Філософсько-історичне переосмислення європейського гуманізму

Компаративне дослідження атеістичної та християнської традицій з метою виявлення загальних гуманістичних інваріантів. Вивчення впливу філософії постмодерну і постнекласичної картини світу на формування нових уявлень про феномен людини в історії.

Рубрика Философия
Вид автореферат
Язык украинский
Дата добавления 26.09.2013
Размер файла 41,3 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Спеціальність: 09.00.03 - Соціальна філософія та філософія історії

гуманізм феномен атеїстична християнська

АВТОРЕФЕРАТ

ДИСЕРТАЦІЇ НА ЗДОБУТТЯ НАУКОВОГО СТУПЕНЯ КАНДИДАТА ФІЛОСОФСЬКИХ НАУК

Філософсько-історичне переосмислення європейського гуманізму

Черенков Михайло Миколайович

ДОНЕЦЬК - 2003 р.

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі філософії Донецького національного університету

Науковий керівник - кандидат філософських наук, доцент,

Андрєєва Тетяна Олександрівна,

зав. кафедри філософії Донецького

національного університету.

Офіційні опоненти - доктор філософських наук, доцент,

Павленко Юрій Віталійович,

головний науковий співробітник відділу

глобальних проблем сучасної цивілізації

Інституту світової економіки

та міжнародних відносин НАН України;

кандидат філософських наук, доцент

Ємельянова Алла Василівна,

кафедра філософських наук

Донецького державного університету

економіки і торгівлі ім. М. Туган-Барановського

Провідна установа - кафедра філософії гуманітарних наук

філософського факультету Київського національного

університету ім. Тараса Шевченка

Захист відбудеться 12 травня 2003 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 11.051.06 у Донецькому національному університеті (83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Донецького національного університету (83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24).

Автореферат розіслано 8 квітня 2003 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат філософських наук Сушинський М.І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Духовна ситуація на рубежі XX-XXI ст. свідчить про те, що наука і суспільство зіткнулися з фактом значної дискредитації так званого позитивного гуманістичного тлумачення історичного процесу. Глобальні проблеми виявили необхідність радикальних змін у стосунках людина-людина і людина-природа. Безперечно, головною з цих проблем є проблема самої людини: чи збереже вона свою ідентичність. Актуальність дослідження зумовлена самим змістом концепту "гуманізм". Незважаючи на багатозначність терміна, більшість сучасних дослідників погоджується з тим, що він виражає специфіку і граничні засади буття людини в історії. Таким чином осмислення проблеми гуманізму прямо пов'язане з необхідністю з'ясування людської самототожності, її трансцендентальних засад. Зрештою, проблема гуманізму це проблема історичної долі людства: чи зможе воно знайти загальнолюдські "родовидові" цінності, волю і творчий потенціал для продовження історії. Актуальність теми пов'язана і з сьогоднішньою ситуацією в Україні, в якій крах ідеалів "радянського гуманізму" спричинив затяжну світоглядну кризу. ЇЇ подолання видається можливим за умови вироблення нової гуманістичної парадигми і реалізації відповідної їй виховної стратегії для молодих поколінь.

Стан наукового опрацювання проблеми характеризується певною неоднозначністю. З одного боку, існує численна бібліографія з цієї теми; з іншого, власне філософська рефлексія над цим феноменом ще не достатнью розвинена як самостійний напрямок. Конструктивні стратегії подолання європейського проекту егології, агресивного антропоцентризму, які зберігають спадкоємність, наступність гуманістичних традицій, ще тільки починають розроблятися.

Зв'язок дослідження з науковими програмами. Дисертація виконана згідно державної бюджетної наукової теми кафедри філософії Донецького національного університету № 0101V005720 - "Цілісна теорія єдиного закономірного історичного процесу".

Мета і завдання дисертаційного дослідження. Метою дослідження є виявлення соціально-філософського контексту та основних тенденцій формування нової системи гуманістичних орієнтирів для людини в історії, інтегральної для різних традицій, адекватної сучасності, спроможної забеспечити концептуальні засади для продовження історії єдиного людства. Для реалізації цієї мети були визначені наступні завдання:

обгрунтувати необхідність сенсового оновлення, переосмислення концепту "гуманізм";

провести компаративне дослідження атеістичної та християнської традицій з метою виявлення загальних гуманістичних інваріантів;

здійснити порівняльне дослідження античної і християнської концепцій філософії історії для встановлення їх місця у генезі сучасної гуманістичної філософсько-історичної парадигми;

вивчити вплив філософії постмодерну і постнекласичної картини світу на формування нових уявлень про феномен людини в історії;

узагальнити історичний досвід гуманістичних традицій і основні тенденції сучасної гуманістики для визначення інтегруючої ідеї, для чого необхідно: розглянути можливі способи подолання агресивного антропоцентризму, необмеженого егоцентризму, розуміння людини як самоцентрованої системи; визначити нові регулятиви, найбільш загальні принципи взаємин Я-Інший як фундаментальної структури буття людини в історії, у якій конституюється людське в людині; розкрити ідею людяності не як даного, а як ідеальної мети виховного процесу, мірила гідних взаємин з Іншим.

Об'єкт і предмет дослідження. Об'єктом дослідження є проблема гуманізму як соціально-філософського феномену; предметом - переосмислення цього феномену в контексті сучасних соціально-історичних умов, "духовної ситуації часу", парадигмальних загальнонаукових настанов.

Джерелами дисертаційного дослідження є праці видатних представників гуманістичної думки: класиків і сучасників християнської традиції (біблійний корпус першоджерел, богословські твори, філософсько-релігійні дослідження), гуманістів епохи Відродження, теоретиків сучасної гуманістики. Для аналізу сучасної методологічної ситуації використовувалися сучасні дослідження з філософії постнекласичної науки (В.С. Стьопін, І. Добронравова, І. Пригожин та інш.) і філософії історії (М. Барг, А. Гуревич, Р. Коллінгвуд, Р. Арон та інш.). Особливу увагу було приділено працям з теорії діалогу, проблем Іншого, новітнім концепціям гуманістичного виховання, у яких людяність розглядається як така, що існує і розвивається у взаєминах з Іншим. У цілому, при аналізі проблеми гуманізму автор ішов у річищі філософсько-релігійної гуманістичної традиції, пов'язаної, в першу чергу, з іменами В. Соловйова, М. Бердяєва, С. Франка, С. Булгакова, Е. Жильсона, Ж. Марітена, Г. Марселя, Е. Левінаса.

