Актуальність теми дослідження обумовлена об'єктивними процесами розвитку суспільства та посиленням ролі людського фактора, який визначає специфіку, динаміку і темпи розвитку суспільства, особливо в кризові періоди, на етапах якісного перетворення суспільних структур.

Функціонування і розвиток суспільства як системи залежить від особистості, яка визначає не лише мікропроцеси, але й макропроцеси в соціальній, політичній, економічній та духовній сферах суспільства. Розвиток суспільства ґрунтується на соціальній потребі особистості в самореалізації, завдяки якій реалізується творчий потенціал соціальної системи. Даний процес детермінується, з одного боку, обставинами життя, умовами життєвого середовища, з іншого, реалізація здійснюється властивим лише даній особистості способом, що забезпечує становлення її як суб'єкта життя та формування соціального капіталу суспільства.

Ці явища актуалізують проблему стратегії життя особистості. А з урахуванням специфіки інформаційної цивілізації та породжених нею глобальних проблем, зростає цінність кожної людини на Землі, чия стратегія життя, в умовах невизначеності та нелінійності життєвого середовища стає потенційним фактором подальшого розвитку суспільства.

Домінуючу роль відіграє стратегія життя в розвитку громадянського суспільства, оскільки вона сприяє формуванню й накопиченню найважливішого для розвитку суспільства ресурсу - соціального капіталу.

Актуальність дисертаційного дослідження зумовлена також практичною значимістю питань, вирішення яких сприятиме вдосконаленню процесу соціалізації індивідів, що спричиняє необхідність соціально-філософського аналізу проблеми взаємозв'язку стратегії життя особистості з соціальним капіталом та її впливу на розвиток суспільства.

Вивченню стратегії життя особистості як фактора розвитку суспільства присвячена дана робота.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до державної бюджетної теми кафедри філософії Запорізького державного університету "Удосконалення змісту і методики викладання філософських дисциплін у вузі як фактор формування свідомості молодого спеціаліста незалежної України" (шифр державної реєстрації №0194У043134).

Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає у вивченні проблеми стратегії життя особистості як фактора розвитку суспільства і такого способу вирішення життєвих завдань, який надає особистості певної спрямованості в реалізації її як суб'єкта власної долі.

Для досягнення мети дисертаційної роботи необхідно розв'язати наступні наукові завдання:

дослідити становлення зазначеної проблеми в історії філософської думки;

визначити сутність поняття "стратегія життя";

обґрунтувати методологічні принципи та підходи соціально-філософського дослідження проблеми стратегії життя особистості як фактора розвитку суспільства;

визначити сутність, зміст та структуру стратегії життя особистості як фактора розвитку суспільства;

розкрити механізм взаємодії соціального капіталу та стратегії життя особистості;

дослідити механізм формування соціального капіталу України у взаємодії стилізації стратегії життя особистості та ідеології суспільства;

визначити напрями оптимізації стратегії життя особистості в розвитку сучасної України.

Об'єктом дослідження є мисленнєві моделі людського фактора розвитку суспільства.

Предметом дисертаційного дослідження виступають детермінанти оптимізації стратегії життя особистості як фактора розвитку суспільства.

Методи дослідження. Базовим джерелом дослідження стратегії життя є сукупність соціогуманітарних і філософських текстів, економічні, соціологічні, соціально-психологічні, політологічні, а також міждисциплінарні теоретичні дослідження, присвячені осмисленню стратегії життя особистості як соціокультурного феномена.

Стратегія життя особистості як фактор розвитку суспільства досліджувалася за допомогою відомих інструментів філософського пізнання: діалектичного підходу, згідно з яким були визначені принципи та закони, на основі яких проводилося дослідження; історико-філософського підходу, коли стратегія життя розглядається відповідно до періодів розвитку суспільства; герменевтичного підходу, що дозволив інтерпретувати різні визначення стратегії життя в рамках соціальної філософії; системного підходу, згідно з яким стратегія життя, особистості зокрема, розглядається як цілісна система; діяльнісного підходу й організаційного підходу, які дозволили визначити детермінанти та механізм оптимізації впливу стратегії життя особистості на суспільний розвиток. Поряд з цими підходами визначені загальнонаукові та загальнологічні методи аналізу, синтезу, абстрагування, узагальнення тощо.

