Управління як форма зв’язку теоретичних моделей і практичних рішень

У другому підрозділі основну увагу приділено проблемі управлінням експериментом.

Управління виконує функцію приведення в дію механізмів експерименту, контролю над ними, відтворюваного коригування самого процесу експерименту і його результатів. Наявність структур управління має критерії значення для виокремлення власне соціального експерименту з соціального процесу, причому жорсткі структури управління об'єктивно неспроможні створити сприятливий клімат пошуку та використання інновацій, а саме управління стає неадекватним за умов зростання складності системи і зміни конкретної ситуації. Прийняття і реалізацію управлінського рішення можна вважати основним наслідком і засобом соціального експерименту. Критеріями успішності управління таким експериментом може бути економія часу, зростання рівня компетентності працівників, виявлення нових параметрів розвитку.

Розділ сьомий „Підприємництво як вид соціальної практики і діалектика соціального управління” містить філософський аналіз природи підприємництва як різновиду соціальної практики, особливостей його розвитку, зокрема в Україні, і його діалектичних зв'язків з соціальним управлінням. Дано ретроспективу розвитку теорії та практики підприємництва, з урахуванням особливого значення для останнього стану господарсько-політичного середовища, визначаючого не лише способи використання нових можливостей, але й основні типи відповідних мотивацій. З чого виходить, що підприємництво як економічне явище, виникає за умови наявності двох взаємопов'язаних обставин: організаційно-господарського новаторства і економічної свободи. Інші його характеристики - ризик, прийняття рішення, лідерство, володіння ресурсами тощо - є або похідними, або необов'язковими, або доповняльними. Ключовою рисою підприємництва є автономність прийняття рішення, без чого нова комбінація виробничих факторів неможлива ні економічно, ні організаційно, ні психологічно.

Стверджується, що подолання Україною технологічного відставання від розвинених країн, реформування економіки на ринкових засадах неможливе без інтенсивного розвитку підприємництва, без створення необхідних юридичних, фінансових, політичних і соціально-психологічних умов для збільшення числа підприємців і вияву ними господарської ініціативи.

У першому підрозділі конкретизовано зміст поняття „інтерес”, з'ясовано різницю між біологічним і соціальним інтересами, роль інтересів у розвитку підприємництва. Основою біологічного інтересу є, по суті, особистісний прагматизм, інстинкт самовиживання, соціальний же інтерес, матеріалізуючись у суспільних відносинах, створених людиною предметах культури, має статус „сутнісного буття”, є „відчуженою іманентністю”, яка вийшла за межі психічної обмеженості, щоб стати духовною чи матеріальною цінністю „для всіх”. Тому соціальний інтерес постає як екстравертний, закорінений у соціуму-бутті, в процесі історичного розвитку людства, наявний у суспільних відносинах, предметах і речах, що мають особистісну чи колективну цінність і слугують задоволенню духовних і матеріальних потреб суспільства. Він, опосередковано виявляючись у підприємницьких відносинах, має амбівалентну природу, оскільки поєднує два різних світи - світ ідей та устремлінь в особистості та світ реального буття індивідуальних інтересів, вже матеріалізованих у соціумі.

Підприємницький інтерес визначається як віддзеркалена у соціуму дійсності зустрічна пропозиція, яка містить заохочувальну чи спонукальну ініціативу, відповідну соціальну орієнтацію, а також осмислене намагання держави і суспільства створити суб'єктам господарювання сприятливі можливості та умови для зосередження на певних різновидах соціальних відносин з метою задоволення власних намірів, розрахованих на отримання прибутку та інших благ, не обов'язково матеріальних.

Зміст другого підрозділу становлять потреби як основна рушійна сила підприємницьких інтересів. Соціальна потреба постає як фіксація умов, необхідних для життєдіяльності соціальних суб'єктів. Між протилежностями - соціальним суб'єктом і середовищем через суперечності відбувається активний обмін речовиною, енергією, інформацією, в процесі якого потреба знаходить все необхідне для свого задоволення. Задоволення ж потреби означає розв'язання протиріччя, зміну якісних характеристик протилежностей і призводить до наступного відтворення циклу - щоразу на вищому рівні. Суспільні потреби, маючи свої витоки і в сьогоденні, і в минулому, утворюють надзвичайно динамічну систему, а їхній конкретний зміст постійно змінюється. Автор доводить, що загострення потреб призводить до поляризації тенденцій розвитку найближчого соціального середовища і самого соціального суб'єкта, в результаті чого виникає ситуація зміни поведінки, поглядів стосовно цінностей. На рівні окремого індивіда розвиток і задоволення потреб відбувається на яскраво вираженому емоційному тлі і супроводжується очікуванням комфортного стану.

