності, орієнтованої на право самостійного буття та саморозвитку, з її антитетичністю, прямою конфліктністю та суперечливістю стала предметом дослідження значної кількості авторів (М.М. Бахтін, Я. Буркхардт, О.Х. Горфункель та ін.).

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертація виконана згідно плану наукових робіт Національної Академії образотворчого мистецтва і архітектури України.

Мета і завдання дисертаційного дослідження.

Мета дослідження - історично-філософський аналіз передумов становлення філософсько-антропологічних доктрин католицьких мислителів, на основі джерел, які найповніше розкривають зміст і форми поширення антропологічних ідей, сформулювати їхню теоретичну та практичну цінність цих ідей.

Тому в дисертації вирішуються такі питання:

- здійснити аналіз процесу становлення та розвитку антропологічної проблематики в католицькій теологічній доктрині;

- розглянути історико-філософську ґенезу проблеми людської суб'єктивності на етапах розвитку античності, середньовіччя, епохи Відродження, зміну змістовних орієнтирів;

- виділити і розглянути специфіку взаємодії різних “образів світу” - антично-елліністичного, апологетичного та патристичного, середньовічного та епохи раннього Відродження;

- виявити особливості антропологічних ідей в різні історичні епохи, у мислителів “лінії Тертулліана” та “лінії Авґустина”;

- дослідити процеси становлення ідей актуалізації суб'єктності в ранньохристиянських теологічних школах - Александрійській, Антіохійській і вплив цих ідей на формування антропологічної доктрини як католицького так і православного напрямків;

- розглянути співвідношення раціонально-гуманістичних та антропоцентричних ідей в контексті як елліністичної філософії, так і в наступні періоди становлення католицьких ренесансних систем;

- проаналізувати особливості взаємовпливів католицького антропологізму, ідей мислителів та діячів “мусульманського ренесансу”;

- виділити особливості функціонування в Україні антропологічних концепцій християнських окцидентальних релігійних течій - католицизму та протестантизму в напрямку посилення екзистенційного спрямування світобачення діячів українського бароко;

- з'ясувати форми та типи прояву національної самосвідомості в працях католицьких філософів як західноєвропейських, так і вітчизняних на рівні світоглядно-філософських концепцій;

- здійснити історико-філософський аналіз ґенези антропологічних ідей в католицькій філософії від часів її формування до періоду модернізації католицизму (XVI - XVII ст.).

Об'єкт і предмет дослідження.

Об'єктом дослідження є філософсько-теоретична рефлексія, спрямована на аналіз та осмислення феномену католицького антропологізму.

Предметом дослідження є аналіз еволюції філософських ідей протягом тривалого періоду виникнення, ґенези та оформлення систем католицького антропологізму.

Методи дослідження.

Методологічною основою дослідження є концептуальні положення поставленої проблематики, розробленої в працях мислителів світової та вітчизняної філософської думки.

Широко використані історичний та логічний методи дослідження, застосування яких дало можливість теоретично обґрунтувати сутність антропологізму католицької філософії в період її становлення. Звертання до методів аналогії сприяє розкриттю особливостей становлення суб'єктно-креативного змісту гуманістичних ідей філософських систем ряду мислителів протягом тривалого часу - від ІІІ ст. до н. е. до ХVІ-ХVІІ ст.

Використання методів абстрагування та ідеалізації дозволило виробити певні теоретичні моделі філософського антропологізму як провідних філософів Заходу, так і української філософської думки з часів Київської Русі до епохи письменників-полемістів.

Наукова новизна дисертації. Новизна дослідження полягає в тому, що вперше здійснено аналіз процесу становлення антропологічних філософських положень та ідей в системах католицьких мислителів раннього періоду їхнього формування та періоду оформлення в теологічно-філософські доктрини епохи Відродження. Внаслідок цього розкрита есенційна змістовність категоріально-філософського понятійного апарату, який визначив західноєвропейські напрямки “філософії життя” (ніцшеанство, феноменологія, екзистенціалізм, персоналізм і до сучасного постмодернізму та структуралізму включно) та вітчизняні концепції, в тому числі і кордо-центричні ідеї, нерозривно пов'язані з “філософією серця”, виявити особливості світоглядно-філософської парадигми антропологічних концепцій сакральної духовних культур протягом їх формування і “входження” в епоху сучасності; представити всю сукупність антропологічних філософських ідей як цілісний феномен людського буття, дослідити методологічні особливості цього феномену та його предметне спрямування.