Наукова новизна одержаних результатів обумовлена вибором теми дослідження, яка ще не отримала системного освітлення в Україні, змістом цілей і науково-теоретичних завдань, а також полягає у філософській рефлексії стратегії життя особистості як фактора соціального розвитку. Результати дослідження, що резюмують наукову новизну, можуть бути сформульовані у вигляді наступних тез, що виносяться на захист:

вперше системно визначені родові властивості стратегії життя (як стратегії взагалі) та її видові властивості (в контексті категорії "життя");

дістало подальший розвиток соціально-філософське поняття "стратегія життя" як процес досягнення суб'єктом життя оптимального результату в ході вирішення найважливіших завдань життєдіяльності в умовах впливу навколишнього середовища;

життя особистість суспільство соціальний

уточнено поняття "стратегія життя особистості", яке, у вузькому сенсі, відображає процес виконання головного, довготривалого і стійкого життєвого завдання, характер якого залежить від індивідуальних характеристик (переваг) суб'єкта життя і ступеня невизначеності і нелінійності життєвого середовища (ситуації); у широкому - спосіб вирішення головного, довготривалого і стійкого завдання життя або його етапу, що наділяє діяльність суб'єкта певною спрямованістю;

поглиблено знання про стратегію життя особистості як фактор розвитку суспільства через здатність формувати соціальний капітал;

вперше процес оптимізації стратегії життя особистості розглядається у єдності стилізації з боку особистості та ідеологічного впливу з боку суспільства;

вдосконалено визначення соціального капіталу в суттєвих стильових характеристиках та визначені вимоги до її стилізації;

дістало подальший розвиток визначення основних напрямків оптимізації стратегії життя особистості.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що результати сприяють більш глибокому і всебічному розумінню і теоретичному аналізу сучасних соціальних процесів у взаємозв'язку "особистість-суспільство". Висновки дисертаційної роботи можуть сприяти розробці методологічних основ державних програм, спрямованих на розвиток сучасного українського суспільства в процесах формування соціального капіталу громадянського суспільства, а також використовуватися у програмах особистісно-орієнтованого виховання в молоді суспільно значущих стратегій життя.

Результати роботи також можуть бути використані в процесі викладання таких дисциплін, як "Соціальна філософія", "Філософська антропологія", "Філософія суспільного виробництва", "Філософія управління".

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження обговорювалися на кафедрі філософії Запорізького державного університету, наукових семінарах докторантів і аспірантів у Запорізькому обласному інституті післядипломної педагогічної освіти. Принципові ідеї, теоретичні положення були викладені на конференціях: Наукова конференція викладачів і студентів "Сучасне студентство України: досвід, проблеми, перспективи" (Запоріжжя, 2002); ІІ Міжнародна науково-практична конференція "Актуальні проблеми державного управління і місцевого самоврядування" (Запоріжжя, 2002); Студентська регіональна наукова конференція "Спадщина Г.С. Сковороди в контексті розвитку сучасної української духовності" (Запоріжжя, 2003); ІІІ Міжнародна наукова конференція "Творча спадщина В.І. Вернадського і сучасність" (Донецьк, 2003); Регіональна науково-практична конференція "Сучасне студентство України: досвід, проблеми, перспективи" (Запоріжжя, 2004). Науково-практичні дослідження автора дисертації використовувалися при підготовці і читанні лекцій з предметів "Вступ до філософії", "Історія філософії", "Філософська антропологія" в Запорізькому державному університеті.

Публікації. Основні результати дисертаційної роботи викладені у 7 публікаціях (2,1 др. арк.), 4 з яких - у фахових виданнях (1,8 др. арк.). Всі роботи написані без співавторів.

Структура і обсяг дисертації. Структура дисертації обумовлена метою і завданнями дослідження. Дисертаційна робота складається зі вступу, 3 розділів, висновків і списку використаних джерел. Обсяг роботи 156 сторінок, список використаних джерел (250 найменувань) представлений на 18 сторінках.

Основний зміст роботи

У Вступі розглядається актуальність дисертаційного дослідження, обґрунтовуються мета і завдання, а також способи їх вирішення, конкретизуються об'єкт, предмет і методологія роботи, визначається теоретичне і практичне значення одержаних результатів, їх наукова новизна, формулюються основні положення, що виносяться на захист, вказуються форми апробації результатів дисертаційної роботи і публікації по досліджуваній темі.