Потреба розглядається як вельми важлива спонука, те, в чому підприємець набуває необхідності, без чого він не в змозі існувати як такий. Її спільність з інтересом полягає у тому, що вони спрямовуються у підприємницьку сферу й існують завдяки їй. Відмінність - це їхня несумісність, протилежність, особливо тоді, коли потреба є недоступною для задоволення підприємницького інтересу. Інтерес є рушійною силою, яка обумовлює соціальну стабільність людських потреб, які мають об'єктивний характер і не залежать від окремої волі та самосвідомості індивідуумів.

Наступний підрозділ і розкриває ключове значення інтересів і потреб у підприємницькій діяльності з урахуванням діалектики їхнього взаємозв'язку. Інтереси і потреби, що мають місце у підприємництві, органічно пов'язані. Те, що у предметному світі виступає для підприємця як інтерес, має так чи інакше стати для нього і потребою. Таким чином, проблема інтересів як внутрішніх мотивів особистості перетворюється в проблему походження соціальних потреб, усвідомленого їхнього накопичення в соціальній реальності, зокрема підприємницькій. При цьому як інтереси, так і потреби можуть відігравати і позитивну, і негативну роль. На посилення першої та нейтралізацію другої і спрямоване управління.

Зазначається, що при стійкому підприємницькому інтересі потреба буде довготривалою. Якщо ж він виявиться миттєвим або побічним, то усі ініційовані ним потреби просто відпадають. Інтерес пов'язаний насамперед з орієнтирами, потреба ж - із засобами, ресурсами, а також - методами і шляхами досягнення окремих підприємницьких цілей.

Формування підприємницьких інтересів, доводить автор, перебуває у прямій залежності від привабливості підприємницької ідеології, яка розглядається як система ідей, поглядів і уявлень про шляхи і перспективи розвитку вітчизняного підприємництва і водночас як ідейна основа розробки відповідними соціальними інститутами необхідних методичних рекомендацій і програмних завдань. Окремий підрозділ присвячено особливостям становлення підприємництва в Україні і завданням його підтримки з боку держави. Підкреслено, що управлінська діяльність у сфері підприємництва значною мірою залежить від державного регулювання, яке становить собою складну багатопланову систему. На етапі становлення ринкової економіки першорядного значення набувають функції держави щодо формування цінової системи відносин власності притаманних змішаній багатоукладній економіці. Як свідчить досвід інших країн, підтримку з боку держави мають і сучасні високоорганізовані структури типу фінансово-промислових груп й аналогічні їм утворення.

На основі аналізу розвитку підприємництва в Україні висвітлено питання взаємовідносин між підприємцями і різними владними структурами, які ще далекі від досконалості. У своїй діяльності підприємці постійно стикаються з різними ускладненнями, що виникають подекуди не без причетності органів влади різного рівня і заважають їм успішно вести справу. Неузгодженість економічної політики призводить до того, що інтереси підтримки підприємництва вступають у протиріччя із завданнями досягнення оптимальних макроекономічних показників, фіскальними механізмами поповнення бюджету, витратними методами вирішення соціальних проблем. За таких умов ефективність заходів щодо державної підтримки підприємництва зводиться практично до нуля в результаті впливу на діловий клімат інших напрямів державного регулювання - податкового, ліцензійного, зовнішньоекономічного. З одного боку, держава підтримує малі підприємства за рахунок бюджетних коштів, а з іншого - робить жорсткішою систему оподаткування, що скорочує власні ресурси розвитку цих підприємств і змушує їх знижувати показники прибутку у звітних документах. А це, у свою чергу, істотно обмежує можливості залучення зовнішніх джерел інвестицій: штучно занижені показники не приваблюють потенційних інвесторів. Зроблено висновок, що управлінська ситуація в українській державі у сфері підприємництва ускладнюється через ігнорування тієї істини, що природа управління господарською діяльністю з переходом від однієї системи економічних відносин до іншої теж має видозмінюватися.

