Тотальність та історичність буття (на матеріалах філософії неомарксизму)

У підрозділі 3.2. “Критика ідеологій як шлях утвердження суспільного буття” обгрунтовується, що критика системи маніпуляції свідомістю народу, яку розгорнули представники Франкфуртської школи має позитивне значення. У цій критиці виражений протест проти системи, яка панує в буржуазному суспільстві, придушення особистості, уніфікації духу, антигуманізму. У трактуванні ідеології представниками критичної теорії суспільства протягом усієї її історії при деякому несуттєвому розходженні між ними є притаманною одна загальна риса - “антиідеологізм”, негативне відношення до будь-якої ідеології як відчуженої, хибної свідомості. Ідеологія постає, таким чином, постійним обґрунтуванням панування. Ідеологія завжди і в усіх випадках є “помилковою свідомістю, яка має захисні функції”. Ідеологія є протилежною науці, істині і тому повинна бути відкинута взагалі. Мислення не перестає бути ідеологічним, тобто неістинним у своїй основі, якщо воно орієнтує на яку-небудь визначену соціальну дію і виправдовує її. Ідеології стабілізують не систему, а відносини панування, однак їхня стабілізуюча сила все більше і більше послаблюється, скорочується. Але вони підтримують своє існування завдяки планомірному і систематичному з їхнього боку контролю над масовими засобами інформації. Ідеології завжди грали в історії негативну роль. Ця роль залишається за ними й у наш час. Потрібно не створювати нову ідеологію у вигляді системно-структурної теорії, а всіляко руйнувати існуючі ідеологічні системи.

У підрозділі 3.3. “Людина як історичне уособлення та здійснення буття” з'ясовано, що у результаті аналізу світу, в якому ми живемо, неомарксизм констатує наявність у ньому чужих людині станів і сил, які не тільки не вдалося ослабити, але більше того - сьогодні людина попала у такі жорсткі залежності і небезпеки, які не просто загрожують перетворити її у об'єкт непідвладних їй відносин, але і ставлять під загрозу у глобальних масштабах самі основи людського життя. Неомарксистські ідейні концепції критикують буржуазний устрій як суспільство соціальної нерівності і людського відчуження, піддаючи критиці і системи бюрократичного державного “соціалізму”, зазначаючи, що в обох випадках відбувається дегуманізація людини. Демократичний соціалізм розуміється як втілення ідеалів свободи, справедливості і солідарності за допомогою демократизації суспільства, соціальних та економічних реформ. Етично визначеному демократичному соціалізмові надається статус концепції, яка надає можливість науково-технічних вирішень як глобальних, так і життєвих проблем з позиції реального гуманізму. Вчення Маркса про історію і суспільство є висхідним для формування ідей демократичного соціалізму, які є моральною необхідністю, базуються на самосвідомості змінюючих конкретні життєві обставини людей принципах всеохоплюючої демократизації, темпи і форми якої залежать від розвитку свідомості і досвіду суспільної більшості. Людина лише тоді підкорить технічний світ і діючу в ньому загрозу, коли вона може впевнено піднятися над цим світом, коли вона дані їй в руки засоби матеріальної сили поставить на службу розвитку своєї свободи, коли вона зможе підвищити себе від об'єкта до суб'єкта суспільних сил, тобто коли вона замість предмету маніпуляції стане вільно діючою людиною - із виконавця перетвориться на творця. Радикальність гуманізму неомарксизму виявляється у визначенні передумов звільнення людини до справжньої людяності. Гуманістична орієнтація людини має пов'язуватися з оточуючим світом, але у тій мірі, щоб людина не відмовлялася від самоповаги, зі світом, у якому господарство, суспільство і держава олюднені, у якому рівність, свобода і братерство можуть панувати не як гасла, а як жива дійсність і все це через підтримку в історичному світі діючої реальності по масштабу гідності людини. Але це в свою чергу означає практичні відносини, які можуть бути приведені до такого стану, у якому ідея людини приходить до єдності з реальністю її існування у плюралістичному індустріальному суспільстві. Сучасні економічні, технологічні, політичні і соціальні зміни відображають процес глибокого перетворення нашого світу. Сьогодні постало питання про існування людини, культури, цивілізації. Розгляд взаємовідносин глобальних проблем людства і розумних засобів їх вирішення трансформується у всезагальну проблему гуманізації людини і світу.

