Особливості методологічних засад німецької історичної школи політекономії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості методологічних засад німецької історичної школи політекономії

історичний школа політекономія мораль

Німецька історична школа економіки виникла в Німеччині в другій половині XIX ст. Будучи відгалуженням німецького історицизму, засновниками якого були Й.Гердер і В.Гумбольд, ця інтелектуальна течія значно відрізнялася від основного напрямку соціально-економічної думки того часу - класичної політекономії. Основним методологічним принципом німецької історичної школи був принцип історизму, відповідно до якого кожний народ має власний шлях соціально-економічного розвитку. Німецька історична школа економіки стверджувала, що тільки через дослідження народного духу або етосу, як морально-культурного змісту конкретного суспільства, який визначає людську діяльність в цілому, а економічну діяльність зокрема, можливе істинне пізнання економічних феноменів.

Поняття народного духу має довгу історію в німецькій філософській традиції. Витоки цього поняття ми знаходимо в історизмі. Німецький історизм критикував основні принципи англійської класичної політекономії - індивідуалізм і автономність економічної сфери суспільства, натомість, він розглядав історію як об'єктивний телеологічний процес, у якому всі історичні події були визначені абсолютним духом.

Німецький історизм розумів поняття духу не як індивідуальну свідомість, а як абстрактну структуру дійсності. Історизм або гегелівський ідеалізм, фактично замінив історичного суб'єкта об'єктивним духом. Історичний суб'єкт у Г.Гегеля завжди колективний [ 1,с.7], на відміну від поняття індивіду, відправного пункту класичних теорій суспільного контракту, в яких вільний індивід виступає базовим елементом суспільства.

Г.Гегель стверджував, що спільнота - це етична субстанція в якій особистість знаходить моральне задоволення. Особистість включена в органічну цілісність. Вільний індивід визначається завдяки місцю в суспільному та історичному процесі. Соціальний договір не сприймається Г.Гегелем просто як наслідок певної природної раціональності. Г.Гегель, не погоджується з А.Смітом, стосовно того, що індивідуальний егоїзм,спрямований на задоволення потреб окремого індивіда, забезпечує загальний добробут суспільства в цілому. Гегелівська концепція суспільного контракту, наголошувала на провідній ролі держави в забезпеченні умов існування вільних суб'єктів.

Якщо історизм розглядав історію як універсальну категорію, то історизм пов'язував історію безпосередньо з поняттям національного духу або культурної ідентичності. Історизм синтезував^абстрактну універсальність Г.Гегеля з конкретно-історичним підходом Й.Гердера. Історизм, на відміну від історизму, вбачав в кожному етапі історичного процесу унікальну форму культури, національний дух. Історія не є відбиттям абстрактної істини, вона є раціоналізацією соціальних традицій і інститутів, які розвиваються історично і змінюються в просторі і часі.

Головну мету історизм вбачав в дослідженні минулого окремого суспільства, а не апріорних принципів. Історизм відкидав поняття трансцендентного або універсального духу як метафізичного принципу. Німецький історизм доводив, що для того щоб інтерпретувати дух - його треба історизувати, дослідити в контексті культурно-історичного досвіду [4,с.5]. Історизм був реакцією на раціоналізм, що домінував у європейській думці два сторіччя і збігся у часі з піднесенням німецької національної свідомості. Історизм вважав, що історія характеризувалася двома тенденціями - емпіричним дослідженням фактів і спробою проникнути в сутність духу країни. Будь-яке дослідження історії з погляду апріорної мети неминуче спотворить дійсність. Поряд з цим історизм критикував суто натуралістичне і механістичне пояснення історичних змін. У його нормативному підході, цінності, ідеї і релігійні переконання мали пріоритетне значення.

Поклавши в основу своєї методології принцип історизму, німецька історична школа економіки основним аналітичним інструментарієм дослідження зробила конкретні історичні факти. Один з засновників німецької історичної школи В.Рошер розробив схему науково-дослідної програми дослідження економіки, на основі історизму та індуктивізму.