Методологія і методика дослідження. В основі методології дослідження - принципи історизму (здійснюється історико-філософський аналіз проблеми); системності (ми виходимо з засновку, що взаємозв'язок і взаємодія підходів веде до виникнення нових інтегративних властивостей); світоглядного плюралізму, що конкретизується у застосуванні методів компаративістики. Методологія вбирає в себе комплекс підходів до рішення проблеми: герменевтичні, феноменологічні, сучасні загальнонаукові (синергетичні) процедури аналізу. Були використані такі логічні методи: аналізу і синтезу (ми розуміємо його не як механічне, зовнішнє поєднання, а як органічну єдність), аналогії, узагальнення (виявлення єдності у різноманітності); загальнотеоретичні методи: порівняльно-історичний, контекстуальний.

Наукова новизна дослідження. Відомо, що в історії західної філософії мали місце різні парадигми гуманізму. Новизна їх філософсько-історичного переосмислення, здійсненого у цій дисертації, полягає у наступному:

завдання порівняльно-історичного вивчення гуманістичних традицій бачиться не лише в їх критиці і розмежуванні, але в їх узгодженні, виявленні інваріантів, загальнолюдських цінностей;

у межах міждисциплінарної методології робиться спроба виявити інтегративну для класичних і сучасних підходів ідею гуманізму, як антитезу до ідеї егологічної субстанціальності;

здійснюється конструктивний аналіз ситуації "пост-"; можливим способом подолання сучасної антропологічної кризи бачиться не деконструкція традицій і не контркритика постмодерністської гуманістики, а переосмислення концептів на внутрішніх засадах європейських гуманістичних традицій, у їх наближенні, сполученні, узгодженні, що може надати особливої динаміки гуманістичній думці, зробити можливим її оновлення, актуалізацію, перевідкриття, "новий Ренесанс" європейського гуманізму.

Основні положення дисертації. Дослідження проблеми гуманізму у межах сучасної філософсько-історичної парадигми дозволяє автору обгрунтувати і винести на зихист ряд положень:

деконструкція гуманістичного образу людини і, як наслідок, дегуманізація історії, свідчать про необхідність подолання стереотипів у тлумаченні гуманізму, зокрема, його розуміння людини як самоцентрованої, самодостатньої, закритої системи;

для аналізу проблеми гуманізму сьогодні потрібна методологічна метапозиція, що буде результатом узагальнення досвіду античного і християнського підходів до проблеми людини в історії; "сума" філософської і теологічної антропологій; узгодження традицій релігійного і секулярного гуманізму. Інтегративною ідеєю нової системи гуманістичних орієнтирів є концепт Іншого;

проблема гуманізму у найбільш загальній формі може бути сформульована як проблема гідності взаємин з Іншим. Людяність треба розуміти не як дане і самоочевидне, а як проблему ставлення до Іншого. Умовою гідних взаємин з Іншим є дотримання принципів дистанції (можливість для кожного учасника зустрічі зберегти ідентичність) і відкритості (спрямованість на внутрішній світ Іншого, поверненість, прихільність до нього).

Теоретичне і практичне значення дисертаційного дослідження. Результати дослідження можуть бути реалізовані в освітньо-виховному процесі у якості загальної методології і спеціальної тематики лекційних і практичних занять, для чого необхідна їх подальша методична розробка. Ідеї "гуманізму Іншого", вважає дисертант, можуть якісно змінити зміст і спрямованість формування особистості, а тому повинні знайти своє місце у виховній методиці і методології, у нових концепціях розвитку особистості. Висновки дисертаційного дослідження можуть бути використані також при розробці і реалізації національних програм гуманізації і гуманітарізації освіти.

Основні ідеї дисертації були втілені автором у матеріалах лекційних і семінарських занять, проведених протягом 2000-2003 рр. у Донецькому національному університеті, Донецькому християнському університеті, Богословській семінарії Вірменії.

Апробація та публікація результатів наукового дослідження. Результати досліджень, що увійшли в дисертацію, пройшли апробацію на засіданнях і семінарах кафедри філософії Донецького національного університету, а також на 18 регіональних, всеукраїнських та міжнародних наукових конференціях, семінарах, симпозіумах (міжнародна науково-практична конференція "Людина: дух, душа, тіло" - Сумський аграрний університет, 2000 р.; Університетська наукова конференція - Донецький національний університет, 2001 р.; міжнародна науково-практична конференція "Філософські проблеми гуманітарізації вищої освіти" - Бердянський педагогічний інститут, 2001, 2002 рр.; міжнародна науково-практична конференція "Роль науки, релігії і суспільства у формуванні моральної особистості" - Донецький державний інститут штучного інтелекту, 1999, 2000, 2001 рр.; науково-методичний семінар "Філософія освіти XXI ст." - Інститут вищої освіти, м. Київ, 2001 р.; міжнародна наукова конференція "Свобода творчості як творчість свободи" - НТТУ "КПІ", м. Київ, 2001 р.; науково-практична конференція "Молодь у сучасному світі" - Міжнародний інститут лінгвістики і права, м. Київ, 2001 р.; міжнародна конференція "Обрії комунікації і інтерпретації" - Харківський національний університет, 2001 р.; міжнародна конференція "Розпад СРСР: 10 років по тому" - Російська державна бібліотека, м. Москва, 2001 р.; міжнародна конференція "Людина і християнський світогляд" - м. Симферополь, 2001, 2002 рр.; міжнародна конференція "Богослов'я і богословська освіта у сучасному суспільстві" - Київська богословська семінарія, 2002 р.; міжнародна наукова конференція "Альтернативи глобалізації" - Російська державна бібліотека, м. Москва, 2002 р.; Третій Російський філософський конгрес - Ростов-на-Дону, 2002 р.).

Основний зміст дисертаційного дослідження викладено у 21 публікації автора: 10 статтях (з них 6 - у фахових виданнях), 11 тезах і доповідях у матеріалах конференцій. Персональний внесок до наукових праць, опублікованих із співавторами, виражається в самостійності теоретичних досліджень під методичним керівництвом співавторів - наукових керівників (консультантів).

Структура та обсяг роботи. Структура тексту зумовлена метою и завданнями дослідження, складністю і багатогранністю теми, специфікою міждисциплінарного підходу. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури, що містить 295 назв (24 сторінки). Повний обсяг дисертації - 202 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовується актуальність теми дисертації, показується її зв'язок з дослідницькими програмами, формулюються мета і завдання, об'єкт і предмет дослідження, методика і методологія; розкривається наукова новизна, практичне і теоретичне значення отриманих результатів; подаються відомості про апробацію основних дисертаційних тез.