Схарактеризовано також методи регулювання державою підприємницької діяльності - безпосереднього та опосередкованого впливу, і запропоновано визначення державно-правового регулювання та державного управління підприємством.

За умов утвердження ринкової економіки набуває нової значущості регіональне управління підприємницькою діяльністю. Його складовими є: відносини регіону з центром, стосунки з місцевими органами влади, забезпечення комплексного розвитку регіону як єдиного господарського цілого. Наголошено на доцільності, за умов ринкової економіки, надання регіонам України функцій регулювання підприємницької діяльності та державного управління в їхніх межах. Провідним напрямом і критерієм ефективності тут може бути лише задоволення економічних і соціальних потреб населення, що проживає у регіоні. У сфері державного управління підприємницькою діяльністю автором виділено зовнішньоекономічні відносини, де вітчизняним підприємствам з боку держави має бути забезпечена підтримка режиму найбільшого сприяння при проведенні експортно-імпортних операцій. Відповідну увагу приділено створенню і функціонуванню „вільних” економічних зон, в яких підприємці мають значні пільги для організації виробництва певного виду продукції, а також преференції щодо товарних кредитів.

Для розвитку вітчизняного підприємництва велике значення мають загальнонаціональні управлінські мотивації, інноваційна діяльність, раціональне управління господарськими процесами, максимальне розкриття творчого потенціалу фізичних і юридичних осіб. Такий потенціал утворюється тріадою: виробничі дії, вирішення управлінських завдань і позитивний емоційний стан. У роботі стверджується, що центральним питанням державно-правового регулювання підприємницької діяльності залишається питання розробки стратегії соціально-економічних перетворень в країні. Акцентовано важливість подолання неправильного уявлення про соціальні витрати, тобто про вимушені вилучення з тих коштів, які можна було б спрямувати на розвиток підприємництва і підвищення його впливу на економіку в цілому. Світовий досвід переконливо свідчить, що інвестиції в людину, зокрема, в працівників управлінської сфери, є істотним чинником прогресу як економіки, так і культури. Схарактеризовано й специфіку різних структур корпоративної форми управління підприємницькою діяльністю, які з'явилися в Україні.

Зазначено, що особливого значення у розвитку та утвердженні високої інноваційно-підприємницької культури набуває держава, оскільки колишнє протиріччя між культурою підприємництва, яка обстоює цінності успіху, індивідуалізму, свободи, ефективності, і культурою громадянською, яка підтримує цінності справедливості соціального устрою, гармонії і гуманності, нині змінюється процесом синтезу обох систем цінностей. Етичні за своїм характером питання посилення боротьби з корупцією, „тіньовою” економікою, стимулювання благодійності бізнесу мають стати наріжною ланкою системи заходів облагороджування підприємництва і водночас гарантування його безпечності. У самому принципі підприємництва - організаційному новаторстві і прагненні до успіху - потенційно закладено можливість непередбачуваних інституціональних змін, починаючи від продукту, що змінює спосіб життя сотень мільйонів людей, і закінчуючи формуванням виробничих комплексів, які здатні впливати на рішення урядів і умови життя цілих народів. Розвиток в Україні соціально відповідального підприємництва означатиме не тільки ривок до ефективності й ділового успіху фірм і акціонерних товариств, але й сприятиме зростанню матеріального добробуту і зміцненню морального здоров'я суспільства у цілому.

ВИСНОВКИ

Дисертація містить науково-теоретичні узагальнення та результати розробки однієї з фундаментальних проблем філософії управління - питання про співвідношення теоретичної моделі як “продукту” пізнання соціальної дійсності і практичного управлінського рішення у контексті підприємницької діяльності:

1. Історично питання про співвідношення значущих теоретичних моделей і суспільних реалій вирішується мислителями на різноманітних засадах - через співвідношення:

- економіки та політики;

- розбіжностей у природі людини;

- форм державного правління;

- “града земного” (держави) та “града Божого”;

- політичних систем і суспільства;

- держави та громадянського суспільства;

- функцій соціального управління тощо.

Засновано, що раціональні зерна філософських вчень минулих епох та концепцій Новітнього часу у своїй осмисленій єдності утворюють надійний світоглядний фундамент для вирішення складних проблем управління суспільством у ХХІ ст.

