Філософські та соціально-політичні погляди "громадівців" (історико-філософський аспект)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

09. 00. 05 - історія філософії

ФІЛОСОФСЬКІ ТА СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ПОГЛЯДИ “ГРОМАДІВЦІВ”(ІСТОРИКО-ФІЛОСОФСЬКИЙ АСПЕКТ)

Трубенко Леся Борисівна

КИЇВ-2003

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження

Розвиток української державності, становлення громадянського суспільства та правової, соціально-економічної, політичної системи нашої країни обумовлюють необхідність переосмислення творчої спадщини історико-філософської та суспільно-політичної думки України. Філософські погляди українських суспільно-політичних діячів другої половини ХІХ - початку ХХ ст. мають велике значення для з'ясування закономірностей розвитку українського визвольного руху та долі демократії в українському суспільстві. Подібний історико-філософський аналіз дає можливість переглянути й сучасні історичні процеси, зокрема роздробленість демократичних сил, як однієї з причин дестабілізації у суспільстві. Без сумніву, великого значення набуває аналіз філософських та соціально-політичних поглядів “громадівців”, що були яскравими представниками соціокультурного простору України другої половини ХІХ - початку ХХ ст.

Звернення до дослідження творчого спадку “громадівців” актуалізується тим, що через узагальнення досвіду минулих наукових розвідок стає можливим переосмислення та переведення в практичну площину ряду їх ідей та узагальнюючих положень на створення та подальший розвиток української національної ідеї, відтворення української філософської традиції та спадкоємності головних засадничих положень, які відповідають світогляду українців. Суттєвим тут постає аналіз ролі ідей громадівців у становленні громадянського суспільства в Україні, особливо в ході конституційних процесів, які набули розвитку в період формування незалежної української держави; обґрунтування філософської позиції ненасильницького способу боротьби за національне визволення, притаманного українській політичній традиції.

Ступінь розробки проблеми

Дослідженню діяльності та творчої спадщини “громадівців” присвячено досить багато наукових праць. Відомо чимало джерел та праць різного характеру: спогади, щоденники, епістолярія, автобіографії, документальні матеріали, монографії, статті, повідомлення тощо. Особливо активно ця проблема досліджувалася в перші три десятиліття та 60-і роки ХХ ст. Необхідно відзначити також і пожвавлення у вивченні цієї теми після здобуття Україною незалежності. У публікаціях джерел, наукових творах авторів різних ідейних напрямів йдеться про окремі періоди, явища, сюжети, організації і діячів українського національного руху.

Першими спробами висвітлення цього історичного періоду стали дискусії пореформенної доби. Значний дослідний інтерес має спадщина українських діячів В. Антоновича, Б. Грінченка, М. Драгоманова, П. Житецького, М. Костомарова, П. Куліша, І. Франка, С. Подолинського та ін. Праці цієї доби ґрунтуються на публіцистичних роздумах, особистих враженнях і спогадах авторів та інших сучасників подій, на опублікованих матеріалах політичних процесів, пресі тощо. Більшість авторів робили спробу осмислити витоки та особливості українського народництва, філософського підґрунтя “українофільства”, намітити певні етапи його розвитку, внутрішні ідейні тенденції.

Від початку ХХ ст. дана проблема стає предметом концептуальних студій представників національно-демократичної інтелігенції. Особлива роль належить М. Грушевському, який вперше чітко окреслив українське народництво, розробив оригінальну концепцію цього історичного явища, виділив основні етапи його розвитку, визначив сутність та особливості ідеології й діяльності.

Наступним етапом вивчення даної проблематики став період від 1917 р. до початку 1930-х рр. У цей період можна виділити праці таких українських істориків національно-демократичного напряму як М. Гніп, В. Міяковський, О. Мицюк, А. Михалевич та ін. Поряд із проблемами українського демократичного руху, ідеології та діяльності українських Громад пореформенної доби, історики та філософи розпочали вивчення революційно-народницьких гуртків, взаємозв'язків українських і російських народників.

