Проблема страждання в філософсько-етичній спадщині А. Шопенгауера і С. К’єркегора: компаративний аналіз

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ІВАНА ФРАНКА

Спеціальність 09.00.05 - Історія філософії

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Проблема страждання в філософсько-етичній

спадщині А. Шопенгауера і С. К'єркегора: компаративний аналіз

Ярошенко Тетяна Миколаївна

Львів - 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі теорії та історії культури Львівського національного університету імені Івана Франка Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник:кандидат філософських наук, доцент

Шендрик Станіслав Михайлович,

доцент кафедри теорії та історії культури

філософського факультету

Львівського національного університету імені Івана Франка

Офіційні опоненти:доктор філософських наук, професор

Бичко Ада Корніївна,

завідувач кафедри суспільних наук

Київського інституту театрального мистецтва

імені І.Карпенка-Карого

кандидат філософських наук

Дахній Андрій Йосипович,

доцент кафедри історії філософії

філософського факультету

Львівського національного університету

імені Івана Франка

Провідна установа: Інститут філософії ім.Г.С.Сковороди

НАН України, відділ історії зарубіжної

філософії, м.Київ

Захист відбудеться 7 травня 2003 року о 15 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.051.02 у Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою: 79000, м.Львів, вул.Університетська, 1, ауд.301.

З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою: 79005, м.Львів, вул. Драгоманова, 5.

Автореферат розіслано “ 6 ”_квітня_2003 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Д 35.051.02,

доктор політичних наук, професор В.М.Денисенко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Актуальність теми визначається декількома чинниками, серед яких умовно можна виділити ті, що пов'язані із об'єктивним буттям людини, її включеністю в соціум, а також ті, які зумовлені самим станом філософської науки в тій її частині, яка стосується рефлексій про людину.

Сучасний світ, незважаючи на все прекрасне, добре й світле, що в ньому є і що дарує нам радість життя, милування й захоплення новим днем, має й свій зворотній темний бік, де знаходять собі місце зло і насильство, кров і ненависть, неправда й ворожнеча. Природньо обумовлене зло, соціальні катаклізми на рівні окремої людини породжують біль, страждання, що підсилюється внутрішніми станами дисгармонії, самотності, відчуження тощо. Все це в сукупності формує проблематику людини страждаючої і висуває потребу пошуків відповідей на питання, чому вона страждає, в чому полягає сенс страждання, як його сприймати і подолати.

В радянські часи в філософії та етиці існувало свого роду табу на все, що було пов'язане із особистісними негативними переживаннями, з духовним незадоволенням людини, з трагізмом людського буття. Тому проблема страждання в філософсько-етичній думці радянського періоду не могла знайти належного опрацювання й осмислення, замовчувалася і практично не розроблялася. А це означало, що тривалий час онтологія людської суб'єктивності, а з нею й негативні душевні переживання, моральні аспекти страждання випадали з поля зору мислителів.

Сьогодні ж дедалі більше усвідомлюється необхідність дослідження тієї частини онтології, яка б базувалася на знанні про окрему людину як про відносно автономний мікрокосм, що має свою індивідуальну екзистенцію. В етиці також постає потреба перегляду ролі й значення негативних переживань для морального розвитку особистості, формування нового понятійного апарату та системи морально-етичних цінностей, узгоджених з розумінням страждаючої природи людини.

Кінець ХХ ст. для України був позначений розгортанням процесів національного відродження, здобуттям власної незалежної держави, а водночас й поглибленням загальної поліструктурної кризи. Оздоровлення українського суспільства, пошуки шляхів виходу з кризового стану передбачають поєднання зусиль як усього соціуму, так і кожної конкретної людини. В останньому випадку це означає усвідомлення особистістю потреби внутрішньої готовності до перебудови і змін, прагнення до самовдосконалення, самоактуалізації й самореалізації, до морального й духовного росту.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації пов'язана з наступними науковими держбюджетними темами кафедри теорії та історії культури Львівського національного університету імені Івана Франка:

- ЗА-002Б “Українська духовна культура та слов'янський світ: Історія і сучасність” (1995-1996 рр.); результати опубліковані в депонованій монографії “Україна і слов'янський світ”;

- ЗА-251 “Релігієзнавство в контексті формування духовного світу та національної свідомості сучасного педагога” (1997-1998 рр.);

-ЗФ-413Б “Українська духовна культура: Особливості становлення та розвитку” (1999 р.).

Мета і завдання дослідження. Основною метою дисертаційної роботи є розкриття проблеми страждання в контексті філософсько-етичних вчень А.Шопенгауера і С.К'єркегора та порівняння підходів до неї і шляхів її розв'язання в творчості обидвох мислителів.

Для досягнення поставленої мети необхідно розв'язати наступні завдання:

Розкрити роль і специфіку філософії А.Шопенгауера і С.К'єркегора в історії європейської філософської думки.

З'ясувати зміст та обгрунтувати місце проблеми страждання у філософсько-етичних працях вказаних мислителів.

Визначити та проаналізувати основні детермінанти філософсько-етичних поглядів А.Шопенгауера і С.К'єркегора.

Аналітичним шляхом виокремити проблематику страждання з загального філософсько-етичного контексту творів мислителів та крізь її призму розглянути головні складові їх вчень.

