Размещено на http://www.allbest.ru/

Таврійський національний університет ім. В.І. Вернадського

УДК 141.7:316.3

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

СТРАТЕГЕМА СТАЛОГО РОЗВИТКУ СУСПІЛЬСТВА (СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКИЙ АНАЛІЗ)

09.00.03. - соціальна філософія та філософія історії

філософський криза сталий стратегема

ГОРБАНЬ Олександр Володимирович

Сімферополь - 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі філософії та права Кримської академії природоохоронного та курортного будівництва Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник кандидат філософських наук, професор Сараєв Олександр Дмитрович, Кримська академія природоохоронного та курортного будівництва, завідувач кафедри філософії та права

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор Новіков Борис Володимирович, Національний технічний університет України "КПІ", завідувач кафедри філософії, декан факультету соціології;

доктор політичних наук, професор Артюх Павло Ілліч, Севастопольський військово-морський інститут ім. П.С. Нахімова, професор кафедри українознавства та гуманітарної підготовки.

Провідна установа Центр гуманітарної освіти НАН України

Захист відбудеться "16" вересня 2004 р. о 14 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 52.051.01 Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського за адресою: 95007, м. Сімферополь, пр. Вернадського, 4, конференцзал.

З дисертацією можна ознайомитись в науковій бібліотеці Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського (95007, м. Сімферополь, пр. Вернадського, 4).

Автореферат розісланий "5" серпня 2004 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Кремінський О.І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Початок третього тисячоліття досить очевидно демонструє, що протиріччя між наростаючими потребами суспільства і порівняно обмеженими можливостями біосфери ставлять під загрозу майбутнє існування людини. Проблеми подальшого безпечного розвитку вийшли на авансцену наукового пошуку і суспільної свідомості загалом. На порядок денний ставляться питання про перехід до нового етапу цивілізаційного розвитку, що ґрунтується на радикальній зміні цінностей і цілей сучасного суспільства, а також векторності й змістовності різних сфер людської діяльності. Одним із варіантів подальшого прогресу цивілізації є її сталий розвиток.

На даному етапі дослідження концепція сталого розвитку суспільства може бути представлена у вигляді відповідного проекту. Сутність проекту сталого розвитку суспільства (далі - Проект) на сьогоднішній день не є досить проаналізованою. Але вже зараз зрозуміло, що без цього Проекту загальна програма розвитку сучасного суспільства представляється обмеженою. У низці футурологічних концепцій Проект займає власне місце і не може ігноруватися чи підмінюватися іншими. Тому детальне соціально-філософське дослідження Проекту представляє безсумнівну цінність.

З теоретико-методологічної точки зору звертання до теми сталого розвитку суспільства пов'язане з тим, що існуючі програмні документи авторів і розроблювачів Проекту потребують ретельної соціально-філософської експертизи. По суті справи Проект, на відміну від визнаних, домінуючих концепцій громадянського суспільства (Дж. Локк, Ж.-Ж. Руссо, Ш.-Л. Монтеск'є, Г.В.Ф. Гегель), відкритого суспільства (К. Поппер), постіндустріального суспільства (Д. Белл), третьої (інформаційної) хвилі (Е. Тоффлер) виник і розвивався не у соціально-філософській, а в технічній і політичній сферах, що, природно, наклало відбиток на суть рекомендацій, визначення генеральних напрямів, стратегій і стратегем реалізації Проекту. Тобто існує природний інтерес до соціально-філософського аналізу теми, заявленої в назві дисертації.

У практичному аспекті інтерес до проблеми підсилюється тим, що Україна (як і багато країн світу) має державну доктрину - національний проект концепції, що взятий за основу для розробки стратегії сталого розвитку країни. Але для того, щоб перетворити доктрину в пануючу ідеологію, що представляє собою комплекс базових цінностей і їх світоглядних уявлень, варто сформувати її теоретичну основу, що можливо тільки завдяки фундаментальним соціально-філософським дослідженням, певною частиною яких є пропонована дисертація.

Ступінь наукової розробленості проблеми. Стосовно до людського суспільства термін “sustainability” (сталість) уперше використаний в 1987 році в доповіді Комісії ООН “Наше спільне майбутнє”. Офіційно, як стратегія розвитку цивілізації, принцип “sustainable development” (сталий розвиток) задекларований на Конференції ООН “Самміт планети Земля” або “Ріо-92” (Бразилія, 1992 рік).

За минуле десятиліття наукова думка зробила істотний крок вперед у питанні теоретичного обґрунтування можливого просування людської цивілізації до суспільства сталого розвитку. Широко відомі концептуальні праці Л. Брауна, Х. Боссела, Б. Гаврилишина, Е. Ласло, Д. Медоуза, М. Месаровича, Р. Норгаарда, А. Печчеї, Е. Пестеля, Дж. Форрестера, Я. Тинбергена. Пошуку шляхів сталого розвитку соціуму присвячені дослідження вітчизняних вчених Н.Т. Агафонова, О.А. Габрієляна, Е.В. Гірусова, В.І. Данілова-Данільяна, О.К. Дреєра, Р.А. Ісляєва, І.І. Кального, В.А. Коптюга, Ф.В. Лазарєва, К.С. Лосєва, В.А. Лося, М.М. Моїсеєва, А.Д. Урсула, Г.А. Ягодіна. Філософські проблеми сталого розвитку України аналізуються в роботах В.П. Андрущенка, П.І. Артюха, В.М. Барякіна, Ф.І. Вольвача, М.І. Дробнохода, М.М. Кисельова, В.Г. Кременя, В.С. Крисаченка, Ю.М Мартинюка, Б.В. Новікова, В.М. Ніколко, В.О. Огнев'юка, О.Д. Сараєва, А.В. Толстоухова, М.І. Хилька, В.В. Шепи, І.Р. Юхновського. Освітня парадигма сталого розвитку суспільства конституюється у низці робіт вітчизняних учених, серед яких варто виділити праці Н.С. Автономової, Е.В. Гірусова, М.І. Дробнохода, М.М. Моїсеєва, М.К. Трифонової, А.Д. Урсула, Г.А. Ягодіна.