Необхідно зауважити, що утвердження тоталітарного режиму в Радянському Союзі негативно позначилося на подальшому вивченні цього питання, серйозна наукова робота була згорнута, а суть підмінялася ідеологічними догмами. І лише з середини 1950-х рр. вивчення народницької проблематики і громадівства відновлюється у працях таких українських вчених як у А. Волощенко, В. Дмитриченко, А. Катренко, М. Рудько, П. Манзенко, В. Сокуренко та ін. Вони зробили важливий внесок в історіографію цього суспільного руху в Україні, зокрема, виділили етапи та особливості “ходіння в народ”, простежили перехід до політичної боротьби, висвітлили видавничу діяльність, “народницькі” судові процеси тощо. Проте за умов ідеологічної монополії годі було сподіватися на відхід досліджень від марксистсько-ленінської методології.

Лише за часів “перебудови” в історіографії та філософії було визнано, що велика кількість загальних висновків щодо проблем громадівського руху в Україні не достатньо висвітлені в спеціальних монографічних працях, не визначені їх чисельність, спеціальний склад, політична сутність тощо. На загальному фоні політичної та ідеологічної заангажованості офіційної радянської історіософії слід відзначити оригінальні дослідження цієї проблеми предствників української діаспори - М. Антоновича, Дж. Грабовича, П. Мірчука, О. Пріцака, Р. Шпорлюка,

Ю. Бойка, тривалий час недоступних широкому загалу в метропольній Україні.

За останні роки з'явилося ряд оригінальних історичних та історико-філософських розвідок В. Горського, В. Дмитриченка, В. Довговича, О. Забужко, Л. Іванової, Р. Іванченко, Г. Касьянова, А. Катренка, О. Козирєва, О. Кухарчука, А. Пашука, М. Палієнко, Ю. Пінчука, С. Світленка, О. Супронюк та ін.

У загальному контексті обраної теми дисертаційного дослідження заслуговують на увагу матеріали та документи українського правозахисного руху 50-80-х років та сучасні наукові дослідження творчої спадщини правозахисників, пов'язаних з українською традицією ненасильницького руху опору, що був означений як характерно український спосіб боротьби за національне визволення з часів Кирило-Мефодіївського братства та його їдейних спадкоємців - “громадівців”.

І. Огородником та В. Огородником, М. Русином, Ю. Федівим концептуальне осмислення творчості громадівців введено до висвітлення в підручниках та навчальних посібниках з історії української філософії.

У цілому всі опрацьовані джерела можна розділити на такі групи: 1) власне, першоджерела, творча спадщина “громадівців” та їхніх ідейних спадкоємців; 2) історична література; 3) історико-філософські дослідження ідей “громадівців”; 4) суспільно-політичні та політологічні джерела.

Водночас доводиться констатувати той факт, що вони функціонують самі по собі, без їх системного взаємозв'язку. Вказане актуалізує поглиблене дослідження творчого спадку “громадівців”, окреслюючи мету та завдання теми дослідження.

Мета і завдання дослідження

Метою дисертаційної роботи є здійснення системного аналізу філософських та соціально-політичних поглядів українських “громадівців” в історико-філософському аспекті зі з'ясуванням впливу їх провідних ідей на сучасне буття України перехідного періоду.

Досягнення зазначеної мети пов'язується з розв'язанням таких конкретних завдань:

проаналізувати історичні витоки, соціальні передумови виникнення громадівського руху, творчу спадщину духовних попередників “громадівців”;

дослідити онтологічні джерела українофільства та вивчити філософське обґрунтування проблеми національного самовизначення в творчості “громадівців”;

розкрити розуміння представниками громадівського руху проблем антропології та антропосоціогенезу;

показати розвиток та філософське обґрунтування соціального ідеалу - “громадівського соціалізму”;

вивчити бачення “громадівцями” джерел виникнення держави та перетворення її на соціальну державу - федерацію, виявивши роль їх ідей у процесах набуття Україною статусу незалежної держави, побудови громадянського суспільства;

розкрити гуманістичний, ненасильницький характер філософії “громадівців” і його вплив на національну ідею та процеси боротьби за національне визволення.