Встановити структурні компоненти вчення про страждання А.Шопенгауера і філософії страждання С.К'єркегора.

Здійснити порівняльний аналіз постановки й розв'язання проблеми страждання у філософсько-етичній спадщині обидвох мислителів.

Визначити ступінь впливу філософсько-етичних ідей А.Шопенгауера і С.К'єркегора про страждання на становлення і розвиток сучасної європейської філософії та етики взагалі та української філософської думки зокрема. страждання філософія шопенгауер к'єркегор

Об'єкт і предмет дослідження. Об'єктом дисертаційного дослідження є процес формування, постановки і вирішення проблеми страждання у філософсько-етичних поглядах А.Шопенгауера і С.К'єркегора. Предметом дослідження виступають життєвий шлях, світогляд і творчість вказаних мислителів в тій їх частині, яка пов'язана з аналізом негативних станів людського існування, людини страждаючої.

Методологічна основа дисертаційного дослідження. Дослідження базується на використанні принципу діалогу (М.Бубер, М.Бахтін), герменевтичного методу (В.Дільтей, Г.-Г.Гадамер), методу інтерпретації (П.Рікер), які сприяють залученню того, хто пізнає, до розкриття смислу текстів та включення його до предмету пізнання з використанням діалогічності самих творців, особистостей, культур і ціннісних установок. Застосовується компаративістський підхід з акцентом на використанні методів аналогії і паралелі, діалогу і полілогу, співставово-типологічний і порівняльно-історичний методи.

Укоріненість проблематики дисертаційного дослідження в історії філософії та етики спонукає до використання принципів історизму, плюралізму, комунікативності, методів аналізу, синтезу й узагальнення.

Наукова новизна дисертаційної роботи полягає у тому, що в ньому вперше виділена та проаналізована проблема страждання у філософсько-етичних вченнях А.Шопенгауера і С.К'єркегора з наступним компаративним аналізом її основних складових.

У межах проведеного дослідження висунута низка положень, що складають елементи новизни:

доведено, що А.Шопенгауера і С.К'єркегора можна вважати фундаторами і творцями філософії страждання у європейському філософському дискурсі;

встановлено, що своєю філософією страждання А.Шопенгауер і С.К'єркегор переорієнтували розвиток європейської філософсько-етичної думки на вивчення практичних проблем страждаючої людини з врахуванням цієї сутнісної природи, і наголосили, що лише на такому знанні можливо формувати цілісний світогляд, будувати філософію, етику, систему моральних та духовних цінностей людини;

показано, що вчення про страждання А.Шопенгауера і С.К'єркегора було філософською реакцією і саморефлексією на кризові явища у моральному житті суспільства і людини;

визначено, що філософія страждання обох мислителів носить особистісно та етнічно обумовлений духовний характер, виражає їхню особистісну життєву долю і життєві духовні установки;

обгрунтовано, що проблема страждання визначає головну лінію філософсько-етичних пошуків і побудов вказаних мислителів;

уперше визначено та проаналізовано головні складові і засади філософсько-етичного вчення про страждання А.Шопенгауера та С.К'єркегора;

уперше здійснено порівняльний аналіз головних положень вчень про страждання у А.Шопенгауера і С.К'єркегора з виокремленням спільних та відмінних особливостей їх філософського дискурсу;

обгрунтовано генетичну спорідненість філософії страждання А.Шопенгауера і С.К'єркегора з особливостями українського національного філософування і письменства та її ідейний вплив на появу і розвиток сучасних європейських філософських течій і шкіл ХХ - поч.ХХІ ст.

Теоретичне і практичне значення одержаних результатів. Основні положення і висновки дисертації можуть бути використані в лекційних курсах з історії філософії, філософії, етики, естетики, філософії культури, філософії релігії, філософської антропології, аксіології. Оскільки проблема страждання має міждисциплінарний характер, результати дисертаційного дослідження можуть слугувати матеріалом для розробки нормативних і спеціальних курсів з психології, культурології, літературознавства, медицини, релігієзнавства тощо. Дисертаційна робота допомагає теоретично поглибити уявлення про добу романтизму в історії філософії Західної Європи і України, про період становлення некласичної філософії та сучасної філософсько-етичної думки. Вона дає змогу більш грунтовно осмислити проблеми кризового суспільства на рівні окремої людини, особливо в період соціальних трансформацій.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертації викладені в 6 наукових статтях автора та розділі підручника “Лекції з історії світової та вітчизняної культури”, обговорювалися на міжнародних, всеукраїнських та регіональних конференціях, семінарах і читаннях: “Сьорен К'єркегор і його роль в інтелектуальному житті Європи” (Львів, 1998 р.), “Діалог культур: Україна у світовому контексті” (Львів, 1996 р.), “Гуманізм. Людина. Свобода: Людинознавчі філософські читання” (Дрогобич, 1991-1992 рр.), “Культура та духовність” (Львів, 1991 р.), “Філософія. Культура. Цивілізація” (Львів, 1991 р.), на ІУ філософсько-методологічних читаннях “Людський інтелект у дзеркалі філософської методології” (Львів, 1997 р.), Других Балеївських філософсько-психологічних читаннях "Наукова спадщина Ст.Балея та проблеми зв'язку філософії і психології” (Львів, 1997 р.), VII філософсько-методологічних читаннях “Філософський гуманізм як основа трансформації української культури” (Львів, 2000 р.) та ін.