У першому розділі - "Основні підходи до проблеми гуманізму в історії філософії" висвітлюється місце проблеми гуманізму в історії філософії, подаються різні підходи до її вирішення, відокремлюються дві основні європейські гуманістичні традиції - атеістична і християнська, а також наводяться приклади їх актуалізацій, переінтерпретацій, синтезів.

У підрозділі 1.1. "Єдність і різноманітність методологічних підходів до проблеми гуманізму" визначаються теоретичні засади, методологічні принципи дослідження; обгрунтовується необхідність міждисциплінарного, комплексного підходу. Показується, що розміркування про антропологічну кризу стали загальним місцем у сучасній літературі, як і заклики до оновлення гуманістичної спадщини. Критика сучасного гуманізму розглядається як частина більш масштабного критичного проекту, мета якого - вироблення нових уявлень про людину, її місце і роль в історії, більш адекватних сучасним реаліям.

Як інтегруюча ідея сучасної гуманістики пропонується концепт Іншого (тут автор іде в річищі традиції філософії Іншого, яка включає концепції М. Бубера, Ф. Розенцвейга, Ж.-П. Сартра, М. Хайдеггера, Е. Левінаса, С. Франка, М. Бахтіна та ін.), у якому кристалізуються різні методологічні підходи. Це вважається необхідним при співставленні традицій і інтерпретацій, коли одна з них виявиться незрозумілою, неприйнятною або просто іншою. Звідси випливає обов'язковість їх порівняльного вивчення, а по можливості і застосування принципу додатковості. Так філософська гуманістика сьогодні змушена активно опановувати досвід християнської антропології; тобто необхідно говорити не стільки про зіткнення, скілько про взаємозацікавлене зближення цих традицій. У дослідженні власне феномену людини в історії були використані екзистенціальний (М. Хайдеггер, К. Ясперс, Ж.-П. Сартр, Е. Левінас, Г. Марсель), феноменологічний (Е. Гуссерль, М. Мерло-Понті), герменевтичний (Г.-Г. Гадамер, П. Рікер), синергетичний (І. Пригожин, В.С. Стьопін, В.Г. Аршинов, І. Добронравова) підходи; проаналізовано дослідження представників сучасної української гуманістики (В.С. Пазенок, С.Б. Кримський, В. Малахов, В.В. Лях, Я.В. Любивий та ін.), які працюють "на стику" зазначених проектів; вивчено досвід богословських досліджень з проблем гуманізму. Особливо цікавими для цього дослідження були ідеї інтервальної антропології, які розвиває вітчизняний дослідник Ф.В. Лазарев. За його підходом, людина повинна завжди розглядатися у межах певного інтервалу, "інерціальної системи відліку" (за А. Ейнштейном), яким він не вичерпується; тобто постійно залишається можливість подивитись на нього по-іншому у більш широкому інтервалі; побачити його в іншому модусі, спектрі, режимі. Тоді можуть бути гіпостазовані інші виміри людини і сам Інший, як інше Я. Дисертант обгрунтовує, що актуальність концепту Іншого - не тільки власне методологічна настанова стосовно різних не-моїх тлумачень. Інший у сучасній гуманістиці - це трансцендентна і трансцендентальна реальність, іно-буття, що поділяє моє існування, відбиває його і робить дійсно реальним. Концепт Іншого (людини, буття, природи, Трансцендентного) у сучасній гуманістиці є ключовим. Аналіз методологічної ситуації привів автора до висновку, що незважаючи на велику кількість літератури, що висвітлює різні аспекти проблеми гуманізму, стан її опрацьовання потребує нових досліджень. Не тільки тому, що школа вітчизняної гуманістики ще тільки формується, але і у зв'язку з необхідністю постійної актуалізації проблеми з урахуванням перманентних і швидких змін у науковому, суспільно-політичному, культурному житті.

У підрозділі 1.2. "Ренесансний гуманізм як історико-філософська проблема" здійснюється історико-філософський аналіз проблеми ренесансного гуманізму, подаються різні його тлумачення. Дисертант уважає, що у Ренесансі зіткнулися і переплелись два типи гуманізму: античний і християнський. У цьому контексті проблема гуманізму розкривається як проблема співвідношення християнства і античності, яке в Новий час набуває перетворюваної форми теїзм-атеїзм. Автор доходить висновку, що ренесансний гуманізм - це історичний "розлам" традицій, та точка історичної позазнаходженості, в якій вирішується доля європейського гуманістичного проекту. Епоха Відродження "відкрила" такий тип гуманізму, який став парадигмальним і структуротвірним для європейської цивілізації, і вже тому унікальний і непорівняний з іншими "гуманізмами" (античним, середньовічними, східними). Саме його переосмислення уможливлює нове європейське "відродження".

Підрозділ 1.3. "Дві традиції європейського гуманізму" присвячений порівняльному аналізу основних напрямків європейської гуманістичної думки - християнському та атеїстичному. Очевидно, що визнання людини найвищою цінністю історії характерне для більшості філософських систем. Однак гуманістичне розуміння місця та ролі людини в історії має полярні тлумачення. Умовно їх можна поділити на дві традиції: теїстичну (зокрема, християнську) і атеїстичну. За першою людина є людяною лише у взаєминах з Іншим, коли знаходить себе у Бозі; тобто, вона не самодостатня і самоцінна. Історична доля людини тут - теозис, прямування до Бога, трансцендування, поступове звільнення від влади природних законів. За другим підходом людина - самоціль; історія - це не пошук Іншого, але експансія Я назовні. Дисертант зробив спробу визначити основні характеристики гуманізму у просторі діалогу і поєднання двох традицій, наблизити протилежні підходи. Рівнодійною виявляється гуманізм Іншого, гуманізм гармонії і відкритості у взаєминах, гуманізм відповідальної свободи, де є місце жертовній любові і безкорисливій доброчесноті; де головне не мати-для-себе, а бути-для-Іншого, "любити ближнього як самого себе". Як відомо, це одна із головних заповідей християнства і, як уважає автор, саме її нові прочитання відкривають можливості відродження людяності, оновлення сучасного гуманізму, наповнення його новим змістом.