Розділ перший - "Методологічні аспекти вивчення стратегії життя особистості як фактора розвитку суспільства" - складається з двох підрозділів. Дослідження соціально-філософського визначення поняття "стратегія життя" має певну специфіку, яке пройшло два основних етапи розвитку: латентний і понятійний. Латентний етап характеризується розглядом "стратегії життя" в дослідженні тих понять, які відображають її сутність, серед яких: сенс існування, призначення людини, цілі та ідеали життя. Цьому було присвячено підрозділ 1.1 - "Генезис дослідження проблеми стратегія життя".

Аналіз латентного етапу визначив специфіку розгляду стратегії життя в залежності від різних етапів розвитку людства. На цьому етапі були сформовані три підходи щодо стратегії життя. В основі виділення цих підходів лежить характеристика ідеалу, якому повинна слідувати людина в ході формування та реалізації стратегії життя. Перший підхід в якості ідеалу ставить надприродну істоту (Абсолют, Бог, Надлюдина), яка визначає стратегію життя (в традиції філософії Стародавньої Індії, даосизму, філософія Августина Блаженного, Фоми Аквінського, А. Шопенгауера, Ф. Ніцше та ін.). Другий підхід в якості ідеалу вибирає образ найкращої, визнаної в суспільстві людини (міфічний герой, цар, імператор, президент), відповідно до чого стратегія життя особистості повинна слідувати суспільним нормам і відповідати суспільно визнаним цінностям (у традиції конфуціанства, легізму, моїзму, Ренесансу, філософії Н. Макіавеллі та ін.). Нарешті, третій підхід вбачає гуманістичний ідеал, не у зовнішніх його проявах, а у внутрішньому світі людини, коли найголовнішим є ідеал вільного розвитку особистості (філософія І. Канта, В. фон Гумбольдта, К. Маркса, М. Вебера у екзистенціальній філософії та ін.). Дослідження Н. Абаньяно, А.Г. Асмолова, Б. Бозанкета, Л. Когана, Б. Кроче, Дж. Маккензі, А. Маслоу, Е. Мун'є, Дж. Ройса актуалізували проблему самореалізації особистості, що ознаменувало орієнтацію філософської думки на розгляд людини не як істоти з недоліками, а як істоти, яка володіє величезним потенціалом розвитку як своєї індивідуальності, так і суспільства, спрямованого на досягнення ідеалів життя. Завершення латетного і початок другого етапу розвитку цього поняття пов'язано з роботами Ш. Бюлер, С. Рубінштейна, виходом монографії К. Абульханової-Славської "Стратегія життя", яка стала своєрідним поштовхом до становлення системного аналізу цієї проблеми та подальших досліджень.

У підрозділі 1.2 - "Специфіка соціально-філософського аналізу стратегії життя особистості як фактора розвитку суспільства" - аналізується сутність поняття "стратегія життя" та визначається методологія подальшого дослідження.

З'ясування сутності поняття "стратегія життя" зумовило необхідність аналізу різних дефініцій, в основі яких визначено родове поняття "стратегія", загальні риси якого з'ясовані в дослідженнях воєнної науки такими авторами, як Карл Австрійський, Х. Мольтке, А. Свєчін та ін.; в економіці та управлінні О. Віханським, І. Герчиковою, Б. Карлофом, В. Колпаковим, В. Малявіним, А. Наумовим, В. Соловйовою, Р. Фатхутдіновим та ін.; з позиції соціальної психології, соціології та філософії в контексті дослідження життя особистості К. Абульхановою-Славською, Н. Амосовим, Б. Ананьєвим, Г. Андрєєвою, І. Березко, Ш. Бюлер, Е. Варламовою, Г. Горак, Е. Демченко, О. Дуднік, А. Кібановим, Л. Коганом, А. Леонтьєвим, М. Лепським, А. Москаленко, Н. Наумовою, Я. Ніколаєнко, Е. Омельченко, Т. Резніком, Ю. Резніком, Д. Рісменом, Дж. Ройсом, С. Рубінштейном, В. Сержантовим, А. Созонтовим, С. Степановим, Е. Фроммом та ін.