Положення дисертації доповідалися та обговорювалися на науково-теоретичних семінарах кафедри теорії та історії культури Львівського національного університету імені Івана Франка, звітних наукових конференціях викладачів, засіданнях Львівської філософської Спілки “Cogito”, Інституту філософії, логіки і соціології.

Структура роботи зорієнтована на досягнення сформульованих мети і завдань дослідження. Робота складається із Вступу, чотирьох розділів, Висновків та Списку використаних джерел і літератури. Повний обсяг дисертації становить 185 сторінок; Список використаних джерел і літератури - 302 позиції, 22 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обгрунтована актуальність проблеми дослідження; виявлений ступінь її наукового опрацювання; визначений зв'язок з науково-дослідною роботою кафедри, де виконана дисертація; вказані об'єкт і предмет дослідження; проаналізовані застосовані в ньому методи і принципи; сформульовані мета, завдання та наукова новизна положень, що виносяться на захист; розкрите теоретичне й практичне значення роботи; наведені дані про апробацію дослідження; показана структура дисертації.

У першому розділі - “Джерельна база та історіографія проблеми дослідження” - зазначено, що філософсько-етична спадщина А.Шопенгауера і С.К'єркегора, незважаючи на їх помітне місце в загальноєвропейському духовному просторі, на вітчизняному грунті є майже недослідженою, маловідомою для філософського загалу. Проблема страждання з її наголосом на внутрішніх кризових переживаннях людини, методологія компаративного аналізу дозволяють глибше дослідити і зрозуміти подібність та відмінність вказаних філософських постатей, традицій та культур, в межах яких здійснювалося їх філософування. Але, незважаючи на всю важливість окресленої філософської проблематики, доводиться визнати, що філософські пошуки у цій ділянці залишаються сьогодні малозатребуваними як в українській, так і у зарубіжній філософській науці.

Відтак у першому розділі зроблена спроба філософського осмислення феномену страждання, з'ясування його полісемантичного характеру, багатовимірної сутності, природи та змістовного наповнення, наголошено на необхідності застосування міждисциплінарного підходу в його дослідженні з врахуванням різних рівнів аналізу та специфіки різних ділянок людського знання.

В розділі здійснено уточнення предмету дослідження на рівні буденної свідомості; використані розробки проблеми страждання в психології, релігії, медицині, у релігійно-філософських концепціях, в працях з галузі практичної філософії, етики, у тих синтезованих формах філософського знання, які поєднують у собі елементи психології і релігії, у синкретичних духовних утвореннях як давнини, так і сучасності. Окремо проаналізована концепція страждання у буддизмі, а також розкрита специфіка осмислення страждання в рамках європейської, іудео-християнської релігійної традиції.

Далі в розділі зроблено акцент на філософському розумінні та підході до проблеми страждання. Корпус наукових філософських видань, що безпосередньо стосуються обраної проблеми дослідження, умовно поділений нами на Джерела, які належать перу А.Шопенгауера та С.К'єркегора, і Літературу про них та їх творчий доробок. В розділі проаналізовано сім збірок праць А.Шопенгауера і три - С.К'єркегора, які вийшли друком протягом останнього десятиріччя, а також їх твори, приміщені у працях комбінованого характеру, поруч із статтями про вказаних філософів та про їх філософську спадщину.

Наукова філософська література, яка присвячена творчості А.Шопенгауера і С.К'єркегора, структурно поділена нами на:

публікації, які побачили світ на теренах радянського і пострадянського простору, в тому числі й на Україні, переважно в період після здобуття незалежності, та

закордонні, іншомовні (переважно англомовні) видання.

У свою чергу, перший блок внутрішньо структурований й проаналізований нами відповідно до поділу на:

- словникові та енциклопедичні філософські видання;

- загальні праці з історії філософії, філософії, філософської антропології, етики й естетики, філософії культури (в першу чергу це праці таких авторів, як А. та І.Бичко, П.Гуревич, К.Долгов, І.Зеленкова, Є.Золотухіна-Аболіна, А.Зотов, Б.Марков, Ю.Мельвіль, Б.Рассел, Р.Скратон, В.Табачковський, М.Томпсон, Н.Хамітов, А.Швейцер, М.Шлемкевич, П.Юркевич);

- монографічну література про філософський спадок А.Шопенгауера і С.К'єркегора (особлива увага звернена на праці таких авторів, як Б.Биховський, П.Гайденко, Л.Мірська, В. Пігулевський, В.Подорога, П.Роде, К.Фішер, Л.Шестов);

- статті філософів у періодичних виданнях (це передусім статті таких учених, як Н.Амельченко, В.Бібіхін, І.Бичко, Н.Болдирєв, В.Візгін, А.Гусейнов, А.Дахній, Й.Дес, С.Ісаєв, В.Качалін, М.Кіссель, Н.Конопльов, А.Лой, В.Лях, Г.Маланчук, В.Малахов, І.Нарський, В.Нестеренко, С.Пролєєв, І.Романова, А.Скрипник, П.Тілліх, Г.Тіме, А.Фрішман, Б.Хазанов, А.Чанишев та інші).