У підрозділі 1.4. "Синтетичні (філософсько-богословські) моделі християнської гуманістики" розглядаються гуманістичні переінтрепретації християнства у православному, протестантському, католицькому богослов'ї. Особливу увагу приділено аналізу протестантських напрямків, що зумовлюється самою архітектонікою протестантського віровчення, відкритого до постійної реформації, актуалізації і переінтерпретації, на відміну від католицизму і православ'я, для яких пріоритетом є традиція і наступність. Дисертант зазначає, що в контексті парадигмальних зрушень у суспільно-політичному житті, науці, культурі XX ст. були зроблені спроби нових прочитань християнського провіщення як відкритої, адогматичної системи, гуманної за своїм духом і універсальної за значенням. Виявились і спільні з атеїстичною традицією гуманістичні інтенції, що спричинило появу "атеїстичного християнства", "теології смерти Бога", "феміністської теології", марксистських версій "теології звільнення". Всі зазначені напрямки об'єднує відмова від жорстких схем; утвердження великої кількості теологій, які конкурують і взаємодоповнюють одна одну, замість єдиної summa theologiae. Автор вважає, що тим самим утверджується принципово нове уявлення про християнство як про якусь принципову невпорядкованість, несистемність; як про універсальне проблемне поле, в межах якого кожний може шукати і знаходити себе, свій сенс, свою віру. Це може означати перевідкриття гуманістичного виміру християнства, відродження християнського гуманізму. Сучасне протестантське, католицьке, православне богослов'я та їх філософсько-релігійні версії збігаються у спільній налаштованості на примирення людського і божественого, тимчасового і вічного, земного і небесного. Завдання на майбутнє бачиться у вироблення синтетичного, соборного, інтегрального підходу до людини і світу. В такому разі богослов'я неминуче виявляється відкритим до суто людської реальності, історичним, людині відповідним.

У висновках до розділу дисертант уважає, що доля європейського гуманізму у зазначеному сенсі може розумітися як внутрішня драма християнства, на якому лежить історична відповідальність за майбутнє людини і людяності.

У другому розділі "Проблема суб'єкта в сучасній філософсько-історичній парадигмі" проблема гуманізму розкривається в філософсько-історичному аспекті: чи є людина єдиним суб'єктом історії, абсолютно суверенним у своєму виборі, нікому не підзвітний у своїй свободі. Дисертант обгрунтовує, що визнання людини суб'єктом історії не означає того, що вона єдина у своїх претензіях на свободу, не дає їй права на перетворення Іншого на об'єкт володіння. Християнська філософія історії (ідея трансцендентного, есхатологізм людської історії), філософія постмодерну (ідея скінченності людини і вічної нескінченності саморозвитку письма), синергетика (ідея відкритості світу-системи, поліцентризм універсуму) відкривають для сучасної людини нові виміри буття-у-світі; сприяють децентрації "надто людського" (за Ф. Ніцше) світу, відкриттю в ньому нових трансцендентних обріїв, подоланню людської егології, осмисленню історії як простору зустрічі з Іншим, що робить вільний вибір суб'єкта відповідальним і неегоцентричним.

У підрозділі 2.1. "Гуманістичні інтенції християнської філософії історії" дисертант констатує, що уявлення про людину як суб'єкта - безперечне надбання гуманістичної філософії історії; разом з тим, саме ці уявлення сьогодні перед глобальними проблемами піддаються жорстокій критиці. Сьогодні, коли багато з ідей філософіі історії Нового часу вичерпало себе, біблейська спадщина, на думку дисертанта, є цінним і потужним потенціалом для наповнювання сучасних філософсько-історичних концепцій гуманістичними смислами відповідальності, відкритості, універсалізму світогляду. Людина, земне життя, історія цивілізації не є самоцінними і самодостатніми, вони потребують власного завершення у більш високому порядку буття і мають сенс лише у зв'язку з ним. Історія є в такому разі шляхом до іншого світу. Саме поєднання скінченного і нескінченного, людського і трансцендентного надає історії сенсу і динаміки.

У підрозділі 2.2. "Постмодерністське розуміння суб'єкта історії" питання про долю людини і людяності розглядається у зв'язку з сучасною деконструкцією історичних гуманістичних традицій. Постмодерністські інтерпретації гуманізму об'єднує визнання верховної влади надлюдських сил, як правило, позбавлених індивідуальності, - мовних ігр, соціальних процесів, різноманітних структур, несвідомих бажань, віртуальності і т.п. У постнеклассичній філософсько-історичній парадигмі основна увага звернута не на людину, а на внутрішні механізми функціонування тексту, як метареальності, що вбирає в себе історію суб'єкта. Суб'єкт історії - автор Книги - вмирає і перетворюється на похідну Письма, на епізод його саморозвертання. Автор доходить висновку, що в дискусії про кінець історії і смерть суб'єкта проявляється фундаментальний сумнів щодо самодостатньості і самоцентрування людини. Антигуманістичні виклики XX ст. показали слабкість традиційних метафізичних систем, неукорінення людини в бутті, її відчуження від самої себе. Тому постмодерністський деконструктивізм і ставить завдання знайти перши засади, безпосередні витоки людського буття, його рідну першостихію.

Підрозділ 2.3. "Гуманістична проблематика у контексті синергетики" присвячений аналізу гуманістичних тенденцій у сучасній науці, яка знаходиться, подібно до філософії, у ситуації "пост-". Відповідно до синергетичної парадигми, що претендує на роль загальнонаукової, природа, суспільство, людина виступають як відкриті коеволюціонуючі системи, що взаємодіють з усіма різноманітними існуючими системами і збагачують одна одну. У зв'язку з цим сучасні дослідники висловлюють надію, що синергетика буде сприяти кардинальним змінам у гуманістичному баченні світу, подоланню світоглядного дуалізму, за яким людина протиставлялася законам природної необхідності.

У висновках до роздилу зазначається, що у контексті сучасної загальнонаукової концептуальної схеми принципово змінюється уявлення про місце і роль людини в історії. Суб'єкт більше не відчуває себе кинутим у світ ворожої і жорсткої історії (що розвивається по своїм власним, "об'єктивним законам"), навпаки, він сприймає себе її активним учасником, співтворцем. Разом з тим, людина - не єдине джерело порядку, вона більше не центр світу, що свідчить про її принципову несамодостатність, необхідність нескінченої відкритості, спрямованості за межі наявної реальності, пошуку граничних, кінцевих засад для всебічного розкриття сенсу свого буття.

Третій розділ "Я та Інший в історії: метафізика зустрічі" розглядає проблему гуманізму як проблему взаємин Я-Інший. Розкривається помилковість, небезпечність і необхідність переборення позиції світоглядного егоцентризму, коли Інший перетворюється на об'єкт. Обгрунтовується, що людяність - не власність, а відношення свого Я до Іншого, яке проявляється як обопільний дар, подолання особистої зацікавленості і вигоди. Саме за такої умови стають можливими: етика милосердя і жертовної любові, діалог культур, конвергенція світових суперсистем, єдність людства у розв'язанні глобальних проблем, коеволюція людини і природи, подолання "конфлікту цивілізацій", продовження світової історії.