Сутнісні характеристики стратегії життя відображають родові та видові ознаки поняття. Родові ознаки: сутність стратегії визначається через процес прийняття рішень; рішення життєвих проблем мають відношення до тривалого періоду життя, або вони мають значний вплив на життя суб'єкта в цілому; стратегія життя характеризується як мистецтво жити; стратегія життя визначається сенсом життя суб'єкта, відповідно до чого формується напрямок його життєдіяльності. Видові ознаки: стратегія життя визначає спосіб самовизначення особистості; стратегічний вибір залежить від цінностей суб'єкта життя; стратегія життя є механізмом регуляції соціальної поведінки; стратегія життя є засобом вирішення протиріччя в системі "особистість-суспільство".

Виходячи з цих сутнісних характеристик, було визначено поняття "стратегія життя" як процес досягнення суб'єктом життя оптимального результату в ході вирішення найважливіших завдань життєдіяльності в умовах впливу навколишнього середовища.

Для подальшого дослідження стратегії життя особистості як фактору розвитку суспільства визначені основні методологічні підходи.

В другому розділі - "Стратегія життя особистості в системі відносин "особистість - суспільство" - розглядається сутність, зміст, структура та основні прояви стратегії життя особистості як фактора розвитку суспільства.

Визначення сутності, змісту та структури стратегії життя особистості в підрозділі 2.1 - "Сутність, зміст та структура стратегії життя особистості як фактора розвитку суспільства" - досліджувалося у взаємозв'язку особистості та суспільства. Особистість є носієм стратегії життя. Характер життєвих відносин, специфіка та міра самореалізації особистості визначає її як активного творця власного життя, суб'єкта життя, якому протистоїть об'єкт життя - життєве середовище на яке, з одного боку, спрямована діяльність суб'єкта та, з іншого, яке впливає на його діяльність і поведінку.

В основі унікальності й неповторності стратегії життя лежать ціннісні орієнтації особистості, на основі яких забезпечується процес вибору альтернатив; воля, завдяки якій особистість спроможна зосереджувати увагу й сили на необхідних значимих цілях; норми соціальних реакцій, які визначають специфіку відношення особистості до навколишнього світу і реакцію на обставини життя; сенс життя, який задає загальний напрямок і характер життєвої стратегії; ціль життя як майбутній стан, якого прагне досягти особистість; ідеал життя, який визначає оптимальні варіанти самореалізації особистості.

При визначенні структури стратегії життя особистості була розвинута концепція К.А. Абульханової-Славської про єдність трьох компонентів: життєвої позиції, життєвого стилю та лінії життя. Життєва позиція є платформою для реалізації певної стратегії життя, створює основу для вибору певного способу вирішення життєвих протиріч. Життєвий стиль передбачає формування певного цілісного образу життя особистості, залежно від обставин життя, забезпечення формування різних їх варіантів. Лінія життя визначає сферу пріоритетів особистості та акцентуацію стратегії життя в певній сфері життєдіяльності - сімейній, професійній, сфері дозвілля тощо. Елементами стратегії життя, які в різних співвідношеннях визначають ці компоненти, є життєвий сценарій (план, програма), соціальний характер, спосіб життя.

Підрозділ 2.2 - "Вплив стратегії життя особистості на формування соціального капіталу" - розкриває механізм взаємодії соціального капіталу та стратегії життя особистості.

Характер суспільного розвитку визначають рушійні сили або фактори розвитку суспільства, серед яких домінантою слід вважати людську діяльність. Стратегія життя особистості виступає як фактор суспільного розвитку, оскільки визначає формування соціального капіталу. Соціальний капітал визначається як сукупність, з одного боку, зв'язків, відносин і зобов'язань між членами певної соціальної групи, необхідних суб'єкту для вирішення життєвих завдань, з іншого боку, можливостей доступу до альтернативних (фінансових, фізичних, людських) ресурсів. Відносини при цьому мають бути засновані на спільних цінностях, що розділяються членами соціальної мережі, і нормах, які сприяють досягненню спільних цілей, завдяки чому відбувається розвиток наявних у соціальних суб'єктів альтернативних видів ресурсів та збільшення ефективності функціонування відповідної соціальної спільноти.

Роль стратегії життя у формуванні соціального капіталу визначається в процесі сполучення характеристик особистості із соціальними ролями та функціями з урахуванням постійно мінливого життєвого середовища. Стратегія життя максимізує роль особистості в суспільстві та виступає як фактор суспільного розвитку. Формування соціального капіталу відбувається за допомогою життєвих відносин і цінностей особистості. Вони є складовими частинами життєвої позиції, яка, з одного боку, є основою для стратегії життя, з іншого, залежить від стратегії життя, яка забезпечує утримання і зміцнення відповідних позицій (зміцнення і розширення соціальних зв'язків і відносин, а також зв'язаних з цією взаємодією правил, норм і цінностей).