2. Інтерпретація понять „об'єкт управління” і „суб'єкт управління” з позицій підходу як самодостатніх утворень, що можуть існувати й осмислюватися як безвідносні, незалежно один від одного, виявляється непродуктивною, оскільки у реальному соціально-управлінському процесі його об'єкт і суб'єкт перебувають у процесі навіть не просто діалектичного взаємозв'язку, а й, подекуди, навіть діалектичного взаємоперетворення. Адже об'єктом управління, так само, як і його суб'єктом, теж постають окремі особистості, їх групи, спільноти тощо. Саме в аспекті філософського осягнення, тобто у контексті категоріально-понятійної системи соціальної філософії і відповідно до запитів теорії та практики управлінського сьогодення діалектична взаємодія суб'єкта та об'єкта соціального управління може бути відображена (і відображається) з належною повнотою та автентичністю.

3. З того, що прерогативу суб'єкта соціального управління становить вироблення, прийняття рішень, забезпечення умов, засобів, пошук шляхів і організація їх здійснення, тоді як особливості функції об'єкта такого управління зумовлюються передусім виконавським характером їх діяльності, випливає висновок про функціональну різну за векторами суб'єкта і об'єкта управлінської діяльності, зумовлюючу їхню типологічну своєрідність. А отже, і про їхню рівноцінність, рівновелику суспільну значущість. Акцентовано неприпустимість досить поширеного висновку про нерівноцінність вищезгаданих функцій, як творчої, ініціативної (у суб'єкта соціального управління) та пасивної й нетворчої (у об'єкта управління). Адже успішне виконання управлінських рішень вимагає зусиль, принаймні не менш значних, творчих та ініціативних, ніж при виробленні та прийнятті означених рішень.

4. Ефективність соціального управління забезпечується, зокрема, дотриманням вимог основних принципів діалектики. Так, принцип конкретного підходу уможливлює врахування специфіки умов управлінської діяльності; принцип діалектичного заперечення дає можливість з'ясувати спрямованість і характер розвитку об'єктів соціального управління, визначити взаємозв'язок між попередніми і наступними стадіями їхнього розвитку, орієнтуючи на урахування гнучкості і рухливості суспільних явищ та їхніх відображень у поняттях. Характеризуючись сукупністю певних якостей різної природи, об'єкт і суб'єкт соціального управління мають водночас кількісний вимір. Осягнути своєрідність взаємозумовленості якісних і кількісних параметрів означених об'єкта і суб'єкта можливо за допомогою закону взаємного переходу кількісних і якісних змін. Стосовно соціального управління зміст можна розглядати як сукупність якостей керованого об'єкта, а форму - як структуру методів і регламентів управління. У соціальному управлінні одиничним виступають конкретні управлінські процедури, методи і прийоми, а загальним - соціальні принципи, ідеали і державні програми.

5. Зміст понять „соціальне знання”, “галузь соціального знання” на сучасному етапі розвитку не може бути з належною повнотою вичерпаний чи навіть уособлений якоюсь однією, хай навіть найфундаментальнішою, науковою теорією або ж об'єктивно та глибоко розкритий за допомогою якогось одного пізнавального підходу чи, тим більше, - якимось одним визначенням, певною формального дефініцією. Це передбачає розробку та наявність множини кумулятивних чи комплементарних теорій і теоретичних моделей, кожна з яких має свій “діапазон запитаності”, зумовлений специфікою того чи іншого концептуального підходу.

6. Теоретичні моделі, створені у системі сучасного соціально-гуманітарного пізнання, доповнюючи одна одну, становлять у своїй сукупності суперечливий і різноманітний (стохастичний) контекст окремих угрупувань соціального знання і водночас віддзеркалюють ступінь усвідомленості суспільством (суб'єктами управління) інваріантних характеристик і перспектив зміни власного буття, внаслідок чого теоретичне моделювання постає усвідомленням назрілих соціальних проблем, формою передбачення можливих варіацій, їх розгортання за допомогою, у принципі, адекватних категоріально-понятійних і пізнавальних засобів.