Об'єктом дослідження є культурницька та просвітницька діяльність українських “Громад” середини ХІХ - початку ХХ ст.

Предметом дослідження є філософська та суспільно-політична творча спадщина представників громадівського руху.

Теоретична і методологічна основа дослідження

Методологічною основою дисертаційної роботи є ідея синтетичного теоретизування із застосуванням філософських та загальнонаукових методів: принципів об'єктивності, системності, історизму, наукової компоратистики.

Джерелознавчу основу дослідження становлять праці “громадівців”, нормативні та законодавчі акти, історичні документи, розробки таких відомих громадознавців як М. Антонович, Ю. Бойко, А. Волощенко, М. Гніп, В. Горський, В. Дмитриченко, В. Довгович, Р. Іванченко, А. Катренко, А. Пашук, М. Палієнко, Ю. Пінчук, М. Рудько та ін.

Наукова новизна дослідження полягає у здійсненні системного аналізу соціально-політичних поглядів українських “громадівців” в історико-філософському аспекті з виявленням впливу їх провідних ідей на сучасне буття України перехідного періоду.

Основними елементами наукової новизни є наступні положення, які виносяться на захист:

показано, що представники українських “Громад” стали ідейними наступниками української духовно-філософської традиції, яка була притаманна українцям з часів Княжої доби і розвинута філософами Києво-Могилянської академії та Кирило-Мефодіївського товариства і втілена як суспільний ідеал “громадівського соціалізму” та українофільства;

доведено, що представники “Громад” шляхом етнографічних та історіософських досліджень (“ходіння в народ”) поновили систему українських національних цінностей, які насильно витіснялися з культурно-національного простору України, виступили творцями гуманістичної національної ідеї для наступних поколінь, яка обстоювала загальнолюдські цінності;

встановлено, що “громадівці” стали виразниками національної ідеї та національних інтересів у період втрати Україною основ суверенітету, теоретично обґрунтували традиційну для України форму народовства у вигляді соціально-орієнтованих громад;

обґрунтовано положення про те, що представники громадівського руху намагалися адаптувати соціалістичні ідеї та надати їм форми національної ідеї, одними з перших у Європі створили національно адаптовані засади для розвитку громадянського суспільства;

виявлено, що разом з утопічними соціалістичними ідеями, “громадівці” обґрунтовували й основні конституційні засади процесу державотворення;

розкрито гуманістичний ненасильницький характер філософії “громадівців”, доведено, що саме вони створили історично перший ідеал ненасильницького руху опору в Україні.

Теоретична і практична значущість

Теоретична значущість дисертаційної роботи полягає в оновленому, неідеологізованому підході до аналізу творчої спадщини “громадівців”.

Матеріали дисертації можуть бути використані в лекційних курсах і на семінарських заняттях з історії української філософії, соціальної філософії, політології, соціології, історії та інших гуманітарних дисциплінах, у спецкурсах для студентів та слухачів вищих закладів освіти з підготовки державних управлінців.

Апробація результатів дисертації

Матеріали дослідження пройшли апробацію у виступах на Днях науки (2000, 2001, 2002 рр.), на семінарах аспірантів філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка та опубліковані у вигляді тез.

За змістом дисертації опубліковано три наукові статті у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура дисертації

Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаної літератури. Повний обсяг дисертації становить 163 сторінки. Список літератури містить 154 джерела (9 сторінок).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

громадівець політичний філософський соціальний

У вступі розкривається актуальність теми, ступінь її розробки, формулюються мета і завдання, об'єкт і предмет дослідження, обґрунтовується наукова новизна, визначаються методологічні і теоретичні основи дослідження, теоретична і практична значущість роботи, а також апробація результатів дослідження.