У підрозділі 3.1. "Егоцентризм як невизнання Іншого" обгрунтовується, що ідея самоцінності і самодостатності людини вичерпала себе і поставила цивілізацію перед реальною загрозою загибелі. Саме тому сучасна гуманістика поділяє висновок: або майбутнє буде гуманізмом Іншого, або майбутнього не буде зовсім. Автор показує, що людяність не є субстанціальною, вона конституюється у взаєминах з Іншим, і людина є людиною до того, поки є гуманність до Іншого. Інший є тим найвищим судом, який стверджує людину в її бажанні бути, відбутися, справдитися. Причому Інший - це завжди близький, той, хто поруч, хто закликає розділити, визнати і ствердити його буття. Це може бути і природа, і Трансцендентне, але, перш за все, це найближча до мене людина. Разом з тим, підкреслює автор, людина в цьому світі не єдина; через найближчого може звертатися Трансцендентне. І як тільки прибирається ця вертикаль і сприймання світу обмежується суто людським горизонтом, позбавляються підстав усі категорії належного. Позбувшись метафізики присутності трансцендентного Іншого, людина перетворюється на раба природи, розчиняється в ній, утрачає свою суб'єктивність.

У підрозділі 3.2. "Гуманізм як гідні взаємини з Іншим" визначаються найбільш загальні регулятиви для взаємин Я-Інший. На думку автора дисертаційного дослідження, не замикаючись на проблемах абсолютного (М. Бубер) або ж людського (Е. Левінас) Іншого, необхідно виробити найбільш загальні принципи взаємин Я-Інший. Перш за все, людина повинна сприймати Іншого як суб'єкта, казати йому "Ти". Під цим розуміється дотримування дистанції, мирне розмежування сфер впливу, визнання суверенитету Іншого. Разом з тим, треба шукати того, що об'єднує, щоб кожна зустріч була не сутичкою, а пізнанням себе в Іншому; прагнути до розуміння Іншого як свого інобуття. Інший і Ми виявляються первинними щодо ізольованого і самоцентричного Я. Дистанція і відкритість є універсальними принипами шанобливого діалогу, гідних взаємин співбесідників. Дотримання цих принципів дозволить обминути крайності конфронтації і конформізму. У цілому досить відповідальне осмислення проблеми гуманізму є самопроблематизація власного Я перед присутністю Іншого.

У підрозділі 3.3. "Ідеї "нового гуманізму" в теорії виховання людини" обгрунтовується і розкривається актуальність застосування нових гуманістичних концепцій, збагачених християнськими цінностями, у виховному процесі. Просто знань виявляється недостатньо; сократівське "ніхто не робить зло свідомо" не витримує випробування часом. "Людина розумна" не завжди доброчесна і людяна. Очевидно, необхідно дати більш реалістичну відповідь на питання, як виховати людину людиною. В цьому питанні досвід християнства набуває особливої актуальності. Особистісність, свобода, відповідальність, духовність - ось чотири, як уважає дисертант, головних концепти нового гуманізму та його виховної стратегії; причому духовність - найважливіший Християнська ідея духовності у вихованні людини означає цілеспрямоване формування таких настанов: присвячування спільній справі й Іншому; зречення від вигоди і псевдогероїзму, від наживання богатства і слави; освяченість розуму, його оновлення й удосконалення; соборність, софійність, єдність вимірів буття, їх примирення, приведення до стану гармонії; онтологічне відчуття Найвищого, благоговіння перед ним, укоріненість у трансцендентних засадах буття, шанобливе ставлення до загальнолюдських духовних законів, готовність виконувати іх. У висновках до розділу автор доводить, що подолання девальвації загальнолюдських цінностей і національного нігілизму, відірваності освіти від національних духовних витоків може бути здійснено при умові застосування гуманістичних цінностей християнства - унікальної духовної і національної спадщини України.

Загальні висновки. У дисертації наведені теоретичні узагальнення і нові підходи до розв'язання наукової проблеми переосмислення європейського гуманізму, що виявляється у визначенні нової системи загальнолюдських гуманістичних орієнтирів, спробі синтезувати гуманістичний досвід християнського богослов'я і філософської гуманістики, виявити інтегральну ідею, адекватну викликам сучасності. В результаті проведених досліджень автор дійшов таких висновків.

1. Виходячи із сучасної методологичної ситуації, філософсько-історичне переосмислення гуманізму виявляється нерозривно пов'язаним з проблемою Іншого. Людина розглядається відкритою назустріч іншому буттю і принципово незавершеною, конститованою у процесі трансцендування власних меж. Історія людини - це процес самопізнання по шляху до Іншого і до справжнього Я, до Іншого як до Я.

2. Ренесансний гуманізм може розглядатися як вузловий момент історії, в якому сплелися дві європейські гуманістичні традиції. Проблема ренесансного гуманізму є проблемою співвідношення античних і християнських елементів, в основі якої - філософсько-богословський спір про співвідношення божественого і людського, трансцендентного і іманентного. Переосмислення традицій у контексті їх порівняльного вивчення дозволяє виявити загальні для них гуманістичні інваріанти: відповідальна свобода, відкритість, безкорисна любов, спрямованість на Іншого. Гуманізм у наближенні традицій - це гуманізм Іншого, згідно з яким головне не мати-для-себе, а бути-для-Іншого.

3. Для сучасної гуманістики необхідний діалог як із сучасною наукою, так і з філософсько-релігійними підходами до феномену людини в історії, зокрема, з християнською традицією, яка першою зробила цей феномен об'єктом свого вивчення і накопичила великий досвід і гуманістичний потенціал. Згідно цієї традиції людина, земне життя, історія розглядаються не як самоцінні і самодостатні, а потребують власного завершення у більш високому порядку буття. Ці ідеї набувають особливої актуальності перед глобальними загрозами і необхідністю іх осмислення у всесвітньому масштабі, у загальному плані буття.

4. Залишається гостро актуальним конструктивний філософський аналіз ситуації постмодерну, яка може розглядатися як подальше переродження антично-християнської метафізики, її граничну проблематизацію. Постмодерністська криза може обернутися або перетвореною формою просвітницького антропоцентризму, його лицемірною самокритикою і подальшим самозапереченням, або новим відродженням гуманізму, за умови, що головним буде не руйнівна критика, а пошук граничних засад людяності, її трансцендентних витоків. Текстуальність може перетворити людину на епізод письма, а можуть стати і простором зустрічі читача з Автором; текст може бути як згубним лабірінтом, так і шляхом до Автора, таким, що виведе за межі егоцентристської самозамкненості. У такий спосіб релятивізація людських норм може стати або тотальним запереченням, або пошуком абсолютних орієнтирів, а критика розуму може завершитися або руйнівним іраціоналізмом, або упокоренням, усвідомленням власних меж. Постмодерн - це час великих можливостей, ситуація відповідального, доленосного вибору європейської цивілізації.