Досліджувана тема представлена в дисертаційних дослідженнях. На наш погляд, значну цінність представляють дисертаційні роботи А.А. Базалука “Криза системи “Людина-Природа” в умовах техногенної цивілізації і шляхи її подолання (соціально-філософський аспект)”, М.П. Гладкого “Трансформація смисложиттєвих орієнтирів в умовах сучасної екологічної ситуації в Україні”, С.Л. Мартинюка “Генеза інформаційної цивілізації”, О.А. Наумкіної “Роль теорії самоорганізації в осмисленні феномену коеволюції суспільства і природи”, Е.Ф. Смеричевського “Інформаційна цивілізація: проблема віртуальної реальності в суспільному розвитку”, В.О. Тарана “Концепція ідеології перехідного суспільства в контексті соціокультурного аналізу”, А.В. Толстоухова “Філолофсько-світоглядні основи оптимального управління екологічною ситуацією в Україні”, С.А. Фареника “Екологічні критерії суспільного розвитку: проблема визначення”, М.І. Хилька “Екологічна політика: зміст, структура, реалізація (соціально-філософський аспект)”. Дослідженню ролі й місця системи освіти в суспільному розвитку присвячені дисертації М.И. Бауера “Екологічні знання в контексті формування світоглядних цінностей суспільства”, А.В. Євдотюка “Синергетичні підстави моделювання освітніх систем”, М.С. Коноха “Проблеми освіти в контексті соціально-філософського аналізу”, А.І. Корецької “Соціально-освітні фактори формування духовної особистості в сучасному українському суспільстві”, В.І. Кушерця “Аналіз знання як стратегічного ресурсу трансформації суспільства (світоглядно-методологічний аспект)”, А.В. Матвійчука “Екологічне знання і його вплив на формування стилю мислення в сучасній науці”, В.О. Огнев'юка “Освіта в системі цінностей сталого людського розвитку (світоглядно - методологічний аспект)”. Відзначимо: у всіх перерахованих вище дисертаційних дослідженнях концепція сталого розвитку суспільства представлена як одна з базових альтернатив майбутнього розвитку людства. Разом із тим, у жодній з них вона не набула домінуючого характеру і не стала предметом спеціального соціально-філософського дослідження. На сьогоднішній день в Україні відсутні дисертаційні дослідження, безпосередньо присвячені соціально-філософському аналізу концепції сталого розвитку суспільства. У більшості досліджень дана концепція представлена як сукупність еколого-економічних і (чи) політико-адміністративних (політико-правових) заходів, спрямованих на зменшення антропогенного навантаження на навколишнє природне середовище. Тому варто констатувати необхідність соціально-філософського аналізу сутності концепції і розробки стратегеми сталого розвитку суспільства.

Стратегема (грец. - strategema, від strategem - командую) - буквально - військова хитрість, певна частина батальної стратегії, що сприяє досягненню перемоги [Словник іноземних слів. - К.: Головна редакція УРЕ, 1985. - С. 794]. У ході дослідження автор виходив із більш загального, філософського рівня рефлексії, на основі якого під стратегемою розуміється частина стратегії (сукупності дій, спрямованих на досягнення поставленої мети), що є її центральною віссю, ядром і визначальною в досягненні позитивного стратегічного результату.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане автором самостійно в контексті концептуальних положень гуманітарної освіти в Україні. Воно проводилося в руслі наукових досліджень кафедри філософії і права Кримської академії природоохоронного і курортного будівництва (КАПКБ), які є складовою частиною тематики наукових досліджень факультету економіки і менеджменту КАПКБ з напряму “Механізм управління регіональним розвитком в умовах трансформаційної економіки” (держ. реєстр. номер 0101U002980). Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційного дослідження - зробити соціально-філософський аналіз сутності і можливих стратегічних напрямів сталого розвитку суспільства.

Мета дослідження конкретизується низкою задач:

дати характеристику концепції сталого розвитку суспільства як наукової теорії;

проаналізувати основні сценарії сталого розвитку суспільства;

на основі сценарного аналізу виділити основні стратегії сталого розвитку суспільства; дати їхній порівняльний аналіз і виділити найбільш релевантну як основу Проекту сталого розвитку суспільства (СРС);

визначити пріоритети Стратегії II Проекту СРС;

виділити і дослідити освітній процес суспільного розвитку в контексті Стратегії II Проекту СРС;

розробити і запропонувати інтеграційну модель освітньої системи як стратегему сталого розвитку суспільства.

Об'єктом дослідження є сталий розвиток суспільства в умовах глобальної екологічної кризи.

Предметом дослідження виступають основні структури (проект, сценарії, стратегії, стратегема) сталого розвитку суспільства.

Методи дослідження:

системний метод, що дозволяє виділити основні елементи і структури розглянутих явищ;

метод моделювання, що дозволяє ввести в дисертацію основні концепти - сценарії, стратегії, проект, стратегема, моделі;

метод ідеалізації - розумовий акт, пов'язаний зі створенням деяких абстрактних об'єктів, що представляють граничні випадки реальних об'єктів і служать засобом їхнього наукового аналізу;

інтервальный підхід, як методологія багатомірного бачення об'єкта у всьому різноманітті його сторін, рівнів і аспектів.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в наступному:

вперше як предмет соціально-філософського дисертаційного дослідження вивчені структури СРС;

уведені в науковий обіг і закріплені як базові концепти методології СРС - сценарії, стратегії, проект, стратегема;

у рамках досліджених сценаріїв виділені й аргументовані основні стратегії реалізації СРС - Стратегія I і Стратегія II;

розроблено пріоритети Стратегії II Проекту СРС у вигляді моделі інноваційної освітньої системи;

на філософському рівні рефлексії запропонована інтегративна модель освітньої системи в Україні як стратегема сталого розвитку країни.