В результаті дослідження теми автором розроблені, обґрунтовані та запропоновані нові теоретичні положення:

- з'ясовано, що виділення антропологічної проблематики в католицькій філософії нерозривно пов'язано з онтологічно-гносеологічними аспектами і проходить певну еволюцію від узагальнено-соціального до суб'єктно-креативного;

- доведено, що певні антропологічні концепції, що стали в майбутньому підвалинами філософсько-католицьких систем, були започатковані ще в до класичний період розвитку античної філософії, хоча і були підпорядковані загально-космологічній парадигмі “речовизму”;

- встановлено що в софістичній еристиці та в сократівській маєвтиці накреслено панораму майбутньої широти філософсько-католицьких антропологічних доктрин з їх світоглядною глибиною;

- виявлено, що в епоху кризи античних філософських систем та формування нового елліністичного світобачення антропологічна проблематика набуває провідного характеру в філософських системах цього періоду (епікуреїзм, стоїцизм, навіть гностики та неоплатонізм);

- вперше акцентовано думку про те, що в цих системах антропологія філософська доповнюється розробкою ідей, які були закладені в основу нової християнської парадигми, яка лише формувалася і яка зводилася, в основному, до аксіологічної проблематики;

- доведено, що “лінія Тертулліана” та “лінія Августина”, тобто ірраціонально-емоційне (“сердечне”) та раціонально-логічне начала жодною мірою не заперечують одна другу, а відіграють роль взаємодоповнюючу, тим самим накреслюючи складну “вібрацію” антропологічної проблематики на майбуття;

- з'ясовано, що на становлення антропологічних ідей протягом сторіч, які стали предметом аналізу в дисертації, впливали та визначали їх не лише зміни світоглядної парадигми (відмова від класичної античної філософії і перехід до певної інтерсуб'єктивності еллінізму, зміна апологетичної нетерпимості на заглиблені роздуми, які відкритість гуманізму щодо східних - єврейських, мусульманських впливів та інше), але й гносеологічні філософські запити, що, зрештою, привели схоластів до відмови від неприйняття світу і завершилися ідеєю “концептуалізму”;

- вперше у вітчизняній філософський літературі розглянуто складний період доктринального оформлення православної та католицької ліній на рівні особливостей відображення ними антропологічної проблематики;

- доведено, що в силу певних історичних умов православ'я в антропологізмі схиляється до ідей універсалізму, політичної та правової спрямованості (Візантія, російське православ'я), в той час, як католицька антропологія на рівні до схоластичному або ж ранньому схоластичному (в творчості Боеція, Кассіодора, Ісидора Севільського, Альберта Великого та інших) розробляє ідеї, тяжіючі до екзистенціалізму;

- показано, що схоластика з її широкою панорамою введення всієї світової філософії у власний контекст відкриває можливість для нового “креативного” бачення сутності людської буттєвості;

- встановлено, що трансформація антропологічної проблематики, яка відбувалася в католицьких філософських доктринах епохи Середньовіччя та передувала Відродженню, відбувалася шляхом розширення - до космологічно-трансцендентальної, з одного боку, а, з другого - шляхом заглиблення в психологічно-емоційні концепти інтерсуб'єктивності;

- виявлено, що певною розгадкою відкритості католицького конфесійного напрямку щодо ідей інтер суб'єктності є не лише відкритість щодо інших конфесій та релігій, в першу чергу мусульманської та єврейської, а і в певному заглибленні в антропологічні пошуки ірландських мислителів з їх помітним потягом до неоплатонізму;

- з'ясовано зв'язок між виділенням “divina sacralis” та “divina humanitas” на межі проблем антропологічних концепцій - відмова від трансцендентного тяжіння до сенсуалістичного містицизму;

- показано, що в становленні нового деміурґічного розуміння буття людини важливу роль відіграли звертання католицьких філософів та теологів до містичних культур Сходу та їх ідей (герметизм, зороастризм, гностицизм);

- з'ясовано, що ірраціонально-містична лінія в католицизмі відтворює та оформляє екзистенцій суб'єктну сторону його;

- встановлено специфіку “подвійності” антитетичного світобачення епохи гуманізму і “розполовиненість” людського буття на сферу тотального та універсалістського, політичного та державного та індивідуалізованого, в сфері моральності і сутності;

- доведено, що єдність української та західноєвропейської культур, не зважаючи на різні конфесійні спрямування, сприяла взаємного обміну світоглядно-філософськими ідеями;

- встановлено, що в складних умовах розвитку католицької та православної доктрин на теренах України виникає та оформлюється особливий тип барокової філософії, де на першому місці перебуває антропологічна проблематика;

- доведено, що в умовах складного симбіозу реформаційно-ренесансних, гуманістично-етичних ідей відбувається процес становлення “нової людини”: діяльної, спрямованої на полемічний діалог, що ставить духовність України в особливе становище творця та виразника ідеї неповторної цінності “мікрокосму” (Кирило Транквіліон Ставровецький, Станіслав Оріховський, Юрій Дрогобич) та ряд інших письменників - полемістів, завершенням творчості яких і стала система Г. Сковороди.

Теоретико-методологічна основа, методи дослідження та теоретичні джерела.