Перший розділ “Передумови виникнення та загальна характеристика “громадівського руху” присвячений вивченню передумов виникнення, історії діяльності українських “Громад” та аналізу соціально-політичних поглядів “громадівців”.

У підрозділі1.1. “Соціокультурне буття України другої половини ХІХ століття” дисертант аналізує соціокультурні передумови виникнення громадівського руху. Кризове становище на селі наприкінці 50-х - на початку 60-х рр. стало підґрунтям тривалого процесу революційної ситуації в Україні. Процес революціонізації суспільного життя викликав до життя нові суспільні сили, зокрема, численні когорти української демократично налаштованої молоді та демократичної інтелігенції, які об'єднувались у неформальні організації та гуртки. Це було новим явищем у суспільстві. В середовищі української інтелігенції почали відроджуватись національна самосвідомість, національна культура та зацікавлення історією.

Автор визнає, що демократична течія, яка існувала у національному русі в Україні в цей період, мала багато спільного з російським народництвом, але все ж не зливалась з ним, відрізняючись своїми специфічними рисами, які виявлялись у практичному русі і в розвитку соціальної думки. Дисертант погоджується з більшістю дослідників історії української культури ХІХ ст., які переконливо доводять, що діяльність представників Кирило-Мефодіївського братства посідає особливе місце у формуванні нового світогляду українських діячів другої половини XIX ст.

У підрозділі 1.2. “Виникнення та діяльність перших українських “Громад” дисертант аналізує культурницьку та просвітницьку діяльність перших українських “Громад” (Київської, Одеської, Полтавської, Чернігівської та ін.) та доходить висновку, що в цілому зміст і характер їх діяльності був об'єктивно зумовлений логікою розвитку українського національного руху в

XIX ст. Зовні ця діяльність виявлялася переважно як культурницько-освітня та наукова (педагогічна праця у народних школах, підготовка й видання підручників, популярних книжок для народу, влаштування концертів та вистав тощо). Проте за умов протидії великодержавницькій шовіністичній політиці царського самодержавства вона набувала політичної спрямованості. Окрім того, діяльність “Громад” за своєю суттю була політичною, бо переважна більшість її членів прагнула здобути національно-територіальну культурну автономію для України.

У підрозділі 1.3. “Філософські та соціально-політичні погляди “громадівців” другої половини ХІХ ст.” автор засвідчує, що ідеологія та практична діяльність українських народолюбців ґрунтувались на демократичних ідеалах свободи, рівності та братерства. Діячі українських “Громад” розглядали демократизм як основу свого світогляду.

Дисертант переконливо доводить, що свободолюбство українських “громадівців” засновувалося на глибоко гуманістичних поглядах, які відбивали ліберальну настанову на повагу гідності, соціально-економічних та політичних прав людей, а також турботу про їх благополуччя й всебічний розвиток. Гуманістична ідея свободи передусім розглядалась у контексті морально-етичних і соціально-економічних відносин у суспільстві. Провідні українські громадські діячі тісно пов'язували здійснення ідеалу побудови справедливого суспільства з урахуванням національної специфіки українства.

Дисертант зауважує, що державницько-політичні погляди “громадівців” не відзначалися одностайністю, а політична течія розвивалася дещо повільно. Меншість вітчизняних демократів стояла на державницьких позиціях і виступала або за створення “вільної козацько-мужицької держави” в її етнографічних кордонах, або за збереження тих автономних прав і особливого управління, які мала Україна в Російській державі за часів Гетьманщини. Така ситуація стала однією з причин переходу частини української молоді на позиції російського соціально-революційного народництва. Крім того, ідеалізація українського селянства стала причиною поміркованості державницько-політичних позицій “громадівців”.