Здійснений в розділі аналіз цієї частини філософської літератури дає підстави зробити наступні попередні висновки:

на фоні підвищеної уваги філософів до витоків некласичної філософії зафіксована недостатня кількість сучасних філософських праць, де б в якості предмету дослідження й глибокого осмислення розглядалася філософська спадщина А.Шопенгауера і С.К'єркегора;

у сучасній філософській літературі практично відсутні праці, де б у ролі автономного компонента філософських вчень обидвох мислителів виступала проблема страждання;

здебільшого термін “страждання”, якщо й зустрічається на сторінках наукових праць про А.Шопенгауера і С.К'єркегора, означується як лише одне з понять, вживаних авторами, без його детального аналізу;

філософсько-етична спадщина А.Шопенгауера і С.К'єркегора з таким її компонентом, як проблема страждання, ще ніколи не була окремим об'єктом дослідження і компаративного аналізу українських філософів та їх колег iз ближнього зарубіжжя.

Що ж до англомовної літератури стосовно проблеми страждання, то і в ній останнє досліджується мультипарадигмально, що дає нам підстави виокремити релігійно-теологічний, медичний, психологічний, мистецько-літературний, філософсько-етичний підходи. В розділі основна увага зфокусована на осмисленні низки праць з ділянки англомовної шопенгауеріани та к'єркегоріани (Дж.Отвелл, К.Джаневей, Дж.Оутка, Дж.Коннелл, Ю.Вейсланд, М.Вестон та інші, збірки праць і колективні монографії). Здійснене дослідження дає підстави твердити, що творчість обидвох великих філософів, незважаючи на багато спільних рис і духовну спорідненість, практично ще не стала предметом порівняльного співставлення й осмислення і що проблемі страждання в ній також приділяється недостатньо уваги.

Другий розділ носить назву “Метафізика волі і проблема страждання у філософсько-етичній концепції А.Шопенгауера”. У вступній частині розділу заакцентовано на визначальному значенні особистісних, біографічних чинників для з'ясування своєрідності філософії А.Шопенгауера і С.К'єркегора, для кращого виділення, розуміння та аналізу проблеми страждання в їх творчому доробку. Тому багато уваги в цьому і наступному розділах приділено особливостям характеру та життя вказаних мислителів.

Артур Шопенгауер (1788-1860 рр.) - німецький представник західноєвропейської філософської думки к. ХVШ - першої пол. ХІХ ст. У біографічній частині розділу наголошено на особливостях психогенетичної природи філософа, на батьківському та материнському формотворчому впливі (неприборкана воля, меланхолія, багата уява та добре розвинутий інтелект), на характері відносин родинного життя (дисгармонія, конфлікт). Далі визначено, що світогляд і філософська позиція А.Шопенгауера сформувалися у першій пол. ХІХ ст., в часи кризи європейської культури, духовності. У цьому розділі також підкреслено, що особливості характеру А.Шопенгауера (меланхолійний темперамент) та криза європейської раціоналістичної духовності обумовили врешті решт формування його песимістичного світогляду, захоплення індійською мудрістю, концентрацію інтересу довкола проблеми страждання. Творчий задум А.Шопенгауера - здійснити синтез досягнень західноєвропейської філософії та откровень східної духовної культури.

Далі у тексті розкриті головні ідейні джерела філософії Шопенгауера: вчення Платона, Канта та індійська релігійно-філософська думка (брагманізм, буддизм); виділені її основні принципи - песимізм, ірраціоналізм та волюнтаризм; визначена антропологічна та етична укоріненість філософських поглядів А.Шопенгауера.

Доводено, що проблема страждання визначає генеральну лінію філософсько-етичних творів А.Шопенгауера, безпосередньо пов'язана з питаннями про природу світу і людини, про сутність і смисл життя. Постановка і вирішення цієї центральної проблеми розгортаються у загальній площині його філософії, у змістовному контексті “метафізики волі” та вчення про людину - “індивідуалістичної метафізики”. У розділі зазначено, що основні положення проблеми страждання знаходять своє висвітлення у таких частинах філософії Шопенгауера, як онтологія, антропологія, етика та сотериологія.

До головних ідейних положень філософсько-етичного вчення про страждання А.Шопенгауера нами віднесено наступне:

страждання (зло) носить космічний, світовий характер і є сутнісною основою усіх природніх форм життя. Життя - це страждання; людина є істотою найбільш страждаючою;

причина страждань полягає у прив'язаності до життя, у “волі до життя”, що за характером є ірраціональною, індивідуалістичною, суб'єктивною, егоїстичною; в антиморальних імпульсах волі;

звільнення від страждань, шлях спасіння лежить через моральність полягає у відмові від волі (прагнень, егоїзму та індивідуалізму). Це досягється через пізнання страждання, аскезу, мучеництво;

головна місія у звільненні світу від страждання (зла) відводиться поету-генію, стоїку-мудрецю та святому мученику;

остаточним пунктом звільнення є Ніщо, в якому нівелюються усі відмінності між явищами;

головною моральною цінністю у звільненні світу від страждань вважається співстраждання;

щаблями зростання духовного смислу страждання, збільшення його конструктивної ролі є потерпання (пасивне моральне страждання), терпіння (активне моральне страждання), спокута (очищення від страждань).