Методологічною основою вирішення поставлених завдань у порівняльному історичному та філософському аналізі проблем ґенези антропологічних філософських концепцій католицьких мислителів були праці класиків світової філософії, праці сучасної філософської вітчизняної школи з проблем антропологічної проблематики, започаткованої працями Є.К. Бистрицького, І.В. Бичка, А.М. Єрмоленка, В.П. Іванова, М.В. Поповича, В.І. Шинкарука і розгорнутої в сучасних філософських дослідженнях Б.А. Головка, В.І. Гусєва, К.Ю. Райди, В.Г. Табачковського та ін. в тому числі на специфічному вітчизняному матеріалі - С.В. Бондаря, М.Г. Братасюк, В.С. Горського, М.В. Кашуби, П.М. Кралюка, С.Б. Кримського, В.Д. Литвинова, В.І. Лубського, В.М. Нічик, О.С. Онищенка, А.І. Пашука, Я.М. Стратій, В.І. Шевченка.

Були використані такі наукові методи: обробка джерельного матеріалу, узагальнення та систематизація фактів з метою їх логічного опрацювання, теоретичний аналіз, синтез, порівняння, гіпотетичне моделювання (М.В. Кашуба, В.Д. Литвинов, В.М. Нічик та ін.).

Теоретичну основу та джерельну базу дисертації склали праці мислителів, починаючи з періоду класичної античної філософії і до XVII ст. включно. Була широко використана історично-філософська література, відтворена в монографічних дослідженнях, статтях, епістолярній спадщині, фрагментах творів.

Практичне значення.

Теоретичні узагальнення, конкретний матеріал, наведений на сторінках дисертації та в монографічній роботі автора дають можливість значною мірою переглянути усталені концепції як світової філософії, так і вітчизняної в сфері антропологічної проблематики. Період, обраний для дослідження, пов'язаний із становленням ідей національної ідентичності, тому методологічні висновки та положення, зроблені в дисертації, мають пряме відношення до національно-світоглядних питань, можуть бути використані широким колом спеціалістів - філософів, істориків, культурологів, етнографів, політологів.

Концептуальний, методологічний та фактологічний матеріал дисертаційного дослідження може бути використаний при читанні курсів з історії філософії, спецкурсів з філософських проблем релігієзнавства, теорії сучасної та зарубіжної філософії, культурології. Слід також відзначити, що в умовах трансформації суспільства від тоталітарно-патерналістського до демократично-громадянського, орієнтованого на саморозвиток особистості та посилення її самовідповідальності розробка антропологічної проблематики виходить на перший план і дана дисертація значною мірою буде сприяти виконанню нових завдань, які постали перед громадянським суспільством України.

Апробація результатів дослідження.

Основні положення дисертації пройшли апробацію на наукових конференціях: міжнародній конференції “Славяне: адзінства і шматстайнасць” (Мінськ, 1990), “Человек, бытие, культура” (Переяслав-Хмельницький, 1991), міжнародній науковій конференції “Человек: сущностные силы и социальные возможности” (Бишкек, 1991), “Гуманізм. Людина. Духовність” (Дрогобич, 1993), “Українознавство в розбудові держави” (Київ, 1993), “Творчість. Культура. Гуманізм” (Київ, 1993), міжнародній науковій конференції “Духовність Середньовічної Європи: Схід - Захід” (Одеса, 1994), “Актуальні проблеми формування професійної та гуманітарної культури сучасного спеціаліста” (Київ, 1994), міжнародній науково-практичній конференції “Регіональна політика України: концептуальні засади, історія, перспективи” (Київ,1994) Всеукраїнських міжвузівських сковородинських читань (Кривий Ріг, 1994), Другому філософському конгресі України “Філософія і культура” (Київ, 1995), “Актуальні проблеми духовності” (Кривий Ріг, 1995), “Человек: язык, культура, познание” (Кривий Ріг, 1997), міжнародному семінарі “Духовна спадщина Київської Русі в світі, що змінюється” (Одеса, 1997), міжнародній науково-практичній конференції “Гуманітарна освіта: фактор світової інтеграції” (Чернівці, 1997), “Czіowiek i Pustka” ( Polska, Olsztyn, 1998), Міжнародних Бєрдяєвських читаннях (Київ, 1999), “Творчість як спосіб буття дійсного гуманізму” (Київ, 1999), “Актуальні проблеми духовності -ІІІ” (Кривий Ріг, 2000), міжнародній науково-теоретичній конференції “Людина: дух, душа, тіло” (Суми, 2000)”, “Християнство і слов'янські культури” (Київ, 2000), “Молодежь третьего тысячелетия: гуманитарные проблемы и пути их решения” (Одеса, 2000), “Проблеми інтеграції в європейську культуру” (Одеса, 2000), VIII Харківські міжнародні Сковородинські читання “Обрії комунікації та інтерпретації” (Харків, 2001), міжнародній інтердисциплінарній науковій конференції “Pamiкж dla przyszіoњci” (Tyczyn, 2001), міжнародних Сковородинських читаннях “Філософська спадщина Г.С. Сковороди і сучасність.