Практичне значення отриманих результатів. Отримані в ході дослідження результати можуть бути використані при розробці концепцій реформування пострадянського соціуму, при створенні загальних багатоаспектних футуристичних програм соціально-економічного розвитку України. Положення роботи можуть стати методологічною основою соціологічних, соціально-політичних прикладних досліджень, використовуватися при розробці ефективних моделей майбутнього суспільства. Крім того, засвоєння основних концептуальних положень даного дослідження зі створення інноваційної освітньої моделі для реалізації стратегії сталого розвитку дозволить впливати на її практичне становлення.

Основні положення, узагальнення і висновки дисертації застосовуються в педагогічній практиці, виховній і просвітительській діяльності, а також при підготовці навчальних програм і спеціальних курсів із циклу гуманітарних дисциплін.

Особистий внесок здобувача. Дисертація і всі опубліковані статті написані автором самостійно.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації використані в авторському курсі “Соціальна екологія”, прочитаному в 1995-1999 рр. для студентів інженерних спеціальностей у Кримській академії природоохоронного і курортного будівництва.

Основні ідеї й результати дисертаційної роботи отримали апробацію на Наукових читаннях “Культура народів Причорномор'я з найдавніших часів до наших днів” (Сімферополь, 1998-2003); Міжнародній науково-практичній конференції “Сучасний стан і перспективи розвитку гуманітарних наук (соціологія, соціальна психологія, менеджмент)” (Одеса, 1997); Міжвузівській науково-методичній конференції “Сучасні технології навчання економіці і менеджменту” (Сімферополь, 2002); Всеукраїнській міжвузівській науково-практичній конференції “Управління соціально-економічним розвитком регіонів України й АР Крим” (Сімферополь, 2002); Всеукраїнській міжвузівській науково-практичній конференції “Управління регіональним розвитком” (Сімферополь, 2003); Всеукраїнській міжвузівській науково-практичній конференції “Проблеми сталого регіонального розвитку в умовах ринкової економіки” (Сімферополь, 2003).

Результати наукового пошуку дисертанта доповідалися на щорічних науково-технічних конференціях професорсько-викладацького складу Кримської академії природоохоронного і курортного будівництва в 1995-2004 рр.

Публікації. Результати дисертації відображені в 18 публікаціях. Вісім статей надруковані у виданнях, затверджених Переліками ВАК України, чотири статті в збірниках наукових праць, п'ять статей у матеріалах Міжнародних та Всеукраїнських науково-практичних конференцій, а також тези доповіді в матеріалах Всеукраїнської міжвузівської науково-практичної конференції.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел. Повний обсяг дисертаційного дослідження складає 198 сторінок, з них 17 сторінок - список використаних джерел, який містить 270 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У ВСТУПІ обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, характеризується ступінь її наукової розробленості, виділяються об'єкт і предмет дослідження, перелічуються основні методи, використані в дисертації, формулюються мета, задачі, а також положення, що складають новизну дослідження.

У розділі 1 “ПРОЕКТ СТАЛОГО РОЗВИТКУ СУСПІЛЬСТВА ЯК СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКА КОНЦЕПЦІЯ”, що включає в себе три підрозділи розглядається сутність і основні характеристики соціально-філософської концепції сталого розвитку суспільства.

У підрозділі 1.1. “Структура Проекту сталого розвитку суспільства: основні дефініції й умови” вводяться в науковий апарат дисертаційного дослідження концепти: “проект”, “сценарії” і “стратегії” сталого розвитку суспільства. Під проектом розуміється структурована сукупність описів, дефініцій, розрахунків, що визначають послідовність взаємозалежних і взаємодоповнюючих один одного дій, як усього світового співтовариства, так і окремих груп людей у рамках сталого розвитку. Під сценаріями пропонується розуміти основні альтернативні напрями теоретичних розробок сутності суспільства сталого розвитку. Стратегіями сталого розвитку суспільства будуть центральні, осьові лінії, представлені у вигляді послідовності практичних дій сучасного суспільства, організованих єдиним розумінням суб'єкта, засобів і джерел реалізації Проекту.