В.Рошер сформулював основні принципи історичного підходу до економіки в такий спосіб: 1) аналіз економічного життя безпосередньо пов'язаний з дослідженням правової, політичної і культурної історії; 2) дослідження економічної історії виступає умовою вивчення сучасного типу господарства; 3) на підставі аналогії між сучасним і минулим економічним розвитком можна вивести загальну тенденцію економічного розвитку країни. Тільки глибоке розуміння історичного процесу дає розуміння закономірностей економічних змін. Політекономія трактувалася

В.Рошером не як хрематистика або наука про збагачення, а як мистецтво створення суспільного блага або загального добробуту [7,с.17].

В.Рошер розробив органічну концепцію суспільства. Кожна економіка заснована з одного боку на корисливих інтересах, які можуть перероджуватися в егоїзм, а з іншого боку на моральному сумлінні. У результаті комбінації цих двох якостей, виникає дух спільноти (Gemeinsinn), що створює соціальну солідарність, знімаючи основні соціальні суперечності. У такий спосіб дух громади творить соціальний організм - суспільство. Дух громади визначається етичними категоріями рівності, справедливості, милосердя і внутрішньої свободи. Дух спільноти залежав від культурного розвитку народу і був основним фактором соціальної інтеграції, оскільки вирішував проблему співвідношення колективного і індивідуального блага.

На думку В.Рошера, народне господарство проходить чотири етапи розвитку - дитинство, молодість, зрілість і старість. Економічний розвиток має певні обмеження, на певному етапі він вповільнюється через суперечності між індивідуальними корисливими інтересами і духом спільноти. В.Рошер підкреслював, що чим більше освічена нація, тим менша ймовірність швидкого економічного занепаду, акцентуючи на значенні культури в економічному розвитку, економічний історицизм розглядав економічний розвиток через призму освіти (Bildung) або більше загального поняття культури.

В.Рошер особливо виділив роль невідчутного капіталу як основного продуцента суспільного блага. Невідчутний капітал (iinkorperliche Kapital) має відношення до невідчутних елементів соціальних відносин і виміряється рівнем довіри і якістю суспільних відносин. Категорія невідчутного капіталу, відсилає до римського права, де res incorporales означала річ, яку не можливо відчути, а тільки усвідомити [2,с.370]. Визначаючи вартість через категорію довіри, В.Рошер стверджував, що капітал має витоки у вірі і довірі. Таким чином, В.Рошер включав довіру, віру і репутацію в поняття капіталу. Окрім цього В.Рошер включав до складу невідчутного капіталу, такі інститути як державу і церкву. Згідно з В.Рошером, держава є найбільш важливою формою невідчутного капіталу, оскільки вона є оптимальним інструментом розподілу суспільного блага. Щодо церкви як невідчутного капіталу, то по-перше, вона забезпечує суспільну підтримку спільноти і по-друге, культивує людські чесноти, через впровадження моральних цінностей. У європейській традиції функції соціального забезпечення і освіти були найважливішими обов'язками церкви. Церква відігравала важливу роль в обмеженні корисливих інтересів індивідів.

Хоча В.Рошер не дав точного визначення соціального капіталу, він описав визначальні характеристика цього феномену. Поняття капіталу включало не тільки матеріальні блага, але також духовні можливості людини. Поняття капіталу концептуалізувалося не як матеріальна категорія, а як суспільна категорія. Згодом ця ідея знайде своє продовження в сучасних теоріях культурного і соціального капіталу.

Так само, в німецькій історичній традиції, народне господарство розглядалось як культурний феномен. Народне господарство (Volkswirthschaft) вважалося втіленням унікального національного духу у економічній формі. Господарство як унікальний так і універсальний феномен, унікальний у своєму конкретному історичному існуванні, універсальний як відображення духу.

Фактично національний дух, визначає всю суспільну діяльність, включно з господарством. Поняття національного духу позначає сукупність цінностей спільноти. Національний дух - набір ключових образів і поведінкових патернів, практично апробованих та адаптованих у традиції. Національний дух історична школа економіки визначала, як історичний морально-духовний взаємозв'язок людей. Економіка підпорядкована не просто природними інстинктами, а інстинктами трансформованими в процесі духовної і моральної еволюції, тобто етизації, як синтезу базових природних і високих моральних почуттів і чеснот, що є наслідком культурно-історичного життя спільноти.