5. Виникаюча постнекласична наукова парадигма відкриває для людини нові виміри реальності, що свідчить про подальшу децентрацію світу, розширення його меж. Для людини це означає більш складний погляд на себе, своє місце та роль в історії. Людина може загубитися у нескінченності, що відкрилася для неї, а може і віднайти справжню себе - не егоцентричну і самодостатню. Теза про відкритість і нелінійність людської історії означає свободу і творчість людини, а разом з тим і можливість іншої, позаісторичної реальності; тоді історія - це підготовка зустрічі, подолання своєї реальності назустріч іншій. У цьому трансцендуванні разом з творчою активністю, волею до перетворення світу особливого значення набуває ідея відповідальності перед Іншим.

6. Проблема гуманізму найбільш загально може бути сформульована як проблема гідних взаємин з Іншим, зустріч з яким може скінчитися зіткненням або мирним, невимушеним взаємозбагачуваним спілкуванням. Невизнання Іншого, необмежений егоцентризм, відповідно до якого Інший розглядається лише як об'єкт володіння, призвело людство до межі історичного існування, за якою йде зникання людини як виду.

7. Найбільш загальні принципи гідних взаємин з Іншим можуть бути сформульовані як принципи дистанції (можливість кожному зберегти свою самототожність) і відкритості (повернення, прихільність до Іншого).

8. Нове розуміння гуманізму, як людяності, що формується у процесі взаємин Я-Інший, передбачає особистісно-орієнтоване виховання людини, яке повинно пробудити волю до самовизначення, можливого лише у просторі діалогу з Іншим як з іншою особистістю. Самопізнання, саморозвиток, самореалізація не повинні стати самоціллю. Самостановлення -лише підготовка до співучасті, до співбуття з Іншим і для Іншого. Реалізація відповідальної, духовної, жертовної свободи-для-Іншого, свободи для загальної справи відкриває можливості виходу з антропологічної кризи нашого часу.

СПИСОК ПУБЛІКАЦІЙ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Черенков М.М. Про дві традиції європейського гуманізму // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць / Гол. ред. В.В. Лях. - Вип. 26. - К.: Український центр духовної культури, 2001. - С. 48-55.

Черенков М.М. Про креативність у філософсько-історичному дослідженні // Людинознавчі студії: Зб. наук. праць Дрогобицького держ. пед. ун-ту ім. І. Франка / Гол. ред. Т. Біленко. - Дрогобич: Вимір, 2001. - Вип. 3. - С. 14-23.

Черенков М.Н. Новые горизонты осмысления человека в христианской теологии XX ст. // Нова парадигма. Альманах наук. праць. Вип. 24 / Гол. ред. Бех В.П. - Запоріжжя: ЗДУ, 2002. - С. 91-99.

Черенков М.Н. Переосмысление гуманизма и проблема Другого // Філософія, культура, життя. Міжвуз. зб. наук. праць. Вип. 12. - Дніпропетровськ: Дніпропетровський держ. фін.-економ. інститут, 2002. - С. 208-212.

Черенков М.Н. О новозаветном гуманизме // Релігія. Наука. Суспільство. - Донецьк: Донецький держ. інститут штучного інтелекту, 2001. - №2. - С. 253-257.

Андреева Т.А., Черенков М.Н. О месте библейского историзма в генезисе философско-исторических знаний // Вісник Харківського нац. ун-ту ім. В.Н. Каразіна. - № 501. - Серія “Теорія культури і філософія науки”. Випуск 30. - Харків-Суми, 2001. - С. 58-64.

Шепко Л.Г., Черенков М.Н. К вопросу о раннехристианском понимании истории // Історичні та політологічні дослідження. - Донецьк: ДонНУ, 2000. - №2 (4). - С. 21-25.

Черенков М.Н. О “духовности” в образовательном процессе // Богословие и богословское образование в современном обществе. - Одесса: Богословское общество Евразии, 2002. - С. 119- 124.

Черенков М.Н. Человек в истории: метафизика встречи // Жизненные ценности и идеалы XXI века. Материалы симпозиума “Человек и христианское мировоззрение”. - Симферополь: Крымский научно-апологетический центр, 2002. - С. 32-34.

Масальський В.І., Черенков М.М. Виховання у студентів національних, духовних та моральних цінностей як аксіома сучасного культуротворчого процесу // Філософія освіти XXI століття: проблеми і перспективи. Зб. наук. праць. Вип. 3. / За загальною ред. проф. В. Андрущенка. - Київ: Тов. “Знання”, 2000. - С. 308-311.

Масальський В.І., Черенков М.М. Про подолання стереотипів у тлумаченні теорії еволюції // Философские проблемы гуманитаризации высшего образования. Сб. статей по материалам I Международной научно-практической конференции / Под общей ред. проф. Тарельника Б.И. - Сумы-Бердянск: Сумский гос. ун-т, 2001. - С. 48-50.

Масальський В.І., Черенков М.М. Ідеї „нового гуманізму” в теорії виховання студентської молоді // Философские проблемы гуманитаризации высшего образования. Сб. статей по материалам II международной научно-практической конференции / Под ред. Тарельника Б.И. - Сумы-Бердянск, 2002. - С. 88-90.

Черенков М.Н. Коммунистический эксперимент и историческая судьба атеистического гуманизма // Распад СССР: 10 лет спустя. Материалы международной научной конференции. / Под ред. проф. Бузгалина А.В. - М.: Слово, 2001. - С. 355-358.

Черенков М.Н. Об этических основаниях европоцентристского проекта глобализации // Альтернативы глобализации. Материалы международной конференции / Под ред. проф. Бузгалина А.В. - М.: Слово, 2002. - С. 179-180.

Черенков М.М. До питання про поняття смислу у філософсько-історичному дискурсі // Обрії комунікації та інтерпретації. Матеріали VIII Харківських міжнародних Сковородинівських читань / Під ред. проф. О.М. Кривулі. - Харків.: Екограф, 2001. - С. 167-169.

Черенков М.М. Історичне минуле як простір герменевтичної креативності // Матеріали 6-ї Міжнародної науково-практичної конференції “Творчість свободи як свобода творчості” / Під ред. Б.В. Новікова. - К.: НТУУ “КПІ”, 2001. - С. 75-76.