До 208-річчя Г.С. Сковороди” (Харків, 2002), на П'ятому міжнародному конгресі україністів (Чернівці, 2002).

Основні положення наукового дослідження були реалізовані в курсах лекцій та спецкурсах, прочитаних студентам та аспірантам Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури та спецкурсах “Католицизм” та “Модернізм в сучасному католицизмі” студентам філософського факультету, відділення “релігієзнавство” Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Дисертація пройшла обговорення на засіданні кафедри культури і соціально-гуманітарних дисциплін Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури.

Публікації.

Зміст дисертаційного дослідження відображений в:

- індивідуальній монографії “Ґенеза антропологічних концепцій католицької філософії” (15,2 др. арк., 1999 р.);

- 26 статтях у фахових наукових журналах та збірках наукових праць;

- 7 матеріалах та тезах доповідей на наукових та науково-практичних конференціях.

Структура дисертації.

Дисертація складається із вступу, 5 розділів, висновків, списку використаної літератури. Структура дослідження зумовлена логікою викладу питань, специфікою об'єкту та предмету дослідження, методологічними принципами та методиками, які використані для розробки теми.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У “Вступі” обґрунтовано актуальність обраної теми, розкривається науковий рівень її розробки, формулюються мета та основні завдання представленого дослідження. Вказується на методологічну та теоретичні основи роботи, сформульовано наукову новизну, визначено теоретичне та практичне значення дисертаційного дослідження, а також теоретична та практична цінність досягнутих результатів.

У першому розділі дисертації "Пошуки універсалізації в безмежжі філософсько-світоглядного еклектизму елліністичних систем" автор зупинився на достатньо широкому огляді та аналізі як специфіки сучасних філософсько-антропологічних ідей представників так званої класичної філософської антропології (М. Шелера, Х. Плеснера, А.О. Гелена), так і тих концепцій світової філософської думки, які так чи інакше виходять на проблематику філософсько-антропологічних пошуків. Цей "антропологічний поворот" набуває дійсно "глобального" масштабу і так чи інакше торкається не тільки "чистої" філософії (екзистенціалізму, феноменології, персоналізму та інших напрямків), але й тих теоретичних узагальнень, які пропонуються представниками сучасних наукових природничих програм (Г. Башляр, А. Швейцер, І. Пригожин, Г. Гакен та інші).

Разом з тим варто відзначити той факт, що звертання до філософсько- антропологічної проблематики має, в основному, феноменологічний характер, мало враховуючи "ноуменологічний" зміст. І ще одну особливість відзначається в цій загальній характеристиці - це те, що в основному домінує негативно-песимістична оцінка як самої сутності людського буття, так і перспектив його подальшого існування Певними винятками з цього є ті концепції філософсько-антропологічної спрямованості, які так чи інакше пов'язані з теологічною інтерпретацією. В першу чергу це має пряме відношення до тих ідей, які пов'язані з західноєвропейськими конфесійними системами. Проте пошуки того Абсолюту, який може певним чином бути провідним мотивом у людському оптимістичному бутті, не можуть обійти теологічну проблематику. Тим більше, що як у людській культурі загалом, так і в культурі західноєвропейській, ці світоглядні філософські проблеми завжди традиційно були в центрі уваги суспільного життя. Окрім того, саме ідеї, нерозривно пов'язані з філософсько-теологічними, стали назавжди тим термінологічно-понятійним тлом, на якому розгортались всі майбутні “бої за людину”, пошуки її глибинної сутності.

Для “ноуменального” проникнення в сучасні таємниці людського буття необхідне звертання до проблем його змістовного формування. Не можна не погодитися з тим, що в теологічних працях цьому питанню не приділено достатньої уваги і, поряд з цим, в колі філософських праць вони, тобто антропологічні теми, знаходять своїх прихильників. Лише в останні роки вийшла ґрунтовна робота Б.Головка "Філософська антропологія" (К.,1997), збірка співробітників Інституту філософії АН. України ім. Г.Сковороди "Філософська антропологія: екзистенціальні проблеми" (К., 2000).

На наш погляд, значною допомогою в аналізі цієї непростої тематики може стати генетичний підхід до неї.

Адже лише в такій формі аналізу відбувається становлення розуміння шляху формування основних філософських положень, які визначають сутність філософсько-антропологічної проблематики. Розкриттю цієї теми і присвячений розгляд тих першооснов світоглядно-філософського порядку, які пізніше ввійшли складниками до сучасної філософської антропології.

Цілком закономірно, що розгадку перших концепцій філософської антропології в європейській філософії слід шукати в ранніх античних мислителів. Це і стало предметом аналізу на сторінках 1-го розділу дисертації.