У підрозділі 1.2. “Сутність суспільства сталого розвитку: основні сценарії” виділяються основні підходи до проблем реалізації ідей сталості суспільного розвитку. На основі аналізу вітчизняної літератури, виділені три основних неполітичних Сценарії сталого розвитку суспільства: 1) науково-технічний (сциєнтистський, технократичний), 2) біосфероцентричний (депопуляціоністський, екологічний), 3) центристський (комплексний, парадигмальний). Прихильники першого Сценарію (родоначальниками якого можна вважати К.Е. Ціолковського і В.І. Вернадського) ставлять в основу можливості науково-технічного прогресу загалом, як фактора, здатного здійснити техніко-економічний перехід до сталого розвитку. У даний час у рамках даного сценарію здійснюються наукові дослідження в декількох напрямах: перше - енергетична стратегія країн і регіонів (Л.Бєляєв, В.Бушуєв, В.Маргулов, Г.Марченко, Л.Масловська, Л.Слєпішкова), де ключовою визнається відмова від енергозатратного способу життя і перехід до “енергетики сталого розвитку” (А.Конторович, А.Коржубаєв); друге - сталий екорозвиток, заснований на класичних уявленнях П.Л.Капіци про термодинамічну теорію еволюції (Г.Бачинський, О.Доброчеєв, К.Корсак, В.Клименко, В.Пащенко, О.Плахотник, М.Реймерс), яке виходить із загальної думки про необхідність визначення найбільш перспективної технології виробництва енергії з урахуванням екологічних вимог; третє - математичне моделювання біосферних і кліматичних процесів (М.Моїсеєв, Дж.Форрестер) з метою з'ясування динаміки соціоприродних систем. Прихильники цього напрямку (В.Голубєв, В.Клименко, М.Кузнєцова, В.Новохацький, А.Тарко) прагнуть розробити ефективну модель економіки, яка б функціонувала і досягала соціально-економічного прогресу при зменшенні енергоємності ВНП. Сутністю суспільства сталого розвитку в рамках сциєнтистського сценарію є наявність відповідної науково-технічної бази: суспільство сталого розвитку є не що інше, як вищий, у порівнянні з нинішнім, ступінь розвитку науково-технічного прогресу. Прихильники другого сценарію відкрито чи закамуфльовано сповідують гасло “Назад до природи!”. Виділяються наступні напрямки: депопуляції, “нульового росту” і синтезу концепцій “етики ненасильства”. Перший напрямок, ґрунтуючись на класичних поглядах Т.Р.Мальтуса, бачить головне джерело екологічної кризи в кількісній перевантаженості біологічної ніші людства. Прихильники цього напрямку (А.Виноградов, В.Горшков, В.Зубаков) постулюють правило “золотого мільярду”. Другий напрямок (К.Кондратьєв, В.Котляков, У.Рукельсхауз), що базується на розробках Римського клубу, пропонує трансформувати концепцію росту, замінивши цей термін поняттям “розвиток”, що виходить не з кількісних показників суспільного прогресу, а з його якісного стану. Прихильники третього напрямку (А.Спірін, П.Тищенко, Г.Йонас), що базується на ідеях А.Швейцера, М.Ганді, Л.М.Толстого, сповідає принцип “любові до життя” у всіх її формах і проявах, включаючи в себе різні варіанти еколого-етичного аспекту відносин у системі суспільство-природа. Прихильники біосфероцентричного Сценарію виходять з первинності живої речовини загалом стосовно людини. Суть їхніх пропозицій зводиться до підпорядкування ідеології розвитку власне людського співтовариства ідеології існування всього живого на Землі. Розглянуті сценарії мають істотні недоліки, що не дозволяє говорити про них як про дійсно реалістичні кроки з реалізації Проекту сталого розвитку суспільства. Необхідно, на думку академіка М.М. Моїсеєва, створити комплексну стратегію виживання людства. Теоретичною основою його може служити центристський (комплексний, парадигмальный) сценарій. До нього застосовна умовна назва центристського, оскільки, не відкидаючи розвитку (у тому числі, науково-технічного) загалом, пропонується його стабілізація за рахунок порівняно м'яких механізмів, перехід біосфери в квазісталий стан, де людина знаходить свою нішу. Фактично мова йде про новий виток антропогенезу, який зажадає від людства вироблення нових знань і заснованих на них нових парадигм існування, а також колективної волі для їхньої реалізації. У рамках аналізованого сценарію виділяються валеологічний напрямок, еколого-освітній напрямок, напрямок “проект випереджуючої освіти” і напрямок, що сповідує виховання в людині парадигми неруйнівної поведінки. Валеологічний напрямок (М.Амосов, І.Брехман, С.Вершловський, В.Воронцова, Л.Виготський, П.Гальперін, Е.Кудрявцев, Д.Маркович, А.Субетто, Л.Татарникова, П.Тищенко, А.Ухтомський) прагне шляхом синтезу філософії й психології, етики й естетики, педагогіки і медицини, науки і мистецтва виключити протиріччя, пов'язане, на думку Л.Татарникової, з “наявністю невирішених екзистенціальних проблем людини в вирішенні завдань гуманізації процесу освіти”. Валеологічний принцип полягає в підході до навчання як процесу управління. При цьому відбувається зміна установки освітньої системи: відмовлення від домінанти знань і умінь та перехід до навчання методології творчого пошуку. Головною стає якість освіти. Еколого-освітній напрямок (С.Глазачев, А.Захлібний, І.Звєрєв, Є.Сластьоніна, І.Суравегіна) спрямований на створення системи неперервної екологічної освіти, заснованої на принципах єдності пізнання-переживання-дії; взаємозв'язку глобального, національного і локального; міждисциплінарності, системності й безперервності. Реалізація цієї системи освіти вимагає нової парадигми: визнати, що екологічна освіта - це не частина формальної освіти, а її новий зміст і мета. Напрямок “проект випереджуючої освіти” (А.Урсул, Н.Мамедов, Е.Гiрусов, М.Трифонова) прагне створити модель освітньої системи, здатної вивести людство з кризового стану, адаптувавши освіту до нової (на принципах сталості) моделі цивілізаційного розвитку. Напрямок, що займається створенням парадигми неруйнівної поведінки, заснований на принципах релігійно-філософських систем В.С. Соловйова, Н.Ф. Федорова, І. Тейяра де Шардена, А. Швейцера.

Завдання освіти в рамках “неруйнівної поведінки”, на думку А.Самсонова, - створення парадигми включення людини в навколишній світ як біологічного, соціального і духовного індивіда. У центристському сценарії суспільство сталого розвитку є не стільки суспільством технічної досконалості з обмеженою кількістю людських осіб (як пропонують відповідно технократичний і депопуляціоністський сценарії), скільки суспільством високої культури й освіченості, які відповідають новій парадигмі людської поведінки, заснованої на пріоритетах і шкалі цінностей суспільства сталого розвитку. Таким чином, сценарії сталого розвитку суспільства закладають філолофсько-методологічний і світоглядний базис концепції, що дозволяє здійснити подальший поступальний рух у справі реалізації Проекту. Наступним етапом є практична реалізація ідеї. У підрозділі 1.3. “Шляхи реалізації Проекту сталого розвитку суспільства” виділяються і характеризуються основні Стратегії реалізації Проекту. У пункті 1.3.1. “Сценарії і Стратегії реалізації Проекту” розкривається суть практичної частини концепції сталого розвитку суспільства, що складається в проробленні питань суб'єкта (хто?) і засобів (як?) реалізації Проекту. Використовуючи структуру суспільства, запропоновану Ф.Тьоннісом, автором виділяються дві основні Стратегії реалізації Проекту. У пункті 1.3.2. “Стратегія I реалізації Проекту” дається характеристика глобалістської Стратегії. В узагальненому вигляді вона представлена в доповіді “Наше спільне майбутнє”, а також документами Конференції “Ріо-92”. Стратегія I фактично є офіційною стратегією досягнення людством сталого розвитку і визначальною при формуванні національних стратегій. На основі аналізу документів світових саммітів, автором робиться висновок про відсутність реальних механізмів і засобів реалізації Проекту сталого розвитку суспільства в рамках Стратегії I. Проект сталого розвитку суспільства повинен ґрунтуватися на інших методологічних постулатах і принципах.