Третій розділ дисертаційного дослідження має назву “Філософія страждання в контексті суб”єктивного трансценденталізму С.К'єркегора”. У ньому С.К'єркегор (1813-1855 рр.) охарактеризований як данський мислитель, філософ, релігійний діяч першої половини ХІХ ст. У розділі наголошено, що філософський шлях, який пропонує С.К'єркегор, - це шлях беззаперечного співпадiння вчення і життя, своєрідності його особистості та його філософії. В процесі дослідження з'ясовано, що С.К'єркегор за психологічною типологією відноситься до інтровертів меланхолійного темпераменту; останній в силу своєї природи схиляє людину до страждань. Драматичні життєві обставини (батьківське прокляття Богу та тягар спадкового гріха - “жало у плоть”, меланхолія батька і нещаслива любов до Регіни Ольсен) визначили загально-песимістичну тональність його творчості, головну змістовно-подійну лінію його життя, а саме - страждання і його значення для морального, духовного (релігійного, християнського) становлення людини.

На основі вищедослідженого зформульований один з головних висновків розділу про те, що особливості життя та характер особистості С.К'єркегора, усвідомлення ним необхідності єдності філософії та життя дозволяє більш конкретно класифікувати його філософське вчення як філософію страждання, а його самого - як філософа страждання.

Водночас у розділі заакцентовано на тому, що філософське вчення С.К'єркегора об'єктивно історично формується в часи духовної кризи Європи; підкреслено, що воно сформувалося на грунті європейського (німецького) романтизму, критики філософської системи Гегеля та ідеології гармонійного християнства. У християнстві С.К'єркегор виступив продовжувачем протестантсько-германської духовної традиції в її лютеранському варіанті. Підсумовано, що в найбільш загальному значенні філософію данського мислителя можна визначити як християнський перед-екзистенціалізм; більш конкретно це - трансцедентальний ірраціоналізм, суб'єктивний ідеалізм, трансцедентальний суб'єктивізм.

У процесі дослідження філософія страждання С.К'єркегора розкрита через основні положення його християнської антропології, етики та філософії. Змістовно проблематика філософії страждання С.К'єркегора вибудована довколо двох основних блоків: вчення про одиничну людину - людину-індивідуала та вчення про стадії духовного розвитку особи. Її відправним пунктом для С.К'єркегора служить християнський догмат про первородний гріх, про гріховність людської природи та неспівпадіння природи Бога і людини, а також євангельська проповідь любові.

Вузлові моменти філософії страждання С.К'єркегора подані нами так:

страждання є сутнісною характеристикою людини і сутнісним виміром її існування;

страждання має одиничну, пристрасну (емоційно-вольову, енергетичну), духовну природу;

страждання є наслідком першородного гріха, свідченням людської гріховності;

звільнення від страждань є процесом морального очищення від гріха і має амбівалентний характер (негативно-позитивне значення): це відчуття і усвідомлення своєї вини, недосконалості, неідеальності - і водночас це бажання стати кращим, оздоровитися; останнє означає душевно-морального оздоровлення через активну дію, скеровану на духовне перетворення;

філософія страждання розпочинається і завершується індивідом; це духовний шлях болючого пробудження і становлення морального Я, його постійної трансформації в напрямку до вічного Абсолюту;

головними етапами духовно-морального розвитку особистості виступають естетичний, етичний та релігійний; способом переходу від етапу до етапу є вибір, що реалізує себе як революційний стрибок суб'єктивності, розрив із старою сутнісною якістю і народження нової;

основними смисловими значеннями морально-духовного страждання на різних етапах є потерпання (естетична стадія); терпіння, спокута (етична стадія) і дерзновіння (Іов-ситуація), креативність (релігійна стадія);

вузлова проблематика страждання розв'язується у морально-ціннісній площині любові.

Четвертий розділ - “Порівняльний аналіз філософії страждання А.Шопенгауера та С.К'єркегора” - присвячений з'ясуванню спільних і відмінних положень проблеми страждання у філософському доробку обидвох мислителів.

Співставлення творчих біографій та особистісних характеристик А.Шопенгауера і С.К'єркегора дозволяє віднести цих мислителів до представників однієї історичної доби та культурної території, до одного типу темпераменту і світогляду. Вони представляють Західну Європу часів кризи раціоналістичної філософії, культури в цілому, - Європу середини і кінця ХІХ ст., Європу часів романтизму. Обидва є представниками нової, некласичної, антропологічно орієнтованої філософії. Характер їх життєвих і творчих колізій, протиріч, спосіб їх переборення глибоко укорінений як в особливостях національного темпераменту, так і в національній специфіці та загальній духовній атмосфері тогочасної Західної Європи. Належність до одного психологічного типу, спільний інтерес до людинознавчих питань, до проблем людської суб'єктивності, людського страждання робить філософії цих двох мислителів надзвичайно близькими. Вони є вихованцями і виразниками германо-протестантської духовної традиції, ментальності.

В розділі підкреслено, що загальне коло питань, які вони ставили перед собою, можна окреслити декількома пунктами-запитаннями: твердженням, що сутність людини полягає у стражданні; пошуком відповідей на питання, якою є природа і в чому причина страждань; що з цього слідує і в чому полягає духовний (моральний) смисл страждання.

Далі наголошено, що страждання у філософії А.Шопенгауера і у вченні С.К'єркегора розглядається як глибоко притаманне людині; водночас воно є єдиною причиною виникнення свідомості. Страждання спокутує і очищує світ від зла. Ці положення ми розглядаємо як те спільне, що притаманне обидвом мислителям.