У висновках дисертації підбито основні підсумки, сформульовано найважливіші положення, які постають з них і йде мова про те, що людство, створюючи сферу Розуму, постає, за гегелівською термінологією, світовим духом, що творить історію, існує у ній і виключно у ній. Історія, у цьому випадку - це розумне творення та творчість, тобто праця, або цілеспрямована творча діяльність, у якій людина самовиражається і саморозвивається, стає особистістю і постає саме як людина. Неомарксизм виходить з того, що людина - це перш за все потенція і історичний обов'язок кожної людської істоти. Стати людиною означає стати творцем, стати історичним фактором. Таким чином, людина через історію здійснює перехід світу від Небуття до Буття, розкриваючи власні і світові потенції, гармонізуючи усе в світі. Через працю (як практику, творчість) людина постає в історії, через комунікацію - здійснює зв'язок між людиною і людиною, тобто робить творчість суспільною, солідарною, спільною справою - “справою всіх і кожного”, за висловом Гегеля. Неомарксистська онтологія і соціальна теорія спираються на те, що виживання і розвиток як окремої людини, так і людства є цілковито пов'язаними з мисленням та діями кожного. Постає необхідність усвідомлення залежності соціального, історичного, природного світу від індивідуальної та загальнолюдської відповідальності. Неомарксизм за своєю суттю стверджує онтологічну відповідальність як окремої людини, так і людства перед буттям. Людина, яка прагне існувати вільно в справедливому, солідарному суспільстві, повинна усвідомити особисту відповідальність і залежність історичного, природного, соціального світу від її повсякденних дій та їх наслідків. Тотальність у неомарксизмі означає передусім нерозривність і взаємопов'язаність усіх явищ світу у сучасності та майбутньому від будь-яких різновидів актів комунікації, які здійснює людина. І тому саме на людину, як свідому історичну сутність, покладена онтологічна відповідальність за те, яким буття є і яким воно може бути. Міжлюдська солідарність має стати першою сходинкою до досягнення солідарності з усім буттєвим оточенням.

СПИСОК НАУКОВИХ ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Зінченко В.В. Неомарксизм і духовно-правові засади соціал-демократії // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності: Зб. наук. пр.: Вид. центр КДЛУ, 2000. - С. 90-98. - 0,5 д.а.

2. Зінченко В.В. Неомарксистська ідея соціалізму та християнство // Українське релігієзнавство. Бюлетень Укр. ас. релігієзнавців і Вид. релігієзнавства Інституту філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України. - 2000. - №16. - С.11-22. - 0,8 д.а.

3. Зінченко В.В. Онтологія відповідальності. Неомарксизм і смислобуттєві проблеми розвитку людства // Філософія. Антропологія. Екологія`2000. Альманах. - К.: Стилос, 2000. - С.168-177. - 0,5 д.а.

4. Зінченко В.В. Християнська етика і соціально-онтологічний ідеал неомарксизму // Філософія. Антропологія. Екологія'2001. Альманах. - К.: Стилос, 2001. - С.307-317. - 0,5 д.а.

5. Зінченко В.В. Онтологічні засади неомарксистської концепції суспільного розвитку // Людина і політика. - 2001. - №6. - С.91-105. - 1 д.а.

6. Зінченко В.В. Людина, нація, держава. Від етносу до політичної нації // Практична філософія. - 2001. - №3. - С.156-170. - 1 д.а.

7. Зінченко В.В. Аналіз історії і сучасного розвитку лівого руху в неомарксистській теорії соціальних досліджень // Людина і політика. - 2002. - №3. - С.94-108. - 1 д.а.

8. Зінченко В.В. Трансформація соціальномобільних сил в умовах “пізнього капіталізму” // Людина і політика. - 2002. - №4. - С. 109-122. - 1 д.а.

АНОТАЦІЯ

Зінченко В.В. Тотальність та історичність буття (на матеріалах філософії неомарксизму). - Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.01. - онтологія, гносеологія, феноменологія. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2003.

Дисертація присвячена дослідженню проблематики тотальності та історичності буття на основі онтологічних та гносеологічних принципів філософії неомарксизму. Розкривається своєрідність тотальності та історичності як ключових понять онтології та гносеології неомарксизму, аналізується їхній зміст, умови і можливості методологічного застосування, особливості та механізми реалізації при вивченні онтологічних передумов і складових історичної суспільної, пізнавальної життєдіяльності людей.

Ключові слова: тотальність, історичність, буття, онтологія неомарксизму, діалектика, розум, критична теорія суспільства, соціальне пізнання.

АННОТАЦИЯ

Зинченко В.В. Тотальность и историчность бытия (на материалах философии неомарксизма). - Рукопись. Диссертация на соискание учёной степени кандидата философских наук по специальности 09.00.01. - онтология, гносеология, феноменология. Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2003.