Це твердження реалізується в пункті 1.3.3. “Загальна характеристика Стратегії II реалізації Проекту”. Суть Стратегії II складається у формуванні світового екологічного руху. Вихідним постулатом є трохи інший (відмінний від загальноприйнятого) зміст, вкладений у розшифровку поняття “сталий розвиток”. Як правило, під сталим розвитком розуміється такий розвиток суспільства в економічній, політичній, соціальній і екологічній сферах, що, задовольняючи потреби нинішніх поколінь людей, гарантував би високу якість рівня життя майбутніх поколінь. На погляд автора, реальна Стратегія повинна виходити з принципу первинності свідомого відношення суспільства до ідей сталості. Екологічна криза - це криза антропологічної системи світогляду, що затвердилася в умовах панування новоєвропейського гуманізму і домінуючого сьогодні в парадигмі людського поводження. На етапі Новітньої історії назріла істотна необхідність модернізації новоєвропейської гуманістичної ідеології. Потрібний новий - глобальний, екологічний - гуманізм, що зводить у ранг самоцінності на рівні людини будь-яку іншу форму прояву життя. Формування нової світоглядної парадигми неможливо без упровадження відповідної освітньої моделі. У ході реалізації Стратегії II автоматично вирішується питання про засоби, затрачувані на виконання Проекту. Воно відпадає само собою в той момент, коли екологічний імператив стає внутрішньою потребою кожного чи переважної більшості людей.

У розділі 2 “ОСВІТА - ОСНОВНИЙ ПРІОРИТЕТ СТРАТЕГІЇ II СТАЛОГО РОЗВИТКУ СУСПІЛЬСТВА”, що включає два підрозділи, пропонується подальший розвиток ідеї автора про реалізацію Стратегії II, стратегемою (основним пріоритетом, “ядром” Стратегії) якої виступає інноваційний освітній процес.

У підрозділі 2.1. “Світоглядна криза освіти” стверджується, що світоглядна криза є формою вираження кризового буття соціуму загалом, виявляючись у різних станах особистісної свідомості й особистісної екзистенціі. Парадоксальність сьогоднішньої ситуації у тому, що, здебільшого, кожна окремо взята людина є екологічно свідомою (такою, що усвідомлює важливість високої екологічної культури для здоров'я і життя), однак суспільство загалом живе і діє за принципом самогубства. Формуванню такого поведінкового релятивізму, а, точніше, - релятивної колективної свідомості, значною мірою сприяє сформована система освіти. Орієнтована тільки на одержання, збереження, переробку і трансляцію знань, освітня система виявилася нездатною задовольнити потреби сучасності, особливо в умовах щорічного подвоєння кількості інформації. Поглиблюючи системну кризу цивілізації і сприяючи деградації біосфери, вона є передумовою несталого розвитку. Джерела кризи, на думку автора, знаходяться в кризі традиції “вузької” раціональності, як основи перетворюючої діяльності людини стосовно навколишнього світу. Дисертантом пропонується відмовитися від розуміння наукової раціональності, у тому значенні, що трактує її як техніку оволодіння природою і звернутися до розуму, як здатності бачити причинний зв'язок не тільки людських дій і переживань, але і явищ природи, узятих у їхній єдності, у живому зв'язку. Зміна світогляду стосується як фундаментальних, так і змістовних частин освіти. Справа зводиться до зміни її цільової спрямованості, принципового змісту категоріального каркасу. Важливими також виявляються акценти і редакція змісту колишніх установок. Ця задача реалізується в наступній частині дослідження.

У підрозділі 2.2. “Випереджаюча освіта - модель освітньої системи суспільства сталого розвитку” розкривається сутність еколого-орієнтованої, гуманістично-інформаційної освіти. При реалізації Стратегії II сталого розвитку суспільства вся система освіти в процесі “футуризаціі” набуває двох нових глобальних функцій. Перша - це функція, що умовно назвемо неогуманістичною. Суть її зводиться до орієнтації наукового й освітнього процесів на виживання і розвиток усього людства, що не припиняється. Друга - екологічна функція освіти. Вона акцентує увагу на збереженні біосфери, природи взагалі, забезпеченні сприятливих екологічних умов і ресурсах, необхідних для розвитку, що не припиняється. Випереджаюча освіта, заснована на нормативному прогнозі розвитку за моделлю сталого розвитку, виявляється тим ідеалом майбутніх трансформацій глобальної освітньої системи, коли реально почнуть зміщатися акценти її розвитку від минулого до сьогодення убік майбутнього. У своїй сукупності й цілісності, що формується, випереджальний освітній процес може привести до трансформацій традиційних функцій освіти, виводячи її в цілому на новий якісний рівень. І відповідь на питання: “Чи можливе виживання людства?” - буде залежати від того, чи зможе освіта стати ключем до нашого спільного майбутнього. І чим повніше ми наблизимося в реальній траєкторії руху до змальованого ідеалу розвитку, тим вище ймовірність виживання цивілізації.

У розділі 3 “ОСВІТНІЙ ПРОЦЕС в УКРАЇНІ в КОНТЕКСТІ ПЕРЕХОДУ ДО СУСПІЛЬСТВА СТАЛОГО РОЗВИТКУ”, що включає два підрозділи, автором реалізується ідея про можливість впровадження інноваційної освітньої моделі суспільства сталого розвитку в Україні.