Розділ третій - "ДЕТЕРМІНАНТИ ОПТИМІЗАЦІЇ СТРАТЕГІЇ ЖИТТЯ ОСОБИСТОСТІ в СУЧАСНОМУ РОЗВИТКУ УКРАЇНИ" - складається з двох підрозділів. Підрозділ 3.1 - "Стилізація стратегій життя особистості та ідеологія суспільства у формуванні соціального капіталу України" - присвячений визначенню механізмів формування соціального капіталу як стилізації з боку особистості та ідеологічного впливу з боку суспільства.

Оптимізація стратегії життя особистості передбачає усвідомлену зміну стратегії життя на краще. Важливим процесом оптимізації є стилізація стратегії життя особистості, оскільки цей процес відбувається у проявах особистості в системі відношень з іншими. Стилізація стратегії життя розуміється як процес побудови суб'єктом свого життя, виходячи з існуючої в даному суспільстві системи смислових форм, що забезпечують наслідування, імітацію або формування певного стилю життя. Стилізація характеризується процесом естетизації - наданням стратегії життя ознак мистецтва за власним бажанням або акцентуація на бажаних для особистості характеристиках стилю. Стилізація в контексті розвитку соціального капіталу передбачає формування та закріплення стильових рис, які сприяють його розвитку.

Протилежним стилізації процесом формування ідентичності, як основи життєвої позиції особистості, виступає процес адаптації за вимогами колективу, що веде до поєднання особистості з колективом. Цей процес пов'язаний з ідеологією, такою сукупністю ідей, метою яких є формування та спонукання людей до визначеного способу мислення і поведінки. Вироблення відповідного мислення й поведінки завжди передбачає вплив або насильство та нав'язується згори.

Реалізація єдності стилізації (формування соціального капіталу "знизу вверх") та ідеології (формування соціального капіталу "зверху вниз") є механізмом розвитку суспільства за умови зміцнення суспільно значущих ідентифікацій. При цьому, якщо ідеологія стає не життєспроможною та непрацездатною, завжди з'являються особистості, які реалізують стратегію життя як опір існуючій ідеології, яка, помножена на кумулятивний ефект, спроможна змінити її за рахунок формування соціального капіталу. Зміна ідеології суспільства передбачає зміни в самому суспільстві та у його розвитку.

Аналізуючи сучасний стан України, визначена розбіжність між існуючою в Україні державною ідеологією, орієнтованою на європейські стандарти життя, та стилізацією в свідомості людей. Причиною такого становища вважається перехідний або трансформаційний характер розвитку України, коли держава рекламує нові ідеї та пріоритети, а в свідомості українців, тим паче, керівників держави, ще зберігаються цінності колишньої радянської епохи, що впливає на відповідну самоідентифікацію.

Для формування соціального капіталу найбільш цінними стильовими характеристиками є соціальна солідарність, здатність до конструктивної комунікації з іншими, об'єднання зусиль заради розвитку за наявності здатності стратегії життя до поєднання зусиль особистості з іншими людьми.

У вирішальні періоди життя основою для розвитку соціального капіталу, зокрема, і суспільства в цілому, є: по-перше, високий рівень домагань особистості до себе та оточуючих в процесі солідаризації з іншими, здатність до стійкості у життєвих негараздах, постійність та спадкоємність у цінностях, наполегливість, творчі здібності, альтруїзм; по-друге, направленість життєдіяльності особистості на саморозвиток, розвиток групи, розвиток суспільства та перевага альтруїстичності у політичній орієнтації або сімейної лінії життя; по-третє, підвищений рівень активності в життєвій стратегії особистості, перш за все.

Тому суттєвими характеристиками стилізації стратегії життя особистості, які сприяють формуванню соціального капіталу, є: цілісність як вимога імітації найбільш суттєвих частин стилю; інтенсивність як вимога створення такої напруги міжособистісних відносин, яка породжує кумулятивний ефект у формуванні суспільного капіталу; альтернативність як основа для прояву вільного розвитку особистості та можливостей прояву різних стратегій життя в єдності її сутнісних характеристик; критичність як основа для поглибленого засвоєння елементів стилю з обов'язковим запереченням руйнівних та нежиттєздатних елементів; рефлективність як основа механізму зворотного зв'язку в реалізації стратегії життя особистості; гуманістичність як підхід до формування системи життєвих цінностей.