Як відомо, космоцентризм античного світобачення фактично заперечував можливість концептуального розгляду питань філософського антропологізму. Певно, що потрібно згадати відоме положення Арістотеля про те, що у світі є речей багато досконаліших, ніж людина. Звідси в уподібненні Вищому буттю пропонувалась концепція інтелектуалізації як піднесення людини над світом речей. Тим самим, гуманізм або антропологізм ототожнюється з раціоналізмом. Якщо останній спирався на ідею космоцентризму, то поступово, всупереч йому, формується гуманістична проблематика як відображення нового, ірраціонального щодо космоцентризму, світобачення.

В тому розгалуженні ідей, плюралізмі антропологічних концепцій, яке формується всупереч античному раціоналізму, відбувається поєднання різних культурних положень. Це стає зрозумілим, коли звернутися до аналізу світоглядних ситуацій, які виникають в Малій Азії, з одного боку, а, з другого - в Єгипті наприкінці останніх сторіч до нашої ери і на початку ери нової.

Визначаються перші доктринальні принципи християнського антропологізму, на які в майбутньому спираються ідеї так званої "групи Августина" та "групи Тертулліана", відповідно визначенню Е. Жильсона. Для характеристики цього непростого питання довелося звернутися до окреслення відомого історика М.А. Барґа "усномовної" діяльності софістів, Сократа, простежити завершення елліністичної доктрини антропологічного змісту у Платона та Арістотеля в їх ученні про "двоетичність" душі, що визначається двома групами цінностей - мудрістю, яка спрямована на пізнання вищої реальності, що належить до теоретичних знань і складає сферу метафізики та розсудливістю - тобто практичною філософією, спрямованою на пізнання того, що є добром або злом.

Через неоплатонізм, апофатизм та звернення до арістотелівської логіки відбулася певна систематизація антропологічних ідей в творчості та діяльності як представників Александрійської школи, так і каппадокійців і особливо в працях Діонісія Ареопаґіта, Максима Сповідника та Іоанна Дамаскіна (VІ-VШ ст.), коли так чи інакше вичленується основна відмінність східного християнства - його орієнтація на “внутрішню людину”, її мікросвіт. Критикуючи Оріґена за “розведення” двох сторін людського буття - тілесного та духовного, Іоанн Дамаскін закликає до містично-суб'єктного сходження людини до Божественної мудрості. Накреслюється лінія чуттєво-ірраціонального антропологізму.

В термінологічних пошуках представників західної патристики ІV-V ст., Іларія з Пуатьє та Марія Вікторія Афра, під впливом стоїчних ідей, що отримали значне поширення в цьому регіоні, відбувається помітний поворот до морально-етичного спрямування антропологічної проблематики, що і завершується діяльністю Ієроніма Стридонтського - перекладача Біблії і творця Вульґати на межі ІV-V ст., та Амвросія Медіоланського, який розбудував основний принцип організації католицької церкви та визначив її місце як домінуюче по відношенню до державної влади.

Стверджується принцип, започаткований софістами та Сократом з їхнім проголошенням “ЬсефЮ” (арете) - заклик до активного втілення доброчинства бути гідним того місця та того стану, який отримує кожна істота від природи. Тим самим окреслюється те поле морально-етичної антропологічної сфери, яка входить пізніше в християнську антропологію. Цій активності сприяє і розроблений Епікуром принцип “клінамен” (від клЯнщ - “відхилятись”) - можливості відхилення атому від прямої лінії руху і тим самим обґрунтування принципу випадковості, як певне філософське обґрунтування свободи волі. Концепції ЬфбсбоЯб кбЯ ЬрЬиейб - “атараксії” та “апатії” (незворушності та байдужості) сама система стоїцизму з орієнтацією на самозбереження формулює логіку майбутньої насамперед католицької антропології. Через дуалізм духовності та тілесності, обґрунтування цих ідей в елліністичну епоху в творчості Галена та Птоломея завершується ціцероновським гуманізмом, коли в мозаїці його творчості він намагається поєднати мудрість з красою та користю і тим самим створити значною мірою всеохоплюючу систему світобачення, центром якої стає людське буття.

В складному процесі становлення основних положень антропологічної християнської доктрини значне місце відіграє іудаїзм, як П'ятикнижжя, так і дидактичні та профетичні (Пророчі) книги, де достатньо чітко сформульовані майбутні ідеї монотеїзму, креаціонізму, ревеляціонізму, провіденціалізму, тобто основні ідеї світоглядно-філософської спрямованості християнізованого образу світу. Шляхом екзегетичного поєднання художньо-образних біблійних форм та грецьких філософських понять (Філон Александрійський) відбувається певне злиття космологізму античного світобачення та антропоцентричних пошуків раннього християнства.