Диссертация посвящена исследованию проблематики тотальности и историчности бытия на основании онтологических и гносеологических принципов философии неомарксизма. Раскрывается своеобразие тотальности и историчности как ключевых понятий онтологии и гносеологии неомарксизма, анализируется их содержание, условия и возможности методологического использования, особенности и механизмы реализации при исследовании онтологических предпосылок и составляющих исторической, общественной, познавательной жизнедеятельности людей.

Онтология неомарксизма является теоретической, гносеологической и методологической основой комплексного исследования фактора тотальности бытия, который является единым диалектическим феноменом, развиваясь в общественной форме благодаря исторической творческой активности человека.

Под бытием в неомарксизме понимается диалектически сменный, движущий фактор мира, который находится в постоянном развитии. Жизнь, в свою очередь, на уровне человека является самосознательной исторической формой бытия, которое диалектически утверждает свободу через единство и отрицание в отношении к миру как к инобытию. История, историчность рассматриваются неомарксизмом в качестве универсального принципа развития бытия. В неомарксизме отличительной чертой исследования бытия является рассмотрение его в контексте специфической обусловленности его общественным способом бытия человека. Тематизация проблемы бытия в этом ракурсе актуализируется и анализируется в категориях тотальности и историчности. Взаимодополняющие философские экспликации этих атрибутов бытия развиваются в философии неомарксизма. Исследование в неомарксизме как сферы взаимодействия человека, истории и общества в результате рассматривает его в качестве тотального феномена в системе диалектического взаимодействия. Таким образом определяется теоретический и методологический фундамент онтологии и гносеологии неомарксизма как целостной теории общества. Познание общества возможно как познание обществом, с учётом всех аспектов общественного бытия как контекста, в котором осуществляется любое познание. Кроме того, познание общества является целостным, потому что общество изучается в его развитии и поэтому в поиске истинного бытия человеческого существования неомарксизм обращается к построению критической теории социальных исследований, апеллируя к системному изучению понятия рациональности в общественном бытии.

Неомарксизм констатирует, что в всех сферах человеческого бытия господствуют ошибочные потребности, навязываемые определенными социальными группировками с целью притеснения индивидуальной, общественной и творческой свободы.

Научная школа неомарксизма, основываясь на онтологии историчности, объяснила значительное количество аспектов современного "неокапиталистического" общества, его идеологии, экономических рычагов, вместе с тем проанализировав причины и истоки тоталитарных деформаций так называемого "реального социализма" государственно-бюрократического образца. Онтологическая и социальная теория неомарксизма возникает как проявление человеческого критического отношения к миру данного и имеющего, предпринимая анализ не отдельных недостатков бытия и социума, а начиная его с всеобщей критической научной рефлексии, показывая, что всё существующее имеет социально обусловленное содержание.

Неомарксизм отмечает, что свобода как отдельного человека, так и общества сохраняются до тех пор, пока она не является отрицанием свободы других и не является помехой для её реализации. Вместе с тем, свобода, которая не сопровождается солидарностью, соображением взаимозависимости каждого от аналогичного уровня благосостояния и прав другого в форме справедливости, превращается в разрушительное явление индивидуального эгоизма, господство идеологических иллюзий и экономической эксплуатации, что в результате приводит к деформации коммуникации и ошибочности познавательных процессов, приостановки исторического развития.

Неомарксизм в своей онтологической теории, концепциях социального познания и общественной практики разрабатывает методологию создания в обществе и межличностных отношениях условий познания, осуществления и постижения исторического процесса, поиск человеческой сущности, реализации духовных и материальных запросов человечества, которое должно достигнуть возможности развиваться и существовать в бытийном единстве. Именно онтология является в неомарксизме основой методологии и принципов научного и социального познания человеческой и внечеловеческой реальности, всей системы взаимоотношений природы и человека, которая охватывается исторически сознательной практикой.

Ключевые слова: тотальность, историчность, бытие, онтология неомарксизма, диалектика, разум, критическая теория общества, социальное познаниие.

SUMMARY

Zinchenko V.V. Totality and historicity of being (on materials of the neomarxist philosophy). - Manuscript.

Thesis for a candidate degree in philosophical sciences by speciality 09.00.01 - ontology, gnosiology, phenomenology. Kyiv National T. Shevchenko University, Kyiv, 2003.

The work is devoted to study of the problems of the totality and the historicity of being on the base of the ontological and gnosiological principles of the neomarxist philosophy. Peculiarities of the totality and the historicity are exposed as key conceptions of the ontology and the gnosiology of the neomarxism. Their content, conditions and possibilities for the methodological applications are analyzed; the features and the realization mechanisms are considered with respect to the ontological premises and components of the historical, social and cognitive human activities.

Key words: totality, historicity, being, neomarxist ontology, dialectics, intellect, critical theory of society, social cognition.

Размещено на Allbest.ru