У підрозділі 3.1. “Національні риси суспільства сталого розвитку” підкреслюється, що незважаючи на удаваний “космополітизм” концепції сталого розвитку, що передбачає необхідність загальнопланетарних процесів, при конкретизації Стратегії варто враховувати, що реалізовувати її покликані конкретні люди, що мають свої відмітні мовні, ментальні, культурні риси. Стратегія повинна враховувати національні особливості на шляху досягнення сталого розвитку суспільства. Історична реконструкція дозволяє стверджувати, що конкретний етнос формується при певному об'єднанні природних факторів: ландшафтних, геологічних, орографічних, генетичних. Тому навколишнє середовище для етносу виступає не як тло, на якому відбувається буття, чи сцену, де народ грає свою роль, а як власне етнічна невід'ємна частина. Це підтверджується аналізом етнографічного матеріалу, у ході якого автором виявлені екологічні параметри архетипів української ментальності як передумови сталого розвитку даного антропогеоценозу.

У підрозділі 3.2. “Iнтегративна модель освіти XXI століття для України (екологічний аспект)” відзначається, що в даний час у справі формування нової освітньої парадигми в суспільстві гостро суперничають дві моделі: інформаційна й екологічна. Перша модель виходить із потреби розвитку і трансформації сучасного суспільства в інформаційне. Вона має низку переваг - повна комп'ютеризація процесу навчання, масовий і швидкий доступ до найрізноманітніших засобів і носіїв інформації, віртуальні можливості комп'ютерної техніки. На відміну від першої моделі, екологічна виглядає “архаїчною”, постулює звичайне гуманітарне знання з масою формальних схем і прозаїчних текстів. Але незважаючи на це, екологічна модель має куди більший аксіологічний потенціал. Вона не нівелює людину, зводячи її до функції користувача (споживача), а підносить до абсолютної (поряд із іншими формами життя) цінності. На думку автора, найбільш доцільний шлях розвитку освітньої системи - інтегрування, синтез обох моделей в еколого-інформаційну модель із пріоритетом у ній екологічної частини і ціннісного підходу. У пункті 3.2.1. “Про зміст цілей і принципів екологічної освіти в Стратегії II” стверджується, що особистісна установка на гармонічне спів-буття людини зі світом природи не може бути задана виключно генетикою, природою людини, тобто не може бути онтологічно закладена в ході її біологічної еволюції. Вона повинна відтворюватись всякий раз на рівні “одиничного” через виховання, освіту. І як стійка домінанта відношення вона може з'явитися і проявиться швидше у людини, яка в процесі своєї власної соціалізації в достатній мірі відчула подібну гармонію в себе; тобто у людини, яка створюється у своїй людській якості цілісною системою освіти. У цьому контексті процес екологізації освіти має свої суттєві особливості. Першою особливістю екологічної освіти можна вважати її “природність” за відношенням до людини і її повсякденного буття. Обґрунтуванням такої “близькості” є глибинна потреба людини в гармонії з природою, яку необхідно сьогодні встановити через систему виховання в контексті екологічної культури. Друга особливість полягає в тому, що екологічна освіта носить загальний та неперервний характер. Третя особливість знаходиться в спрямованості екологічної освіти. Сприяючи (через переорієнтацію свідомості людини) вирішенню насущних проблем сучасності, вона, насамперед, дивиться в майбутнє, має футурологічний характер, сприяє залученню кожної людини до проектування та свідомому творенню цього майбутнього через свою власну працю. Четвертою важливою особливістю екологічної освіти є її евристичний потенціал. Він відкриває можливість її максимального сприяння подоланню кризи ідентифікації особи, вирішенню проблем відчуження сучасної людини в світі, створенню основ екологічного світогляду та еко-свідомості.

Цільові установки екологічної освіти деталізуються в її основних завданнях. До них можна віднести наступні: 1) формування екологічного світогляду, який змінює відношення людини до природи, а через нього - відношення до себе. Ключовим в екологічному світогляді стає утвердження екологічного імперативу, що постулюється імперативом моральним; 2) забезпечення необхідного рівня системно-організованих екологічних знань, що складають цілісну картину світу; 3) використання і розвиток в екоосвіті інтерактивних форм та методів навчання, які моделюють життєві ситуації та дозволяють набувати навички активного (адекватного до ситуації, що змінюється) способу взаємодії з середовищем; 4) через систему екологічних знань та форми безпосередньої взаємодії з природою, утвердження пріоритету моральних, естетичних, духовних цінностей над матеріальними; 5) виховання екологічної відповідальності, а через неї - навиків творчої діяльності з формування середовища проживання на основі розумного відношення до природи. Ці задачі екологічної освіти організуються в цілісну систему “навчання - виховання - розвитку”. Будучи за своїм характером загальною та неперервною, екологічна освіта наділена такими принциповими рисами як системність, неперервність, наступність, природовідповідність, наукоємність, культуроорієнтованість, практична спрямованість, оптимізм. Таким чином, екологічна освіта є найважливішою складовою переосмислення та переорієнтації парадигмальних основ сучасної культури. Як ціннісне ядро знання вона бере участь у мотивації вчинку, проектуванні людиною власної життєдіяльності. У пункті 3.2.2. “Модернізація філософського змісту механізму соціалізації людини в Стратегії II (можливий варіант)” дисертантом представлена загальна картина необхідних трансформацій за досвідом аналогічних подій (наприклад - науково-технічна революція ХХ століття). Будь-яке соціальне потрясіння викликає переструктуризацію системи категорій, які складають парадигмальний каркас світогляду. За відношенням до окремих категорій: змінюється їх зміст; змінюються зв'язки та акценти, актуальними стають питання первинності-вторинності категорії в окремих зв'язках. У ході екологізації освітнього процесу такими категоріями можуть бути послідовно взаємозв'язані компоненти: екологічні знання - екологічне мислення - екологічна свідомість - екологічний світогляд - екологічна етика - екологічна культура. У цьому логічному ланцюгові кожний компонент ґрунтується на попередньому та готує базу для наступного. Вони створюють сходинки соціалізації людини в суспільстві сталого розвитку. На цій основі автором прописано низку технологічних заходів, які необхідно здійснити в освітній сфері, щоб організувати заділ переходу України до сталого розвитку. На думку автора, модель національної системи випереджаючої (еколого - інформаційної) освіти повинна бути заснована на стратегічних положеннях Державної національної програми “Освіта (Україна XXI століття)”, Концепції “Філософії освіти XXI століття” (автор - В.Г. Кремінь), а також базуватися на архетипних екологічних традиціях української ментальності.