Друга частина розділу присвячена виявленню і дослідженню тих відмінностей, які характерні поглядам вказаних філософів. Їх згруповано в наступний спосіб:

філософська позиція А.Шопенгауера визначена нами як індивідуалістична метафізика, а філософська своєрідність С.К'єркегора - як суб'єктивний трансценденталізм. Світ страждання А.Шопенгауера - це розщеплений індивідуальним світ єдиного метафізичного космосу. Світ страждання С.К'єркегора - це сфера розщепленого суб'єкта, який не співпадає сам з собою;

сфери і спосіб буття страждання також розглядаються ними по-різному: волюнтаризм шопенгауерівського метафізичного суб'єкта з його ірраціонально-вольовою природою протистоїть гріховно-пристрасному екзистенціалізму к'єркегорового трансцендентального суб'єкта;

духовне спасіння і вихід з кризи, оздоровлення означає для А.Шопенгауера звільнення від страждань шляхом відмови від волі, від Я, через зжиття індивідуальних форм волі; для С.К'єркегора - метаморфозу свідомості (Я), набуття одиничним більшої величини, ріст Я, збільшення сили суб'єктивності. У цьому сенсі К'єркегор є наслідувачем європейської філософської традиції з визнанням ваги окремої особистості, а Шопенгауер виступає пропагандистом східного типу духовного розвитку та моральних цінностей, що базуються на відмові від Я, від суб'єктивності, на пасивності з утвердженням культу Ніщо, порожнечі;

головною моральною цінністю у справі спасіння, духовного оздоровлення світу і людини для А.Шопенгауера служить співстраждання, а для С.К'єркегора - любов.

У розділі вказано, що філософія страждання А.Шопенгауера і С.К'єркегора послужила імпульсом до появи і розвитку сучасних філософських течій та шкіл ХХ - поч. ХХІ ст. До них можна віднести філософію життя; екзистенціалізм; феноменологію; психоаналіз (фрейдизм, неофрейдизм); філософську антропологію; персоналізм; теологію кризи (діалектична теологія); гуманітарну психологію; герменевтику; енергетичну антропологію; антропологічну аксіологію; гендерні студії; теорію комунікації; парадоксальну етику; вчення логотерапії, софотерапії (духовно-практична форма гуманістично-орієнтованої філософії); патософію. Філософські вчення про страждання А.Шопенгауера і С.К'єркегора також виявляють свою ментальну, світоглядну, ідейну і аксіологічну спорідненість з національним духом творчості українських мислителів, серед яких найбільш знаними є Г.Сковорода, М.Костомаров, П.Куліш, Т.Шевченко, М.Гоголь, П.Юркевич, Л.Українка, О.Кобилянська, Д.Донцов, Д.Чижевський, М.Шлемкевич, М.Євшан, Б.Антоненко-Давидович, В.Підмогильний, М.Хвильовий та інші.

У процесі дослідження теми дисертаційної роботи автор доходить наступних висновків:

Німецький філософ А.Шопенгауер і данський мислитель С.К'єркегор - дві доленосні постаті в історії європейської філософії. Їх творчість у першій пол. ХІХ ст. ознаменувала собою завершення класичної доби і прихід нової епохи, зародження нової не-класичної філософії, нових не-раціональних шляхів осмислення духовного розвитку Європи.

Проблема страждання визначає головну лінію філософських пошуків і побудов А.Шопенгауера і С.К'єркегора; є проблемою, з якої розпочинаються і через яку вирішуються усі інші питання їх філософії. Відтак їх можна вважати фундаторами філософії страждання в європейському дискурсі.

Вчення про страждання було філософською реакцією і саморефлексією на кризові явища в житті обидвох мислителів та тогочасного суспільства.

Своєю філософією страждання А.Шопенгауер і С.К'єркегор переорієнтували розвиток європейської філософії на вивчення практичних проблем людини з врахуванням її сутнісної природи, її суб'єктивності, її внутрішнього існування, її екзистенції. Вони вважали, що лише через з'ясування сутності і природи страждання можна формувати цілісний світогляд, будувати філософії, етику, систему моральних цінностей людини, узгоджених з її єством.

Будучи солідарними в критиці недоліків старої філософії, в розумінні необхідності її практичного значення для людини, тісного і нерозривного зв'язку теорії та практики, виходячи з однієї реальності - реальності страждаючої людини, А.Шопенгауер і С.К'єркегор уособлюють два різні підходи, два різні шляхи бачення і розв'язання проблеми страждання. А.Шопенгауер виступає наслідувачем східного (індійського) варіанту постановки і вирішення проблеми. Значимими елементами цього шляху для нього є пасивність волі, безпристрасність свідомості, інтуїція, відмова від Я, співстраждання, аскеза, культ Ніщо (нірвана). С.К'єркегор є виразником новоєвропейської філософської думки, продовжувачем і проповідником християнського шляху розв'язання вказаної проблеми. Ідейними принципами його вчення про страждання є визнання гріховності людської природи, культ одиничного, теза про творчу активність людської свідомості (волі), теза про любов як фундаментальну цінність духовного життя, положення про екзистенцію, вищим проявом якої є віра (на вищій релігійній стадії). А.Шопенгауер пропонує еволюційний шлях звільнення людства від світового страждання; С.К'єркегор натомість є виразником внутрішнього революційного шляху духовного розвитку та оновлення особистості, де філософсько-етична проблема страждання ставиться і вирішується не на космічному, але на особистісному рівні.