Культура, солідарна соціальна етика і соціальна довіра, становили осереддя народного господарства. Осьовим принципом народного господарства була не користь, а мораль, яка поєднувала людей, щоб трудиться в ім'я загальних цілей. Всупереч моделі економіки, заснованої на індивідуальному інтересі, економічний історицизм акцентував увагу на суспільстві в якому індивіди поділяють спільні цінності і суспільні інтереси в економічній діяльності на основі їхньої культури, історії і традицій [8,с. 15].

Таким чином, народне господарство - це інтегральне ціле, живий суспільно-економічний організм з власним моральним духом. Разом з економічним змістом поняття господарства містить морально-етичний і соціально-комунітарний змісти.

Вивчаючи відмінності в економічному розвитку різних національних держав, німецький економічний історизм, пояснював ці відмінності впливом позаекономічних факторів. Культурні, соціальні і політичні фактори в їхній взаємодії з економічними факторами, визначають культурно-історичний тип господарства.

Ідейний натхненник німецької історичної ніколи Ф.Ліст, уважав, що нематеріальні фактори економічної діяльності, зокрема, духовні та інституціональні не менш важливі, ніж матеріальні фактори. Ф.Ліст критикував англійську класичну політекономію за неуважність до нематеріальних факторів, які підвищують продуктивний потенціал суспільства. В класичній трудовій теорії вартості, непродуктивна праця розглядалася, як вторинна, стосовно продуктивної праці. Підхід класичної політекономії до непродуктивної праці, був в цілому прийнятий К.Марксом. Ф.Ліст підкреслював значення не фізичної праці, як А.Сміт і К.Маркс, а духовної праці. Особливо Ф.Ліст наголошував на значенні непродуктивної розумової праці. Відтворення праці - це не так матеріальний процес, як духовний процес.

Основними факторами духовного відтворення продуктивних сил є мораль і релігія. Ф.Ліст значно розширив аналіз економіки, за рахунок акцентування уваги на духовних засадах продуктивних сил, які включають всі аспекти соціальності. Якщо класична політекономія основну увагу приділяла продуктивній праці і поділу праці, то Ф.Ліст велике значення надавав непродуктивній праці і духовній єдності. Ф.Ліст довів, що продуктивні сили суспільства більше, ніж звичайна сума продуктивних сил індивідів, оскільки якість суспільних продуктивних сил визначає національна культура. Фундаментальна основа суспільно-економічного добробуту - національний дух і мораль, нематеріальні фактори виробництва. Ф.Ліст критикував гобсівську концепцію егоїстичної природи людини, яка базувалася на психологічних принципах егоїзму та індивідуалізму, обґрунтовувала модель економічної діяльності, спрямованої суто на максимізацію індивідуальної вигоди.

Відмінність цих двох підходів випливала з різного бачення природи людини. Т.Гобс вбачав природу людини в прагненні індивідуальної користі. Ф.Ліст дотримувався арістотелівського бачення людини, як суспільно-політичної істоти, яка прагне загального блага. В межах цього бачення, суспільство як цілісність - головна мета людської діяльності, економічна складова якої, має бути підпорядкована розвитку суспільства в цілому, а не окремим інтересам індивідів. Ф.Ліст вважав концепцію економічної людини англійської класичної політекономії надто вузькою, оскільки вона не вважала ідеї, звичаї і вірування суспільства основою національного багатства. А.Сміт стверджував, що основою національного багатства є економічна свобода або вільна конкуренція індивідів. Саме індивіди, а не держава, виступають суб'єктами створення національного багатства. Національне багатство - сума індивідуальних багатств. У німецькій інтелектуальній традиції, свобода розумілася як культурна свобода, заснована на духовних можливостях суб'єкта пізнання розрізняти істину і оману, а не як економічна свобода вільного суб'єкта підприємницької діяльності.