ВИСНОВКИ

Обґрунтовано сутність концепції сталого розвитку суспільства як наукової теорії. У цьому зв'язку вказується на необхідність проведення соціально-філософської експертизи проекту сталого розвитку суспільства і виділенні його стратегічних напрямів, чому може сприяти проведення даного дисертаційного дослідження. Як предмет соціально-філософського дослідження узяті структури сталого розвитку суспільства. Впроваджені в науковий апарат дисертаційної роботи основні дефініції соціально-філософської концепції сталого розвитку суспільства: проект, сценарії, стратегії, стратегема. Визначено каркас дослідження проекту сталого розвитку суспільства, що представляє собою три основних виміри (параметри): економічний, соціальний (демографічний) і екологічний.

Визначені і досліджені основні альтернативні напрями теоретичних розробок сутності суспільства сталого розвитку. На основі цього виділені сценарії сталого розвитку суспільства: науково-технічний (сциєнтистський, технократичний), біосфероцентричний (екологічний, депопуляціоністський), центристський (комплексний, парадигмальний). Центристський сценарій запропонований і обґрунтований як найбільш оптимальний із погляду механізмів упровадження проекту сталого розвитку суспільства, а також реалізації цілей і завдань дисертаційного дослідження.

Виявлено шляхи і механізми реалізації проекту за допомогою аналізу стратегій сталого розвитку суспільства. Досліджено дві основні стратегії, виявлені недоліки Стратегії I, а також показана пріоритетність Стратегії II. Обґрунтовано можливість практичної реалізації Стратегії II сталого розвитку суспільства, стратегемою якої є освітня парадигма.

Сформована освітня система, спрямована на кількісну передачу знань, інформації не відповідає духу і потребам сучасного етапу цивілізаційного розвитку. З'ясовано причини, підстави і шляхи подолання світоглядної кризи сучасної освітньої системи.

Представлено модель “випереджаючої освіти” як стратегеми реалізації Стратегії II проекту сталого розвитку суспільства. Показано, що система освіти в процесі “випередження” (футуризаціі) набуває двох нових глобальних функцій: неогуманістичну й екологічну.

Концепція сталого розвитку суспільства на відміну від інших футуристичних теорій суспільного розвитку, бере до уваги фактор етнокультурної ментальності людини. У зв'язку з цим, виявлена і розглянута сталість буття соціуму на основі архетипного зв'язку етносу і довкілля. На основі аналізу етнографічного матеріалу, виявлені екологічні параметри архетипів української ментальності як передумови сталого розвитку даного антропогеоценозу.

Здійснено конкретизацію проекту сталого розвитку українського суспільства за допомогою опису технологічних заходів, які необхідно здійснити в освітній сфері, щоб організувати заділ переходу України до сталого розвитку. Обґрунтована інтегративна (еколого-інформаційна) модель національної системи випереджаючої екологічної освіти, основаної на стратегічних положеннях Державної національної програми “Освіта (Україна XXI століття)”, Концепції “Філософії освіти XXI століття”, а також на архетипних екологічних традиціях української ментальності.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗДОБУВАЧА ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті в спеціалізованих виданнях

Горбань А.В. Проблемы и перспективы глобального и регионального стабилизирующего развития: социально-философский анализ // Культура народов Причерноморья. - 1998. - № 3. - С. 122-127.

Горбань А.В. Этапы взаимодействия общества и природы (социально-философский анализ) // Культура народов Причерноморья. - 1999. - № 6. - С. 107-111.

Горбань А.В. Экология человека: системный подход к определению понятия // Культура народов Причерноморья. - 1999. - № 6. - С. 302-306.

Горбань А.В. Здоровый образ жизни как объект познания (социально-философский анализ) // Культура народов Причерноморья. - 1999. - № 10. - С. 142-146.

Горбань А.В. Экологическая культура - мировоззренческая сущность и ценностная ориентация экологии человека // Культура народов Причерноморья. - 2001. - № 20. - С. 164.

Горбань А.В. Устойчивое развитие: от политической доктрины к научной теории // Ученые записки ТНУ им. В.И. Вернадского. Серия Философия. - Том 15 (54), № 2. - Симферополь, 2002. - С. 143-149.

Горбань А.В. Сценарии устойчивого развития: образовательная парадигма // Вестник СевГТУ. Выпуск 46: Философия. - Севастополь: Изд-во СевНТУ, 2003. - С. 158-164.

Горбань А.В. Стратегии реализации концепции устойчивого развития (социально-философский аспект) // Культура народов Причерноморья. - 2003. - № 45. - С. 25-28.

Статті в збірниках статей і тези доповідей у матеріалах наукових конференцій

Горбань А.В. Концепция устойчивого развития региона // Крым: настоящее и будущее. - Симферополь: “Таврия”, 1995. - С. 111-114.

Горбань А.В. Социологическая информация как метод экологизации сознания и изучения состояния экологической культуры // Современное состояние и перспективы развития гуманитарных наук (социология, социальная психология, менеджмент): Сборник Международной научно-практической конференции - Одесса, 1997. - С. 32-34.

Горбань А.В. Проблема формирования эколого-нравственного типа мировоззрения человека // Научные труды молодых ученых: Сборник Одесского государственного политехнического университета. - Одесса, 1997. - С. 43-50.