Вузлові положення філософських вчень обидвох мислителів про страждання були розвинуті і знайшли своє ідейне продовження у модерних і постмодерних філософських та літературних течіях сучасної Європи.

В Україні філософія страждання А.Шопенгауера і С.К'єркегора виявиляє свою спорідненість із творчістю представників романтичного, екзистенційно-кордоцентричного, модерністського спрямування.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНІ АВТОРОМ У НАСТУПНИХ ПУБЛІКАЦІЯХ:

1. Ярошенко Т.М. До проблеми специфіки філософії С.Кіркегора // Людина: Становлення і розвиток. Філософські пошуки. - Львів; Одеса: Центр Європи, 1997. - Вип. ІV. - С.87-91.

2. Ярошенко Т.М. Духовні ознаки страждання і сучасність // Духовний світ людини та розвиток національної свідомості в Україні. Вісник Львівського університету. Серія суспільних наук. Вип.33. - Львів: Світ, 1996. - С.154-159.

3. Ярошенко Т.М. Феномен страждання в філософії А.Шопенгауера: Етико-онтологічний аспект // Людина та її дійсність: Філософсько-антропологічні дослідження. Філософські пошуки. - Львів; Одеса: Центр Європи. - Вип.ІІІ. - С.110-114.

4. Ярошенко Т.М. До проблеми філософського стилю Сьорена К'єркегора // Українська К'єркегоріана: Доповіді міжнародного семінару, присвяченого пам'яті Григорія Маланчука, “Сьорен К'єркегор і його роль в інтелектуальному житті Європи”. Львівський державний університет імені Івана Франка, 26-27 листопада 1997 р. Переклади, документальні матеріали. - Львів: Центр гуманітарних досліджень ЛДУ ім.І.Франка, 1998. - С.153-158.

5. Ярошенко Т.М. Етнічні ознаки духовності // Звіт про науково-дослідну роботу “Духовна культура українського народу в історії світової культури”. - Депоновано. - № держреєстрації 01.94. V001936. - С.19-23.

6. Ярошенко Т.М. Категорія “душа” у контексті самобутності української культури // Діалог культур: Україна у світовому контексті. Матеріaли Перших міжнародних філософсько-культурологічних читань. Львів, 25-26 квітня 1996 р. - Львів: Каменяр, 1996. - С.114-119.

7. Ярошенко Т.М. Регіональна типологія світової культури // Лекції з історії світової та вітчизняної культури: Навч. вид. / За заг. ред. Яртися А.В., Шендрика С.М., Черепанової С.О. - Львів: Світ, 1994. - С.24-58.

АНОТАЦІЯ

Ярошенко Тетяна Миколаївна. Проблема страждання в філософсько-етичній спадщині А.Шопенгауера і С.К'єркегора: компаративний аналіз. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.05 - історія філософії. Львівський національний університет імені Івана Франка, Львів, 2003.

Дисертація присвячена дослідженню і порівняльному аналізу проблеми страждання у філософсько-етичній спадщині А.Шопенгауера і С.К'єркегора.

У дисертації розкриті особливості філософських вчень А.Шопенгауера і С.К'єркегора, визначені й проаналізовані головні чинники, які обумовили їх своєрідність; заакцентовано на ролі суб'єктивних факторів, пов'язаних з характером особистості і біографічними нюансами цих мислителів. Дослідження опирається на філософсько-етичні твори А.Шопенгауера і С.К'єркегора, праці вітчизняних та зарубіжних yчених. У дисертаційній роботі проблема страждання розкрита через поняття кризи, хвороби, меланхолії, відчаю, песимізму; головний акцент зроблено на проблемі страждання в онтології, антропології, етиці, аксіології, сотериології. В них визначена сутність страждання, його природа, змістовне наповнення, висвітлена його роль і значення для духовного життя людини. Наголошено, що проблема страждання, незважаючи на свій яскраво виражений особистісний характер, актуалізується й посилюється в кризові, переломні часи розвитку суспільства і культури. Вказано, що А.Шопенгауер і С.К'єркегор були одними з перших в Європі, які здійснили переведення проблематики кризових соціокультурних явищ на особистісний рівень людини, пошуку нею смислу життя. Розглянуто негативне/конструктивне значення страждання для духовного оздоровлення людини і суспільства.

Ключові слова: страждання, хвороба, криза, метафізика, воля, трансценденталізм, суб'єктивність, співстраждання, любов.

АННОТАЦИЯ

Ярошенко Татьяна Николаевна. Проблема страдания в философско-этическом наследии А.Шопенгауэра и С.Кьеркегора: компаративный анализ. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.05 - история философии. Львовский национальный университет имени Ивана Франко, Львов, 2003.

Диссертация посвящена исследованию и сравнительному анализу проблемы страдания в философско-этическом наследии немецкого философа А.Шопенгауэра и датского мыслителя С.Кьеркегора.

Исследование осуществлено на основе раскрытия содержания и последующего анализа главных философско-этических трудов указанных мыслителей, а также с использованием специальных работ отечественных и зарубежных исследователей, посвященных заявленной теме.