7. Функцію відображення соціальної реальності в конкретних символах, схемах виконує проект, який є праобразом того, що неодмінно матиме місце, якщо для цього будуть створені належні умови. Матеріалізованим проектом є модель. Проектування орієнтується на науково-теоретичний прогноз феноменів природного та соціального походження, враховує відношення і зв'язки, які вже об'єктивно існують між явищами суспільного життя. Воно вважається оптимальним, якщо враховує паростки інноваційних відносин, які пробивають собі дорогу у суспільному бутті і вимагають змін або доповнень. Це особливо важливо при випробуванні проектів, які розробляються з метою удосконалення управлінських відносин і прогнозування соціальних подій.

8. Соціальний прогноз є знанням про майбутнє, якого ще немає і яке не є однозначно визначеним, будучи залежним від вибору соціального суб'єкта, його свідомої діяльності. Як наукова категорія, він ґрунтується на досвіді, знаннях та гносеологічних уявленнях, що означає обов'язкове використання законів логіки і відповідних теоретичних положень. Прогнозування тісно пов'язане з використанням інформації, яка отримується у процесі відображення дійсності. Роль прогнозів найбільш концентровано проявляється у плануванні, будучи його вихідною базою. Співвідношення між прогнозуванням і плануванням є частиною більш загального питання взаємозв'язку між передбаченням і покладанням цілей. У філософському контексті план є застиглим моментом динамічної взаємодії між соціальними процесами і суб'єктом управління, формою його управлінського світогляду. Планування на загальнодержавному рівні політичного устрою означає вибір форми правління, типу економічних відносин, від яких залежить еволюція та модернізація суспільства. Соціальне планування посідає важливе місце в системі функцій соціального управління як спосіб програмування спільної діяльності груп людей на конкретний проміжок часу з врахуванням певних природних матеріально-технічних і соціально-демографічних умов.

9. За винятком екстремальних випадків, ніякі зовнішні обставини не детермінують людську діяльність в однозначно жорсткий спосіб. Діалектика суспільного прогресу така, що чим вищий рівень розвитку продуктивних сил, тим ширші можливості для вільного вибору і самоутвердження нових поколінь. Справді вільний вибір узгоджується з обставинами, реально враховує закладені в об'єктивних умовах можливості і спирається на знання причинно-наслідкових зв'язків. Специфіка управлінського рішення полягає у тому, що воно втілює у собі єдність пізнавальної і регулятивної форм діяльності. Будучи орієнтованим на зміну чого-небудь у теперішньому, воно водночас відображає і бажане майбутнє.

10. Соціальна інформація становить найбільш складний вид інформації і є найвищою формою упорядкованого відображення дійсності, яке властиве лиш людині як суспільній істоті, наділеній свідомістю і мовою. Вона завжди наповнена конкретним змістом, має певну спрямованість і цінність. В інформаційному суспільстві уречевлений результат людської праці стає більш інформаційно-ємним. Дієвість соціальної інформації в управлінні залежить від селективного добору нормативно-правових умов, які визначають діапазон та параметри керованої поведінки об'єкта і суб'єкта. Соціальна інформація є відображенням природної і соціальної реальності, причин і наслідків, комунікативних зв'язків. Специфіка управління нею базується на механізмах соціальної пам'яті, суспільній здатності людини засвоювати, накопичувати, трансформувати й використовувати дедалі значніші обсяги соціальної інформації.

11. Соціальний експеримент розглядається як постійне й специфічним чином цілеспрямоване творення і відтворення різноманітних соціальних практик. Він обумовлений типом суспільного устрою, особливостями соціальних об'єктів, методологією і методикою їхнього вивчення і перетворення. У сучасному світі з огляду на постіндустріальні тенденції соціальне експериментування постає як важливий засіб переходу до багатоукладності економіки, багатопартійності, ідеологічного плюралізму, розподілу влад. Основним завданням, засобом і наслідком здійснення соціального експерименту є прийняття і реалізація управлінських рішень. Іншими словами, соціальне управління здійснює, зокрема завдяки використанню соціального експерименту, зворотний зв'язок між „тілом” соціуму та чинниками соціального експериментального середовища.