У другому розділі дисертації “Філософські погляди громадівців” дисертантом розглядаються онтологічні джерела українофільства, філософське обґрунтування проблеми національного самовизначення та проблеми філософської антропології в творчості “громадівців”.

У підрозділі 2.1. “Онтологічні джерела українофільства” автор відзначає важливість історичних та етнокультурних досліджень громадівців. Саме в “громадівський” період поєдналися традиції таємних національних товариств і народницька тенденція щодо дослідження історичних глибин життя простого народу. Етнокультурні, політичні плани “громадівців” були також безпосередньо пов'язані з вивченням та відродженням української історії.

Фундаментальною особливістю ідеології вітчизняних “громадівців” було українофільство, яке являло сукупність світоглядних цінностей, що виникли за умов формування української нації, як етнічної спільноти, що проживає на певній території, має певні антропологічні типи, мову, національний характер, соціально-економічний спосіб життя, духовну культуру та історичну долю. Вивчення життя і побуту народу мало на меті практичні завдання, зміст яких полягав у визначенні орієнтирів для подальшого національного розвитку українства.

У підрозділі 2.2. “Філософське обґрунтування проблеми національного самовизначення в творчості ”громадівців” автор дисертаційного дослідження зауважує, що “громадівці” вважали за можливе зберегти державу як федерацію цілком самостійних вільних народів. Ними не сприймалися ідеї сепаратизму. Обґрунтовуючи необхідність єдності дій представників всіх національностей, “громадівці” надавали великого значення солідарності і самосвідомості. Члени українських “Громад” критикували теорію переваги однієї нації над іншою, концепцію державних і бездержавних націй, відстоюючи позиції відродження поневолених “неісторичних” народів, виступаючи проти претензій “історичних” націй щодо панування над “плебейськими”. Головну роль у процесах суспільного розвитку “громадівці” віддавали народу, нації, пов'язуючи закономірний характер розвитку суспільства із рухом народів по шляху історичного прогресу.

Вже в 70-х рр. ХІХ ст. “громадівці” були твердо переконані, що справжнє вирішення національного питання можливе лише шляхом революційних змін. Тому вони активно сприяли поширенню ідей соціалізму, який, на їхню думку, мав ліквідувати соціальне і національне гноблення, створити необхідні умови для рівності і вільного національного розвитку.

У підрозділі 2.3. “Проблеми філософської антропології” дисертант аналізує антропологічні погляди “громадівців” С. Подолинського та І. Франка, в творчості яких найповніше знаходить своє відображення антропологічна проблематика. Автор доводить, що на їхні концепції мали великий вплив популярні на той час марсизм та дарвінізм. В основу своєї антропологічної теорії і Подолинський, і Франко поклали економічні чинники. Так, стародавню історію вони поділяють за характеристикою наявних знарядь праці, виділяючи три “віки”: кам'яний, вік бронзи та залізний. “Громадівці” зауважують, що саме у вік бронзи і тим більше у вік заліза поглиблювався поділ праці, склалися самостійні галузі виробництва: скотарство, хліборобство і ремесло. На їхню думку, у первісні часи не було експлуатації і гноблення людини людиною, всі були рівні, працювали на себе.

Автор дисертаційного дослідження аналізує також аксеологічний бік антропологічних теорій “громадівців”, які пов'язували виникнення і розвиток людської громади за умов первіснообщинного ладу з певними звичаями, обрядами, церемоніями тощо. Поява цих звичаїв, обрядів, церемоній, на думку “громадівців”, була об'єднавчим чинником, сприяла спільній діяльності людей та їх боротьбі за існування. За твердженням “громадівців”, первісна община являла собою самоуправну спілку рівноправних членів при суспільно-колективній формі.