В двох лініях, започаткованих в апологетиці Юстином Філософом та Татіаном (П-Ш ст.) накреслили певні протилежні установки на розуміння антропологічної проблематики - з одного боку відмова від грецької філософії, з іншого - висока оцінка її. Атенаґор та архієпископ Теофіл (П ст.) розробляють індуктивний та дедуктивний докази буття Божого, при цьому Теофіл започаткував коментування, яке набуло провідного значення в епоху патристики та схоластики.

В ІІІ ст. християнській антропології довелося пережити боротьбу з гностицизмом, який, пропонуючи естетично-екстатичне переживання, тим самим вступав у певний конфлікт з намаганнями раціональності, яке розробляється апологетами.

Тому виникає потреба в більш поглибленій раціоналізації, що і здійснюється в першу чергу Климентом Александрійським, а також завершується космологічно-онтологічним вченням знаменитого Оріґена. Детальна розробка внутрішньої наповненості людської сутності в працях Августина, яка завершується концепцією любові - любові тілесної (cupiditas), яка веде до любові духовної (caritas) є предметом розгляду в другому розділі дисертації - “Трансцендентальність змісту філософсько-християнської доктрини” “Град Божий”, до будови якого закликає Авґустин, започатковує і “зовнішнє” історіософське тлумачення як сакрального, так і профанного змісту.

Цінність і величність подвигу Августина щодо розробки раціональних обґрунтувань історіософської проблематики стає зрозуміла лише в порівнянні з тими концепціями, в яких домінували методологічні персональні принципи, розроблені римськими істориками, теологічно-біблійна концепція “Хронографії” Юрія Африкана, “Церковна історія” Євсевія Кесарійського.

На відміну від цих методологічних підходів августиніанський "вічний Рим" є ствердженням духовного центру, що не є пов'язаним з просторово-територіальними характеристиками, є символом вічності божественної трансценденції. Діяльність Августина не просто поєднала, вона злила в єдину систему філософію, теологію, містику, догматику, створивши тим самим величну будівлю дуалістичного світобачення середньовіччя.

Неможливо оминути ідейну боротьбу між патріархом Александрійським Кирилом та Константинопольським Несторієм (V ст.) і значення перемоги ідея монофізитства для подальшого становлення католицької доктрини.

І хоча з VІ по VIII ст. жителям Риму довелося вести постійну боротьбу проти нападників, саме в цей час відбувається оформлення основних ідей та принципів католицького раціоналізму - схоластики. Цей процес був започаткований “першим із схоластів” Анліцієм Манлієм, а також Северином Боецієм (VІ-VII ст.). В центральній праці Боеція “Розрада в філософії” проголошується єдність теології та філософії фактично з домінуванням філософії. Глибоке знання Платона та Арістотеля допомагає йому самому створити власну логічну систему. Так, звернувшись до категоріального апарату арістотелівської системи, він обґрунтовує онтологічний доказ буття Бога, коли в співвідношенні субстанції та акциденції визначальним є найвища субстанція, тобто Бог. В шостій книзі "Метафізики", як відомо, Арістотель визначав у свій час місце теології як науки про буття, тобто як “першу філософію” на відміну від “другої”, тобто вчення про матерію. Працюючи над уточненням понятійного апарату, Боецій зробив першим переклад з грецької мови на латину категорій - “природа” (natura), особистість (persona), “буття” (esse), “сутність” (essentia, substantia). Центральне місце у системі Боеція становить поняття "природа", куди він відносить всю складну сукупність і мислення, і мислимого - і матерію, і Бога. Можливість же осягнути полягає у відокремленні, "очищенні" від неістотного. Тут Боецій виходить на містичні сторони пізнання Бога. В своїх роздумах Боецій підходить до намагання розв'язати складні антропологічні питання, коли він, використовуючи арістотелівську систему, робить перехід від субстанції до "персони", що грецькою визначало поняття особистості і виходило з його первісно-етимологічного значення - "обличчя, маска". Так званий "еклектизм" Боеція, за що він неодноразово критикувався, ми розглядаємо як позитивну сторону його систематизації, широко відкриту для філософського, теологічного, світоглядного різноманіття. За Боецієм, однією з тих сторін, які прямо виходять на антропологічну проблематику, є виділення ним так би мовити "практичної" сторони філософії, започаткованої ще софістами та Сократом, реалізованої в філософських школах епохи еллінізму, коли Боецій ставить ряд так званих "вічних" питань - сенс життя людини, сутність блага, а, отже, і основних гуманістичних цінностей в цілому - проблема свободи людини, її змістовної наповненості. Зрештою, все це концентрується навколо проблеми теодіцеї - виправдання божественної справедливості. Боецій пропонує визнати певним виразником цієї проблеми саму сутність людського буття - свободу, розв'язання якої він вбачає на шляхах раціоналізму. При цьому, сама ж свобода існує в тих рамках, межах необхідності, що визначені Божественним Розумом, і той, хто живе за законами Провидіння, свідомо приймає шляхи Вищої Мудрості, йдучи радісно тим шляхом, який і веде до істинної внутрішньої свободи.