Ідеократичний підхід до економіки, вважав основою економічної діяльності ідеї, на відміну від натуралізму класичної політичної економії і французького фізіократизму, які вбачали основне джерело національного багатства в природі і фізичній праці. Згідно німецькій історичній школі, в створенні національного багатства головне не тільки праця, але і культура.

Вчення Ф.Ліста одержало назву економічного націоналізму. Ф.Ліст розробив теорію національної економіки як органічної солідарності, підпорядкувавши економіку неекономічній спільноті - народу [3,с. 192-193]. Підхід Ф.Ліста ґрунтувався на трьох принципах, а саме поняттях непродуктивної праці, модернізації і державного втручання в економіку. На основі аналізу історії західноєвропейських країн, Ф.Ліст підкреслював, що існують різні шляхи капіталістичного розвитку. Особливе значення в розвитку країни має освіта і наука. Основний акцент Ф.Ліст робив на ролі держави в економіці. Фактично, Ф.Ліст розробив теоретичну модель економічного розвитку слаборозвинених країн.

Ф.Ліст зазначав: «Політична економія заснована на філософії політики та історії. Історія є посередником між філософією і політикою» [9,с. 14]. Подальший розвиток ідей Ф.Ліста був здійснений трьома поколіннями німецької історичної школи, до першого покоління належали Б.Гільдебрандт, К.Кніс, В.Рошер, до другого Л.Брентано, К.Бюхер, А.Вагнер, Г.Ф.Кнап, Г.Шмолер, і до третього В.Зомбарт і М.Вебер [9,с.1].

Методологія молодшого покоління історичної школи відрізнялася від старшого тим, що молодше покоління перейшло від емпірично-індуктивного збору історичних фактів до більш загального дослідження специфічних історичних епох. Базуючись на методологічному принципі історизму, німецька історична школа економіки була критично налаштована не тільки щодо англійської класичної політекономії, але й австрійської школи економіки. Різні методологічні підходи до аналізу економіки, були обумовлені специфікою теоретичних витоків цих шкіл.

Німецька історична школа підкреслювала, що економічні закони відрізняються від фізичних законів, що економічна мотивація значно більше складний комплекс, ніж принцип індивідуального егоїзму і неможливо вивести закони економіки із загальних принципів, а тільки завдяки індукції, заснованої на історичному дослідженні конкретних економік.

В методологічному аспекті, історичний метод (емпірико-індуктив- ний) німецької історичної школи, був протилежний абстрактному методу (теоретико-дедуктивному) австрійської школи економіки. Дослідницька програма німецької історичної школи другої генерації, була визначена її провідником Г.Шмолером як історико-етичний підхід до економіки [6,с.148]. Німецька історична школа при аналізі економічної діяльності надавала пріоритет історії та етиці, а австрійська школа економіки абстрактним економічним категоріям [9,с.5].

Економічна діяльність відбувається в межах специфічного народного господарства або економічної системи, тобто економіка існує в межах культури, на економічну поведінку індивідів впливають з одного боку нематеріальні чинники, як наприклад традиції, а з іншого боку позаекономічні інститути, такі як право і держава. Німецька історична школа підкреслювала критичну роль держави, не тільки в економіці, але й у розвитку цивілізаційних основ суспільства. В центрі уваги німецької історичної школи була інституціональна розбудова і внутрішня колонізація країни. Г.Шмолер стверджував, що не маючи сильної організації державної влади не можливо досягти розвиненого народного господарства.

Теорія держави, аксіологія і соціологія знання - центральні теми дослідження німецького історизму і німецької історичної школи [9,С.ЗЗ]. Іншим важливим методологічним принципом німецької історичної школи економіки був методологічний холізм, сутність цього методологічного принципу полягає в тому, що специфічне ціле, зокрема національне господарство розуміється, як результат попереднього цілого (історії розвитку господарства), а не діяльності його складових (індивідів) [5,с. 14-- 15]. У цьому сенсі, діяльність будь-якої певної частини економіки можна зрозуміти виходячи з цілого. Німецька історична школа відкинула атомізм класичної політичної економії, на користь холізму, коли ціле більше, ніж сума його частин і ці частини є завжди елементами цілого. Економічна система це не сума індивідуальних інтересів, а спільність об'єднана солідарністю інтересів. Для історичної школи, основною одиницею аналізу була не особистість, а народне господарство в цілому, як етико-культурна структура.