На думку “громадівців”, посилення індивідуалізації виробництва неминуче призводить до появи приватної власності як на знаряддя, так і на продукти праці. На основі розвитку приватної власності відбувається складний процес соціальних змін, які характеризуються суспільною диференціацією, виникненням класів. Цей соціально-класовий поділ зумовлюється економічною нерівністю, яка має своє коріння у приватній власності.

Отже, як доводить автор, у трактуванні “громадівців”, феодально-кріпосницький лад закономірно виріс із рабовласницького, являючи собою вищий ступінь у розвитку суспільства. Феодальний лад приніс із собою нові форми і способи експлуатації, породив нові класи, але водночас став історично прогресивнішим за попередній, характеризуючись вищим рівнем поділу праці та зростанням її продуктивності. За тією самою схемою виник і капіталізм.

Третій розділ дисертації “Роль соціально-політичних поглядів “громадівців” у контексті еволюції національно-демократичної ідеї” дисертант присвятив аналізу суспільного ідеалу “громадівців”,

У підрозділі 3.1. “Суспільний ідеал “громадівського соціалізму” автор зауважує, що суспільний ідеал майбутнього для багатьох “громадівців” передбачав ліквідацію протилежності між розумовою і фізичною працею, а основною вимогою комплексу суспільно-політичних прав була вимога свободи. Українські “громадівці” надавали пріоритет гуманістичним, загальнолюдським цінностям, прагнули орієнтуватися на західноєвропейські демократичні традиції, водночас не заперечуючи національну специфіку українства.

Дисертант доводить, що на рубежі XIX-XX ст. активно проходить процес політизації багатьох діячів громадівського руху. На початку XX ст. політична активність “громадівців” набуває нової форми - вони беруть участь у діяльності політичних партій.

Дисертант робить висновок, що у процесі політизації українського національного руху кінця XIX - початку XX ст. державницька ідея здобуває все більше прихильників. Проте в ідеологічних документах молодих українських партій ще переважали ідеї автономізму й федералізму, традиційні для світогляду більшості “громадівців” попередньої доби. Водночас, домінуючою ідеологемою в їхньому середовищі продовжував залишатися соціалізм.

У підрозділі 3.2. “Соціально-філософський аналіз джерел виникнення держави” автор дисертаційного дослідження аналізує погляди “громадівців” на джерела виникнення держави. Більшість “громадівців”, слідом за європейськими соціалістами, поєднували цей процес з суспільно-економічним життям.

Дисертант доводить, що саме через аналіз поглядів на державу, розкривається суть суспільно-політичного ідеалу “громадівців”. Загальною для них, як зазначає автор, була думка про необхідність ліквідації держави, де існує експлуатація. Всі вони були переконані в тому, що жодна існуюча на той час державна система не могла бути визнаною народним політичним ідеалом і, навіть у конституційних та парламентських державах влада пригноблює простих людей.

Їх приваблювала ідея федеративного устрою. Тому особливу увагу “громадівці” приділяли громаді, яку вони розглядали як найменшу економічну одиницю та народний орган політичного самоуправління, що поєднує виконавчу, законодавчу і судову функції.

У підрозділі 3.3. “Роль суспільно-політичних ідей “громадівців” у становленні громадянського суспільства в Україні” дисертант наголошує, що важливим елементом формування системи поглядів “громадівців” є ідеї конституціоналізму, які в “громадівській” традиції ввібрали в себе власне український конституціоналізм у поєднанні з європейським лібералізмом.

Рівність усіх у громадянських правах та обов'язках, на думку “громадівців”, не може бути відмінена жодним законодавчим актом, за винятком військового стану. Ідея конституціоналізму надалі набула продовження в творчості М. Грушевського та інших діячів українського руху перших десятиліть ХХ ст. Принциповим моментом тут є спадкоємність у поглядах на облаштування суспільства, яку можна продемонструвати як: конституціоналізм князівської доби (“Руська Правда”), литовської доби (Литовський статут), козацької доби (конституція П. Орлика), Кирило-Мефодіївського братства (“Статут”, відозви “Брати українці” і “Братья великороссияне и поляки”, “Начерки Конституції Республіки” Ю. Андрузького), громадівців, де, насамперед, виділяється “Проект “Вольный союз” - “Вільна спілка”.