Підрозділ 3.2 - "Напрямки оптимізації стратегії життя особистості в розвитку сучасної України". В оптимізації стратегії життя найважливішим напрямом є формування життєвої позиції, яка дозволяє гармонізувати внутрішнє самовідчуття із соціальним світом. Іншим напрямом оптимізації стратегії життя особистості є пошук тих механізмів комунікацій в інформаційній цивілізації, які дозволяють здійснювати гармонізацію людини і суспільства, що відбувається за рахунок самоорганізації та організації процесу формування й реалізації стратегії життя.

Використання організаційного підходу (О. Богданов, І. Татаренко, Г. Хакен, І. Пригожин, І. Стенгерс, Д. Ситнікова, Д. Кашина, Л. Бевзенко, М. Кастельс, В. Степін) та гуманістичних досліджень українських філософів і соціологів (В. Андрущенко, В. Беха, В. Воловика, Г. Васяновича, І. Гавриленко, В. Воронкової, Р. Додонова, В. Жадька, Л. Кривеги, М. Лепського, П. Мельника, М. Михальченко, М. Недюхи, В. Тарана, Л. Удовики) дозволив з'ясувати механізми оптимізації стратегії життя особистості. По-перше, за допомогою ідентифікації як засвоєння особистістю характерних рис культури своєї спільноти та її фаз (у самовизначенні особистості як суб'єкта життя; у формуванні образів як упакованих сенсів відношення особистості до інших проявив ідентичності; у формуванні ідеальної стратегії життя). По-друге, за допомогою ідеї, особливо державної, як продукту та елементу ідеології, що віддзеркалює цілі й інтереси соціальних спільнот і пов'язані з ним програми їх реалізації. По-третє, за допомогою формування й реалізації соціальних цінностей як поєднання двох попередніх складових. Тому важливим напрямом оптимізації стратегії життя особистості за допомогою цих трьох механізмів є гармонізація загальнолюдських, національних, групових (або корпоративних) та індивідуальних цінностей.

Оптимізація стратегії життя особистості як фактора розвитку суспільства визначається процесом формування української еліти, оскільки вона має величезний вплив на навколишній соціальний світ за допомогою реалізації механізмів прийняття ключових рішень. Виховання вмінь і навичок реалізації стратегії життя особистості стає запорукою, основною умовою її подальшого особистості до еліти країни: оволодіння майстерністю реалізації стратегії життя відображає положення особистості в суспільному середовищі та здобуття свого місця в ній.

Особливе місце в еліті займає інтелектуальна верства, яка є основною рушійною силою соціальних революцій та "оксамитових" ненасильницьких політичних переворотів у країнах, що трансформуються, за умови наявності громадянського суспільства. Оптимізація стратегії життя інтелектуальної еліти та її реалізація за допомогою засобів громадянських інституцій здійснюється шляхом підвищення обізнаності громадськості про принципи сталого розвитку та формування соціального і наукового капіталу.

"Союзником" інтелігенції у формуванні капіталу громадянського суспільства є молодь, як найбільш активна частина суспільства, що, по-перше, знаходиться в стадії засвоєння ідентифікацій, ідей та цінностей, по-друге, характеризується найбільшим проявом таких цінностей, як свобода, самостійність, успіх, соціальне визнання. Тому важливим напрямом оптимізації формування соціального капіталу є оптимізація стратегії життя молоді.

Реалізація суспільних цінностей стратегії життя особистості в суспільну практику пов'язана з процесом підвищеної мотивації до засвоєння та закріплення суспільно значущих пріоритетів і цілей. Це і є процес оптимізації стратегії життя особистості, яка вже виробила цілісну, стійку стратегію життя, реалізуючи її в життєву позицію.

Наступним напрямом є оптимізація стратегії життя особистості з позиції гармонізації публічного і приватного життя в їх цілісності. Значущість оптимізації стратегії життя інтелігенції та молоді підвищується в умовах формування суспільних мереж, які є проявом вільних асоціацій людей, що самоорганізуються в громадянському суспільстві, засновуючись на цінностях солідарності, довіри і самореалізації особистості.

Висновки