За логікою розгляду питань Боецій приходить до проблеми найвищого морального закону - до проблеми Блага. Ганяючись за щастям, зазначає Боецій, люди не можуть його досягнути, якщо вони не приділяють уваги найважливішому - дійсному джерелу його, тобто самому благові.

Адже воно, за словами Боеція, який в цьому питанні продовжує лінію, започатковану платонізмом та висловлену Арістотелем, є дійсним благо вічне, постійне. Воно й перебуває не в зовнішніх речах та цінностях речових, а у внутрішніх, тобто в душі людини. Звідси він виводив певну "модель" щастя, яка на його думку полягає в блаженстві, як певному досконалому станові. "Варваризація" римської культури продовжується мислителем VІ ст. Маґном Флавієм Аврелієм Кассіодором Сенатором в написаних ним 200 книжках, які складають не тільки енциклопедію знань, прагнень, інтересів тих людей, які жили в ту далеку від нас і досить трагічну епоху. В 12 книгах його славнозвісних "Варіїв", де узагальнюється напружена робота викладачів у школі, бібліотекарів та скрипторів, зібраних Кассіодором у своєму маєтку, перетвореному в одну з перших моделей майбутньої структури католицького чернецтва, опрацьована широка панорама найрізноманітніших знань. Цікавим для нас є те, що в своїй невеликий праці “Про душу”, написаній після “Варіїв”, яка хоч і не мала самостійного значення, але все ж відіграла помітну роль в становленні антропологічної проблематики, бо дала, хоч і компілятивну, але досить широку картину знань християнських письменників, Кассіодор накреслює певні практичні підвалини нового освітнього процесу, центральним завданням якого, як він вважає, є включення пам'яток античної спадщини в християнську духовну культуру, яка на час той перебуває у стадії формування. Цьому сприяло те, що в бібліотеці, зібраній ним, були не лише християнські книги та рукописи, але й були достатньо представлені величні автори-нехристияни: філософи, починаючи з Платона та Арістотеля і закінчуючи Боеціем, медики та вчені (Гіппократ, Гален), граматики (латинські та грецькі), математики, ритори, педагоги, теоретики музики, поезії, астрономії та інші.

Певним завершенням раціоналізації нового світобачення, яке спиралося не тільки на християнські концепції, але й широко залучало до них різноманіття знань, взятих з античної культури та ввівши певні варварські елементи - була славнозвісна праця Ісидора Севільського (VІ-VП ст.) "Етимологія". Це був твір з 20 книжок, з яких перші три - про сім вільних мистецтв, 17 присвячені медицині, історії, географії, військовому мистецтву, теології, механіці та іншим сферам знань. Ісидор Севільський був натхненником та і фактично творцем "вестґотського відродження", яке розгортається на землях Іспанії. Адже відомо, що на цих землях варварські завоювання не мали такої руйнівної сили, як в інших частинах римської імперії, тому тут збереглися традиції римської освіти, були багаті бібліотеки. Вестґотські королі, які управляли цими землями, проводили активну політику щодо переборення меж та протиріч між іспано-римлянами та германцями. Серед тем, піднятих в "Етимології" Ісидор Севільський приділяє увагу і тій, яка цікавить нас найбільше - антропологічній проблематиці. Це, в першу чергу, питання, пов'язані з структурою соціального буття людини - родина, держава, народ, місто. Засобом упорядкування цієї структури, за Ісидором, є закон - божественний та людський. Звідси і різноманітні правові норми: природні (naturale), громадянські (civile), військові (militare), священні (sacrum), суспільні (publicum), міжнародні (jus gentium) та інші. Тут же Ісидор досить детально описує різних суддів, праведних та неправедних. Севілець, на відміну від апологетів, закликає до зміцнення шлюбу, як соціальної основи суспільства і навіть виділяє ті якості, які необхідно мати чоловікові (гідне походження, мудрість, мужність) та дружині (гідне походження, плодовитість, краса). Важливою стороною соціальної проблематики Ісидора Севільського є його "теологія бідності", куди входило не лише соціальне, але й морально-етичне розуміння бідності. Разом з іншими християнськими ідеологами "святої бідності" Ісидор прославляє її і різко виступає проти тих, які ображали бідняків. Сюди ж входить розробка Ісидором теорії ідеального державця, який повинен проявляти діяльне милосердя як до підданих, так і вимогливість щодо себе.