Черенков М.Н. Наука и образование в новом тысячелетии: между атеизмом и религией. В поисках новой парадигмы // Наука. Релігія. Суспільство. - Донецьк: Донецький держ. інститут штучного інтелекту, 2000. - №2. - С. 134-135.

Андреева Т.А., Черенков М.Н. О специфике библейского понимания истории // Людина: дух, душа, тіло. Матеріали IV Міжнародної науково-теоретичної конференції. - Суми: Собор, 2000. - С. 7-9.

Черенков М.Н. Осмысление философии истории как творчество смысла // Праці наукової конференції Донецького нац. ун-ту за підсумками науково-дослідницької роботи за період 1999-2000 рр. (історичні науки, політологія, міжнародні відносини і філософія). - Донецьк, 2001. - С. 192-193.

Черенков М.Н. Что замалчивается в современных дискуссиях о гуманизме // Жизненные ценности и идеалы XXI века. Материалы симпозиума “Человек и христианское мировоззрение”. - Симферополь: Крымский научно-апологетический центр, 2002. - С. 35-36.

Черенков М.Н. Адогматические интерпретации христианства в западной теологии ХХ века // Рационализм и культура на пороге третьего тысячелетия: Материалы 3 Российского философского конгресса.- Том 3.- Ростов-на- Дону.- 2002.- С.422-423.

АНОТАЦІЇ

Черенков М.Н. Философско-историческое переосмысление европейского гуманизма. Рукопись. Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук. Специальность 09.00.03. - „Социальная философия и философия истории”. - Донецкий национальный университет. - Донецк, 2003 г.

В истории философии известны различные парадигмы гуманизма. По одной из типологизаций их условно можно включить в две традиции: религиозную и атеистическую. В первой человек человечен лишь в отношениях с Иным, он не самодостаточен и самоценен. История человека в данном понимании - теозис, движение к Богу, трансцендирование, постепенное освобождение из царства природной необходимости. Согласно второму подходу человек - самоцель, он самодостаточен и самоценен; история - не поиски Иного, но экспансия Я вовне. Ренессансный гуманизм представляется узловым моментом истории, в котором столкнулись и сплелись две указанные гуманистические традиции. Проблема ренессансного гуманизма оказывается проблемой соотношения античности и христианства, в основе которой - философско-богословский спор о соотношении божественного и человеческого, трансцендентного и имманентного, Другого и Я.

Переосмысление традиций в контексте их сравнительного изучения позволяет выявить общие для них гуманистические инварианты. Гуманизм в сближении традиций - это гуманизм гармонии и открытости, гуманизм ответственной свободы, гуманизм Другого (природы, человека, Трансцендентного), в котором есть место жертвенной любви и бескорыстной добродетели, в котором главное не иметь-для-себя, но быть-для-Другого, по евангельской формуле: “любить ближнего как самого себя”. Очевидно, что современные прочтения данной христианской заповеди способны обогатить содержание гуманизма новыми смыслами. Опыт христианской гуманистики оказывается жизненно важным для преодоления кризиса человека; в этом видится историческая ответственность христианства за судьбу гуманизма, его обновление и возрождение.

Современная ситуация “пост-” ставит под сомнение прежние чрезмерно оптимистические представления о человеке, показывает необходимость преодоления утопических представлений и выработки более трезвой оценки возможностей человека в истории. Для философско-исторической гуманистики необходим диалог как с современной наукой, так и с философско-религиозными подходами к феномену человека в истории, в особенности, с христианской традицией, впервые сделавшей данный феномен объектом своего изучения и накопившей огромный опыт и гуманистический потенциал. Освоение гуманистического наследия христианского историзма, а также конструктивный философский анализ ситуации постмодерна и постнеклассики могут способствовать формированию новой гуманистической философско-исторической парадигмы. Интегральной идеей новой парадигмы должна стать идея открытости, принципиальной незавершенности, нелинейности, многомерности человека и истории.

Для гуманистики идея открытости означает, что человечность - не субстанциальная данность, но постоянное преодоление себя, своей мнимой самодостаточности, экстатическая устремленность за свои пределы навстречу Другому. В таком случае человечность существует лишь в отношениях с Другим и для Другого. Это и означает историчность человека - преодоление самодостаточной тождественности Я-Я, постоянное развитие в системе отношений Я-Другой.

Таким образом, в наиболее общей форме кредо "нового гуманизма" может быть определено как достойные отношения с Другим. Только так становится возможным выход из тупика эгоцентрической самозамкнутости, единение усилий, соучастие в решении глобальных проблем, воля к продолжению человеческой истории, обретение ее цели и смысла.

Ключевые слова: антиномия божественного-человеческого, синтез гуманистических традиций, ситуация “пост-”, трансцендирование, открытость, ответственная свобода, гуманизм Другого.

Черенков М.М. Філософсько-історичне переосмислення європейського гуманізму. Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук. Спеціальність: 09.00.03. - „Соціальна філософія та філософія історії”. - Донецький національний університет. - Донецьк, 2003 р.

Досвід осмислення людської деструктивності свідчить про необхідність подолання занадто оптимістичних уявлень щодо природи людини, її місця та ролі в історії. На відміну від модерністського проекту антропоцентризму, егології, самоцентрованості і самодостатності людини, інтегральною ідеєю сучасної гуманістики, яка поєднує поновленні християнську та секулярну гуманістичні традиції, повинна стати ідея нелінійності людського буття, відкритості назустріч Іншому, постійного подолання самототожності Я-Я. Людяність в такому розумінні - це гідні відносини з Іншим, не буття-у-собі, а буття-для-Іншого. Як відомо, жертовна любов до Іншого - це головний заповіт християнства, тож нові його інтерпретації спроможні ініціювати поновлення та відродження гуманізму, надати натхнення та сил для виходу з антропологічної кризи, вирішення глобальних проблем, продовження людської історії.

Ключові слова: антиномія божественого-людського, синтез гуманістичних традицій, ситуація “пост-”, трансцендування, відкритість, відповідальна свобода, гуманізм Іншого.

Cherenkov M.N. Нistoriosophical revision of European humanism. Manuscript. The thesis for obtaining of the Scientific Degree of Candidate of Philosophic Sciences on the speciality: 09.00.03 - Social philosophy and philosophy of history. - Donetsk National University. - Donetsk, 2003.