Дисертант погоджується з думкою багатьох науковців, що зокрема. ідеї М. Драгоманова були найважливішим соціалістичним конкурентом марксизму. Його політична програма була покладена в основу всіх політичних проектів аж до кінця УНР і стала її ідеологічним підґрунтям, обумовивши як її успіхи, так і невдачі. Зокрема, відсутність конвенційних державних структур, засвоєння драгоманівської загально-соціалістичної вимоги врешті-решт призвели до доктрини

В. Винниченка - М. Шаповала про непотрібність Україні власної армії, що в свою чергу зумовило історичну поразку УНР.

Дисертант доводить, що філософська позиція “громадівців” етично зорієнтована. Вищою цінністю оголошується людина, а вищим критерієм, згідно з яким мають поціновуватися міжлюдські та міжнаціональні взаємини, є ідея справедливості, яку може досягнути тільки вільна особистість. Шлях до цього - поширення просвіти, зміна інституцій, яка має привести людину до усвідомлення себе вільною і до розуміння нею того, що служіння принципу справедливості є її земним покликанням. Із цієї ж ідеї випливає і вибір ненасильницького шляху досягнення політичної мети.

Автор доводить, що, спираючись на “громадівську” філософію, їдеї ненасильницької боротьби втілились у конкордистській концепції В. Винниченка, а за умов радянської тоталітарної системи - у програмних документах українського правозахисного руху. Зокрема, у їхніх політичних програмах, доводить дисертант, зазначалося, що вони сповідують лише мирну боротьбу за добровільне відділення України від СРСР шляхом плебісциту та стоять на принципах не зміни соціалістичного ладу, а дотримання конституційного права на самовизначення. У багатьох програмних документах правозахисників зазначається, що Україна мусить стати незалежною, демократичною, духовно багатою, матеріально забезпеченою, з високим рівнем розвитку освіти, науки, національною за суттю, змістом і формою культури, державою, де кожній людині, групі людей, підприємству, селу, кожній територіальній одиниці повинні бути забезпечені можливості вільно і без обмежень користуватися громадянськими, соціальними і політичними правами, собі на користь і нікому не на шкоду.

Автор дисертаційного дослідження зазначає, що специфіка ситуації перехідного періоду диктує потребу переосмислення творчої спадщини “громадівців”. Головною причиною цього дисертант називає пошуки оптимальної моделі подальшого розвитку України при врахуванні традиційного бачення державотворчих ідей та розуміння неперервності національної історіософської та філософської традиції, що сягає корінням до ідеї “сродної праці” Г. Сковороди та “філософії серця” П. Юркевича, які набули соціального звучання в теорії “громадівського соціалізму” та в інших теоріях діячів громадівського руху.

ВИСНОВКИ

У висновку дисертації автором підсумовуються основні результати проведеного дослідження. Дисертант з'ясував, що громадівський рух ідейно був започаткований представниками Кирило-Мифодіївського товариства. Поширені серед українських інтелігентських кіл ідеї демократичних і конституційних реформ, слов'янофільства й українського патріотизму визначили подальшу спрямованість теоретичних пошуків творців української національної ідеї. Автор дисертації підкреслює, що в центрі історіософських поглядів “громадівців” лежить переконання, що головний зміст і спрямування історичного процесу визначає народ. Тому головною темою ідейно-філософських пошуків стає народне життя, пізнання “народного духу” (визначення М. Костомарова), що є першоосновою історичного розвитку.