Поряд з цими процесами раціоналізації відбувається певний відхід від неї в розширенні руху чернецького. Виділено та проаналізовано специфіку аскетизму та орієнтації на чудо, перенесених з Єгипту та Сирії до Риму ще в ІV ст. св. Атанасієм. Бенедикт Нурсійський та його сестра Схоластика (V ст.) розробляють методи реалізації на практиці ідей чернецтва. Саме ними і Григорієм Великим було здійснено поворот від елітарних філософських концепцій вчителів християнства до народно-ментальних чинників, центром яких стає чуттєво-емоційний шлях наближення до Бога. В складному процесі творення організаційних структур католицького конфесійного спрямування та культово-обрядових: літургії, меси, григоріанського хоралу помітне місце зайняли ірландські мислителі. Колумбан з Бангору (VІ ст.), який зі своїми 12 учнями відкрив ряд культурних центрів, заснував в Італії один з найбільших центрів середньовічної культури - абатство Боббіо, ірландські місіонери організували в Фульду монастир з бібліотекою та скрипторієм. Алкуїн був керівником Аахенської академії Карла Великого. Вони створили, фактично, новий етап в розвитку та поширенні раціоналізованої християнської доктрини. В дослідженні цього питання довелося звернутись до виявлення тих історичних умов, які в "темні віки" середньовіччя стали в Європі провідним центром культури та освіченості. Розгадка цього явища, на наш погляд, корениться в тому, що Ірландія залишилися єдиною непідкореною Римом територією (дивись "Записки про галльську війну" Юлія Цезаря, де розповідається про два походи на Британію), куди стікалися всі ті, хто шукав свободи. На землях Ірландії виникають ряд монастирів, де ченці займалися вивченням грецької та латинської мов, читали та переписували книжки, збирали та зберігали бібліотеки. Саме там збереглись надзвичайно цінні рукописи творів римських та грецьких авторів. В скрипторіях переписувалися книжки, які художньо прикрашалися ілюмінаторами (художниками, що прикрашали книжки). Культурні цінності, нагромаджені ними, і сприяли формуванню нового світобачення, в центрі якого перебувало нове людське буття, втілене в трансцендентній вищій сутності, в раціональній та. ірраціонально-містичній водночас.

Все це відбувалося шляхом складних ідейних пошуків, в які були включені видатні мислителі світу часів формування патристики та схоластики. Так, прихильниками арістотелізму сирійського та візантійського напрямків VII - VШ ст. (Іоан Дамаскін, константинопольський патріарх Фотій, Лев Філософ, Михаїл Псьол), сформульовано ряд понять, логічних категорій, здійснена розробка основних положень ортодоксальної християнської доктрини. І що особливо важливо в світлі розглядуваної теми - це еволюція грецького поняття рсьущрпн, що означало релігійну театральну маску, але у Дамаскіна почав вживатися як “обличчя”, а у схоластів перетворюється на поняття “реrsonа”, яке почало тлумачиться не тільки як окреме тілесне "обличчя", але і як індивідуальний об'єкт взагалі. Михайло Псьол поєднував християнізованого Арістотеля з ідеями "дивовижного "неоплатоніка Прокла і тим самим стає одним із предтеч пізнього візантійського неоплатонізму. Послідовне проведення раціоналістичної методології приводить до логічних тупиків, де відбувається ламання “рівної лінії” раціоналізованої доказовості і з'являється необхідність ''алогічності". В тих умовах це виражалося у зверненні до містичних ідей, що ми й спостерігаємо у творчості Григорія Синаїта, Миколи Кавасіли, Григорія Палами (ХП-ХІV ст.), коли домінуючими концепціями стають ідеї “просвітлення” (illuminatio), інтуїтивного піднесення до трансцендентності.

В процесі становлення схоластичних систем в номіналістичних та. реалістичних напрямках антропологічні ідеї виробляються в певному діалозі з арабомовними натур з філософськими орієнтованими мислителями, коли людське буття виступає як таке, що має глобально-соціальні виміри (Рабан Мавр, Герберт з Оверні, який навіть намагається ввести арабську систему виховання - "абаку" в європейську освітню систему). Поряд з цим П'єтро Даміані та Ланфранк відстоюють особистісне начало як провідне в людській есенції; Росцелін, Гільдербрандт, архієпископ Турський, Гійом із Шампо відстоюють містичну лінію, вбачаючи саме в ній індивідуально-суб'єктне начало.

Від онтологічно-трансцендентного до аксіологічно-суб'єктного відбувається процес становлення антропологічної проблематики за доби формування католицької філософсько-теологічної доктрини.

Він продовжується в нових соціально-історичних умовах розвитку схоластичної філософії, що є предметом аналізу в Ш розділі: “Антропологізм - між раціоналізмом та містицизмом”. Онтологічна спрямованість схоластичної філософсько-теологічної думки, яка в основному виділяється та підкреслюється дослідниками цього етапу все ж, на наш погляд, має центром антропологічну концепцію. Як би далеко не відходили від людського буття мислителі схоластичної філософії, вони вирішували ідеї сенсу людського життя, життєвого шляху, аксіологічних принципів, спрямованості долі, свободи волі та її меж, співвідношення раціонального та ірраціонального в пізнанні трансцендентності та інші.