В диссертации проблема страдания изучена через дополнительный ряд родственно-смысловых понятий, таких, как кризис, болезнь, меланхолия, отчаяние, пессимизм.

В диссертационной работе показано, что А.Шопенгауэр и С.Кьеркегор представляют Западную Европу времен кризиса рационалистического мировоззрения, философии, культуры в целом, - Европу середины и конца ХІХ ст., Европу эпохи романтизма.

В диссертации раскрыты особенности философских учений А.Шопенгауэра и С.Кьеркегора, определены и проанализированы главные факторы их становления и развития; сделан акцент на доминирующей роли субъективных, личностных аспектов их философской специфики. Показана этнопсихологическая обусловленность творческой самобытности и философии страдания двух мыслителей - ярких представителей германо-протестантской духовной традиции.

Доказано, что проблема страдания занимает центральное место в философско-этических сочинениях А.Шопенгауэра и С.Къеркегора, а также непосредственно связана с особенностями их жизненного и духовного становления.

В диссертации установлено, что общая проблематика, а также укорененность в едином европейском историко-философском, культурно-историческом пространстве дает основание провести сравнительный анализ философской самобытности этих мыслителей, выявить общие черты и отличительные особенности их подходов к трактовке и разрешению проблемы страдания. Аргументировано положение о том, что А.Шопенгауэр и С.Кьеркегор своими учениями о страдании олицетворяют два подхода, два возможных пути духовного развития Европы и выхода из кризиса. Прослежены отличия между двумя мыслителями в общей философской позиции, в понимании ими сферы и способа бытия страдания, в смысле духовного спасения и выхода из кризиса, в иерархии главных нравственных ценностей

Установлено, что узловые моменты философии страдания А.Шопенгауэра и С.Кьеркегора скрыты в онтологической, антропологической, этической, сотериологической части их общей философии. Раскрыты метафизически-волевое основание философии страдания А.Шопенгауэра и субъективно-трансцендентальные истоки учения о страдании С.Кьеркегора. В этом содержательном контексте определены сущность, природа и смысл страдания, установлены его роль и значение для нравственного и шире - духовного совершенствования человека.

Доказано, что философия страдания А.Шопенгауэра явилась попыткой синтеза достижений европейской философии и духовного наследия индийской культуры; ее можно считать европейской модификацией буддистского учения о спасении, в котором утверждается отказ от индивидуального, субъективного, проповедуется пассивность, культ Ничто, а сострадание определяется как высшая нравственная ценность. Философское учение о страдании С.Кьеркегора выступает продолжением европейской новохристианской (в ее протестантском варианте) традиции; оно утверждает религиозно-нравственную ценность отдельного человека, культивирует ценность любви, христианской любви.

Обобщено негативно/позитивное значение страдания для духовного развития человека и общества; показана особая роль сострадания и любви; сделан акцент на том, что только через их взаимосвязь возможно нравственное очищение и духовное оздоровление человека и общества.

Указано, что А.Шопенгауэр и С.Кьеркегор были одними из первых мыслителей в Европе, которые осуществили перевод проблематики кризисных социокультурных явлений на личностный уровень человека, поиска им жизненного смысла. Поэтому их можно считать новаторами в истории европейской философии, одними из родоначальников нового направления философско-антропологических исследований философии страдания - современной патософии.

Ключевые слова: страдание, болезнь, кризис, метафизика, воля, трансцендентализм, субъективность, сострадание, любовь.

ANNOTATION

Yaroshenko Tetiana Mykolayivna. The problem of suffering in philosophical and ethical heritage of A.Schopenhauer and S.Kierkegaard: comparative analysis. - Manuscript.

Dissertation for earning a scientific degree in philosophical sciences in speciality 09.00.05 - history of philosophy. - Ivan Franko National University of Lviv, Ukraine.

Dissertation is dedicated to the research and comparison of the problem of suffering in philosophical and ethical heritage of A.Schopenhauer and S.Kierkegaard.

The characteristics of the philosophical teachings of A.Schopenhauer and S.Kierkegaard are studied in the dissertation as well as the main factors which stipulated their peculiarities are defined and analysed. The accent is made on the role of the subjective factors connected with the character of the personality together with the biographical nuances of these thinkers. The research is based on the philosophical and ethical writings of A.Schopenhauer and S.Kierkegaard along with the works of domestic and foreign scholars. In the dissertation the problem of suffering is developed through the notion of crisis, disease, melancholy, despair and pessimism. The problem of suffering is particularly stressed in ontology, anthropology, ethics, axiology and soteriology. They all determine the essence of suffering, its nature and content. The role of suffering and its meaning for the spiritual life of the person is elucidated. It is also noted that the problem of suffering, notwithstanding its conveyed peculiar character, is actualized and intensified during the period of crisis and landmark development process of the society and culture. It is pointed out that A.Schopenhauer and S.Kierkegaard were one of the first in Europe who carried out the transfer of the problems of sociocultural phenomena onto the personal level, alongside with the search of the person for the essence of life. The negative/constructive meaning of suffering for spiritual recuperation of the person and the society is considered in the dissertation.

Key words: suffering, disease, crisis, metaphysics, willpower, transcendentalism, subjectivity, compassion, love.

Размещено на Allbest.ru

...