Dissertation is devoted to investigation of concept humanism in the context of contemporary historiosophical paradigm. The author notes that after the world wars and totalitarian regimes we face not only with the problem of humanism but with the problem of the man himself. So the researcher tries to show that the representation about man as "the master of history" should be reconsidered from the position of openness and dialogue approach; the egocentric humanism should be changed for the humanism of another person. The “new humanism” should be enriched by christian values and should be rooted in transcendental religious meanings.

Key words: antithesis God-Man, synthesis of humanistic traditions, the “post-” situation, transcendent, openness, the responsibility for freedom, humanism of another person. гуманізм феномен атеістична християнська

Размещено на Allbest.ru

...

Подобные документы

  • Передумови виникнення, етапи становлення та принципи концепції механістичної картини світу, яка складалася під впливом матеріалістичних уявлень про матерію і форми її існування. Зміна світогляду внаслідок еволюції філософії, природознавства, теології.

    курсовая работа [66,0 K], добавлен 20.06.2012

  • Три основні напрями філософії історії. Специфіка філософського осмислення проблеми людини у філософії, сутність людини в історії філософської думки. Філософські аспекти походження людини. Проблеми філософії на сучасному етапі. Особистість і суспільство.

    реферат [40,2 K], добавлен 08.10.2009

  • Виникнення перших форм філософського мислення. Проблеми буття і людини у філософії давнього світу, зародження ідей права. Особливості античної правової культури. Космоцентричне обґрунтування права. Особливості філософсько-правової думки Середньовіччя.

    реферат [35,9 K], добавлен 20.01.2011

  • Дослідження проблеми буття у філософії французьких матеріалістів ХVІІІ століття. Вивчення представників матеріалістичного напрямку філософії Просвітництва. Огляд ідей Просвітництва та їх впливу на всі сфери духовного життя європейського суспільства.

    контрольная работа [32,7 K], добавлен 26.08.2013

  • Предмет історії філософії. Історія філософії та філософія історії. Філософський процес. Методи історико-філософського аналізу. Аристотель. Концепція історії філософії, історичного коловороту. Герменевтика. Західна та східна моделі (парадигми) філософії.

    реферат [24,1 K], добавлен 09.10.2008

  • Дослідження впливу ідей філософії екзистенціалізму на становлення образів фільмів провідних майстрів західноєвропейського кіно 1960-1980 років. Вивчення проблематики стосунків людини й суспільства у контексті аналізу долі людини в історичному процесі.

    статья [32,5 K], добавлен 24.04.2018

  • Формування філософських ідеї в Древній Індії, осмислення явищ світу у "Упанішадах". Філософська думка в Древньому Китаї - творчість Лаоцзи і Конфуція. Періоди розвитку грецької філософії. Духовні витоки Росії, їх особливості, історичні етапи становлення.

    реферат [49,9 K], добавлен 14.03.2010

  • Філософія в системі культури. Виявлення загальних ідей, уявлень, форм досвіду як базису конкретної культури або суспільно-історичного життя людей в цілому. Функції експлікації "універсалій" в інтелектуальній та емоційній галузях світосприйняття.

    реферат [24,5 K], добавлен 16.06.2009

  • Деталізований аналіз та визначення духовності людини в українській філософії, повна характеристика причин виникнення цієї проблеми. Суспільні методи боротьби з кризою духовності. Пояснення значимості існування духовності людини в українській філософії.

    реферат [37,5 K], добавлен 03.10.2014

  • Гендерні дослідження в гносеологічному, методологічному, ціннісному аспектах і в контексті суттєвих змін, що відбуваються в сучасній науці. Змістовна багатоманітність гендерних досліджень з точки зору контекстуальної визначеності розуміння людини.

    автореферат [66,1 K], добавлен 13.04.2009

  • Загальний огляд філософсько-теологічного вчення святого Томи Аквінського: метафізика, природа, картина світу, проблеми пізнання, етико-соціальна доктрина. Неотомізм як напрям релігійної філософії XX століття. Інтегральний гуманізм Жака Марітена.

    реферат [42,1 K], добавлен 20.10.2012

  • Умови і чинники формування давньоруської філософії. Філософські та духовні начала проукраїнської культури. Новий рівень філософської думки українського народу. Філософія під впливом християнської традиції. Онтологія та гносеологія філософії русичів.

    реферат [22,9 K], добавлен 19.10.2008

  • Питання розуміння буття і співвідношення зі свідомістю як визначне рішення основного питання філософії, думки великих мислителів стародавності. Установка на розгляд буття як продукту діяльності духу в філософії початку XX ст. Буття людини і буття світу.

    реферат [38,2 K], добавлен 02.12.2010

  • Питання "гуманізму" для філософів. Розвиток гуманізму. Розвиток раціоналістичного і ірраціонального гуманізму в історії людства. Збереження раціоналізму як основного методу науки і освіти. Розвиток найважливіших принципів сучасного гуманітарного знання.

    реферат [20,1 K], добавлен 02.12.2010

  • Форми суспільної свідомості, принципи економії мислення. Співвідношення філософської, релігійної та наукової картин світу. Матеріалістичний та ідеалістичний напрямки в історії філософії від античних часів до сьогодення. Поняття філософського світогляду.

    шпаргалка [645,5 K], добавлен 10.03.2014

  • Ознайомлення із визначеннями духовності людини в працях науковців різних часів. Питання індивідуальності внутрішнього світу людини. Огляд національних традицій, творчість, культури спілкування, знань як основних проявів і засобів відродження духовності.

    курсовая работа [37,1 K], добавлен 19.07.2014

  • Субстанціальний і реляційний підходи до розуміння буття. Трактування категорій простору та часу у в античній філософії та філософії середньовічної Європи. Категорії простору та часу в інтерпретації німецької філософії та сучасної буржуазної філософії.

    реферат [31,7 K], добавлен 05.12.2010

  • Причини виникнення антитехнократичних тенденцій у сучасній європейській філософії. Проблема "людина-техніка" в сучасних філософсько-соціологічних теоріях. Концепції нової раціональності як спосіб подолання кризових явищ в філософії техніки.

    реферат [35,4 K], добавлен 23.10.2003

  • Метафізичні традиції формування архітектонічної картини в філософії, значення та принцип організації цієї традиції. Визначення архітектурою значення репрезентації. Основні функції традиційної архітектури. Модерн як "перевидання" класичної архітектури.

    реферат [71,8 K], добавлен 20.12.2014

  • Формування громадянського гуманізму в Італії. Утвердження ідеалів служіння суспільству, обов’язку перед батьківщиною, ділової й політичної активності громадян в період італійського Ренесансу. Особливості прояву ідей громадянського гуманізму в Україні.

    реферат [22,8 K], добавлен 29.11.2014

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.