Горбань А.В. Концепции Римского клуба: опыт, итоги и перспективы (к 30-летию создания организации) // Научные труды молодых ученых: Сборник Одесского государственного политехнического университета. - Одесса, 1998. - С. 24-31.

Горбань А.В. Философский феномен ноосферы и его проявление в концепции В.И. Вернадского // Строительство и техногенная безопасность: Сборник научных трудов КИПКС. - Симферополь, 1999. - С. 29-32.

Горбань А.В. Методология и методика экологического образования // Современные технологии обучения экономике и менеджменту: Межвузовская научно-методическая конференция. - Симферополь: СИЭУ, 2002. - С. 155-158.

Горбань А.В. Устойчивое развитие как способ управления развитием территории (социально-философский аспект) // Управление социально-экономическим развитием регионов Украины и АР Крым: Материалы Всеукраинской межвузовской научно-практической конференции. - Симферополь: Таврида, 2002. - С. 17-20.

Горбань А.В. Приоритеты устойчивого развития территории: социальная и образовательная парадигмы // Управление региональным развитием: Материалы Всеукраинской межвузовской научно-практической конференции. - Симферополь: КАПКС, 2003. - С. 27-30.

Горбань А.В. Государственные приоритеты Украины на пути перехода к устойчивому развитию // Государство и предпринимательство: реальность и перспективы развития: Сборник статей Межвузовской научно-практической конференции. - Симферополь: Институт экономики и управления, 2003. - С. 55-57.

Горбань А.В. Устойчивое развитие системы “общество-природа” (тезисы доклада) // Проблемы устойчивого регионального развития в условиях рыночной экономики: Материалы Всеукраинской межвузовской научно-практической конференции. - Симферополь: КАПКС, 2004. - С. 12.

АнотаціЇ

Горбань О.В. “Стратегема сталого розвитку суспільства (соціально-філософський аналіз)”. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук зі спеціальності 09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії - Таврійський національний університет ім. В.І. Вернадського. - Сімферополь, 2004.

Дисертаційне дослідження присвячене соціально-філософському аналізу можливих стратегічних напрямів розвитку суспільства в контексті концепції сталого розвитку. Запропоновано стратегему сталого розвитку як впровадження в суспільне життя нової моделі освітньої системи. Такою моделлю має статі система “випереджаючої освіти”. Запропоновані конкретні технологічні кроки, які необхідно здійснити в освітній сфері, щоб організувати передумови переходу України до суспільства сталого розвитку.

Ключові слова: сталий розвиток, проект, сценарій, стратегія, стратегема, освітня модель, “випереджаюча освіта”.

Горбань А.В. “Стратегема устойчивого развития общества (социально-философский анализ)”. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.03 - социальная философия и философия истории. - Таврический национальный университет им. В.И. Вернадского. - Симферополь, 2004.

Диссертационное исследование посвящено социально-философскому анализу возможных стратегических направлений развития общества в контексте концепции устойчивого развития. Для характеристики изучаемого объекта автором вводятся базовые концепты - Проект, Сценарии, Стратегии. Анализ альтернативных направлений теоретических разработок сущности общества устойчивого развития представлен тремя Сценариями, среди которых выделяется центристский, как наиболее оптимальный. Практические шаги по реализации Проекта подаются в виде Стратегий устойчивого развития общества. Их анализ позволяет утверждать об утопичности Стратегии I и приоритетной, в контексте диссертационного исследования, Стратегии II. Стратегемой (приоритетом, “ядром”) Стратегии II предложено считать инновационную образовательную модель, парадигмой которой является “опережающее образование” - способность образовательной системы не только ретранслировать знания от прошлых поколений к настоящим, но и смотреть в будущее, формируя у человека стремление к “неразрушающему поведению” и “благоговению перед жизнью”. Установлено, что концепция устойчивого развития общества в отличие от иных футуристических теорий общественного развития, принимает во внимание фактор этнокультурной ментальности человека.

В связи с этим, обнаружена и рассмотрена устойчивость бытия социума на основе архетипной связи этноса и окружающей среды, выявлены экологические параметры архетипов украинской ментальности как предпосылки устойчивого развития данного антропогеоценоза.

Обоснованы цели и принципы экологического образования в контексте Стратегии II. В ходе обоснования необходимости модернизации философского содержания механизма социализации человека, указана его категориальная структура в контексте экологизации образовательного процесса.

Она представляет собой цепь взаимосвязанных и взаимодополняющих друг друга элементов: экологические знания - экологическое мышление - экологическое сознание - экологическое мировоззрение - экологическая этика - экологическая культура. Осуществлена конкретизация Проекта устойчивого развития украинского общества посредством описания технологических мероприятий, которые необходимо осуществить в образовательной сфере, чтобы организовать задел перехода Украины к устойчивому развитию. Обоснована интегративная (эколого-информационная) модель национальной системы опережающего экологического образования. Ключевые слова: устойчивое развитие, проект, сценарий, стратегия, стратегема, образовательная модель, “опережающее образование”.

Gorban' A.V. “Stratagem of sustainable development of a society (the socially - philosophical analysis)”. - Manuscript.

The dissertation on competition of a scientific degree of the candidate of philosophical sciences on a speciality 09.00.03 - Social philosophy and philosophy of a history. - Tavricheskiy National University of V.I.Vernadskiy. - Simferopol, 2004.

Dissertational research is devoted to the socially - philosophical analysis of probable strategic directions of development of a society in a context of the concept of sustainable development. Offered stratagem of sustainable development is as introduction in a public life of new model of an educational system. Such model should become system “outstripping education”. Concrete technological steps are offered, they are necessary for carrying out in sphere of education to organize preconditions for transition of Ukraine in a society of sustainable development.

Keywords: sustainable development, the project, the script, strategy, stratagem, model of education, “outstripping education”.

Размещено на Allbest.ru

...