12. Організаційно-господарське новаторство виступає вкрай істотною та необхідною умовою виникнення підприємництва, котра проте є недостатньою для утвердження останнього у статусі важливого і стійкого соціально-економічного явища, оскільки це потребує належного, причому доволі високого, ступеня економічної свободи. Відмітною сутнісною рисою підприємництва як такого явища є автономність прийняття рішення, без чого життєво необхідні для стабільного існування, а тим більше - розвитку підприємництва, все нові комбінації виробничих чинників неможливі ні економічно, ні організаційно, ні психологічно. Зазначеним, з одного боку, зумовлені вельми високі вимоги до суб'єкта підприємницької діяльності, який має бути харизматичною, ініціативною й творчою особистістю, з іншого ж - передбачається стратегія на самообмеження з боку державного регулювання, від якого управлінська діяльність у сфері підприємництва залежить вельми значною мірою. Розвиток підприємництва є процесом реалізації особистих і колективних інтересів суб'єктів господарювання, а його результати - реалізованим корпоративним інтересом. Підприємницький інтерес, якщо він відповідає назрілим суспільним потребам, стає рушійною силою докорінних змін і перетворень у способах виробництва, прогресивних економічних і управлінських нововведень.

13. Соціальна інженерія підприємницьких інтересів і потреб постає наукою, що вивчає механізм їх відтворення у суспільстві, особливості їх інтегрування в економіку. Використання її методів у підприємництві дає можливість цілеспрямовано регулювати інтереси і потреби вітчизняного виробника, маючи на меті забезпечення їхньої максимальної відповідності завданням розвитку економіки країни. Питання відтворення підприємницьких інтересів і потреб цими методами набувають особливої актуальності в період ринкових трансформацій, перебудови системи економічних відносин. Те, що у предметному світі виступає для підприємця як інтерес, має так чи інакше стати для нього і потребою. Таким чином, проблема інтересів як внутрішніх мотивів особистості перетворюється в проблему походження соціальних потреб, усвідомленого їхнього накопичення в соціальній реальності, зокрема підприємницькій. При цьому як інтереси, так і потреби можуть відігравати і позитивну, і негативну роль. На посилення першої та нейтралізацію другої і спрямоване управління. управління суспільствознавчий філософія

14. Управлінська діяльність у сфері підприємництва значною мірою залежить від державного регулювання, яке становить собою складну багатопланову систему. Неузгодженість державної політики призводить до протиріччя між підприємницькими інтересами і завданнями досягнення оптимальних макроекономічних показників, фіскальними механізмами поповнення бюджету, витратними методами вирішення соціальних проблем. В Україні склалося кілька рівнів управління підприємницькою діяльністю: вищий, представлений центральними органами влади, регіональний, галузевий і корпоративний. Для розвитку вітчизняного підприємництва велике значення мають загальнонаціональні управлінські мотивації, інноваційна діяльність, раціональне управління господарськими процесами, максимальне розкриття творчого потенціалу фізичних і юридичних осіб. Державі належить особлива роль у розвитку і утвердженні високої інноваційно-підприємницької культури у боротьбі з „тіньовою економікою” і корупцією, стимулюванні благодійності бізнесу.

ОСНОВНІ ПУБЛІКАЦІЇ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Фаренік С.А. Логіка і методологія наукового дослідження: Науково-методичний посібник - К.: Вид-во УАДУ, 2000. - 340 с.

2. Фаренік С.А. Управління соціальними процесами: побудова та реалізація соціальних моделей: Монографія - К.: Вид-во УАДУ, 2003. - 368 с.

3. Фареник С.А. Нефтегазовый комплекс Украины. Теория и практика управления: Монография - К.: Изд-во УАГУ, 2003. - 567 с.

4. Фаренік С.А. Соціальний експеримент: визначення, особливості, специфіка // Нова парадигма: Альманах наукових праць. - Вип. 18. - Запоріжжя: ЗПДУ, Творче об'єднання „Нова парадигма”, 2000. - С. 171-181.

5. Фаренік С.А. Соціальний експеримент в управлінській діяльності // Нова парадигма: Альманах наукових праць. - Вип. 19. - Запоріжжя: Тандем - У ЗПДУ, Творче об'єднання „Нова парадигма”, 2001. - С. 194-201.

6. Фаренік С.А. Соціальні експерименти: сутнісні характеристики і типологія // Культурологічний вісник: Науково-теоретичний щорічник Нижньої Наддніпрянщини. - Вип. 6. - Запоріжжя, 2000. - С. 106-112.

7. Фаренік С.А. Особливості державної структури управління підприємницькими відносинами // Нова парадигма: Альманах наукових праць. - Вип. 20. - Запоріжжя: ЗПДУ, Творче об'єднання „Нова парадигма”, 2001. - С. 190-198.