Таким чином, методологічну основу історичної школи економіки становили історичний, етичний принципи і принцип холізму. Історичний принцип доводив, що економічну практику слід вивчати в історичному контексті, тобто в специфічних економічних, суспільних, правових, культурних і географічних умовах. Особливий акцент на історично конкретному, становив методологічне осереддя історичної школи, яка підкреслювала значення духу і культури для економіки в конкретний історичний період.

Етичний принцип акцентував на понятті звичаю та ідеї етичного прогресу в історії. Мотив економічної вигоди пов'язувався з етичними категоріями довіри і справедливості. Це взаємодія економіки, історії і етики відмітна риса підходу, який можна визначити як етико-історичний у рамках більше широких парадигм комунітаризму та інституціоналізму. Можна стверджувати, що інституціоналізм і комунітаризм мають витоки в німецькій історичній школі економіки.

Виходячи з вищевказаного, можна стверджувати, що історична школа економіки є продуктивною методологічною основою, на базі якої була розроблена система аналітичних інструментальних засобів і понять вивчення економіки.

Фундаментальне завдання історичної школи економіки полягало не в тому, щоб пояснити конкретні економічні явища, а в тому щоб створити теорію, що уможливлює розуміння економіки в широкому соціально- культурному контексті.

Німецька історична школа економіки розробила історичну теорію економіки та економічної етики. Вона дослідила етико-культурні основи економічної діяльності, сформулювала етичну і культурну теорію економіки, заклала фундамент інституціональної економіки. В цілому, історична школа дала потужний стимул для дослідження взаємозв'язку між економікою і культурою суспільства.

Список використаних джерел

1.Гулыга А.В. Философия религии Гегеля / А.В. Гулыга // Гегель. Философия религии. - М.: «Мысль», 1976. - Т.1. - С. 5-31.

2.Маркс К. Замечания на книгу А.Вагнера «Учебник политической экономии» / К.Маркс // Маркс К., Энгельс Ф. Сочинения. - 2-е изд. - М.:

Государственное издательство политической литературы, 1961. - Т.19. - С. 369-399.

3.Шпорлюк Р. Комунізм і націоналізм / Р. Шпорлюк; пер. з англ. Г. Касьянов. - К: Основи, 1998. - 479 с.

4.Beiser F.C. German idealism: the struggle against subjectivism, 1781-1801. - Cambridge, MA: Harvard University press, 2002. - 726 p.

5.Camic Ch., Gorski Ph.S, Trubek D.M. Introduction/ Ch. Camic, Ph.S. Gorski,

D.M. Trubek// In Camic Ch., Gorski Ph.S, Trubek D.M (eds.) Max Weber's economy and society: a critical companion. - Stanford, CA: Stanford University Press, 2005. - P. 1-28.

6.Nashiwa T. Alfred Marshall and the historico-ethical approach / T.Nashiwa // In Shionoya Y., Nashiwa T. (eds.) Schumpeter and evolution: an ontological exploration Marshall and Schumpeter on evolution economic sociology of capitalist development. - Cheltenham, UK; Northhampton, MA, 2008. - P. 147-165.

7.Priddat B.P. Intention and failure of W.Roscher's historical method of national economics / B.P. Priddat // In Koslowski P. (eds.) The theory of ethical economy in the historical school: Wilhelm Roscher, Lorenz von Stein, Gustav Schmoller, Wilhelm Dilthey and contemporary theory. - Berlin; Heidelberg: Springer-Verlag, 1995. - P. 15-34.''

8.Shionoya Y. Rational reconstruction of the German historical school / Y.Shionoya // In Shionoya Y. (eds.) The German historical school: the historical and ethical approach to economics. - London; New York: Routledge, 2001. - P. 7-18.

9.Shionoya Y. The soul of the German historical school: Methodological essays on Schmoller, Weber and Schumpeter. - New York: Springer Science & Business media, 2005. - 207 p.

Размещено на Allbest.ru