Спочатку “громадівці” обмежувалися здійсненням поміркованної програми, що зводилася здебільшого до культурно-просвітницької діяльності. Проте внаслідок гонінь з боку тодішнього політичного режиму відбулася політизація “громадівців”. Головною рушійною силою соціальних змін “громадівці” вбачали селянство, бо національні вороги та соціальні гнобителі цієї найчисельнішої верстви сприймалися як єдина сила, що заважала історичному поступу України. Тому національне визволення сприймалося у зв'язку із соціальним звільненням. Виходячи із цих філософсько-етичних підстав, розпочався процес “ходіння в народ” та рух “хлопоманів”. Найяскравішими представниками цього періоду були В. Антонович, В. Костомаров, Т. Рильський та ін.

Незважаючи на гоніння та переслідування, культурницький рух в Україні все ж не припинявся, але його політизація набула соціалістичної спрямованості. “Громадівський соціалізм” випливав, на думку автора дисертації, із визнання індивіда фундаментом соціального й міжнародного порядку. Громади розумілися як своєрідні соціальні молекули, що в своїй сукупності утворюють макротіло людства.

Дисертант доводить, що важливою особливістю творчості “громадівців” є ідейно-політична доктрина конституціоналізму. При аналізі цієї доктрини слід зауважити, що саме “громадівці” першими в Російській імперії створили теоретичні підстави для розвитку громадянського суспільства. Соціальним ідеалом “громадівців” виступає гармонійне суспільство, особа та сукупність осіб, загальним мотивом поведінки яких є свобода, самостійність та відповідальність.

“Громадівці” виступали виразниками ідеї федералізму. Саме через здійснення цієї ідеї вони бачили звільнення України від національного та соціального гноблення. Федералізм виступав формою національного самовтілення українців у федерації вільних народів як у межах тодішньої Російської імперії, так і в загальнолюдській конфедерації.

На думку автора дисертації, важливою філософською ідеєю, яку підтримували “громадівці”, є еволюціонізм. Представники цієї течії схилялися до еволюційного способу виходу із соціальних конфліктів, заперечували революцію, хоча в революції вбачали, насамперед, національне звільнення. Дисертант доводить, що, по суті, “громадівці” створили першу історично відому теорію ненасильницьго руху опору в Україні. Шляхом просвітництва та піднесення національної свідомості вони прагнули створити передумови для розвитку вільної людини, яка через усвідомлення своєї внутрішньої свободи прийде до усвідомленого розуміння вільного розвитку всіх націй і народів. Ця теорія знайшла історичне втілення в роки української національної революції 1917-1918 рр. та в роки діяльності українських правозахисників за умов тоталітарного радянського режиму.

У результаті дисертаційного дослідження було встановлено, що представники українських “Громад” створили гуманістичну національну ідею, яка ставила за мету розвій національних цінностей українського народу та розвиток загальнолюдських цінностей. Автор доходить висновку, що саме “громадівці” надали концептуального змісту традиційному філософському обґрунтуванню ціннісних аспектів людського співжиття, створивши, таким чином, підґрунтя для подальшого розвитку процесів національної самоідентифікації.

ЛІТЕРАТУРА

Список праць, опублікованих по темі дисертації:

Початок соціалістичного руху в Галичині у другій половині ХІХ століття //Вісник КНУКіМ: Зб. наук праць. - Вип.3/ Київський національний університет культури і мистецтв. - К., 2001. - Серія “Філософія”. - С.142-149.

Походження та сутність держави у філософських і суспільно-політичних поглядах Остапа Терлецького // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Філософія. Політологія. - К., 2002. - Вип.41. - С.260-264.

Утворення та діяльність українських “Громад” у другій половині ХІХ століття //Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Філософія. Політологія. - К., 2002. - Вип.47. - С.5-14.

Сергій Подолинський про походження, суть та функції держави //Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Філософія. Політологія. - К., 2000. - Вип. 32. - С.81-82.

5. Перші кроки соціалістичного руху в Галичині //Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Філософія. Політологія. - К., 2001. - Вип. 37. - С.68-69.

Размещено на Allbest.ru