8. Фаренік С.А. Соціокультурні зміни в підприємницькій діяльності за умов постіндустріальної доби // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць. - Вип. 24. - К.: Український центр духовної культури, 2001. - С. 217-239.

9. Фаренік С.А. Управління соціально-економічними процесами в країнах розвиненої західної доби // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць. - Вип. 25. - К.: Український центр духовної культури, 2001. - С. 194-210.

10. Фаренік С.А. Принципи діалектичної логіки в структурі аналізу соціальних обєктів // Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. Науковий журнал. - № 1 - К.: Вид-во УАДУ, 2001.

11. Фаренік С.А. Структура гносеологічної реконструкції соціальних обєктів // Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. Науковий журнал. - № 2 - К.: Вид-во УАДУ, 2001. - С. 242-255.

12. Фаренік С. А. Потреба як необхідна складова процесу дослідження діяльності // Збірник наукових праць Української Академії державного управління при Президентові України. - Вип. 1. - К.: Вид-во УАДАУ, 2001. - С. 3-17.

13. Фаренік С.А. Роль соціальної інформації в управлінні підприємницькою діяльністю // Збірник наукових праць Української Академії державного управління при Президентові України. - Вип. 2. - К.: Вид-во УАДАУ, 2001. - С. 416-428.

14. Фаренік С.А. Соціальна інформація та управління: механізми відтворення збереження та передачі // Нова парадигма: Альманах наукових праць. - Вип. 24. - Запоріжжя: ЗПДУ, Творче об'єднання „Нова парадигма”, 2002. - С. 215-224.

15. Фаренік С.А. Планування як атрибут управління // Практична філософія: Науковий журнал. - №3 - К.: Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України, БО „Центр практичної філософії”, 2002. - С. 137-146.

16. Фаренік С.А. Перспективність управлінських рішень // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць. - Вип. 26. - К.: Український центр духовної культури, 2001. - С. 167-178.

17. Фаренік С.А. Державне прогнозування: соціально-філософський контекст (аналіз методологічних проблем) // Філософські обрії: Науково-теоретичний часопис Інституту філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України та Полтавського держ. пед. ун-ту ім. В.Г. Короленка. - Вип.7. - Київ-Полтава, 2002. - С. 166-178.

18. Фаренік С.А. Прогностичне управління як форма зв'язку теоретичних моделей і практичних рішень // Вісник. Філософія. Політологія: Науковий вісник. - Вип. 42-45. - К.: Київський національний університет ім. Т. Г. Шевченка, 2002. - С. 35-41.

19. Фаренік С.А. Соціальне пізнання: сутність і специфіка в аспекті теоретичного моделювання // Вісник. Філософія. Політологія: Науковий вісник. - Вип. 42-45. - К.: Київський національний університет ім. Т.Г. Шевченка, 2002. - С. 180-186.

20. Фаренік С.А. Визначення підприємницьких інтересів та потреб як фактор інтенсифікації вітчизняного підприємництва // Політологічний вісник: Зб-к наук. праць. - №10. - К.: То-во „Знання” України, 2002. - С. 162-190.

21. Фаренік С.А. Складові теоретичних моделей у соціальному пізнанні: специфіка і взаємодія // Нова парадигма: Альманах наукових праць. - Вип. 25. - Запоріжжя: ЗПДУ, Творче об'єднання „Нова парадигма”, 2002. - С. 199-208.

22. Фаренік С.А. Критерії оцінки соціальної інформації в сфері управлінської діяльності // Філософська думка: Український науково-теоретичний часопис. - Вип. 3. - К.: Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України, БО „Центр практичної філософії, 2002 - С. 54-67.

23. Фаренік С. А. Складові теоретичних моделей: специфіка і взаємодія (управлінські аспекти) // Нова парадигма: Альманах наукових праць. - Вип. 28. - Запоріжжя: ЗПДУ, Творче об'єднання „Нова парадигма”, 2002. - С. 105-115.

24. Фаренік С.А. Теоретичні моделі: функціонально-типологічні характеристики // Культурологічний вісник: Науково-теоретичний щорічник Нижньої Наддніпрянщини. - Вип. 9. - Запоріжжя, 2002. - С. 85-90.

Размещено на Allbest.ru